# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 320/28826/23

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 320/28826/23
Дата ухвалення: 2026-10-20
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140777829
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140777829
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140777829

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 320/28826/23
провадження № К/990/7252/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року (у складі головуючого судді Леонтович А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року (у складі колегії суддів: судді-доповідача - Сорочка Є.О., суддів: Коротких А.Ю., Єгорової Н.М.) у справі №320/28826/23,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство, НАЗК, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову та збільшення позовної вимоги, просив:
- визнати незаконними дії НАЗК щодо проведення службової перевірки Управлінням внутрішнього контролю за фактом надходження до Національного агентства витягу з протоколу № 6 засідання урядового комітету з питань національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності від 17.07.2023;
- визнати незаконним та скасувати наказ №796-к/тр від 25.07.2023 НАЗК щодо звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити (негайно) позивача на посаді заступника голови Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_1 з 27.07.2023;
- стягнути з НАЗК на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період: з 27.07.2023 по дату винесення остаточного судового рішення, який станом на 07.11.2023 становив 570 673,2 грн;
- допустити негайне виконання щодо стягнення заборгованості заробітної плати за один місяць з відповідача на користь позивача.;
- стягнути з НАЗК на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 грн.
2.1. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що спірний наказ про звільнення є незаконним та таким, що прийнятий з порушенням діючого законодавства України, внаслідок винесення якого позивача було безпідставно, на думку останнього, звільнено з посади заступника голови НАЗК; такі дії відповідача принизили честь та гідність позивача, а також престиж і ділову репутацію перед працівниками Національного агентства, іншими громадянами України та міжнародними партнерами.
2.2. Позивач указував, що не вчиняв одноразового порушення трудових обов`язків, оскільки внесення пропозиції щодо зняття проєкту закону з розгляду на засіданні Урядового комітету 17 липня 2023 року, на переконання позивача, не призвело до зупинення визначеної Регламентом Кабінету Міністрів України процедури його розгляду та не завдало і не могло завдати жодної шкоди; такі дії ОСОБА_1 навпаки відповідали інтересам НАЗК, були спрямовані на виконання доручення Голови Національного агентства ОСОБА_2 стосовно необхідності підтримки законопроекту в Кабінеті Міністрів України з метою його подальшого прийняття та є належною реалізацією заступником Голови НАЗК ОСОБА_1 своїх повноважень.
2.3. На переконання позивача, при застосуванні пункту 1 частини першої статті 41 К3пП України як підстави для звільнення роботодавцем не було враховано ані фактичної відсутності шкоди в результаті дій заступника Голови НАЗК ОСОБА_1 , ані обставин, пов`язаних з цими його діями, ані результатів попередньої роботи ОСОБА_1 ;
2.4. Також позивач уважав, що відсутні законні підстави для проведення службової перевірки Управлінням внутрішнього контролю НАЗК щодо ОСОБА_1 , та відповідно, висновки, викладені у доповідній записці за результатами такої перевірки, є незаконними і не можуть бути підставою для звільнення позивача.
2.5. Окрім цього позивач указував, що Головою НАЗК не було ініційовано, та не приймалось відповідного рішення про проведення службового розслідування стосовно заступника Голови НАЗК ОСОБА_1 у зв`язку з можливим невиконанням або неналежним виконанням ним службових обов`язків чи перевищенням своїх повноважень, як це передбачено Порядком проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950;
2.6. Також зазначалося про порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме, що НАЗК не виконало свого обов`язку щодо зажадання від позивача письмових пояснень, чим позбавило його гарантії захисту його законних прав та інтересів.
Короткий зміст судових рішень у цій справі
3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01. 2025, у задоволенні позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з допущення позивачем порушення своїх трудових обов`язків, а відтак - правомірності звільнення позивача. Суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на порушення процедури звільнення як підстави для скасування оскаржуваного наказу про звільнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї, додаткових пояснень
5. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішення, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 у справі та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі, та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
6. З урахуванням доповнень до касаційної скарги, підставами перегляду оскаржуваних судових рішень, скаржник зазначає:
1) пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи, що судами попередніх інстанцій застосовано пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України без врахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 26.06.2019 у справі №805/1256/16-а; від 24.01.2018 у справі №578/1187/15-а; від 24.09.2019 у справі №160/166/16-а; від 05.12.2019 у справі №819/847/16; від 11.09.2024 у справі №756/767/23; від 06.10.2021 у справі №305/1001/18; від 16.02.2021 у справі №520/3981/19; 16.12.2022 у справі №761/34905/20; від 29.06.2022 у справі №554/897/21; від 20.06.2019 у справі №759/10569/16-ц; від 22.08.2019 у справі №309/3460/16; від 25.06.2024 у справі №500/4416/19; від 08.05.2024 у справі №401/1203/22;
2) пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у подібних правовідносинах;
3) пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункти 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України.
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а оскаржувані судові рішення - без змін.
8. У поясненнях позивач додатково обґрунтовує підстави касаційного оскарження в частині доводів про встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимого доказу; необхідності проведення службового розслідування відносно позивача; невідповідності висновків судів попередніх інстанцій сформованим правовим позиціям Верховного Суду у подібних правовідносинах тощо.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Касаційна скарга позивача до Верховного Суду надійшла 21.02.2025.
10. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
11. Ухвалою Верховного Суду від 10.05.2025 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №320/28826/23.
12. Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2025 матеріали справи №320/28826/23 повторно витребувано з Київського окружного адміністративного суду.
13. Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2026 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенко С.А.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.08.2022 ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника Голови Національного Агентства з питань запобігання корупції відповідно до наказу Національного агентства від 12.08.2022 №585-к/тр.
16. В січні - лютому 2023 року Національне агентство з власної ініціативи почало розробляти проєкт Закону України про внесення змін до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації працівників Національного агентства (далі - проєкт Закону).
17. 09 лютого 2023 року було організовано відправку відповідного пакету документів щодо проєкту Закону на погодження до Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Міністерства цифрової трансформації України, Міністерства оборони України, Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, Секретаріату Кабінету Міністрів України. 20 квітня 2023 року проєкт Закону було направлено до Міністерства юстиції України для проведення правової експертизи.
18. Від Міністерства економіки України, Міністерства юстиції України було зазначено, що пропоновані зміни до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є недоцільними через те, що військовозобов`язаним працівникам Національного агентства може бути надана відстрочка від призову на службу під час мобілізації шляхом застосування процедури бронювання згідно статті 24 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також зазначалося, що розроблення проєкту Закону не передбачено Планом законопроєктних робіт Верховної Ради України на 2023 рік, затвердженим постановою Верховної Ради України від 07.02.2023 №2910-ІХ.
19. 05 травня 2023 року було направлено пакет документів щодо проєкту Закону до Кабінету Міністрів України.
20. Секретаріат Кабінету Міністрів України після проведення юридичної та фахової експертизи проєкту Закону 11.05.2023 надав висновок з зауваженнями щодо проєкту Закону, аналогічних до тих, що вже раніше висловили Міністерство економіки України і Міністерство юстиції України.
21. Питання щодо участі заступників Голови Національного агентства у засіданні Урядового комітету (в даному випадку щодо участі ОСОБА_1 в засіданні урядового комітету 17.07.2023) за прийнятою практикою вирішувалось у робочому порядку, оскільки у Національному агентстві відсутній затверджений порядок участі його працівників (представників) у засіданнях Урядового комітету та засіданнях Кабінету Міністрів України, що не заперечується позивачем і відповідачем у даній справі та підтверджується листом Національного агентства від 10.08.2023 №112-05/18006 23 у відповідь на адвокатський запит від 03.08.2023 вих. №03-08/23-1, листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17.08.2023 №21572/0/2-23.
22. 17 липня 2023 року відбулось засідання Урядового комітету з питань національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності (далі - Урядовий комітет). ОСОБА_1 як заступник Голови Національного агентства, за усним дорученням Голови, був доповідачем щодо трьох проєктів актів законодавства, в тому числі щодо проєкту Закону України про внесення змін до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації працівників Національного агентства.
23. 17 липня 2023 року о 09:30 год., після засідання Урядового комітету відбулась чергова щотижнева нарада у Голови Національного агентства ОСОБА_2 (далі і по тексту - Голова Національного агентства) за участю заступників Голови Національного агентства ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в. о. керівника апарату Національного агентства ОСОБА_10, керівника юридичного управління ОСОБА_11, керівника відділу організації роботи із зацікавленими сторонами та забезпечення прийняття актів антикорупційної політики ОСОБА_6 та інших працівників апарату Національного агентства.
24. ОСОБА_1 доповів про результати засідання Урядового комітету, де розглядалося три законопроєкти Національного агентства: один з них було відхилено, один схвалено з доопрацюванням, третій проєкт закону знято з розгляду Урядовим комітетом (Урядовим комітетом підтримано пропозицію ОСОБА_1 про зняття його з розгляду з метою проведення додаткових консультацій).
25. 21 липня 2023 року до Національного агентства надійшов Витяг з протоколу № 6 засідання Урядового комітету з питань національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності від 17.07.2023 (вх. №17937/0/01-23 від 21.07.2023) (далі також - Витяг).
26. 21 липня 2023 року о 17:03 год. Голова Національного агентства наклав на цей документ свою резолюцію у системі електронного документообігу: « ОСОБА_1 . Для врахування в роботі; до відома ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 », підписавши її кваліфікованим електронним підписом.
27. О 17:13 год. заступник Голови Національного агентства ОСОБА_1 наклав на цей Документ свою резолюцію у системі електронного документообігу: « ОСОБА_8 . Для врахування в роботі», підписавши її КЕП, що підтверджується протоколом огляду від 16 серпня 2023 року та додатком, а саме переліком задач.
28. Між 17:40 та 18:20 21 липня 2023 року Голова Національного агентства ОСОБА_2 запросив позивача до себе у кабінет та особисто в усній формі запропонував йому написати заяву про звільнення за власним бажанням. ОСОБА_1 відмовився це зробити. Після його відмови ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 буде звільнений у будь-якому разі, оскільки це входить до його повноважень приймати рішення про звільнення заступників.
29. З 19:00 год. 21 липня 2023 року по 26 липня 2023 року включно, Національним агентством було заблоковано обліковий запис заступника Голови НАЗК ОСОБА_1 на робочому комп`ютері та інших інформаційних ресурсах Національного агентства. Заблокована робоча електронна пошта ОСОБА_1 . Заблокований доступ до системи електронного документообігу Національного агентства, фактично не допущено на робочі зустрічі, наради, в яких ОСОБА_1 , мав брати участь відповідно до усталеної у Національному агентстві практики.
30. На нараді 24 липня 2023 року, о 9:30 під головуванням ОСОБА_2 за участі заступників Голови Національного агентства, керівника апарату Національного агентства та його заступника, керівників самостійних структурних підрозділів НАЗК Голова Національного агентства ОСОБА_2 звинуватив ОСОБА_1 у погрозах йому особисто і Національному агентству.
31. ОСОБА_1 подав заяву до НАЗК про проведення службового розслідування щодо зняття безпідставних звинувачень від 25.07.2023 згідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950.
32. 25 липня 2023 року о 14:20 год. ОСОБА_1 у його робочому кабінеті особисто керівником Управління внутрішнього контролю Національного агентства (надалі - Управління) ОСОБА_9 вручений лист Національного агентства від 25.07.2023 вих. №131-02/16447-23. З даного листа ОСОБА_1 дізнався про проведення службової перевірки Управлінням за фактом надходження до Національного агентства Витягу. У листі також містився перелік питань на які ОСОБА_1 було запропоновано надати відповідь «невідкладно, але не пізніше ніж до 15:00 год. 25.07.2023».
33. 25 липня 2023 року о 15 год. ОСОБА_1 подано до Національного агентства письмову відповідь на лист. У цій письмовій відповіді ОСОБА_1 підтвердив, що готовий надати відповіді на питання, зазначені у листі, та просив про встановлення розумного строку для надання відповідей з того часу, як буде відновлено доступ до системи електронного документообігу Національного агентства та робочої електронної пошти відповідно до раніше у цей день поданої ним заяви до НАЗК про надання доступу до робочого місця та усунення перешкод у здійсненні посадових обов`язків від 25 липня 2023 року.
34. 25 липня 2023 року о 17:20 год., до ОСОБА_1 в робочий кабінет зайшов керівник Управління ОСОБА_9 з двома іншими працівниками Управління і склали акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень та відповідей на питання.
35. 25 липня 2023 року о 17:40 год., ОСОБА_1 подав до Національного агентства лист на додаток до раніше поданого, у ньому наголошено, що ОСОБА_1 не відмовлявся від надання пояснень і готовий надати їх після поновлення доступу до системи електронного документообігу та інших систем.
36. 26 липня 2023 року ОСОБА_1 подав скаргу про порушення права на працю до Державної служби України з питань праці (вх. № В-2489-23а від 26.07.2023).
37. 09 серпня 2023 року ОСОБА_1 отримав лист Державної служби України з питань праці №1344/2/2.1-ЗВ-23а від 09.08.2023.
38. 26 липня 2023 року згідно наказу Національного агентства від 25.07.2023 №796-к/тр (далі і по тексту - оскаржуваний наказ про звільнення) ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника Голови Національного агентства; підставою звільнення зазначено: пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України; статті 147-1, 148, 149 КЗпП України; доповідна записка керівника Управління внутрішнього контролю ОСОБА_9 від 25.07.2023 № 131-02/5476-23.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
41. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
42. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, правильність застосування норм матеріального права і повноту дотримання норм процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.
43. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
44. Закон України «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700-VII), відповідно до його преамбули, визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
45. Суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: Голова, заступник Голови Національного агентства з питань запобігання корупції (підпункт «є» пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1700-VII).
46. Статус Національного агентства з питань запобігання корупції визначено статтею 4 Закону №1700-VII, відповідно до положень якої Національне агентств) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Національне агентство, у межах, визначених цим та іншими законами, є відповідальним перед Верховною Радою України і підконтрольним їй та підзвітний Кабінету Міністрів України.
Національне агентство утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України, цього та інших законів України. Питання діяльності Національного агентства у Кабінеті Міністрів України представляє Голова Національного агентства.
Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.
Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» та інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України «Про державну службу» застосовуються до Національного агентства, службовців та працівників його апарату, а також до його повноважень стосовно уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції в частині, що не суперечить цьому Закону.
47. Відповідно до частини першої, шостої статті 5 Закону №1700-VII керівництво діяльністю Національного агентства здійснює його Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному цим Законом.
Голова Національного агентства може мати трьох заступників, яких він призначає на посаду та звільняє з посади.
48. Частиною першою статті 7 Закону №1700-VII визначено, що Голова Національного агентства: 1) організовує та контролює роботу Національного агентства, несе персональну відповідальність за законність, прозорість та ефективність діяльності Національного агентства, звітує про роботу Національного агентства; 2) призначає на посади та звільняє з посад працівників Національного агентства; 3) присвоює службовцям Національного агентства ранги державних службовців, вживає заходів заохочення, а також притягає службовців Національного агентства до дисциплінарної відповідальності згідно з рішенням дисциплінарної комісії Національного агентства; 4) розподіляє обов`язки між заступниками Голови Національного агентства; 5) приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є Національне агентство; 6) затверджує штатний розпис та кошторис Національного агентства, положення про територіальні органи Національного агентства; 7) затверджує перспективні, поточні та оперативні плани роботи Національного агентства, визначає показники ефективності діяльності Національного агентства; 8) представляє Національне агентство у відносинах із судами, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами і організаціями, а також органами іноземних держав, міжнародними та іноземними організаціями тощо; 9) вживає заходів із запобігання несанкціонованому доступу до інформації з обмеженим доступом, забезпечує додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є Національне агентство, та захист персональних даних, володільцем яких є Національне агентство; 10) видає у межах повноважень накази та доручення; 11) має право бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів, постійних, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій, а також брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях Кабінету Міністрів України, інших державних органів та органів місцевого самоврядування у разі розгляду питань, пов`язаних з формуванням та реалізацією антикорупційної політики; 12) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів.
49. Відповідно до частини другої статті 7 Закону №1700-VII заступники Голови Національного агентства здійснюють свої повноваження відповідно до розподілу обов`язків, затвердженого Головою Національного агентства, та у разі відсутності Голови виконують його обов`язки відповідно до наказу Голови Національного агентства.
50. Голова, заступник Голови Національного агентства та службовці апарату Національного агентства під час виконання покладених на них обов`язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом (частина друга статі 9 Закону №1700-VII).
51. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 8 Закону №1700-VII Положення про апарат Національного агентства і його структура, а також положення про самостійні структурні підрозділи апарату затверджуються Головою Національного агентства. Гранична чисельність працівників апарату Національного агентства затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Національного агентства.
52. Так, згідно із пунктом 5 Положення про апарат Національного агентства з питань запобігання корупції, затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції 05.02.2020 №30/20 (далі - Положення №30/20), загальне керівництво апаратом, контроль за його діяльністю здійснює Голова Національного агентства. Заступники Голови Національного агентства здійснюють повноваження та координують роботу самостійних структурних підрозділів апарату Національного агентства відповідно до визначеного Головою Національного агентства розподілу функціональних обов`язків.
53. Частинами першою-третьою статті 17-1 Закону №1700-VII визначено, що з метою забезпечення доброчесності працівників Національного агентства, забезпечення дотримання цього Закону в апараті Національного агентства діє підрозділ внутрішнього контролю. Рішенням Голови Національного агентства підрозділи внутрішнього контролю можуть створюватися в територіальних органах Національного агентства.
Порядок діяльності та повноваження підрозділів внутрішнього контролю визначаються положенням, яке затверджує Голова Національного агентства. Голова Національного агентства призначає на посади та звільняє з посад керівника та працівників підрозділу внутрішнього контролю. Підрозділи внутрішнього контролю підпорядковуються безпосередньо Голові Національного агентства.
Підрозділ внутрішнього контролю Національного агентства: 1) здійснює моніторинг та контроль за виконанням працівниками Національного агентства актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог, обмежень та заборон, передбачених цим Законом; 2) проводить контроль своєчасності подання та повну перевірку декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подаються працівниками Національного агентства, в порядку, визначеному Головою Національного агентства; 3) проводить перевірки працівників Національного агентства на доброчесність та моніторинг їхнього способу життя в порядку, визначеному Головою Національного агентства; 4) перевіряє інформацію, що міститься у зверненнях фізичних або юридичних осіб, медіа, інших джерелах, у тому числі отриману через спеціальну телефонну лінію, сторінку в мережі Інтернет, засоби електронного зв`язку Національного агентства, щодо причетності працівників Національного агентства до вчинення правопорушень; 5) проводить службове розслідування стосовно працівників Національного агентства; 6) проводить спеціальну перевірку стосовно осіб, які претендують на призначення на посади в Національному агентстві; 7) вживає заходів щодо захисту працівників Національного агентства, які повідомляють про вчинення протиправних дій чи бездіяльність інших працівників Національного агентства; 8) виконує інші повноваження, визначені Положенням про підрозділ внутрішнього контролю Національного агентства.
54. Відповідно до пунктів 1 - 3 розділу І Положення про Управління внутрішнього контролю, затвердженого Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 12.03.2020 №95/20 (далі - Положення №95/20), Управління внутрішнього контролю (далі - Управління) є самостійним структурним підрозділом апарату Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство), який здійснює заходи для забезпечення доброчесності працівників Національного агентства, та дотримання Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон).
У своїй діяльності Управління керується Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Законом, актами Кабінету Міністрів України, Положенням про апарат Національного агентства, актами Національного агентства, цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами.
Управління підпорядковується безпосередньо Голові Національного агентства.
55. Основні завдання Управління визначені в розділі ІІ Положення №95/20, відповідно до пунктів 1-3 якого основними завданнями є: організація та забезпечення здійснення внутрішнього контролю в Національному агентстві, оптимізація управлінських процесів та дотримання виконавської дисципліни; забезпечення доброчесності працівників Національного агентства та забезпечення дотримання законів в апараті Національного агентства, виявлення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень працівниками Національного агентства, та вжиття заходів щодо їх усунення; забезпечення інформаційної безпеки Національного агентства.
56. Відповідно до підпункту 6 пункту 1 розділу ІІІ Положення №95/20 (функції Управління) Управління в межах своєї компетенції, окрім іншого, проводить службове розслідування (перевірки) стосовно працівників Національного агентства.
Результати службового розслідування (перевірки) доповідаються Голові Національного агентства або особі, яка виконує його обов`язки, з пропозиціями щодо вжиття управлінських рішень;
57. Відповідно до пункту 1 розділу IV Положення №95/20 Управління в межах своєї компетенції має право, зокрема:
перевіряти дотримання працівниками Національного агентства актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог, обмежень та заборон, передбачених Законом (підпункт 1);
ініціювати та проводити перевірки з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення правил етичної" поведінки, законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених Законом, працівниками Національного агентства (підпункт 2);
отримувати від працівників Національного агентства інформацію з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення правил етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених Законом (підпункт 4);
отримувати Письмові пояснення та копії документів від працівників Національного агентства з питань, що виникають під час перевірки інформації, що міститься у зверненнях фізичних або юридичних осіб, засобах масової інформації, інших джерелах, у тому числі отриманої через спеціальну телефонну лінію, сторінку в мережі Інтернет,- засоби електронного зв`язку Національного агентства, щодо причетності працівників Національного агентства до вчинення правопорушень (підпункт 5);
одержувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів апарату Національного агентства, органів державної влади та ' органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності Інформацію, документи та матеріали (підпункт 6);
ініціювати розгляд питань перед Головою Національного агентства, заступником Голови Національного агентства, відповідно до розподілу обов`язків (підпункт 13);
інші права, передбачені законом, що належать до повноважень Управління (підпункт 25), тощо.
58. Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» дія цього Закону не поширюється на, зокрема, Голову Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступників.
59. Підставами припинення трудового договору, за загальним трудовим законодавством, відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі і по тексту - КЗпП України), є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
60. Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
61. Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність згідно із статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищими у порядку підлеглості щодо органів, зазначених у частині першій цієї статті.
Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
62. Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
63. Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України, відповідно до положень якої до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
64. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 затверджено Порядок проведення службового розслідування (далі - Порядок №950), відповідно до пункту 1 якого Цей Порядок визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон).
65. Абзацом другим пункту 2 Порядку №950 відповідно до цього Порядку може бути проведено службове розслідування в разі невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особою, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, а також недодержання вимог законодавства.
66. Судами попередніх інстанцій встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення про звільнення позивача, відповідач виходив із того, що позивачем допущено одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке пов`язане із тим, що позивач за власної ініціативи вніс пропозицію стосовно зняття з розгляду розробленого та внесеного Національним агентством з питань запобігання корупції на розгляд Кабінету Міністрів України проєкту Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації працівників Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - законопроєкт), і такі його ( ОСОБА_1 ) дії призвели до повернення законопроекту розробнику (НАЗК) та перешкодили подальшому розгляду законопроєкту Кабінетом міністрів України в порядку визначеному регламентом КМУ, що суперечило інтересам Національного агентства та дорученню Голови Національного агентства стосовно необхідності підтримки законопроєкту в Кабінеті Міністрів України з метою його подальшого прийняття.
67. Підставами для звільнення позивача із посади було визначено пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, статті 147-1, 148, 149 КЗпП України, а також доповідна записка керівника Управління внутрішнього контролю ОСОБА_9 від 25.07.2023 №131-02/5476-23.
68. Надаючи оцінку застосуванню у спірних правовідносинах пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, як нормативної підстави для звільнення позивача із посади, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач, як заступник Голови Національного агентства, належить до кола суб`єктів, визначених у пункті 1 статті 41 КЗпП України, оскільки ним було скоєне одноразове порушення своїх трудових обов`язків, яке за своїм характером є грубим та виразилось у свідомому вчиненні дій від імені Національного агентства проти його інтересів за відсутності відповідного доручення Голови, то відповідач не допустив порушень при кваліфікації спірного проступку за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
69. Не погоджуючись із такими мотивами судів попередніх інстанцій, позивач в касаційній скарзі зазначає про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведеної норми матеріального права.
70. Зокрема, надаючи оцінку застосування пункту 1 статті 41 КЗпП України, Верховний Суд у справі №805/1256/16-а дійшов висновків, що одноразове грубе порушення службових обов`язків є самостійною підставою для припинення трудового договору, а тому суб`єкт владних повноважень повинен визначити у чому конкретно полягає одноразове грубе порушення трудових обов`язків з боку позивача.
70.1. Із посиланням на пункт 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, суд касаційної інстанції зазначав, що судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
70.2. Отже, Верховний Суд у справі №805/1256/16-а виснував, що одноразове грубе порушення трудових обов`язків має оціночний характер і підлягає застосуванню як підстава звільнення за наявності певних законодавчо визначених умов.
70.3. Також, із посиланням на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 21.05.2014 по справі №6-33цс14, суд касаційної інстанції у постанові від 26.06.2019 у справі №805/1256/16-а виходив з того, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
70.4. Отже, однією з умов застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, є встановлення не тільки самого факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків, а й вини працівника в такому порушенні.
(подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.06.2019 у справі №759/10569/16-ц).
71. Верховний Суд у постанові від 16.12.2022 у справі №761/34905/20 дійшов висновків, що рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.
(подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 у справі №554/897/21).
72. Із посиланням на постанову Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі №756/767/23, скаржник також указує про неврахування висновків стосовно того, що для встановлення дисциплінарного проступку важливо з`ясувати коло трудових (службових) обов`язків працівника; саме їх невиконання чи неналежне виконання складають основу об`єктивної сторони складу цього правопорушення; ці обов`язки визначаються трудовим договором, посадовою (робочою) інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку та іншими локальними актами роботодавця, його наказами та розпорядженнями, а також законами та іншими нормативно-правовими актами.
73. У постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №305/1001/18 суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; для застосування вказаної норми закону необхідно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; порушення повинно бути одноразовим та грубим; рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.
Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо.
Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.
74. У постанові від 22.08.2019 у справі №309/3460/16-ц Верховний Суд указував, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.
Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо.
75. Надаючи оцінку посиланням скаржника на решту постанов Верховного Суду, наведених в доповненнях до касаційної скарги, колегія судді констатує, що у постановах від 16.02.2021 у справі №520/3981/19, від 16.12.2022 у справі №761/34905/20, 25.06.2024 у справі №500/4416/19 Верховний Суд окремо не висловлював висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
76. Доводи касаційної скарги та доповнень до неї в цій частині зводяться до таких мотивів:
- відповідач не визначив в чому ж полягало вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов`язків;
- оспорюваний наказ не містить жодного роз`яснення, що слугувало підставою для притягнення скаржника до такого сурового виду дисциплінарного стягнення, як звільнення з займаної посади; - з оспорюваного наказу неможливо встановити в чому ж конкретно полягало порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 ;
- відповідач не вчинив жодних дій щодо оцінки дій скаржника, що б дозволило як самому скаржнику, так і в подальшому суду, зрозуміти в чому полягало одноразове грубе порушення трудових обов`язків;
- ОСОБА_1 не вчиняв одноразового грубого порушення трудових обов`язків;
- попри те, що в оспорюваному наказі не зазначено шкоду, яким інтересам НАЗК було завдано діями ОСОБА_1 , суди дозволили собі надати власну оцінку діям ОСОБА_1 без покликання на відповідні висновки роботодавця при прийнятті рішення про звільнення;
- суди дійшли передчасних висновків про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України було проведено згідно з вимогами законодавства про працю тощо.
77. Повертаючись до матеріалів справи, судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до затвердженого наказом Національного агентства від 28.01.2022 №57/22 (зі змінами) розподілу обов`язків між заступниками Голови Національного агентства, ОСОБА_1 , як заступник Голови НАЗК, серед іншого, за дорученням Голови Національного агентства представляє Національне агентство у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами і організаціями, а також органами іноземних держав, міжнародними та іноземними організаціями.
78. В січні - лютому 2023 року Національне агентство з власної ініціативи почало розробляти проект закону щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації працівників Національного агентства.
79. Судами у справі було встановлено, а сторонами у не заперечується, що позивач згідно доручення Голови Національного агентства та відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України повинен був доповідати на засіданні Урядового комітету про доцільність розробленого Національним агентством проекту Закону, безпосередньо приймати участь в його обговоренні та у випадку висловлення щодо нього зауважень аргументовано на них реагувати, тобто вживати всіх дій для того, щоб за наслідками проведеного засідання проєкт Закону був в подальшому переданий на розгляд до Кабінету Міністрів України.
80. Разом з тим, 17 липня 2023 року відбулось засідання Урядового комітету, на якому ОСОБА_1 , як заступник Голови Національного агентства, всупереч отриманому дорученню Голови Національного агентства, за власною ініціативою, вніс пропозицію щодо зняття з розгляду проєкту Закону, яка відповідно була прийнята Урядовим комітетом. Внесення пропозиції щодо зняття з розгляду проекту закону було особистим рішенням позивача, яке попередньо не узгоджувалося із Головою Національного агентства.
81. Судами попередніх інстанцій також оцінено наслідки вказаних дій, на які посилався відповідач, та встановлено, що вони призвели до безпідставного зняття з розгляду КМУ пріоритетного для Національного агентства проєкту Закону, не були спрямовані на підтримання інтересів НАЗК, суперечили дорученню Голови Національного агентства, звели нанівець проведену роботу щодо розробки та узгодження законопроєкту з ЦОВВ.
82. Виходячи із установлених у справі обставин та характеру спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду констатує, що позивач, як заступник Голови НАЗК, належить до кола суб`єктів, визначених у пункті 1 статті 41 КЗпП України, а вчинок, який слугував підставою для звільнення позивача, підпадає під критерії одноразового грубого порушення трудових обов`язків. Оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий уповноваженою особою, є обґрунтованим і відповідає наведеним вище критеріям. У спірних правовідносинах була наявна сукупність умов для прийняття НАЗК рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
83. А тому, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не допустив порушень при кваліфікації спірного проступку за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
84. Колегія суддів касаційного суду також бере до уваги наведені вище висновки Верховного Суду, на які посилався скаржник, і зазначає, що мотиви судів попередніх інстанцій не суперечать таким висновкам. Отже, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права в цій частині.
85. Окрім цього, скаржник у касаційній скарзі вказує на одноосібне винесення наказу про звільнення ОСОБА_1 , без проведення службового розслідування. В контексті таких доводів посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 24.09.2019 у справі №160/166/16-а та від 05.12.2019 у справі №819/847/16.
86. Надаючи оцінку таким доводам, колегія суддів установила, що у постанові від 24.09.2019 у справі №160/166/16-а, в контексті застосування положень пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України і Порядку №950, Верховний Суд виснував, що прийняттю рішення про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення передує проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та ступеня вини.
87. У постанові від 05.12.2019 у справі №819/847/16 Верховний Суд зазначав про те, що закріплена процедура [Постановою №950] проведення службового розслідування визначена на законодавчому рівні з метою встановлення причин та умов, що призвели до негативних наслідків під час виконання службових обов`язків. Верховний Суд уважав, що проведення службового розслідування є саме тією процедурою, яка дозволяє належним чином встановити наявність чи відсутність підстав для застосування дисциплінарного стягнення.
88. Вирішуючи питання релевантності до застосування наведених висновків, колегія суддів касаційного суду виходить з того, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми (норм) права, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
89. Колегія суддів звертає увагу, що у справі №160/166/16-а мало місце оскарження розпорядженням голови Локачинської районної ради про звільнення особи з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. В такій справі, скасовуючи судові рішення та направляючи на новий судових розгляд справу, Верховний Суд виходив з того, що підставою для прийняття розпорядження слугувала службова записка керуючого справами виконавчого апарату районної ради; судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання наявності або відсутності проведеного службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та ступеня вини; також судами не надано оцінки вині позивача та наявності причинного зв`язку між невиконанням ним трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення, та чи було вчинене порушення одноразовим та грубим; суди в такій справі не встановили чи є підстави вважати, що невиконання розпоряджень голови районної ради є одноразовим порушенням трудових обов`язків, та яку ним завдано шкоду. Відтак, підставою для направлення справи на новий розгляд слугувало допущення судами першої і апеляційної інстанції порушення норм процесуального права.
90. Згідно обставин справи №819/847/16 слідує, що відповідачем не було проведено службового розслідування щодо несумлінного виконання позивачем своїх службових обов`язків; жодні заходи дисциплінарного впливу до позивача не застосовувались. Водночас, особу в такій справі було звільнено не на підставі норм КЗпП України, зокрема, пункту 1 частини першої статті 41, а в порядку Закону України «Про державну службу».
91. Повертаючись до матеріалів цієї справи, судами попередніх інстанцій було встановлено, що прийняттю оскаржуваного наказу про звільнення передувало проведення службової перевірки Управлінням внутрішнього контролю Національного агентства за фактом надходження до НАЗК витягу з протоколу №6 засідання Урядового комітету з питань національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності від 17.07.2023. По закінченню службової перевірки керівник Управління направив Голові Національного агентства доповідну записку керівника від 25.07.2023 № 131-02/5476-23, яка містила пропозицію щодо вжиття управлінських рішень.
92. Отже, в межах спірних правовідносин мало місце проведення службової перевірки; така організаційно-правова форма проведення перевірки Управлінням внутрішнього контролю Національного агентства, поряд із службовим розслідуванням, передбачена підпунктом 6 пункту 1 розділу ІІІ Положення №95/20.
93. Таким чином, наведені вище висновки Верховного Суду не є релевантними до застосування у спірних правовідносинах.
94. Більше того, належним до врахування у цій справі є те, що в абзаці другому пункту 2 Порядку №950 можливість проведення службового розслідування Кабінет Міністрів України передбачив саме за принципом диспозитивності, про що свідчить застосування словосполучення «може бути проведено».
95. Враховуючи наведене, доводи позивача про одноосібне винесення наказу про звільнення без проведення службового розслідування, є необґрунтованими, а доводи касаційної скарги в цій частині не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
Щодо доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, виходячи із пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
96. Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у спірних правовідносинах пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Закон № 755-IV), відповідно до якого в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
97. Позивач зазначає, що він був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як особа, що має право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо. Вказує, що в Єдиному державному реєстрі не зазначено про наявність у ОСОБА_1 будь-яких обмежень на представництво Національного агентства; судами не звернуто увагу та не досліджено, що в матеріалах справи відсутній локальний акт та порядок, яким бу було передбачено узгодження кожного особисто рішення заступників Голови Національного агентства з Головою; зі штатного розпису НАЗК, вбачається, що посада заступника Голови Національного агентства належить до підрозділу «Керівництва» та до керівних посад.
98. Отже, на переконання позивача, заступник Голови Національного агентства ОСОБА_1 володів усім обсягом повноважень (тобто ініціативою) щодо прийняття самостійних рішень в інтересах НАЗК, у тому числі, правом прийняття рішення про внесення відповідних пропозицій, що не є і не може бути проступком та/або порушенням трудових обов`язків.
99. Надаючи оцінку таким доводам, Верховний Суд виходить із особливостей спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання.
100. Так, як вже зазначалося у цій постанові, відповідно до частини другої статті Закону №1700-VII заступники Голови Національного агентства здійснюють свої повноваження відповідно до розподілу обов`язків, затвердженого Головою Національного агентства, та у разі відсутності Голови виконують його обов`язки відповідно до наказу Голови Національного агентства.
101. Згідно із пунктом 5 Положення №30/20, загальне керівництво апаратом, контроль за його діяльністю здійснює Голова Національного агентства. Заступники Голови Національного агентства здійснюють повноваження та координують роботу самостійних структурних підрозділів апарату Національного агентства відповідно до визначеного Головою Національного агентства розподілу функціональних обов`язків.
102. Розподіл обов`язків між Головою Національного агентства та його заступниками, виходячи із обсягу встановлених обставин у справі, було затверджено наказом Національного агентства від 28.01.2022 №57/22 (зі змінами).
103. Колегія суддів звертає увагу, що наведеним законодавством передбачена форма затвердження обсягу здійснення повноважень заступника Голови Національного агентства, а саме через розподіл обов`язків Головою НАЗК, і таке регулювання жодним чином не применшує значення інституту заступників Голови Національного агентства для діяльності НАЗК в цілому, чи на окремих його напрямках діяльності.
104. Проте, інформація, наведена в Єдиному державному реєстрі про те, що ОСОБА_1 мав право від імені Національного агентства вчиняти дії, у тому числі підписувати договори, жодним чином не вказує, що обсяг повноважень позивача за посадою був безумовним; така інформація стосовно повноважень ОСОБА_1 не могла наділяти позивача діяти всупереч дорученню Голови Національного агентства та одноосібно приймати рішення про відкликання (зняття з розгляду урядового комітету) проєкту Закону.
105. У зв`язку із наведеним, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими і не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи у Верховному Суді, а суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права.
Щодо доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, виходячи із пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв`язку із пунктами 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України (суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів).
106. Скаржник указує, що суди не дослідили докази щодо законності проведення службової перевірки Управлінням внутрішнього контролю за фактом надходження до Національного агентства Витягу з протоколу № 6 засідання Урядового комітету з питань національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності від 17.07.2023. Зазначає, що 07.11.2023 суд першої інстанції задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 та приєднав до матеріалів справи заяву про збільшення позовних вимог, проте при ухваленні рішення судом першої інстанції всупереч приписів статті 2 КАС України взагалі не розглянуто вимогу та не з`ясовано законність проведення службової перевірки Управлінням внутрішнього, та, всупереч приписів статей 242, 246 КАС України, ні в вступній, ні в описовій, ні в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не зазначається про вимогу та будь-яких обґрунтувань щодо вимоги; судом апеляційної інстанції теж проігноровано, що одна з заявлених вимог не була розглянута судом першої інстанції та не здійснено відповідної оцінки.
107. Надаючи оцінку цим доводам, Верховний Суд виходить з того, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 246 КАС України в описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
108. Матеріалами справи підтверджується, що стороною позивача було подано заяву про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, у якій позовні вимоги фактично були доповнені вимогою визнати незаконними дії НАЗК щодо проведення службової перевірки Управлінням внутрішнього контролю за фактом надходження до Національного агентства витягу з протоколу № 6 засідання урядового комітету з питань національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності від 17.07.2023.
109. Як видно із матеріалів справи, як у первинній позовній заяві, так і в позовній заяві в новій редакції, позивач в якості підстав позову, окрім іншого, посилався на відсутність законних підстав для проведення службової перевірки Управлінням внутрішнього контролю НАЗК щодо ОСОБА_1 , та, відповідно, висновки, викладені у доповідній записці за результатами такої перевірки, є незаконними і не можуть бути підставою для звільнення позивача. На переконання позивача, Управління діє виключно з метою забезпечення доброчесності працівників та забезпечення дотримання Закону України «Про запобігання корупції» в апараті Національного агентства; а ні посада Голови Національного агентства, а ні посади заступників Голови НАЗК не входять до складу апарату Національного агентства, отже вони не є працівниками апарату НАЗК. Уважає, що будь-які повноваження Управління, в тому числі, й проведення службових перевірок, можуть стосуватися лише доброчесності працівників Національного агентства, у тому числі Голови та заступників Голови НАЗК, за забезпечення дотримання Закону №1700-VII в апараті Національного агентства, до складу якого посади Голови та заступників Голови НАЗК, не входять. В такому випадку, на переконання позивача, здійснення службової перевірки Управлінням за фактом надходження до Національного агентства Витягу з протоколу засідання Урядового комітету не відноситься ні до питання доброчесності ОСОБА_1 під час перебування на посаді заступника Голови НАЗК, ні до питання дотримання Закону №1700-VII в апараті Національного агентства.
110. Отже, позивач уважав, що в Управлінні були відсутні повноваження на проведення службової перевірки щодо належного виконання заступником Голови Національного агентства ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків і воно вийшло за межі своєї компетенції; висновки, що були викладені в доповідній записці, не могли стати підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
111. Матеріалами справи підтверджується, що в судовому засіданні 07.11.2023 суд першої інстанції ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та приєднати до матеріалів справи заяву про збільшення позовних вимог, проте, в порушення норм процесуального права, у змісті рішення суду першої інстанції відсутні висновки щодо оцінки цієї позовної вимоги.
112. В контексті доводів про порушення норм процесуального права, скаржник також указує, що суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимого доказу, а саме доповідної записки керівника Управління внутрішнього контролю від 25.07.2023 №131-02/5476-23 року та інформації, яку було зібрано в ході незаконної перевірки.
113. Аналогічні доводи скаржник заявляв до суду апеляційної інстанції.
114. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції визначено в ст. 308 КАС України, відповідно до якої: 1. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 2. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 3. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 4. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. 5. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
115. Зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції підтверджує, що ним (судом апеляційної інстанції) надавалась оцінка цим доводам. Так, апеляційний суд наголосив, що підставою для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України є сукупність певних умов, які мають бути достовірно встановлені. Саме встановлення цих умов є підставою для звільнення особи. Норми чинного законодавства не обмежують обсягу інструментів та/або джерел, які роботодавець може застосовувати при з`ясуванні наявності цих умов.
116. Суд апеляційної інстанції зазначив, що службовою перевіркою Управління внутрішнього контролю, вимогу про визнання протиправною якої було заявлено позивачем, а також згаданою доповідною запискою керівника Управління внутрішнього контролю, було здійснено виключно збір інформації, яка стосувалася вчинених позивачем дій; відповідні факти були встановлені відповідачем правильно, а при кваліфікації дій позивача помилок не допущено. У зв`язку із цим, колегія суддів апеляційного суду наголосила на тому, що форма зібраної відповідачем інформації (службова перевірка чи службове розслідування, доповідна записка, акт чи довідка тощо) не спростовує правильності самої інформації, а відтак не має ключового значення для вирішення даного спору; оцінку дій позивача у спірних правовідносинах здійснив саме Голова Національного агентства, який прийняв оскаржуване рішення, а не Управління внутрішнього контролю або ж його керівник, який виключно відобразив існуючу інформацію.
117. Посилання позивача на неправомірність здійснення відносно нього службової перевірки та неправомірність оцінки його дій Управлінням внутрішнього контролю суд апеляційної інстанції відхилив та надав оцінку доводам стосовно законності/незаконності проведення службової перевірки в спірних правовідносинах, чим, в розумінні положень ст. 308 КАС України, усунув недолік суду першої інстанції.
118. Питання відповідності наведених висновків нормам Закону №1700-VII та Положенню №95/20 чи їх правильне застосування судом апеляційної інстанції не є предметом касаційного провадження, виходячи із доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
119. Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
120. Матеріали справи і касаційна скарга також не містять підтверджених доводів про те, що судом першої інстанції доповідну записку керівника Управління внутрішнього контролю ОСОБА_9 від 25.07.2023 №131-02/5476-23, було отримано з порушенням порядку.
121. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів та встановлених обставин, оцінка яких виходить за межі касаційного перегляду, визначених в частині другій статті 341 КАС України.
122. В такому випадку, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, виходячи із пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, хоч і частково знаходять своє підтвердження, проте не наділяють суд касаційної інстанції можливістю скасувати оскаржувані судові рішення із направленням справи на новий судовий розгляд.
123. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
124. Частиною першою статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
125. При цьому, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи (частина друга статті 350 КАС України).
126. Згідно із частиною другою статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
127. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій. Порушення норм процесуального права, які мали місце під час ухвалення рішення суду в першій інстанції, були фактично усунуті судом апеляційної інстанції, не призвели до ухвалення незаконного рішення в цілому чи неправильного вирішення справи.
128. А тому, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
129. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.
130. З огляду на результат розгляду справи в суді касаційної інстанції судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі №320/28826/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і не оскаржується.

СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко С.А. Уханенко

Згадані норми: Конституція України, ст. 19; Закон № 1700-VII, ст. 3; Закон № 1700-VII, ст. 4; Закон № 1700-VII, ст. 5; Закон № 1700-VII, ст. 7; Закон № 1700-VII, ст. 8; Закон № 1700-VII, ст. 17-1; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 353; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 2; КАС України, ст. 246; КАС України, ст. 308; КАС України, ст. 74; КАС України, ст. 242; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 351; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; КЗпП України, ст. 41; КЗпП України, ст. 147-1; КЗпП України, ст. 148; КЗпП України, ст. 149; КЗпП України, ст. 36; Закон «Про державну службу», ст. 3
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.