# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/32814/24-ц Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 757/32814/24-ц Дата ухвалення: 2026-10-21 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140829491 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140829491 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140829491 Наведено правову позицію з офіційної Бази правових позицій Верховного Суду. ## Правова позиція з офіційної бази ВС Порядок ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат Додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта та його невід'ємною складовою, тому ухвалюється в тому самому складі суду й порядку, що й первісне рішення. Розгляд апеляційним судом заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу в порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, коли основну справу було розглянуто у відкритому судовому засіданні з викликом сторін, є порушенням норм процесуального права та права на справедливий судовий розгляд. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15745 ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2026 року м. Київ справа № 757/32814/24-ц провадження № 61-894св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи:приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «ІНТЕРЗВ`ЯЗОК», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису про обтяження нерухомого майна, в якому просила зняти заборону відчуження нерухомого майна та виключити запис про обтяження, який був внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Юрієм Вікторовичем до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна про обтяження 06 квітня 2005 року № 1850828, на підставі договору іпотеки від 06 квітня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Юрієм Вікторовичем за реєстровим № 1663, щодо належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року у складі судді Ільєвої Т. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «Інтерзв`язок» про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису про обтяження нерухомого майна відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Овчаренком І. С., задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Знято заборону відчуження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , накладену 06 квітня 2005 року приватним нотаріусом Каплуном Ю. В., реєстраційний номер обтяження 1850828. Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження нерухомого майна, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , виконаний приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. від 06 квітня 2005 року, реєстраційний номер обтяження 1850828. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Овчаренка І. С., задоволено частково. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 5 000 грн судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт отримання ОСОБА_1 послуг адвоката Адвокатського Бюро «Ігоря Овчаренка «Раціональні правові рішення» з надання правової допомоги. Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, апеляційний суд виходив з того, що ця справа при її перегляді у суді апеляційної інстанції для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, що вже надавалися протягом тривалого розгляду справи, залучення до участі у справі інших учасників, тому заявлений розмір витрат на правничу допомогу є завищеним. Врахувавши співмірність наданої правничої допомоги та гонорару, а також складність справи, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню частково, а стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 необхідно витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. При цьому, заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Овчаренка І. С., було вирішено без повідомлення та виклику учасників справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у січні 2026 року до Верховного Суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що положеннями статті 270 ЦПК України встановлено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Враховуючи, що постанова апеляційного суду по суті спору була прийнята за результатом розгляду справи у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи, додаткова постанова повинна була прийматися у такому ж порядку. У порушення наведеного, апеляційний суд розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення без виклику учасників справи. Більше того, суд навіть не повідомив учасників справи про розгляд такої заяви, чим порушив право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на подання заперечень проти відповідної заяви. Відзиви на касаційну скаргу часники справи до суду не подали. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. 05 березня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду. 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Тлумачення положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Положення ЦПК України визначають обов'язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала). Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не надала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України, слід взяти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалося на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні. У процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони.Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, провадження № 12-43гс22, в якій на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано правове питання про порядок і процедуру ухвалення додаткового судового рішення. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України). Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акта виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Враховуючи те, що постанова Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року прийнята за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням та викликом учасників справи, тому відповідно до вимог ЦПК України додаткова постанова Київського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року мала прийматися у такому самому порядку, що й первісне судове рішення. У порушення наведеного, суд апеляційної інстанції розглянув заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи. Зазначене унеможливило іншій стороні надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України), а це є порушенням права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково. Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року скасувати та передати питання ухвалення додаткового судового рішення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Згадані норми: ЦПК України, ст. 270; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 246; ЦПК України, ст. 15; ЦПК України, ст. 133; ЦПК України, ст. 137; ЦПК України, ст. 182; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 419; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.