# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 150/531/24 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 150/531/24 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140829464 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140829464 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140829464 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 150/531/24 провадження № 61-9015св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кулигін А. Є., на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2026 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Рибчинського В. П., Голоти Л. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (далі - Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона є матір`ю ОСОБА_3 , який з травня 2010 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому у них народилося діти: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 з 25 лютого 2022 року проходив військову службу у Збройних Силах України у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації (далі - рф) на територію України. Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року (справа № 150/161/22) шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було розірвано. Після розірвання шлюбу її внук ОСОБА_4 певний час проживав із матір`ю у м. Носівка Чернігівської області. 15 грудня 2022 року він самовільно залишив місце проживання та приїхав до дружини ОСОБА_3 у м. Київ, яка надалі привезла його до позивачки за адресою: АДРЕСА_1 . Свій вчинок ОСОБА_4 пояснював жорстоким поводженням, образами та приниженнями з боку матері; повертатися до матері він категорично відмовився. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 загинув під час виконання бойового завдання. Після смерті батька, ОСОБА_4 проживає разом із позивачкою, яка забезпечує його усім необхідним. ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_4 не виконувала, у зв`язку з чим у березні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради, про позбавлення батьківських прав, який рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року (справа № 150/137/23) було задоволено. Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року, рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Незважаючи на зазначене, ОСОБА_2 й надалі ухиляється від виконання батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_4 , вона не цікавиться життям і здоров`ям дитини, не бере участі у її вихованні та утриманні, не несе витрат на забезпечення сина, не піклується його про фізичний і духовний розвиток, навчання та підготовку до самостійного життя, не підтримує емоційного зв`язку з дитиною, який фактично втрачено. ЇЇ інтерес до дитини має виключно матеріальний характер, зокрема, щодо отримання та розпорядження державними виплатами одноразової грошової допомоги, які нараховуються ОСОБА_7 , як сину загиблого військовослужбовця. Посилаючись на те, що тривала бездіяльність і байдужість матері шкодить інтересам дитини, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частки заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_7 повноліття. Короткий зміст судових рішень Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 29 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_7 , у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 05 вересня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнено з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім, винятковим заходом впливу, який може застосовуватися лише за наявності доведених обставин свідомого та винного ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо дитини. ОСОБА_2 дійсно тривалий час належно не виконує батьківські обов`язки, не бере участі у вихованні, утриманні та розвитку сина ОСОБА_4 , тобто фактично самоусунулася від його повсякденного життя, у зв`язку з чим дитина проживає з бабусею, яка забезпечує онуку належні умови проживання, навчання та догляду. Водночас позивачка не довела наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками настільки, щоб це становило реальну загрозу для життя, здоров`я чи психічного розвитку ОСОБА_7 . Суд урахував наявність у відповідачки інтересу, хоча й обмеженого, до сина (зокрема через спроби спілкування та зацікавлення навчанням), позитивні характеристики відповідачки та відсутність доказів її аморального способу життя. Надіючи оцінку висновку органу опіки та піклування, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, зокрема зазначивши, що висновок не містить переконливих відомостей про необхідність застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. З огляду на пріоритет найкращих інтересів дитини та необхідність збереження сімейного зв`язку між матір`ю та дитиною, суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, однак, зважаючи на встановлені у справі обставини, визнав за необхідне попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання сина. Вирішуючи позовні вимоги про стягнення аліментів, суд першої інстанції урахувавши обставини справи, вимоги статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а також можливості відповідачки і потреби її неповнолітньої дитини, дійшов висновку про те, що з відповідачки на утримання сина ОСОБА_4 підлягають стягненню аліменти в розмірі 1/4 частки від її заробітку (доходу). Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2026 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Хащініної Г. О. та ОСОБА_1 задоволено. Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 29 січня 2026 року в частині відмови у позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнено з ОСОБА_2 судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 3 813,60 грн. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, що мають значення для її розгляду, не врахував думку ОСОБА_7 , який пояснив, що поїхав проживати до батька понад 3 роки тому, через погане ставлення до нього в сім`ї матері, де його били, ображали, вживали стосовно нього нецензурні слова. Повертатися до матері він не бажає у будь-якому випадку. За останній рік з матір`ю спілкувався можливо двічі, зокрема, коли він зателефонував, щоб ОСОБА_2 забрала з відділення Нової пошти відправлення з подарунком для його сестри. З того часу, як він проживає з бабусею, мати не навідувала його, не пропонувала переїхати до неї, вона не цікавиться його життям та навчанням. Усім необхідним його забезпечує бабуся , у них дуже дружня родина, у якій ОСОБА_4 почувається комфортно. Він підтримує думку ОСОБА_1 щодо позбавлення його матері ОСОБА_2 батьківських прав. У суді апеляційної інстанції неповнолітній ОСОБА_7 підтвердив свою позицію щодо необхідності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Крім того, він висловив думку про те, що мати насправді не бажає щиро спілкуватися з ним, а діє лише з мотивів матеріальної заінтересованості. Отримавши державну грошову допомогу після загибелі його батька, частину з цих коштів вона витратила на власні потреби, а іншу частину віддавати на його користь не бажала. Лише після звернення до поліції вона погодилася віддати частину коштів. Після ухвалення рішення суду, яким у позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 було відмовлено, вона не змінила свого ставлення до нього, не приїжджала, не цікавилася його життям, коштів на його утримання не надавала. Він вважає, що смс-повідомлення, які мати іноді надсилає йому, мають на меті не щирий інтерес до нього, а щоб її не позбавили батьківських прав, оскільки тоді вона не зможе витрачати надану йому після смерті батька грошову допомогу. Він переживає за долю тієї частини грошової допомоги, що ще має надійти для нього, оскільки йому призначено 3 000 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції встановив, що 25 березня 2024 року, отримавши на свій рахунок кошти одноразової державної допомоги у розмірі 600 000,00 грн, призначених сину ОСОБА_4 у зв`язку із загибеллю батька, відповідачка частину коштів витратила на власні потреби, достовірно підтвердивши передачу коштів на користь сина лише у розмірі 405 827,64 грн допомоги . Суд апеляційної інстанції дослідив аудіозаписи розмов ОСОБА_2 із сином ОСОБА_4 , під час яких вона зневажливо ставиться до нього, ображає його, використовує нецензурну лексику, принижує та висловлює фрази про те, що він «нікому не потрібний». Подібна поведінка є проявом психологічного насильства та створює для дитини вкрай несприятливу атмосферу для проживання і розвитку. Такі обставини свідчать про проявлення матір`ю до ОСОБА_7 методів психологічного тиску, що приводить до відчуття страху та емоційного страждання. Оцінюючи надані ОСОБА_2 докази, зокрема, листування із сином ОСОБА_4 , суд зазначив, що дитина фактично не підтримує спілкування з матір`ю, не відповідає на її повідомлення та телефонні дзвінки, що свідчить про небажання дитини спілкуватися з матір`ю. Апеляційний суд не взяв до уваги надані ОСОБА_2 скріншоти з електронного щоденника ОСОБА_7 , зазначивши, що такі не можуть вважатися належним та достатнім доказом її зацікавленості у житті та вихованні дитини, та спростовуються довідками з навчальних закладів, в яких навчався та навчається ОСОБА_7 , згідно з якими ОСОБА_2 фактично не бере участі у шкільному житті сина, не контактує належним чином із закладом освіти, не цікавиться успішністю та поведінкою дитини. Всі питання, пов`язані з навчанням, вихованням та забезпеченням потреб ОСОБА_7 , вирішує та контролює його бабуся ОСОБА_1 , яка фактично здійснює постійне піклування про дитину. Із метою з`ясування дійсного ставлення матері до дитини, а також її поведінки, апеляційний суд встановив, що відповідачка фактично позбавляє сина надії щодо розпорядження коштами державної грошової допомоги для побудови його майбутнього; зазначені кошти будуть використовуються ОСОБА_2 не в його інтересах, що суперечить основним принципам захисту прав та інтересів дитини; після ухвалення судового рішення про відмову у позбавленні її батьківських прав вона продовжує систематично ухилятися від належного виконання батьківських обов`язків, не забезпечує дитині належних умов для проживання, виховання та розвитку, не дбає про її фізичний, моральний та психологічний стан; поведінка ОСОБА_2 створює для ОСОБА_8 небезпечне та травмуюче середовище, що негативно впливає на його емоційний стан, психічне здоров`я та нормальний розвиток; відповідачка допустила умисне нецільове використання належних дитині державних коштів та нехтування майновими інтересами підлітка, що відповідно до статей 155, 164 СК України, є формою зловживання батьківськими правами та грубим порушенням обов`язків щодо управління майном дитини; поведінка відповідачки свідчить про повну байдужість до долі своєї дитини, має тривалий усвідомлений та винний характер, що прирівнюється до злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , що зважаючи на відсутність належного піклування, жорстоке ставлення до дитини та малоймовірність зміни поведінки на краще, є необхідним, обґрунтованим та таким, що повністю відповідає якнайкращим інтересам дитини. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У липні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кулигін А. Є., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав залишити в силі. Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)); на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не встановив і не зазначив жодного доказу того, що сім`я заявниці є особливо непридатною чи явно неблагополучною. Відповідачка не притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, не перебуває на обліку у лікаря нарколога чи лікаря психіатра, позитивно характеризується за місцем проживання, її сім`я забезпечена житлом і всім необхідним, у сім`ї налагоджені добрі стосунки. Зазначене підтверджується зібраними у справі доказами, які суд апеляційної інстанції не спростував, висновків стосовно їх відхилення чи неврахування не зробив. У постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що неможливість активної участі матері у житті сина спричинена об`єктивними причинами, зокрема, наявністю неприязних стосунків з позивачкою, що свідчить про відсутність свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків. Апеляційний суд не навів жодного правового обґрунтування, чому ті ж самі обставини, а саме обмеженість особистих контактів матері з дитиною, за відсутності доступу до неї, територіальна віддаленість і продовження конфлікту з позивачкою наразі суд кваліфікував як свідоме і винне ухилення. Із часу ухвалення згаданої постанови Верховного Суду від 06 березня 2024 року до дня звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (вересень 2024 року) минуло менше ніж пів року, в той час коли Верховний Суд наголошував, що незначний проміжок часу з моменту зміни обставин до звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав є одним із факторів, що виключає доведеність свідомого ухилення. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що перелік підстав для позбавлення батьківських прав, визначений частиною першою статті 164 СК України, є вичерпним і не передбачає такої підстави, як неналежне розпорядження законним представником коштами дитини, зокрема й одноразовою грошовою допомогою у зв`язку із загибеллю батька військовослужбовця у розмірі 600 000,00 грн, яка була призначена ОСОБА_15. Водночас факт неналежного використання вказаних грошових коштів за обставинами цієї справи є недоведеним. Зокрема, відповідачка надіслала на картковий рахунок дядька ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 405 827,64 грн, а залишення іншої частини у матері дитини як законного представника не свідчить про те, що вона хотіла привласнити ці кошти. Апеляційний суд не надав оцінки доказам, наданим відповідачкою на вимогу суду, які підтверджують переказ дитині грошових коштів у сумі 3 316,58 грн. Висновок Верховного Суду стосовно того, чи є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав розпорядження одним із батьків дитини належними їй грошовими коштами, відсутній. На порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції дослідив нові докази, яких на час вирішення справи судом першої інстанції не існувало, а саме: довідку Чернівецької селищної ради від 05 травня 2026 року № 464, акт обстеження умов проживання від 24 квітня 2025 року та характеристику Мурзівського ліцею від 25 квітня 2025 року. Крім того, дослідивши аудіозаписи приватних розмов ОСОБА_4 з матір`ю, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про жорстоке поводження та вчинення відповідачкою психологічного тиску на дитину, обставини отримання і спосіб фіксації яких суд не з`ясував. Водночас відповідачка жодного разу не підтверджувала, що на вказаних аудіозаписах дійсно її голос. Вона жодного разу не застосовувала до сина образ. Апеляційний суд помилково не взяв до уваги відповідь Служби у справах дітей Носівської міської ради від 25 квітня 2024 року, згідно з якою у сім`ї відповідачки та її чоловіка ОСОБА_10 насильство стосовно дітей не вчиняється, а також акт обстеження умов проживання від 18 квітня 2024 року, згідно з яким у сім`ї панує взаємопорозуміння та злагода; сім`я активно займається ремонтом та відбудовою щойнопридбаного будинку. Незважаючи на те, що думка дитини була з`ясована судом першої інстанції, апеляційний суд вдруге допитав ОСОБА_4 , неврахувавши, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду. Згідно з характеристикою, наданою Мазурівським ліцеєм Чернівецької селищної ради, ОСОБА_4 піддається чужому впливу. Негативне ставлення дитини до матері зумовлене впливом сім`ї позивачки. Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідачка проживає у іншій області (Чернігівській) та має трирічну дитину, що є об`єктивною перешкодою у можливості особисто контактувати з сином. Незважаючи на зазначене, вона постійно спілкується із сином засобами телефонного зв`язку, що підтверджується аудіозаписами, які відповідачка надавала у суді першої інстанції. Крім того, надаючи пояснення у справі № 150/137/23, ОСОБА_4 зазначив, що спілкуватися з матір`ю йому ніхто не перешкоджав та не перешкоджає, він підтримує з нею зв`язок у телефонному режимі; він любить маму і сестру, однак наразі бажає проживати з бабусею. Натомість під час вирішення цієї справи, пояснення дитини змінилися, вочевидь внаслідок впливу сім`ї позивачки. Водночас ОСОБА_2 надала належні докази того, що вона спілкується з сином, цікавиться його життям, надсилає йому грошові кошти, а також продукти харчування та речі, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кулигін А. Є., на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2026 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кулигін А. Є., на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2026 року з підстав, визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано із Чернівецького районного суду Вінницької області матеріали справи № 150/531/24. У серпні 2026 року матеріали справи № 150/531/24 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду; відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом прокурора. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року клопотання заступника Генерального прокурора Логачова Віктора задоволено частково. Залучено прокурора до участі у справі № 150/531/24. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 21 травня 2010 року ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 19 травня 2022 року було розурвано. У шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . До 15 грудня 2022 року ОСОБА_4 проживав разом з матір`ю у м. Носівка Чернігівської області, а після вказаної дати, у зв`язку із поганим ставленням та жорстоким поводженням, він втік від матері до родичів у м. Київ, які допомогли йому дістатися до с. Мазурівка Вінницької області, де проживав його батько з родиною. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 загинув під час бойових дій в с. Первомайське Донецької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 21 лютого 2023 року серії НОМЕР_1 . Заочним рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року у справі № 150/137/23 позов ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього онука ОСОБА_7 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки і піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини. Згідно з довідкою Чернівецької селищної ради від 29 серпня 2024 року № 1339 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із дідом ОСОБА_12 , бабою ОСОБА_1 та дядьком ОСОБА_13 , які беруть активну участь у його вихованні, догляді та матеріальному забезпеченні. ОСОБА_2 з 2021 року в с. Мазурівка не проживає, участі у вихованні та матеріальному забезпеченні сина не бере. Відповідно до акта обстеження умов проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , від 02 вересня 2024 року, дитина має окрему кімнату, ліжко з білизною, будинок відповідає санітарно-гігієнічним умовам. Хлопець має комп`ютер, телефон, одяг відповідно до сезону та віку. За вказаною адресою проживають: ОСОБА_12 (дід ОСОБА_4 ), ОСОБА_1 (баба ОСОБА_4 ), ОСОБА_7 та ОСОБА_13 (дядько ОСОБА_4 ). Стосунки, традиції сім`ї є щирими, теплими та довірливими. Неповнолітній ОСОБА_4 продовжує проживати у сім`ї бабусі. Мати ОСОБА_2 дитину не провідує, вихованням дитини не займається. У бесіді з хлопцем з`ясовано, що неповнолітній ОСОБА_7 не має наміру повертатися та проживати з матір`ю та її сім`єю. Згідно з характеристикою, наданою Мазурівським ліцеєм Чернівецької селищної ради 29 серпня 2024 року, ОСОБА_7 позитивно характеризується за місцем навчання, проживає у сім`ї своєї бабусі ОСОБА_1 , яка бере активну участь у навчанні та вихованні онука і позитивно впливає на дитину. Він з повагою та любов`ю прислухається до її порад. Відтоді, як ОСОБА_4 проживає з бабусею, це більшість часу з початку його навчання, вона підтримує постійний зв`язок зі школою та класним керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи. Мати ОСОБА_4 - ОСОБА_2 не бере участі у навчанні та вихованні дитини, батьківські збори не відвідує, шкільним життям не цікавиться. Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Чернівецький центр первинної медико-санітарної допомоги Чернівецької селищної ради» (далі - КНП «Чернівецький центр первинної медико-санітарної допомоги Чернівецької селищної ради») від 02 вересня 2024 року № 783, протягом 2023 - 2024 років ОСОБА_7 звертався за медичною допомогою в супроводі; протягом зазначеного періоду мати з дитиною на прийом до лікаря не приходила. Згідно з відомостями Чернівецької селищної ради Вінницької області від 05 травня 2026 року № 467, ОСОБА_4 продовжує проживати за адресою: АДРЕСА_1 , разом із дідусем ОСОБА_12 та бабусею ОСОБА_1 , які забезпечують його усім необхідним та створили належні житлово-побутові умови для навчання та розвитку дитини. ОСОБА_2 проживає у м. Носівка Чернігівської області, вона не утримує та не провідує свого неповнолітнього сина. ОСОБА_14 бере активну участь у навчанні, вихованні внука та позитивно впливає на дитину. Вона повністю займається вихованням, утриманням та навчанням неповнолітнього внука, піклується про його оздоровлення, матеріальне забезпечення та всебічний розвиток. Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради повністю підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з актом обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , від 24 квітня 2025 року, в будинку зроблений сучасний ремонт, хлопець має дві окремі кімнати, де є ліжко, шафа, комп`ютерний стіл. Постільна білизна чиста, одяг чистий і випрасуваний. ОСОБА_4 має комп`ютер, сучасний телефон, усе необхідне для належного навчання та розвитку. ОСОБА_4 має щирі стосунки з бабусею та дідусем, довіряє та любить їх. ОСОБА_4 продовжує проживати в сім`ї бабусі та дідуся. Мати хлопця абсолютно ніякої участі у вихованні, утриманні та навчанні не бере. Згідно з характеристикою, наданою Мазурівським ліцеєм Чернівецької селищної ради 25 квітня 2025 року, ОСОБА_7 позитивно характеризується за місцем навчання. ОСОБА_4 проживає у сім`ї своєї бабусі ОСОБА_1 , яка бере активну участь у навчанні та вихованні внука, позитивно впливає на нього. Він з повагою та любов`ю прислухається до її порад. Відтоді як ОСОБА_4 проживає з бабусею вона підтримує постійний зв`язок зі школою та класним керівником, відвідує батьківські збори та шкільні заходи. Мати ОСОБА_4 - ОСОБА_2 не бере участі у навчанні та вихованні дитини, батьківські збори не відвідує. Шкільним життям не цікавиться. Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 від 09 липня 2025 року № 952/9/12816 на картковий рахунок ОСОБА_2 (IBAN НОМЕР_2 ) було зараховано частину одноразової грошової допомоги, призначеної комісією Міністерства оборони України, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, ОСОБА_7 , згідно з протокольним рішенням від 23 лютого 2024 року № 39/168 (2024), у розмірі 600 000,00 грн (25 березня 2024 року) та депоновано 900 000,00 грн. Згідно з висновком Органу опіки та піклування Чернівецької селищної ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав від 14 жовтня 2025 року № 1217, протягом 2023- 2025 років ОСОБА_15 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у родині своєї бабусі ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні. Мати дитини ОСОБА_2 за ці роки жодного разу не відвідувала дитину за місцем проживання. За медичною допомогою ОСОБА_4 звертався лише в супроводі бабусі. З 01 вересня 2025 року ОСОБА_15 є ліцеїстом 3 роти Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області (пансіон) з частковим утриманням за рахунок держави. Згідно з характеристикою ліцею ОСОБА_15 за час навчання зарекомендував себе з позитивного боку, як здібний, дисциплінований, старанний, наполегливий ліцеїст. За період навчання в ліцеї ОСОБА_16 , його мати ОСОБА_2 не брала участі у його вихованні, на батьківських зборах була відсутня. Вихованням ліцеїста ОСОБА_16 займається його бабуся ОСОБА_1 , яка систематично цікавиться станом його навчання та дисципліни й забезпечує усім необхідним для навчання. Як повідомив сам неповнолітній органу опіки та піклування, за час проживання з бабусею (з 2023 року до цього часу), мати не провідувала його жодного разу, не запрошувала до себе. Вона не цікавиться його життям та навчанням. За таких обставин Орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 самоусунулася від виховання неповнолітнього сина; відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток неповнолітнього сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, повна відсутність спілкування з дитиною, ненадання дитині доступу до культурних та інших духовний цінностей, несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі може негативно вплинути на загальний розвиток дитини, а тому орган опіки та піклування вважав доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно із довідкою КНП «Чернівецький центр первинної медико-санітарної допомоги Чернівецької селищної ради» від 08 жовтня 2025 року № 1010, протягом 2023-2025 років ОСОБА_7 звертався за медичною допомогою в супроводі бабусі ОСОБА_1 . Натомість протягом зазначеного періоду мати з дитиною на прийом до лікаря не приходила. У суді першої інстанції ОСОБА_7 пояснив, що поїхав проживати до батька понад 3 роки тому, через погане ставлення до нього в сім`ї матері, де його били, ображали, вживали стосовно нього багато нецензурних слів. Повертатися до матері він не бажає у будь-якому випадку. За останній рік з матір`ю він спілкувався можливо двічі, один із цих разів був тоді, коли він зателефонував, щоб ОСОБА_2 забрала з поштового відділення відправлення з подарунком для його сестри. З того часу, як він проживає з бабусею, мати не навідувала його, не пропонувала переїхати до неї, вона не цікавиться його життям та навчанням. Усім необхідним його забезпечує бабуся, у них дуже дружня родина, у якій він почувається комфортно. ОСОБА_4 підтримав думку ОСОБА_1 щодо позбавлення його матері батьківських прав. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 повторив свою думку щодо необхідності позбавлення його матері батьківських прав. Крім того, він висловив думку про те, що мати насправді не бажає щиро спілкуватися з ним, а діє лише з мотивів матеріальної заінтересованості. Він повідомив суду, що матір, отримавши кошти його державної грошової допомоги, частину цих коштів витратила на свої потреби, а іншу частину віддавати на його користь не бажала, погодившись віддати частину коштів лише після звернення до поліції. Після ухвалення судового рішення, яким у позбавленні її батьківських прав було відмовлено, вона не змінила свого ставлення до нього, не приїжджала, не цікавилася його життям, коштів бабусі на його утримання не надавала. Зазначив, що смс-повідомлення, які вона іноді надсилає йому, мають на меті не щирий інтерес до нього, а щоб її не позбавили батьківських прав, оскільки тоді вона не зможе витрачати надану йому грошову допомогу. Він переживає за долю тієї частини грошової допомоги, що в майбутньому ще буде надходити для нього, оскільки йому призначено 3 000 000,00 грн. ОСОБА_4 підтримав думку ОСОБА_1 щодо позбавлення його матері батьківських прав. Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав посилалася на те, що вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання сина ОСОБА_4 , зокрема, не бере участі у житті сина, не спілкується з ним, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, матеріально не забезпечує, тобто свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками; виявляє до сина виключно матеріальний інтерес, який полягає у розпорядженні коштами державної одноразової грошової допомоги, призначеної ОСОБА_4 у зв`язку із загибеллю батька. Правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19). Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками настільки, щоб це становило реальну загрозу для життя, здоров`я чи психічного розвитку ОСОБА_7 ; відповідачка має інтерес до сина (хоча й обмежений), зокрема, намагається спілкуватися з ним за допомогою телефонного зв`язку, цікавиться його навчанням; відповідачка має позитивні характеристики; доказів ведення ОСОБА_2 аморального способу життя матеріали справи не містять. Суд першої інстанції попередив відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання сина. Натомість апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , урахувавши висловлену у судах першої та апеляційної інстанції думку дитини, зокрема стосовно обставин зміни місця його проживання у кінці 2022 року (жорстоке поводження відповідачки з дитиною) та категоричного небажання спілкуватися з матір`ю (не відповідає на її повідомлення та телефонні дзвінки); неналежне розпорядження відповідачкою частиною державної одноразової грошової допомоги, призначеної дитині у зв`язку із загибеллю батька (відповідачка фактично позбавляє сина надії щодо розпорядження коштами державної грошової допомоги для побудови його майбутнього, зазначені кошти будуть використовуються ОСОБА_2 не в його інтересах); застосування до сина психологічного тиску, що викликає у нього відчуття страху та емоційні страждання; після ухвалення рішення суду, яким у позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 було відмовлено, вона не змінила свого ставлення до нього, не приїжджала, не цікавилася його життям, коштів на його утримання не надавала; зміна поведінки ОСОБА_2 на краще є малоймовірною. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кулигін А. Є., посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 . Із матеріалів справи відомо, що у березні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього внука ОСОБА_7 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки і піклування Чернівецької селищної ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав (справа № 150/137/23). Наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав обґрунтовувала тим, що у родині матері та вітчима дитину ображали та принижували, у зв`язку з чим з грудня 2022 року ОСОБА_4 проживає у сім`ї бабусі; після зміни дитиною місця проживання відповідачка жодного разу не цікавилася сином, не намагалася спілкуватися з ним, тобто повністю самоусунулася від участі у житті та вихованні сина. Заочним рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначене судове рішення було скасоване постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, а у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2024 року (провадження № 61-14891св23) погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, зокрема, з огляду на те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідачки щодо невиконання своїх батьківських обов`язків щодо сина; відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини; ОСОБА_2 , яка, крім сина ОСОБА_4 , має на утриманні ще двох малолітніх дітей 2014 та 2022 року народження, проживає у Чернігівській області, а отже має об`єктивні перешкоди для відвідування школи у Вінницькій області; до моменту зміни дитиною місця проживання відповідачка брала участь у його вихованні, навчанні, фізичному розвитку. Про необхідність змінити ставлення до виховання сина суди апеляційної та касаційної інстанцій ОСОБА_2 не попереджали. Аналізуючи наведене, обставини стосовно зміни дитиною місця проживання у грудні 2022 року, зокрема й з огляду на те, що у родині матері та вітчима, на той час малолітнього ОСОБА_7 , ображали та принижували, а також щодо самоусунення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків (до березня 2023 року) були предметом перевірки судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, за наслідками якої підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився Верховний Суд, не встановив. Таким чином, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, суду апеляційної інстанції належало перевірити доводи позивачки стосовно наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, після вирішення судами справи № 150/137/23, натомість суд апеляційної інстанції вдався до переоцінки доказів та доводів ОСОБА_1 , які стосувалися періоду з грудня 2022 року до березня 2023 року і вже були визнані судами недостатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав. Вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що з часу ухвалення згаданої постанови Верховного Суду від 06 березня 2024 року до дня звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (вересень 2024 року) минув незначний проміжок часу. Встановивши, що неповнолітній ОСОБА_7 категорично не бажає спілкуватися з матір`ю, зокрема, не відповідає на її повідомлення та на телефонні дзвінки, в той же час дійшов висновку про те, що відповідачка не виявляє інтересу до дитини, доводів ОСОБА_2 стосовно наявності у неї об`єктивних перешкод щодо відвідання сина за місцем його проживання/навчання належно не перевірив, відповідних висновків стосовно зазначеного не зробив. За таких обставин доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, є обґрунтованими. Сімейні стосунки мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20). Посилаючись на те, що зміна поведінки матері є малоймовірною, що фактично є припущенням, апеляційний суд не дослідив та не надав оцінки відповіді Служби у справах дітей Носівської міської ради від 25 квітня 2024 року, згідно з якою у сім`ї відповідачки та її чоловіка ОСОБА_10 насильство стосовно дітей не вчиняється, а також акту обстеження умов проживання від 18 квітня 2024 року, згідно з яким у сім`ї панує взаємопорозуміння та злагода; сім`я активно займається ремонтом та відбудовою придбаного будинку, висновків щодо прийняття чи відхилення вказаних доказів суд не зробив. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що ухвалюючи судове рішення про позбавлення відповідачки батьківських прав, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що перелік підстав для позбавлення батьківських прав, визначений частиною першою статті 164 СК України, є вичерпним і не передбачає такої підстави, як неналежне розпорядження законним представником коштами дитини. Права дітей та батьків щодо користування майном передбачені статтею 176 СК України, згідно з частиною першою якої батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Згідно з частиною першої статі 177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Відповідно до частини восьмої статті 177 СК України після припинення управління батьки зобов`язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Неналежне виконання батьками своїх обов`язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов`язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (частина дев`ята статті 177 СК України). Зазначене дає підстави для висновку про те, що неналежне розпорядження коштами дитини, стосовно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав, надає дитині можливість надалі, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду з позовом, зокрема, про відшкодування завданої їй матеріальної шкоди, проте не є самостійною підставою для позбавлення особи батьківських прав, а має розглядатися у сукупності із іншими визначеними частиною першою статті 164 СК України підставами. Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що урахувавши думку неповнолітнього ОСОБА_7 , апеляційний суд не звернув уваги на те, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, Верховний Суд зазначає, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17). Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Водночас, вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що під час вирішення справи № 150/137/23 в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснив, що 15 грудня 2022 року він самостійно поїхав від матері до батька, оскільки новий чоловік його мами інколи вчиняв щодо нього психологічний та фізичний тиск. Мати будь-якого тиску щодо нього не вчиняла, добре до нього ставилася. Спілкуватися з матір`ю йому ніхто не перешкоджав і не перешкоджає, він підтримує з нею зв`язок в телефонному режимі. Пояснив, що любить маму і сестру, однак наразі бажає проживати разом із бабою. Натомість під час вирішення цієї справи (№ 150/531/24) думка дитини змінилася. Неповнолітній ОСОБА_7 зазначив, що мати не цікавиться його життям, не бере в ньому участі та виявляє до нього виключно матеріальний інтерес, який полягає у розпорядженні коштами державної одноразової грошової допомоги, призначеної йому у зв`язку із загибеллю батька. Обставин зміни думки дитини за незначний проміжок часу суд апеляційної інстанції не з`ясував, не пересвідчився в тому, що неповнолітній ОСОБА_7 , який в силу свого віку сам обирав місце проживання, стосовно чого відповідачка не заперечувала, дійсно розуміє наслідки позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Наявність у дитини образи на матір та, відповідно, негативне ставлення до неї не свідчить про те, що вона усвідомлює наслідки позбавлення її батьківських прав та свідомо бажає розірвати з нею сімейні стосунки. Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку про те, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводів обох сторін, а також обставин, на які вони посилалися, зокрема, не встановив, які вчинки (поведінка) відповідачки після вирішення справи № 150/137/23 є такими, що становлять реальну загрозу для благополуччя дитини та дають обґрунтовані підстави для висновку, що її поведінку у кращу сторону змінити неможливо. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Застосувавши до ОСОБА_2 крайній захід у виді позбавлення батьківських прав, апеляційний суд належно не перевірив, чи усвідомлює неповнолітній ОСОБА_7 наслідки позбавлення його матері батьківських прав, чи свідомо він бажає розірвати з нею сімейні стосунки. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу Оскільки повноваження апеляційного суду дозволяють виправити недоліки, допущені під час попереднього розгляду справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувативикладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення. Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кулигін Артем Євгенович, задовольнити частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2026 року скасувати, справу № 150/531/24 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Згадані норми: Конституція України, ст. 51; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 419; СК України, ст. 182; СК України, ст. 164; СК України, ст. 7; СК України, ст. 150; СК України, ст. 155; СК України, ст. 165; СК України, ст. 166; СК України, ст. 176; СК України, ст. 177; СК України, ст. 171; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 8 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.