# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/9468/21 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 755/9468/21 Дата ухвалення: 2026-10-07 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140700674 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140700674 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140700674 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2026 року м. Київ справа № 755/9468/21 провадження № 61-16896св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Гончарука В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, що була придбана за особисті кошти під час перебування у шлюбі. Короткий зміст позовних вимог У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 . В обґрунтування позову посилався на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 грудня 2001 року до 02 квітня 2021 року. За твердженням позивача, у 2002 році він профінансував за рахунок особистих коштів, накопичених у період довготермінового закордонного відрядження в Японії з 07 липня 1998 року до 14 липня 2001 року придбання спірної квартири. На підтвердження наявності відповідних коштів позивач додав довідку посольства України в Японії від 12 липня 2001 року № 52311/7-920-573, відповідно до якої його доходи за вказаний період становили 85 270 доларів США. Позивач зазначав, що, всупереч домовленості між сторонами, інвестиційний договір, а, в подальшому, і право власності на спірну квартиру оформлено на відповідача, яка після розірвання шлюбу відмовляється переоформити право власності на нього. Також позивач вказував на те, що відповідач не мала достатніх власних доходів та заощаджень для фінансування придбання квартири, оскільки, зокрема, у період з 2001 до 2007 року навчалася за контрактом у Київському медичному університеті, а у 2007-2009 роках проходила навчання в інтернатурі за контрактом у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця, витрати на які, за твердженням позивача, здійснювалися за рахунок його доходів. Посилаючись на те, що спірна квартира придбана за його особисті кошти, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 08 лютого 2022 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 05 жовтня 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив із його недоведеності та необґрунтованості. Позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог про визнання особистою власністю квартири, придбаної за час зареєстрованого шлюбу з відповідачем. Короткий зміст вимог касаційної скарги 21 листопада 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у вказаній справі. У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував справу із Дніпровського районного суду міста Києва. 28 грудня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 22 лютого 2023 року у справі № 357/9054/18, від 09 серпня 2023 року у справі № 175/1025/20. Наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та не встановили шляхом належної оцінки наданих позивачем доказів чи є власні доходи відповідача «реальними» й обмежились лише посиланням на те, що вона їх «могла мати», виходячи із відомостей, відображених у трудовій книжці. Зазначає про відсутність у мотивувальній частині постанови апеляційного суду будь-яких відомостей про дослідження та оцінку поданих ним до суду апеляційної інстанції доказів та про хибність сформованих судом висновків щодо отримання відповідачем доходів на підставі копії трудової книжки з відмітками про місце роботи, яку він вважає недостовірним та недостатнім доказом. Доводи інших учасників справи У лютому 2024 року через систему «Електронний суд», а у березні 2024 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , поданий її представником, який містить посилання на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Відповідач стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши надані докази, дійшли до правильного висновку, що позивач не довів факт купівлі спірної квартири за його особисті кошти, оскільки він не надав достатніх доказів, які б свідчили про передачу коштів відповідачу у рахунок оплати вартості спірного майна, перебуваючи при цьому у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою. Фактичні обставини справи Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано 05 жовтня 2001 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (т. 1 а. с.157). 01 грудня 2001 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 уклали шлюб (т. 1 а. с.100). ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 99), а ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 101). 12 червня 2001 року акціонерне товариство холдингова компанія «Київміськбуд» в особі акціонерного комерційного банку «Аркада» (далі - АКБ «Аркада») та ОСОБА_7 уклали інвестиційний контракт № 25607 (про інвестування у житлове будівництво), відповідно до умов якого відповідач проінвестувала кошти в будівництво об`єкта інвестування, яким, згідно з додатковою угодою № 2 до інвестиційного контракту № 25607 від 18 липня 2001 року визначено квартиру АДРЕСА_2 , загальна площа 83,30 кв. м (т. 1 а. с. 68-74). 12 червня 2001 року та 18 липня 2001 року відповідно до прибуткових касових ордерів від імені ОСОБА_7 на рахунок АКБ «Аркада» внесені кошти на інвестування житлового будівництва у довірчому управлінні (т. 1 а. с. 78). 14 січня 2002 року складено акт прийому-передачі інвестору квартири АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 103). 05 лютого 2002 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 102). Позиція Верховного Суду Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їхухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права На момент виникнення спірних правовідносин правовий режим майна подружжя визначався, зокрема, положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України). Відповідно до частин другої, третьої статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу. За змістом статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. За редакцією статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними, якщо інше не встановлено законом або домовленістю між ними. Водночас відповідно до частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України), особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним до шлюбу, а також майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Частиною першою статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, крім виключеного з цивільного обороту. Відповідно до частини першої статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. За змістом частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зазначила, що положення статті 60 СК України встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована одним із подружжя, а тягар доказування обставин, необхідних для її спростування, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. З матеріалів справи відомо, що квартиру АДРЕСА_1 було проінвестовано відповідачем 12 червня 2001 року та 18 липня 2001 року (вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи прибутковими касовими ордерами), тобто до реєстрації шлюбу між сторонами. Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем у лютому 2002 року, вже під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. За таких обставин для вирішення спору необхідно встановити, за рахунок коштів якого з учасників цієї справи було здійснено інвестування спірної квартири, оскільки це має значення для визначення правового режиму майна. Позивач, який стверджує, що спірна квартира придбана за його особисті кошти, повинен був довести не лише факт отримання ним доходу у період внесення відповідних коштів з метою виконання умов інвестиційного контракту, а й те, що саме ці кошти були безпосередньо використані для виконання інвестиційних зобов`язань. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували використання саме належних йому коштів у розмірі 85 270,00 доларів США для виконання інвестиційних платежів 12 червня 2001 року та 18 липня 2001 року. Сам по собі факт отримання позивачем заробітної плати не підтверджує передачу таких коштів відповідачу та їх подальше використання для інвестування у придбання спірної квартири. Суди першої та апеляційної інстанцій врахували відомості про трудову діяльність відповідача до укладення шлюбу, що підтверджуються записами у її трудовій книжці. При цьому такі відомості самі по собі не підтверджують конкретного розміру отриманого доходу чи факту його виплати, однак були обґрунтовано оцінені судами у сукупності з іншими доказами та обставинами справи при перевірці доводів позивача про відсутність у відповідача будь-яких власних джерел доходу. Перевірка джерел походження всієї суми коштів, сплачених за спірну квартиру, не є предметом доказування у цій справі, оскільки визначальним для її вирішення є встановлення факту використання саме особистих коштів позивача для інвестування у придбання спірної квартири. При цьому, факт державної реєстрації права власності на новостворене майно у шлюбі, за умови спростування презумпції спільності майна, не свідчить про належність спірної квартири подружжю спільно. До аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 753/23614/18. У зв`язку з цим колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили «реальність» доходів відповідача та обмежилися лише посиланням на можливість їх отримання. Висновок місцевого суду, з яким обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку із недоведеністю позовних вимог, не ґрунтується на встановленні конкретного розміру доходів відповідача чи доведеності придбання спірної квартири саме за рахунок таких доходів. Вирішальним у цій справі є те, що позивач не довів належними та допустимими доказами своєї безпосередньої фінансової участі у придбанні спірної квартири та цільове використання для цього саме його особистих коштів. Посилання заявника на те, що апеляційний суд не надав оцінки доказам, поданим ним до суду апеляційної інстанції, не дають підстав для скасування оскаржуваної постанови. Так, відповідно до статті 83 ЦПК України докази подаються сторонами разом із позовною заявою, відзивом та іншими заявами по суті справи у строки, встановлені законом. Частиною третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали. Отже, учасник справи, який подає нові докази до суду апеляційної інстанції, повинен не лише подати такі докази, а й обґрунтувати об`єктивну неможливість їх подання до суду першої інстанції. З матеріалів справи відомо, що позивач не навів належного обґрунтування причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції та не довів наявності об`єктивних обставин, які перешкоджали їх своєчасному поданню. За таких обставин відсутні підстави стверджувати про порушення апеляційним судом приписів статті 367 ЦПК України. Саме по собі подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду не зумовлює обов`язку апеляційного суду надати їм оцінку без перевірки дотримання встановлених законом умов їх прийняття. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 22 лютого 2023 року у справі № 357/9054/18, від 09 серпня 2023 року у справі № 175/1025/20, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Отже, доводи касаційної скарги щодо неналежної оцінки доказів, недостовірності копії трудової книжки та необхідності встановлення «реальності» доходів відповідача фактично спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших обставин, ніж ті, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами законодавчих повноважень суду касаційної інстанції. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин, застосували положення статей 57, 60, 61, 63, 70 СК України, статей 76-81, 83, 89, 367 ЦПК України та надали належну оцінку доказам у їх сукупності. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає. Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров Згадані норми: ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 76; ЦПК України, ст. 77; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 83; ЦПК України, ст. 367; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 410; СК України, ст. 57; СК України, ст. 60; СК України, ст. 61; СК України, ст. 63; СК України, ст. 70 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.