# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 521/22725/23 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 521/22725/23 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140653713 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140653713 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140653713 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 521/22725/23 провадження № 8977св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Євген Шамільович, на постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Коновалової В. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (далі - Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради), про позбавлення батьківських прав, зміну розміру аліментів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2014 року вона з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. У середині 2016 року, коли позивачка перебувала на восьмому місяці вагітності, вони перестали проживати разом, а надалі рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 лютого 2018 року у справі № 511/7/18 шлюб між ними було розірвано. У шлюбі у них народилися діти: дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2017 року у справі № 511/343/17 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення аліментів. Стягнено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи з 17 лютого 2017 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи з 17 лютого 2017 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішення суду в частині стягнення аліментів у розмірі місячного платежу допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат. Із часу припинення шлюбних відносин відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, він не бере жодної участі у житті та вихованні дітей, які його не знають та не сприймають як батька. У 2021 році позивачка вийшла заміж за ОСОБА_8 , якого діти вважають рідним батьком, а він має бажання їх удочерити. Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на 1/3 частку від заробітку (доходу) відповідача. Короткий зміст судових рішень Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2017 року у справі № 511/343/17 із твердої грошової суми (1 000,00 грн на кожну дитину) на 1/3 частку всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, починаючи із дати набрання рішенням суду законної сили до досягнення ОСОБА_10 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а після цієї дати - у розмірі 1/4 частки всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття ОСОБА_9 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сам лише факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про його інтерес до дітей та реальне бажання змінити свою поведінку на краще. Позивачка довела наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дочок, що відповідатиме найкращим інтересам дітей. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє його права на спілкування з дитиною і побачення з нею, як це передбачено законом, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Вирішуючи позовні вимоги про зміну розміру аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що визначений рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 15 березня 2017 року у справі № 511/343/17 розмір аліментів, є меншим, ніж встановлений нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України), мінімально гарантований розмір аліментів, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Постановою Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітніх дочок ОСОБА_7 та ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання своїх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області обов`язок контролю щодо виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно малолітніх дочок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності батьків за неналежне виховання дітей, та може бути застосована судом лише тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції урахував, що відповідач звертався до суду з позовом про усунення перешкод щодо участі у вихованні дітей та визначення способів участі у їх вихованні (справа № 511/2515/18), що свідчить про його намір підтримувати стосунки з дітьми та реалізовувати свої батьківські права. Факт звернення до суду за захистом права на спілкування з дітьми підтверджує зацікавленість відповідача у вихованні дітей та спростовує доводи позивачки про повне самоусунення ОСОБА_2 від їхнього життя. ОСОБА_1 не довела наявності винної поведінки ОСОБА_2 стосовно дочок, умисного ухилення ним від виконання батьківських обов`язків, а також обставин, які негативно характеризують відповідача, зокрема, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя тощо. Водночас апеляційний суд вважав необхідним попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання малолітніх дітей. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є. Ш., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Як на підставу касаційного оскарження позивачка посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 2 частини першої статті 164 СК України, не врахував, що молодша дочка сторін ОСОБА_4 ніколи не спілкувалася з батьком, а старша дочка ОСОБА_3 - останні 8 років, вона не пам`ятає батька, а тому суд апеляційної інстанції мав підстави застосувати до відповідача крайній захід у вигляді позбавлення батьківських прав, оскільки відновити зв`язок між з дітьми вже неможливо. Діти, проживають у повноцінній сім`ї, вважають батьком іншу людину, а поява в їхньому житті біологічного батька може мати тільки негативний вплив, що підтверджується висновком експерта від 28 лютого 2025 року № 04/25, складеним за результатами проведення судово-психологічної експертизи, у якому, зокрема, зазначено, що у зв`язку з тим, що діти не мають до біологічного батька емоційної прив`язки, жодних негативних наслідків для дітей у разі позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не існує. Згідно з психологічними висновками від 11 грудня 2023 року, складеними практичним психологом Комунального закладу загальної середньої освіти «Лиманський ліцей № 2» Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (далі - Лиманський ліцей № 2), ОСОБА_11 рідного батька не знає, жодного разу з ним не спілкувалася, та його не бачила; ОСОБА_12 рідного батька не пам`ятає. Під час запитань про рідного батька дитина не розуміла про кого йде мова. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що самого лише факту заперечення відповідача проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власних неповнолітніх дітей. На переконання позивачки мотивами заперечень відповідача є отримання відстрочки від мобілізації та звільнення з лав Збройних син України. Вирішуючи позовні вимоги, апеляційний суд поставив бажання батька спілкуватися із дітьми вище за їхні якнайкращі інтереси, проігнорував фактичні обставини цієї справи, зокрема, що діти, яким вже 11 та 9 років, не знають свого біологічного батька та втратили з ним зв`язок. У серпні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кокарєв А. П., у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року - без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є. Ш., на постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є. Ш., на постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано з Роздільнянського районного суду Одеської області матеріали справи № 521/22725/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву. У вересні 2026 року матеріали справи № 521/22725/23 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду. У вересні 2026 року заступник Генерального прокурора Логачов В. звернувся до Верховного Суду з клопотанням розгляд справи № 521/22725/23 (провадження № 61-8977св26) у судовому засіданні за участю прокурора. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року клопотання заступника Генерального прокурора Логачова В. задоволено частково. Залучено прокурора до участі у справі № 521/22725/23. У задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Логачова В. про розгляд справи № 521/22725/23 (провадження № 61-8977св26) у судовому засіданні за участю прокурора відмовлено. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що з 2014 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 лютого 2018 року у справі № 511/7/18 шлюб між ними було розірвано. У шлюбі у них народилися діти: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2017 року у справі № 511/343/17 позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Стягнено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи з 17 лютого 2017 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи з 17 лютого 2017 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішення суду в частині стягнення аліментів у розмірі місячного платежу допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат. Із 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_8 ОСОБА_8 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина № НОМЕР_1 ); за період з 01 серпня 2022 року до 31 липня 2023 року, за винятком аліментів, отримав дохід 650 603,91 грн; є асоційованим членом обслуговуючого кооперативу «Житлово-Будівельний Кооператив «Вільямс». ОСОБА_8 хоче удочерити дітей дружини - ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . Відповідно до характеристики, наданої Одеським ліцеєм № 80 Одеської міської ради, ОСОБА_10 навчається у закладі з 01 вересня 2021 року, її мати бере активну участь у житті класу. Також у вихованні дитини бере активну участь її вітчим - ОСОБА_8 , однак її батько ОСОБА_2 з дитиною не спілкується, у вихованні участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся. Згідно з характеристикою, наданою Комунальним закладом загальної середньої освіти «Степовий ліцей», ОСОБА_10 навчалася у вказаному закладі у протягом 2020 - 2021 навчального року. Мати приділяла належну увагу її вихованню, з боку батька не було зацікавленості та участі у навчальному та виховному процесі дитини. Відповідно до характеристик, наданих стосовно позивача до служби у справах дітей, біологічний батько не бере участі у вихованні дітей. Згідно з висновком органу опіки та піклування Таїровської селищної ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 22 січня 2024 року № 21, орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . У висновку зазначено, що ОСОБА_2 має вольове та стійке бажання виконувати свої батьківські обов`язки. Відповідно до психологічного висновку від 11 грудня 2023 року, складеного практичним психологом Лиманського ліцею № 2 ОСОБА_13 стосовно ОСОБА_10 , її рідний батько ОСОБА_2 не проявляє інтересу до дитини, вона не пам`ятає рідного батька, оскільки батьки розлучилися, коли вона була маленькою. Дитина вважає батьком вітчима. Із травня до грудня 2022 року позивачка з дітьми перебувала за кордоном. ОСОБА_8 звільнився з військової служби 31 жовтня 2023 року, що підтверджується довідкою № 12/5 від 31 жовтня 2023 року. Згідно з розрахунком заборгованості від 12 листопада 2021 року, ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 листопада 2021 року у розмірі 63 503,00 грн. Відповідно до довідки від 07 березня 2024 року, ОСОБА_2 працює в фізичної особи - підприємця ОСОБА_14 (далі - ФОП ОСОБА_14 ) з 21 травня 2021 року на посаді укладальник деталей та виробів. За період з 01 січня 2023 року до 29 лютого 2024 року він отримав дохід за вирахуванням податків у розмірі 84 791,23 грн. Згідно з платіжними інструкціями, ФОП ОСОБА_14 перераховував грошові кошти на рахунок Малиновського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі у розмірі 2 000,00 грн, зокрема 31 жовтня 2023 року, 30 листопада 2023 року, 19 грудня 2023 року, 31 січня 2024 року, 29 лютого 2024 року, призначення платежу: за виконавчим листом, де боржником є ОСОБА_2 , у виконавчому провадженні щодо стягнення аліментів на утримання дітей. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 травня 2019 року у справі № 511/2515/18 визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні дітей, шляхом періодичного спілкування з дочками за місцем проживання позивача, яке було змінено постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року та остаточно визначено спосіб участі батька у вихованні доньок шляхом: періодичних побачень з дітьми за місцем проживання дітей у першу суботу кожного місяця з 14:00 год до 18:00 год, другу неділю кожного місяця з 14:00 год до 18:00 год, третю суботу кожного місяця з 14:00 год до 18:00 год, четверту неділю кожного місяця з 14:00 год до 18:00 год, а також у дні народження дітей без обмеження часом; спільного відпочинку з дітьми у період відпустки батька за домовленістю з матір`ю дітей ОСОБА_6 та з урахуванням побажань дітей щодо місця, тривалості відпочинку, можливості їх оздоровлення. Із січня 2019 року до жовтня 2019 року ОСОБА_2 працював у Приватному підприємстві «Кирол» на посаді начальника зміни. З його заробітної плати здійснювалися відрахування за виконавчим листом. 03 березня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_15 . ОСОБА_2 є учасником бойових дій. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 23 квітня 2024 року він звільнений з лав Збройних Сил України у запас у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. Відповідно до розрахунку заборгованості від 11 квітня 2024 року, станом на 01 квітня 2024 року у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів. Відповідно до висновку експерта від 28 лютого 2025 року № 04/25, складеного за результатами проведення судово-психологічної експертизи, у свідомості дітей - ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - сформовано, що вони живуть у повноцінній сім`ї з рідним батьком та матір`ю. У дітей немає емоційної прив`язки та прихильності до біологічного батька ОСОБА_2 , діти його не знають та не пам`ятають. Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19). Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дочок, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу до їхнього внутрішнього світу, діти його не знають та не пам`ятають, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не довела наявності винної поведінки ОСОБА_2 стосовно дочок, умисного ухилення ним від виконання батьківських обов`язків. Суд урахував, що відповідач звертався до суду з позовом про усунення перешкод щодо участі у вихованні дітей та визначення способів участі у їх вихованні (справа № 511/2515/18), що свідчить про його намір підтримувати стосунки з дітьми та реалізовувати свої батьківські права. Факт звернення до суду за захистом права на спілкування з дітьми підтверджує зацікавленість відповідача у вихованні дітей та спростовує доводи позивачки про повне самоусунення ОСОБА_2 від участі у житті дітей. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач притягувався до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків або жорстоке поводження з дітьми, веде аморальний спосіб життя, що негативно впливає на інтереси дітей. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанціїнеправильно застосував до спірних правовідносин пункт 2 частини першої статті 164 СК України, не врахував, що молодша дочка сторін ОСОБА_4 ніколи не спілкувалася з батьком, а старша дочка ОСОБА_3 - останні 8 років, вона не пам`ятає батька, а тому суд апеляційної інстанції мав підстави застосувати до відповідача крайній захід у вигляді позбавлення батьківських прав, оскільки відновити зв`язок між з дітьми вже неможливо. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє зазначені доводи позивачки, оскільки сімейні стосунки мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20). Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач звертався до суду з позовом про усунення перешкод щодо участі у вихованні дітей та визначення способів участі у їх вихованні (справа № 511/2515/18), висновок органу опіки та піклування, який визнав недоцільним позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітніх дочок та встановив наявність у нього вольового та стійкого бажання виконувати свої батьківські обов`язки; факт періодичної сплати ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей, зокрема й погашення наявної заборгованості, відсутність обставин, що негативно характеризують відповідача, зокрема, щодо притягнення його до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя. Хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту з дітьми, тривав достатньо довго, лише це не може виключати можливість відновлення їхніх зав`язків. Фактична повага до їхнього сімейного життя вимагає оцінювання спірних відносин не тільки з урахуванням часу, що сплинув від народження дітей (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 357/1627/24 (пункт 39)). Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц). Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, зокрема й недоведеність факту винної поведінки та свідомого ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дітей на їх виховання, захист їхніх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не встановлено. Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував думку дітей, зокрема пояснення, надані дочкою сторін ОСОБА_3 у суді першої інстанції, та пояснення обох дітей, які вони надавали психологам, Верховний Суд звертає увагу на те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17). Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб. Суд апеляційної інстанції враховував висловлену у відповідних поясненнях думку дітей системно, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, та ухвалив судове рішення всупереч думці дітей, оскільки цього вимагають їхні інтереси. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Установивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, а також обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість змінити поведінку відповідача у кращу сторону, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав стосовно малолітніх дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дітей, інтереси яких превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. Оцінюючи доводи касаційної скарги, переглядаючи в межах доводів касаційної скарги оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про те, що за встановлених судами обставин відсутня нагальна потреба у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав. Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, на які посилається позивачка у касаційній скарзі. Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із висновками Верховного Суду щодо застосування норм СК України у справах, на які звернула увагу позивачка. Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що правосуддя у справах щодо піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки. А тому, задля забезпечення найкращих інтересів дитини, батьки мають налагодити співпрацю з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дітьми. У контексті наведеного колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним роз`яснити ОСОБА_2 , що невиконання попередження суду апеляційної інстанції про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дітьми, брати участь у їх вихованні, розвитку та піклуванні може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та, надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітніх дочок. З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін. Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є. Ш., підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Євген Шамільович, залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Згадані норми: Конституція України, ст. 51; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 77; ЦПК України, ст. 78; ЦПК України, ст. 79; ЦПК України, ст. 80; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 367; ЦПК України, ст. 410; СК України, ст. 164; СК України, ст. 7; СК України, ст. 150; СК України, ст. 155; СК України, ст. 166; СК України, ст. 171; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 8 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.