# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 344/5006/16-ц Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 344/5006/16-ц Дата ухвалення: 2025-04-16 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 126718613 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126718613 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/126718613 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (додаткова) 16 квітня 2025 року м. Київ справа № 344/5006/16-ц провадження № 61-16376св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Івано-Франківська міська рада, міський голова м. Івано-Франківська, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, розглянув заяву ОСОБА_1 и про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, міського голови міста Івано-Франківська, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради про скасування рішення Івано-Франківської міської ради та розпорядження міського голови міста Івано-Франківська, визнання права власності на частину земельних ділянок, визнання факту припинення чинності ордеру про вселення в житлове приміщення, усунення перешкод у користуванні частиною будинку, відшкодування майнової шкоди, ВСТАНОВИВ: У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, про скасування рішення Івано-Франківської міської ради та розпорядження міського голови м. Івано-Франківська, визнання права власності на частину земельних ділянок, визнання факту припинення чинності ордеру про вселення в житлове приміщення, усунення перешкод у користуванні частиною будинку та відшкодування майнової шкоди. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 22 травня 2013 року № 211-р «Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду» у частині передання у власність ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 . Визнано нечинним ордер № 003372 про вселення в житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_5 (із вписанням до нього вселюваних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ). У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , Івано-Франківська міська рада та ОСОБА_5 звернулись до суду з апеляційними скаргами. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 та рішення від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 у частині окремих пунктів й у частині задоволення позовної вимоги про визнання факту припинення чинності ордеру про вселення в квартиру скасовано. Ухвалено у цих частинах нове рішення. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання факту припинення чинності ордера на вселення у квартиру відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 та рішення від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 задоволено. Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» у частині надання ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,0604 га, по АДРЕСА_2 (пункт 16). Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень» у частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,0604 га, по АДРЕСА_2 (пункт 27). Мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину земельної ділянки викладено у редакції цієї постанови. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Не погодившись із вказаним рішенням апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні частиною спірного будинку шляхом виселення відповідачів та вселення позивачки в квартиру, ОСОБА_1 звернулася до суду з касаційною скаргою. Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення відповідачів та вселення її в квартиру скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення ОСОБА_3 скасовано та постановлено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення ОСОБА_3 задоволено. Виселено ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 в житловий будинок, розташований по АДРЕСА_3 . В решті рішення суду залишено без змін. 23 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Лютан З. Й., звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні частиною квартири шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 із займаного житлового приміщення та її вселення, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог. Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про вселення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задоволено. Вселено ОСОБА_1 у квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_3 залишено без змін. 11 березня 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла заява, у якій позивачка просить ухвалити у справі додаткове рішення, яким розподілити судові витрати. На обґрунтування заяви заявниця посилається на те, що суд касаційної інстанції постановою від 21 серпня 2024 року не розподілив судові витрати. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України). При прийнятті 21 серпня 2024 року постанови Верховним Судом розподіл судових витрат не був вирішений. У ЦПК України визначено види судових витрат. Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що з 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 1 921,00 грн. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн (1 921 х 0,4 х 200%), що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.3323110946.1 від 23 листопада 2023 року (том 6, а. с. 26). З огляду на те, що постановою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині вирішення однієї вимоги немайнового характеру та ухвалено у справі в цій частині нове рішення, яким задоволено вимогу позивачки про її вселення у квартиру, ураховуючи принцип пропорційності та приймаючи до уваги те, що саме відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 чинять позивачці перешкоди у користуванні квартирою, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити додаткову постанову, якою стягнути з останніх на користь ОСОБА_1 768,40 грн на відшкодування сплаченого нею судового збору за подання касаційної скарги, тобто по 384,20 грн з кожного. Керуючись статтями 126, 137, 141, 270 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування сплаченого судового збору за подання касаційної скарги по 384,20 грн з кожного. Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов Згадані норми: ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 270; ЦПК України, ст. 133; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 126; ЦПК України, ст. 137; Закон «Про судовий збір», ст. 4 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.