# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 345/6073/25 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 345/6073/25 Дата ухвалення: 2026-10-15 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140747685 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140747685 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140747685 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2026 року м. Київ справа № 345/6073/25 провадження № 61-6177св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коваль Андрій Євгенійович , на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Девляшевського В. А., Мальцевої Є. Є., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Позовну заяву обґрунтував тим, що постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом. Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07 листопада 2024 року переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 14 листопада 2024 року на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні. Згідно Додатку № 1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто є новим кредитором до фізичних осіб боржників за надані послуги з поводження з побутовими відходами згідно з додатком № 1 до акту про придбання майна на аукціоні від 14 листопада 2024 року, зокрема до мешканців за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до Акту звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з вересня 2019 року до квітня 2021 року заборгованість з надання послуг з управління побутовими відходами становить 1 751,16 грн. Відповідно до відомостей про осіб, місце проживання яких було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що видана Калуською територіальною громадою, в період з квітня 2019 року до квітня 2021 року зареєстрованими особами за вищезазначеною адресою є, в тому числі, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . А тому, з огляду на приписи статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідачі є споживачами комунальних послуг. Оскільки відповідачі не погасили указану заборгованість перед позивачем, як правонаступником КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач має право вимагати відшкодування інфляційних витрат, розмір яких склав 451,36 грн та нарахування 3% річних на суму заборгованості, яка склала 133,42 грн. Відповідачі добровільно вказану суму заборгованості не погашають, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом, яким просить стягнути з відповідачів в примусовому порядку вказану вище заборгованість та судові витрати по справі. Враховуючи викладене, ОСОБА_6 просив суд стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 2 335,94 грн, яка складається з 1 751,16 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з вересня 2019 року до квітня 2021 року, інфляційні втрати у розмірі 451,36 грн, 3% річних у розмірі 133,42 грн, а також судові витрати. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2025 року до у часті у справі залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , як співвідповідачів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 990,98 грн, яка складається із 1 751,16 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати у розмірі 190,61 грн, 3% річних у розмірі 49,21 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 275,30 грн судового збору та 500,00 грн витрат за надання правничої допомоги. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_1 275,30 грн судового збору та 500,00 грн витрат за надання правничої допомоги. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 275,30 грн судового збору та 500,00 грн витрат за надання правничої допомоги. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу, мотивоване тим, що заявлені витрати позивача в сумі 7 968, 96 грн з врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, ціни позову, є неспівмірними, не відповідають критеріям реальності та розумності, та дійшов висновку про зменшення витрат на правничу допомогу до 1 500,00 грн та стягнення з відповідачів на користь позивача витрат за надання правничої допомоги з кожного по 500,00 грн, оскільки солідарне стягнення судових витрат не передбачено діючим законодавством. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2026 року відмовлено ФОП ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вже вирішено питання щодо розподілу судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу при ухвалені судового рішення. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коваль А. Є. , в частині стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 500,00 грн витрат за надання правничої допомоги. Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2026 року скасовано, ухвалено нове рішення. Заяву ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі по 500,00 грн з кожного. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи характер правовідносин у цій справі, оцінивши подані стороною позивача докази, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Ковалем А. Є. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості витрат на правничу допомогу, їх пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, яку просить стягнути ФОП ОСОБА_1 на свою користь, з 5 467,18 грн до 1 500,00 грн. Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року заяву ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коваль А. Є., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 , судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі по 500,00 грн з кожного. Додатковою постанова апеляційного суду мотивована тим, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 000,00 грн є таким, що не відповідає критерію обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, крім того, рішення суду першої інстанції оскаржувалось лише в частині стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь позивача витрат за надання правничої допомоги та оскаржувалася ухвала Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2026 року про відмову в ухваленні додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу. Апеляційна скарга містить лише доводи щодо незгоди в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та порядку розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, а не розгляду по суті, що не передбачає виконання адвокатом значного обсягу робіт. Крім того, апеляційна скарга містить ідентичні доводи, що і заява про ухвалення додаткового рішення. Оцінивши подані стороною позивача докази, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості витрат на правничу допомогу, їх пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1 500,00 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання апеляційного суду відповідатиме критерію обґрунтованості, розумності розміру витрат на правничу допомогу та вчиненим процесуальним діям сторони Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи У травні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коваль А. Є., на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: оскаржувані судові рішення скасувати у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву ФОП ОСОБА_1. про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, в розмірі 5 467,18 грн, у рівних частках з кожного; Скасувати додаткову постанову апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00 грн, у рівних частках з кожного. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від. 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Касаційна скарга обґрунтована тим, що: - відповідачі не подавали жодних заяв чи клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу; - суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи своє право на самостійне зменшення розміру витрат, послався на постанову Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23 та норми частини третьої статті 141 ЦПК України, проте такий висновок прямо суперечить сталій та фундаментальній практиці Великої Палати Верховного Суду; - зменшуючи заявлені витрати з 5 467,18 грн до 1 500,00 грн у суді першої інстанції та з 2 000,00 грн до 1 500,00 грн в апеляції за відсутності заперечень відповідачів, суд перебрав на себе функції сторони у справі, чим грубо порушив принципи змагальності сторін та свободи договору, закріплені процесуальним та матеріальним законодавством. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини за власною ініціативою; - застосування судом апеляційної інстанції частини третьої статті 141 ЦПК України, як підстави для "обходу" імперативних вимог частини шостої статті 137 ЦПК України є незаконним і таким, що спотворює інститут відшкодування судових витрат; Крім того, у касаційній скарзі зазначає про те, що у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, скаржник понесе витрати у розмірі 10 000,00 грн на професійну правничу допомогу, у разі понесення додаткових судових витрат, скаржником буде заявлено відповідне клопотання про збільшення розміру понесених судових витрат, докази на підтвердження чого будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду Відзив на касаційну скаргу не подано. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2026 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коваль А. Є., на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коваль А. Є., на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року, на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області матеріали справи № 345/6073/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У червні 2026 року матеріали справи № 345/6073/25 надійшли до Верховного Суду. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили та підтверджується матеріалами справи, що жовтні 2025 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та просив суд стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 2 335,94 грн, яка складається з 1 751,16 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з вересня 2019 року до квітня 2021 року, інфляційні втрати у розмірі 451,36 грн, 3% річних у розмірі 133,42 грн, а також судові витрати. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2025 року до у часті у справі залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , як співвідповідачів. Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 990,98 грн, яка складається із 1 751,16 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати у розмірі 190,61грн, 3% річних у розмірі 49,21 грн. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 275,30 грн судового збору та 500,00 грн витрат за надання правничої допомоги. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_1 275,30 грн судового збору та 500,00 грн витрат за надання правничої допомоги. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 275,30 грн судового збору та 500,00 грн витрат за надання правничої допомоги. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В січні 2026 року позивач звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення та просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 467,18 грн. Заява обґрунтована тим, що відповідно до приписів пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позивачем в позовній заяві було надано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, які він очікував понести та зазначено, що документальне підтвердження понесених судових витрат позивача будуть подані відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Між ним та Адвокатським бюро «Юлії Біжко» було укладено договір про надання професійної правничої допомоги 14/01 від 14 липня 2025 року, додаток від 14 липня 2025 року № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги 14/01 від 14 липня 2025 року, додаток від 14 липня 2025 року № 2 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01. Відповідно до акту від 23 січня 2026 року № 281 здачі - приймання до договору про надання професійної правничої допомоги 14/01 від 14 липня 2025 року вартість наданих адвокатських послуг складає 5 467,18 грн. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2026 року відмовлено ФОП ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення. В позовній заяві позивачем було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку розглядом справи в розмірі 7 000,00 грн. До позовної заяви позивачем додано копію договору про надання правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 1401, копію додатка від 14 липня 2025 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 1401, копію додатка від 14 липня 2025 року № 2 до договору про надання правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 1401, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Також позивачем було зазначено, що документальне підтвердження понесених витрат буде подано відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Тобто, сторона позивача до закінчення судових дебатів зробила заяву про понесення нею витрат на правничу допомогу та надала орієнтовних розрахунок понесених витрат. З огляду на встановлені обставини, апеляційний суд правильно вважав, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу при ухваленні рішення, оскільки на час ухвалення заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року в матеріалах справи були відсутні належні докази про фактичні витрати та обсяг наданої адвокатом правничої допомоги. Порушення норм процесуального права відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, тому заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року в оскаржуваній частині про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 500,00 грн витрат за надання правничої допомоги підлягає скасуванню. Щодо ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2026 року про відмову у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення апеляційний суд зазначив наступне. Як зазначалося в позовній заяві, позивачем було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач які очікує понести у зв`язку розглядом справи в розмірі 7 000,00 грн та зазначено, що документальне підтвердження понесених витрат буде подано відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. 23 січня 2026 року позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення та просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 467,18 грн. Заяву про ухвалення додаткового рішення позивачем подано через систему «Електронний суд» в строк, передбачений частини восьмої статті 141 ЦПК України. Апеляційний суд зробив правильний висновок, що ухвала Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2026 року постановлена з порушенням вимог ЦПК України, оскільки заяву про ухвалення додаткового рішення позивачем подано відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, тому підлягає скасуванню. Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, апеляційний суд виходив з наступного. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив до позовної заяви копії договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01; додатку від 14 липня 2025 року № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01; додатку від 14 липня 2025 року № 2 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області 23 листопада 2018 року за № 3976. В розділі 6 договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01 визначено вартість та порядок розрахунків та зазначено, що сум гонорару за послуги та порядок проведення розрахунків між сторонами визначається додатком № 2 до договору. Факт надання послуг підтверджується актом здачі-прийняття наданих послуг, який підписується сторонами та разом з наданим адвокатським бюро розрахунком є підставою для перерахування суми гонорару (винагороди). Згідно додатку № 2 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01 година адвоката складатиме 2 000,00 грн. При поданні клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до клопотання долучено акт здачі-приймання до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року №281, згідно якого адвокатське бюро надало, а замовник прийняв правничу допомогу у вигляді: аналіз наданих замовником документів щодо правовідносин, вартістю - 500,00 грн, підготовка та складання позовної заяви, вартістю 2 500,00 грн, гонорар успіху - 467,18 грн, підготовка та складання клопотання про витребування доказів, що подається одночасно з позовною заявою та клопотання про залучення співвідповідачів, вартістю - 2 000,00 грн, загальна вартість наданих послуг становить 5 467,18 грн. Апеляційний суд зазначив, що позивачем було документально доведено понесені витрати на правову допомогу. 24 березня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшла заява ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коваль А. Є., про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу. Заява обґрунтована тим, що в апеляційній скарзі було наведено попередній орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу, які скаржник очікував понести в зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції надає: договір про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01; додаток від 14 липня 2025 року № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01; додаток від 14 липня 2025 року № 2 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01; акт від 24 березня 2026 року № 281/01 здачі-приймання до договору про надання професійної правничої допомоги від 14 липня 2025 року № 14/01. Заявник просив суд стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. Правове обґрунтування Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21), від 10 вересня 2025 року у справі № 761/40406/23 (провадження № 61-3933св25), від 17 жовтня 2025 року у справі № 202/12594/24 (провадження № 61-7864 св25). Указана судова практика є незмінною. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19). Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які належить застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). Тобто процесуальним законодавством передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19). Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (відповідає висновку у пункті 39 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Дійсно, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: - має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21); - з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21). У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23). Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Апеляційний суд, задовольняючи частково заяви ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно врахував і обґрунтовано виходив з того, що оскільки рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, то судові витрати підлягають задоволенню відповідно до пропорційно задоволених позовних вимог. Посилання у касаційній скарзі, що відповідачі не подавали жодних заяв чи клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу, Верховний Суд відхиляє, оскільки апеляційний суд не зменшував розмір витрат, а врахував фактично виконані роботи пропорційно задоволених позовних вимог. Колегія суддів також враховує, що питання розподілу судових витрат не стосується вирішення справи по суті, а тому усі питання, які стосуються розподілу судових витрат не підлягають окремій тарифікації в рамках визначення вартості послуг з правничої допомоги, оскільки складання та дії, пов`язані із розглядом заяви про розподіл судових витрат у справі не передбачають додаткового самостійного правового результату при розгляді спору по суті. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 сформулювала висновки про те, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактичною заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи своє право на самостійне зменшення розміру витрат, послався на постанову Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23 та норми частини третьої статті 141 ЦПК України, проте такий висновок прямо суперечить сталій та фундаментальній практиці Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката. У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Верховний Суд неодноразово послідовно наголошував на тому, що процедура стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може використовуватися, як інститут безпідставного збагачення, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальнійсуті передбаченої положеннями процесуального законодавства України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі № 908/314/18, від 12 грудня 2024 року у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26 листопада 2024 року у справі № 922/1792/24, від 19 листопада 2024 року у справі № 873/103/24). Суд апеляційної інстанцій дослідивши наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку. Натомість, суд касаційної інстанції в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судом апеляційної інстанції, та встановлювати нові обставини справи. Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від. 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів. У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04). Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оскаржувані судові рішення апеляційного суду відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Тож, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо часткового задоволення заяв про в частині стягнення витрат за надання правничої допомоги. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Коваль Андрій Євгенійович , залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник Згадані норми: ЦК України, ст. 514; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 137; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 175; ЦПК України, ст. 376; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 2; ЦПК України, ст. 5; ЦПК України, ст. 10; ЦПК України, ст. 133; ЦПК України, ст. 58; ЦПК України, ст. 60; ЦПК України, ст. 62; ЦПК України, ст. 11; ЦПК України, ст. 15; ЦПК України, ст. 134; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 76; ЦПК України, ст. 77; ЦПК України, ст. 79; ЦПК України, ст. 80; ЦПК України, ст. 82; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 409; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 41 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.