# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/4728/24

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 904/4728/24
Дата ухвалення: 2026-10-13
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 140793052
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140793052
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140793052

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року
м. Київ

cправа № 904/4728/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове Будівництво 2019»)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2026 (суддя Юзіков С. Г.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 (Вінніков С. В. - головуючий, судді Левшина Г. В., Андрейчук Л. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове Будівництво 2019»
до Дніпровської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренова-Д»,
про визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації права,
(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Федорчук К. Ю., Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренова-Д» - Алєксєєнко Р. Ю.),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нове Будівництво 2019» (далі - ТОВ «Нове Будівництво 2019») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради та з урахуванням уточненої позовної заяви просив визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 23.06.2021 № 180/8, визнати недійсним Договір оренди землі від 15.03.2024, скасувати державну реєстрацію речового права, номер запису 54152785. Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 674752712101), який належить йому на праві приватної власності знаходиться саме на земельній ділянці (в межах земельної ділянки), яка спірним рішенням Дніпровської міської ради передана в оренду ТОВ «Ренова-Д». У зв`язку з наданням відповідачем дозволу на затвердження технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і передання ТОВ «Ренова-Д» земельної ділянки площею 1,3200 га (кадастровий номер 1210100000:02:267:0133), по вул. Шинній, 21 в оренду строком на десять років, по фактичному розміщенню будівель та споруд відбувається порушення прав позивача на користування його нерухомим майном, яке належить йому на праві власності та розташоване на зазначеній земельній ділянці, а також позбавлення його гарантованого законом права оформити право користування земельною ділянкою, на якій розміщене його майно.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, ТОВ «Нове Будівництво 2019» (позивач) згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником об`єкта нерухомого майна - автостоянки за адресою: вул. Шинна, 21А, м. Дніпро, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, що виданий 16.04.2019, який укладено ОСОБА_1 та ТОВ «Нове Будівництво 2019»; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674752712101, дата державної реєстрації права власності - 16.04.2019, номер запису про право власності 31209322, яке складається з: літ А-1 - будівля вартової площею 6,0 кв.м; літ № 1,2 - огорожі площею 515,0 кв.м; Літ І - замощення площею 4129,0 кв.м.
За твердженнями Позивача, останній звернувся до Відповідача з клопотанням від 17.04.2019 вх. № 36/1925 про надання Позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню автостоянки по вул. Шинна, 21А.
На веб-сайті Дніпровської міської ради на підставі клопотання Позивача від 17.04.2019 вх. № 36/1925 було оприлюднено проект рішення Дніпровської міської ради «Про надання ТОВ «Нове Будівництво 2019» код ЄДРПОУ 42956413, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню автостоянки по вул. Шинній, 21 А (Шевченківський район)».
У листі від 11.08.2020 № 7/13-1629 Департамент по роботі з активами повідомив Позивачеві, що відповідно до наданого графічного матеріалу земельна ділянка має адресу: вул. Шинна, 21. Згідно з інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна право власності на будівлі і споруди по вул. Шинній, 21 на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до рішень Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська належить Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк», а тому задовольнити вимоги, зазначені у клопотанні не вбачається можливим.
На даний час вказане нерухоме майно, яке належало Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» належить Третій особі.
Відповідно до рішення Дніпровської міської ради від 23.06.2021 №180/8 «Про передачу земельної ділянки по вулиці Шинній, 21 (Шевченківський район) в оренду ТОВ «Ренова-Д» (Третя особа), по фактичному розміщенню будівель та споруд». Третій особі передано земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:267:0133 площею 1,3200 га, яка розташована за адресою: вул. Шинна, 21, м. Дніпро, в оренду строком на 10 років.
Позивач, на підтвердження розташування майна, що йому належить в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:267:0133 до матеріалів справи додав висновок експерта з питань судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи № 74-24.
За твердженнями позивача, надання відповідачем дозволу на затвердження технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і передання Третій особі земельної ділянки площею 1,3200 га (кадастровий номер 1210100000:02:267:0133), по вул. Шинній, 21 в оренду строком на десять років, по фактичному розміщенню будівель та споруд порушує права позивача на користування належним йому на праві власності нерухомим майном, яке розташоване на вищезазначеній земельній ділянці та позбавляє його закріпленого законом права на оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, що належить Позивачеві на праві власності.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 11.03.2026, залишеним без змін Центральним апеляційним господарським судом постановою від 13.05.2026, у позові відмовлено.
Судові рішення аргументовані тим, що оспорюване рішення від 23.06.2021 № 180/8 повністю реалізоване шляхом укладення договору оренди землі від 15.03.2024 та здійснення державної реєстрації речового права за ТОВ «Ренова-Д». Отже, позовна вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
У справах за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому, належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.
ТОВ «Ренова-Д» (третя особа) не була залучена позивачем як належний співвідповідач за вимогами про визнання недійсним договору оренди землі від 15.03.2024 та скасування державної реєстрації права оренди. Оскільки зазначений правочин укладений безпосередньо між Дніпровською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Ренова-Д» (орендар), остання є обов`язковим учасником спірних правовідносин.
Незалучення до участі у справі як співвідповідача сторони оспорюваного правочину є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, що виключає необхідність надання оцінки іншим аргументам скаржника щодо обґрунтованості вимог по суті.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. ТОВ «Нове Будівництво 2019» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, а позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Скарга обґрунтована тим, що перебування ТОВ «РЕНОВА-Д» в статусі третьої особи, жодним чином не обмежувало його права і Товариство фактично брало активну участь у розгляді справи.
Скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц про те, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, згідно з яким для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є, зокрема, пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину.
Крім того, скаржник посилається на пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 N 2 щодо здійснення судом самостійно заміни неналежного відповідача та залучення співвідповідача з власної ініціативи.
На думку позивача якщо суди вважали, що ТОВ «Ренова-Д» повинно брати участь у справі саме у статусі співвідповідача, вони не були позбавлені процесуальної можливості: звернути увагу позивача на необхідність уточнення суб`єктного складу; запропонувати вирішити питання щодо залучення співвідповідача або самостійно залучити відповідну особу до участі у справі у передбаченому процесуальним законом порядку.
Також скаржник зазначає, що рішення Дніпровської міської ради № 180/8 від 23.06.2021 є первинною правовою підставою порушення права позивача, оскільки на підставі нього виникло право оренди земельної ділянки у ТОВ «РЕНОВА-Д». У цьому контексті позивач посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17, від 13.02.2024 у справі № 910/743/23 щодо принципу «правомірних очікувань», відповідно до якого суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти послідовно, передбачувано та добросовісно. На думку заявника, суди допустили надмірний формалізм та неправильно застосували норми матеріального права, дійшовши помилкового висновку про неефективність обраного П способу захисту.
Крім того, суди не надали належної правової оцінки преюдиційним обставинам, встановленим у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 904/3504/22 і не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15 щодо застосування статті 75 ГПК України, а також у постановах від 29.01.2021 у справі №922/51/20, 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц щодо стандарту доказування та принципу змагальності.
Заявник зазначає, що поза увагою судів залишились висновки Верховного Суду щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, викладені у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.
4.2. У відзивах на касаційну скаргу відповідач та ТОВ «Ренова-Д» вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити без змін оскаржені рішення.
У додаткових поясненнях скаржник заперечує доводи відзивів і вважає, що наявні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 15.03.2024, скасування державної реєстрації речового права
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.
Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.
Зміст договору як угоди домовленості (правочину) двох або більше сторін складає сукупність визначених на їхній розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 626, частина перша статті 628 ЦК України)
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
Статтею 216 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.
Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, яка в загальному вигляді передбачена абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.
Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, на яку посилається скаржник.
Велика Палата Верховного Суду послідовно звертала увагу на те, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17).
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).
У справі яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Ренова-Д» (третя особа) не була залучена позивачем як належний співвідповідач за вимогами про визнання недійсним договору оренди землі від 15.03.2024 та скасування державної реєстрації права оренди. Оскільки зазначений правочин укладений безпосередньо між Дніпровською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Ренова-Д» (орендар), остання є обов`язковим учасником спірних правовідносин.
У статті 48 ГПК України зазначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, на яку посилається скаржник).
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом норм господарського процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства та принципу змагальності сторін, саме позивав визначає відповідачів, з вимогами до яких він звертається із позовом. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до одного з відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати іншого відповідача до участі у справі як співвідповідача. Як наслідок, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
Таким чином, скаржник помилково посилається на те, що суди попередніх інстанцій повинні були самостійно запропонувати вирішити питання щодо залучення співвідповідача або самостійно залучити відповідну особу до участі у справі. У свою чергу, висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, навпаки підтверджують правильність застосування судами норм процесуального права.
Водночас, висновки Верховного Суду України, сформульовані в постанові пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, на які посилається скаржник, не є прикладом висновків щодо застосування норми права, який суди мають ураховувати під час вирішення справ у розумінні приписів статті 236 ГПК України. Крім того, скаржник не враховує, що , що з 15.12.2017 до ГПК України та ЦПК України були внесені зміни, які, зокрема, стосувалися і повноважень щодо залучення співвідповідачів і, як наслідок, чинна редакція ГПК України не передбачає можливості суду самостійно здійснювати залучення таких осіб.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки ТОВ «Ренова-Д» не було залучено співвідповідачем за вимогами щодо визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права, у позові необхідно відмовити.
Також вимога про скасування державної реєстрації з одночасним припиненням іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 1210100000:02:267:0133, номер запису про інше речове право: 54152785 стосується прав ТОВ «РЕНОВА-Д».
5.4. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення Дніпровської міської ради від 23.06.2021 № 180/8
У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (пункт 4.50 постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20).
Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Водночас, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17, від 13.02.2024 у справі № 910/743/23 щодо принципу «правомірних очікувань», відповідно до якого суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти послідовно, передбачувано та добросовісно.
Оскільки на виконання спірного рішення, між Дніпровською міською радою та ТОВ «Ренова-Д» 15.03.2024 укладено договір оренди земельної ділянки, то зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Визнання незаконним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту права, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення такого договору (за наявності підстав) і правова оцінка рішення Дніпровської міської ради від 23.06.2021 № 180/8 (у тому числі щодо застосування принципу «правомірних очікувань») у межах доводів сторін може бути здійснена та викладена у мотивувальній частині рішення суду за позовом, зокрема, про визнання недійсним договору оренди від 15.03.2024 із вимогами, заявленими до всіх сторін такого правочину. У зв`язку із цим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у позові.
Аналогічним чином колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15 щодо застосування статті 75 ГПК України; від 29.01.2021 у справі №922/51/20, 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц щодо стандарту доказування та принципу змагальності; від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Саме у межах позову із належним складом відповідачів суд може надавати оцінку суті спірних правовідносин, встановлювати обставини щодо обґрунтованості позовних вимог. Водночас у справі № 904/4728/24, яка переглядається, відмова у позові зумовлена тим, що позивач не визначив ТОВ «Ренова-Д» відповідачем у справі.
Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування судових рішень.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове Будівництво 2019» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2026 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 у справі № 904/4728/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ

Згадані норми: ЦК України, ст. 11; ЦК України, ст. 202; ЦК України, ст. 626; ЦК України, ст. 628; ЦК України, ст. 509; ЦК України, ст. 3; ЦК України, ст. 627; ЦК України, ст. 203; ЦК України, ст. 215; ЦК України, ст. 4; ЦК України, ст. 10; ЦК України, ст. 216; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 75; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 48; ГПК України, ст. 13; ГПК України, ст. 236; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 301; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.