# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/8325/21

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 904/8325/21
Дата ухвалення: 2026-10-20
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 140793126
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140793126
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140793126

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року
м. Київ

cправа № 904/8325/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київстар»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2025 (суддя Бажанова Ю. А.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 (Парусніков Ю. Б. - головуючий, судді Верхогляд Т. А., Іванов О. Г.) у справі
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях
до Приватного акціонерного товариства «Київстар»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Дніпровський фаховий коледж будівельно-монтажних технологій та архітектури,
про стягнення 1 031 684,43 грн,
(у судове засідання з`явилася представниця скаржника Чернець І. А.),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У жовтні 2021 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМУ) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київстар» (далі - ПрАТ «Київстар») про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 396 006,00 грн за договором оренди та виселення відповідача з нерухомого майна частини вбудованого приміщення та частини даху загальною площею 40,0 кв. м (10,0 кв. м + 30,0 кв. м), розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Столярова, 8, що перебуває на балансі Дніпропетровського монтажного технікуму.
У заяві про зменшення позовних вимог від 07.08.2025 позивач зазначив, що 14.02.2025 отримав Акт повернення з оренди нерухомого майна від 31.12.2024 за договором оренди № 12/02-4547-ОД, надісланий ПрАТ «Київстар» листом від 12.02.2025 № 4932/07, відповідно до якого Орендар передав, а Балансоутримувач Дніпровський фаховий коледж будівельно-монтажних технологій та архітектури прийняв частину вбудованого приміщення та частину даху загальною площею 40,00 кв. м за адресою: вул. Столярова, 8, м. Дніпро. Посилаючись на несвоєчасне повернення майна після припинення договору, позивач просить стягнути з відповідача неустойку за період з 23.07.2018 по 30.06.2021 у розмірі 1 031 684,43 грн, проти чого відповідач заперечує.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 23.09.2011 між РВ ФДМУ (Орендодавець) та ПрАТ «Київстар» (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4547-ОД, за умовами п. 1.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлове приміщення площею 40,0 кв. м, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Столярова, 8, на першому поверсі шестиповерхової будівлі, що перебуває на балансі Дніпропетровського монтажного технікуму, вартістю 133 814,00 грн згідно зі звітом про оцінку станом на 19.05.2011, для розміщення оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв`язку.
Пунктом 1.2. договору передбачено заборону використання майна не за призначенням.
Відповідно до п. 2.1. договору Орендар вступає у користування майном не раніше підписання договору та акта приймання-передачі.
Згідно з п. 3.1. договору орендна плата визначалась на підставі Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становила за базовий місяць серпень 2011 року 4 437,63 грн без ПДВ, а за перший місяць оренди вересень 2011 року підлягала коригуванню на індекс інфляції.
Пунктом 5.5. договору передбачено обов`язок Орендаря у разі припинення чи розірвання договору повернути майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі у належному стані з урахуванням нормального зносу та відшкодувати збитки у разі погіршення або втрати майна з його вини.
Пунктами 5.19., 5.20. договору встановлено обов`язок Орендаря письмово повідомити Орендодавця не пізніше ніж за 30 днів про намір припинення договору та у разі бажання продовжити його дію не пізніше ніж за місяць до закінчення строку подати відповідну заяву з підтвердними документами.
Договір укладено строком на один рік з 23.09.2011 по 22.09.2012 включно.
Пунктом 10.1. договору передбачалась можливість його продовження за відсутності заяв сторін про припинення чи зміну умов, за умови належного виконання договору та подання заяви Орендарем.
Пунктами 10.3., 10.10. договору визначено, що зміни, доповнення або розірвання договору допускаються за взаємною згодою сторін та оформлюються письмовими додатковими угодами.
На виконання договору майно передано Орендарю за актом приймання-передачі від 23.09.2011. 16.11.2015 сторони уклали додаткову угоду, якою внесли зміни до п. 10.1. договору та визначили, що договір є пролонгованим з 23.08.2015 по 22.07.2018 включно, а також передбачили, що подальше продовження договору можливе за відсутності заяв сторін про припинення, шляхом укладення додаткового договору за наявності згоди балансоутримувача та дозволу уповноваженого органу, а у разі спливу трирічного строку з останньої оцінки майна після проведення нової оцінки.
Листом від 18.05.2018 № 10264/07 ПрАТ «Київстар» звернулося до Орендодавця з проханням продовжити строк дії договору оренди на 2 роки 11 місяців.
Листами від 20.06.2018 № 11-02-03923 та від 16.01.2019 № 11-02-00289 позивач повідомив ПрАТ «Київстар» та Дніпропетровський державний коледж будівельно-монтажних технологій та архітектури про припинення договору оренди з 23.07.2018 у зв`язку із закінченням строку його дії, посилаючись на пункт 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII та наказ РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 24.04.2018 № 66/02-Н.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2023 у справі № 904/9320/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та постановою Верховного Суду від 29.08.2023, у задоволенні позову ПрАТ «Київстар» про визнання договору продовженим відмовлено та встановлено, що договір оренди № 12/02-4547-ОД припинив дію 23.07.2018 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначені обставини мають преюдиційне значення та повторному доказуванню не підлягають.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 15.01.2024, яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 28.11.2024 залишив без змін, позов задовольнив частково. Виселив ПрАТ «Київстар» з указаного приміщення та стягнув з нього на користь позивача неустойку у сумі 1 029 695,67 грн, у решті позовних вимог відмовив.
3.2. Верховний Суд (Дроботова Т. Б. - головуюча, судді Багай Н. О., Чумак Ю. Я.) постановою від 27.05.2025 касаційну скаргу ПрАТ «Київстар» задовольнив частково, судові рішення скасував, а справу № 904/8325/21 передав на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова аргументована тим, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати. При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки відповідно до статті 785 ЦК України, не звернули уваги на те, що позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату. З урахуванням викладеного для правильного вирішення спору у справі, яка розглядається, необхідним є встановлення обставин щодо правильності розрахунку неустойки, нарахованої позивачем відповідно до частини другої статті 785 ЦК України, а тому суди дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
3.3. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 22.10.2025, яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 14.04.2026 залишив без змін, стягнув з ПрАТ «Київстар» на користь РВ ФДМУ 890 219,03 грн неустойки та 13 353,28 грн витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовив.
Судові рішення аргументовані тим, що після 23.07.2018 відповідач об`єкт оренди не повернув і фактично користувався ним до 31.12.2024, що підтверджується актом повернення майна з оренди. Отже, у спірний період з 23.07.2018 по 30.06.2021 відповідач без належної правової підстави продовжував володіння та користування державним майном.
Суди встановили наявність вини відповідача у неповерненні майна, а також зазначили, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем реальних та своєчасних дій, спрямованих на передачу об`єкта оренди орендодавцю чи балансоутримувачу. Натомість заперечення відповідача зводилися переважно до незгоди з правовою оцінкою строку дії договору, що не спростовує факт порушення обов`язку повернути майно.
Базою для обчислення неустойки є розмір орендної плати, який існував на момент припинення договору, без подальшої індексації. У зв`язку з цим загальний розмір неустойки за період з 23.07.2018 по 30.06.2021 складає 1 254 541,32 грн. Разом з тим судами враховано кошти, сплачені відповідачем після припинення договору на користь орендодавця до державного бюджету, у сумі 364 322,29 грн як часткове погашення відповідальності за неправомірне користування майном, оскільки після припинення договору такі платежі не могли вважатися орендною платою у класичному договірному значенні. Відтак стягненню підлягає 890 219,03 грн.
Оцінюючи доводи відповідача про необхідність зменшення розміру неустойки, суд апеляційної інстанції вказав, що сам по собі факт відсутності доведених збитків, продовження експлуатації майна чи сплата коштів після припинення договору не свідчать про винятковість обставин і не усувають тривалого порушення відповідачем обов`язку повернути державне майно. Відповідач користувався об`єктом без належної правової підстави протягом значного часу, був обізнаний про припинення договору, однак майно не повернув. За таких умов підстав для зменшення в судовому порядку неустойки не встановлено.
Щодо укладення договорів страхування об`єкта оренди, суд першої інстанції вказав, що після закінчення договору оренди № 12/02-4547-ОД нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.09.2011 відповідач продовжував використовувати об`єкт оренди (частину даху) для розміщення операторів телекомунікацій, які надають послуги з рухомого (мобільного) зв`язку, тому сам по собі факт страхування орендованого нежитлового приміщення не є підставою для зменшення неустойки.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо суспільної важливості розміщення обладнання мобільного зв`язку, оскільки суспільна значимість господарської діяльності відповідача не звільняє його від обов`язку дотримуватися вимог закону та належним чином оформлювати користування державним майном.
Відхилено також доводи про те, що практика Верховного Суду пов`язує розмір неустойки виключно з наявністю доведених збитків. Частина третя статті 551 ЦК України передбачає, що перевищення неустойкою розміру збитків є лише одним із критеріїв оцінки, а не єдиною та безумовною підставою для її зменшення. Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальну правову природу як санкція за неправомірне неповернення майна після припинення договору, а тому її застосування не ставиться у залежність від доведення реального розміру збитків орендодавця.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. ПрАТ «Київстар» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати повністю, ухвали нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ПрАТ «Київстар» на користь позивача 623 153,33 грн неустойки.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Скарга обґрунтована тим, що суди не врахували висновки щодо зменшення неустойки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2021 у справі № 911/378/17, від 22.01.2025 у справі N 916/495/24, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
На думку скаржника, суди не взяли до уваги відсутність понесених позивачем збитків та настання для нього інших негативних наслідків.
Також судами не надано оцінку суперечливій і несумлінній поведінці позивача як орендодавця, який тривалий час не виконував своїх обов`язків щодо контролю за використанням державного майна, яке як він вважав знаходилось без належних правових підстав у Відповідача та не висував будь-яких вимог щодо його повернення. Звернення до суду з позовом через роки після закінчення строку договору вочевидь свідчить, що вимоги в цій справі щодо стягнення неустойки спрямовані на збагачення за рахунок відповідача.
Крім того, не прийнято до уваги винятковість обставин, що повернення об`єкта оренди, здійснюється шляхом демонтажу телекомунікаційного обладнання, що спричинило б загрозу відсутності мобільного зв`язку у центральній частині м. Дніпра, натомість сталий безперервний зв`язок має соціально важливе значення в місті, відповідно швидкий демонтаж обладнання без знаходження альтернативного місця для перенесення обладнання не відповідає інтересам Держави.
Питання щодо припинення дії Договору оренди було вирішено тільки 17.01.2023 в судовому порядку, в той час як вимога щодо звільнення об`єкта оренди позивачем була заявлена у жовтні 2021 року і предметом цього спору є стягнення неустойки за період користування з 23.07.2018 по 30.06.2021, що свідчить про відсутність умислу у відповідача порушувати права позивача.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Спірним питанням у межах касаційного провадження є наявність/відсутність підстав для зменшення неустойки
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; станом на дату ухвалення постанови Кодекс втратив чинність на підставі Закону № 4196-IX від 09.01.2025) (далі - ГК України) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 909/321/24).
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20, від 18.12.2024 у справі № 921/320/24, від 22.07.2026 у справі № 904/3155/25, від 14.07.2026 у справі № 917/680/25 та інші).
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №9 02/417/18, на яку посилається скаржник.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24, тощо.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21).
У постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2021 у справі № 911/378/17, від 22.01.2025 у справі N 916/495/24, якими обґрунтована підстава касаційного оскарження, зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань
Вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником Такий висновок сформульований в постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, якими обґрунтована касаційна скарга.
У пункті 9.10 постанови від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відповідного до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
5.4. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи у контексті застосування статті 785 ЦК України встановили, що заперечення відповідача зводяться до його незгоди із датою закінчення дії договору, а отже у орендаря була можливість повернути майно з оренди, однак була відсутня воля останнього на вказані дії. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач вчиняв активні дії щодо реалізації свого обов`язку із повернення майна балансоутримувачу чи орендодавцю. Таким чином, в період з 23.07.2018 до 30.06.2021 відповідач неправомірно користувався майном, яке було предметом договору оренди, який закінчив свою дію.
Колегія суддів у контексті доводів скарги вважає безпідставними посилання скаржника на те, що суди не надали оцінку суперечливій і несумлінній поведінці позивача як орендодавця щодо контролю за використанням державного майна, яке, як він вважав, знаходилось без належних правових підстав у Відповідача та не висував будь-яких вимог щодо його повернення. Так, приписи статті 785 ЦК України зобов`язують саме орендаря негайно повернути спірне майно, однак зазначеного відповідач не здійснив і у подальшому (2021 рік) ініціював спір щодо продовження договору оренди нерухомого майна. За обставин першочергового невиконання скаржником приписів законодавства і наявність його вини фактично і зумовило висновок судів про відсутність підстав для зменшення неустойки.
Аналогічним чином стверджуючи, що вимоги спрямовані на збагачення за рахунок відповідача, скаржник не враховує, що саме на нього був покладений обов`язок повернення спірного майна і у разі належного виконання зазначеного фактично не виникло б спору щодо стягнення неустойки на підставі статті 785 ЦК України.
У свою чергу, доводи відповідача про винятковість спірних обставин, а також те, що швидкий демонтаж обладнання без знаходження альтернативного місця для перенесення обладнання не відповідає інтересам Держави були предметом оцінки судів попередніх інстанцій. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що суспільна значимість господарської діяльності відповідача не звільняє його від обов`язку дотримуватися вимог закону та належним чином оформлювати користування державним майном. Так само суди оцінили посилання скаржника на відсутність збитків та вважали, що сам по собі факт відсутності доведених збитків, продовження експлуатації майна чи сплата коштів після припинення договору не свідчать про винятковість обставин і не усувають тривалого порушення відповідачем обов`язку повернути державне майно.
Верховний Суд зауважує, що вирішення питання щодо зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, як і визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Законодавство не містить вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки, а тому суди надають оцінку таким підставам у межах доводів сторін та на підставі поданих доказів. Колегія суддів вважає, що у межах справи № 904/8325/21 ключові мотиви відповідача, щодо зменшення неустойки були предметом розгляду судів і оцінка таким обставинам надана у оскаржених судових рішеннях.
З огляду на дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, Верховний Суд вважає, що суди, з урахуванням вимог статей 86, 210, 237 ГПК України, дослідили докази та встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, та правильно застосували положення статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України.
Так, зміст судових рішень свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних рішень у цій справі. У свою чергу, Верховний Суд не може втручатися у дискреційні повноваження судів попередніх інстанцій щодо можливості зменшення неустойки за умови, що суди попередніх інстанцій фактично оцінили всі ключові обставини, на які посилався відповідач у контексті приписів статті 551 ЦК України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.
Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі №916/1004/18).
Відповідно, доводи скаржника спрямовані на спонукання до переоцінки вже досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів відхиляються Верховним Судом.
Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування судових рішень.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київстар» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у справі № 904/8325/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ

Згадані норми: ЦК України, ст. 785; ЦК України, ст. 551; ЦК України, ст. 3; ЦК України, ст. 549; ЦК України, ст. 550; ЦК України, ст. 552; ЦК України, ст. 624; ЦК України, ст. 614; ГПК України, ст. 75; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 301; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317; ГК України, ст. 233
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.