# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 953/19731/20

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 953/19731/20
Дата ухвалення: 2026-10-05
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140789893
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140789893
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140789893

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Київ
Справа № 953/19731/20
Провадження № 61-3908св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Корнієнка Євгенія Валерійовича на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року в складі колегії суддів Тичкова О. Ю., Маміна О. В., Пилипчук Н. П.
у справі за позовом Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 , Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, повернення земельних ділянок та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що під час досудового розслідування в кримінальному провадженні від 21 січня 2015 року № 42015220080000004 за ознаками кримінального правопорушення за фактом незаконного надання службовими особами управління Держземагентства у м. Харкові висновків про можливість відведення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебували у державній власності та у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», встановлено, що пунктами 27, 27.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 23 лютого 2011 року № 166 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок», ОСОБА_2 затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки та наданий дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки загальною площею орієнтовно 2 200,0 кв. м на АДРЕСА_1 , з яких 1 000,0 кв. м має цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1 200,0 кв. м має цільове призначення - для ведення садівництва та попереджено ОСОБА_2 , що на етапі розробки проєкту відведення земельної ділянки необхідно отримати погодження Комунального підприємства «ВТГІ «Вода» (далі - КП «ВТГІ «Вода»). На ділянці розташовані опори освітлення, винос або збереження яких необхідно погодити з Акціонерним товариством «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго»).
Пунктами 31, 31.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 06 квітня 2011 року № 232/11 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 1 200,0 кв. м на АДРЕСА_1 на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення згідно з проєктом відведення та затверджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000,0 кв. м на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 6310136600:14:006:0152) та площею 1 200,0 кв. м на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для ведення садівництва (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153); вказані земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_2 .
На виконання оскаржуваного рішення Харківської міської ради ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 03 червня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153).
Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 зареєстровано приватним нотаріусом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2014 року № 2288, індексний номер рішення 15024195 від 08 серпня 2014 року, номер запису про право власності - 6617331.
Відповідно до висновку судової експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України від 30 червня 2020 року № 21900/11462/11463/11464/11465/11466/11467, проведеної під час досудового розслідування, ринкова вартість земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 6310136600:14:006:0153, розташованої на АДРЕСА_1 , станом на 06 квітня 2011 року складала 283 859,00 грн.
Прокурор просив суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 27 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 23 лютого 2011 року № 166/11 «Про надання дозволу громадянам на розробку проєктів відведення земельних ділянок» у частині затвердження ОСОБА_2 матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки площею орієнтовно 1 200,00 кв. м на АДРЕСА_1 для ведення садівництва;
- визнати незаконним та скасувати пункт 31 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 06 квітня 2011 року № 232/11 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», яким змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею, 1 200,00 кв. м на АДРЕСА_1 на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, згідно з проєктом відведення;
- визнати незаконним та скасувати пункт 31.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 06 квітня 2011 року № 232/11 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» у частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 200,0, кв. м на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення садівництва та щодо передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:01 53;
- визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт серії ЯЛ № 808323, зареєстрований 03 червня 2011 року на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 площею 0,1200 га для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію від 08 серпня 2014 року № 15024195, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 08 серпня 2014 року № 6617331про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:14:006:0153, за ОСОБА_1 ;
- витребувати з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа переглядалася судами неодноразово.
29 серпня 2023 року рішенням Київського районного суду м. Харкова позов задоволено повністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_2 , не належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на її вилучення державою не надавалась, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, оскаржувані пункти рішень органу місцевого самоврядування є незаконними та підлягають скасуванню разом з державним актом та рішенням про державну реєстрацію, а земельна ділянка підлягає витребуванню.
Зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу (далі - ЗК) України, Лісового кодексу (далі - ЛК) України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
12 червня 2024 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Харківської міської ради задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що застосована ним реституція спірної земельної ділянки також стосується прав та обов`язків продавця за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , яка не була у передбаченому статтею 51 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України порядку залучена судом співвідповідачем у цій справі.
24 вересня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 12 червня 2024 року в частині позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» скасовано та залишено без розгляду. Постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування державного акта на землю та рішення державного реєстратора змінено, викладено її мотивувальну частину в іншій редакції, а саме з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту. Постанову апеляційного суду в частині позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 6310136600:14:006:0153, розподілу судових витрат скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд у постанові зазначив, що ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, тому позовні вимоги керівника Харківської місцевої прокуратури № 1, заявлені в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», підлягають залишенню без розгляду.
У справі, що переглядається, позовні вимоги прокурора спрямовані на повернення спірної земельної ділянки у власність держави як такої, що незаконно вилучена з державної власності з переданням у приватну власність, тому пред`явлення позову в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про визнання недійсними, скасування рішень органу місцевого самоврядування та виданого державного акта про право власності на земельну ділянку, рішення державного реєстратора, не є належним способом захисту інтересів держави.
Позовні вимоги до ОСОБА_1 у порядку статті 387 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України про витребування земельної ділянки на користь держави є ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки лісового призначення. Водночас судом апеляційної інстанції не встановлено підстави набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та з якого часу зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно право власності першого набувача ( ОСОБА_2 ), що має суттєве значення для застосування положень статті 388 ЦК України у редакції Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-IX).
26 лютого 2026 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Харківської міської ради задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2023 року в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки та розподілу судових витрат скасовано. У задоволенні позову Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку було зареєстровано ще 03 червня 2011 року, тож прокурор не був позбавлений можливості звернення до відкритих даних у реєстрах для встановлення відповідної інформації.
З позовом прокуратура звернулась до суду у грудні 2020 року, поважних причин неподання позовної заяви позивачем наведено не було.
Посилання прокурора на те, що позивачу, в інтересах якого заявлено позов, стало відомо про вибуття спірних земельних ділянок лише у 2019 році після звернення прокурора, спростовуються матеріалами справи, адже, як вбачається з протоколу допиту директора ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 03 жовтня 2018 року, він неодноразово звертався до правоохоронних органів та прокуратури м. Харкова у 2010-2014 роках щодо виділення приватним особам земельних ділянок в кварталі НОМЕР_1 виділ НОМЕР_2 та НОМЕР_3 Південного лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу, які знаходяться у межах лісового фонду та в його постійному користуванні.
Позивачі, діючи розумно у своїх майнових інтересах, мали бути обачливими та вчасно відслідковувати ситуацію стосовно долі державних земель лісогосподарського призначення, які перебувають у їх зоні відповідальності. Для цього у них, з огляду на публічний розгляд спірних рішень Харківської міської ради та процедуру затвердження проєкта відведення спірних земельних ділянок, не було істотних та непереборних перешкод, які б перешкоджали вчасно виявити приватизацію спірних земельних ділянок у 2011 році і звернутися до суду в межах позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 березня 2026 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури Корнієнко Є. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури просить повідомити сторони, Харківську обласну прокуратуру, Офіс Генерального прокурора про час і місце розгляду справи та розглядати справу за участі прокурора Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, а тому в задоволенні клопотання про повідомлення про час і місце розгляду справи та розгляд справи за участі прокурора Офісу Генерального прокурора слід відмовити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені в постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2025 року в справі № 924/971/23, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення позивач міг отримати раніше;
- Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 57/314-6/526-2012, про те, що під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив;
- Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року в справі № 320/39008/23, про те, що на відміну від звичайного позивача, прокурор діє не як зацікавлена особа, а як представник інтересів держави та суспільства, який не може знати про всі можливі порушення закону одночасно з їх учиненням, потребує необхідного часу для виявлення, аналізу та підготовки матеріалів;
- Верховного Суду від 18 вересня 2024 року в справі № 344/2145/22, про те, що до винесення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним та допустим доказом в цивільному судочинстві.
Звернула увагу, що прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст рішення Харківської міської ради (а саме про надання дозволу громадянам на розробку проєктів відведення земельних ділянок та про передачу у власність) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів держави, а про вказані порушення він міг дізнатися з моменту отримання доступу до кадастрової справи та технічної документації на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 за адресою: АДРЕСА_1 .
Лише з листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 08 січня 2020 року № 8 прокурору стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, розташована на АДРЕСА_1 , знаходиться в межах кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада зазначила, що право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено у квітні 2011 року, коли Харківська міська рада ухвалила рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Водночас про це відомо Харківській обласній держаній адміністрації з квітня 2011 року, а прокурору - з 21 січня 2015 року, коли було відкрито кримінальне провадження щодо обставин використання службовими особами Управління Держземагенства у м. Харкові свого становища і надання у власність 28 фізичним особам частини земельної ділянки, яка перебувала у державній власності у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».З позовом прокуратура звернулась до суду у грудні 2020 року, поважних причин неподання позовної заяви впродовж 5 років наведено не було.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Харківської міської ради від 23 лютого 2011 року № 166/11 «Про надання дозволу громадянам на розробку проєктів відведення земельних ділянок» (підпункти 27, 27.1 додатку 1) ОСОБА_2 затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки та наданий дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки загальною площею орієнтовно 2 200,0 кв. м на АДРЕСА_1 , з яких 1 000,0 кв. м - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв. м - для ведення садівництва та попереджено ОСОБА_2 , що на етапі розробки проекту відведення земельної ділянки необхідно отримати погодження КП «ВТГІ «Вода». На ділянці розташовані опори освітлення, винос або збереження яких необхідно погодити з АТ «Харківобленерго».
Рішенням Харківської міської ради від 06 квітня 2011 року № 232/11 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» (підпункти 31, 31.1 додатку 1) змінено цільове призначення земельної ділянки житлової та громадської забудови площею 1 200,0 кв. м на АДРЕСА_1 на цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення згідно з проєктом відведення та затверджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000,0 кв. м на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 6310136600:14:006:01 52) та площею 1 200,0 кв. м на АДРЕСА_1 , для ведення садівництва (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153), та вказані земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_2 .
На виконання вказаного рішення міської ради Махненко Ю. О. виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 808323, зареєстрований 03 червня 2011 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 6310136600:14:006:0153).
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2014 року № 2288 зареєстровано за ОСОБА_1 , про що приватним нотаріусом Трощій І. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис, індексний номер рішення 15024195 від 08 серпня 2014 року, номер запису про право власності 6617331.
Із листів ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 20 листопада 2019 року № 286/02, від 17 січня 2020 року за № 28/02 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення виділу 10 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства, та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося.
Відповідно до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 08 січня 2020 року № 8 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, розташована на АДРЕСА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та знаходиться у межах кварталу 161 Південного лісництва ДГІ «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Згідно з листом директора ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 17 січня 2020 року № 28/02 за матеріалами лісовпорядкування 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:015, розташована на АДРЕСА_1 , накладається на частину виділу 10 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», за матеріалами лісовпорядкування 2003 року земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0153, розташована на АДРЕСА_1 , накладається на частину виділу 9 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Під час проведення базового лісовпорядкування 2013 року ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» внесені зміни у картографічних матеріалах нумерації кварталів та виділів лісового фонду (у порівнянні до лісовпорядкування 2003 року) відповідно до нормативної бази з лісовпорядкування.
Вказана земельна ділянка на час відчуження перебувала у державній власності та належить до земель лісогосподарського призначення.
20 та 30 листопада 2020 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 повідомив Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про звернення до суду з цим позовом.
30 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Д. С. подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т.2, а. с. 101, 102).
31 серпня 2021 року Харківська міська рада подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т. 2, а. с. 111-118).
21 лютого 2024 року ухвалою Харківського апеляційного суду за клопотанням керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Махненко Ю. О. залучена до участі у справі за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 , Харківської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, повернення земельних ділянок.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Справа переглядається лише в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки
Частиною першою статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).
Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України - тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 ЗК України).
У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
Аналогічні положення містяться у статті 20 ЗК України.
Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належало, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 08 січня 2020 року № 8 повідомлено, що на підставі планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2003 та 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 відноситься до земель постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а саме до 161 кварталу Південного лісництва.

Відповідно до висновку експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф М. С. Бокаріуса від 30 червня 2020 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування станом на 06 квітня 2011 року за складом, змістом та правилами оформлення (т. 1, а. с. 157).
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що Харківська міська рада розпорядилася земельною ділянкою, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», та жодних погоджень і рішень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду компетентними органами не приймалося.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
Верховний Суд сформував сталу практику у подібних спорах за позовами прокурора щодо витребування на користь держави (територіальної громади) земельних ділянок лісового фонду, отриманих з порушенням приписів законодавства та відчужених на користь третіх осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (див. постанови від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17).
Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16, від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 та ін.)
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц).
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
Законом № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України було доповнено частиною другою, в якій зазначено, що спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, який вчинив дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Також запроваджені строки, в межах яких реалізується право держави на витребування майна від добросовісного набувача.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи викладене, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», і передання у приватну власність такої ділянки не належало до повноважень Харківської міської ради, було проведено з порушенням положень ЗК України та ЛК України, а тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позову прокурора про захист права власності держави.
Подібний висновок висловлено в постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 640/13731/19, від 28 травня 2025 року в справі № 953/3240/22.
Відповідачами (кожним окремо) у суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, що підтверджується матеріалами справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 зазначено, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17).
Згідно з витягом з кримінального провадження № 42015220080000004 його внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) у зв`язку із самостійним виявленням прокурором 21 січня 2015 року фактів відчуження земельних ділянок лісового фонду. У межах проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні складено висновок експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф М. С. Бокаріуса від 30 червня 2020 року.
Тобто станом на 21 січня 2015 року прокурору було відомо про порушення порядку передачі у власність громадян земельних ділянок лісового фонду, зокрема земельної ділянки, яка є предметом спору, відповідно саме з цієї дати слід розпочинати відлік позовної давності за заявленими вимогами про захист права власності.
Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року в справі № 953/3240/22 з аналогічними правовідносинами.
З позовом до суду у цій справі прокурор звернувся у грудні 2020 року.
Слід також врахувати, що прокурором не було заявлено про поважність причин пропуску строку на звернення до суду із цим позовом, на чому також наголошували відповідачі.
З урахуванням зазначеного, враховуючи обґрунтованість позовних вимог апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої просили відповідачі у суді першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду і спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання заступника керівника Харківської обласної прокуратури про повідомлення сторін про час і місце розгляду справи та розгляд справи за участі представників Офісу Генерального прокурора відмовити.
Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Корнієнка Євгенія Валерійовича залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік   В. М. Ігнатенко    І. М. Фаловська

Згадані норми: Конституція України, ст. 14; ЦК України, ст. 387; ЦК України, ст. 261; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 388; ЦК України, ст. 317; ЦК України, ст. 391; ЦК України, ст. 257; ЦПК України, ст. 51; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 5; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 416; ЗК України, ст. 55; ЗК України, ст. 56; ЗК України, ст. 57; ЗК України, ст. 20; ЗК України, ст. 149; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.