# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 369/5887/21 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 369/5887/21 Дата ухвалення: 2026-09-29 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 140829588 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140829588 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140829588 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2026 року м. Київ справа № 369/5887/21 провадження № 51-1679 км 26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 року стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Колодисте, Уманського району, Черкаської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Києво-Святошинський районний суд Київської області вироком від 02 червня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2026 року, засудив ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив від нього за закінченням строків давності. За встановлених судами обставин ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин. 15 вересня 2019 року приблизно о 02:30 ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «HYUNDAI EQUUS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався автодорогою Н-01 «Київ - Знам`янка» зі сторони м. Києва в напрямку м. Обухів Київської області. Під час руху ОСОБА_8 порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 2.10. п.п. а, г, д, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР): проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу при виникненні небезпеки для руху у вигляді двох пішоходів ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ), які перетинали проїзну частину справа наліво відносно напрямку руху автомобіля в невстановленому місці, поза межами пішохідного переходу, в результаті чого здійснив на них наїзд. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після наїзду на пішоходів ОСОБА_8 , усвідомлюючи те, що своїми протиправними діями поставив у небезпечний для життя стан постраждалих, які в результаті ДТП отримали тілесні ушкодження, були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, завідомо залишив їх без допомоги. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник, не погоджуючись із судовими рішеннями через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що: - орган досудового розслідування порушив строки досудового розслідування та повідомив ОСОБА_8 про підозру поза межами цих строків; - обшук у домоволодінні та автомобілі проведено без згоди обвинуваченого та його участі, без дозволу слідчого судді, тому вилучені речові докази та висновки експертиз, отримані за результатами їхнього дослідження, є недопустимими; - під час судового розгляду не було допитано свідків - безпосередніх очевидців ДТП; - суди на підтвердження висновків про винуватість ОСОБА_8 врахували його показання в якості свідка, отримані під час досудового розслідування в порушення ч. 3 ст. 87 КПК; - ОСОБА_8 необґрунтовано визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК, зокрема, не встановлено сукупності їх обов`язкових складових; не доведено причинного зв`язку між діями засудженого та наслідками; не враховано неправомірну поведінку постраждалих; - суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 404, 419 КПК та не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту, не зробив повного аналізу обставин кримінального провадження та належної оцінки відповідно до вимог ст. 94 КПК кожному доказу окремо та їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення; - суди постановили рішення, які не відповідають вимогам КПК. Позиції учасників судового провадження Захисник підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити. Прокурор та представник потерпілого вважали касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою та просили залишити її без задоволення. Мотиви Суду Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Отже суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, про що заявляв захисник у касаційній скарзі. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. У касаційній скарзі захисник також указує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що, на його думку, вплинуло на обґрунтованість висновків судів про правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за статтями 286, 135 КК. Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Положеннями ч. 1 ст. 413 КПК передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту. За змістом ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення. Для постановлення такого судового рішення суд апеляційної інстанції з дотриманням визначеної главою 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, а саме надати оцінку оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам. За результатами такої перевірки апеляційний суд має ухвалити рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370, 419 цього Кодексу. При цьому така перевірка має бути зроблена із додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне та справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (частина перша статті 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження та оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених статтею 404 КПК. Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх з фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2,7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суд обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, було вивчено. Проте суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 , зазначених вимог закону дотримався не в повній мірі. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК. Під час судового розгляду ОСОБА_8 заперечував порушення ним ПДР під час події 15 вересня 2019 року, зазначав про те, що пішоходи переходили проїзну частину в невстановленому місці, в темну пору доби, і він їх на дорозі не бачив. Не погоджуючись із указаним вироком, захисник подав апеляційну скаргу, в якій стверджував про те, що висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень ґрунтуються на недопустимих доказах, та про необґрунтованість кваліфікації його дій за вказаними нормами кримінального закону. Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. При цьому суд апеляційної інстанції, врахувавши докази, досліджені судом першої інстанції, дійшов таких висновків: - під час проведення обшуку не було порушено права ОСОБА_8 на захист; - відомості, отримані в результаті слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_8 , обґрунтовано враховані судом як доказ його винуватості; - зібрані в провадженні докази узгоджуються між собою, отримані в передбачений КПК спосіб; - дані відеозапису з відеореєстратора з автомобіля ОСОБА_8 підтверджують можливість виявлення для нього як для водія пішоходів, які переходили дорогу; - показання ОСОБА_8 про те, що він не думав, що наїхав на людей, обґрунтовано враховано судом як обраний спосіб захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєне; - неуважність ОСОБА_8 , який, керуючи автомобілем у темний час доби, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу своєчасно виявити перешкоду, свідчить про порушення пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 2.10 п.п. а, г, д, 12.2, 12.3 ПДР, які призвели до ДТП, в результаті якої відбувся наїзд на двох пішоходів. Разом із тим суд апеляційної інстанції так і не перевірив із достатньою ретельністю доводів захисника про необґрунтоване притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень. За нормативним визначенням об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, складається з: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, суспільно небезпечних наслідків, причинного зв`язку між порушенням і наслідками. Склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті суспільно небезпечних наслідків. Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК. Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 березня 2026 року № 676/2180/16-к). Суд апеляційної інстанції не з`ясував суті змісту інкримінованих ОСОБА_8 конкретних порушень ПДР, не зіставив і не проаналізував наявних у справі даних про механізм ДТП, не встановив, чи були пішоходи перешкодою або небезпекою для руху. Більше того, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки діям пішоходів на предмет їхньої відповідності ПДР та причинного зв`язку між ними та виникненням ДТП, хоча, викладаючи встановлені обставини, зазначив про те, що пішоходи перетинали проїзну частину поза межами пішохідного переходу, у невстановленому місці. За п. 12.3 ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. На підтвердження порушення ОСОБА_8 вимог пунктів 12.2, 12.3 ПДР суд апеляційної інстанції послався на висновок експерта від 19 листопада 2020 року № 12-1/2291. Водночас залишив без уваги цей висновок у частині того, що при дослідженні п`яти варіантів розвитку події встановити експертним шляхом відповідність дій водія приписам п. 12.3 ПДР не виявилося можливим через велику різницю відстані та часу при встановленні видимості пішоходів на проїзній частині. Також суд апеляційної інстанції не зробив власної оцінки на предмет допустимості доказів, якими він підтвердив винуватість ОСОБА_8 . Таким чином, при здійсненні апеляційної процедури не було належним чином виконано приписів ст. 2 КПК (завдання кримінального провадження), а допущені порушення є істотними і перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безспірного висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК, та правильність застосування відповідного закону про кримінальну відповідальність. Тому оскаржену ухвалу не можна залишити в силі, вона підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню через допущення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, то Суд позбавлений можливості перевірити інші доводи касаційної скарги сторони захисту, відтак касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати зазначене, ретельно з використанням наданих законом процесуальних можливостей перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, а також інші доводи захисника в касаційній скарзі, дати на них вичерпні відповіді та постановити законне й обґрунтоване рішення, умотивувавши свої висновки належним чином. Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд постановив: касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 року стосовно ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Згадані норми: КК України, ст. 286; КК України, ст. 135; КК України, ст. 74; КПК України, ст. 87; КПК України, ст. 94; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 412; КПК України, ст. 413; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 409; КПК України, ст. 404; КПК України, ст. 419; КПК України, ст. 2; КПК України, ст. 7; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.