# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 126/701/25 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 126/701/25 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140829465 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140829465 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140829465 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 126/701/25 провадження № 61-7145св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: заявниця - ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька Інна Василівна, на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року у складі судді Хмель Р. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Шемети Т. М., Панасюка О. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заяви У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та заборонити йому: перебувати в місці проживання (перебування) заявниці за адресою її фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ; наближатися на 500 метрів до місця перебування, роботи, інших місць, які часто відвідує заявниця; особисто та через третіх осіб розшукувати заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому чоловікові, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; вести з нею листування, телефонні переговори або контактувати через інші засоби зв`язку, особисто і через третіх осіб. Заява обґрунтована тим, що з 18 жовтня 2018 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 . У червні 2022 року вони виїхали з України до Чехії, де винаймали квартиру. Однак із 2024 року сімейне життя між ними не склалося та постійно погіршується. Шлюбні відносини фактично припинені. Із січня 2025 року вона з їхніми спільними дітьми почала проживати окремо від чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 . Примирення та збереження шлюбу між ними є неможливим, оскільки він вживає алкогольні напої та в стані сп`яніння застосовує до неї фізичну силу, наслідками чого є синці на тілі (брав за волосся та кидав об стіну і виганяв з квартири на двір лише у верхньому одязі без особистих речей). Чоловік постійно погрожує забрати у неї дітей, залишав їх на певний період без засобів для існування. Вона боїться за себе та дітей. Вона була змушена повернутися з дітьми до України. З ініціативи чоловіка постійно виникають сварки, свідками яких часто стають діти. Це негативно впливає на їхній психічний стан і щоразу спричиняє їм усім душевні страждання. Із лютого 2025 року за адресою, де вона проживає, постійно приїжджають особи, які слідкують за нею та збирають інформацію. Заходять через город на подвір`я будинку, у зв`язку з чим вона викликала поліцію. Працівникам поліції вказані особи назвалися військовослужбовцями, що не відповідає дійсності, оскільки один із них є водієм ОСОБА_2 01 березня 2025 року біля будинку заявниці знову перебували зазначені особи, тому вона викликала поліцію. Після цього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 затримали працівники поліції та розпочали кримінальне провадження за частиною першою статті 182 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Короткий зміст судових рішень Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, заяву ОСОБА_1 задоволено. Видано стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис строком дії 6 місяців. Визначено тимчасові обмеження його прав, а саме: перебувати у місці проживання (перебування) заявниці; наближатися на 500 метрів до місця її перебування, роботи, інших місць, які часто відвідує заявниця; особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому чоловікові, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; вести листування, телефонні переговори із заявницею або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру стосовно заявниці. Поліція Чеської Республіки стосовно нього вживала заходи впливу з метою запобігання та недопущення вчинення зазначених дій, зокрема, склала протокол про виселення чоловіка із спільного із ОСОБА_1 місця проживання. Матеріали справи містять витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення відомостей про кримінальне провадження на підставі частини першої статті 182 КК України. У цьому провадженні під час досудового розслідування допитали свідка ОСОБА_6 . Він підтвердив, що за дорученням чоловіка приїхав до України з метою нагляду за заявницею та дітьми і намагався встановити їхнє місце перебування. Ознайомившись зі справою № 760/18121/16-ц (за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба в справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у спілкуванні з дитиною), обставини якої, зокрема, підтверджують посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 не виконує рішення про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини у спорі між ним і його колишньою дружиною, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначене додатково вказує про наявність ризиків, на які посилалася заявниця звертаючись до суду із цією заявою. Постановою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року (провадження № 61-13504св25) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив доводів ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не повідомив його про дату та час судового засідання, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 , а також, оцінивши ризики продовження домашнього насильства у майбутньому, для попередження вчинення такого, з метою реального захисту і відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів постраждалої особи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису у визначеному виді. Суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що судове рішення порушує його право на вільне пересування та спілкування, порушує його батьківські права на участь у вихованні та спілкуванні з його дітьми, оскільки застосований судом обмежувальний припис є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки ОСОБА_1 , з огляду на наявність ризиків, встановлених, зокрема, на підставі показань свідка ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12025025100000022. Апеляційний суд визнав необґрунтованими посилання ОСОБА_2 на те, що застосовані судом заходи обмежують його процесуальні права та можливості як сторони у судових справах про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_1 , а також про визначення місця проживання їхніх дітей, оскільки заявник під час розгляду таких справ не позбавлений можливості брати у них участь через представника або у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не довела вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, зважаючи на те, що поліцією Чеської Республіки в м. Прага 05 січня 2025 року було складено протокол про вчинення ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 домашнього насильства; згідно з приписом про виселення від 05 січня 2025 року вих. № KRPA-6864-4/CJ-2025-001115, ОСОБА_2 виселено із спільного житла сторін, у зв`язку із загрозою безпеки його дружині та дітям. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що зазначене у сукупності безумовно підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 та, відповідно, є підставою для застосування до нього обмежувального припису. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У травні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька І. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2021 року у справі №522/22472/21, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19, від 14 січня 2020 року у справі № 754/6995/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19, від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 30 травня 2019 року у справі № 159/5880/18, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не звернув уваги на те, що заявниця на вказала, яке домашнє насильство стосовно неї вчиняє ОСОБА_2 , не надала жодного доказу на підтвердження зазначеного. У той же час, судам належало встановити, яким формам домашнього насильства піддавалася заявниця, та оцінити ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Надані ОСОБА_1 документи підтверджують виключно один випадок словесного конфлікту 04 січня 2025 року між ними. Із 05 січня 2025 року ОСОБА_2 не спілкувався зі ОСОБА_1 , йому невідомо, де та в яких умовах проживають його діти. Дізнавшись про те, що ОСОБА_2 має намір звернутися до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дітей, ОСОБА_9 почала створювати фіктивні докази будь-якої незаконної поведінки ОСОБА_2 , зокрема 28 лютого 2025 року вона звернулася до Відділення поліції № 1 Гайсинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, посилаючись на те, що в період з 15 лютого 2025 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 незаконно збирають про неї та дітей конфіденційну інформацію. Водночас він не знайомий із вказаними особами, ніколи з ними не спілкувався. Суди попередніх інстанцій не врахували, що фактично заявниця намагається вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей (справа № 126/265/25), зокрема, усунути ОСОБА_2 від спілкування з дочками, а також із нею стосовно питань, які стосуються дітей. Надані ОСОБА_1 14 травня 2025 року документи, викладені чеською мовою, створені невідомими особами, не засвідчені органами поліції Чеської Республіки; тексти, викладені у вказаних документах від імені ОСОБА_10 та малолітньої ОСОБА_11 , не містять жодного підтвердження того, що такі відомості дійсно повідомлялися вказаними особами. Заявниця, зловживаючи процесуальними правами, вчинила всі можливі дії, спрямовані на передачу цієї справи на розгляд судді Хмелю Р. В., який є знайомим її матері, що дає підстави для висновку про незаконність та необ`єктивність рішення суду першої інстанції. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції вдруге, апеляційний суд проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 лютого 2026 року (провадження № 61-13504св25), зокрема щодо наявності обов`язкових для скасування рішення місцевого суду, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України. У червні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Н. В., у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та здійсненою судами оцінкою доказів. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 піддавалася домашньому насильству зі сторони ОСОБА_2 у різних формах - фізичному, економічному та психологічному, та належним чином оцінили ризики його продовження та повторного вчинення. Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_2 про дату і час судового засідання у суді першої інстанції, та встановив, що такі доводи заявника не знайшли свого підтвердження. Правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності реальних ризиків продовження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявниці підтверджується також і тим, що він умисно порушив встановлений щодо нього 12 червня 2025 року Бершадським районним судом Вінницької області чинний обмежувальний припис. Він продовжував переслідувати та відстежувати ОСОБА_1 . Щоб уникнути переслідувань заявниця змінила як номер свого мобільного телефону, так і сам пристрій мобільного зв`язку. А з вересня 2025 року разом із доньками переїхала до м. Українка Обухівського району Київської області. Про своє нове місце проживання та новий номер телефону заявниця ОСОБА_2 не повідомляла і не бажала повідомляти. 27 жовтня 2025 року приблизно о 13:00 год, в момент перебування дітей за адресою: АДРЕСА_2 , яких на прохання матері супроводжувала її знайома від Центру розвитку дитини «Little people» до місця їх проживання (перебування) в м. Українка, ОСОБА_2 схопив обох дітей та протягом доби вивіз закордон, як з`ясувалося пізніше, через пункт пропуску «Краківець». Він приховував від неї, де знаходяться діти, і що він вивіз дітей у Чехію. Після 27 жовтня 2025 року ОСОБА_2 продовжував чинити психологічне насильство стосовно ОСОБА_1 , через третіх осіб, організувавши її переслідування та стеження за нею. У зв`язку з чим на цей час Обухівським РУП ГУНП в Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 07 листопада 2025 року № 12025111230001967 за попередньою правовою кваліфікацією за частиною першою статті 382, частиною другою статті 182 КК України, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілою. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька І. В., на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька І. В., на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Бершадського районного суду Вінницької області цивільну справу № 126/701/25; надано учасникам справи строк для подання відзиву. У червні 2026 року матеріали справи № 126/701/25 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Фактичні обставини справи Суди встановили, що з 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у них народилися діти: дочка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до протоколу «Фосфор 514» від 05 січня 2025 року, складеного поліцією Чеської Республіки в м. Прага, 04 січня 2025 року о 21:07 год на гарячу лінію поліції надійшов виклик про вчинення домашнього насильства за адресою: АДРЕСА_3 , за результатами якого складено протокол про вчинення домашнього насильства, припис про виселення, протокол про виселення, роз`яснення для виселеної особи та роз`яснення для особи, якій загрожує небезпека. Згідно з приписом про виселення від 05 січня 2025 року вих. № KRPA-6864-4/CJ-2025-001115 о 00:30 год співробітник поліції Чеської Республіки прапорщик Адріана Пліскова відповідно до своїх повноважень виселила ОСОБА_15 зі спільного житла, де він проживає з особами, яким загрожує небезпека, а саме ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 строком на 10 днів. Обґрунтування виселення: ОСОБА_20 (особа, що вчинила насильство) 04 січня 2024 року у спільному житлі - квартирі АДРЕСА_4 , спочатку приблизно о 16:00 год вживав алкоголь, близько 19:00 год. почав сваритися зі своєю дружиною ОСОБА_16 (особа, якій загрожує небезпека), розкидавши речі по квартирі та змушував її прибрати, потім почав звинувачувати її у поганому прибиранні, після чого виникла словесна суперечка, під час якої він схопив особу, якій загрожує небезпека, за руки та сильно її трусив, спричинивши синці на її правій руці та подряпини на руках, також словесно образив її у присутності їхніх трьох дітей та няні. В рамках допиту дружини - особи, якій загрожує небезпека, та інших осіб було встановлено, що особа, що вчинила насильство, вчиняє домашнє насильство щодо особи, якій загрожує небезпека, а також щодо своїх дітей. Особа, що вчинила насильство, протягом тривалого часу, щонайменше з 2021 року, неодноразово вчиняла фізичне насильство щодо своєї дружини, що зазвичай пов`язано зі вживанням особою, що вчинила насильство, алкоголю, вживання алкоголю відбувається нерегулярно, іноді йдеться про інциденти з інтервалом в три дні, а іноді рідше, тоді як останнім часом, щонайменше останні 6 місяців, частота вживання алкоголю та пов`язані з ним фізичні напади почастішали. Особа, що вчинила насильство, також вчиняє інші форми насильства, зокрема шантаж, а саме погрожує забрати у особи, якій загрожує небезпека, дітей, це головним чином пов`язано з фінансовою ситуацією, в якій особа, що вчинила насильство, є джерелом доходу сім`ї та погрожує особі, якій загрожує небезпека, припинити її доступ до доходів та висилити з квартири тощо, таким чином, використовує фінансову залежність особи, якій загрожує небезпека. Особа, що вчинила насильство, також намагається соціально ізолювати від суспільства особу, якій загрожує небезпека. Було встановлено, що існує чіткий розподіл ролей між особою, яка вчинила насильство, та особою, якій загрожує небезпека, і це тривала поведінка особи, яка вчинила насильство, причому частота інцидентів останнім часом зростає. Дії особи, яка вчинила насильство, також впливають на дітей у спільному житлі. З огляду на встановлені факти, ОСОБА_15 було виселено із спільного житла, щоб запобігти можливості небезпечного нападу на особу, якій загрожує небезпека, а також, щоб надати особі, якій загрожує небезпека, можливість вирішити цю критичну ситуацію та таким чином уникнути впливу особи, яка вчинила насильство. Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження від 01 березня 2025 року № 12025025100000022 за кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 182 КК України, 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ВП № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області із заявою про вчинення злочину, зокрема, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно збирають стосовно неї та її дітей конфіденційну інформацію. Відповідно до протоколу допиту потерпілої ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року у кримінальному провадженні за № 12025025100000022, вона пояснила, що з 18 жовтня 2018 року проживала у шлюбі із ОСОБА_2 . За час спільного проживання у них народилося двоє дітей. Спільно з ними також проживала дочка ОСОБА_2 від його попереднього шлюбу - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З червня 2022 року вони всі разом проживали у Чеській Республіці. Її чоловік часто зловживав алкогольними напоями та постійно вчиняв агресивні дії щодо неї та їх дітей, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Не витримавши такого життя, вона з дітьми виїхала до України та подала до Бершадського районного суду Вінницької області позов про розірвання шлюбу та позов про визначення місця проживання дітей. Через телефонні дзвінки ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_1 та повідомляв, що йому відомо, де вона знаходиться та що він «найме бандитів для розправи з нею». Також ОСОБА_1 повідомила, що до власниці будинку, в якому вона проживала із дітьми, почали телефонувати сусіди та говорити про те, що поблизу будинку постійно знаходяться невідомі автомобілі та невідомі особи, які при появі сусідів під різними приводами розпитували про те, де саме проживає жінка з двома дітьми. З анонімних джерел ОСОБА_1 дізналася, ким саме були ті невідомі особи, що здійснювали спостереження за будинком, в якому вона проживала. Враховуючи наведені обставина, ОСОБА_1 звернулася до поліції. Також ОСОБА_1 надала протоколи допиту свідків у вищевказаному кримінальному провадженні, які повідомили схожі обставини. Свідок ОСОБА_8 повідомив, що він неофіційно та тривалий час надав послуги перевезення сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час їх проживання в Чехії. Після того, як ОСОБА_1 переїхала з дітьми до України, ОСОБА_8 , за проханням ОСОБА_2 , щодня їздив у м. Бершадь, а саме туди, де проживає ОСОБА_1 з дітьми, щоб знаходитися поруч. Також ОСОБА_8 був готовий придбати будинок поблизу ймовірного місця проживання ОСОБА_1 та її дітей, щоб бути поруч та надавати їм, у разі необхідності, допомогу. Фінансування та купівлю будинку мав здійснювати ОСОБА_2 . Надалі ОСОБА_8 знову на прохання ОСОБА_2 почав шукати ОСОБА_1 з дітьми для надання їм будь-якої допомоги, однак був виявлений працівниками поліції поблизу будинку куми ОСОБА_1 у м. Бершадь. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У статті 5 ЦПК України вказано, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У частині першій статті 15, частині першій статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку, на який видається обмежувальний припис, належить до компетенції суду. Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24). Водночас необхідно брати до уваги, що тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи (постанова Верховного Суд від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19). Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, зокрема, доведення ОСОБА_9 факту вчинення ОСОБА_2 стосовно неї домашнього насильства психологічного, фізичного та економічного характеру, оцінивши ризики продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, чинники і умови, які створюють або можуть створити небезпеку для заявниці, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування до ОСОБА_2 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», зокрема, шляхом визначення тимчасових обмежень його прав, а саме: перебувати у місці проживання (перебування) заявниці; наближатися на 500 метрів до місця її перебування, роботи, інших місць, які часто відвідує заявниця; особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому чоловікові, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; вести листування, телефонні переговори із заявницею або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Суд апеляційної інстанції перевірив доводи ОСОБА_2 про те, що таке судове рішення порушує його право на вільне пересування та спілкування, порушує його батьківські права на участь у вихованні та спілкуванні з дітьми, оскільки застосований судом обмежувальний припис у є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки ОСОБА_1 , з огляду на наявність ризиків, встановлених, зокрема, на підставі показань свідка ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12025025100000022. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не довела вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, є необґрунтованими та фактично зводяться до незгоди заявника зі здійсненою судами оцінкою доказів, зокрема, протоколу про вчинення ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 домашнього насильства, складеного поліцією Чеської Республіки в м. Прага 05 січня 2025 року, а також припису про його виселення із спільного житла сторін, у зв`язку із загрозою для безпеки його дружини та дітей від 05 січня 2025 року вих. № KRPA-6864-4/CJ-2025-001115. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Доводи касаційної скарги про те, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції вдруге, апеляційний суд проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 лютого 2026 року (провадження № 61-13504св25), зокрема щодо наявності обов`язкових підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України для скасування рішення місцевого суду, є необґрунтованими. Урахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 лютого 2026 року (провадження № 61-13504св25), суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 було достовірно відомо про призначення судового засідання на 11 червня 2022 року; відсутність повідомлення про дату та час проголошення рішення суду (12 червня 2022 року) не впливає на законність та обґрунтованість ухваленого рішення і не може бути підставою для його скасування, зокрема, зважаючи на те, що процесуальний закон не покладає на суд обов`язку забезпечити обов`язкову присутність сторін при проголошенні судового рішення, а лише передбачає право учасників бути присутніми у цьому засіданні (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2025 року у справі № 913/182/20). Колегія суддів Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані посилання ОСОБА_2 на те, що заявниця, зловживаючи процесуальними правами, вчинила всі можливі дії спрямовані на передачу цієї справи на розгляд судді Хмелю Р. В., який є знайомим її матері, що дає підстави для висновку про незаконність та необ`єктивність рішення суду першої інстанції. Так, обов`язкові підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд передбачені частиною першою статті 411 ЦПК України. Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини першої вказаної статті ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою. ОСОБА_2 жодної з указаних підстав належно не обґрунтував, як на підставу касаційного оскарження не посилався. Таким чином, установивши наявність ризиків продовження психологічного насильства та необхідність застосування обмежувального припису як превентивного заходу, спрямованого на забезпечення безпеки ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення її заяви. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що заходи, визначені судом першої інстанції, спрямовані виключно на запобігання домашньому насильству та забезпечення безпеки постраждалої особи і не вирішують питань щодо участі батька у вихованні дітей, визначення способу його спілкування з ними чи обсягу батьківських прав. Сам лише факт видачі обмежувального припису не позбавляє ОСОБА_2 статусу батька, не припиняє його батьківських прав та не звільняє сторони від обов`язку виконувати судові рішення (в разі їх наявності), або інші домовленості щодо участі батька у вихованні дітей. А тому застосування передбачених законом заходів реагування на домашнє насильство не може розцінюватися як втручання у законні права особи на спілкування з дітьми. За встановлених у цій справі обставин, оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та, надавши належну оцінку фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 . З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька І. В., підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька Інна Василівна, залишити без задоволення. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Згадані норми: ЦК України, ст. 16; ЦПК України, ст. 376; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 4; ЦПК України, ст. 5; ЦПК України, ст. 350-4; ЦПК України, ст. 350-6; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 410; КК України, ст. 182 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.