# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 357/4107/23 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 357/4107/23 Дата ухвалення: 2026-10-07 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140829448 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140829448 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140829448 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2026 року м. Київ справа № 357/4107/23 провадження № 61-5457св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Пророка В. В. суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Білоцерківська міська рада Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник Ірина Юріївна, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Радецька Тетяна Петрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2025 року у складі колегії суддів Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник Ірина Юріївна, про визнання протиправними та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник І. Ю., про визнання протиправними та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Кошель Б. І. ухвалою від 05 грудня 2024 рокузалишив позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, повторно не з`явилася у судові засідання, призначені на 29 жовтня та 05 грудня 2024 року, про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не подала. Суд першої інстанції зазначив, що для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків правове значення мають належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, повторність його неявки та відсутність заяви про розгляд справи за його відсутності. Урахувавши встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з її повторною неявкою у судове засідання. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Синяченко В. П. подав апеляційну скаргу. Київський апеляційний суд постановою від 25 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Синяченком В. П. , задовольнив. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2024 року скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що необхідною умовою для залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України є, зокрема, належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, в яке він повторно не з`явився. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 або її представника Синяченка В. П. про судове засідання, призначене на 05 грудня 2024 року. Направлений позивачу конверт із судовою повісткою повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а її представнику судова повістка взагалі не направлялася. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не мав передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача та мав вирішити питання про відкладення розгляду справи. Крім того, апеляційний суд урахував тривалість розгляду справи та кількість вчинених у ній процесуальних дій і зазначив про необхідність дотримання принципу справедливості судових процедур. Установивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело до постановлення ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У квітні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Радецька Т. П., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2025 року, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2024 року залишити в силі. Касаційну скаргу ОСОБА_2 подав на підставі абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України і обґрунтовував тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, зокрема положення статей 128, 131, 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах. Заявник зазначав, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про судове засідання, призначене на 05 грудня 2024 року, оскільки судова повістка була направлена на останню відому суду адресу її місця проживання, а поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На переконання заявника, за таких обставин позивач відповідно до положень статей 128, 131 ЦПК України вважалася належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання. Також заявник посилався на те, що представник позивача Синяченко В. П. був обізнаний про відкладення розгляду справи на 05 грудня 2024 року, оскільки 30 жовтня 2024 року суд повідомив його про результати розгляду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та про призначення наступного судового засідання. Крім того, 13 листопада 2024 року інформація про призначення судового засідання на 05 грудня 2024 року була оприлюднена на вебпорталі «Судова влада України». На думку заявника, суд апеляційної інстанції не врахував, що в період з 31 жовтня до 05 грудня 2024 року позивач та її представник не повідомляли суд про зміну адреси, засобів зв`язку чи електронної адреси, не цікавилися станом розгляду справи та не подавали заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Заявник вважав, що за встановлених обставин повторна неявка позивача, яка була належним чином повідомлена про розгляд справи та від якої не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України була достатньою підставою для залишення позову без розгляду, а тому суд першої інстанції постановив законну та обґрунтовану ухвалу. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 16 травня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. 16 червня 2025 року матеріали справи № 357/4107/23 надійшли до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 06 жовтня 2026 року призначив справу до судового розгляду. Фактичні обставини, з`ясовані судом Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 18 квітня 2023 року відкрив провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 09 травня 2024 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. У судове засідання, призначене на 29 жовтня 2024 року о 09 год 00 хв, ОСОБА_1 та її представник Синяченко В. П. не з`явилися. Про дату, час і місце цього судового засідання сторона позивача була повідомлена, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою від 15 серпня 2024 року (том 3, а. с. 18). Представник ОСОБА_1 Синяченко В. П. подав клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції або про відкладення розгляду справи у зв`язку з поганим самопочуттям після операції (том 3, а. с. 26). Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 29 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання Синяченка В. П. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовив (том 3, а. с. 33, 34). Протокольною ухвалою від 29 жовтня 2024 року суд визнав неявку позивача та її представника у судове засідання такою, що відбулася без поважних причин, та відклав розгляд справи на 05 грудня 2024 року о 10 год 00 хв (том 3, а. с. 28). У судове засідання, призначене на 05 грудня 2024 року, ОСОБА_1 та її представник Синяченко В. П. не з`явилися (том 3, а. с. 71-75). Судова повістка про виклик ОСОБА_1 у зазначене судове засідання була направлена за адресою її зареєстрованого місця проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (том 3, а. с. 36). Судова повістка представнику ОСОБА_1 Синяченку В. П. не направлялася. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України). У частинах третій-шостій статті 128 ЦПК України передбачено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України). Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позов без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Тобто законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності / неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони, а тому саме позивач має продемонструвати свій процесуальний інтерес у як найшвидшому розгляді справи, а отже, зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі. Отже, норми частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи. Під час вирішення питання про залишення позову без розгляду правове значення має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18), від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16 (провадження № 61-9020св21), від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц (провадження № 61-2876св21). Верховний Суд у постановах від 11 січня 2023 року у справі № 500/3032/18 (провадження № 61-19742св21), від 12 січня 2023 року у справі № 205/3009/16 (провадження № 61-6033св22), від 14 лютого 2023 року у справі № 947/15909/21 (провадження № 61-10773св22) зазначив, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов`язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні. Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Як відомо з матеріалів справи, ОСОБА_1 та її представник не з`явилися у судове засідання, призначене на 29 жовтня 2024 року. Про дату, час і місце цього судового засідання сторона позивача була повідомлена належним чином. У зв`язку з неявкою сторони позивача розгляд справи було відкладено на 05 грудня 2024 року. Судову повістку про виклик ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 05 грудня 2024 року, суд першої інстанції направив за адресою її зареєстрованого місця проживання. Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що повернення поштового відправлення із такою відміткою не підтверджує належного повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, а її представнику Синяченку В. П. судова повістка взагалі не направлялася. Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна. Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування особи, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Крім того, частина перша статті 131 ЦПК України покладає на учасника судового процесу обов`язок повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування) під час провадження у справі. За відсутності відповідної заяви судова повістка за передбачених цією нормою умов надсилається на останню відому суду адресу та вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не перебуває. Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи повідомляла суд першої інстанції про зміну зареєстрованого місця проживання або зазначала іншу адресу, за якою їй необхідно було направляти судову кореспонденцію. За таких обставин повернення направленої за зареєстрованою адресою позивача судової повістки з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» не свідчить про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання, оскільки процесуальний закон прямо пов`язує проставлення такої відмітки за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою, за умови неповідомлення суду іншої адреси, з днем вручення судової повістки. Отже, апеляційний суд, установивши, що судову повістку було направлено ОСОБА_1 за адресою її зареєстрованого місця проживання та вона повернулася із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», помилково ототожнив фактичне неотримання позивачем поштового відправлення із неналежним повідомленням про судове засідання та не врахував положень пункту 4 частини восьмої статті 128 і частини першої статті 131 ЦПК України. Не спростовує цього висновку й та обставина, що суд першої інстанції не направив окрему судову повістку представнику ОСОБА_1 Синяченку В. П . Положення пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України пов`язують можливість залишення позову без розгляду із повторною неявкою належним чином повідомленого позивача, а не з обов`язковим одночасним врученням судової повістки як позивачу, так і його представнику. Водночас частина п`ята статті 130 ЦПК України передбачає, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі, однак із цієї норми не випливає зворотного правила, за яким належне повідомлення самого учасника справи втрачає юридичне значення у разі ненаправлення окремої повістки його представнику. При цьому ОСОБА_1 та її представник були обізнані про перебування справи на розгляді суду, а представник позивача перед судовим засіданням 29 жовтня 2024 року звертався до суду з клопотанням про участь у ньому в режимі відеоконференції. Отже, сторона позивача мала об`єктивну можливість реалізовувати свої процесуальні права, цікавитися подальшим рухом відомого їй судового провадження та, у разі неможливості взяти участь у наступному судовому засіданні, подати заяву про розгляд справи за відсутності позивача. Водночас після відкладення розгляду справи позивач не повідомила суд про зміну свого місця проживання (перебування) чи іншу адресу для направлення судової кореспонденції та не подала заяви про розгляд справи за її відсутності. Подібні за змістом правові висновки щодо застосування положень частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2026 року у справі № 766/3193/25 (провадження № 61-13549св25) та від 28 липня 2026 року у справі № 646/3258/19 (провадження № 61-1151св26). Так, у постанові від 28 липня 2026 року у справі № 646/3258/19 Верховний Суд зазначив, що обов`язковими умовами для застосування передбачених частиною п`ятою статті 223, пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків неявки позивача є його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви про розгляд справи за його відсутності. При цьому повернення судових повісток із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» за обставин, передбачених пунктом 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, є підставою вважати позивача належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. У разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача процесуальний закон не передбачає необхідності врахування поважності причин такої неявки. Такі наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними, оскільки позивач, який не може взяти участь у судовому засіданні, має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. У постанові від 25 травня 2026 року у справі № 766/3193/25 Верховний Суд наголосив, що правове значення для вирішення питання про залишення позову без розгляду мають належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність його неявки та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності. У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що суд не має обов`язку розшукувати позивача, який обізнаний про наявність ініційованого ним судового провадження, а у разі зміни місця проживання саме позивач відповідно до статті 131 ЦПК України зобов`язаний повідомити про це суд. Наведені правові висновки є релевантними до обставин цієї справи, оскільки судову повістку про судове засідання, призначене на 05 грудня 2024 року, було направлено ОСОБА_1 за адресою її зареєстрованого місця проживання, поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а відомостей про повідомлення позивачем суду іншої адреси для направлення судової кореспонденції матеріали справи не містять. З огляду на викладене висновок апеляційного суду про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 05 грудня 2024 року, не узгоджується із положеннями пункту 4 частини восьмої статті 128 та частини першої статті 131 ЦПК України. Висновок апеляційного суду про необхідність відкладення розгляду справи відповідно до пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК України також є помилковим, оскільки ця норма застосовується у разі відсутності відомостей про вручення учаснику справи повідомлення про дату, час і місце судового засідання, тоді як у цій справі повернення поштового відправлення із відміткою про відсутність ОСОБА_1 за її зареєстрованою адресою відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України є юридичним фактом, з яким процесуальний закон пов`язує вручення судової повістки. Таким чином, у цій справі встановлено сукупність передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України умов для залишення позову без розгляду: ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце судових засідань, повторно не з`явилася у судове засідання та не подала заяви про розгляд справи за її відсутності. За таких обставин суд першої інстанції, залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, правильно застосував положення частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Оскільки ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2024 року постановлена із правильним застосуванням норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню у силі відповідно до статті 413 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, який у зв`язку із задоволенням касаційної скарги підлягає стягненню із ОСОБА_1 на його користь. Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Радецька Тетяна Петрівна, задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2025 року скасувати, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2024 року залишити в силі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформив суддя Петров Є. В. Суддя-доповідачВ. В. Пророк СуддіА. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров Згадані норми: Конституція України, ст. 129; ЦПК України, ст. 257; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 353; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 12; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 44; ЦПК України, ст. 43; ЦПК України, ст. 128; ЦПК України, ст. 130; ЦПК України, ст. 131; ЦПК України, ст. 223; ЦПК України, ст. 413; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 415 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.