# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/4606/24

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 904/4606/24
Дата ухвалення: 2026-10-14
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 140793122
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140793122
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140793122

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року
м. Київ

cправа № 904/4606/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.
секретар судового засідання Зайченко О. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 (колегія суддів: Кощеєв І. М. - головуючий, Дармін М. О., Чус О. В.)
за позовом керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради
до: 1) Фізичної особи-підприємця Бернера Іллі Юхимовича;
2) Фізичної особи-підприємця Городецької Тетяни Марківни
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
за участю:
прокуратури: Савицька О. В. (посвідчення)
відповідача-1: Матросова Є. О. (адвокат)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - Рада) звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Бернера Іллі Юхимовича та ФОП Городецької Тетяни Марківни про (з урахуванням уточнення позовних вимог):
- зобов`язання відповідачів усунути перешкоди позивачу у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 30Д, загальною площею 23,1 кв. м, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: торгівельного павільйону літ. Г, що складається з торгівельної зали 1-1 14,3 кв. м, та торгівельної зали 1-2 5,4 кв. м, загальною площею 19,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1534744612101) (далі - Торгівельний павільйон);
- скасувати державну реєстрацію права власності на 1/3 нерухомого майна - Торгівельного павільйону за відповідачем-2, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., індексний номер 41228251 від 22.05.2018 (номер відомостей про речове право 26269405), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1534744612101;
- скасувати державну реєстрацію права власності на 2/3 нерухомого майна - Торгівельного павільйону, за відповідачем-1, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., індексний номер 41220692 від 22.05.2018 (номер відомостей про речове право 26262482), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1534744612101.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 в м. Дніпро, на якій розташовано спірний Торгівельний павільйон, належить Раді та віднесена до земель комунальної власності. Внаслідок безпідставної державної реєстрації прав на Торгівельний павільйон, розміщений на цій земельній ділянці та яка самочинно забудована без погодження із її власником та без відповідних погоджувальних та дозвільних документів, порушено права власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра в особі Ради під об`єктом самочинного будівництва.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2025 (суддя Бєлік В.Г.) позов задоволено.
2.2 Суд першої інстанції виснував, що земельна ділянка, на якій розміщено спірний об`єкт, належить до комунальної власності та не передавалась у користування або власність відповідачам чи їх правопопередникам. Спірний об`єкт збудовано на земельній ділянці без відведення її для цієї мети, без дозвільних документів на будівництво, без прийняття об`єкта в експлуатацію, що свідчить про його самочинний характер. Оскільки спірний об`єкт є малою архітектурною формою, державна реєстрація на нього як на нерухоме майно підлягає скасуванню з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об`єкти, які не є нерухомим майном.
2.3 Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 зазначене рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2025 скасовано та ухвалено нове, яким в позові відмовлено.
2.4 Суд апеляційної інстанції зазначив про правомірність і добросовісність набуття відповідачами права власності на спірний об`єкт та відсутність підстав для покладення на них негативних наслідків помилки органу публічної влади, а задоволення позову у цій справі призведе до порушення стандарту "правомірності втручання у право власності". У частині вимог про скасування державної реєстрації виснував обрання прокуратурою неналежного способу захисту у спорі про знесення об`єкта самочинного будівництва.
2.5 При цьому, як суд першої, так і апеляційної інстанцій визнали доведеними підстави для представництва прокуратурою інтересів держави у цій справі в особі позивача.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі прокуратура просить постанову скасувати, а рішення залишити в силі.
3.2 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, прокуратура посилається на те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 (щодо належного відповідача за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва);
- від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 11.06.2024 у справі № 910/12441/18, від 03.07.2024 у справі № 925/752/23, від 04.09.2024 у справі № 910/8317/23 (щодо принципу не набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці);
- від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 10.04.2020 у справі № 344/4319/16-а, від 04.01.2024 у справі № 680/1009/16-ц, від 29.01.2024 у справі № 587/517/21, від 07.02.2024 у справі № 306/947/20 (щодо принципу залежності правового порядку знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва);
- від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (щодо неможливості набуття права власності на самочинно збудовані об`єкти, що унеможливлює набуття земельних ділянок під цими об`єктами у неконкурентний спосіб на підставі частини 2 статті 134 Земельного кодексу (далі - ЗК) України);
- від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17 (щодо незміни правового режиму на самочинне будівництво у разі реєстрації права власності на нього);
- від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20, від 05.06.2024 у справі № 910/12823/21, від 16.06.2022 у справі № 910/23713/16, від 14.11.2023 у справі № 904/2063/20 (щодо надання оцінки доказам).
3.3 У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 заперечує щодо доводів скаржника та вважає оскаржувану постанову законною.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.05.2017 у справі № 202/2857/17 за ОСОБА_1 визнано право власності на торгівельний павільйон літ. Г за адресою: АДРЕСА_1
4.2 На підставі цього рішення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О. 18.04.2018 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - павільйон літ. Г за адресою: АДРЕСА_1 за громадянином ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1534744612101).
4.3 Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.07.2018 у наведеній справі № 202/2857/17 за апеляційною скаргою прокуратури Дніпропетровської області зазначене рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у визнанні права власності на спірне приміщення.
4.4 Разом з тим, права власності на торгівельний павільйон літ. Г - загальною площею 19,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 перейшло до ФОП Городецької Т. М. (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі-продажу 1/3 частки павільйону, серія та номер: ННС 525024 від 22.05.2018 та до ФОП Бернера І. Ю. (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі договору купівлі продажу 2/3 частини торгівельного павільйону, серія та номер: ННС 525023, які посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О.
4.5 Відомості щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.
4.6 Відповідно до інформації КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Ради № 10766 від 10.09.2024 технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності торгівельного павільйону літ. Г, загальною площею 19,7 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Ради не проводилась.
4.7 Згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Ради від 09.09.2024 за № 12/19-398 за даними інформаційної бази містобудівного кадастру будівельний паспорт забудови або містобудівної умови та обмеження для проектування торгівельного павільйону літ. Г за адресою: АДРЕСА_1 , управлінням не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювались.
4.8 За даними містобудівного кадастру та Адресного плану міста розпорядженням міського голови від 17.10.2007 № 1095-р - будівлі підприємства торгівлі по проспекту Героїв - присвоєно адресу проспект Героїв, буд. 30Д проте адресація торгівельного павільйону літ. Г по АДРЕСА_1 не проводилась.
4.9 Відповідно до листа КП "Дніпровські активи" Ради № 469д-05 від 05.09.2024 заяв щодо оформлення договорів про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням від осіб на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , до підприємства не надходило, відповідно договори не укладалися.
4.10 За інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ради № 10/1-134 від 09.09.2024 відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
4.11 Згідно з інформацією ГУ Держгеокадастру за № 10-4-0.223-5631/2-24 у зв`язку із відсутністю кадастрового номеру, здійснити пошук в програмному забезпеченні ведення Державного земельного кадастру земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 немає технічної можливості.
4.12 Відповідно до інформації Ради № 7/11-2270 від 03.10.2024 рішення міської ради щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні, адресація торгівельного павільйону літ. Г за вказаною адресою не проводилась. Реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними особами за вказаною адресою не виявлено.
4.13 З метою встановлення факту використання земельної ділянки, інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Ради 09.09.2024 проведено обстеження земельної ділянки за аресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого встановлено, що торгівельний павільйон літ. Г дійсно розташований на зазначеній земельній ділянці та використовується для здійснення підприємницької діяльності. Також згідно акта інформація щодо землевласників, документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи право постійного користування або права оренди земельної ділянки відсутня.
4.14 На думку прокуратури зазначені обставини свідчать про безпідставну державну реєстрацію за ОСОБА_1 , а у подальшому за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права приватної власності на спірний об`єкт - Торгівельний павільйон, самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво на ній, що є порушенням права власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра в особі Ради щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об`єктом самочинного будівництва, що і слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
4.15 За наслідками розгляду справи, як суд першої, так і апеляційної інстанцій визнали доведеними підстави для представництва прокуратурою інтересів держави у цій справі в особі позивача. Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для задоволення заявленого нею позову.
4.16 Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду відповідачам не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася.
4.17 Відповідачі використовують земельну ділянку комунальної власності, належну позивачу, без установлених законом підстав, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Публічної кадастрової карти України, у яких відсутня інформація щодо оформлення речових прав на земельну ділянку за адресою розміщення спірного Торгівельного павільйону, листом Ради від 03.10.2024 № 7/11-2270, згідно з яким земельні ділянка не відводилася ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 , оскільки Радою рішення про відведення земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичним особам не приймалося.
4.18 Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за відповідачами на спірну земельну ділянку відсутні, як і відсутні будь-які документи на підтвердження надання Радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися.
4.19 Судом першої інстанції також встановлено відсутність документів, які б надавали право на виконання підготовчих та будівельних робіт, документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на спірній земельній ділянці, що підтверджується даними Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за параметрами пошуку " АДРЕСА_1 ", а також " ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ", " ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 " та " ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ", а також листами: Управління державного архітектурного-будівельного контролю Ради № 10/1-134 від 09.09.2024; КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Ради № 10766 від 10.09.2024; Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Ради від 09.09.2024 № 12/19-398; КП "Дніпровські активи" Ради № 469д-05 від 05.09.2024.
4.20 Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що спірний Торгівельний павільйон є малою архітектурною формою, а не капітальною будівлею (нерухомим майном), оскільки за даними технічного паспорту Торгівельний павільйон має площу 19,7 кв. м (площа забудови 23,1 кв. м) висота споруди дорівнює 2,6 м. перекриття та дах виготовлені із металу, стіни із цегли та металу, підлога з бетону.
4.21 За таких встановлених обставин, із посиланням на низку висновків Великої Палати Верховного Суду, у тому числі, викладених у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, суд першої інстанції виснував:
- доведеність позовних вимог прокуратури в частині зобов`язання відповідачів усунути перешкоди позивачу у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва;
- наявність підстав для скасування державної реєстрації права приватної власності відповідачів на спірне майно як на нерухоме майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1534744612101 з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об`єкти, які не є нерухомим майном.
4.22 У цьому контексті суд першої інстанції виходив з того, що прокуратурою при зверненні з цим позовом обрано ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.
4.23 За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд не погодився із судом першої інстанції, звернувши увагу на те, що:
- у категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22);
- у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача (постанова від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).
4.24 Із посиланням на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду суд апеляційної інстанції відмовив в позові за неналежністю обраного прокуратурою способу захисту порушених прав позивача в частині вимог про скасування державної реєстрації прав на спірний Торгівельний павільйон за відповідачами, зазначивши, що у справі, яка розглядається, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій, як стверджує прокуратура здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України.
4.25 Щодо вимог прокуратури до відповідачів про усунення перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом знесення Торгівельного павільйону, який належить відповідачам на праві власності, апеляційний суд зазначив, що така вимога є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.
4.26 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі набули право власності на спірне нерухоме майно - Торгівельний павільйон правомірно та добросовісно, у зв`язку із чим відсутні підстави для покладення на них негативних наслідків помилки органу публічної влади, оскільки:
- відповідачі набули право власності на підставі договорів купівлі-продажу, які були посвідчені приватним нотаріусом у особи, право власності якої було зареєстровано приватним нотаріусом на підставі судового рішення;
- на момент передачі відповідачам Торгівельного павільйону, право власності на спірний об`єкт було зареєстроване приватним нотаріусом за громадянином ОСОБА_1 ;
- як вбачається з пояснень відповідачів, останні набуваючи право власності на спірний об`єкт нерухомості, добросовісно покладалися на відомості з Державного реєстру речових прав щодо реєстрації права власності на такий об`єкт, що слугувало підставою для формування у відповідачів впевненості у законності отримання права власності на нерухомість;
- первісне право власності на Торгівельний павільйон було зареєстровано уповноваженою особою - державним реєстратором саме на підставі рішення суду (яке хоча і було в подальшому скасоване), тобто цей документ існував і надавався для оцінки державному реєстратору, який на підставі такого документа вчинив відповідну реєстраційну дію.
4.27 За висновком апеляційного суду, встановлені фактичні обставини справи, які не спростовані судом першої інстанції, свідчать, що відомості про речові права на спірне майно перевірялися державними реєстраторами при набутті прав на таке майно спочатку ОСОБА_1 , а потім відповідачами (останніми набувачами), проте зауважень і перешкод під час такого набуття установлено не було.
4.28 Окрім того, апеляційний суд виходив з того, що задоволення позову у цій справі призведе до порушення європейських стандартів "правомірності втручання у право власності", що є недопустимим, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння відповідачами належним їм майном у наведеному випадку має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами відповідачів, які втрачають належне їм майно без будь-якої компенсації.
4.29 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.30 Касаційне провадження за касаційною скаргою у справі відкрито за виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.31 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокуратура посилається на те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Верховного Суду.
4.32 Так, у справі № 914/1785/22 (на неврахування висновків Верховного Суду у якій посилається скаржник) міська рада звернулася до господарського суду із позовом до приватного підприємства та фізичної особи, зокрема, про скасування державної реєстрації права приватної власності та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень.
4.33 Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником земельної ділянки, на якій розташовані нежитлові приміщення, власником яких за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є відповідач-1. Спочатку право власності на зазначене майно було зареєстровано за відповідачем-2 у статусі ФОП, який набув таке право на підставі судового рішення. За наслідками неодноразового відчуження майна, останнє перебуває у відповідача-1. Оскільки судове рішення, яке слугувало підставою для набуття відповідачем-2 права власності на майно у подальшому скасовано в апеляційному порядку, позивач вважав, що відповідач-1 займає належні йому земельні ділянки без жодних для цього правових підстав.
4.34 Зважаючи на те, що зазначені споруди розташовані на земельних ділянках, які належать до комунальної власності і використовуються відповідачем-1 за відсутності відповідного рішення позивача про надання їх у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок, відповідач-1 використовує ці земельні ділянки комунальної власності самовільно, а тому на підставі статті 376 ЦК України ці земельні ділянки підлягають поверненню позивачу шляхом знесення збудованих приміщень (справа № 914/1785/22).
4.35 За наслідками розгляду справи № 914/1785/22 за встановлення судом першої інстанції обставин того, що розміщене на земельній ділянці, належній позивачу, майно є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності на таке майно, зокрема, зазначила таке:
- відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації;
- стаття 2 Закону № 1952-IV передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру;
- відповідно до частин першої та четвертої статті 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі;
- суд першої інстанції у своєму рішенні від 05 липня 2023 року у цій справі встановив, що нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна;
- апеляційний суд у постанові від 25 січня 2024 року зазначених висновків місцевого суду та встановлених ним обставин не спростував, нових обставин у цій справі, підтверджуючих, що спірні приміщення є нерухомим майном, не встановив, проте дійшов суперечливих висновків про фактичне існування об`єктів нерухомого майна на зазначених земельних ділянках у зв`язку з державною реєстрацію прав власності на них;
- у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші);
- отже, державна реєстрація права приватної власності відповідачів на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно;
- відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт;
- у частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню;
- відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі;
- враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності відповідача-1 на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
4.36 Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідачів звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу приміщень Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, зокрема, зазначила наступне:
- відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном;
- згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою;
- відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду;
- Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок;
- Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками місцевого суду, що нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, відповідач 1 використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.
4.37 При цьому, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 відхилено доводи, зокрема, відповідача-1 про те, що він є добросовісним набувачем спірних нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу, оскільки належні відповідачу-1 нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна. За висновком Суду, норми статей 377 ЦК України та 120 ЗК Україні до спірних відносин сторін не застосовуються, оскільки ці норми регулюють відносини набуття власником об`єкта нерухомого майна прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, однак не регулюють відносини набуття особою прав на земельну ділянку, на якій знаходиться належне такій особі майно, яке не є нерухомим.
4.38 Верховний Суд зазначає, що правовідносини у наведеній справі № 914/1785/22 та у справі, яка розглядається № 904/4606/24, за критеріями подібності правовідносин, визначеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, є подібними, у зв`язку з чим, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 підлягають врахуванню у розгляді цього спору.
4.39 Верховний Суд звертає увагу, що за обставинами цієї справи, встановленими судом першої інстанції та подібними до справи № 914/1785/22, належний відповідачам Торгівельний павільйон не є капітальною будівлею (нерухомим майном), а є малою архітектурною формою.
4.40 Апеляційний суд таких встановлених обставин не спростував, нових обставин у цій справі, підтверджуючих, що спірні приміщення є нерухомим майном, не встановив, фактично проігнорувавши такі встановлені судом першої інстанції обставини, які, утім, з урахуванням наведених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 висновків, мають істотне значенні для правильного вирішення спору.
4.41 На відміну від апеляційного суду, суд першої інстанції урахував наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у розгляді цієї справи, безпосередньо послався на них у судовому рішенні на обґрунтування своєї позиції, щодо скасування державної реєстрації права власності відповідачів на Торгівельний павільйон із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1534744612101 з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об`єкти, які не є нерухомим майном.
4.42 Посилаючись у оскаржуваній постанові на обрання прокуратурою неналежного способу захисту порушених прав позивача в частині скасування державної реєстрації прав власності відповідачів на спірний Торгівельний павільйон, апеляційний суд висновків суду першої інстанції в цій частині не спростував. Як і не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові у подібних правовідносинах щодо незастосовності до подібних правовідносин норм статті 376 ЦК України (пункт 94 постанови від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22) та, відповідно, належності такого способу захисту за встановлення обстави реєстрації прав на майно як нерухоме майно, яке таким не є.
4.43 Хоча суд першої інстанції безпосередньо не послався на норму статті 391 ЦК України на обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідачів усунути перешкоди позивачу у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 30Д шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, проте дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення цієї негаторної вимоги прокуратури, обґрунтованої у позовній заяві, у тому числі із посилання на наведену норму ЦК України. При цьому суд першої інстанції правильно послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, якою були застосовані положення цієї норми (пункт 78 постанови).
4.44 У контексті наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає також помилковою позицію суду апеляційної інстанції щодо добросовісності набуття відповідачами прав власності на спірний Торгівельний павільйон як на нерухоме майно, а також про те, що задоволення позову у цій справі призведе до порушення європейських стандартів "правомірності втручання у право власності".
4.45 Рішення ЄСПЛ, на які апеляційний суд послався в обґрунтування своїх висновків, у тому числі у справі "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України" (рішення ЄСПЛ від 12.12.2024), є нерелевантними до спірних правовідносин, з огляду на встановлені обставини цієї справи щодо статусу такого майна та обставини набуття відповідачами прав на таке майно.
4.46 Неврахування наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, на яку посилається скаржник в обґрунтування виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції, безвідносно до решти доводів скаржника, обґрунтованих посиланнями на цю підставу касаційного оскарження.
4.47 Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
4.48 У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
4.49 За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
4.50 Проте, оскаржувана постанова наведеним вимогам не відповідає. За результатом оцінки доводів скаржника, Верховний Суд вважає висновки суду першої інстанції цілком правомірними, належним чином обґрунтованими та таки, що не спростовані судом апеляційної інстанції.
4.51 Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Натомість висновок апеляційного суду про відмову в позові з наведених ним підстав, є помилковим, зроблений без урахування висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник.
4.52 Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
4.53 Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
4.54 За вказаних обставин оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду належить залишити в силі.
Керуючись статтями 240, 300, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 у справі № 904/4606/24, скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2025, залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
Є. В. Краснов

Згадані норми: Закон № 1952-IV, ст. 2; Закон № 1952-IV, ст. 5; Закон № 1952-IV, ст. 14; ЦК України, ст. 376; ЦК України, ст. 182; ЦК України, ст. 377; ЦК України, ст. 391; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 237; ГПК України, ст. 236; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 312; ГПК України, ст. 240; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317; ЗК України, ст. 134; ЗК України, ст. 152; ЗК України, ст. 212
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.