# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/1820/26

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 904/1820/26
Дата ухвалення: 2026-10-15
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 140748972
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140748972
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140748972

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року
м. Київ

cправа № 904/1820/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНЯЧНЕ СЯЙВО 2018"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2026 (судді: Демчина Т. Ю. - головуючий, Кучеренко О. І., Стефанів Т. В.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 (суддя Іванова Т. В.) у справі
за позовом Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНЯЧНЕ СЯЙВО 2018"
про стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
1. Рух справи
1.1. У квітні 2026 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНЯЧНЕ СЯЙВО 2018" (далі - ТОВ "Сонячне Сяйво 2018") про стягнення грошових коштів у сумі 361 395,68 грн, набутих без достатньої правової підстави внаслідок несплати орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності, розташованої за аресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 53Б (далі - спірна земельна ділянка).
Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статті 1212 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що відповідач з 2021 року є власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці і не уклавши договору оренди з Дніпровською міською радою відповідач фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
1.2. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" просило відмовити в її задоволенні вказуючи, зокрема, що відповідно до договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном відповідач передав нерухоме майно у користування Приватному підприємству "Смерш-62" (далі - ПП "Смерш-62") і за змістом пункту 2.5 вказаного договору всі податки, збори, обов`язкові платежі, штрафи, пеня та інші фінансові зобов`язання, що виникають у зв`язку із користуванням майном або здійснення користувачем діяльності з використання майна, сплачуються користувачем.
На теперішній час, як зазначав відповідач, цей договір є чинним і нерухоме майно перебуває у фактичному користуванні та розпорядженні ПП "Смерш-62", який і є належним відповідачем у справі.
Також ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" до відзиву надало клопотання в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України про залучення до участі у справі правонаступника відповідача - ПП "Мерш-62".
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2026, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" про залучення до участі у справі правонаступника.
2.2. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для заміни його правонаступником, доказів реєстрації відповідного права за ПП "Смерш-62". Водночас, згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником майнового комплексу автостоянки за адресою: м. Дніпро, вул.Панікахи, 53Б є саме ТОВ "Сонячне Сяйво 2018", а будь-які відомості про передачу цього майна у користування ПП "Смерш-62" у реєстрі відсутні.
Отже, суди попередніх інстанцій виходячи з положень статті 52 Господарського процесуального кодексу України зазначили, що укладення договору безоплатного тимчасового користування не є правонаступництвом та не змінює особу відповідача у спірних правовідносинах, оскільки власником майна залишається саме ТОВ "Сонячне Сяйво 2018".
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень
3.1. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" у касаційній скарзі просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2026 скасувати, передати питання щодо розгляду заяви про процесуальне правонаступництво на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального права та не досліджено юридично значущі обставини, передбачені частиною першою статті 52 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник у касаційній скарзі просить сформулювати правовий висновок щодо застосування частини 1 статті 52 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого: словосполучення "інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір", передбачене частиною 1 статті 52 Господарського процесуального кодексу України, є самостійною нормативною підставою процесуального правонаступництва, яка не обмежується випадками універсального чи сингулярного матеріального правонаступництва та підлягає застосуванню у всіх випадках, коли судом встановлено зміну суб`єкта матеріальних правовідносин, що є предметом судового спору.
Оскаржуючи судові рішення з посиланням на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначає, що судові рішення ґрунтуються на висновку про те, що укладення договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном не спричинило переходу права власності на нерухоме майно, а відтак не створило підстав для процесуального правонаступництва.
Водночас, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не дослідили питання про те, чи могла передача комплексу прав та обов`язків щодо використання спірного майна бути тим "іншим випадком заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір", про який прямо зазначено у статті 52 Господарського процесуального кодексу України.
На сьогодні Верховним Судом не сформовано правового висновку щодо змісту цієї законодавчої конструкції та критеріїв її застосування у правовідносинах, коли зміна суб`єкта матеріальних правовідносин відбувається не внаслідок переходу права власності, а на підставі цивільно-правового договору, який передає іншій особі комплекс прав та обов`язків щодо користування майном.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, посилаючись на те, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2026 у справі № 367/8835/16 по своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час процесу, а не до його початку.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що обов`язок зі сплати земельного податку або відшкодування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою покладається на власника нерухомого майна, розташованого на такій ділянці, незалежно від того, чи здійснює такий власник фактичне користування цим майном. Наявність внутрішніх договорів позички нерухомого майна між власником та користувачами не змінює того факту, що перед власником землі за неотриманий дохід відповідає виключно титульний власник. Обов`язок плати за землю та відповідальність за безпідставне збереження коштів за користування ділянкою автоматично виникає у власника нерухомості з моменту реєстрації права власності. Схожі за змістом висновки викладені постанові Верховного Суд від 25.12.2025 у справі № 643/4629/20.
Дніпровська міська рада у відзиві акцентувала увагу на тому, що відповідачем не надано належних доказів переходу до ПП "Смерщ-62" права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 53 Б, а договір безоплатного користування не підтверджує факту вибуття чинного відповідача з матеріальних правовідносин та перехід прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Переглянувши оскаржені у справі судове рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
4.2. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, переглянута та залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні клопотання відповідача у справі про заміну його правонаступником - ПП "Смерш-62".
4.3. Питання про заміну сторони її правонаступником вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 52 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до частини 1 статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18 зазначено, що процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.
Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Основою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у справі. Виходячи з цього, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.
Вирішуючи питання про правонаступництво, суд досліджує обставини передачі прав кредитора новому кредитору та встановлює відповідність їх підставам, визначеним законодавством. У процесі дослідження цих обставин судом може бути встановлено недійсність передання кредитором своїх прав іншій особі (наприклад, нікчемність відповідного договору відступлення права вимоги).
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Статтями 512, 514 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
4.4. Обґрунтовуючи клопотання про заміну відповідача у справі його правонаступником ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" посилалося на укладення із ПП "Смерш-62" договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 01.10.2021, за умовами пункту 2.5 якого усі податки, збори, обов`язкові платежі, штрафи, пеня та інші фінансові зобов`язання, що виникають у зв`язку з користуванням майном або здійсненням користувачем діяльності з використання майна, сплачуються виключно користувачем.
4.5. Так, суди попередніх інстанцій установили, що 01.10.2021 між ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" (позичкодавець) та ПП "Смерш-62" (користувач) укладений договір безоплатного тимчасового користування нерухомим майном, відповідно до пункту 1.1 якого позичкодавець передає, а користувач приймає в безкоштовне тимчасове користування нерухоме майно: майновий комплекс автостоянки загальною площею 591,2 м2 за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Панікахи, 53Б, що перебуває на балансі ТОВ "Сонячне Сяйво 2018".
Як вбачається зі змісту вказаного договору користувач вступає у безоплатне тимчасове користування майном не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі в користування нерухомого майна. Передача майна у безоплатне тимчасове користування не тягне за собою виникнення у користувача права власності на майно. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі в користування нерухомого майна покладається на позичкодавця (пункти 2.1-2.4 договору).
Суд апеляційної інстанції зазначив, що 01.10.2021 ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" та ПП "Смерш-62" підписали акт приймання-передачі в користування нерухомого майна, зокрема, майнового комплексу автостоянки, загальною площею 591,2 м2 на вул. Панікахи, 53Б у м. Дніпрі, який було надано разом із апеляційною скаргою.
4.6. Разом з цим суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" не надало належних доказів на підтвердження факту переходу до ПП "Смерш-62" саме тих матеріальних прав та обов`язків, які є предметом спору у справі № 904/1820/26, а саме стягнення з ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності під розташованим на ній нерухомим майном, належним на праві власності саме ТОВ "Сонячне Сяйво 2018" відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що не заперечується сторонами у справі.
При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладення договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном (договору позички) не тягне за собою переходу права власності на таке майно та не припиняє прав і обов`язків власника цього майна як платника орендної плати за земельну ділянку або особи, зобов`язаної відшкодовувати вартість безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.
4.7. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що за змістом статей 316, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує.
4.8. Суди попередніх інстанцій зазначили, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що обов`язок зі сплати земельного податку або відшкодування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою покладається на власника нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці, незалежно від того, чи здійснює такий власник фактичне користування цим майном. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що фактичним користувачем земельної ділянки у контексті кондикційних правовідносин зі стягнення безпідставно збережених у результаті несплати орендної плати за землю коштів є саме власник нерухомого майна, яке на ній розташоване, незалежно від наявності у іншої особи права користування належним власникові майном, що є наслідком єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
Суд апеляційної інстанції з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.12.2025 у справі № 643/4629/20 зазначив, що наявність внутрішніх договорів найму нерухомого майна між власником та користувачами не змінює того факту, що перед власником землі за неотриманий дохід відповідає титульний власник будівлі і обов`язок плати за землю та відповідальність за безпідставне збереження коштів за користування ділянкою автоматично виникає у власника нерухомості з моменту реєстрації права власності.
4.9. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладення договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном не утворює правонаступництва у матеріальних правовідносинах та, відповідно, не змінює особу відповідача, тобто процесуальне правонаступництво за таких обставин не наступає.
4.10. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили питання про те, чи могла передача комплексу прав та обов`язків щодо використання спірного майна бути тим "іншим випадком заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір", про який зазначено у статті 52 Господарського процесуального кодексу України, а на сьогодні Верховним Судом не сформовано правового висновку щодо змісту цієї законодавчої конструкції та критеріїв її застосування у правовідносинах, коли зміна суб`єкта матеріальних правовідносин відбувається не внаслідок переходу права власності, а на підставі цивільно-правового договору, який передає іншій особі комплекс прав та обов`язків щодо користування майном.
4.11. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У пункті 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України:
"У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися".
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19 та від 13.04.2021 у справі № 910/17693/19 (пункт 25).
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними Господарським процесуальним кодексом України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування статті 52 Господарського процесуального кодексу України стосовно того, чи могла передача комплексу прав та обов`язків щодо використання спірного нерухомого майна бути тим "іншим випадком заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір", оскільки доводи скаржника зводяться до трактування норми права та викладення висновку щодо її застосування у тому формулюванні, як це необхідно скаржнику в межах конкретної справи.
4.12. На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у цьому випадку підстав для здійснення заміни відповідача правонаступником.
За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд не встановив порушення ними норм процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,
які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.3. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).
5.4. Таким чином, перевіривши оскаржувані судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи не знайшли підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
6. Судові витрати
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне Сяйво 2018" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2026 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2026 у справі № 904/1820/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак

Згадані норми: ЦК України, ст. 1212; ЦК України, ст. 512; ЦК України, ст. 514; ГПК України, ст. 52; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 236; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 301; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.