# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 620/7215/24

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 620/7215/24
Дата ухвалення: 2026-10-22
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140853921
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140853921
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140853921

Наведено правову позицію з офіційної Бази правових позицій Верховного Суду.

## Правова позиція з офіційної бази ВС
Про правову кваліфікацію поведінки посадової особи місцевого самоврядування під час виконання службових обов’язків
Використання посадовою особою місцевого самоврядування нецензурної лексики під час виконання службових обов’язків у спілкуванні з колегами не відповідає вимогам професійної етики та може становити порушення трудової дисципліни. Для правової кваліфікації такої поведінки визначальним є встановлення її характеру, обставин вчинення, службового контексту та зв'язку з виконанням посадових обов'язків. При цьому оцінка відповідних дій не зводиться виключно до визначення конкретного місця, де відбувалися події, чи дослівного відтворення кожного висловлювання, а має ґрунтуватися на з`ясуванні суті поведінки та її відповідності встановленим вимогам службової етики.
Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15686

Про рекомендаційний характер висновків комісії щодо виду дисциплінарного стягнення
Рекомендація службової комісії, яка проводила службове розслідування, щодо виду дисциплінарного стягнення не є тотожною остаточному рішенню уповноваженого суб`єкта про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
Повноваження обрати вид дисциплінарного стягнення належить органу або посадовій особі, уповноваженим застосовувати таке стягнення.
Отже, неврахування рекомендації комісії не свідчить про протиправність рішення роботодавця лише з огляду на розбіжність між запропонованим і застосованим заходами дисциплінарного впливу, якщо відповідний вибір здійснено в межах та на підставі закону.
Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15746

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 620/7215/24
адміністративне провадження № К/990/13761/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,
суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 620/7215/24 за позовом ОСОБА_1 до Коропської селищної ради Чернігівської області, Коропського селищного голови Куніцина Володимира Миколайовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою представника позивачки - адвоката Постою Олександра Володимировича на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року (суддя Житняк Л. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року (судді: Вівдиченко Т. Р., Ганечко О. М., Ключковича В. Ю.),
УСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Коропської селищної ради Чернігівської області та Коропського селищного голови Куніцина Володимира Миколайовича, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати розпорядження Коропського селищного голови від 16 квітня 2024 року № 66 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити її на посаді начальника відділу соціального захисту населення Коропської селищної ради;
стягнути з Коропської селищної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 квітня 2024 року до дня ухвалення судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що звільнення з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) здійснено за відсутності передбачених законом підстав та з порушенням порядку застосування дисциплінарного стягнення.
Позивачка заперечувала належність і достатність доказів учинення нею нового дисциплінарного проступку, посилалася на суперечності у відомостях про обставини події 5 лютого 2024 року, а також на неналежне врахування її пояснень.
Окремо вказувала на неправомірність використання попередніх дисциплінарних стягнень для обґрунтування систематичного невиконання посадових обов`язків.
За доводами позивачки, відповідач не врахував тяжкості інкримінованого порушення, обставин його вчинення, її попередньої роботи та не обґрунтував необхідності застосування звільнення замість менш суворого дисциплінарного стягнення.
Крім того, позивачка вважала, що розпорядження від 16 квітня 2024 року № 66 прийнято з порушенням місячного строку застосування дисциплінарного стягнення, установленого статтею 148 КЗпП України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі підтвердили належними доказами обставини нового порушення позивачкою трудової дисципліни, а також наявність попередніх дисциплінарних стягнень, які враховувалися під час ухвалення рішення про звільнення.
Суд урахував результати службового розслідування, письмові матеріали, пояснення учасників відповідних подій та показання свідків.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про наявність у Коропського селищного голови передбачених законом підстав для застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком про доведеність нового порушення позивачкою службової дисципліни, зазначивши, що окремі розбіжності у свідченнях щодо місця та конкретних обставин висловлювань позивачки не спростовують установленого факту неналежної службової поведінки.
Апеляційний суд також урахував наявність попередніх дисциплінарних стягнень, зокрема догани, оголошеної розпорядженням Коропського селищного голови від 10 липня 2023 року № 148, яке не було скасоване та не втратило юридичної сили на момент учинення нового проступку.
Відхиляючи доводи щодо порушення статті 148 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зазначив, що сама по собі дата видання розпорядження про звільнення не є достатньою підставою для його скасування за умови неспростування встановлених порушень трудової дисципліни.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 через представника - адвоката Постоя О.В. - звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження визначено пункти 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Скаржниця стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували положення пункту 3 частини першої статті 40, статей 148, 149 та 151 КЗпП України без належного врахування правових висновків Верховного Суду щодо умов звільнення за систематичне невиконання трудових обов`язків.
Зокрема, посилається на постанову Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 359/4084/19 щодо юридичного значення попередніх дисциплінарних стягнень, які втратили силу.
На думку скаржниці, суди неправомірно врахували догану від 23 вересня 2022 року № 147, не з`ясувавши належним чином наслідків спливу строку її дії.
Скаржниця також наголошує, що розпорядження про звільнення прийнято 16 квітня 2024 року, тоді як обставини нового дисциплінарного проступку були відомі роботодавцеві ще в лютому 2024 року.
У зв`язку із цим вона вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 148 КЗпП України, фактично допустивши можливість застосування дисциплінарного стягнення після закінчення встановленого законом строку.
Крім того, у касаційній скарзі порушено питання про неправильне застосування статті 149 КЗпП України, зокрема щодо встановлення вини, оцінки обставин проступку, попередньої роботи позивачки та співмірності обраного дисциплінарного стягнення.
Скаржниця вважає, що наявність суперечностей у доказах та рекомендація службової комісії застосувати догану виключали можливість обґрунтованого застосування звільнення.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Коропська селищна рада, інтереси якої представляє адвокат Красненко Юрій Володимирович, заперечує проти її задоволення.
Відповідач наголошує, що факт порушення позивачкою правил службової поведінки підтверджено матеріалами службового розслідування, а на час учинення нового проступку вона вже мала чинні дисциплінарні стягнення.
Зазначає, що службове розслідування призначено розпорядженням Коропського селищного голови від 6 лютого 2024 року № 29, а розпорядженням від 22 лютого 2024 року № 48 прийнято рішення про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
На переконання відповідача, розпорядження від 16 квітня 2024 року № 66 видано на виконання раніше прийнятого рішення за результатами службового розслідування.
Відповідач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, надали оцінку доказам і застосували норми матеріального права.
Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, пов`язаних із належним визначенням підстав касаційного оскарження.
21 квітня 2025 року представник позивачки подав уточнену касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року відкрито касаційне провадження №К/990/13761/25 з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з урахуванням підпунктів «а» і «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, та витребувано матеріали адміністративної справи.
12 червня 2025 року представником Коропської селищної ради подано відзив на касаційну скаргу.
Справа розглядається Верховним Судом у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Розпорядженням Коропського селищного голови від 15 червня 2017 року № 82 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу соціального захисту населення Коропської селищної ради. 16 травня 2017 року вона склала Присягу посадової особи місцевого самоврядування.
Посадові обов`язки позивачки визначалися, зокрема, посадовою інструкцією начальника відділу соціального захисту населення Коропської селищної ради від 5 липня 2022 року.
Правила внутрішнього трудового розпорядку Коропської селищної ради та її виконавчих органів затверджено розпорядженням Коропського селищного голови від 14 лютого 2023 року № 46.
Розпорядженням Коропського селищного голови від 11 липня 2022 року № 133 «Про результати проведення службового розслідування» розглядалися питання дотримання позивачкою правил етичної поведінки та належного службового спілкування.
За результатами відповідного розслідування до позивачки застосовано заходи реагування у формі зауважень і попередження про необхідність дотримання правил службової етики.
Розпорядженням Коропського селищного голови від 23 вересня 2022 року № 147 «Про оголошення догани» ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов`язків, пов`язаних з організацією надання соціальних послуг.
Правомірність цього розпорядження була предметом судового розгляду у справі № 620/7495/22.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2023 року відповідний позов задоволено.
Постановою суду апеляційної інстанції від 22 травня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Розпорядженням Коропського селищного голови від 10 липня 2023 року № 148 «Про оголошення догани» ОСОБА_1 повторно притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Підставою видання цього розпорядження визначено результати службового розслідування, оформлені актом від 6 липня 2023 року № 1 та розпорядженням Коропського селищного голови від 10 липня 2023 року № 188 «Про результати проведення службового розслідування».
Догану оголошено за неналежне виконання посадових обов`язків у частині організації роботи відділу соціального захисту населення, зокрема щодо оцінювання потреб населення в соціальних послугах та вирішення питань стаціонарного догляду.
Розпорядження від 10 липня 2023 року № 148 окремо не оскаржувалося, доказів його скасування або дострокового зняття судами не встановлено.
5 лютого 2024 року під час виконання службових обов`язків у приміщенні Коропської селищної ради відбулася подія, пов`язана з ознайомленням ОСОБА_1 із розпорядженням Коропського селищного голови від 31 січня 2024 року № 19.
За змістом доповідних записок працівників селищної ради, під час цієї події позивачка використовувала нецензурну лексику та висловлювання, несумісні з вимогами службової етики.
6 лютого 2024 року Коропський селищний голова видав розпорядження № 29 «Про проведення службового розслідування», яким призначив службове розслідування щодо етичної поведінки начальника відділу соціального захисту населення Коропської селищної ради ОСОБА_1 під час виконання посадових обов`язків.
Підставами видання цього розпорядження визначено доповідну записку заступника селищного голови від 5 лютого 2024 року, доповідну записку начальника відділу організаційної роботи від 5 лютого 2024 року та доповідну записку спеціаліста відповідного структурного підрозділу від 5 лютого 2024 року.
Розпорядженням Коропського селищного голови від 14 лютого 2024 року № 38 «Про проведення службового розслідування» змінено склад комісії та продовжено строк проведення службового розслідування до 22 лютого 2024 року.
За результатами службового розслідування складено акт від 21 лютого 2024 року № 1.
Комісія дійшла висновку про наявність порушень правил етичної поведінки та запропонувала застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Розпорядженням Коропського селищного голови від 22 лютого 2024 року № 48 «Про результати проведення службового розслідування» вирішено застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.
У цьому розпорядженні селищний голова послався на результати службового розслідування, акт від 21 лютого 2024 року № 1, попередні дисциплінарні стягнення, статті 147 і 149 КЗпП України та положення законодавства про службу в органах місцевого самоврядування.
16 квітня 2024 року Коропський селищний голова видав розпорядження № 66 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Цим розпорядженням ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу соціального захисту населення Коропської селищної ради з 16 квітня 2024 року за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків.
Вважаючи звільнення протиправним, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду.
Джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю та захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба охоплює, зокрема, службу в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами, які визначають обов`язки посадових осіб місцевого самоврядування.
За змістом статті 4 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування здійснюється, зокрема, на принципах законності, професіоналізму, компетентності, підконтрольності, відповідальності та дотримання прав і законних інтересів територіальних громад.
Стаття 8 цього Закону встановлює основні обов`язки посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема додержання Конституції і законів України, сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків та поважне ставлення до громадян.
Згідно зі статтею 20 Закону № 2493-III, крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється також із підстав, визначених спеціальним законодавством.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Статтею 147 КЗпП України передбачено можливість застосування за порушення трудової дисципліни одного з таких стягнень: догани або звільнення, якщо інше не встановлено законодавством для окремих категорій працівників.
Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу, обрання, затвердження і призначення на посаду відповідного працівника.
Стаття 148 КЗпП України визначає, що дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу тимчасової непрацездатності працівника або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.
Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від працівника письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення роботодавець повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких його вчинено, та попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі або розпорядженні та повідомляється працівникові під розписку.
Стаття 151 КЗпП України визначає умови, за яких працівник вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, а також можливість його дострокового зняття.
Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.
Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування затверджено наказом Національного агентства України з питань державної служби від 5 серпня 2016 року № 158, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31 серпня 2016 року за № 1203/29333.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням інших установлених цією нормою критеріїв.
За частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах касаційного перегляду, Верховний Суд виходить із такого.
Предметом спору є правомірність припинення публічної служби позивачки шляхом звільнення за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків.
Колегія суддів звертає увагу, що особливість спірних правовідносин полягає в тому, що дисциплінарне стягнення застосовано до посадової особи органу місцевого самоврядування, яка під час виконання своїх повноважень зобов`язана дотримуватися не лише загальних правил трудової дисципліни, а й вимог професійної етики, установлених законодавством про публічну службу.
Водночас публічно-правовий характер служби не звільняє суб`єкта призначення від обов`язку дотримуватися гарантій, передбачених трудовим законодавством.
Перевіряючи доводи касаційної скарги колегія суддів враховує, що правомірність звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України має оцінюватися з урахуванням сукупності юридичних передумов: наявності попереднього дисциплінарного стягнення, яке може враховуватися при звільненні, вчинення нового винного порушення посадових обов`язків без поважних причин, дотримання строків і процедури застосування дисциплінарного стягнення та вимог щодо його співмірності.
Систематичність у розумінні пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України не потребує встановлення трьох або більшої кількості дисциплінарних проступків.
Для застосування цієї підстави звільнення необхідно, щоб після попереднього дисциплінарного чи громадського стягнення, яке не втратило юридичної сили, працівник допустив нове винне невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов`язків без поважних причин.
При цьому попереднє стягнення та новий проступок повинні бути самостійними юридичними фактами.
Такий підхід узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19), відповідно до якого для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.
Як установили суди попередніх інстанцій, розпорядженням Коропського селищного голови від 10 липня 2023 року № 148 «Про оголошення догани» позивачці оголошено догану за неналежне виконання посадових обов`язків.
Новий проступок, який став безпосередньою підставою для звільнення, вчинено 5 лютого 2024 року, тобто до спливу одного року з дня застосування попереднього дисциплінарного стягнення.
Доказів скасування або дострокового зняття догани від 10 липня 2023 року № 148 «Про оголошення догани» суди не встановили.
Водночас Верховний Суд зазначає, що неоскарження попереднього дисциплінарного стягнення в судовому порядку не означає визнання працівником його законності та обґрунтованості.
Перевіряючи правомірність звільнення за систематичне невиконання посадових обов`язків, суд повинен з`ясувати, чи існувало попереднє дисциплінарне стягнення, яке відповідно до закону могло бути враховане при звільненні, та чи були наявні інші передбачені законом передумови застосування відповідної підстави припинення служби.
Водночас обсяг такої перевірки визначається предметом спору, установленими обставинами справи та доводами учасників справи. Тому необхідність перевірити наявність чинного попереднього стягнення не зумовлює повторного дослідження всіх обставин кожного попереднього дисциплінарного провадження незалежно від їхнього значення для вирішення спору.
У цій справі суди дослідили обставини застосування до позивачки попередніх дисциплінарних стягнень, зміст розпорядження від 10 липня 2023 року № 148 «Про оголошення догани», його документальні підстави та доводи позивачки щодо організації роботи відділу соціального захисту населення.
Суд апеляційної інстанції врахував, зокрема, доводи позивачки про недостатню кількість працівників відділу та їх значення для виконання відповідних службових обов`язків.
Установлені судами обставини не дають підстав для висновку, що догана, оголошена розпорядженням від 10 липня 2023 року № 148, втратила юридичну силу до 5 лютого 2024 року або не могла враховуватися при вирішенні питання про звільнення.
За таких обставин вирішення питання про можливість додаткового врахування догани, оголошеної розпорядженням від 23 вересня 2022 року № 147 «Про оголошення догани», правомірність якого підтверджено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі № 620/7495/22, не має визначального значення для встановлення наявності попереднього дисциплінарного стягнення, яке могло бути враховане при звільненні.
Отже, доводи касаційної скарги щодо закінчення строку дії догани, оголошеної розпорядженням від 23 вересня 2022 року № 147, не спростовують самостійного юридичного значення дисциплінарного стягнення, застосованого розпорядженням від 10 липня 2023 року № 148.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність попереднього дисциплінарного стягнення як однієї з необхідних передумов застосування пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України не може ґрунтуватися виключно на загальній негативній оцінці службової поведінки працівника або на попередніх дисциплінарних стягненнях.
Обов`язковою умовою є встановлення нового конкретного порушення трудових обов`язків, учиненого після застосування попереднього стягнення.
У цій справі таким порушенням визначено неналежну службову поведінку позивачки 5 лютого 2024 року під час виконання посадових обов`язків у приміщенні Коропської селищної ради.
Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили доповідні записки працівників ради, матеріали службового розслідування, пояснення учасників відповідних подій та показання свідків.
За результатами оцінки цих доказів суди встановили факт використання позивачкою нецензурної лексики та порушення вимог належного службового спілкування.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» основними обов`язками посадових осіб місцевого самоврядування є, зокрема,
шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування;
недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05 серпня 2016 року №158 під час виконання своїх посадових обов`язків зобов`язані неухильно дотримуватись загальновизнаних етичних норм поведінки, бути доброзичливими та ввічливими, дотримуватись високої культури спілкування, з повагою ставитись до прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, об`єднань громадян, інших юридичних осіб.
Обов`язок дотримуватися норм етичної поведінки та відповідальність за їх порушення передбачені також посадовою інструкцією начальника відділу соціального захисту населення Коропської селищної ради.
За таких нормативних передумов Верховний Суд погоджується, що використання посадовою особою місцевого самоврядування нецензурної лексики під час виконання службових обов`язків у спілкуванні з колегами не відповідає вимогам професійної етики та може становити порушення трудової дисципліни.
Для правової кваліфікації такої поведінки визначальним є встановлення її характеру, обставин вчинення, службового контексту та зв`язку з виконанням посадових обов`язків. При цьому оцінка відповідних дій не зводиться виключно до визначення конкретного місця, де відбувалися події, чи дослівного відтворення кожного висловлювання, а має ґрунтуватися на з`ясуванні суті поведінки та її відповідності встановленим вимогам службової етики.
У цій справі суди встановили відповідні обставини на підставі сукупності досліджених доказів. Розбіжності в окремих показаннях свідків оцінено судами в контексті інших матеріалів справи та встановлених обставин. Тому наявність таких розбіжностей не є достатньою підставою для спростування висновків судів щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку.
Доводи касаційної скарги в цій частині переважно спрямовані на повторну оцінку доказів, які вже були предметом безпосереднього дослідження судами попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 341 КАС України Верховний Суд не наділений повноваженнями повторно встановлювати фактичні обставини справи, вирішувати питання достовірності доказів або надавати перевагу одним доказам над іншими за відсутності передбачених законом підстав для втручання у відповідні висновки.
За встановлених судами обставин у колегії суддів підстав уважати, що висновок про вчинення нового дисциплінарного проступку ґрунтується на припущеннях або доказах, які не досліджувалися судами, або ж оцінка доказів, надана судами попередніх інстанцій, є однобічною, нераціональною, свавільною чи явно необґрунтованою, немає.
Надаючи оцінку доводам скаржника про порушення відповідачем місячного строку застосування дисциплінарного стягнення, установленого статтею 148 КЗпП України, Верховний Суд зазначає, що дотримання цього строку є обов`язковою гарантією захисту працівника від несвоєчасного притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку не звільняє роботодавця від обов`язку дотримуватися визначених законом строків застосування дисциплінарного стягнення. Відтак обґрунтованість висновку про порушення трудової дисципліни не усуває необхідності перевірити дотримання вимог статті 148 КЗпП України.
Для правильного вирішення вказаного питання у цій справі необхідно з`ясувати правову юридичну розпоряджень Коропського селищного голови від 22 лютого 2024 року № 48 та від 16 квітня 2024 року № 66.
Так, розпорядженням від 22 лютого 2024 року № 48 «Про результати проведення службового розслідування» селищний голова не обмежився затвердженням результатів службового розслідування чи дорученням підготувати пропозиції щодо відповідальності позивачки.
Пунктом 1 цього розпорядження прямо вирішено застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.
Отже, за своїм змістом зазначений акт виражає остаточне рішення суб`єкта призначення щодо виду дисциплінарного стягнення.
Натомість розпорядження від 16 квітня 2024 року № 66 «Про звільнення ОСОБА_1 » визначає дату припинення служби, формулювання підстави звільнення відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а також передбачає здійснення остаточного розрахунку та виплату компенсації за невикористані відпустки.
Безпосередньою підставою видання розпорядження № 66 зазначено розпорядження від 22 лютого 2024 року № 48.
Зміст цих розпоряджень свідчить, що вони становлять послідовні елементи реалізації одного рішення про дисциплінарну відповідальність: першим визначено вид дисциплінарного стягнення, другим оформлено припинення служби та пов`язані з ним кадрові й розрахункові наслідки.
Верховний Суд наголошує, що наведений висновок не означає можливості довільного продовження строку застосування дисциплінарного стягнення шляхом видання проміжних розпорядчих актів. Юридичне значення має зміст відповідного акта, його остаточність, компетенція посадової особи, яка його прийняла, та правові наслідки для працівника.
У цій справі розпорядження № 48 прийнято 22 лютого 2024 року, тобто протягом місяця після події 5 лютого 2024 року, за результатами службового розслідування, призначеного наступного дня після її виникнення.
Отже, висновок про порушення строку застосування дисциплінарного стягнення не може ґрунтуватися лише на даті розпорядження № 66 без урахування змісту та юридичного значення розпорядження № 48.
Доводи касаційної скарги не спростовують того, що рішення про застосування до позивачки дисциплінарного стягнення було прийнято суб`єктом призначення 22 лютого 2024 року.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що мотивування апеляційного суду щодо юридичного значення строку застосування стягнення не є достатньо чітким та обґрунтованим, водночас це не змінює правильності висновку судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування оскаржуваного розпорядження з наведених скаржницею мотивів.
Надаючи оцінку доводам скаржниці щодо порушення процедури притягнення її до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів виходить із такого.
З матеріалів справи вбачається, що службове розслідування було призначено розпорядженням Коропського селищного голови від 6 лютого 2024 року № 29 на підставі доповідних записок працівників ради.
Розпорядженням від 14 лютого 2024 року № 38 змінено склад комісії та продовжено строк проведення службового розслідування до 22 лютого 2024 року.
За результатами розслідування складено акт від 21 лютого 2024 року № 1, після чого 22 лютого 2024 року прийнято розпорядження № 48.
Суди попередніх інстанцій установили, що позивачці було надано можливість викласти свою позицію щодо обставин, які стали підставою для проведення службового розслідування та вирішення питання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Розглядаючи справу суди попередніх інстанцій, крім висновків службового розслідування, дослідили також первинні письмові матеріали та показання свідків.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що наведені скаржницею аргументи підтверджують порушення процедури дисциплінарного провадження, яке вплинуло на встановлення обставин проступку або позбавило її можливості реалізувати право на захист.
Верховний Суд зазначає, що застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є найбільш суворим заходом дисциплінарної відповідальності, який безпосередньо впливає на конституційне право особи на працю.
Тому рішення про його застосування підлягає перевірці не лише на предмет формальної відповідності пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а й за критеріями обґрунтованості та пропорційності.
Надаючи оцінку обґрунтованості судових рішень колегія суддів враховує, що у цій справі позивачка обіймала керівну посаду начальника відділу соціального захисту населення органу місцевого самоврядування. Характер цієї посади передбачав організацію роботи структурного підрозділу, взаємодію з іншими посадовими особами та дотримання встановлених правил професійної поведінки.
Попереднє дисциплінарне стягнення, застосоване розпорядженням від 10 липня 2023 року № 148, стосувалося неналежного виконання посадових обов`язків у сфері організації соціальних послуг.
Новий проступок від 5 лютого 2024 року полягав у порушенні правил службового спілкування та професійної етики.
Хоча ці порушення відрізняються за своїм безпосереднім змістом, обидва пов`язані з виконанням позивачкою обов`язків посадової особи місцевого самоврядування.
Пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України не передбачає, що систематичність невиконання трудових обов`язків може бути встановлена виключно за умови вчинення працівником тотожних або однорідних проступків. Визначальним є встановлення передбачених законом умов для звільнення, зокрема наявності чинного попереднього дисциплінарного стягнення та вчинення працівником після його застосування нового винного порушення трудових обов`язків без поважних причин.
Суди також установили, що за результатами службового розслідування комісія рекомендувала застосувати до позивачки дисциплінарне стягнення у вигляді догани, тоді як селищний голова прийняв рішення про її звільнення.
З цього приводу Верховний Суд зазначає, що рекомендація комісії, яка проводила службове розслідування, щодо виду дисциплінарного стягнення не є тотожною остаточному рішенню уповноваженого суб`єкта про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
За змістом статей 147-1 і 149 КЗпП України повноваження обрати вид дисциплінарного стягнення належить органу або посадовій особі, уповноваженим застосовувати таке стягнення.
Отже, неврахування рекомендації комісії не свідчить про протиправність рішення роботодавця лише з огляду на розбіжність між запропонованим і застосованим заходами дисциплінарного впливу, якщо відповідний вибір здійснено в межах та на підставі закону.
Із розпорядження від 22 лютого 2024 року № 48 вбачається, що селищний голова врахував результати службового розслідування та наявність попередніх дисциплінарних стягнень.
Отже, рішення про звільнення не було обґрунтоване виключно одиничним випадком неналежної поведінки.
Верховний Суд ураховує, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення має застосовуватися з дотриманням необхідного балансу між правом особи на працю та інтересом органу місцевого самоврядування в забезпеченні належної службової дисципліни.
Принцип пропорційності не означає, що суд уповноважений замінювати обраний суб`єктом призначення законний вид дисциплінарного стягнення іншим лише з мотивів власного уявлення про його доцільність.
Судовий контроль спрямований на перевірку законності, обґрунтованості та співмірності відповідного рішення, а не на перебрання дискреційних повноважень роботодавця.
За встановлених судами обставин наявність попереднього дисциплінарного стягнення, вчинення нового порушення службової дисципліни після його застосування, керівний характер посади позивачки та обставини нового проступку дають підстави погодитися колегії суддів з висновком про відсутність очевидної невідповідності обраного дисциплінарного стягнення тяжкості та характеру встановлених порушень.
Верховний Суд зазначає, що під час касаційного перегляду справи про звільнення з публічної служби першочергове значення мають положення спеціального законодавства про відповідний вид служби, а також, в передбачених законодавством випадках, висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що висновки, сформульовані Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду щодо загальних норм трудового законодавства, у деяких випадках можуть ураховуватися при тлумаченні спільних правових положень, однак не усувають необхідності врахування особливостей проходження та припинення публічної служби.
Посилання скаржниці на постанови Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 359/4084/19, від 13 січня 2020 року у справі № 401/2161/16-а, від 12 серпня 2020 року у справі № 752/8033/14, від 29 січня 2024 року у справі № 484/1145/22 та від 17 січня 2024 року у справі № 127/33297/21 не доводять неправильності застосування судами норм права в цій справі.
Правове значення відповідних висновків полягає в недопустимості врахування для встановлення систематичності дисциплінарних стягнень, які втратили юридичну силу або не можуть бути законною підставою для звільнення.
Натомість у справі, що переглядається, суди встановили, що догана, оголошена розпорядженням від 10 липня 2023 року № 148, на момент учинення нового проступку не втратила юридичної сили та не була скасована.
Тому відмінність фактичних обставин не дає підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій застосували норми КЗпП України всупереч наведеним скаржницею правовим підходам.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає, що відсутність висновку щодо застосування норми права в тотожному поєднанні фактичних обставин не означає необхідності формування нового правового правила для кожної окремої ситуації.
Норми статей 148 і 149 КЗпП України підлягають застосуванню відповідно до їх змісту з урахуванням юридичної природи конкретного дисциплінарного рішення.
У цій справі зміст розпоряджень від 22 лютого 2024 року № 48 та від 16 квітня 2024 року № 66 дає можливість розмежувати рішення про застосування дисциплінарного стягнення та його кадрову реалізацію.
Відтак установлені судами обставини не підтверджують неправильного застосування норм матеріального права, яке могло б бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За результатами касаційного перегляду Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір по суті, а доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року - без змін.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статей 132, 134 та 139 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.
У матеріалах касаційного провадження міститься заява представника позивачки про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 40 000,00 грн, з яких 20 000,00 грн заявлено за розгляд справи судом першої інстанції, 10 000,00 грн - судом апеляційної інстанції та 10 000,00 грн - судом касаційної інстанції.
Оскільки за результатами касаційного перегляду судові рішення про відмову в задоволенні позову вирішено залишити без змін, підстав для покладення зазначених витрат позивачки на відповідачів немає.
За відсутності підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судами попередніх інстанцій, новий розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 620/7215/24 залишити без змін.
У задоволенні заяви представника позивачки про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідачів відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

Судді: Л. О. Єресько

В. М. Соколов

Згадані норми: Конституція України, ст. 19; Конституція України, ст. 43; Закон № 2493-III, ст. 4; Закон № 2493-III, ст. 20; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 4; КАС України, ст. 19; КАС України, ст. 2; КАС України, ст. 77; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; КЗпП України, ст. 40; КЗпП України, ст. 148; КЗпП України, ст. 149; КЗпП України, ст. 147; КЗпП України, ст. 147-1; КЗпП України, ст. 151
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.