# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/9990/25 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 755/9990/25 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140790032 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140790032 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140790032 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 755/9990/25 провадження № 61-5617св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Київський міський центр нефрології та діалізу», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) «Київський міський центр нефрології та діалізу» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» від 21 березня 2024 року № 78-к її було прийнято на посаду провідного бухгалтера цього підприємства та у зв`язку із значним навантаженням за наказом від 21 березня 2024 року № 80-к прийнято за внутрішнім сумісництвом на посаду бухгалтера. За розпорядженням Київського міського голови від 27 грудня 2024 була № 1301 утворена комісія з реорганізації КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» (далі, також, - КНП «КМКЛ №2») шляхом приєднання до КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу». Вказувала, що жодному працівнику, якому вручалося попередження про звільнення, не надавався на ознайомлення наказ про зміни штатного розпису. Датою вручення попереджень про звільнення працівникам, посади яких заплановано скоротити, повинно було бути не пізніше 05 лютого 2025 року. Рішення Київської міської ради від 05 грудня 2024 року № 429/10237 та розпорядження від 27 грудня 2024 року № 1301 не містять вказівок комісії з реорганізації проводити скорочення чисельності та штату працівників саме у КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2». Станом на 26 березня 2025 року у відділі бухгалтерського обліку КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» вакансій залишилось 3 штатні одиниці. 27 березня 2025 року голова комісії з реорганізації видав наказ № 122/1-ОД «Про внесення змін щодо оплати праці працівників, які отримали попередження про звільнення з посад КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2», який містив її прізвище. 10 квітня 2025 року член комісії по реорганізації вручив їй «Попередження про звільнення» № 506. Позивач вважала, що КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу», як правонаступник КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2», зобов`язаний був запропонувати їй всі наявні вакантні посади саме у КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу». 29 травня 2025 року наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» № 80-к її було звільнено із займаних посад у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників й змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивач вважала наказ про звільнення неправомірним, оскільки немає доказів щодо змін в організації виробництва і праці, відповідачем не зроблено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, безпідставно скорочено лише відділ бухгалтерського обліку, не запропоновано їй жодної з існуючих вакантних посад. Відповідач не має доказів того, що вона відмовилася від переведення на іншу роботу, відсутні докази того, що відповідач не мав можливості перевести її за згодою на іншу роботу, ввів її в оману, обіцяючи перевести до оновленої юридичної особи. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд поновити її на роботі у КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» з дати звільнення на посаді провідного бухгалтера за основним місцем роботи та на посаді бухгалтера за внутрішнім сумісництвом й стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі з урахуванням визначеного середнього заробітку. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено. Судові рішення мотивовано, що відповідачем не порушено прав, законних інтересів позивача та вимог трудового законодавства України при її звільненні. Правові підстави позивача, наведені на обґрунтування позовних вимог, суди вважали безпідставними. Саме по собі посилання позивача про відсутність її відмови від переведення на вакантну посаді не свідчить про недотримання роботодавцем норм КЗпП України при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, адже вакантні посади було запропоновано, однак із заявою про переведення на ці посади позивач не зверталася. КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» у встановлений законом строк повідомив її про зміну істотних умов праці, що не спростовано позивачем. Позивач не оскаржила наказ про її звільнення з роботи, не просить суд визнати наказ незаконним та скасувати, що суперечить підставам звернення з цим позовом до суду. Крім того суди вважали, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки згідно з висновками Верховного Суду, такий позов пред`являється до роботодавця, який прийняв рішення про звільнення працівника, навіть у разі перебування такого у процесу ліквідації. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у квітні 2026 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» є неналежним відповідачем у справі, оскільки рішенням Київської міської ради від 05 грудня 2024 року № 429/10237 було вирішено реорганізувати КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» шляхом приєднання до КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу». Вказує, що коли вона зверталася до суду з позовом, то КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2 вже, фактично, не існувало, а все майно було передано КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу», яке прийняло всі основні функції роботодавця, як правонаступник. Зазначає, що її звільнення відбулося незаконно, а їй не пропонувалися посади у новій юридичній особі - КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу». Отже, суд апеляційної інстанції не дослідив: чи дійсно мало місце скорочення чисельності працівників саме у правонаступника; чи законно відбулося вивільнення працівників; чи відмовлялася позивач від запропонованих їй посад; чи мала позивач переважне право на залишення на роботі. Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. 22 липня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Наказом від 21 березня 2024 року № 78-к ОСОБА_1 було прийнято на посаду провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності до КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2», та за наказом від 21 березня 2024 року № 80-к прийнято за внутрішнім сумісництвом на посаду бухгалтера, на 0,50 ставки. Рішенням Київської міської ради від 05 грудня 2024 року № 429/10237 «Про реорганізацію КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» та розпорядженням Київського міського голови від 27 грудня 2024 року № 1301 вирішено реорганізувати КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» шляхом приєднання до КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» та була утворена комісія з реорганізації КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» шляхом приєднання до КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу». Наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» від 05 лютого 2025 року № 98/1-ОД затверджено та введено в дію з 01 лютого 2025 року штатний розпис та тарифікаційний список КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2». Наказами Департаменту комунальної власності м. Києва від 26 березня 2025 року № 104, КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» від 26 березня 2025 року № 123-ОД закріплено на праві оперативного управління за КНП «КМЦНД» майно згідно з додатком з балансу КНП «КМКЛ № 2». Наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» від 27 березня 2025 року № 122/1-ОД у зв`язку із запланованим скороченням чисельності та штату працівників КНП «КМКЛ № 2» та наданням попереджень про звільнення з посад встановлено з 01 квітня 2025 року до встановленого у попередженнях строку звільнення щомісячний розмір оплати праці, виходячи з розміру середньої заробітної плати працівників за попередні 6 місяців поточного року, зокрема, ОСОБА_1 провідному бухгалтеру у розмірі 54 742,45 грн. Згідно з листа КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» від 31 березня 2025 року з 27 березня 2025 року усі працівники КНП «КМКЛ № 2» переведені для подальшої роботи в КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу». 10 квітня 2025 року за підписом Голови комісії з реорганізації Влаєвій Н. В. вручено попередження про звільнення від 10 квітня 2025 року № 506 з посади «Провідний бухгалтер» у зв`язку із запланованим скороченням чисельності та штату працівників КНП «КМКЛ №2» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 12 червня 2025 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Наказом Голови комісії з реорганізації КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2» від 29 травня 2025 року на підставі попередження про звільнення від 10 квітня 2025 року № 506 звільнено ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера з відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності (за внутрішнім сумісництвом) 29 травня 2025 року, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників та змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. За даними довідок від 29 травня 2025 року № 68 № 69, виданих КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2», середній заробіток ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера становить 60 687,88 грн., на посаді бухгалтер (з дипломом спеціаліста) - 3 742,62 грн. 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14, від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 13 травня 2021 року у справі 377/759/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 922/817/18, від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України). Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17). Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками. Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації. Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі). Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24). Щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві (пункт b частини другої статті 9 Конвенції). Так само, як за загальним правилом тягар доведення наявності законної підстави для звільнення працівника покладається на роботодавця, у разі ініціювання розірвання трудового договору з керівником з ініціативи профспілки, профспілка має довести наявність законної підстави для розірвання трудового договору з керівником. Згідно з положеннями Конвенції № 158, КЗпП України обґрунтування підстав звільнення працівника покладається на роботодавця. Якщо профспілка ініціює розірвання трудового договору з керівником, то профспілка має довести, що наявні обґрунтовані підстави для розірвання трудового договору (див. пункти 115, 116, 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 359/8573/20 (провадження № 12-20гс25). Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що вона була звільнена з КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2», яке на час звернення до суду з позовом та розгляду справи припинено не було, проте до останнього позовних вимог не заявляла, заяву про переведення до КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу», до якого було пред`явлено позов, не подавала та не мала з цим підприємством трудових правовідносин, тому останнє є неналежним відповідачем у справі. Суди проаналізували законність звільнення ОСОБА_1 , вважали, що роботодавцем дотримано процедуру звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна. Так, звернення до суду з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. За таких обставин позовні вимоги по суті судам аналізувати не потрібно, оскільки, на думку суду, позовні вимоги стосуються іншої особи, до якої вимог не заявлено. А при зверненні до належного відповідача ці висновки суду по суті спору будуть преюдиційними. Отже, дійшовши до висновку, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до неналежного відповідача та одночасно про те, що її звільнення було законним, суди дійшли взаємовиключних висновків, що унеможливлює Верховний Суд з урахуванням положень статті 400 ЦПК України ухвалити власне судове рішення. Разом з тим, вказуючи, що КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» є неналежним відповідачем у справі, суди попередніх інстанцій не перевірили доводів позивача про те, що КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2», в якому ОСОБА_1 працювала та з якого була звільнена, станом на час подання позову вже, фактично, перестало працювати та вести будь яку діяльність, передавши все майно, активи за передавальним актом правонаступнику - КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу», яке прийняло на себе всі функції її роботодавця, а з 27 березня 2025 року до останнього були переведені всі працівники КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2». Ці доводи мають важливе значення для правильності вирішення спору. Згідно з положеннями частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема: вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті. Суд першої інстанції,, вважаючи, що ОСОБА_1 мала звернутися з позовними вимогами до КНП «Київська міська клінічна лікарня № 2», не сприяв учасникам процесу в реалізації ними їхніми процесуальними правами, формально відмовив у задоволенні позову, пославшись на те, що позов було заявлено до неналежного відповідача, при цьому не використав усіх наданих суду процесуальних можливостей для вирішення справи, фактично самоусунувся від розгляду справи, залишивши спір по суті не розглянутим. Суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув, погодившись з правовими висновками районного суду по суті. Помилковими є висновки судів, що позивач повинна була одночасно з вимогою про поновлення на роботі заявляти вимогу про скасування наказу про звільнення. Норми КЗпП України цього не вимагають (див. постанову Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 691/1136/24 (провадження № 61-16279св25). Отже, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належним чином не встановили усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не перевірили доводів позивача щодо законності позовних вимог та належності відповідача. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Згадані норми: Конституція України, ст. 43; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 2; ЦПК України, ст. 4; ЦПК України, ст. 48; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 197; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 419; КЗпП України, ст. 40; КЗпП України, ст. 43; КЗпП України, ст. 49-2; КЗпП України, ст. 235 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.