# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 161/18856/25 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 161/18856/25 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 140700748 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140700748 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140700748 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 161/18856/25 провадження № 51-3284 км 26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 потерпілої ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Волинського апеляційного суду від 12 травня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025030000000612 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вознесенськ Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2026 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і 6 місяців з покладенням обов`язків, передбачених положеннями ст. 76 КК України. Згідно з вироком ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він 24.07.2025, близько 21:45, керуючи автомобілем «Skoda Kodiaq», рухаючись по лівій смузі руху на автодорозі Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне» із перевищенням допустимої швидкості руху в населених пунктах (понад 50 км/год) неподалік будинку 11/1 по вул. Рівненській у с. Струмівка Луцького району Волинської області у напрямку руху від села Гаразджа Луцького району Волинської області до міста Луцьк Волинської області; наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, зокрема п.п.2.3 (б, д), 12.4, 12.9 (б) 18.1, будучи неуважним, не оцінив дорожню обстановку, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху автомобіля по вищевказаному нерегульованому пішохідному переході, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала його смерть. Волинський апеляційний суд 12 травня 2026 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасував та ухвалив у цій частині новий вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік і 6 місяців. На підставі положень ст. 75 КК України апеляційний суд звільнив ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і 6 місяців та визначив обов`язки, передбачені положеннями ст. 76 КК України. На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зараховано строк попереднього ув`язнення 25.07.2025 з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення. В решті вирок суду першої інстанції апеляційний суд залишив без зміни. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду змінити в частині призначеного додаткового покарання, виключивши з вироку апеляційного суду призначене ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік і 6 місяців. В іншій частині вирок апеляційного суду захисник просить залишити без змін. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вважає, що призначення апеляційним судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами призвело до надмірної суворості покарання, оскільки можливість керування транспортним засобом у цьому випадку пов`язана не лише з побутовими потребами чи звичайним рухом до місця роботи, а безпосередньо з фактичним виконанням ОСОБА_7 професійних обов`язків, адже його посадові обов`язки передбачають особисті регулярні пересування між різними об`єктами, а обсяг таких пересувань є значним. Вважає, що апеляційним судом не враховано належним чином дані про особу засудженого, а також обставини, які характеризують його поведінку після дорожньо-транспортної пригоди. На думку сторони захисту, саме по собі врахування певних обставин при вирішенні питання про звільнення особи від відбування основного покарання з випробуванням не позбавляє ці обставини правового значення при вирішенні іншого самостійного питання - про необхідність застосування факультативного додаткового покарання. Вважає, що щире каяття ОСОБА_7 , повне визнання вини, сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, позиція потерпілої сторони, відсутність матеріальних і моральних претензій, професійна діяльність та поведінка після дорожньо-транспортної пригоди не втратили свого значення лише тому, що частина цих обставин уже була врахована місцевим судом при застосуванні положень ст. 75 КК України до основного покарання. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами безпідставно врахував, що ОСОБА_7 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості, оскільки попередні адміністративні правопорушення є одним із елементів характеристики особи, але не усувають необхідності оцінити її щире каяття, повне відшкодування шкоди, ставлення до вчиненого, належне виконання процесуальних обов`язків, тривалий період фактичного обмеження права керування без порушень та інші позитивні дані. Також апеляційний суд, пославшись на характер допущених ОСОБА_7 порушень Правил дорожнього руху та тяжкість наслідків дорожньо-транспортної пригоди, не вказав, чому ці обставини в сукупності з іншими встановленими даними переважають обставини, які суд першої інстанції поклав в основу рішення про незастосування додаткового покарання. Вказує, що прокурор просив призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, однак у мотивувальній частині вироку апеляційного суду не наведено окремих критеріїв, за якими суд дійшов висновку, що саме 1 рік і 6 місяців є тим строком, який є необхідним і достатнім для досягнення мети покарання. На думку сторони захисту, апеляційний суд не навів належних і достатніх мотивів необхідності погіршення становища ОСОБА_7 шляхом призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та визначення строку цього покарання тривалістю 1 рік і 6 місяців, що не відповідає вимогам ст. 370 КПК України в аспекті вмотивованості судового рішення. В додаткових письмових поясненнях захисник зосередила свою увагу на аспектах суспільної значимості професійної діяльності засудженого у сфері енергетики й на аспектах його громадської та волонтерської діяльності в контексті доцільності збереження за ним права керувати транспортними засобами. Позиції учасників судового провадження Захисник, засуджений та потерпіла підтримали подану касаційну скаргу. Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника. Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило. Мотиви Суду Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирок суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, в частині призначення основного покарання та застосування положень ч.5 ст.72, ст. ст. 75, 76 КК України до основного покарання в поданій касаційній скарзі захисником не оспорюються. Що стосується доводів касаційної скарги про суворість призначеного засудженому вироком апеляційного суду покарання у зв`язку із застосуванням до нього апеляційним судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими. Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює новий вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не погоджувався з вироком суду першої інстанції у зв`язку з не призначенням ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами; вважав таке рішення невмотивованим, що призвело до м`якості призначеного покарання; просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців й додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, а також просив звільнити обвинуваченого на підставі положень ст. 75 КК України від відбування основного покарання та зарахувати на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання строк його попереднього ув`язнення. Відповідно до змісту статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного. Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, й не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання. Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Вирішуючи питання про призначення покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення. При цьому апеляційний суд урахував загальні засади призначення покарання, визначені у ч. 1 ст. 65 КК України, а саме: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких; конкретні обставини його вчинення, наявність пом`якшуючих і відсутність обтяжуючих покарання обставин; відомості, що характеризують особу засудженого. Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що кримінальне правопорушення вчинено хоча і з необережності, але ОСОБА_7 під час керування джерелом підвищеної небезпеки порушив правила дорожнього руху, оскільки рухався в межах населеного пункту з перевищенням дозволеної швидкості й на нерегульованому пішохідному переході здійснив наїзд на пішохода, що призвело до тяжких наслідків - смерті потерпілого. Посилання захисника в касаційній скарзі на те, що можливість керування транспортним засобом для засудженого пов`язана безпосередньо з фактичним виконанням ОСОБА_7 професійних обов`язків, адже його посадові обов`язки передбачають особисті регулярні пересування між різними об`єктами, не може бути достатньою підставою для незастосування до ОСОБА_7 оспорюваного додаткового покарання. Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що закон України про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, діяльність яких пов`язана з користуванням таким правом, є частиною їхніх посадових обов`язків, видом заробітку тощо. Ці обставини потребують урахування з точки зору більш виваженого підходу до аспектів призначення покарання, однак не вказують на неможливість застосування такого додаткового покарання. З огляду на характер кримінального правопорушення та незворотність наслідків, призначення ОСОБА_7 додаткового покарання, на думку колегії суддів, не свідчить про порушення загальної справедливості судового рішення стосовно засудженого ОСОБА_7 , якого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що уникнення засудженим додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами негативно вплине на сприйняття іншими водіями необхідності суворо дотримуватися правил дорожнього руху. Верховний Суд також зазначає, що ті позитивні дані про особу засудженого, зокрема й щодо його поведінки після вчинення кримінального правопорушення, на чому акцентує увагу захисник у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував під час визначення виду та розміру основного покарання за ч. 2 ст. 286 ККУкраїни і звільнення ОСОБА_7 від його відбування на підставі положень ст. 75 цього Кодексу. Однак за обставин цього кримінального провадження ці дані не знижують суспільної небезпеки вчиненого засудженим кримінального правопорушення настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без призначення додаткового покарання. Не вбачаються обґрунтованими й доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно врахував при призначенні додаткового покарання факти притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості, оскільки це дані, які характеризують особу винного, й вони можуть враховуватися судом при призначені покарання відповідно до положень ст. 65 КК України. Доводи про те, що апеляційний суд, призначаючи покарання, у мотивувальній частині вироку не навів мотивів, чому він дійшов висновку, що саме 1 рік і 6 місяців є тим строком, який є необхідним і достатнім для досягнення мети додаткового покарання (а не 3 роки, як просив прокурор), також не вбачаються обґрунтованими, оскільки апеляційний суд вправі призначити вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженого та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. На думку колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд із дотриманням вимог КПК Українискасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання, ухвалив новий вирок й з урахуванням конкретних обставин справи, особи засудженого; дій, за які його засуджено, наслідків вчиненого, призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке відповідає принципу співмірності, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. З огляду на зазначене вище переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків сторона захисту в касаційній скарзі не навела. Посилання в касаційній скарзі на правові позиції в постановах ККС ВС від 10 серпня 2021 року у справі № 137/807/20; від 17 листопада 2020 року у справі № 686/3244/20 не вбачається релевантними, оскільки вирішення питання про можливість застосування чи не застосування до особи додаткового виду покарання вирішується у кожному разі судом окремо, виходячи з конкретних обставин провадження. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення; неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, ознак призначення засудженому надмірно суворого покарання у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених положеннями ст. 433 КПК України, не встановлено. Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив: Вирок Волинського апеляційного суду від 12 травня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Згадані норми: КК України, ст. 286; КК України, ст. 75; КК України, ст. 76; КК України, ст. 72; КК України, ст. 65; КК України, ст. 12; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 409; КПК України, ст. 414 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.