# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/18395/24 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 755/18395/24 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140790041 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140790041 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140790041 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 755/18395/24 провадження № 61-15214св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2025 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В., про визнання частки померлої у спільному майні подружжя, визнання заяви про відмову у прийнятті спадщини недійсною, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в частині 1/2 частини спадкового майна та визнання права власності у порядку спадкування на 1/2 частину спадкового майна. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Вказував, що він у шестимісячний строк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя його дружина заповіту не склала, а тому спадщина, що відкрилася після її смерті, спадкувалася за законом. Крім нього із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася їхня донька - ОСОБА_2 . Позивач зазначав, що у березні 2024 року під час ознайомлення з матеріалами справи № 755/8371/22 за позовом ОСОБА_2 до нього, третя особа - Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання, йому стало відомо про те, що відповідачка стала одноосібною власницею квартири АДРЕСА_1 . Підставами для видачі правовстановлюючих документів на спірну квартиру стали: заява приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. від 21 січня 2019 року про те, що він не претендує на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, оскільки вищевказане спадкове майно було особистою власністю дружини; свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 квітня 2019 року, видане ОСОБА_2 на всю квартиру, без урахування факту придбання квартири ними з померлою дружиною у шлюбі; витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 16 квітня 2019 року. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. відмовила йому в ознайомленні з матеріалами спадкової справи № 1/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , з посиланням на те, що він не є спадкоємцем померлої, відмовився від квартири та не має жодного права на неї. Письмової відмови у доступі до спадкової справи та відмови у видачі свідоцтва про права на спадщину йому нотаріусом видано не було. Позивач зазначав, що оскільки 05 березня 1983 року між ним та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, а квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на підставі договору міни від 17 серпня 1994 року, тому спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Оскільки він та спадкодавець придбали спірну квартиру за час шлюбу, вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і його дружині належала 1/2 частина цієї квартири, тому оформлення права власності на спірну квартиру в цілому на ім`я відповідачки є порушенням його прав на спадкування належної йому частки у спадковому майні та порушенням права на належну йому частку у спільній сумісній власності подружжя. Посилався на те, що оскільки до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 входила лише частина спірної квартири, то відповідачка не мала права на спадкування усієї квартири в цілому після смерті матері, оскільки частина цієї квартири належала йому на праві спільної сумісної власності. При цьому подана ним заява від 21 січня 2019 року про відмову від прийняття спадщини не змінює правового статусу спірного майна як спільного сумісного майна подружжя та не має наслідком входження належної йому 1/2 частини квартири до складу спадщини померлої дружини. Вважав, що невикористання ним за життя свого права на отримання свідоцтва на 1/2 частку в спільному майні подружжя як того з подружжя, який пережив іншого, не позбавляє його права спільної сумісної власності, оскільки отримання одним із подружжя, який пережив іншого, свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні є його правом, а не обов`язком. Частка у спільній сумісній власності того із подружжя, хто пережив іншого, не входить до складу спадщини і не включається до спадкової маси. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: - встановити факт належності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/2 частки у спільному майні подружжя, а саме - квартири АДРЕСА_1 ; - визнати недійсною заяву про відмову від прийняття спадщини від 21 січня 2019 року у спадковій справі № 1/2019 щодо майна померлої ОСОБА_3 ; - визнати недійсним в частині 1/2 частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. 16 квітня 2019 року за реєстровим № 420, після смерті ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ; - визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не звертався до нотаріуса про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття, а також не порушував питання щодо визнання за собою права власності на частку у спірному майні, як таке, що було набуте в шлюбі. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач своєю заявою від 21 січня 2019 року добровільно вказав, що не претендує на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, оскільки вищезазначене спадкове майно було особистою приватною власністю його дружини. Відтак, ОСОБА_1 добровільно відмовився від права на 1/2 частину спірної квартири, оскільки вважав його особистою приватною власністю дружини. Позивач після смерті своєї дружини як прямо (заява від 21 січня 2019 року про відмову від спадщини), так і своєю поведінкою (не звернувся до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право власності на частку спадкового майна), демонстрував, що не буде реалізовувати своє право на отримання відповідного свідоцтва, оскільки квартира була особистою власністю його померлої дружини. Апеляційний суд урахував, що позивач не вказав жодних правових підстав для визнання недійсною його заяви від 21 січня 2019 року про відмову від спадщини. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи У грудні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України. У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди не дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні його позову. На думку заявника, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що 1/2 частка спірної квартири, що була набута подружжям за час шлюбу, не входить до складу спадщини, а належить йому, як другому із подружжя на підставі права власності, незалежно від поданих ним заяв. Вказував, що невикористання ним за життя свого права на отримання свідоцтва на 1/2 частку у спільному майні подружжя як той з подружжя, який пережив іншого, не позбавляє його права спільної сумісної власності, оскільки отримання одним з подружжя, який пережив іншого, свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні є його правом, а не обов`язком. Частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив іншого, не входить до складу спадщини і не включається до спадкової маси. Відтак, ОСОБА_2 не мала права на спадкування усієї квартири в цілому після смерті матері, оскільки частина цієї квартири належала йому на праві спільної сумісної власності. При цьому у заяві від 21 січня 2019 року він відмовився від прийняття спадщини після смерті своєї дружини ОСОБА_3 та не відмовлявся від свого права на частку у спільному сумісному майні подружжя. Вважає, що подання ним нотаріусу заяви від 21 січня 2019 року, яка містить посилання на те, що квартира є особистою власністю померлої дружини, не змінює правового статусу майна, як сумісного майна подружжя, та не має наслідком входження належної йому 1/2 частини квартири до складу спадщини померлої дружини. При цьому, не маючи спеціальних знань та не усвідомлюючи правових наслідків написання такої заяви, він підписав її під впливом помилки щодо правового режиму майна, оскільки спірна квартира набута за час шлюбу і є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 402/1173/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 544/555/17, від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу. У лютому 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Донченко К. Ю., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи викладені у касаційній скарзі є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, відсутні. Фактичні обставини справи, встановлені судами З 05 березня 1983 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька - ОСОБА_2 (том 1, а. с. 21; 204). 17 серпня 1994 року ОСОБА_3 на підставі договору міни, посвідченим державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1у-1828, стала власницею квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 23-24). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 06 жовтня 2018 року (том 1, а. с. 200). 21 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріусаКиївського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (том 1, а. с. 194). 21 січня 2019 року приватним нотаріусомКиївського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. заведено спадкову справу № 1/2019 (номер у спадковому реєстрі 63633054) щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 21 січня 2019 року № 54808875 (том 1, а. с. 202). 21 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся приватного нотаріусаКиївського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. із заявою, в якій повідомив, що відмовляється від прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_3 ; не претендує на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, оскільки спадкове майно було особистою власністю його дружини. Також цією заявою ОСОБА_1 підтвердив, що йому роз`яснено нотаріусом, що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Зміст статей 60-63 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статей 368, 1270 1273, 1274, 1275 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) йому нотаріусом роз`яснено (том 1, а. с. 197). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченим 16 квітня 2019 року приватним нотаріусомКиївського міського нотаріального округу Авдієнко О. В., спадкоємицею майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька - ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із: квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 233). 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. У статті 1258 ЦК України зазначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно із частинами першою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Частинами першою, шостою статті 1273 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231, 233 цього Кодексу Аналіз положень частини шостої статті 1273 ЦК України у взаємозв`язку із положеннями частини п`ятої статті 1274 ЦК України дає підстави для висновку, що у разі неподання заяви про відкликання відмови від прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, така відмова може бути визнана судом недійсною за позовом сторони такого правочину (заінтересованої особи), виключно з підстав, передбачених статтями 225, 229-231 і 233 ЦК України. Статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одно із подружжя, відкривається спадщини тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини. Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. Згідно із частиною першою статті 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24). У справі, яка переглядається Верховним Судом, після смерті ОСОБА_3 , позивач 21 січня 2019 року звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. із заявою про те, що відмовляється від прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_3 . У цій же заяві ОСОБА_1 зазначив, що він не претендує на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, оскільки спадкове майно було особистою власністю його дружини. Отже, ОСОБА_1 відмовився від права на 1/2 частку спірної квартири, оскільки вважала таку особистою приватною власністю спадкодавця. Відповідно, заява одного із подружжя, хто є живим, про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця, підтверджує правовий статус майна померлого, як його особистого майна. Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 564/718/15-ц зазначив, що подаючи заяву про видачу свідоцтв про право власності на частку у спільному майні, другий з подружжя заявляє про те, що зареєстроване за спадкодавцем майно має статус спільного майна подружжя і належить їм у рівних частках. Звернення до нотаріуса із відповідною заявою про видачу свідоцтва є правом, а не обов`язком другого з подружжя. У вказаній справі, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, що оскільки особа не заявила про віднесення житлового будинку з надвірними будівлям до спільного майна подружжя і про належність їй 1/2 його частки, то зазначений будинок увійшов до складу спадщини після померлого у цілому. Визначальним при застосуванні статті 71 Закону України «Про нотаріат», на думку Верховного Суду, є подання іншим із подружжя заяви про видачу свідоцтва про право власності на частку спільному майні, тобто заявлення вимог щодо віднесення майна до спільного майна подружжя. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Установивши, що позивач не звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку спільному майні подружжя, а подав нотаріусу заяву про відмову від отримання такого свідоцтва з посиланням на те, що спадкове майно було особистою приватною власністю спадкодавця, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя, тому правові підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири та визнання недійсним в частині 1/2 спадкового майна свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. 16 квітня 2019 року на ім`я ОСОБА_2 , відсутні. Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що позивач не був позбавлений можливості після смерті своєї дружини оформити право власності на частку у праві власності на спірну квартиру, якщо вважав її спільним майном подружжя. Проте, ОСОБА_1 після смерті своєї дружини як прямо (заява від 23 лютого 2018 року), так і своєю поведінкою (не звернувся до нотаріуса про видачу їй свідоцтва про право власності на 1/2 частку) демонстрував, що не буде реалізовувати своє право на отримання відповідного свідоцтва. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборон суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24) та постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, від 11 вересня 2024 року у справі № 604/946/20, інших. При цьому апеляційний суд правильно урахував, що позивачем не вказано жодних правових підстав для визнання недійсною заяви про відмову від прийняття спадщини від 21 січня 2019 року (статті 225, 229-231 і 233 ЦК України). Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом. Посилання заявника у поданій ним касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 липня 2019 року у справі № 402/1173/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 544/555/17, від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц). Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Щодо судових витрат Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Згадані норми: ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 1216; ЦК України, ст. 1218; ЦК України, ст. 1217; ЦК України, ст. 1223; ЦК України, ст. 1226; ЦК України, ст. 1258; ЦК України, ст. 1259; ЦК України, ст. 1261; ЦК України, ст. 1268; ЦК України, ст. 1270; ЦК України, ст. 1273; ЦК України, ст. 1274; ЦК України, ст. 225; ЦК України, ст. 229; ЦК України, ст. 230; ЦК України, ст. 231; ЦК України, ст. 233; ЦК України, ст. 347; ЦК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 395; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 2; ЦПК України, ст. 4; ЦПК України, ст. 5; ЦПК України, ст. 76; ЦПК України, ст. 77; ЦПК України, ст. 78; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 367; ЦПК України, ст. 368; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 419 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.