# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/29453/23

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 761/29453/23
Дата ухвалення: 2026-09-30
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140789857
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140789857
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140789857

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 761/29453/23
провадження № 61-3891св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідач -  ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Сушко Л. П. у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у вигляді 3 % річних,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2023 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість у вигляді
3 % річних у розмірі 10 000, 00 швейцарських франків, а також стягнути судові витрати.
2. Позовні вимоги мотивує тим, що між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 в березні 2008 року було укладено кредитний договір № 063-2008-917. Відповідно до умов кредитного договору, ОСОБА_1 отримала у банку кредит в сумі
315 000, 00 дол. США, строком до 10 березня 2038 року зі сплатою 11, 95 % річних за користування кредитом. Цільове призначення кредиту - на придбання майна, а саме: трикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
3. В порушення умов договору позичальник свої зобов`язання належним чином не виконала у зв`язку з чим виникла заборгованість. Умовами договору передбачено дострокове повернення кредиту у випадку сплати чергового платежу. АТ «Універсал Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов`язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернення кредиту у визначені даним договором термін, а також виконати інші свої зобов`язання згідно даного договору. Проте, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувались, тому банк змушений був звернутись до суду за захистом порушених прав та інтересів.
4. Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 13 лютого
2014 року у справі № 761/3968/13-ц стягнув із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 063-2008-917 від 26 березня
2008 року в загальному розмірі 335 280, 93 дол. США, що за офіційним курсом
НБУ станом на 18 травня 2011 року складає 2 675 038, 90 грн, судовий збір 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн, а всього
2 676 858, 90 грн.
5. На виконання зазначеного рішення, судом видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 вказаної суми боргу.
6. Вказаний виконавчий лист неодноразово направлявся на виконання до відділу державної виконавчої служби.
7. Станом на день подачі позовної заяви виконавчий лист про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 було втрачено під час пересилки Солом`янським РВ ДВС у м. Києві ЦМУЮ (м. Київ).
8. Оскільки зазначене рішення суду не виконано, та з огляду на те, що відповідачка порушила грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості, позивач просив стягнути з відповідачки на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість у вигляді 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання за рішенням суду
від 13 лютого 2014 року. Загальний розмір цієї заборгованості ОСОБА_1 за період з 10 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року становить 16 341,50 дол. США, а також позивач просить стягнути понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 22 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовив.
10. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовував тим, що позивач не довів достатніми та належними доказами наявність протиправного та умисного невиконання (неналежного виконання) судового рішення, за яким на користь позивача були стягнуті кошти, а тому пред`явлені позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за наведених в позові підстав, на думку суду, не ґрунтуються на вимогах закону.
11. Київський апеляційний суд постановою від 28 січня 2026 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23 лютого 2026 року, апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задовольнив.
12. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2023 року скасував та ухвалив нове рішення.
13. Позов АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у вигляді 3 % річних задовольнив.
14. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість у вигляді 3 % річних у розмірі 10 000,00 швейцарських франків, що становить 521 500 грн в еквіваленті за курсом НБУ на момент ухвалення цієї постанови.
15. Вирішив питання розподілу судових витрат.
16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідачки зі сплати 3 % річних, нарахованих позивачем відповідно до статті 625 ЦК України, виникло у зв`язку із зволіканням відповідача з виконанням рішення суду, що набрало законної сили, і призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням. Таким чином, розмір процентної ставки 3 % річних був визначений позивачем відповідно до статті 625 ЦК України, а не умов кредитного договору.
17. Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 10 липня 2023 року за період з липня 2020 року по лютий 2022 року вказана сума становить
16 341,50 дол. США. Цей розрахунок є належним доказом, який підтверджує розмір нарахованих 3 % річних, адже містить розпис розрахункового періоду, кількість днів прострочення, а також залишок заборгованості на початок періоду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
18. У березні 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала
до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 28 січня 2026 року у зазначеній справі, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
19. Підставами касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23,
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 723/3461/16-ц та постановах Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі
№ 761/7294/24, від 18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22, від 22 серпня
2024 року у справі № 916/735/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. На обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті
389 ЦПК України, заявниця вказує на те, що апеляційний суд не розглянув жодного клопотання, поданого нею, чим порушив норми статей 43, 83, 84, 222, 252, 382 ЦПК України.
21. Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду не відповідають правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.
22. Заявниця вказує на безпідставність притягнення до відповідальності за статтею 625 ЦК України у валюті, відмінній від основного зобов`язання (суд стягнув кошти в швейцарських франках, тоді як судове рішення про стягнення основного боргу та сам кредит визначені в доларах США).
23. Також апеляційним судом не було враховано нового доказу, а саме - постанови Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 761/3968/13-ц, якою відмовлено у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачі його дубліката.
24. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
25. У травні 2026 року АТ «Універсал Банк» засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просило відмовити у задоволенні касаційної скарги.
26. У поданому відзиві АТ «Універсал Банк» зазначило, що заочним рішенням Шевченківського районного суму м. Києва від 13 лютого 2014 року у справі
№ 761/3968/13-ц було стягнуто заборгованість за кредитним договором
№ 063-2008-917 від 26 березня 2008 року в загальному розмірі 335 280,93 дол. США. На виконання цього рішення було видано виконавчий лист, який неодноразово направлявся на виконання до відділу державної виконавчої служби, однак був втрачений під час пересилання.
27. Станом на сьогодні рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 залишається невиконаним.
28. Зобов`язання щодо сплати 3 % річних, нарахованих позивачем відповідно до статті 625 ЦК України, виникло у зв`язку із зволіканням відповідачкою з виконанням рішення суду, що набрало законної сили, та призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з неї судовим рішенням.
29. Розмір процентної ставки 3 % річних були визначені у відповідності до статті 625 ЦК України, а не умов кредитного договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
30. Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Шевченківського районного суду м. Києва.
31. 07 травня 2026 року цивільна справа № 761/29453/23 надійшла до Верховного Суду.
32. Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2026 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи
33. Між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 у березні 2008 року було укладено кредитний договір № 063-2008-917. Відповідно до умов кредитного договору
ОСОБА_1 отримала у банку кредит в сумі 315 000,00 дол. США строком до
10 березня 2038 року зі сплатою 11,95 % річних за користування кредитом. Цільове призначення кредиту - придбання нерухомого майна, а саме: трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
34. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого
2014 року у справі № 761/3968/13-ц задоволено в повному обсязі позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 063-2008-917 від 26 березня 2008 року. Стягнуто заборгованість у загальному розмірі 335 280,93 дол. США (що за офіційним курсом НБУ станом
на 18 травня 2011 року становить 2 675 038,90 грн), судовий збір у розмірі
1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн, а всього на загальну суму 2 676 858,90 грн.
35. 19 червня 2014 року на виконання зазначеного рішення суду було видано виконавчий лист.
36. 26 серпня 2015 року головним державним виконавцем ВДВС Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві Подпоріним Р. О. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
37. 24 березня 2017 року старшим державним виконавцем Дарницького РВ ДВС
м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пацуріною О. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
38. Відповідно до розрахунку від 10 липня 2023 року, розмір 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання за рішенням суду від 13 лютого 2014 року (яким було визначено розмір основного боргу ОСОБА_1 ) за період
з 10 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року становить 16 341,50 дол. США.
Позиція Верховного Суду
39. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
40. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
41. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
42. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
43. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
45. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
46. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
47. За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
48. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочин.
49. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
50. Сторони укладають правочини з метою врегулювання певних відносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.
51. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
52. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та
від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).
53. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
54. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
55. У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
56. За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
57. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
58. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
59. Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
60. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
61. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
62. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
63. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження
№ 14-446цс18).
64. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
65. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
66. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
67. З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
68. У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.
69. При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.
70. У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.
71. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження
№ 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:
- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
72. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження
№ 61-13760сво21) сформульовано висновки щодо застосування статті 625 ЦК України в натуральному зобов`язанні та зазначено таке.
73. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
74. Законодавець у пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізму обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору в межах пред`явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
75. Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, за наявності задавненої вимоги позову тільки про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються
3 % річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор для охорони інтересів боржника може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
76. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17 зроблено такий правовий висновок: «Незважаючи на те, що за змістом положень статей 549, 625 ЦК України і статті 230 ГК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3 % річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов`язання, яке (основне зобов`язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв`язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов`язанням, яке випливає з основного зобов`язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов`язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги. Адже, натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».
77. У постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження
№ 14-63цс25) Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільних процесуальних правовідносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
78. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження.
79. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
80. За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
81. Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.
82. Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.
83. Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».
84. До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України
від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».
85. Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними. Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.
86. Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
87. Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.
88. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання. Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення. Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном. У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили. Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку. У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.
89. Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.
90. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
91. Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
92. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.
93. Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
94. За загальним правилом невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, може суперечити принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року та підлягають застосуванню судами при вирішені спорів в цій категорії справ.
95. У справі, яка переглядається спір стосується вимог АТ «Універсал Банк» пред`явлених до суду у серпні 2023 року на підставі частини другої статті 625 ЦК України до ОСОБА_1 про стягнення з неї 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання за рішенням суду від 13 лютого 2014 року. Загальний розмір цієї заборгованості ОСОБА_1 за період з 10 липня 2020 року по 23 лютого
2022 року становить 16 341,50 дол. США.
96. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та достатніми доказами факту протиправного невиконання (неналежного виконання) або ухилення відповідача від виконання зобов`язань, зокрема неналежного виконання рішення суду та неповернення коштів після його ухвалення без поважних причин.
97. Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що зобов`язання відповідачки зі сплати 3 % річних, нарахованих позивачем відповідно до статті 625 ЦК України, виникло у зв`язку із зволіканням відповідачки з виконанням рішення суду, яке набрало законної сили, що призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з неї цим судовим рішенням. При цьому вказаний розмір процентної ставки був визначений позивачем саме на підставі зазначеної норми закону, а не умов кредитного договору.
98. Як уже зазначалося вище, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
99. За установлених обставин розмір заборгованості встановлений судовим рішення у справі 761/3968/13-ц (заочне рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 13 лютого 2014 року, яке змінене рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року) стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 335 280, 93 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 лютого 2014 року складає 2 866 886,65 грн, судовий збір 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн.
100. Після видачі 19 червня 2014 року виконавчого листа на виконання вказаного судового рішення, органи державної виконавчої служби неодноразово, а саме
26 серпня 2015 року та 24 березня 2017 року повертали його стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а згодом цей виконавчий документ було втрачено під час пересилання.
101. Лише у березні 2023 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу його дубліката.
102. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2025 року заяву АТ «Універсал Банк» було задоволено частково та видано дублікат виконавчого листа у цивільній справі № 761/3968/13-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 063-2008-917 від 26 березня 2008 року в сумі 335 280,93 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 лютого 2014 року становило 2 866 886,65 грн, 1 700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.
103. Київський апеляційний суд постановою від 09 жовтня 2025 року вказану ухвалу скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні заяви АТ «Універсал Банк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання відмовив.
104. Верховний Суд ухвалою від 17 грудня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Універсал Банк» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у справі за заявою Акціонерного товариства «Універсал Банк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення його до виконання у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
105. Вказане судове рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.
106. Факт не перебування виконавчого листа за основним зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.
107. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.
108. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з приписами частини першої статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники
повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
109. Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
110. З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).
111. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, однак припустився помилки в юридичному обґрунтуванні судового рішення. З огляду на те, що стягувач остаточно втратив право на примусове стягнення основного боргу, це виключає нарахування передбачених статтею 625 ЦК України сум за правомірними межами виконавчого провадження. Тому мотивувальна частина рішення суду першої інстанції має бути змінена та викладена в редакції цієї постанови, а сама постанова апеляційного суду - скасована.
112. Що стосується тверджень заявниці про те, що апеляційний суд не розглянув жодного клопотання, поданого нею, чим порушив норми статей 43, 83, 84, 222, 252, 382 ЦПК України, слід зазначити таке.
113. Як вбачається з матеріалів справи, заявницею дійсно було подано низку клопотань та заяв, а саме: заяву про зупинення апеляційного провадження до розгляду Київським апеляційним судом справи № 761/3968/13-ц (а. с. 143); клопотання про витребування копії постанови у справі № 761/3968/13-ц (а. с. 166) та заяву про зупинення апеляційного провадження до перегляду аналогічної справи Великою Палатою Верховного Суду у справі № 754/511/23.
114. 27 січня 2026 року заявниця подала до Київського апеляційного суду клопотання про впорядкування раніше поданих заяв і клопотань в апеляційному провадженні, в якому просила: долучити до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу, який був направлений 16 вересня 2025 року; розглянути заяву про зупинення розгляду справи до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, а також клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Київського апеляційного суду
від 09 жовтня 2025 року та ухвали Верховного Суду від 17 грудня 2025 року.
115. Водночас у вказаному клопотанні заявниця просила залишити без розгляду свою попередню заяву про зупинення апеляційного провадження до розгляду Київським апеляційним судом справи № 761/3968/13-ц та клопотання про витребування постанови Київського апеляційного суду.
116. 28 січня 2026 року Київський апеляційний суд під час судового засідання вирішив зазначені клопотання, про що свідчить протокол судового засідання. Зокрема, суд, порадившись на місці, ухвалив: клопотання про долучення доказів задовольнити; клопотання про зупинення апеляційного провадження до закінчення розгляду іншої справи залишити без розгляду на підставі заяви самої відповідачки; у задоволенні клопотання про зупинення апеляційного провадження у зв`язку з переглядом справи у Верховному Суді - відмовити через його необґрунтованість.
117. Отже, доводи касаційної скарги про нерозгляд апеляційним судом клопотань заявниці є безпідставними та повністю спростовуються матеріалами справи, оскільки всі заяви та клопотання відповідачки були предметом дослідження суду та вирішені у встановленому процесуальним законом порядку, що відображено у протоколі судового засідання.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
118. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 3 і 4 частини першої статті 409 ЦПК України).
119. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).
120. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша і четверта статті 412 ЦПК України).
121. З огляду на висновок про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскаржену постанову апеляційного суду слід скасувати, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції постанови Верховного Суду.
122. Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
123. Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2026 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року до закінчення касаційного провадження.
124. Оскільки оскаржувана постанова підлягає скасуванню, підстави для поновлення її виконання відсутні.
Щодо судових витрат
125. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
126. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
127. Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2026 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та звільнено її від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
128. Як вбачається із матеріалів справи АТ «Універсал Банк» звернулося до суду із позовом у серпні 2023 року та просило стягнути на свою користь заборгованість з відповідачки у розмірі 10 000 швейцарських франків.
129. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
130. Отже, з АТ «Універсал Банк» належить стягнути судовий збір за подання касаційної скарги на користь держави у розмірі 12 506,37 грн ((416 879 грн * 1,5 %) * 200%).
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року скасувати, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь держави судовий збір у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 12 506,37 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік

Згадані норми: ЦК України, ст. 625; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 11; ЦК України, ст. 202; ЦК України, ст. 509; ЦК України, ст. 526; ЦК України, ст. 530; ЦК України, ст. 599; ЦК України, ст. 600; ЦК України, ст. 601; ЦК України, ст. 604-609; ЦК України, ст. 610; ЦК України, ст. 611; ЦК України, ст. 612; ЦК України, ст. 602; ЦК України, ст. 549; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 433; ЦПК України, ст. 44; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 413; ЦПК України, ст. 412; ЦПК України, ст. 436; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 418; ЦПК України, ст. 419; ГК України, ст. 230; Закон «Про виконавче провадження», ст. 37; Закон «Про виконавче провадження», ст. 1; Закон «Про виконавче провадження», ст. 11; Закон «Про виконавче провадження», ст. 4; Закон «Про судовий збір», ст. 4
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.