# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 260/3971/24

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 260/3971/24
Дата ухвалення: 2026-10-22
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140853842
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140853842
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140853842

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 260/3971/24
адміністративне провадження № К/990/5669/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №260/3971/24
за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн;
- зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн, на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн;
- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
- зобов`язати ТУ ДСА в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2021 році - з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів;
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року позов задоволено.
3. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по 31 травня 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.
4. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по 31 травня 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.
5. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
6. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2024 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн та у 2024 році 3028 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.
7. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, у якій, зокрема, посилалося на те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду із цим адміністративним позовом.
8. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі №260/3971/24 в частині задоволення позовних вимог за період з 20 липня 2022 року по 29 лютого 2024 року скасовано та ухвалено в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 20 липня 2022 року по 29 лютого 2024 року залишено без розгляду.
9. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі №260/3971/24 залишено без змін.
10. Залишаючи позов в частині позовних вимог без розгляду, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
11. При цьому, судом апеляційної інстанції вказано про те, що суддівська винагорода є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, який прожитковий мінімум для працездатних осіб застосовується для нарахування їй суддівської винагороди. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з дня отримання суддівської винагороди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. Не погоджуючись із постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатської області та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
13. На обґрунтування касаційної скарги позивачка зазначає про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення Закарпатського окружного адміністративного суду, застосувавши до вимог за період 20.07.2022 по 29.02.2024 правові наслідки пропущення строку на звернення до суду. Касатор зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не застосував приписів статті 328 КЗпП України, що підлягала застосуванню, відповідно до якої при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. Так, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що трудовий спір стосувався грошових вимог, що давало право суду першої інстанції, задовольняючи вимоги, не обмежуватись строком в силу вимог статті 238 КЗпП України. Таким чином, на думку позивачки, має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, внаслідок чого скасоване законне рішення суду першої інстанції.
IV. Позиція інших учасників справи
14. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
15. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Соколова В.М., Уханенка С.А., від 26 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №260/3971/24.
16. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні з 22 жовтня 2026 року.
VI. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
17. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
19. Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
20. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
21. Відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
22. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
23. Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
VІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги.
26. ОСОБА_1 оскаржила в касаційному порядку постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 20 липня 2022 року по 29 лютого 2024 року.
27. У іншій частині постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у касаційному порядку не оскаржується.
28. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
29. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. За усталеною практикою Верховного Суду положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
31. Суд зауважує, що суддівська винагорода за своєю правовою природою є різновидом заробітної плати, гарантованою державою, яка отримується у якості винагороди за здійснення правосуддя на професійній основі, а відтак правовідносини щодо її нарахування та виплати мають характер трудових відносин у частині захисту майнового права на її отримання, що узгоджується, зокрема, з положеннями статті 43 Конституції України.
32. Водночас положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не встановлюють спеціального строку звернення до суду з вимогами, що виникають із правовідносин щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, а відтак не містять норм, які б визначали особливий порядок обчислення чи тривалість такого строку.
33. З огляду на викладене, у спорах про стягнення суддівської винагороди у разі її неналежної виплати підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України, яка встановлює спеціальні строки звернення до суду з вимогами, що випливають із трудових правовідносин, зокрема щодо виплати належної за працю винагороди. Застосування саме цієї норми забезпечує ефективний судовий захист порушеного майнового права та не допускає звуження обсягу гарантій оплати праці для осіб, які перебувають на публічній службі, порівняно з іншими категоріями працівників.
34. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.
35. У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
36. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
37. Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
38. Крім цього, Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
39. Верховний Суд зазначає, що, незважаючи на те, що у справі № 460/21394/23 вирішувалося питання щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, а не суддівської винагороди, викладені в постанові Судової палати від 21.03.2025 правові висновки стосуються загальних засад застосування статті 233 КЗпП України та підлягають урахуванню незалежно від особливостей проходження відповідного виду публічної служби. Зазначені висновки спрямовані на забезпечення єдності судової практики щодо визначення редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню до триваючих у часі правовідносин, а відтак підлягають урахуванню судами під час вирішення спорів, пов`язаних із виплатою суддівської винагороди, зокрема й у справі, що розглядається.
40. Отже, правовідносини за період невиплати ОСОБА_1 спірних сум суддівської винагороди, позовні вимоги за який залишені судом апеляційної інстанції без розгляду, врегульовано приписами статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, яка була чинною в період спірних правовідносин.
41. Ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати суддівської винагороди, правовідносини щодо її ненарахування та невиплати за спірний період підлягають регулюванню приписами частини першої статті 233 КЗпП України.
42. Суд зауважує, що положенням частини першої статті 233 КЗпП України початок перебігу строку звернення до суду у спорах щодо оплати праці визначається з урахуванням факту невиплати відповідної суми за конкретний розрахунковий місяць, оскільки суддівська винагорода має щомісячний характер. За таких умов позивачка має самостійне право на судовий захист щодо кожного місяця, у якому, на її переконання, відбулося порушення права на належну оплату праці, а відтак строк звернення до суду підлягає обчисленню окремо за кожною щомісячною виплатою. Неврахування цієї обставини призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та безпідставного залишення без розгляду позовних вимог за період з 20 липня 2022 року по 29 лютого 2024 року.
43. Верховний Суд звертає увагу на те, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права на виплату належного їй розміру суддівської винагороди, є дата ознайомлення позивачки з документом, що відображає фактичні суми виплат.
44. Чинне законодавство не встановлює спеціальної форми такого документа та порядку його доведення до відома судді. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нарахування та виплату суддівської винагороди, фінансові повідомлення або інші документи, що містять відомості про складові виплати, їх розміри та здійснені утримання, які надаються під час виплати суддівської винагороди і з яких суддя має об`єктивну можливість встановити розмір отриманої суми, її складові та можливу неповноту виплати.
45. Саме з моменту ознайомлення з таким документом у судді виникає реальна можливість та об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити можливі порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
46. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
47. Проаналізувавши положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку відповідного суду інформувати суддю про суму нарахованої та виплаченої суддівської винагороди з детальним розшифруванням її складових. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.
48. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
49. Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
50. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.
51. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:
(a) валова сума нарахованої заробітної плати;
(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;
(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.
52. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.
53. Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.
54. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20 липня 2022 року по 29 лютого 2024 року, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивачки (якщо так, то в якій формі), та коли позивачка набула документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум суддівської винагороди за кожен місяць зазначеного періоду.
55. Також Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
56. Доводи позивачки про відсутність пропуску строку звернення до суду з посиланням на положення статті 238 КЗпП України Верховний Суд уважає необґрунтованими з огляду на таке.
57. Стаття 233 КЗпП України визначає строки, протягом яких працівник має право звернутися до суду за вирішенням трудового спору, тоді як стаття 238 цього Кодексу регулює повноваження суду при вирішенні грошових вимог у трудових спорах. Отже, зазначені норми мають різне правове призначення, а приписи статті 238 КЗпП України не можуть тлумачитися як такі, що встановлюють виняток із правил про строки звернення до суду, визначених статтею 233 цього Кодексу.
58. Передбачене статтею 238 КЗпП України повноваження суду вирішувати питання про виплату належних працівникові сум не означає, що відповідні вимоги можуть бути заявлені незалежно від установлених законом строків звернення до суду. Інше тлумачення фактично нівелювало б правове регулювання, закріплене у статті 233 КЗпП України, та позбавляло б установлені нею строки їхнього нормативного змісту.
59. Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду, необхідно виходити з положень статті 233 КЗпП України в редакції, застосовній до спірних правовідносин, з урахуванням характеру заявлених вимог та моменту, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Посилання на статтю 238 цього Кодексу не звільняє позивачку від необхідності дотримання такого строку та саме собою не є підставою для висновку про його незастосування.
60. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
61. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині та направлення справи в цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
62. З огляду на вимоги касаційної скарги та повноваження суду касаційної інстанції касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №260/3971/24 скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії за період з 20 липня 2022 року по 29 лютого 2024 року.
3. Справу №260/3971/24 в цій частині направити для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко

Згадані норми: Конституція України, ст. 43; КАС України, ст. 3; КАС України, ст. 122; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 353; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; КЗпП України, ст. 233; КЗпП України, ст. 238; КЗпП України, ст. 110
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.