# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/162/25

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 761/162/25
Дата ухвалення: 2026-09-30
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140747666
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140747666
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140747666

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року
м. Київ

справа № 761/162/25
провадження № 61-4955св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Калараша А. А.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,

учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Савчук Ю. Н., та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Музичко С. Г., Болотова Є. В., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. 26 грудня 2024 року ОСОБА_1  звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про повернення дитини до Республіки Польща.

2. Позов мотивовано тим, що 12 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Від початку шлюбу подружжя проживало у Польщі, згодом - у Києві, а після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 25 лютого 2022 року мати з дитиною виїхала до Варшави за погодженням з батьком.

3. У березні 2022 року ОСОБА_1 приєднався до родини у Варшаві. Із червня 2022 року дитина відвідує польсько-англомовний дитячий садок. Через погіршення стосунків сторони припинили спільне проживання. Позивач проживав за кордоном, однак підтримував зв`язок із сином, а у лютому 2024 року повернувся до Варшави, винайняв житло та працевлаштувався. Відтоді батьки узгодили щотижневе спілкування батька з дитиною.

4. 14 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду у Польщі з позовом про визначення місця проживання дитини з нею. ОСОБА_1 подав зустрічний позов щодо встановлення особистих контактів з сином.

5. Рішенням від 01 липня 2024 року у справі № VI Nsm 1409/23 Районний Суд Варшави-Воля визначив місце проживання дитини з матір`ю та встановив порядок спілкування з батьком.

6. 14 жовтня 2024 року обидві сторони оскаржили вказане рішення в апеляційному порядку.

7. 17 листопада 2024 року відповідач повідомила позивача про вивезення дитини до Києва, посилаючись на проблеми з перебуванням у Польщі. При цьому згоди батька на переїзд дитини не було надано, зміна місця проживання з ним не погоджувалась, а жоден суд такого дозволу не надавав. Вимоги позивача про повернення дитини до Польщі залишаються без реагування з боку відповідача.

8. Дитина майже три роки проживала у Варшаві, відвідувала дитячий садок, а обидва батьки працювали та мешкали в Польщі. Районний Суд Варшави-Воля у Варшаві у справі № VI Nsm 1409/23 визнав Польщу постійним місцем проживання дитини.

9. У листопаді 2024 року мати вивезла дитину до Києва без згоди батька та без рішення суду. Зміна місця проживання дитини згідно з польським законодавством є питанням, що вирішується спільно батьками. Дії відповідача є протиправними.

10. Позивач повернувся до Варшави, влаштувався на роботу та реалізовував батьківські права відповідно до рішень польського суду щодо графіку контактів. Вивезення дитини унеможливлює виконання цих рішень і порушує право батька на спілкування з дитиною.

11. Таким чином, за наявності рішення суду про місце проживання дитини в Польщі та порушення порядку її переміщення, позивач просить визнати дії відповідачки неправомірними та вжити заходів щодо негайного повернення дитини до місця її постійного проживання - Республіки Польща.

12. Враховуючи наведені обставини, позивач просив:

- визнати незаконним вивезення та утримування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України;
- зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в державу його постійного проживання - Республіку Польщу;
- у разі відмови ОСОБА_2 повертати дитину до Республіки Польща, відібрати ОСОБА_3 у ОСОБА_2 і передати його ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини до Республіки Польща;
- допустити негайне виконання рішення суду у частині повернення ОСОБА_3 до Республіки Польща;
- судові витрати покласти на ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 4, 5).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

13. Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 10 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 (т. 3 а. с. 101-115, т. 4 а. с. 75-79).

14. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що переміщення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було законним, Республіка Польща не була країною постійного проживання дитини, позивач фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування, існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння психічної шкоди, або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також те що дитина прижилася у своєму новому середовищі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

15. 13 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Решетов В. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

16. Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність преюдиційності постанови Районного суду Варшави-Воля у Варшаві від 01 липня 2024 року у справі VI Nsm 1409/23 є помилковими. Суд апеляційної інстанції не врахував обставини, які встановив польський суд у справі про визначення місця проживання дитини та встановлення графіку спілкування дитини з батьком між тими ж сторонами, зокрема:

- сторони мешкають та працюють у Варшаві, відповідач працює у Сіті-Банку, позивач - на факультеті фізики Варшавського університету;
- сторони працювали та мешкали у Варшаві від початку подружнього життя і до народження дитини;
- дитина розуміє українську та польську мови, основи англійської мови;
- від листопада 2023 року контакти батька із сином відбувалися раз на три тижні. У лютому 2024 року ОСОБА_1 переїхав до Варшави, найняв житло і знайшов постійне місце праці. Від цього часу батьки узгодили щотижневі контакти у вихідні дні. Під час таких зустрічей батько сам піклувався про дитину без допомоги заявниці, яка не мала зауважень щодо способу піклування над сином під час їх контактів. Малолітній не виявив неспокою через те, що батько звертається до нього англійською мовою;
- 19 березня 2024 року польський суд ухвалив постанову про забезпечення позову, якою встановив тимчасовий графік зустрічей спілкування між батьком та сином, сторони здійснювали контакти у порядку цієї постанови;
- батьки дитини не мають патологічних відхилень, виявляють достатній рівень розвитку і батьківський досвід.

17. Суди попередніх інстанцій проігнорували встановлені польськими судовими рішеннями обставини та інші встановлені у справі обставини, які доводять, що звичайним місцем проживання дитини на момент її вивезення в Україну є Польща, а саме:

- польські суди в обґрунтування своїх постанов від 01 липня 2024 року та від 18 березня 2025 року у справі про визначення місця проживання дитини та встановлення графіку його спілкування з батьком виходили з того, що саме Польща є звичайним місцем проживання дитини у розумінні Конвенції про батьківську відповідальність 1996 року;
- за своїх чотири роки (на момент вивезення із Польщі) малолітній ОСОБА_3 прожив у Польщі 2 роки і 9 місяців. На момент виїзду до Польщі 25 лютого 2022 року ОСОБА_3 був немовлям та нічого не пам`ятає з того періоду. Тобто, більшу частину свого життя у період, коли у дитини формуються мовні, когнітивні, соціальні навички, дитини прожила у Польщі;
-  ОСОБА_3 у 2022 - 2024 роках відвідував дитячий садок у Варшаві, мав там друзів;
- дитина регулярно отримувала медичні послуги на території Польщі;
- дитини розуміла польську мову принаймі на якомусь етапі свого життя у Польщі;
- 18 березня 2025 року під час засідання польського апеляційного суду у справі про визначення місця проживання дитини та його контакти з батьком відповідач повідомила, що планує повернутися до Польщі, що працевлаштована у Польщі, має намір працювати у Польщі;
- мати та дитина отримали статус тимчасового захисту у Польщі, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу скасування такого захисту.

18. Відповідач потребувала або згоди батька дитини, або відповідне польське судове рішення на вивіз дитини до іншої країни без згоди батька.

19. Зазначаючи про те, що позивач фактично не здійснював права піклування на момент переміщення дитини, суди попередніх інстанцій не врахували:

- позивач подав позов у польський суд про визначення графіку спілкування із сином, подавав апеляційну скаргу на рішення польського суду заради збільшення графіку спілкування із сином, негайно подав заяву про повернення сина до Польщі;
- з квітня 2022 року позивач добровільно щомісячно сплачує відповідачу аліменти на утримання сина, у тому числі і після переміщення дитини до України;
- у період роботи в інших країнах та волонтерства в Україні протягом квітня 2022 року - лютого 2024 року позивач 28 разів прибував до Варшави, щоб побути із сином;
- з початку польського судового процесу у справі VI Nsm 1409/23 позивач регулярно здійснював контакти із сином згідно з встановленим судом на період розгляду справи тимчасовим графіком;
- після переміщення дитини позивач продовжує спілкуватися із сином;
- позивач надав суду документи про консультації в педіатра від 14 березня 2022 року, від 25 березня 2022 року, про проведення вакцинації від 25 березня 2022 року, інформаційний листок про прийом до лікаря при ГРВІ від 04 травня 2023 року, інформаційні картки приймального відділення від 01 грудня 2022 року, від 04 липня 2024 року.

20. Суд першої інстанції не робив прямих висновків щодо того, які саме існують серйозні ризики в поверненні дитини до Польщі. У наданому відповідачем висновку психолога йдеться лише про можливу шкоду дитині від спілкування з батьком і, ймовірно, від розлучення з матір`ю, однак відсутні будь-які застереження щодо повернення дитини до Польщі.

21. Посилання судів на те, що повернення дитини не сприятиме стабільності її соціального життя, є помилковим, оскільки це якраз мати дитини порушує таку стабільність вивезенням дитини в Україну, де дитина ніколи не проживала у свідомому віці.

22. Суди помилково вдалися до оцінки адаптації дитини в Україні, оскільки з моменту переміщення дитини (листопад 2024 року) і до моменту початку процедури у суді країни перебування дитини (26 грудня 2024 року) минуло менше року.

23. 29 червня 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Бабенко Ю. С., у якому просить касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Решетов В. В., залишити без задоволення.

24. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги про преюдиційність рішень польських судів є помилковими, оскільки польські суди не розглядали по суті питання щодо повернення дитини після її виїзду до України, не оцінювався актуальний стан дитини в українському середовищі, її інтереси, соціальну адаптацію, мовне середовище, зв`язок з батьками чи релевантні чинники.

25. У матеріалах справи відсутні докази, які могли б свідчити про сталу інтеграцію або позитивну перспективу проживання малолітнього сина сторін у Польщі. Крім того, на момент розгляду справи дитина є громадянином України, проживає на території України, навчається, соціалізована та адаптована до українського культурного, мовного та освітнього середовища, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи. Отже, саме на території України забезпечені умови, які найбільшою мірою відповідають інтересам малолітньої дитини, з урахуванням її походження, мовного середовища, реального догляду та емоційного зв`язку з матір`ю.

26. Суди попередніх інстанцій, всебічно дослідивши матеріали справи, правомірно встановили відсутність сталих правових, соціальних та побутових підстав вважати Польщу місцем постійного проживання для малолітнього ОСОБА_4 . Виїзд дитини з України до Польщі 25 лютого 2022 року не планувався заздалегідь, не мав на меті імміграцію, а був вимушений тимчасовим заходом евакуації у зв`язку з початком повномаштабного вторгнення російської федерації. Натомість малолітній ОСОБА_3 є громадянином України, народився у місті Києві та має безперервно зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Спільним центром життєвих інтересів батьків з моменту народження дитини і до лютого 2022 року була саме Україна. Більше того сам позивач, який є громадянином Австралії та Великобританії, послідовно вчиняв дії для своєї легалізації в Україні, зокрема, мав зареєстроване місце проживання у Києві та у жовтні 2022 року одержав офіційний дозвіл на імміграцію в Україні.

27. Наразі малолітній ОСОБА_3 повернувся до своєї рідної країни, до природного соціального та родинного оточення. Дитина повністю адаптована до умов в Україні, зокрема, з 25 листопада 2024 року безперервно відвідує ясла-садок № 541 у місті Києві, має сталі соціальні зв`язки, хобі (музика, плавання, творчі гуртки), отримує регулярний медичний огляд за декларацією з народження та перебуває в одному будинку з бабусею, до якої хлопчик психологічно прив`язаний.

28. Твердження позивача про неправомірність виїзду матері з дитиною до України є юридично безпідставним і не ґрунтується ні на нормах національного, ні міжнародного права. Дії відповідача не порушували вимог польського законодавства та були реалізацією її законного права повернутися з дитиною до своєї країни.

29. Суди попередніх інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, оскільки на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановили, що задоволення позовних вимог призведе до насильницького вилучення малолітньої дитини із сприятливого середовища, в якому вона розвивається та адаптувалася, та помістить її в нетерпиму обстановку, що суперечить статті 3 Конвенції про права дитини та принципам Гаазької конвенції 1980 року.

30. Також у відповідача відсутній належний правовий статус на проживання у Польщі та вона не має юридичних та фактичних підстав для повернення до Польщі разом з дитиною.

Провадження у суді касаційної інстанції

31. Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Решетов В. В., на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

32. У липні 2026 року матеріали цивільної справи № 761/162/25 надійшли до Верховного Суду.

33. Верховний Суд ухвалою від 24 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

34. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 686/15274/14, від 14 червня 2018 року у справі № 461/926/17, від 04 липня 2018 року у справі № 640/688/17, від 25 липня 2018 року у справі № 755/12339/17, від 15 серпня 2018 року у справі № 201/3664/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 344/12248/16, від 17 грудня 2018 року у справі № 461/4678/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 757/25106/16, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 361/5779/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 552/1759/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 521/16839/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 161/6458/19, від 17 березня 2021 року у справі № 686/13579/19, від 23 березня 2021 року у справі № 641/9040/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 522/97/20, від 23 червня 2021 року у справі № 641/9040/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 344/20234/19, від 20 вересня 2023 року у справі № 127/17880/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 754/7569/21, від 20 листопада 2024 року у справі № 714/1022/23, від 11 лютого 2026 року у справі № 441/2203/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

35. Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

36. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 , громадянином Австралії, та ОСОБА_2 , громадянкою України, зареєстровано шлюб.

37. 11 листопада 2020 року від шлюбу народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 8).

38.   ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (т. 1 а. с. 73-75, т. 2 а. с. 60).

39. Як вбачається з наявних у матеріалах справи довідок про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2 а. с. 46, 47).

40. 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 отримав дозвіл на імміграцію в Україну, що підтверджується довідкою Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області № 80114200078212 (т. 2 а. с. 50).

41. Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 22 січня 2024 року у справі № 761/37007/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвав (т. 1 а. с. 29-31).

42. Згідно з повідомленнями про надання номеру PESEL ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали статус тимчасового захисту в Польщі після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України (т. 2 а. с. 55, 58).

43. Як вбачається з постанови Районного суду Варшави-Воля у Варшаві від 01 липня 2024 року під час перебування ОСОБА_2 у Польщі нею ініційовано процес у Районному суді Варшави-Воля у Варшаві з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 за місцем проживання матері. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити контакти між ним та його сином ОСОБА_3 01 лютого 2024 року Районний суд Варшави-Воля у Варшаві об`єднав справи за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Постановою Районного суду Варшави-Воля у Варшаві від 01 липня 2024 року встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 та вирішено питання про контакт неповнолітнього з батьком - ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 46-64).

44. У листопаді 2024 року ОСОБА_2 разом із малолітнім ОСОБА_3 виїхала з Республіки Польща до України.

45. Як вбачається з копії листа від 17 листопада 2024 року, надісланого засобами електронної пошти, відповідач повідомила позивача про виїзд до України з дитиною у зв`язку із міграційними проблемами (т. 1 а. с. 66).

46. З довідки від 15 січня 2025 року № 05/25, виданої Дошкільним навчальним закладом (ясла-садочок) № 541 вбачається, що ОСОБА_3 відвідує дитячий садок з 25 листопада 2024 року по теперішній час (т. 2 а. с. 85).

47. Дитина відвідує музичні заняття, що підтверджується актом виконаних робіт музичної школи House of Music від 19 січня 2025 року (т. 2 а. с. 86).

48. З декларації про вибір лікаря від 19 листопада 2020 року № 001-Х7ММ-40А0 вбачається, що ОСОБА_3 отримує медичний догляд у сімейного лікаря (т. 2 а. с. 82).

49. З копій консультативних висновків лікарів, актів виконаних робіт, наявних в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_3 отримує фактичну медичну допомогу за необхідності (т. 2 а. с. 64-81).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

50. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

51. У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

52. За частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

53. Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

54. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

55. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

56. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

57. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.

58. Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року.

59. Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

60. Положеннями частини першої статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

61. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06 грудня 2007 року «Момуссо і Вашинтон проти Франції» («Maumousseau and Washington v. France»), заява № 39388/05, Суд зазначив про зобов`язання, які стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод накладає на Договірні Держави відносно возз`єднання батьків з дітьми, - вони повинні тлумачитися в світлі вимог Гаазької конвенції 1980 року (див. Iglesias Gil і AUI v. Spain, заява № 56673/00, §51, ECHR 2003 V, і Ignaccolo-Zenide v. Romania, заява № 31679/96 , § 95, ECHR 2000-I) і з положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Вирішальним є питання наявності справедливого балансу між існуючими конкуруючими інтересами дитини, обох батьків і суспільного порядку. У зв`язку з цим у той час, як стаття 8 не містить явні процесуальні вимоги, процес прийняття рішень стосовно втручання у захищене статтею 8 Конвенції право повинно бути справедливими і таким, щоб дозволити собі належну повагу інтересів, гарантованих цією статтею. ЄСПЛ, серед іншого, звернув увагу на те, що поняття «найкращі інтереси дитини» також є основним фактором у контексті процедур, передбачених в Гаазької конвенції 1980 року. У зв`язку з цим ЄСПЛ послався на Рекомендацію № 874 (1979) Ради Парламентської асамблеї Ради Європи, в якій вказано: «діти більше не повинні розглядатися як власність батьків, але вони повинні бути визнані в якості осіб з їх власними правами і потребами» (пункт 68).

62. Згідно зі статтями 1, 2 Гаазької конвенції 1980 року цілями цієї Конвенції є: забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.

63. Виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити:

по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утримуванням (пункт «а» частини першої статті 3);
по-друге, переміщення або утримування дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3);
по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримування (пункт «b» частини першої статті 3).

64. Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримування дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини. Таким чином, основним питанням, яке підлягає з`ясуванню у цій справі, є встановлення звичайного (постійного) місця проживання дитини.

65. У постановах Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі № 201/1577/21, від 01 лютого 2023 року у справі № 595/1722/21 зазначено, що «поняття «місце постійного проживання» не визначене Гаазькою конвенцією 1980 року, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

66. Звичайне місце проживання підтверджується таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі».

67. Підсумовуючи, звичайне місце проживання дитини потрібно розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.

68. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

69. Відповідно до практики ЄСПЛ рішення про повернення дитини до держави постійного місця проживання, прийняте на підставі Конвенції відповідає пункту 1 статті 6 і статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

70. Відповідно до висновків ЄСПЛ, висловлених у рішенні «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії» рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв`язків з сім`єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв`язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.

71. ЄСПЛ у справі «Х проти Латвії» («X v. Latvia») № 27853/09(§ 101) зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької Конвенції 1980 року запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою Конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами.

72. Стаття 8 Конвенції покладає на державні органи конкретне процесуальне зобов`язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Конвенції, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій Конвенції 1980 року, яка повинна тлумачитися вузько (§ 107).

73. Отже, розглядаючи заяви про повернення дитини до країни постійного проживання, суди насамперед повинні враховувати, що частина перша статті 13 Конвенція покладає обов`язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. У цьому разі зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.

74. У рішенні у справі «Сатановська та Роджерс проти України», заява № 12354/19, ЄСПЛ вказав, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов`язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Відмова врахувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13, 20 Гаазької конвенції, і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазької конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, що не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які треба тлумачити вузько. Це також дозволить ЄСПЛ, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд.

75. У справі, що переглядається у касаційному порядку, встановлено, що відповідач та її малолітня дитина є громадянами України. Позивач не є громадянином ні України, ні Польщі, до якої просить повернути дитину. Протягом 2022 - 2024 років позивач неодноразово змінював місце проживання.

76. Відповідач разом із малолітнім ОСОБА_3 виїхали до Республіки Польща 25 лютого 2022 року та повернулися до України у листопаді 2024 року.

77. На території Республіки Польщі відповідач та малолітня дитина перебували тимчасово у зв`язку із збройної агресією російської федерації проти України, де вони отримали статус тимчасового захисту. Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в Україні і жив там з батьками до початку збройної агресії російської федерації проти України в лютому 2022 року.
78. Отже, суди встановили, що жоден із членів сім`ї - ні батько, ні мати, ні дитина - не пов`язаний зі Республікою Польща ні юридично, ні соціально, ні побутово у стабільний чи довготривалий спосіб.

79. Постановою Районного суду Варшави-Волі у м. Варшава від 01 липня 2024 року у справі VI Nsm 1409/23 визначено, що місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання його матері ОСОБА_2 .

80. У психологічному дослідженні від 10 грудня 2024 року психолог дійшов висновку, що на даний час сприятливу атмосферу для емоційного та психологічного стану дитини створює саме мати; дитина почувається в безпеці та стабільному емоційному стані разом з мамою, що чітко відслідковується на малюнках дитини та у розмові з нею.

81. Враховуючи те, що проживання відповідача ОСОБА_2 та малолітньої дитини ОСОБА_3 у Республіці Польщі було тимчасовим та пов`язаним із збройною агресією російської федерації проти України, Республіка Польща не була звичайним місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в Україні та проживав у ній з батьками до тимчасового виїзду до Республіки Польща, останній є громадянином України, а також взявши до уваги те, що існує серйозний ризик того, що повернення до Республіки Польща поставить дитину під загрозу заподіяння психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання дій відповідача незаконними та повернення дитини до Республіки Польща.

82. Відповідач ОСОБА_2 , яка є громадянкою України, разом із сином ОСОБА_3 , громадянином України, повернулися до місця свого постійного проживання в Україну, при цьому суди не встановили протиправності дій відповідача, а батько не позбавлений права піклування щодо свого сина та не має будь-яких обмежень у перетині державного кордону України для спілкування з дитиною.

83. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що звичайним місцем проживання дитини на момент її вивезення в Україну є Польща, не відповідають встановленим у справі обставинам, оскільки тимчасове проживання малолітньої дитини на території Республіки Польща пов`язане з військовою агресією російської федерації проти України, а надалі переміщення дитини разом із матір`ю до України, де вони проживали до лютого 2022 року, не свідчать про те, що Республіка Польща була звичайним місцем проживання дитини.
84. Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 686/15274/14, від 14 червня 2018 року у справі № 461/926/17, від 04 липня 2018 року у справі № 640/688/17, від 25 липня 2018 року у справі № 755/12339/17, від 15 серпня 2018 року у справі № 201/3664/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 344/12248/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 757/25106/16, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 361/5779/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 552/1759/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 521/16839/18, від 17 березня 2021 року у справі № 686/13579/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 522/97/20, від 23 червня 2021 року у справі № 641/9040/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, від 20 вересня 2023 року у справі № 127/17880/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 754/7569/21, від 11 лютого 2026 року у справі № 441/2203/24, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначеній заявником справі, та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними. У наведених заявником справах суди, вирішуючи питання щодо повернення дитини до постійного місця проживання, виходили із конкретних обставин кожної справи та наданих сторонами доказах, а тому відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанції не врахували висновків, викладених у наведених постановах Верховного Суду.

85. Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

86. Посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

87. Разом з цим, Верховний Суд враховує доводи заявника про те, що суди помилково вдалися до оцінки адаптації дитини в Україні, оскільки з моменту переміщення дитини (листопад 2024 року) і до моменту початку процедури у суді країни перебування дитини (26 грудня 2024 року) минуло менше року.

88. Відповідно до частини першої статті 12 Гаазької конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

89. У справі встановлено, що відповідач разом із дитиною виїхали з Республіки Польща в Україну у листопаді 2024 року, тоді як із позов про повернення дитини позивач звернувся до українського суду 26 грудня 2024 року, тобто до спливу одного року.

90. Отже, позивач розпочав процедуру повернення дитини до місця її проживання до спливу одного року з моменту її переміщення, тому суди не мали підстав для перевірки обставин про те, чи прижилася дитина в новому середовищі.

91. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 17 грудня 2018 року у справі № 461/4678/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 161/6458/19, від 23 березня 2021 року у справі № 641/9040/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 344/20234/19, від 20 листопада 2024 року у справі № 714/1022/23, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

92. Разом з цим, помилкове посилання на обставини щодо адаптації малолітнього ОСОБА_3 в Україні не вплинуло на правильність вирішення судами спору по суті, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

94. За результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік

Згадані норми: Конституція України, ст. 51; Конституція України, ст. 9; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 416; СК України, ст. 7; СК України, ст. 155; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 8
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.