# ПОСТАНОВА Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/162/26

Суд: Велика Палата Верховного Суду
Справа № 990/162/26
Дата ухвалення: 2026-10-15
Вид судочинства: Велика Палата ВС
Ідентифікатор ЄДРСР: 140790289
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140790289
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140790289

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 990/162/26
провадження № 11-263заі26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Мартинюк Н. М.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 червня 2026 року (судді Радишевська О. Р., Жук А. В., Білак М. В., Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.) у справі № 990/162/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст позовних вимог
1. 4 травня 2026 року ОСОБА_1 (далі також -позивачка, скаржниця) звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі також - Касаційний адміністративний суд) як до суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - відповідач, ВККС України, Комісія), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 24 листопада 2025 року № 582/ас-25, яким визнано ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді;
- зобов`язати ВККС України у пленарному складі повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона бере участь в оголошеному рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах. Успішно подолала 3 етапи кваліфікаційних іспитів, а саме: тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду, тестування когнітивних здібностей та виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (складання кваліфікаційного іспиту). Рішенням Комісії від 21 жовтня 2025 року № 508/ас-25 встановлено результати спеціальної перевірки стосовно неї. 24 листопада 2025 року Комісією у пленарному складі на засіданні розглянуто питання про підтвердження кандидата на посаду ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді та прийнято оскаржуване рішення, яким її визнано такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.
3.  ОСОБА_1 не погоджується з правомірністю зазначеного рішення, вважає його протиправним, необґрунтованим і невмотивованим, що в свою чергу, на її думку, є підставою для його скасування.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
4. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 5 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав позивачці десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення встановленого судом недоліку шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням інших підстав пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
5. Приймаючи вказану ухвалу, Касаційний адміністративний суд виходив з того, що частиною восьмою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено місячний строк для оскарження зазначеного вище рішення ВККС України.
6. Зі змісту рішення ВККС України від 24 листопада 2025 року вбачається, що позивачка брала участь у засіданні Комісії, під час якого його було прийнято. Тому, на думку колегії суддів першої інстанції, цього ж дня їй стали відомі висновки Комісії, прийняті за результатами проведеного засідання. Саме ж рішення опубліковано на офіційному вебсайті Комісії, і доступ до нього є вільним. Копія такого рішення Комісії надається особі, стосовно якої його ухвалено, лише за відповідним зверненням такої особи.
7. Враховуючи наведені обставини та дату звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка пропустила встановлений законом місячний строк на звернення до суду.
8. Перевіривши наведені позивачкою в заяві про поновлення строку звернення до суду обставини, Касаційний адміністративний суд не встановив таких, що є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивачки та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами. Суд дійшов висновку, що пропуск вказаного строку обумовлений виключно пасивною поведінкою позивачки. Тому такі обставини не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.
9. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 1 червня 2026 року на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачці.
10. Мотивами прийняття цієї ухвали була та обставина, що в межах установленого судом строку на усунення недоліків позовної заяви позивачка не виконала вимог ухвали Касаційного адміністративного суду від 5 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, а саме не надала заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин пропуску такого строку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі
11.  ОСОБА_1 не погодилася з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 1 червня 2026 року, подала до Великої Палати Верховного Суду (далі також - Велика Палата) апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
12. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, Касаційний адміністративний суд не в повній мірі встановив обставини, які мають значення для вирішення справи, надав неправильну оцінку доказам, що призвело до порушення норм процесуального права.
13. Так, позивачка зауважила, що її участь 24 листопада 2025 року у пленарному засіданні Комісії та поінформованість про резолютивну частину рішення, не може свідчити про обізнаність з обґрунтуванням та мотивами оскаржуваного рішення. Водночас повний текст рішення з викладенням мотивів та підстав його ухвалення скаржниці не вручався і не надсилався.
14. За твердженням ОСОБА_1 , лише після отримання 8 квітня 2026 року належним чином засвідченої копії рішення ВККС України вона отримала можливість ознайомитися з його мотивувальною частиною та належним чином сформувати правову позицію для звернення до суду.
15. На переконання скаржниці, перебіг місячного строку звернення до адміністративного суду повинен обчислюватися саме з дня фактичного отримання повного тексту рішення, коли особа дізналася про мотиви, якими керувався суб`єкт владних повноважень, а не з дня оголошення його резолютивної частини.
16. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що після ухвалення рішення здійснювала моніторинг офіційного вебсайту ВККС України, однак рішення не було доступним для ознайомлення, а інформація про дату його оприлюднення була відсутня. Акцентуючи на цьому увагу, скаржниця вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про можливість своєчасного ознайомлення з повним текстом рішення через офіційний вебсайт Комісії.
17. Скаржниця вважає, що наведені нею у заяві про поновлення строку звернення до суду причини пропуску такого строку є поважними, а Касаційний адміністративний суд припустився надмірного формалізму у трактуванні процесуального законодавства, наслідком чого стало неправомірне обмеження її права на доступ до суду.
18. Також 13 липня 2026 року надійшли письмові пояснення позивачки, зміст яких відповідає змісту скарги та має узагальнюючий характер щодо раніше наведених нею доводів.
Рух апеляційної скарги
19. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16 червня 2026 року суддею-доповідачкою визначено Мартинюк Н. М.
20. Велика Палата ухвалою від 18 червня 2026 року відкрила провадження у цій справі.
21. Ухвалою від 16 вересня 2026 року Велика Палата призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 23 вересня 2026 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8. Надалі розгляд цієї справи відкладено на 15 жовтня 2026 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги
22. 3 липня 2026 року до Великої Палати надійшов відзив Комісії на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому висловлено заперечення проти її задоволення з підстав відповідності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції вимогам КАС України щодо законності й обґрунтованості її ухвалення.
23. На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив факт пропуску позивачкою встановленого законом місячного строку звернення до адміністративного суду.
24. Комісія наголошує, що позивачка була безпосереднім учасником засідання ВККС України 24 листопада 2025 року, під час якого проводилося кваліфікаційне оцінювання, обговорювалися матеріали висновку Громадської ради доброчесності та було ухвалено спірне рішення. Відтак саме цього дня позивачці стало відомо про результат розгляду питання та про обставини, які, на її думку, порушують її права.
25. Крім того, відповідач акцентує увагу, що повний текст рішення Комісії був оприлюднений на її офіційному вебсайті 16 грудня 2025 року, на підтвердження чого додав роздруківку з адміністративної панелі зазначеного вебсайту. На думку Комісії, оприлюднення рішення створює презумпцію доведення його змісту до відома всіх заінтересованих осіб, а тому отримання позивачем копії рішення на власний запит у квітні 2026 року не може вважатися моментом, з якого починається перебіг процесуального строку на його оскарження.
26. На переконання відповідача, позивачка мала реальну можливість звернутися до суду у межах встановленого законом строку або своєчасно отримати копію рішення Комісії, однак не вчинила необхідних дій протягом тривалого часу. Отже, пропуск строку звернення до суду був зумовлений виключно її процесуальною пасивністю, а не існуванням об`єктивних та непереборних перешкод.
27. У відзиві також зазначено, що ухвалою суду першої інстанції позивачці було надано можливість подати належно обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до суду з наведенням поважних причин та відповідних доказів. Однак вимоги зазначеної ухвали позивачкою не виконані, оскільки нових обставин, які б свідчили про існування об`єктивних, непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду, вона не навела та належних доказів не подала, а тому суд дійшов правильного висновку щодо необхідності повернути позовну заяву.
28. 13 липня 2026 року до Великої Палати надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , які спрямовані на спростування доводів відповідача щодо неповажності причин пропуску строку звернення до суду та містять додаткове обґрунтування обставин, з якими позивачка пов`язує початок перебігу такого строку.
29. Зокрема, скаржниця зазначає, що рішення Комісії не було фактично доведене до її відома шляхом його розміщення на офіційному вебсайті, незважаючи на здійснення нею систематичного моніторингу відповідної інформації. ОСОБА_1 стверджує, що належним чином засвідчену копію рішення та можливість ознайомитися з його мотивувальною частиною вона отримала лише 8 квітня 2026 року у відповідь на власне звернення від 26 березня 2026 року. Саме із цього моменту, на її переконання, виникла реальна можливість оцінити зміст оскаржуваного рішення та підготувати адміністративний позов.
30. Також скаржниця звертає увагу на те, що після отримання повного тексту рішення діяла без невиправданих зволікань, підготувавши та подавши позовну заяву протягом місячного строку з дня фактичного ознайомлення з мотивами рішення Комісії, що, на її думку, свідчить про добросовісне здійснення процесуальних прав та підтверджує поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
31. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
32. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
33. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
34. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
35. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
36. За частиною восьмою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, ВККС України під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється місячний строк.
37. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
38. Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
39. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними й об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
40. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти: певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
41. Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 990/237/24.
42. Також Велика Палата Верховного Суду в постановах від 1 лютого 2024 року у справі № 990/270/23 та від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24 зазначала, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
43. Отже, сам по собі факт пропуску встановленого законом строку не зумовлює автоматичного позбавлення особи права на судовий захист, оскільки закон передбачає можливість його поновлення. Водночас поновлення такого строку можливе лише за наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали особі своєчасно звернутися до суду.
44. За змістом частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
45. КАС України не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Тому питання про поважність таких причин вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи, характеру відповідних обставин, тривалості пропущеного строку, поведінки особи протягом цього строку, наявності чи відсутності об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду, а також причинного зв`язку між такими обставинами та пропуском строку.
46. Тобто поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
47. Визначаючи момент початку перебігу строку звернення до суду, необхідно враховувати положення частини першої статті 122 КАС України, відповідно до якої перебіг такого строку обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
48. У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
49. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь імовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.
50. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що інститут процесуальних строків сприяє стабільності публічно-правових відносин та дисциплінує учасників судового процесу (постанови від 4 жовтня 2018 року у справі № 800/304/17, від 20 червня 2019 року у справі № 9901/82/19, від 5 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 9901/186/20).
51. У постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/53/24 Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності наведення змістовних і вагомих доводів щодо вчинення особою усіх необхідних і можливих дій, які свідчили б про її бажання реалізувати процесуальні права з метою судового захисту. Одночасно пропуск строку звернення до суду внаслідок пасивної поведінки особи щодо реалізації своїх процесуальних прав не є поважною причиною для його поновлення.
52. Також у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 9901/896/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 9901/325/19 та від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/277/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що незнання про порушення своїх прав через байдужість до них або небажання дізнатися про їх порушення не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
53. Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції встановив, що ВККС України на засіданні 24 листопада 2025 року розглядала питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
54. За результатом розгляду вказаного питання 24 листопада 2025 року Комісія прийняла рішення № 582/ас-25, яким вирішила: визнати ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.
55. Зі змісту рішення Комісії № 582/ас-25 вбачається, що розгляд вказаного питання відбувався, зокрема, за участі ОСОБА_1 .
56. Отже, саме 24 листопада 2025 року позивачці стало відомо про прийняття Комісією рішення, яке безпосередньо стосувалося її прав та інтересів.
57.  ОСОБА_1 не заперечує, що була присутня на відповідному засіданні Комісії та знала про його результат.
58. Відповідно до пункту 107 Регламенту ВККС України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Регламент) копія рішення Комісії надається особі, стосовно якої його ухвалено, за відповідним зверненням такої особи.
59. Отже, позивачка мала передбачену Регламентом можливість отримати копію рішення Комісії після його ухвалення.
60. Реалізуючи своє право, передбачене пунктом 107 Регламенту, на отримання копії рішення Комісії, ОСОБА_1 26 березня 2026 року звернулась до відповідача з відповідним клопотанням.
61. 8 квітня 2026 року ВККС України направила позивачці копію свого рішення від 24 листопада 2025 року № 582/ас-25.
62. Крім того, відповідно до пункту 8 Регламенту принцип публічності у роботі Комісії полягає, зокрема, у тому, що інформація про засідання Комісії, перелік питань, що виносяться на розгляд, та результати засідань розміщуються на вебсайті Комісії.
63. Повний текст рішення ВККС України від 24 листопада 2025 року № 582/ас-25 був оприлюднений на офіційному вебсайті Комісії 16 грудня 2025 року, що підтверджується роздруківкою адміністративної панелі офіційного вебсайта Комісії, відповідно до якої вказане рішення опубліковано 16 грудня 2025 року о 16:55:29.
64. За таких обставин після 16 грудня 2025 року позивачка мала також можливість ознайомитися з повним текстом оскаржуваного рішення безпосередньо з офіційного джерела.
65. У свою чергу, твердження ОСОБА_1 про здійснення нею моніторингу вебсайту не підтверджує, що позивачка вживала всіх необхідних і можливих заходів для отримання копії рішення або з`ясування його змісту. Навпаки, встановлено, що із відповідним зверненням до Комісії про надання копії рішення вона звернулася лише 26 березня 2026 року, тобто через значний проміжок часу після його ухвалення та оприлюднення.
66. До того ж позивачка не зазначила обставин, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися до Комісії із відповідним запитом раніше, а також не навела доказів існування таких перешкод.
67. За таких обставин дата отримання копії рішення - 8 квітня 2026 року - не може вважатися датою, з якою закон пов`язує момент, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
68. Водночас Велика Палата також враховує послідовність дій позивачки.
69. Рішення Комісії ухвалено 24 листопада 2025 року. Позивачка була присутня на засіданні, на якому розглядалося відповідне питання, та знала про результат його розгляду. Повний текст рішення було оприлюднено 16 грудня 2025 року. Проте із запитом про отримання копії рішення позивачка звернулася лише 26 березня 2026 року, а після отримання копії 8 квітня 2026 року звернулася до суду 4 травня 2026 року.
70. Отже, після того як позивачка отримала копію рішення, вона справді звернулася до суду протягом місяця. Однак ця обставина сама по собі не свідчить про поважність причин пропуску строку, оскільки оцінці підлягає поведінка особи протягом усього періоду, в межах якого вона мала можливість реалізувати своє право на звернення до суду.
71. Іншими словами, оперативність дій особи після отримання копії рішення не усуває наслідків її попередньої пасивної поведінки, якщо саме така поведінка зумовила неможливість звернення до суду в установлений законом строк.
72. У цьому контексті Велика Палата звертає увагу на те, що у постанові від 15 травня 2025 року у справі № 990/237/24 наголошено на необхідності оцінювати хронологію та послідовність дій особи перед зверненням до суду, з`ясовуючи, зокрема, чи могли відповідні обставини перешкодити своєчасному зверненню, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку та які дії особа вчиняла протягом цього строку.
73. Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, Велика Палата не встановила причинного зв`язку між ненаданням позивачці копії оскаржуваного рішення Комісії до 8 квітня 2026 року та пропуском установленого законом строку звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 скористалася правом на отримання копії рішення за власним зверненням лише 26 березня 2026 року.
74. Отже, саме по собі ненадання Комісією копії рішення без попереднього звернення позивачки не створювало об`єктивної та непереборної перешкоди для своєчасного звернення до суду.
75. Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/53/24, відповідно до якого особа, яка має намір реалізувати своє право на судовий захист, повинна вчиняти всі необхідні та можливі дії для його здійснення, а пасивна поведінка щодо реалізації процесуальних прав не може бути визнана поважною причиною пропуску строку.
76. З огляду на викладене Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 8 квітня 2026 року не може вважатися датою, з якою пов`язаний момент обізнаності позивачки про порушення її прав, а позов подано з пропуском установленого частиною восьмою статті 122 КАС України місячного строку.
77. Водночас для вирішення питання про поновлення пропущеного строку необхідно встановити, чи були наведені позивачкою причини його пропуску поважними.
78. Як уже зазначалося, у цій справі позивачка пов`язує пропуск строку з тим, що копію рішення ВККС України отримала лише 8 квітня 2026 року.
79. Однак сама по собі ця обставина не була об`єктивною перешкодою для своєчасного звернення до суду, оскільки, як установлено судом, позивачка мала можливість отримати копію рішення раніше за власним зверненням, а після 16 грудня 2025 року - ознайомитися з його повним текстом на офіційному вебсайті Комісії.
80. Отже, пропуск строку звернення до суду в цій справі був зумовлений не об`єктивними та непереборними обставинами, а несвоєчасним вчиненням позивачкою необхідних дій для реалізації свого права на судовий захист.
81. Відповідно, наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку, ані кожна окремо, ані в сукупності, не дають підстав для висновку про наявність поважних причин його пропуску.
82. У відповідь на доводи позивачки про обмеження її права на доступ до суду Велика Палата насамперед звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
83. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
84. У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (параграф 41).
85. У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
86. Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1 рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції»); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні мати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).
87. Застосування встановленого частиною восьмою статті 122 КАС України місячного строку має легітимну мету, оскільки спрямоване на забезпечення своєчасності судового контролю за рішеннями ВККС України, юридичної визначеності та стабільності правовідносин у сфері добору і конкурсу на посаду судді.
88. Одночасно позивачка не була позбавлена самої можливості звернутися до суду. Навпаки, вона знала про прийняття оскаржуваного рішення, мала можливість отримати його копію за власним зверненням, а після оприлюднення - ознайомитися з його повним текстом на офіційному вебсайті Комісії.
89. Крім того, процесуальне законодавство передбачає можливість поновлення пропущеного строку за наявності поважних причин. Отже, у позивачки існував доступний процесуальний механізм для подолання наслідків пропуску строку за умови доведення об`єктивних причин такого пропуску.
90. За таких обставин застосування встановленого законом строку не може розглядатися як непропорційне обмеження права на доступ до суду. Наслідком застосування цього строку стало застосування передбачених законом процесуальних наслідків до особи, яка не вчинила необхідних дій для своєчасної реалізації свого права.
91. Таким чином, у цій справі дотримано необхідного балансу між правом особи на доступ до суду та вимогами юридичної визначеності, належного здійснення правосуддя і своєчасності судового контролю.
92. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що отримання копії рішення Комісії 8 квітня 2026 року є моментом, з якого слід обчислювати строк звернення до суду, а також про поважність причин пропуску цього строку та непропорційність обмеження права на доступ до суду є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
93. Інші доводи та міркування, наведені в апеляційній скарзі, також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
94. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
95. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
96. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , правильно застосував норми процесуального права про повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 1 червня 2026 року - без змін.
Керуючись статтями 121-123, 169, 243, 266, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 червня 2026 року у справі № 990/162/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідачкаН. М. МартинюкСудді:О. О. БанаськоС. І. КравченкоО. В. БілоконьМ. В. МазурО. Л. БулейкоК. М. ПільковМ. М. ГімонС. О. ПогрібнийО. А. ГубськаТ. Г. СтрелецьА. А. ЄмецьО. В. СтупакВ. В. Король

Згадані норми: Конституція України, ст. 55; КАС України, ст. 122; КАС України, ст. 169; КАС України, ст. 2; КАС України, ст. 5; КАС України, ст. 121; КАС України, ст. 315; КАС України, ст. 316; КАС України, ст. 123; КАС України, ст. 243; КАС України, ст. 266; КАС України, ст. 322; КАС України, ст. 325; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.