# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 357/4072/23

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 357/4072/23
Дата ухвалення: 2026-10-05
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140789902
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140789902
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140789902

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 357/4072/23
провадження № 61-306св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олійника Олега Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року в складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.
всправі за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - державний реєстратор Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник Ірина Юріївна, про визнання протиправним та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 43-511;
- скасувати рішення державного реєстратора Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник І. Ю. від 22 жовтня 2020 року № 55865514 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3189 з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач посилався на те, що пройшов всю процедуру безоплатного отримання земельної ділянки у власність на підставі рішення Шкарівської сільської ради  від 23жовтня 2020 року № 43-519 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність  ОСОБА_3 », але сама реєстрація права власності на земельну ділянку стала неможливою через зареєстроване на неї право власності за ОСОБА_1 на підставі незаконно виданого рішення сільської ради про затвердження неіснуючої технічної документації та передання земельної ділянки у приватну власність. Уважав, що має правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельну ділянку, оскільки саме ним було дотримано процедуру, яка передує отриманню у власність земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
07 серпня 2025 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як позивач, так і відповідач отримали рішення про надання у власність однієї й тієї ж земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га, розташованої в межах території Шкарівської сільської ради. Обидва рішення були ухвалені в один день одним і тим самим органом місцевого самоврядування - Шкарівською сільською радою Білоцерківського району Київської області, а саме: рішення від 23 жовтня 2020 року № 43-511 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 та передачу йому у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га, а після цього рішення від 23 жовтня 2020 року № 43-519 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га та передачу у власність ОСОБА_2 . Однак рішення на користь ОСОБА_1 має менший реєстраційний номер, ніж рішення на користь ОСОБА_2 , що свідчить про його хронологічну пріоритетність, оскільки воно було ухвалено раніше. На підставі рішення від 23 жовтня 2020 року № 43-511 Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора та зареєстрував право власності на земельну ділянку. Указане рішення сільської ради на його користь є чинним, не скасованим, ухваленим раніше, і на його підставі було правомірно зареєстроване право власності на земельну ділянку. З того часу ОСОБА_1 відкрито, добросовісно користується своїм нерухомим майном. ОСОБА_2 виготовив технічну документацію, однак не завершив оформлення речового права, тобто не здійснив державної реєстрації права власності. Він вважає, що саме він мав би стати власником, оскільки замовив та оплатив виготовлення документації, проте такі дії є лише підготовчими етапами для подальшої передачі у власність земельної ділянки та не створюють речового права на земельну ділянку. Виготовлення технічної документації не є підставою для скасування вже зареєстрованого права іншої особи. Під час розгляду справи позивач не довів факту будь-яких протиправних дій як ОСОБА_1 , так і сільської ради. Факт замовлення позивачем технічної документації не має правового значення для вирішення справи, оскільки сама собою технічна документація не є підставою для державної реєстрації земельної ділянки за відповідною особою.
Також суд зазначив, що в спірної земельної ділянки змінено цільове призначення, а тому задоволення позову призвело б до порушення прав ОСОБА_1 та не відновило б порушеного права ОСОБА_2 , оскільки фактично скасування державної реєстрації права власності не надало б можливості ОСОБА_2 зареєструвати за собою право власності на земельну ділянку у зв`язку зі зміною її цільового призначення. Тобто обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.
04 грудня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 43-511 про затвердження технічної документації щодо земельної ділянки площею 0,3189 га з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001 та передачу її у власність ОСОБА_1 . Скасовано рішення державного реєстратора Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник І. Ю. від 22 жовтня 2020 року № 55865514 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3189 га з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, яка розташовується за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що спірна земельна ділянка сформована на підставі проєкта землеустрою, виготовленого на замовлення позивача. Отже, на час прийняття Шкарівською сільською радою Білоцерківського району Київської області рішення від 23 жовтня 2020 року № 43-511, яким ОСОБА_1 затверджено технічну документацію щодо земельної ділянки та передано йому у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га, ця земельна ділянка вже була сформована на підставі проєкта землеустрою, виготовленого на замовлення позивача. Отримавши земельну ділянку у власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування, зареєструвавши її як об`єкт цивільних прав, позивач мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням щодо оформлення наявного права власності на земельну ділянку шляхом здійснення державної реєстрації прав на цю земельну ділянку, і таке правомірне очікування повинні були врахувати уповноважені органи під час прийняття рішення щодо передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001 сформована на підставі проєкту землеустрою, виготовленого за замовленням саме позивача ОСОБА_2 , у зв`язку із чим він має першочергове право на отримання спірної земельної ділянки у власність, рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 43-511 про затвердження технічної документації щодо земельної ділянки площею 0,3189 га та передачу її у власність ОСОБА_1 є протиправним, а державна реєстрація зазначеної земельної ділянки і вчинення запису про право власності на цю земельну ділянку за останнім порушує права позивача щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник О. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, просить її скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 380/624/16-ц,  від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц, Верховного Суду  від 13 серпня 2019 року в справі № 910/11614/18, від 19 січня 2022 року в справі № 924/316/21, від 10 січня 2023 року в справі № 607/19806/18,про те, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку,однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам собоюдозвіл не являється правовстановлюючим актом; якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана у користування іншій особі; орган державної влади чи місцевого самоврядування має правові підстави для надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже сформована за заявою іншої особи, яка звернулася раніше, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування;обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Рішенням від 23 жовтня 2020 року № 43-511 Шкарівська сільська рада Білоцерківського району Київської області передала у власність спірну земельну ділянку ОСОБА_1 . Отримавши рішення органу місцевого самоврядування, яке є легітимною та законною підставою для реєстрації права власності, ОСОБА_1 звернувся для державного реєстрації для реалізації свого конституційного права.  ОСОБА_1 отримав легітимну підставу для набуття права власності та реалізував її. З того моменту відповідач мирно володіє своїм майном, здійснює право власності на свій розсуд.
Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 Земельного кодексу (далі - ЗК) України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі, не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Позивач після отримання рішення № 43-519 зволікав з його реалізацією (більше ніж три роки) та не виявляв жодних претензій до ОСОБА_1 та сільської ради, що не було враховано апеляційним судом.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_1 змінив вид цільового використання земельної ділянки на «Землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення». Скасування державної реєстрації права власності та скасування рішення, що винесено на користь ОСОБА_1 , не дає можливості ОСОБА_2 зареєструвати за собою право власності на земельну ділянку у зв`язку зі зміною її цільового призначення.
Уархіві Білоцерківської міської ради та Білоцерківської районної державної адміністрації відсутні будь-які проєктні та інші документи  ОСОБА_2 , міститься лише протокол засідання та голосування сесії Шкарівської сільської ради на користь ОСОБА_1 .
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 серпня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Рішенням від 06 серпня 2020 року № 41-478 Шкарівська сільська рада Білоцерківського району Київської області надала позивачу дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
25 серпня 2020 року позивач уклав із фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_4 договір, предметом якого є виконання робіт з розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
На виконання умов вказаного договору ФОП ОСОБА_4 було виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно з витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку 31 серпня 2020 року на підставі розробленого проєкту відбулася державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:019:0001, площа - 0,3189 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням від 23 жовтня 2020 року № 43-511 Шкарівська сільська рада Білоцерківського району Київської області затвердила ОСОБА_1 технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передала йому у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га.
Того ж дня - 23 жовтня 2020 року Шкарівською сільською радою Білоцерківського району Київської області було прийнято рішення № 43-519 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , яким затверджено ОСОБА_2 проєкт землеустрою земельної ділянки та передано земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га йому у власність.
Отримавши рішення Шкарівської сільської ради від 23 жовтня 2020 року № 43-519, позивач звернувся до державного реєстратора з наміром зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку, однак йому було відмовлено в державній реєстрації у зв`язку з тим, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001 уже зареєстровано за ОСОБА_1 , підставою реєстрації зазначено рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 43-511.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 268032832) право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га зареєстроване на підставі рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 43-511, яке прийняте на сесії Шкарівської сільської ради.
19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про зміну цільового призначення земельної ділянки.
Також ОСОБА_1 розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру 14 березня 2023 року відбулася зміна цільового призначення спірної земельної ділянки на «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості».
Відповідно до рішення Білоцерківської міської ради від 10 грудня 2020 року № 09-02-VIII Білоцерківська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, зокрема Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 03 лютого 2022 року до реєстру внесено запис про припинення юридичної особи - Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га (пункт «б» частини першої статті 121 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України від 22 травня 2003 року
№ 858-IV«Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у майбутньому.

Рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц).

Проте, здійснюючи свої повноваження щодо розпорядження землею, орган державної влади чи місцевого самоврядування на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування зобов`язаній діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси учасників цих правовідносин, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) сформулювала правові висновки, згідно з якими неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Зазначений інтерес, у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту.

Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.

Апеляційний суд керувався тим, що спірна земельна ділянка сформована на підставі проєкта землеустрою, виготовленого на замовлення позивача. Отже, на час прийняття Шкарівською сільською радою Білоцерківського району Київської області рішення від 23 жовтня 2020 року № 43-511, яким ОСОБА_1 затверджено технічну документацію щодо земельної ділянки та передано йому у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га, ця земельна ділянка вже була сформована на підставі проєкта землеустрою, виготовленого на замовлення позивача. Отримавши земельну ділянку у власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування, зареєструвавши її як об`єкт цивільних прав, позивач мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням щодо оформлення наявного права власності на земельну ділянку шляхом здійснення державної реєстрації прав на цю земельну ділянку, і таке правомірне очікування повинні були врахувати уповноважені органи під час прийняття рішення щодо передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001 сформована на підставі проєкту землеустрою, виготовленого за замовленням саме позивача ОСОБА_2 , у зв`язку із чим він має першочергове право на отримання спірної земельної ділянки у власність, рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 43-511 про затвердження технічної документації щодо земельної ділянки площею 0,3189 га та передачу її у власність ОСОБА_1 є протиправним, а державна реєстрація зазначеної земельної ділянки і вчинення запису про право власності на цю земельну ділянку за останнім порушує права позивача щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки.

З наведеним висновком апеляційного суду щодо наявності у позивача першочергового права на отримання спірної земельної ділянки у власність колегія суддів погоджується.
На момент прийняття сільською радою рішення від 23 жовтня 2020 року № 43-511 спірна земельна ділянка вже була сформована як об`єкт цивільних прав та їй присвоєно кадастровий номер 3220489500:02:019:0001. Її формування здійснено саме на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовленого на замовлення позивача.
Відповідач для оформлення земельної ділянки розробляв уже інший вид документації - технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Тобто відповідач не здійснював формування нової земельної ділянки, а оформлював документацію щодо вже існуючої земельної ділянки з присвоєним їй кадастровим номером.
Орган місцевого самоврядування не відмовив позивачу у затвердженні розробленої на його замовлення документації із землеустрою та не припинив розпочату ним процедуру приватизації. Навпаки, документацію, подану позивачем, та надану відповідачем документацію було погоджено в один день.
Йдеться не про ситуацію, коли позивач лише мав намір отримати у власність певну вільну земельну ділянку, а про завершальний етап розпочатої ним процедури приватизації земельної ділянки, яка вже була сформована саме на підставі виготовленого за його замовленням проєкту землеустрою та зареєстрована у Державному земельному кадастрі.
За таких обставин на момент прийняття рішення про передачу спірної земельної ділянки відповідачу вона не була вільною у тому розумінні, в якому орган місцевого самоврядування міг би розглядати її як земельну ділянку, щодо якої відсутні права чи охоронювані законом інтереси інших осіб. Щодо цієї конкретної земельної ділянки позивачем уже було вчинено передбачені законом дії, спрямовані на її приватизацію, а сама земельна ділянка була сформована саме внаслідок реалізації позивачем відповідної процедури.
У позивача виникли не абстрактні очікування щодо можливості в майбутньому отримати земельну ділянку, а конкретні та обґрунтовані правомірні очікування щодо завершення розпочатої відповідно до закону процедури приватизації саме тієї земельної ділянки, яка була сформована за його проєктом землеустрою та отримала кадастровий номер.
Закон не передбачає можливості ігнорування вже розпочатої одним громадянином процедури приватизації та передачі іншій особі тієї самої земельної ділянки, яка вже сформована саме на підставі розробленої за замовленням першого заявника документації із землеустрою, без вирішення питання щодо його прав та законного інтересу у встановленому законом порядку.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 380/624/16-ц,  від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц, Верховного Суду  від 10 січня 2023 року в справі № 607/19806/18, про те, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку,однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам собоюдозвіл не є правовстановлюючим актом; якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана у користування іншій особі; орган державної влади чи місцевого самоврядування має правові підстави для надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже сформована за заявою іншої особи, яка звернулася раніше, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Наведені висновки стосуються відмінних від цієї справи обставин неконкурентного надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих.

На відміну від ситуацій, розглянутих у наведених касаційною скаргою справах, у спірних правовідносинах уже настали юридично значущі наслідки реалізації позивачем наданого йому дозволу: було завершено формування конкретної земельної ділянки за проєктом землеустрою, замовником якого був саме позивач.

ОСОБА_2  не обмежився отриманням дозволу на розроблення проєкту землеустрою та не зволікав із реалізацією наданої йому можливості. На виконання такого дозволу ним було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на підставі саме цього проєкту спірну земельну ділянку було сформовано як об`єкт цивільних прав та їй присвоєно кадастровий номер.

Крім того, уцій справі орган місцевого самоврядування не встановив наявності будь-яких законних перешкод для затвердження документації позивача та не відмовив йому у завершенні процедури приватизації. Томупередача тієї ж уже сформованої земельної ділянки іншій особі, яка оформлювала лише технічну документацію щодо встановлення (відновлення) її меж, фактично позбавила позивача можливості завершити розпочату ним процедуру та нівелювала результати вже вчинених ним юридично значущих дій.
Отже, під час вирішення питання про передачу спірної земельної ділянки відповідачу орган місцевого самоврядування мав урахувати вже сформовані у позивача правомірні очікування та його охоронюваний законом інтерес щодо завершення процедури приватизації, проте не зробив цього.
Необґрунтованим є також довід касаційної скарги про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту через зміну відповідачем виду цільового призначення спірної земельної ділянки.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 79-1 ЗК України земельна ділянка стає оборотоздатною винятково з моменту її формування, яке завершується присвоєнням кадастрового номера й здійсненням її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до частини шостої статті 16 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки скасовується лише у разі скасування державної реєстрації відповідної земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, а також зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Посилання заявника на зміну виду цільового призначення спірної земельної ділянки як на обставину, що унеможливлює реалізацію позивачем права на державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку, є необґрунтованим, з огляду на те, що зміна відомостей про земельну ділянку, зокрема зміна її цільового призначення, не призводить до зміни її кадастрового номера.
Отже, сама собою зміна відповідачем виду цільового призначення земельної ділянки не припинила існування сформованої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, не призвела до скасування її державної реєстрації та не змінила її ідентифікаційних характеристик - зокрема, кадастрового номера 3220489500:02:019:0001.
Після скасування незаконного рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки відповідачу та скасування похідної від цього рішення державної реєстрації права власності відповідача йдеться про ту ж земельну ділянку, яка була сформована на підставі проєкту землеустрою, виготовленого на замовлення позивача, та якій було присвоєно зазначений кадастровий номер.
Отже, саме незаконне рішення органу місцевого самоврядування та похідна від нього державна реєстрація права власності відповідача є джерелом порушення прав та законного інтересу позивача. Подальша зміна відповідачем виду цільового призначення земельної ділянки не усуває протиправності первісного рішення та не легалізує набуте на його підставі право власності.
Інше тлумачення фактично означало б, що особа, яка незаконно набула земельну ділянку, шляхом подальшої зміни її характеристик у Державному земельному кадастрі могла б створити перешкоду для відновлення порушеного права первісного заявника. Такий підхід дозволив би відповідачу шляхом вчинення подальших юридично значущих дій нівелювати наслідки судового захисту та створити штучні перешкоди для поновлення порушеного права.
Саме тому зміна відповідачем виду цільового призначення земельної ділянки після набуття її у власність не може бути підставою для висновку про неналежність обраного позивачем способу захисту.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в не заборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (зокрема шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права) (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року в справі № 456/252/22).
Отже, правомірним та ефективним способом захисту прав позивача в цій справі є позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, щодо якої він набув законних очікувань, шляхом скасування рішення місцевого самоврядування про передачу цієї землі відповідачу та скасування державної реєстрації права власності відповідача на неї.
За таких обставин посилання заявника на висновки Верховного Суду в постановах від 13 серпня 2019 року в справі № 910/11614/18, від 19 січня 2022 року в справі № 924/316/21, про те, що обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, не становить підставу скасування оскаржуваного судового рішення.

Необґрунтованим є також посилання заявника на те, що в архіві Білоцерківської міської ради та Білоцерківської районної державної адміністрації відсутні проєктні та інші документи позивача, у зв`язку з чим, на думку заявника, відсутні підстави вважати, що спірна земельна ділянка була сформована на підставі документації, виготовленої на замовлення позивача.

Сам собою факт відсутності на момент розгляду справи окремих документів у відповідних архівних установах не свідчить про те, що такі документи не існували, не виготовлялися та не подавалися позивачем у 2020 році. Довідка про відсутність документів у архіві не спростовує встановлених судами обставин щодо походження спірної земельної ділянки та підстав її формування.

Цей документ не містить негативного висновку про те, що відповідна документація ніколи не виготовлялася, не подавалася до органу місцевого самоврядування або не була використана для формування земельної ділянки. Вона лише засвідчує відсутність відповідних документів у конкретному архівному фонді на час проведення перевірки.

Відсутність у архіві окремих документів позивача не спростовує встановленого судами факту, що саме за його проєктом землеустрою було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001та затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 43-519 про затвердження ОСОБА_2 проєкту землеустрою земельної ділянки та передачу земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, площею 0,3189 га йому у власність у встановленому законом порядку не визнане недійсним та не скасоване.

Відповідач також не надав доказів того, що спірна земельна ділянка була сформована саме за документацією, виготовленою на його замовлення. Навпаки, за встановленими судами обставинами, відповідач розробляв технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто щодо вже сформованої земельної ділянки.

У касаційній скарзі також зазначено, що відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі, не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Позивач після отримання рішення № 43-519 зволікав з його реалізацією (більше ніж три роки) та не виявляв жодних претензій до ОСОБА_1 та сільської ради, що не було враховано апеляційним судом.

Такі доводи є безпідставними, адже частина тринадцята статті 79-1 ЗК України передбачає припинення існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у разі, якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану у Державному земельному кадастрі, не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Отже, закон не встановлює правила, за яким після спливу року земельна ділянка автоматично стає вільною та може бути передана іншому претенденту. Необхідною умовою є встановлення саме вини заявника у нездійсненні державної реєстрації права.

Відповідач повинен довести не лише факт спливу певного строку, а й те, що протягом цього строку позивач мав можливість зареєструвати речове право, не існувало об`єктивних перешкод для завершення процедури, та що саме через винні дії або бездіяльність позивача така реєстрація не відбулася.

У цій справі земельна ділянка не «звільнилася» у зв`язку з відмовою позивача від її отримання, не була повернута до розпорядження територіальної громади після припинення будь-якого права позивача і лише після цього передана відповідачу.

Навпаки, має місце одночасне існування двох претензій щодо одного й того ж об`єкта: позивач уже вчинив необхідні дії для його формування, а відповідач звернувся щодо передачі саме цієї уже сформованої земельної ділянки. Рішення на користь позивача та відповідача були прийняті в один день -  23 жовтня 2020 року.
Відповідач помилково трактує відсутність зареєстрованого права власності позивача як припинення його законного інтересу та виникнення у сільської ради права розпорядитися тією самою земельною ділянкою на користь іншої особи. Фактично ж у справі відбулося не повторне розпорядження «вільною» земельною ділянкою після припинення претензій позивача, а одночасне розпорядження одним і тим самим сформованим об`єктом на користь двох претендентів, за якого орган місцевого самоврядування надав перевагу відповідачу, незважаючи на те, що саме на підставі документації позивача спірну земельну ділянку було сформовано.

Наведені відповідачем обставини не свідчать про припинення існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, не підтверджують наявності вини позивача у нездійсненні державної реєстрації речового права та не спростовують висновку про порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивача внаслідок передачі спірної земельної ділянки відповідачу.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що  ОСОБА_5 має першочергове право на отримання спірної земельної ділянки у власність, а тому рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 43-511 про затвердження технічної документації щодо земельної ділянки площею 0,3189 га та передачу її у власність ОСОБА_1 є протиправним, державна реєстрація зазначеної земельної ділянки і вчинення запису про право власності на цю земельну ділянку за останнім порушує права позивача щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олійника Олега Олександровича залишити без задоволення.
ПостановуКиївського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік   В. М. Ігнатенко    І. М. Фаловська

Згадані норми: Конституція України, ст. 14; ЦК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 416; ЗК України, ст. 79-1; ЗК України, ст. 121; ЗК України, ст. 118; ЗК України, ст. 186-1
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.