# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/1464/25

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 758/1464/25
Дата ухвалення: 2026-10-15
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140611592
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140611592
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140611592

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 758/1464/25
провадження № 61-2603св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Давидюк Катерини Олександрівни на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів:Желепи О. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») про стягнення авансу, неустойки, збитків та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що29 вересня 2020 року між нею та АТ «Альфа-Банк» укладений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого сторони протягом 60 календарних днів (не пізніше 27 листопада 2022 року з урахування останнього платежу 28 вересня 2022 року) мали укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Вказувала на те, що вона зобов`язання за попереднім договором виконала у повному обсязі, сформувала та перерахувала банку забезпечувальний платіж в сумі 732 054,00 грн, який фактично є ціною квартири. Проте банк від укладення основного договору ухилився, на неодноразові її звернення повідомив про неможливість укладення основного договору в межах визначеного строку.
Крім цього, банк не повернув кошти, внесені як аванс, а тому вважала, що аванс має бути стягнений з відповідача із урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 28 листопада 2022 року до 20 січня 2025 року, а також 3 % річних від простроченої суми.
Вказувала на те, що ціна придбання зараз такої квартири перевищує розмір забезпечувального платежу на 2 533 446,00 грн, що є її збитками, а саме витратами, які вона мусить зробити для відновлення свого порушеного права (придбання аналогічної квартири).
Таким чином, у зв`язку із істотним порушенням умов попереднього договору та не укладенням основного договору купівлі-продажу квартири у визначені строки вона позбавлена можливості набуття нею нерухомого майна у відповідні строки та за відповідну вартість, чим їй завдано майнових збитків, які мають бути відшкодовані відповідачем.
Зазначала, що протиправними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях та втраті емоційної рівноваги внаслідок триваючого ухилення від виконання відповідачем зобов`язань щодо укладення основного договору та надалі ухилення від повернення забезпечувального платежу.
Вказувала на те, що вона потребує значних моральних ресурсів та зусиль для відновлення своїх порушених прав, повернення грошових коштів та збитків, завданих відповідачем через його незаконні дії, що призвели до судової тяганини. Відшукання матеріальних джерел для захисту своїх прав у суді, а також наявність вимушеного судового процесу спричиняє моральний тиск на неї та негативно впливає на її психологічне самопочуття. Триваюче ухилення відповідача від підписання основного договору, за яким вона набула б право власності на квартиру, за яку вона сплатила кошти, та подальше неповернення відповідачем значної суми забезпечувального платежу призвело до дестабілізації її морального стану через хвилювання щодо майбутнього та можливості отримати те, на що вона розраховувала під час підписання договору (набуття квартири у власність). Такі обставини вибили її з душевної рівноваги, позбавили сну та нормального психологічного стану. Вважала, що, з урахуванням характеру її порушених прав та завданих збитків, достатнім розміром компенсації, що відповідає моральним стражданням, перенесеним нею, є 10 000,00 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути грошові кошти в сумі 3 458 078,68 грн, з яких: 732 054,00 грн - аванс, 2 533 446,00 грн - збитки, 135 406,32 грн - інфляційні втрати, 47 172,36 грн - 3 % річних, 10 000,00 грн - моральна шкода.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року, ухваленим у складі суддіБудзан Л. Д., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не надала суду достатніх та переконливих доказів того, що основний договір не було укладено з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору, а також винну бездіяльність/дію відповідача, а наявні у справі докази переконливо про це не свідчать. Суду не надано докази на підтвердження факту, який є причиною офіційної (з винесенням відповідної постанови) відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу, в тому числі з огляду на відмову відповідача від підписання основного договору або не з`явлення відповідача до нотаріуса у визначений час. Незважаючи на покладення тягаря доказування на сторін рівною мірою, з умов попереднього договору не можна зробити висновок, що вказані в ньому домовленості, про які зазначає позивачка, відповідачем не виконані з огляду на його винну поведінку і саме позивачці необхідно доводити факт неправомірної поведінки відповідача, що призвела до неукладення основного договору купівлі-продажу нерухомості. Позивачка не довела, що основний договір купівлі-продажу не був укладений внаслідок винних дій/бездіяльності відповідача.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення такого змісту.
Позов ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про стягнення авансу, неустойки, збитків та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 :
- аванс, сплачений за попереднім договором купівлі-продажу від 29 вересня 2020 року у розмірі 732 054,00 грн;
- 3 % річних за період з 27 жовтня 2024 року до 20 січня 2025 року у розмірі 5 174,52 грн;
- інфляційні втрати за період з 27 жовтня 2024 року до 20 січня 2025 року у розмірі 33 454,87 грн;
- на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Усього: 780 683,39 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 546,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 135,00 грн, а всього судових витрат: 14 681,51 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд, установивши невиконання умов попереднього договору, а також те, що вимогу про повернення коштів відповідач отримав 16 жовтня 2024 року, дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачці кошти у розмірі 732 054,00 грн з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції за період з 27 жовтня 2024 року (перший день прострочення зобов`язання з повернення забезпечувального платежу) до 20 січня 2025 року (межі позовних вимог).

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для розрахунку прострочення повернення коштів з 28 листопада 2022 року, оскільки обов`язок повернути кошти в розмірі 732 054,00 грн виник лише через 10 днів після пред`явлення такої вимоги, так як попередні листи позивача містили вимогу про укладення основного договору, обов`язок щодо укладення якого настав 28 листопада 2022 року, а не про повернення сплачених коштів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 533 446,00 грн збитків, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами вказаних позовних вимог.

Апеляційний суд зазначив, що позивачка не довела належними та допустимими доказами, що на момент укладення попереднього договору вона мала реальну можливість придбати за погоджену сторонами суму 732 054,00 грн квартиру, аналогічну за споживчими характеристиками (місцезнаходженням, площею, технічним станом, поверховістю, рівнем інженерного забезпечення тощо) тій, яка є предметом спірного договору, а тому відсутні підстави вважати, що різниця між ціною, визначеною сторонами у попередньому договорі, та ринковою вартістю квартири станом на час звернення до суду, становить саме реальні збитки позивачки у розумінні статті 22 ЦК України.

Водночас апеляційний суд зазначив, що позивачка, заявляючи до стягнення вказану суму як витрати, які вона мусить зробити для відновлення порушеного права, фактично ототожнює збитки із загальним зростанням цін на нерухомість, тоді як сам по собі факт підвищення ринкової вартості майна у часі не свідчить про наявність у неї майнових втрат саме внаслідок порушення відповідачем зобов`язання, без встановлення прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заявленими витратами, а також без підтвердження реальності та необхідності таких витрат.

Крім того, апеляційний суд врахував, що на оцінку вартості спірної квартири, яка мала бути передана позивачці у власність, міг істотно вплинути здійснений нею ремонт та поліпшення об`єкта під час фактичного користування ним, а тому визначення розміру «різниці у вартості» без відокремлення впливу таких поліпшень не дає підстав вважати, що заявлена до стягнення сума є саме збитками позивачки, завданими простроченням укладення основного договору.

Водночас згідно з умовами договору позивачка зобов`язана була узгоджувати всі поліпшення з відповідачем. Такі докази суду не подавались і для визначення розміру збитків позивачка не посилалась на те, що ринкова вартість квартири, яка була предметом договору на час укладення попереднього договору, становила саме 732 054,00 грн, а збільшилася така вартість саме внаслідок проведеного нею ремонту, та через те, що з позивачкою у 2023 році не був укладений основний договір.

Позивачка більш ніж 5 років користувалась та користується квартирою, щодо переходу права власності на яку не був укладений основний договір. Відповідач не порушує питання про позбавлення позивачки права на користування квартирою, а тому позивачка на власний розсуд прийняла рішення відмовитись від квартири та повернути аванс.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що ринкова вартість аналогічної квартири не є реальними збитками позивачки в розумінні статті 22 ЦК України.

Стягуючи з відповідача на користь позивачки 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що наведені позивачкою обставини підтверджують наявність у неї моральних страждань, які виникли внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо невиконання взятих на себе зобов`язань за попереднім договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Давидюк К. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків через невиконання відповідачем істотних умов договору.
Фактично суд апеляційної інстанції підмінив волю сторін, закріплену договором, власною оцінкою доцільності та вартісності користування майном та повернення авансу, чим порушив баланс інтересів сторін договору і фактично звільнив відповідача від відповідальності за грубе та тривале невиконання істотних умов договору.
Відповідач протягом більше ніж трьох років ухиляється від підписання основного договору та повернення забезпечувального платежу. За цей період часу вартість самої квартири та подібного нерухомого майна значно збільшилась, що є абсолютно передбачуваним та природнім в умовах дії в країні ринкової економіки і цього не міг не розуміти і перебачити відповідач під час підписання договору.
Отже, наразі позивачка, яка мала законні під час укладення договору очікування набути у власність квартиру та вже мала її набути ще до 28 листопада 2022 року, буде вимушена сплатити значні грошові кошти на придбання подібного нерухомого майна, що фактично є збитками заподіяними позивачці відповідачем у зв`язку з невиконанням ним істотних умов договору.
На підтвердження позовних вимог позивачка надала суду звіт про оцінку майна від 13 січня 2025 року, складеного оцінювачем Чередніченко Наталією Василівною (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 53 від 06 липня 2024 року, видане Фондом Державного майна України, сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 211/2024 від 03 травня 2024 року, виданий Фондом Державного майна України), за яким ринкова вартість квартири, яка мала бути передана позивачці у власність за умови належного виконання відповідачем договору, становить 3 265 500,00 грн, що є на 2 533 446,00 грн більше, ніж ціна квартири за умовами пункту 2.1 договору.
Така значна різниця у вартості нерухомого майна є доволі суттєвою та покриття такої різниці позивачкою для набуття нерухомого майна, що було її метою під час укладання договору, є фінансово обтяжливим та відповідно складає для неї збитки (негативні наслідки) через протиправні дії відповідача (невиконання істотних умов договору - неукладення основного договору), що апеляційний суд не врахував.
Також апеляційний суд помилково висновку щодо відсутності підстав розраховувати прострочення повернення коштів з 28 листопада 2022 року.
Апеляційний суд не врахував, що забезпечувальний платіж був сформований у повному розмірі 28 вересня 2022 року, отже укладення основного договору мало відбутись не пізніше 27 листопада 2022 року. Після виконання позивачкою зобов`язання щодо сплати повної суми забезпечувального платежу та невиконання відповідачем зобов`язання за договором щодо укладення основного договору, останній набув статусу боржника відносно позивачки, оскільки саме з моменту закінчення строку на виконання відповідачем обов`язку з укладення основного договору у відповідача виник перед позивачкою обов`язок щодо виконання грошового зобов`язання - повернення забезпечувального платежу. Отже, саме з 28 листопада 2022 року відповідач здійснює безпідставне користування значною сумою грошових коштів позивачки.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 (провадження № 14-101цс22) та у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 367/6346/17 (провадження № 61-18179св21).

Постанова апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 вересня 2020 року між ОСОБА_1 (покупцем) та АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» (продавцем), укладений нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору, сторони зобов`язались в майбутньому, в строк, обумовлений в пункті 6.1 цього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна (основний), на умовах і в порядку, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору, сторони погодили, що предметом основного договору купівлі-продажу нерухомого майна буде житлова квартира, загальною площею 55,7 кв. м, житловою площею 28,9 кв. м, що складається із двох кімнат та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 1.3 договору, майно належить продавцю на підстав іпотечного договору № 014-732-ЗП від 28 серпня 2008 року.

Відповідно до пункту 1.4 договору, сторони домовились про те, що до моменту визначеного у цьому договорі, продавець передає, а покупець отримує на строкове зберігання на умовах, визначених цим договором, майно зазначене у пункті 1.2 цього договору.

Згідно з пунктом 2.2 договору, з метою підтвердження та реалізації своїх намірів щодо укладення основного договору і своєї платоспроможності, покупець перераховує у порядку, строки та на умовах, визначених цим договором, грошові кошти в сумі 732 054,00 грн без ПДВ. В день підписання основного договору, зазначена сума буде зарахована у належні з покупця платежі за основним договором.

Пунктом 2.3 зазначеного договору визначено, що забезпечувальний платіж покупець зобов`язаний перерахувати частинами відповідно до графіку внесків забезпечувального платежу, але не пізніше 30 вересня 2022 року.

Згідно з пунктом 2.1 договору, продавець згоден продати, а покупець купити майно за ціною 732 054,00 грн без ПДВ, та зазначена ціна є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Відповідно до пункту 4.2.1 договору, відповідач зобов`язався укласти із позивачем основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором.

Згідно з пунктом 5.4 договору, у випадку невиконання цього договору з вини продавця, він зобов`язаний повернути покупцеві протягом 10 днів з дати отримання відповідної вимоги, усю суму фактично внесеного покупцем забезпечувального платежу.

Відповідно до пункту 5.5 договору, сторони обумовили, що невиконанням договору є будь-який факт, який є причиною офіційної (з винесенням відповідної постанови) відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу, відмова однієї зі сторін від підписання основного договору на визначених цим договорах умовах, не з`явлення до нотаріуса у визначений час, або невиконання основного договору, якщо цей факт доведений, чи наслідком його є розірвання основного договору (визнання його недійсним).

Пунктами 6.1, 6.2 договору передбачено, що за домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься протягом 60 календарних днів з дати формування забезпечувального платежу у сумі, зазначеній у пункті 2.2 цього договору в нотаріальній конторі, що є робочим місцем приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О. С. за адресою: м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 6, корпус 8. За письмовою домовленістю сторін, може бути призначене інше місце або час підписання основного договору, але в разі наявності розбіжностей, суперечок, обов`язковим для виконання є вказане у пункті 6.1 час і місце укладення основного договору.

Відповідно до пункту 7.1 договору, сторони обумовили, що покупець та продавець звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно є наслідком дії обставин непереборної сили (пожежі, землетруси, паводки, затоплення) або іншої перешкоди, що є поза їх контролем (воєнні дії, або страйки, тощо), яким навіть уважна сторона не могла запобігти та які виникли після укладення цього договору (форс-мажорні обставини).

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 договору, сторона, що зазнала дії обставин непереборної сили або зіткнулась з перешкодою поза її контролем, зобов`язана негайно, не пізніше трьох днів, проінформувати іншу сторону договору про виникнення, вид та можливу тривалість дії зазначених обставин та перешкоди. Виникнення обставин та перешкоди, передбачених пунктом 7.1, за умови дотримання вимог пункту 7.2 продовжує строк виконання зобов`язань за цим договором на період дії зазначених обставин і перешкод та звичайно необхідного строку для усунення їх наслідків. При цьому, сторони не позбавляються права обговорити та змінити умови договору.

На підставі умов зазначеного договору та договору про зберігання нерухомого майна від 29 вересня 2020 року, відповідач передав позивачці квартиру АДРЕСА_1 , в якій позивачка наразі проживає.

Забезпечувальний платіж був сформований в повному обсязі відповідно до додатку № 1 до попереднього договору купівлі-продажу майна від 29 вересня 2020 року, що підтверджується копіями квитанцій.

10 лютого 2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29 вересня 2020 року.

Листом АТ «Сенс Банк» від 01 березня 2023 року відповідач повідомив позивачку про те, що жодним чином не ухиляється і не уникає відповідальності щодо виконання передбаченого договором обов`язку про укладення основного договору. Однак, банк поінформував про існування колізії між Постановою Кабінету Міністрів України № 187 від 03 березня 2022 року та законодавчими актами, що регулюють цивільні відносини сторін, що зі свого боку може нести ризик визнання нікчемним укладеного зараз основного договору відчуження майна, та відповідно скасування перереєстрації права власності на об`єкт нерухомості за позивачем, як новим власником. Банк поінформував позивачку також про те, що нотаріальна спільнота та банк чекають на офіційне роз`яснення Міністерства юстиції України щодо вказаної колізії. Крім того, банк повідомив позивачку про те, що в разі її бажання припинити попередній договір та повернути сплачені кошти вона вправі надіслати до банку відповідний лист-звернення.

11 березня 2024 року позивачка повторно звернулася до відповідача із заявою, в якій просила укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29 вересня 2020 року.

Листом АТ «Сенс Банк» від 19 березня 2024 року банк повідомив позивачку про те, що жодним чином не ухиляється і не уникає відповідальності щодо виконання передбаченого договором обов`язку про укладення основного договору. Однак, наразі на об`єкт нерухомого майна накладено арешт на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року у справі № 761/19172/23, що є перешкодою для укладення основного договору.
Крім того, банк повідомив позивачку про те, що в разі її бажання припинити попередній договір та повернути сплачені кошти вона вправі надіслати до банку відповідний лист-звернення.

10 жовтня 2024 року адвокат Суткович М. А., як представник ОСОБА_1 , надіслала до відповідача вимогу про укладення основного договору купівлі-продажу квартири, а у разі неможливості укладення основного договору перерахувати грошові кошти у загальній сумі 1 584 319,18 грн.

Листом АТ «Сенс Банк» від 21 жовтня 2024 року банк повідомив адвоката Суткович М. А. про те, що нею не додано до запиту від 10 жовтня 2024 року належним чином завірений письмовий дозвіл клієнта банку на розкриття інформації, що містить банківську таємницю, а відтак банк відмовив у наданні інформації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Давидюк К. О.задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (частина друга статті 635 ЦК України).

Згідно з частиною третьої статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок неукладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється (постанова Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18).

Провівши системний аналіз статті 635 ЦК України, можна виснувати, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов`язання, однак, якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов`язання вважається припиненим (постанова Верховного суду від 24 липня 2019 року у справі № 200/14946/16-ц).

Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує: 1) доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, 2) одночасно є способом платежу та 3) способом забезпечення виконання зобов`язання.

Водночас, на відміну від завдатку, аванс це лише спосіб платежу. Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц).

У справі, яка переглядається, судом установлено, що за умовами попереднього договору позивачка мала перерахувати частинами (відповідно до графіку) суму в розмірі 732 054,00 грн на рахунок умовного зберігання як забезпечувальний платіж, що є договірним видом забезпечення виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 546 ЦК України, проте водночас є остаточною ціною квартири (пункти 2.1-2.3 договору).

Позивачка перерахувала кошти у загальній сумі 732 054,00 грн на зазначений у попередньому договорі ескроу рахунок. Останній платіж позивачка внесла у вересні 2022 року.

Основний договір між сторонами укладений не був.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 5.4 попереднього договору, у випадку невиконання цього договору з вини продавця, він зобов`язаний повернути покупцеві протягом 10 днів з дати отримання відповідної вимоги, усю суму фактично внесеного покупцем забезпечувального платежу.

Установивши невиконання умов попереднього договору, а також те, що вимогу про повернення коштів відповідач отримав 16 жовтня 2024 року, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачці кошти в розмірі 732 054,00 грн з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції за період з 27 жовтня 2024 року (перший день прострочення зобов`язання з повернення забезпечувального платежу) до 20 січня 2025 року (межі позовних вимог).

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для розрахунку прострочення повернення коштів з 28 листопада 2022 року, оскільки обов`язок повернути кошти в розмірі 732 054,00 грн виник лише через 10 днів після пред`явлення такої вимоги, так як попередні листи позивача містили вимогу про укладення основного договору, обов`язок щодо укладення якого настав 28 листопада 2022 року, а не про повернення сплачених коштів.

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, щосаме з моменту закінчення строку на виконання відповідачем обов`язку з укладення основного договору (28 листопада 2022 року) у відповідача виник перед позивачкою обов`язок щодо виконання грошового зобов`язання - повернення забезпечувального платежу.

Щодо позовних вимог про стягнення збитків

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просила стягнути з відповідача на її користь 2 533 446,00 грн збитків як витрат, які вона має зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до частини другої статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Чинним законодавством обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу частини першої статті 22 ЦК України, якою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 76, частиною першою статті 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши надані позивачкою докази, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки збитків у розмірі 2 533 446,00 грн, оскільки позивачка не надала належних доказів на підтвердження заподіяння їй таких збитків.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимоги про стягнення збитків, зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в судовому рішенні (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов цілком обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимогОСОБА_1 .

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Давидюк Катерини Олександрівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:  Г. В. Коломієць     Д. Д. Луспеник     Ю. В. Черняк

Згадані норми: ЦК України, ст. 22; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 509; ЦК України, ст. 11; ЦК України, ст. 525; ЦК України, ст. 526; ЦК України, ст. 530; ЦК України, ст. 610; ЦК України, ст. 611; ЦК України, ст. 629; ЦК України, ст. 635; ЦК України, ст. 657; ЦК України, ст. 546; ЦК України, ст. 570; ЦК України, ст. 625; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 4; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 77; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.