# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 523/15684/18 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 523/15684/18 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140829463 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140829463 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140829463 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 523/15684/18 провадження № 61-4568св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - Одеська міська рада, відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головне територіальне управління юстиції в Одеській області управління державної реєстрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлана Володимирівна, третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левіт Віктор Семенович, та Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року у складі судді Дяченка В. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2026 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Лозко Ю. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2018 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області управління державної реєстрації, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд: - скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19 червня 2014 року № ІУ142141700691 «Реконструкції нежитлового приміщення без зміни геометричних розмірів їх фундаментів у плані, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 », зареєстровану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України; - скасувати рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 16 березня 2016 року № 28763440, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_4 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв. м (реєстраційний номер: 876490851101). - визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, загальною площею 15,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 328. - скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 10 квітня 2017 року № 34707410, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_5 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв. м (реєстраційний номер: 876490851101); - зобов`язати ОСОБА_4 знести (демонтувати) за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - нежитлове приміщення загальною площею 15,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Позовна заява мотивована тим, що за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться павільйон та здійснюється торгівля алкогольними напоями. Паспорта прив`язки власнику об`єкта не видано, договір на право тимчасового користування земельною ділянкою для розміщення споруди не надано. Самовільне зайняття земельної ділянки порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси, в інтересах якої діє позивач. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року позов Одеської міської ради задоволено. Скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19 червня 2014 року № ІУ142141700691 «Реконструкції нежитлового приміщення без зміни геометричних розмірів їх фундаментів у плані, розташованого за адресою АДРЕСА_1 », зареєстровану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 16 березня 2016 року № 28763440, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв. м (реєстраційний номер: 876490851101). Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, загальною площею 15,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 328. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 10 квітня 2017 року № 34707410, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_5 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв. м (реєстраційний номер: 876490851101). Зобов`язано ОСОБА_1 знести (демонтувати) за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - нежитлове приміщення загальною площею 15,7 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з відповідачів на користь Одеської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 10 572,00 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірне нежитлове приміщення площею 15,7 кв. м є самочинним будівництвом, оскільки споруджене на земельній ділянці щодо якої відповідачі не надали доказів наявності права власності чи користування, а тому такий об`єкт підлягає знесенню (демонтажу). Крім того, оскільки це самочинне будівництво не є об`єктом цивільного права та не може бути предметом цивільно-правового договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу 1/2 частки спірного нежитлового приміщення підлягає визнанню недійсним, а рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт - скасуванню. Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав і для скасування реєстрації декларації про готовність спірного об`єкта до експлуатації. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2026 року апеляційну скаргу адвоката Левіта В. С., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року - без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) надав належну оцінку доказам у справі, правильно встановив характер спірних правовідносин і обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи 06 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левіт В. С., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2020/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також вказує на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389, частини першої статті 411 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій: - не врахували, що спірний об`єкт нерухомості площею 15,7 кв. м був реконструйований на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 12 грудня 2007 року № 647/07, який не був скасований чи анульований, а декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 19 червня 2014 року № ІУ142141700691 зареєстровано у встановленому законом порядку; - не надали належної оцінки тому, що після завершення будівництва та державної реєстрації права власності заявниця відкрито володіла спірним майном протягом близько чотирьох років до звернення позивача до суду; - проігнорували, що у позовній заяві не зазначено відомостей, які дають змогу ідентифікувати земельну ділянку, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, зокрема її площу та кадастровий номер, а належних доказів щодо таких характеристик земельної ділянки позивач не надав; - не врахували, що позов пред`явлено до ОСОБА_4 , тоді як судове рішення ухвалено щодо ОСОБА_1 , при цьому позивач не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача; - вирішили питання про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно, зареєстрованого за ОСОБА_5 , хоча зазначена особа до участі у справі не була залучена; - не надали належної оцінки тому, що державний реєстратор діяв у межах передбаченої законом процедури, а після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора вичерпує свою дію, у зв`язку з чим скасування такого рішення не є належним та ефективним способом захисту; - не врахували необхідності оцінки того, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту характеру порушеного права та чи є втручання у право власності відповідача законним, таким, що переслідує легітимну мету та є пропорційним; - проігнорували необхідність дотримання гарантій захисту права власності при вирішенні питання про втручання у майнові права заявниці та ОСОБА_2 ; - не надали належної оцінки всім аргументам та доводам заявниці тощо. Також у касаційній скарзі заявниця вказала на те, що суд першої інстанції не встановив належним чином її місце проживання та не забезпечив належного повідомлення про розгляд справи тощо. 09 квітня 2026 року Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, що є правонаступником Головного територіального управління юстиції в Одеській області, через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення судового збору в розмірі 10 572,00 грн на корись Одеської міської ради та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимог позивача щодо стягнення судового збору, зокрема з Головного територіального управління юстиції в Одеській області управління державної реєстрації, відмовити. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 51 ЦПК України у поєднанні з правовими висновками Верховного Суду щодо правильного встановлення належності відповідачів, статті 141 ЦПК України, що стосується питання розподілу судового збору між відповідачами, при тому, що один із відповідачів є неналежним (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій: - не встановили, які саме права чи інтереси Одеської міської ради порушило Головне територіальне управління юстиції в Одеській області чи його структурний підрозділ - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області; - не врахували, що Головне територіальне управління юстиції в Одеській області та його Управління державної реєстрації на час пред`явлення позову та розгляду справи не були суб`єктами державної реєстрації прав, не здійснювали державну реєстрацію прав та не скасовували записи про державну реєстрацію прав і обтяжень; - не надали належної оцінки тому, що державний реєстратор, який прийняв рішення про державну реєстрацію права власності від 16 березня 2016 року № 28763440, на час подання позову та розгляду справи не перебував у трудових відносинах із Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області; - не врахували, що правовідносини, якими могли бути порушені права позивача, полягали у правомірності набуття права власності на нерухоме майно, тоді як рішення про державну реєстрацію права власності були похідними та спрямованими на фіксацію відповідного правового стану; - не врахували, що позовні вимоги до Головного територіального управління юстиції в Одеській області не пред`являлася, а тому на нього не повинно покладатися відшкодування судового збору; - проігнорували, що покладення судового збору на відповідачів без визначення частки кожного з них не відповідає принципу пропорційності розподілу судових витрат та унеможливлює належне виконання судового рішення, тощо. Також у касаційній скарзі Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України виклало клопотання про зупинення виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року до закінчення перегляду цієї справи в касаційному порядку. 06 травня 2026 року Одеська міська рада через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Рух справи в суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левіт В. С., на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09 квітня 2026 року касаційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левіт В. С., залишено без руху та надано заявниці строк для усунення недоліків, а саме запропоновано надати докази направлення цієї касаційної скарги всім учасникам справи (зокрема: ОСОБА_2 , Державній архітектурно-будівельної інспекції України, приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В.) через систему «Електронний Суд», або шляхом надсилання листом з описом вкладення. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Пересипського районного суду міста Одеси матеріали справи № 523/15684/18; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 10 березня 2026 року; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левіт В. С., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У травні 2026 року матеріали справи № 523/15684/18 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2026 року справу № 523/15684/18 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 16 березня 2016 року № 28763440, зареєстровано право власності ОСОБА_1 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв. м (реєстраційний номер: 876490851101). 07 квітня 2017 року укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, загальною площею 15,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 328. Рішенням про державну реєстрацію права власності від 10 квітня 2017 року № 34707410 зареєстровано право власності ОСОБА_5 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв. м (реєстраційний номер: 876490851101). Земельна ділянка на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 15,7 кв. м, знаходиться в межах м. Одеси. 24 вересня 2018 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради у листі від 21 вересня 2018 року № 01-18/1675-09-04 повідомив, що Одеською міською радою рішень стосовно передачі у власність або користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось. 22 жовтня 2018 року Відділ у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру Одеській області листом від 03 жовтня 2018 року № 2788/112-18 повідомив, що згідно з наявними у Відділі книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31 грудня 2012 року не зареєстровано право власності (користування) на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03, та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» (Gurepka v. Ukraine (no. 2), заява № 38789/04 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява № 23805/94, § 36)) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (сase of Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)). У зв`язку із цим розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції) судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини сьома статті 128 ЦПК України). Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130, 223, 372 ЦПК України. Матеріали справи, яка переглядається, свідчать про те, що ОСОБА_1 та її представники участі у судових засіданнях у цій справі у суді першої інстанції не брали. 27 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левіт В. С. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року (т. 4 а.с. 1-10). У доданому до цієї апеляційної скарги клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левіт В. С. зазначив про те, що цю справу було розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідачки ОСОБА_1 , копія оскаржуваного рішення на адресу відповідачки ОСОБА_1 не надсилалась; він ознайомився з матеріалами справи 13 серпня 2024 року, про що було складено письмову розписку на відповідному клопотанні. Після ознайомлення з матеріалами справи він ознайомився також і зі змістом оскаржуваного судового рішення (т.4 а.с. 14-15, 20-21). Надаючи оцінку таким доводам клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта В. С., суд апеляційної інстанції визнав наведені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та поновив зазначений процесуальний строк ухвалою суду від 19 вересня 2024 року (т.4 а.с. 39-42). Тобто, встановивши факт неповідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, апеляційний суд розглянув її апеляційну скаргу по суті та залишив оскаржуване судове рішення суду першої інстанції без змін. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення передбачені статтею 376 ЦПК України. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Установивши, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яка не була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, суду апеляційної інстанції належало застосувати правило, встановлене пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, скасувати рішення суду першої інстанції з обов`язкових підстав та ухвалити власне судове рішення по суті спору, що відповідає висновку, викладеному у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18. Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та направлення справи № 523/15684/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із процесуальних підстав, то решта доводів касаційних скарг щодо суті заявлених вимог не переглядаються, не оцінюються (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 207/4765/15-ц). Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, враховуючи доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційних скарг частково, скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи № 523/15684/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу по суті в установлені законом розумні строки з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права, надати оцінку наявним у справі доказам, проаналізувати всі доводи та заперечення сторін і надати їм належну оцінку, ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону. Крім того, апеляційному суду варто звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) щодо належного способу захисту порушеного права власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, а також врахувати правові висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 545/492/20 (провадження 61-17408сво24), яка наразі перебуває на розгляді суду, щодо порядку розподілу судових витрат. Щодо судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат. Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 400, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левіт Віктор Семенович, та Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2026 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Згадані норми: Конституція України, ст. 8; Конституція України, ст. 129; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 51; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 12; ЦПК України, ст. 128; ЦПК України, ст. 376; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 415; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6; Закон «Про судоустрій і статус суддів», ст. 2; Закон «Про судоустрій і статус суддів», ст. 8 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.