# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/13517/21

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 756/13517/21
Дата ухвалення: 2026-10-06
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140789899
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140789899
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140789899

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 756/13517/21
провадження № 61-9339св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року в складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року в складі колегії суддів Поліщук Н. В., Желепи О. В., Соколової В. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сліпченко Наталії Вікторівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малиновської Олени Юріївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Держзакупівлі.онлайн», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними, зобов`язання виключити запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, визнання електронних торгів недійсними, відшкодування моральної шкоди та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та змінами до нього від 14 лютого 2022 року, в якому просила:
- визнати недійсним договір про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135 року, укладений між Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним додатковий договір від 12 березня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135;
- визнати недійсним додатковий договір від 12 травня 2009 року до договору про іпотечний кредит № від 16 березня 2007 року № 1.07031135;
- визнати недійсним додатковий договір від 12 квітня 2010 року до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135;
- визнати недійсним додатковий договір від 12 листопада 2012 року до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135;
- визнати недійсним додатковий договір від 11 лютого 2013 року до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135 з усіма без винятку додатками;
- визнати недійсним додатковий договір від 12 травня 2014 року до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135;
- визнати недійсним додатковий договір від 12 листопада 2014 року до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135;
- визнати недійсним іпотечний договір від 16 березня 2007 року № 1.07031135, укладений між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю., зареєстрований в реєстрі 16 березня 2007 року за № 836;
- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малиновську О. Ю. виключити запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , внесений 16 березня 2007 року, з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 837;
- визнати недійснимм електронні торги, оформлені 17 липня 2020 року протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-06-25-000032-b;
- визнати недійсним договір від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб, укладеними між Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) «Платинум Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Вердикт Капітал», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н. В., зареєстрований в реєстрі 04 вересня 2020 року за № 2172;
- стягнути солідарно з ТОВ «Вердикт Капітал», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Платинум Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н. В., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малиновської О. Ю. моральну шкоду в розмірі 600 000,00 грн;
- вирішити питання щодо стягнення судових витрат.
Вимоги позову мотивовано тим, що договір про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, додаткові договори від 12 березня 2008 року, від 12 травня 2009 року, від 12 квітня 2010 року від 12 листопада 2012 року, від 11 лютого 2013 року, від 12 травня 2014 року, від 12 листопада 2014 року суперечать вимогам закону, зокрема, пунктам г), ґ), д), і) частини другої, абзацам 2, 5, 6, частини четвертої, частині тринадцятій статті 11, пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), пунктам 2.1-2.5, 3.1-3.7 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила № 168). Зазначала, що договори від імені банку підписано особами, які не мали на це повноважень.
Щодо іпотечного договору, такий є недійсним відповідно до частини другої статті 548 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, оскільки визнання недійсним основного зобов`язання (кредитного договору) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення (іпотечного договору).
Щодо визнання недійсними електронних торгів та оформленого за їх результатом договору про відступлення права вимоги вказувала, що під час проведення торгів допущено ряд порушень, внаслідок чого такі мають бути визнані недійсними. Іпотекодержатель у порушення частини другої статті 24 Закону України від 05 червня 2003 року №898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), частини тринадцятої статті 11 Закону № 1023-XII не повідомив ані боржника, ані поручителя про торги та відступлення права вимоги. Протокол проведення торгів та договір про відступлення прав вимоги підписано особою з перевищенням повноважень, зважаючи на ціну, вказану в оспорюваному договорі. Переможець не уклався в 20 робочих днів з дати формування протоколу електронного аукціону для оформлення договору.
Зважаючи на сплив позовної давності на час укладення договору від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги вже на той час не існувало, відтак зазначене є правовою підставою для визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 229 ЦК України. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні, що є додатковою підставою для недійсності пункту 2 договору від 04 вересня 2020 року № 401. У ТОВ «Вердикт Капітал» відсутня ліцензія на вчинення операцій з валютними цінностями.
Зазначала, що внаслідок протиправних дій відповідачів їй завдано моральну шкоду, розмір якої оцінила в 600 000,00 грн. Моральну шкоду обґрунтувала тим, що протиправними діями відповідачів порушено звичний гармонійний стиль її життя, що потягло за собою певну зміну сімейних традицій, обмеження можливості побудови нових сімейних планів, призвело до необхідності пристосовуватися до нових погіршених умов існування.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
29 березня 2024 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що на час укладення спірного кредитного договору та додаткових договорів до нього у період з 2007 року до 2014 року ОСОБА_1 не заперечувала зміст цих правочинів, а також умов, на яких вони укладались, про що вказує їх підписання сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Умови кредитного договору та додаткових договорів до нього викладені чітко та з наявністю повної інформації стосовно умов кредитування; позивачка підписала кожну сторінку кредитного договору, а також графік погашення кредиту, не заявляла додаткових вимог щодо умов первісного кредитного договору, виконувала його умови, укладала додаткові угоди до цього договору.
Суд зробив висновок, що зміст наявних в матеріалах справи копій правочинів вказує на дотримання банком вимог Закону № 1023-XII; фактичне надання ОСОБА_1 кредитних коштів указує на підписання цих правочинів від імені банку уповноваженою особою; спірний іпотечний договір та додаткові договори до нього укладені з додержанням вимог нотаріального посвідчення і державної реєстрації, за змістом відповідають вимогам закону; електронні торги та відступлення права вимоги за спірними правочинами відбулись без порушень вимог закону та прав ОСОБА_1 як боржника у зобов`язанні, а її неповідомлення про відступлення права вимоги не є підставою для визнання недійсним правочину, за яким таке право відступлено.
23 червня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції постанови. В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд мотивував висновки тим, що, пред`явивши вимоги про визнання недійсним договору про іпотечний кредит та додаткових договорів до нього, позивачка не залучила до участі у справі як відповідачів усіх сторін оспорюваних договорів, зокрема   ОСОБА_4 та   ОСОБА_6 . Відмовляючи взадоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про іпотечний кредит та додаткових договорів до нього, суд першої інстанції мав керуватися підставою незалучення як відповідачів усіх сторін оспорюваних договорів. Неналежний склад відповідачів є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні цих вимог.Ураховуючи те, що відсутні підстави для визнання недійсним основного зобов`язання із наведених вище мотивів, апеляційний суд виснував про відсутність підстав для визнання недійсним іпотечного договору як похідного. Вимоги щодо зобов`язання приватного нотаріуса виключити запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , внесений 16 березня 2007 року, з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 837, задоволенню не підлягають за безпідставністю.
Доводи апеляційної скарги в частині визнання недійсними електронних торгів та оформленого за їх результатом договору про відступлення права вимоги апеляційний суд відхилив з посиланням на те, що позивачка жодним чином не обґрунтувала порушення безпосередньо її прав та інтересів під час проведення процедури електронних торгів з реалізації лоту GL1N018732 та укладення в подальшому договору відступлення права вимоги.
Для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам собою той факт, що представник юридичної особи діяв з перевищенням повноважень, якими він наділений відповідно до установчих документів.
Доводи апеляційної скарги в частині визнання недійсним аукціону у зв`язку із порушенням 20-ти денного строку укладення договору відступлення прав вимоги відхилені судом як безпідставні, оскільки спростовуються рішеннями Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 серпня 2020 року № 1505 та від 14 вересня 2020 року № 1673 про продовження строку укладення договору. Вказані рішення є чинними та не скасовані. Вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають у зв`язку із недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2025 року ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду
м. Києва від 29 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 23 червня 2025 року, в якій заявники просять скасуватисудові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що договір про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, додаткові договори від 12 березня 2008 року, від 12 травня 2009 року, від 12 квітня 2010 року від 12 листопада 2012 року, від 11 лютого 2013 року, від 12 травня 2014 року, від 12 листопада 2014 року суперечать вимогам закону, зокрема, пунктам г), ґ), д), і) частини другої, абзацам 2, 5, 6, частини четвертої, частині тринадцятій статті 11, пункту 5 частини третьої статті 18 Закону № 1023-XII, пунктам 2.1-2.5, 3.1-3.7 Правил № 168. Договори від імені банку підписано особами, які не мали на це повноважень. Кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача про передачу третій стороні своїх прав за договором про надання споживчого кредиту. У цій справі банк не повідомив про передання, продаж, перехід права вимоги, що є правовою підставою, визнати всі без винятку подальші договори, зокрема, договір про відступлення прав вимоги недійсними.
Недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення (іпотечного договору). Ні боржник, ні поручитель про торги відступлення права вимоги повідомлені не були. Як від імені банку, так і від імені переможця торгів оскаржувані протокол та договір про відступлення прав вимоги підписані особою з перевищенням повноважень, зважаючи на ціну договору. Переможець не уклався в 20робочих днів з дати формування протоколу електронного аукціону для оформлення договору. Договір про відступлення прав вимоги не посвідчено нотаріально.
Останній платіж позивачка здійснила ще у 2014 році, тому строк давності, на застосуванні якого позивачка наполягає, давно минув, що є безумовною причиною для відмови у стягненні з останньої будь-яких сум та платежів.
Зважаючи на сплив позовної давності на час укладення договору від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги вже на той час не існувало, відтак зазначене є правовою підставою для визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 229 ЦК України.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні, що є додатковою підставою для недійсності пункту 2 договору від 04 вересня 2020 року № 401. У ТОВ «Вердикт Капітал» відсутня ліцензія на вчинення операцій з валютними цінностями, тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором. Нотаріусами посвідчено правочини всупереч їх протиправності.
Зокрема підпункт 7.1 ДСТУ 4163-2003 (діючий на момент існування спірних правовідносин) передбачав необхідність використання шрифту розміром 12-14 друкарських пунктів, що має бути підтверджено результатом відповідної експертизи. Оспорювані та нікчемні договори викладено в письмовій формі на папері з друкуванням тексту шрифтом орієнтовно розміру 6 друкарських пунктів. Самі ж оспорювані та нікчемні оскаржувані договори позивачці не надавалися, оригінали наявні лише у відповідачів.
Позивачка заявляла клопотаннявитребувати увідповідачів оригінали оскаржуваних правочинів для огляду у відкритому судовому засіданні та приєднання до матеріалів справи, призначити технічну експертизу документів, але вмотивованого висновку стосовно цього постанова апеляційного суду не містить.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20, постановах Верховного Суду України від 28 березня 2012 року в справі № 6-36736вов10, від 30 вересня 2015 року в справі № 6-154цс15, від 13 березня 2018 року в справі № 911/494/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 910/16955/17, від 26 лютого 2019 року, від 31 липня 2019 року в справі № 5004/1537/12, від 11 червня 2019 року в справі № 920/1316/14, від 26 вересня 2019 року в справі № 11/19, від 15 жовтня 2019 року в справі № 810/3894/17, від 21 листопада 2019 року в справі № 20/5007/1475-Б/12, від 27 травня 2020 року в справі № 2-18/11, від 02 липня 2020 року в справі № 904/3388/15, від 08 липня 2020 року в справі № 495/11830/18, від 16 грудня 2020 року в справі № 461/2900/11, від 26 травня 2021 року в справах № 391/35/19, № 910/8358/19, від 10 червня 2021 року в справі № 11-104сап21, від 12 січня 2022 року в справі № 520/13586/18, від 19 серпня 2022 року в справі № 908/2287/17, від 28 грудня 2022 року в справі № 183/4809/19, від 24 травня 2023 року в справі № 567/792/22, від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21, від 05 жовтня 2023 року в справі № 160/6427/23, від 06 березня 2024 року в справі № 686/9073/22, від 25 квітня 2024 року в справі № 160/3517/21, від 07 травня 2024 року в справі № 910/7511/22, від 10 квітня 2025 року в справі № 340/5780/24, про те, що:
- сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо;
- порушення правил, які визначають процедуру підготовки та проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону, є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому;
- під час вирішення спору про визнання недійсними результатів торгів (аукціону) необхідним є встановлення, чи мало місце порушення вимог законодавства при його проведенні; чи вплинули ці порушення на результати аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересівособи, яка оспорює результати аукціону;
- ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями;
- у змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу;
- щодо недопустимості повторної участі судді у розгляді справи після скасування судового рішення судом вищої інстанції;
- до вирішення інших суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких процесуальних дій, пов`язаних із подальшим процесуальним рухом справи;
- щодо заборони суперечливої поведінки;
- якщо особа, яка має право оскаржити документ (наприклад, свідоцтво про право на спадщину) чи юридичний факт (зокрема, правочин, рішення органу юридичноїособи), висловилася або дала зрозуміти своєю поведінкою, що не буде реалізовувати право на оскарження, то така особа пов`язана своїм рішеннямі не вправі його змінити згодом. Спроба надалі реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права;
- якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи;
- принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним основних елементів поняття «право на справедливий суд»;
- якщо справа розглядалася у суді першої інстанції за правилами загального позовного провадження з викликом осіб, які беруть участь у справі, то апеляційний перегляд судового рішення міг здійснюватися в порядку письмового провадження без повідомлення сторін лише у випадку, якщо учасники справи не прибули у судове засідання, будучи належним чином повідомлені про дату, місце і час його проведення, або у разі відсутності від них клопотань про розгляд справи за їх участю;
- вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів,які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи;
- щодо неповноважності складу суду.
Справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід. З урахуванням наявності ухвали від 09 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження в цій справі в судді Миколи Жука вже сформувалася викривлена упереджена хибна думка з протиправним бажання за будь-яких обставин не допустити позивачку до правосуддя, яку вже «виправляв» суд апеляційної інстанції в постанові від 12 січня 2022 року. Почувши про заявлений відвід під час судового засідання 29 березня 2024 року, суддя Микола Жук будь-яке процесуальне рішення щодо цього не ухвалив. У суді апеляційної інстанції без належних підстав відбулася заміна судді Верланова на суддю Желепу.
У суді першої інстанції представник ОСОБА_2 одноосібно, цілком та повністю представляв інтереси позивача ОСОБА_1 , якого суд апеляційної інстанції з власної ініціативи, без заслуховування аргументів та думок сторін 05 лютого 2025 року протиправно позбавив права продовжувати представництво, вчинивши у вказаний спосіб процесуальну дію, не передбачену процесуальним законодавством, чим допустив грубе порушення норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції спочатку 05лютого 2025 року протиправно усунув представника позивачки  ОСОБА_2 , а потім 17червня 2025 року скористався хворобою самої позивачки ОСОБА_1 , без прийняття та оформлення процесуального рішення у порядок та спосіб, передбачений законом, розглянув скаргу без участі та присутності позивачки, порушивши фундаментальні принципи змагальності та диспозитивності.
Суди обох в оскаржуваних рішеннях вдалися лише до формального цитування законодавства, ретельно не проаналізувавши аргументи сторони позивача, що за своєю суттю суперечить принципу верховенства права.
Щодо заяви про тлумачення розділу № 17 касаційної скарги
25 серпня2026 року  ОСОБА_1  та її представник - ОСОБА_2 подали до Верховного Суду клопотання про тлумачення розділу № 17 касаційної скарги в частині неповноважності суду, яка за змістом є доповненням касаційної скарги. Зокрема, в первісній редакції касаційної скарги стосовно неповноважності складу суду було зазначено, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід. У заяві від 25 серпня2026 року щодо цього зазначено інше - оскаржуване судом апеляційної інстанції протиправне рішення прийнято 23червня 2025 року, тобто після ухвали Господарського суду м. Києва від 10 червня 2024 року про відкриття провадження в справі № 910/6826/24 про банкрутство за заявою ТО«óперіон ДК» до ТОВ «Вердикт Капітал»,тому маємо неповноважний склад суду апеляційної інстанції, що тягне за собою обов`язкове скасування рішення (постанови суду апеляційної інстанції) з направленням справи на новий розгляд.
Пунктом 6 частини другої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Частиною першою статті 398 ЦПК України визначено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Згідно з частиною першою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Право на доповнення чи зміну касаційної скарги може бути здійснено лише протягом строку на касаційне оскарження (постанова Верховного Суду від 26 березня 2025 року в справі № 756/19257/21).
Положеннями статей 390, 398 ЦПК України не передбачено права суду касаційної інстанції вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до касаційної скарги, який є преклюзивним, а тому відповідні доповнення, подані після визначеного законом строку, не приймаються до розгляду та повертаються заявнику. Аналогічний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 28 липня 2023 року всправі № 274/4132/21.
Відповідно до частини другої статті 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки заяву подано до суду касаційної інстанції після закінчення строку на касаційне оскарження, наведенів ній доповнення необхідно залишити без розгляду.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Платинум Банк» зазначає, що оскаржувані договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній волі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, зокрема надання позичальнику кредиту. Позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оскаржуваних договорів та в подальшому частково виконувала його умови.Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду вскладі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження  № 61-2417сво19)). Позивачкою попущено позовну давність на звернення до суду за визнанням недійсними договорів, оскільки вона ознайомлена з умовами кредитного та іпотечного договорів ще в 2007 році.
Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженимрішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388 (далі - Положення № 388), а також Регламентом ЕТС. Позивачкою не зазначено, в чому полягає порушення ії прав внаслідок проведення оскаржуваних торгів з реалізації лоту GL1N018732. Вона є боржником за одним кредитним договором та договором іпотеки, а лот  № GL1N018732 включав в себе 39 855 різних активів ПАТ «Платинум Банк», до яких позивачка стосунку не має. Матеріали позовної заяви не містять доказів того, що вказані активи неправомірно були включені до цього лоту та реалізовані з порушенням чинного законодавства, як і не містить доказів порушення прав позивачки внаслідок їх реалізації, а, отже, позовна вимога про визнання недійсними електронних торгів  № UA-EA-2020-06-25 000032-b є такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 3 розділу VII Положення № 388 банк укладає договір купівлі продажу активу (майна) протягом 20 робочих днів з дня формування протоколу відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обґрунтованого подання від банку (у разі якщо Фонд не здійснює повноваження ліквідатора безпосередньо) та надходження на рахунок такого банку до кінця вісімнадцятого робочого дня з дати формування протоколу від переможця відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот або надання такому банку відкритого безвідкличного акредитиву на користь такого банку на умовах, визначених у рішенні Фонду, (загальний строк не може перевищувати 132 робочих днів та не може закінчуватися пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду. Так, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 серпня 2020 року № 1505 було продовжено строк для укладення договору з продажу лоту № GL1N018732 до 42 робочих днів з дати наступної за датою формування протоколу електронних торгів за зазначеним лотом. Рішенням від 14 вересня 2020 року цей строк продовжено до 132 робочих днів з дати наступної за датою формування протоколу електронних торгів за зазначеним лотом.
Позивачкою не надано жодних доказів, що свідчать про недійсність укладених між банком (первинним кредитором) і ТОВ «Вердикт Капітал» (новим кредитором) договору про відступлення права вимоги - цей договір є правомірними правочином. Що стосується стягнення заборгованості, право на яке має ТОВ «Вердикт Капітал», то законодавством не заборонено проводити стягнення заборгованості іноземної валюти в еквіваленті грошової одиниці України- гривні.
Відповідно до положень цивільного законодавства заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України). Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора, яке і є належним способом захисту. Відтак за наслідком продажу права вимоги за кредитним договором укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредитору шляхом продажу право вимоги до позичальника. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Права позивачки не є порушеними.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Обраний позивачкою спосіб захисту не є ефективним, оскільки позивачка має захищати свої права в межах розгляду спору всправі № 756/3874/21 за позовом ТОВ «Вердикт Капітал» про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, який перебуває у провадженні Оболонського районного суду м. Києва.
Позивачка не надаланалежних та допустимих доказів на підтвердження того, що їй заподіяно шкоду та не доведено наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вину останнього в її заподіянні.
Умовами укладених договорів було передбачено одинпримірник для позичальника (іпотекодавця). Твердження позивачки про відсутність у неї примірників договорів спростовується тим, що до позовної заяви додані копії договорів, про витребування яких вона заявляла. Також позивачкою не додано жодних доказів, які б свідчили про неможливість отримання вказаних доказів самостійно та те, що нею вживались заходи для їх отримання. Щодо клопотання про проведення експертиз, воно є безпідставним та таким, що спрямовано на затягування розгляду цієї справи та справи № 756/3874/21 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, яка зупиненаухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 756/13517/21.
Сторонами договору від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб є ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал». Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є стороною зазначеного договору. З моменту запровадження у банку процедур тимчасової адміністрації/ліквідації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій, які чітко визначені законом. Фонд гарантування не є правонаступником банківської установи, яка ліквідується,зокрема ПАТ «Платинум Банк». Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є належним відповідачем у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 березня 2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладено договір про іпотечний кредит № 1.07031135, згідно з яким банк надав позичальникам кредит у сумі 95 000,00 доларів США строком на 180 місяців зі сплатою 9,5 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці. Кредит надавався для придбання у власність житлової нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 5.1 договору забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед кредитором за цим договором, в тому числі щодо повернення кредиту, сплати процентів за його користування та виконання інших платіжних зобов`язань позичальника за цим договором, є житлова нерухомість, зазначена в пункті 1.2 цього договору, яка передається в іпотеку за іпотечним договором, при цьому позичальник зобов`язується укласти з кредитором іпотечний договір одночасно з укладенням сторонами цього договору.
16 березня 2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 836.
Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку житлову нерухомість, а саме квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення повного виконання зобов`язань іпотекодавця за договором про іпотечний кредит № 1.07031135, укладеним іпотекодавцем з іпотекодержателем 16 березня 2007 року, та додатків до нього.
12 березня 2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, яким внесено зміни до пункту 1.1 кредитного договору. Всі інші умови кредитного договору залишилися незмінними.
12 травня 2009 року між ВАТ «Платинум Банк», що є правонаступником ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, відповідно до якого сторони погодились, що протягом періоду з 12 травня 2009 року і до 11 травня 2010 року позичальник сплачує проценти за користування кредитом у розмірі 9,9 % річних. За закінченням зазначеного строку проценти за користування кредитом сплачуються у розмірі 11,25 % річних. Сторони погодили, що протягом періоду з 12 травня 2009 року і до 12 квітня 2010 року включно позичальник щомісячно сплачує кредитору проценти за користування кредитом, виходячи із залишку заборгованості основної суми за кредитом, яка станом на 12 травня 2009 року становить 88 865,94 доларів США. Платежі з погашення основної суми заборгованості за кредитом, протягом зазначеного у цьому пункті строку, позичальником не сплачуються. Абзац 3 пункту 3.1 договору викладений у новій редакції, згідно з якою розмір щомісячного ануітетного платежу за цим договором, що включає в себе частину суми кредиту та нарахованих за місяць процентів, визначаються сторонами в графіку повернення кредиту та сплати процентів, який викладено в додатку 2 до кредитного договору та є його невід`ємною частиною.
12 квітня 2010 року між ВАТ «Платинум Банк», що є правонаступником ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, згідно з яким сторони погодились, що протягом періоду з 12 квітня 2010 року до 12 березня 2011 року включно позичальник щомісячно сплачує кредитору проценти за користування кредитом, виходячи із залишку заборгованості основної суми за кредитом, яка станом на 12 травня 2009 року становить 88 865,94 доларів США. Платежі з погашення основної суми заборгованості за кредитом, протягом зазначеного у цьому пункті строку, позичальником не сплачуються. Сторони погодились, що протягом періоду з 12 квітня 2010 року і до 11 квітня 2011 року позичальник сплачує проценти за користування кредитом у розмірі 6,0 % річних. За закінченням зазначеного строку проценти за користування кредитом сплачуються у розмірі 11,25 % річних. Викладено графік повернення кредиту та сплати процентів у новій редакції.
12 листопада 2012 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, згідно з яким сторони погодились, що протягом періоду з 12 листопада 2012 року і до 11 листопада 2013 року позичальник сплачує проценти за користування кредитом у розмірі 8 % річних. За закінченням зазначеного строку проценти за користування кредитом сплачуються у розмірі 11,25 % річних.
11 лютого 2013 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, згідно з яким сторони домовились, що всі права та обов`язки позичальника 1, уповноваженого від імені солідарних позичальників здійснювати всі дії, що пов`язані з договором про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, переходять до ОСОБА_5 , а права та обов`язки позичальника 2 переходять до ОСОБА_1 , змінено поточний рахунок, з якого необхідно здійснювати договірне списання.
12 травня 2014 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, згідно з яким з метою реструктуризації заборгованості за кредитним договором сторони домовились змінити порядок погашення заборгованості за кредитом та нарахованих процентів за користування кредитом, а саме починаючи з 12 травня 2014 року до 12 жовтня 2014 року позичальник щомісячно сплачує платіж у сумі 700,00 доларів США, який складається з частини заборгованості за кредитом у розмірі 500,00 доларів США та частини нарахованих за місяць процентів у розмірі 200,00 доларів США, починаючи з 12 листопада 2014 року і до кінця строку користування кредитом позичальник щомісячно сплачує частину заборгованості за кредитом, розмір якої визначений у графіку повернення кредиту та сплати процентів, нараховані за попередній місяць процентів та частина процентів нарахованих та не сплачених протягом періоду з 12 травня 2014 року до 12 жовтня 2014 року.
12 листопада 2014 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, згідно з яким з метою реструктуризації заборгованості за кредитним договором сторони домовились змінити порядок погашення заборгованості за кредитом та нарахованих процентів за користування кредитом, а саме починаючи з 12 грудня 2014 року до 12 травня 2015 року позичальник щомісячно сплачує платіж у сумі 750,00 доларів США, який складається з частини заборгованості за кредитом у розмірі 500,00 доларів США та частини нарахованих за місяць процентів у розмірі 200,00 доларів США, починаючи з 12 листопада 2014 року і до кінця строку користування кредитом позичальник щомісячно сплачує частину заборгованості за кредитом, розмір якої визначений у графіку повернення кредиту та сплати процентів, нараховані за попередній місяць процентів та частина процентів нарахованих та не сплачених протягом періоду з 12 грудня 2014 року до 12 травня 2015 року.
З даних протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-06-25-000032-b убачається, що 17 липня 2020 року проведено електронний аукціон з продажу активів (майна) ПАТ «Платинум Банк». До складу активів, зокрема, увійшли права вимоги та інші майнові права за кредитним договорами, що укладені з фізичними особами, 38 444 шт. Також по частині кредитів фізичних осіб, забезпеченням яких є нерухоме майно/автотранспорт, наявні арешти. Переможцем електронного аукціону є ТОВ «Вердикт Капітал». Переможець електронних торгів зобов`язується: здійснити повну оплату коштів за лот, які повинні надійти на рахунок банку (банків) не пізніше кінця робочого дня з дати формування ЦБД протоколу електронного аукціону; підписати договір купівлі-продажу/відсутплення права вимоги придбаного активу(вів) (майна) протягом 20 робочих днів з дня, наступного за днем формування протоколу електронного аукціону, з урахуванням пункту 7.21 Регламенту ЕТС.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 серпня 2020 року № 1505 продовжено строк для укладення договору з продажу лоту № GL1N018732 до 42 робочих днів з дати, наступної за датою формування протоколу електронних торгів за зазначеним лотом.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14 вересня 2020 року № 1673 продовжено строк для укладення договору з продажу лоту № GL1N018732 до 132 робочих днів з дати, наступної за датою формування протоколу електронних торгів за зазначеним лотом.
04 вересня 2020 року між ПАТ «Платинум Банк», від імені якого діяв виконуючий обов`язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» Федорченко А.В., та ТОВ «Вердикт Капітал», від імені якого діяв Генеральний директор Іжаковський О. В. на підставі статуту та протоколу № 15/07-2020 загальних зборів учасників ТОВ «Вердикт Капітал», відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом від 17 липня 2020 року UA-EA-2020-06-25-000032-b, уклали договір № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб, за умовами якого банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатках № 1 та № 2 до цього договору, включаючи права вимоги до боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у додатках № 1 та № 2 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеному цим договором.
Сторони домовились, що відступлення банком новому кредитору майнових прав за договором іпотеки, договорами застави, договорами поруки, що були укладені в забезпечення виконання зобов`язань боржників за основними договорами, відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами одночасно із укладенням цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Щодо оспорення дійсності правочинів
Касаційна скарга мотивована тим, що договір про іпотечний кредит від 16 березня 2007 року № 1.07031135, додаткові договори від 12 березня 2008 року, від 12 травня 2009 року, від 12 квітня 2010 року від 12 листопада 2012 року, від 11 лютого 2013 року, від 12 травня 2014 року, від 12 листопада 2014 року суперечать вимогам закону, зокрема, пунктам г), ґ), д), і) частини другої, абзацам 2, 5, 6, частини четвертої, частині тринадцятій статті 11, пункту 5 частини третьої статті 18 Закону № 1023-XII, пунктам 2.1-2.5, 3.1-3.7 Правил № 168.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору про іпотечний кредит та укладених до нього додаткових договорів.
Відповідно до статей 203, 215 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним лише у разі недодержання в момент його вчинення встановлених законом вимог, а тому для задоволення вимог про недійсність правочину необхідним є встановлення конкретної передбаченої законом підстави його недійсності та доведення відповідних обставин.
Згідно з частинами другою, четвертою, тринадцятою статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції на дату укладення кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Відповідно до статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;
5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;
6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;
16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Подібні вимоги містять пункти 2.1-2.5, 3.1-3.7 Правил № 168.
Як правильно зазначив суд, під час укладення 16 березня 2007 року договору про іпотечний кредит сторони досягли згоди щодо його істотних умов, а позичальники мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. У подальшому сторони неодноразово вносили зміни до кредитних правовідносин шляхом укладення додаткових договорів, якими, зокрема, змінювали розмір процентної ставки, порядок та строки погашення кредиту, розмір платежів та умови реструктуризації заборгованості.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що волевиявлення позивачки під час укладення кредитного договору або додаткових договорів не було вільним чи не відповідало її внутрішній волі, що вона не усвідомлювала змісту взятих на себе зобов`язань або що її було введено в оману щодо істотних умов кредитування.
Навпаки, поведінка позивачки після укладення первісного договору об`єктивно свідчить про її обізнаність щодо змісту та умов кредитних правовідносин: вона підписала договір та графік погашення кредиту, тривалий час виконувала його умови, а також особисто брала участь в укладенні наступних додаткових договорів, якими сторони неодноразово змінювали умови кредитування.
Така поведінка має істотне значення для оцінки доводів про недійсність правочинів, оскільки підтверджує не лише факт укладення відповідних договорів, а й послідовне прийняття позивачкою визначених ними прав та обов`язків.
Обґрунтовано судом відхилено і посилання позивачки на недотримання банком вимог законодавства про захист прав споживачів. Зі змісту досліджених судом правочинів убачається, що умови кредитування викладені у письмовій формі, містять інформацію про розмір кредиту, процентну ставку, порядок погашення та інші істотні умови. Доказів того, що позивачка не була належним чином поінформована про умови кредитування або що відповідні умови були прихованими, незрозумілими чи такими, що унеможливлювали усвідомлення нею обсягу прийнятих зобов`язань, матеріали справи не містять.
Саме собою посилання позивачки на недотримання банком вимог законодавства про захист прав споживачів не є достатньою підставою для недійсності правочину без встановлення конкретного порушення відповідної норми закону та його правового значення для дійсності договору.
Суд правильно керувався тим, що позивачка, звертаючись із вимогами про недійсність кредитного договору та додаткових договорів до нього, не довела обставин, які відповідно до статей 203, 215 ЦК України могли б бути підставою для недійсності цих правочинів. Її доводи фактично зводяться до незгоди з умовами кредитування та наслідками виконання прийнятих на себе зобов`язань, однак така незгода сама собою не свідчить про порушення вимог закону під час укладення договорів.
За таких обставин висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсними договору про іпотечний кредит та додаткових договорів до нього є законним, обґрунтованим та таким, що ґрунтується на належній оцінці доказів і правильному застосуванні норм матеріального права.
Підстав для переоцінки наведених висновків суду та визнання спірних кредитних правочинів недійсними не встановлено.
Ураховуючи те, що договір іпотеки оспорювався лише з підстав недійсності основного зобов`язання, через відмову в задоволенні вимог про  визнання недійсним договору про іпотечний кредит та додаткових договорів до нього відсутні підстави для визнання недійсності правочину щодо його забезпечення (іпотечного договору).

Відповідно, вимоги щодо зобов`язання приватного нотаріуса виключити запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , внесений 16 березня 2007 року з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 837, задоволенню не підлягають як похідні.
Касаційна скарга в цій частині позовних вимог мотивована також тим, що оспорювані договори викладено в письмовій формі на папері з друкуванням тексту шрифтом орієнтовно розміру 6 друкарських пунктів; самі ж оспорювані та нікчемні оскаржувані договори позивачці не надавалися, оригінали наявні лише у відповідачів; позивачка заявляла клопотаннявитребувати увідповідачів оригінали оскаржуваних правочинів для огляду у відкритому судовому засіданні та приєднання до матеріалів справи, призначити технічну експертизу документів, але вмотивованого висновку стосовно цього постанова апеляційного суду не містить.
Наведені доводи не становлять підставу скасування постанови апеляційного суду, оскільки до позовної заяви позивачка додала копії усіх оспорюваних договорів, наявних у неї; кожен договір має умову, відповідно до якої договір і додатки до нього укладаються в трьох примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу. Позивачка не ставила під сумнів тотожність її примірників договору про іпотечний кредит та додаткових договорів до нього, із тими, що має кредитор.
Висновки апеляційного суду про те, що розгляд вимог про визнання недійсним договору про іпотечний кредит та додаткових договорів до нього без залучення   ОСОБА_4 та   ОСОБА_6  як співвідповідачів не є можливим з огляду на статус цих третіх осіб у справі, є неправильним, однак не впливає на обґрунтованість відмови в задоволенні цієї позовної вимоги, що встановлено судом першої інстанції та залишено без змін апеляційним судом.
Стосовно договору відступлення права вимоги та електронних торгів

У позові та касаційній скарзі позивачка посилається на те, що ні боржник, ні поручитель про торги й відступлення права вимоги повідомлені не були. Як від імені банку, так і від імені переможця торгів оскаржувані протокол та договір про відступлення прав вимоги підписані особою з перевищенням повноважень, зважаючи на цінудоговору. Переможець не уклався в 20 робочих днів з дати формування протоколу електронного аукціону для оформлення договору. Договір про відступлення прав вимоги не посвідчено нотаріально. Останній платіж позивачка здійснила ще у 2014 році, тому строк давності, на застосуванні якого позивачка наполягає, давно минув, що є безумовною причиною для відмови у стягненні з останньої будь-яких сум та платежів. Зважаючи на сплив позовної давності на час укладення договору від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги вже на той час не існувало, відтак зазначене є правовою підставою для визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 229 ЦК України. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні, що є додатковою підставою для недійсності пункту 2 договору від 04 вересня 2020 року № 401. У ТОВ «Вердикт Капітал» відсутня ліцензія на вчинення операцій з валютними цінностями, тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором. Нотаріусами посвідчено правочини всупереч їх протиправності.

Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке.

Колегія суддів зауважує щодо передумов реалізації майна з прилюдних торгів, зокрема на підставі рішення Правління Національного банку України  від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 лютого 2017 року №743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Платинум Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації банку з 24 лютого 2017 року до 23 лютого 2019 року включно.

04 лютого 2019 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 248 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Платинум Банк» та делегування повноважень ліквідатора», згідно з яким продовжено строки здійснення процедури ліквідації на один рік з 24 лютого 2019 року до 23лютого 2020 року включно.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 червня 2020 року № 1167 було затверджено умови продажу лоту № GL1N018732, до складу якого входили права вимоги за кредитними договорами, що укладені з юридичними особами, прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю, нерухомого майна, майнових прав на нерухоме майно та основних засобів.

Вказаний актив було реалізовано на оспорюваних електронних торгах  № UA-EA-2020-06-25-000032-b, переможцем, яких було визнано ТОВ «Вердикт Капітал», та 26 січня 2021 року між ПАТ «Платинум Банк»та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено 11 договорів, зокрема договір від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки та іпотечними договорами фізичних осіб.
Сторони домовились, що відступлення банком новому кредитору майнових прав за договором іпотеки, договорами застави, договорами поруки, що були укладені в забезпечення виконання зобов`язань боржників за основними договорами, відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами одночасно із укладенням цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральнимзасадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

За змістом статті 24 Закону № 898-IVвідступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Колегія суддів акцентує увагу, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Тому внаслідок відступлення права вимоги, за відсутності в імперативній нормі приватного права заборони на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, не відбувається будь-якого порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника (постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 756/15736/18, від 01 квітня 2026 року в справі № 127/22590/20).

Тому доводи касаційної скарги про те, що ні боржник, ні поручитель про торги й відступлення права вимоги повідомлені не були, не становлять підставу недійсності оспорюваного правочину.

Наслідки такого неповідомлення визначені частиною другою статті 516 ЦК України, відповідно до якої якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Відповідно до матеріалів справи договір від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб укладений з дотриманням нотаріальної форми, посвідчений приватним нотаріусомКиївського міського нотаріального округу Сліпченко Н. В. (т. 1, а. с. 60-65).

Доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 37 Закону України від 23лютого 2012 року № 4452-VI  «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - Закон № 4452-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 4452-VIФонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 4452-VIдо ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.

За змістом статті 51 Закону № 4452-VI після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Таким нормативно-правовим актом є Положення № 388.

Відповідно до пункту 3 розділу VII Положення № 388банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) протягом 20 робочих днів з дня формування протоколу відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обґрунтованого подання від банку (у разі якщо Фонд не здійснює повноваження ліквідатора безпосередньо) та надходження на рахунок такого банку до кінця вісімнадцятого робочого дня з дати формування протоколу від переможця відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот або надання такому банку відкритого безвідкличного акредитиву на користь такого банку на умовах, визначених у рішенні Фонду, (загальний строк не може перевищувати 132 робочих днів та не може закінчуватися пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду.

Відповідно до матеріалів справи рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 серпня 2020 року № 1505 було продовжено строк для укладення договору з продажу лоту № GL1N018732 до 42 робочих днів з дати наступної за датою формування протоколу електронних торгів за зазначеним лотом. Рішенням від 14 вересня 2020 року цей строк продовжено до 132 робочих днів з дати наступної за датою формування протоколу електронних торгів за зазначеним лотом.

Отже, доводи касаційної скарги в частині визнання недійсним аукціону у зв`язку із порушенням 20-ти денного строку укладення договору відступлення прав вимоги є безпідставними, з огляду на рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 серпня 2020 року № 1505 та від 14 вересня 2020 року № 1673 про продовження строку укладення договору.

Стосовно посилань у касаційній скарзі на те, що в ТОВ «Вердикт Капітал» відсутня ліцензія на вчинення операцій з валютними цінностями, тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором, необхідно зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року всправі № 346/1305/19-ц (провадження № 14-181цс20) зазначила, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи, оскільки положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи.

Оскільки сторони договору від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки та іпотечними договорами фізичних осіб у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, відсутність у  ТОВ «Вердикт Капітал» ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями не становить підставу недійсності укладеного правочину.

Заявниця у касаційній скарзі посилається на те, що, зважаючи на сплив позовної давності на час укладення договору від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги вже на той час не існувало, відтак зазначене є правовою підставою для визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 229 ЦК України.

Такі доводи є безпідставними, адже з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема у випадку спливу позовної давності).

Сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року в справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22).

Отже, дійсність відступленої заборгованості за кредитним договором не впливає на дійсність/недійсність договору, за яким була передана вимога за відповідним кредитним договором.

У цій частині позову заявниця в касаційній скарзі посилається на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року в справі № 911/494/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 910/16955/17, від 26 лютого 2019 року, від 31 липня 2019 року в справі № 5004/1537/12, від 11 червня 2019 року в справі № 920/1316/14, від 26 вересня 2019 року в справі № 11/19, від 21 листопада 2019 року в справі № 20/5007/1475-Б/12, від 16 грудня 2020 року в справі № 461/2900/11, про те, що:
- порушення правил, які визначають процедуру підготовки та проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону, є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому;
- під час вирішення спору про визнання недійсними результатів торгів (аукціону) необхідним є встановлення, чи мало місце порушення вимог законодавства при його проведенні; чи вплинули ці порушення на результати аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересівособи, яка оспорює результати аукціону;
- ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.
У цій справі відсутні підстави для висновку про неврахування наведених постанов Верховного Суду, з огляду на те, що не встановлено порушень процедури підготовки та проведення аукціонуз реалізацію майна ПАТ «Платинум Банк» у процесі ліквідації, де продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
Щодо відсутності повноважень у сторін договору відступлення права вимоги, позивачка підтверджує такі доводи посиланням на витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1, а. с. 66-67), де вказано осіб, які уповноважені вчиняти дії від імені юридичної особи.
Договір від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки та іпотечними договорами фізичних осіб укладений між ПАТ «Платинум Банк», від імені якого діяв виконуючий обов`язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» Федорченко А. В., та ТОВ «Вердикт Капітал», від імені якого діяв Генеральний директор Іжаковський О. В. на підставі статуту та протоколу № 15/07-2020 загальних зборів учасників ТОВ «Вердикт Капітал».
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 37 Закону № 4452-VIФонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
Тобто договір щодо купівлі-продажу активу (майна) банку, який ліквідується, вчиняється від імені банку його ліквідатором - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який є належною стороною цього правочину.
Заявниця не довела доказами, що виконуючий обов`язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» Федорченко А. В. не мав статусу такої особи на момент вчинення договору. Презумпцію правомірності нею не спростовано.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 3, а. с. 131) керівник ТОВ «Вердикт Капітал» уповноважений підписувати правочини не суму, що не перевищує 1 000,00 грн.
Відповідно до статті 11 Закону України від 08 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII) установчим документом товариства є статут. У статуті товариства зазначаються відомості, зокрема, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень.
Загальні збори учасників є вищим органом товариства (стаття 29 Закону № 2275-VIII).
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (стаття 30 Закону № 2275-VIII).
Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 2275-VIII законом або статутом товариства може встановлюватися особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
Ураховуючи те, що генеральний директор ТОВ «Вердикт Капітал» - Іжаковський О. В. під час укладення правочину діяв на підставі статуту та протоколу № 15/07-2020 загальних зборів учасників ТОВ «Вердикт Капітал», відсутні підстави для висновку, що вказана особа була обмежена вчиняти значний правочин, адже його укладення було погоджено вищим органом товариства.
Протилежного позивачка не довела, а тому підстав для визнання недійсними електронних торгів, оформлених 17 липня 2020 року протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-06-25-000032-b, та договору від 04 вересня 2020 року № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб не встановлено.
Щодо відшкодування моральної шкоди, позивачка пов`язує підстави позову в цій частині з тим, що протиправними діями відповідачів (стосовно вчинення оспорюваних правочинів) порушено звичний гармонійний стиль її життя, що потягло за собою певну зміну сімейних традицій, обмеження можливості побудови нових сімейних планів, призвело до необхідності пристосовуватися до нових погіршених умов існування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача,  г) вина.
Позивачка в цій справі сукупність наведених елементів не довела, адже в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів їй відмовлено, а їх вчинення відповідачами ставило підставу відшкодування моральної шкоди.
Щодо неповноважності складу суду
У цій частині касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід. З урахуванням наявностіухвали  від 09 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження в цій справі в судді Миколи Жука вже сформувалася викривлена упереджена хибна думка з протиправним бажання за будь-яких обставин не допустити позивачку до правосуддя, яку вже «виправляв» суд апеляційної інстанції в постанові від 12 січня 2022 року. Почувши про заявлений відвід під час судового засідання 29 березня 2024 року, суддя Микола Жук будь-яке процесуальне рішення щодо цього не ухвалив. У суді апеляційної інстанції без належних підстав відбулася заміна судді Верланова С. М. Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 810/3894/17, від 27 травня 2020 року в справі № 2-18/11, від 08 липня 2020 року в справі № 495/11830/18, про те, що:до вирішення інших суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких процесуальних дій, пов`язаних із подальшим процесуальним рухом справи; щодо недопустимості повторної участі судді у розгляді справи після скасування судового рішення судом вищої інстанції; щодо неповноважності складу суду.
Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке.
Чинне процесуальне законодавство не надає визначення терміну«неповноважний склад суду», однак неповноважним складом суду можна вважати якщо: 1) справу розглянуто з порушенням правил підсудності; 2) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді строк повноважень якого закінчився; 3) справу розглянуто і вирішено особою,яка не є суддею цього суду або за її участі; 4) справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; 5) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; 6) справу яку належить розглядати колегіально розглянуто і вирішено суддею одноособово.
Вимоги щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справивизначені статтею 37 ЦПК України, де зазначено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду України, затвердженого рішенням Ради суддів від 02 квітня 2015 року № 25 (далі - Положення), судові справи, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження), а також ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, не підлягають автоматизованому розподілу, а передаються тим суддям, ухвалу яких скасовано чи у провадженні яких перебувала або перебуває судова справа.
Ураховуючи те, що суддя Оболонського районного суду м. Києва Жук М. В. ухвалою від 09 вересня 2021 року відмовив у відкритті провадження в цій справі, то після скасування цієї ухвали апеляційним судом (постанова Київського апеляційного суду від 12 січня 2022 року) протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26 січня 2022 року справу передано судді Жуку М. В. відповідно до вимог пункту 2.3.43Положення.
Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі не належить до судових рішень, скасування яких виключає повторну участь судді в розгляді справи.
Позивачкою (в особі її представника) неодноразово заявлявся відвід судді Жуку М. В., що визнавався необґрунтованим у встановленому статтею 33 ЦПК України порядку. Також дії представника позивачки щодо заявлення завідомо безпідставного відводу неодноразово визнавалися судом зловживанням процесуальними правами.
За доводами касаційної скарги позивачка вважає порушеними свої права з підстав неприйняття процесуального рішення відводу, заявленого судді Жуку М. В. безпосередньо в судовому засіданні 29 березня 2024 року.
Згідно зі статтею 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).
Відповідно до протоколу судового засідання від 29 березня 2024 року судом першої інстанції постановлено ухвалу про визнання зловживанням правом поведінку представника позивачки - ОСОБА_2 щодо невиконання розпоряджень головуючого, висловлення явної неповаги, як до визначеного складу суду, так і до всієї системи в цілому, до учасників процесу, явне затягування розгляду справи (10:23:36), у зв`язку із висловлюваннями, які містять ненормативні обороти, слово в дебатах передано іншому учаснику справи (11:22:47). Також мало місце неодноразове попередження головуючим у ОСОБА_2 про неприпустимість вияву неповаги до суду, вжиття ненормативної лексики, а також необхідність дотримання належної поведінки у судовому засіданні.
Зважаючи на неприпустиму поведінку ОСОБА_2 у судовому засіданні, вжиття ненормативної лексики, суд першої інстанції визнав його дії зловживанням процесуальними правами, застосувавши положення статті 44 ЦПК України, тому відсутні підстави для висновку, що суддя Жук М. В. не розглянув заявлений йому відвід.
Ухвалою суду від 04 квітня 2024 року зауваження представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на протокол судового засіданні від 29 березня 2024 року розглянуто, постановлена судом ухвала відповідає вимогам процесуального законодавства.
Щодо заміни судді Верланова С. М. у складі колегії суддів апеляційного суду, така підстава автоматизованої зміни складу колегії (т. 7, а. с. 158) відбулася у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді, а тому доводи касаційної скарги щодо неповноважності складу суду (як першої інстанції, так і апеляційного) не підтвердилися.
Стосовно повноважень ОСОБА_2 як представника позивачки
У касаційній скарзі заявниця зазначає, що в суді першої інстанції представник  ОСОБА_1 - ОСОБА_2 одноосібно, цілком та повністю представляв інтереси позивачки, однак суд апеляційної інстанції з власної ініціативи, без заслуховування аргументів та думок сторін 05лютого 2025 року протиправно позбавив права продовжувати представництво, вчинивши у вказаний спосіб процесуальну дію, не передбачену процесуальним законодавством, чим допустив грубе порушення норм процесуального права. Апеляційний суд не врахував висновки у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 520/13586/18, від 07 травня 2024 року в справі № 910/7511/22 про те, що якщо особа, яка має право оскаржити документ (наприклад, свідоцтво про право на спадщину) чи юридичний факт (зокрема, правочин, рішення органу юридичноїособи), висловилася або дала зрозуміти своєю поведінкою, що не буде реалізовувати право на оскарження, то така особа пов`язана своїм рішеннямі не вправі його змінити згодом. Спроба надалі реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права; щодо заборони суперечливої поведінки.
За доводами касаційної скарги саме суд допустив суперечливу поведінку: спочатку допустивши   ОСОБА_2 до участі в справі, а потім відсторонивши через позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю.
Колегія суддів уважає безпідставними наведені доводи, з огляду на таке.
Відповідно до відомостей Національної асоціації адвокатів України право на заняття адвокатською діяльністю адвоката ОСОБА_2 з 13 червня 2019 року на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області (дисциплінарна палата) від 13 червня 2019 року  № 6/ДПР-19.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, з огляду на положення статті 60 ЦПК України, статті 131-2 Конституції України, ураховуючи, що ОСОБА_2 позбавлений права на заняття адвокатською діяльністю з 13 червня 2019 року на підставі, отже, не має повноважень представляти інтереси   ОСОБА_1 у цій справі, постановлено не допускати   ОСОБА_2 до участі у цій справі як представника   ОСОБА_1 (т. 7, а. с. 82).
Згідно з частинами першою та другоюстатті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертоїстатті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Частиною третьою статті 131-2 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді.
Відповідно до пункту 11 частини 16-1 Розділу XV «Перехідних положень» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з  01 січня 2017 року.
Згідно з частиною четвертою статті 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Оскільки позовні вимоги стосуються наслідків недійсності кредитного договору на суму 95 000,00 доларів США, який забезпечено іпотекою нерухомого майна, справа не є малозначною, що виключає можливість здійснення в суді представництва на підставі довіреності особами, які не є адвокатами.

З`ясувавши такі обставини, апеляційний суд обґрунтовано не допустив до подальшої участі в справі  ОСОБА_2 , оскільки він не має діючого статусу адвоката.

Зважаючи на те, що такі обставини підлягали перевірці матеріалами справи, Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою   ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2

Однак відповідно до частини третьої статті 392 ЦПК України касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено (пункт 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України).

Ураховуючи те, що повноваження ОСОБА_2 як адвоката не підтвердилися, а в спірній категорії справи представником сторони може бути лише адвокат, колегія суддів висновує про повернення касаційної скарги в частині її подання представником  ОСОБА_1 -   ОСОБА_2

ОСОБА_2 від імені позивачки 27 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» подав заяву про пояснення у зв`язку з відзивом, про заміну співвідповідача та призначення справи до судового розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (вх. № 35982/220-25).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки заяву про пояснення у зв`язку з відзивом, про заміну співвідповідача та призначення справи до судового розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (вх. № 35982/220-25) ОСОБА_2 подав як особа, що не має повноважень на ведення справи, таку заяву необхідно залишити без розгляду.
Щодо повідомлення про розгляд справи в апеляційному суді
Заявниця у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції спочатку 05 лютого 2025 року протиправно усунув представника позивачки  ОСОБА_2 , а потім 17червня 2025 року скористався хворобою самої позивачки ОСОБА_1 , без прийняття та оформлення процесуального рішення у порядок та спосіб, передбачений законом, розглянув скаргу без участі та присутності позивачки, порушивши фундаментальні принципи змагальності та диспозитивності.
Наведені доводи не становлять підставу скасування постанови апеляційного суду, з огляду на таке.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою (частина перша статті 368 ЦПК України).

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до матеріалів справи судове засідання в апеляційному суді, призначене на 12 вересня 2024 року, відкладалося у зв`язку із неявкою позивачки на її представника (т. 6, а. с. 228).

25 листопада 2024 року судове засідання відкладено у зв`язку із неявкою позивачки та її представника (т. 7, а. с.23).
У судовому засіданні 05 лютого 2025 року оголошено перерву у зв`язку із тим, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позбавлений права на заняття адвокатською діяльністю, отже, не може представляти інтереси позивачки в цій справі. ОСОБА_1 роз`яснено право звернутися до будь-якого іншого фахівця в галузі права, який має дійсне свідоцтво на право здійснення адвокатською діяльністю (т. 7, а. с. 81-82).
12 березня 2025 року судове засідання відкладено за клопотанням позивачки у зв`язку із перебуванням останньої в стані тимчасової непрацездатності (т. 7, а. с. 133).
У судовому засіданні 21 травня 2025 року оголошено перерву у зв`язку із порушенням ОСОБА_2 порядку в залі судового засідання (т. 7, а. с. 160).
Судове засідання 27 травня 2025 року знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді-доповідача Поліщук Н. В. у стані тимчасової непрацездатності.
У судове засідання 17 червня 2025 року ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою (т. 7, а. с. 169).
На адресу Київського апеляційного суду 17 червня 2025 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було мотивовано необхідністю термінового медичного обстеження та лікування ОСОБА_1 .
У судове засідання з`явився ОСОБА_14 , який діяв у інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, його не допущено до розгляду справи як представника позивачки у зв`язку із тим, що ОСОБА_14 не є особою, яка має право на здійснення адвокатської діяльності.
Отже, оскільки  ОСОБА_1 була належним чином сповіщена про час та місце розгляду справи, вона мала змогу звернутися до будь-якого іншого фахівця в галузі права, який має дійсне свідоцтво на право здійснення адвокатською діяльністю, проте не зробила цього, то її неявка не перешкоджала подальшому розгляду апеляційної скарги за їївідсутності.
З цих підстав відхиляються й доводи касаційної скарга щодо порушення апеляційним судом змагальності цивільного процесу та неврахування висновків Верховного Суду в постановах від 05 жовтня 2023 року в справі № 160/6427/23, від 25 квітня 2024 року в справі № 160/3517/21, про те, що у змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу; якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи; принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним основних елементів поняття «право на справедливий суд»; якщо справа розглядалася у суді першої інстанції за правилами загального позовного провадження з викликом осіб, які беруть участь у справі, то апеляційний перегляд судового рішення міг здійснюватися в порядку письмового провадження без повідомлення сторін лише у випадку, якщо учасники справи не прибули у судове засідання, будучи належним чином повідомлені про дату, місце і час його проведення, або у разі відсутності від них клопотань про розгляд справи за їх участю.

Позивачці забезпечено рівні порівняно з іншими учасниками справи умови доведення переконливості своїх доводів, роз`яснювалося право звернення за професійною правничою допомогою до адвоката, проте вона не скористалася наданими їй процесуальними правами.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій(частина четверта статті 12 ЦПК України).

Щодо посилань у касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10 червня 2021 року в справі № 11-104сап21 та постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21, про те, що вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів,які є основою для висновку суду; сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо, колегія суддів зауважує, що заявник не вказує, яким чином наведені висновки підлягали врахуванню судами в цій справі.

За вимогами частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду м.Києва від 10 червня 2024 року за заявою ТО«óперіон ДК» до ТОВ «Вердикт Капітал»відкрито провадження всправі № 910/6826/24 про банкрутство.
Відповідно до частин першої-третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) (у редакції станом на 10 червня 2024 року) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2023 року в справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження № 12-46гс23) зробила висновок про те, що юрисдикцію спорів визначають процесуальні кодекси, а не КУзПБ. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28 травня 2025 року в справі № 160/7125/20 зазначив, що правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс, а не кодекс із консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію під час розв`язання колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.
Аналогічно висловилась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 квітня 2023 року в справі № 320/12137/20 та зазначила, що регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що несе об`єктивні ризики під час правозастосування.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23) у подібних правовідносинах сформульовано правовий висновок про те, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог.
Передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог.
Не є підставою для скасування рішень за апеляційного/касаційного перегляду з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У справі, що переглядається, на час ухвалення судом першої інстанції рішення 29 березня 2024 року - провадження в справі про неплатоспроможність ТОВ «Вердикт Капітал» порушене не було (10 червня 2024 року за заявою  ТО«óперіон ДК» до ТОВ«Вердикт Капітал» відкрито провадження в справі  № 910/6826/24 про банкрутство).

У постанові від 17 червня 2020 року в справі № 921/490/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення справи про банкрутство (через 8 місяців після ухвалення рішення судом першої інстанції), яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.

Схожий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 13 травня 2021 року в справі № 465/5402/16-ц (провадження № 61-17041св20) та від 30 листопада 2022 року у справі № 752/3410/20 (провадження № 61-9243св22).
З огляду на викладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ немає.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не є істотними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення (рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині) - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Повернути касаційну скаргу в частині її подання представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Повернути без розгляду заяву ОСОБА_2 про пояснення у зв`язку з відзивом, про заміну співвідповідача та призначення справи до судового розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (вх. № 35982/220-25).

Повернути без розгляду заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про тлумачення розділу № 17 касаційної скарги від 25 серпня 2026 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська

Згадані норми: Конституція України, ст. 131-2; Закон № 1023-XII, ст. 11; Закон № 1023-XII, ст. 18; Закон № 4452-VI, ст. 51; Закон № 2275-VIII, ст. 29; Закон № 2275-VIII, ст. 30; Закон № 2275-VIII, ст. 44; ЦК України, ст. 548; ЦК України, ст. 229; ЦК України, ст. 625; ЦК України, ст. 516; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 203; ЦК України, ст. 215; ЦК України, ст. 512; ЦК України, ст. 514; ЦК України, ст. 23; ЦК України, ст. 1166; ЦПК України, ст. 43; ЦПК України, ст. 398; ЦПК України, ст. 390; ЦПК України, ст. 126; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 4; ЦПК України, ст. 37; ЦПК України, ст. 33; ЦПК України, ст. 44; ЦПК України, ст. 60; ЦПК України, ст. 62; ЦПК України, ст. 19; ЦПК України, ст. 274; ЦПК України, ст. 392; ЦПК України, ст. 393; ЦПК України, ст. 183; ЦПК України, ст. 368; ЦПК України, ст. 372; ЦПК України, ст. 12; ЦПК України, ст. 414; ЦПК України, ст. 367; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 416
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.