# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 381/2938/22 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 381/2938/22 Дата ухвалення: 2026-10-20 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140789924 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140789924 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140789924 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2026 року м. Київ справа № 381/2938/22 провадження № 61-769св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 7 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Соловей Г. В., та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним (нікчемним). В обґрунтування позову вказувала, що ОСОБА_3 належав житловий будинок з господарчими будівлями (далі - житловий будинок) АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. У ОСОБА_3 було двоє дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (чоловік позивача). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 . Позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після чоловіка та 11 листопада 2016 року відкрито спадкову справу № 324/2016. 16 березня 2005 року секретарем Мартинівської сільської ради Красноградського району Харківської області за № 26 посвідчено заповіт, нібито складений ОСОБА_3 , за яким остання заповіла усе своє майно ОСОБА_2 . Позивач вважала, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення, оскільки він не підписаний особисто заповідачем; волевиявлення заповідача не було вільним. За таких обставин просила визнати недійсним (нікчемним) заповіт, посвідчений секретарем Мартинівської сільської ради Красноградського району Харківської області 16 березня 2005 року за № 26 на користь ОСОБА_2 . Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 7 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Суд першої інстанції керувався тим, що: - позивач не надала доказів прийняття її чоловіком ОСОБА_5 спадщини після ОСОБА_3 або його звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини; - рішенням Фастівського районного суду Київської області від 25 жовтня 2007 року у справі № 2-2000/2007 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_3 . За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про недоведеність позову, тому відмовив у його задоволенні. Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 7 травня 2024 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведенням, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначив, що заповіт складено та посвідчено з дотриманням вимог частини другої статті 1247 ЦК України. Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що заповіт: - мав бути посвідчений у присутності двох свідків, зазначивши про недоведення позивачем обставин, передбачених абзацом третімчастини другої статті 1248 і статтею 1252 ЦК України, за яких обов`язковою при посвідченні заповіту є присутність не менш як двох свідків. - складено особою, яка не мала на це права, вказавши, що доказів відсутності у ОСОБА_3 на час складання заповіту необхідного обсягу цивільної дієздатності або відсутності у неї волевиявлення на складення заповіту, позивач не подала. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У січні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 7 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від: - 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18), про те, що тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України; - 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), в якому зазначено, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин; - 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18) щодо застосування статей 207, 215, 1247, 1257 ЦК України. Також заявник загально посилається на недослідження судами зібраних у справі доказів. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про: - неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18), від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України; - недослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 8 вересня 2006 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 11 листопада 2016 року позивач звернулася до Фастівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_5 . Зі змісту витягу зі Спадкового реєстру суди встановили, що 11 листопада 2016 року Фастівська міська нотаріальна контора завела спадкову справу 324/2016 щодо майна ОСОБА_5 . Також суди встановили, що мати ОСОБА_5 - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла належний їй житловий будинок АДРЕСА_2 і все своє майно, де б воно не знаходилося, і з чого б воно не складалося, і взагалі усе, що буде належати їй на час смерті і на що вона матиме право за законом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчений 16 березня 2005 року секретарем Мартинівської сільської ради Красноградського району Харківської області Головач Н. В. та зареєстрований у реєстрі за № 26. У зв`язку з хворобою ОСОБА_3 за її дорученням та в присутності секретаря сільської ради заповіт підписала ОСОБА_6 . Рішенням Фастівського районного суду Київської області від 25 жовтня 2007 року у справі № 2-2000/2007 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_3 . Зі змісту вказаного рішення суди встановили, що: - за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Фастівської міської нотаріальної контори 15 квітня 1967 року за № 1126, що підтверджується довідкою КП КОР «Фастівське МБТІ» від 26 вересня 2007 року; - вказаний будинок ОСОБА_3 заповіла своїй онуці ОСОБА_2 , яка у визначений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини; - ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю свідоцтва про право власності спадкодавця на успадкований будинок, що стало підставою для звернення до суду. Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, касаційний суд дійшов таких висновків. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт відповідно статті 1234 ЦК України має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, і має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. Отже, заповіт як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, у якому відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 3 березня 2026 року у справі № 619/4831/23 (провадження № 61-11243св25). У справі, яка переглядається, ОСОБА_7 просила визнати недійсним/нікчемним заповіт, складений ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Мартинівської сільської ради Красноградського району Харківської області Головач Н. В. 16 березня 2005 року за № 26, зазачаючи, що цей заповіт: - складений з порушенням вимог закону щодо його форми та змісту; - складений особою, яка не мала на це права; - не підписаний особисто заповідачем. Також ОСОБА_1 вважала, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі. Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до частини другої статті 1247 ЦК України, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Нормами книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення (статті 1247, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)). У справі, яка переглядається, суди встановили, що у зв`язку з хворобою заповідача за її дорученням заповіт підписано ОСОБА_6 у присутності секретаря Мартинівської сільської ради Красноградського району Харківської області Головач Н. В., яка посвідчувала заповіт. Касаційний суд вже звертав увагу, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин, сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину (постанови Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19), від 17 липня 2024 року у справі № 727/5319/18 (провадження № 61-10864св23)). Встановивши зазначені обставини, суди дійшли правильного висновку про те, що оспорюваний заповіт складено та посвідчено із дотриманням вимог частини другої статті 1247 ЦК України, тому аргументи позову про те, що заповіт складений з порушенням вимог закону щодо його форми та змісту, складений особою, яка не мала на це права, і не підписаний особисто заповідачем, є безпідставними. Відповідно до частин першої та другої статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Позивач не довела обставин, передбачених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 ЦК України, за яких обов`язковою при посвідченні заповіту є присутність не менш як двох свідків, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив відповідні посилання позивача. Відповідно до частини другої статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 2 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20 (провадження № 61-10051св21). Позивач не надала доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на його недоведення належними і допустимими доказами. Колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18), оскільки у вказаній справі, як і у справі, яка переглядається, позивач не довів наявність підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України, для визнання недійсним заповіту, тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відмову у задоволенні позову і з такими висновками погодився касаційний суд. Тому висновки судів у справі, яка переглядається, узгоджуються із зазначеним висновком Верховного Суду. Також підлягають відхиленню доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), оскільки у вказаній справі суди встановили, що підпис поручителя в договорі поруки від 20 червня 2008 року № 0806/107Д (оспорюваний правочин) у нижньому правому куті аркуша договору виконаний не ним, а іншою особою; у справі, яка переглядається, заповідач не підписувала оспорюваний заповіт; тому у зв`язку з її хворобою за її дорученням заповіт підписано ОСОБА_6 , що узгоджується з частиною другою статті 1247 ЦК України. Тому правовідносини у справі № 674/461/16-ц не є подібними правовідносинам сторін у справі, яка переглядається. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд викладає правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими для всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22)). Посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суд, викладених у постанові 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18) щодо застосування статей 207, 215, 1247, 1257 ЦК України безпідставними, оскільки касаційна скарга не містить обґрунтування, в чому саме полягає неправильне застосування зазначених норм матеріального права. Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про недослідження судами зібраних у справи доказів, оскільки в касаційній скарзі не конкретизовано, які саме докази суди не дослідили; загальне посилання на таку підставу касаційного оскарження судових рішень не може бути підставою для їх скасування. Зазначаючи про недослідження судами зібраних у справи доказів (без вказівки яких саме) заявник намагається досягти повторної їх оцінки, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 7 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська Згадані норми: ЦК України, ст. 1247; ЦК України, ст. 1252; ЦК України, ст. 1257; ЦК України, ст. 15; ЦК України, ст. 1223; ЦК України, ст. 1233; ЦК України, ст. 1234; ЦК України, ст. 202; ЦК України, ст. 203; ЦК України, ст. 216; ЦК України, ст. 1236-1240; ЦК України, ст. 1246; ЦК України, ст. 1253; ЦК України, ст. 207; ЦК України, ст. 1267; ЦК України, ст. 225; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 416 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.