# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 480/10727/23

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 480/10727/23
Дата ухвалення: 2026-10-22
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140853957
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140853957
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140853957

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 480/10727/23
адміністративне провадження № К/990/32828/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Білак М.В.,
Жука А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 (головуючий суддя - Жигилій С.П., судді - Перцова Т.С., Макаренко Я.М.)
у справі № 480/10727/23
за позовом ОСОБА_1
до Секретаріату Конституційного Суду України,
Конституційного Суду України
про визнання протиправною бездіяльності,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Секретаріату Конституційного Суду України (далі - відповідач-1), Конституційного Суду України (далі - відповідач-2), в якому просив:
- визнати противоправною бездіяльність Секретаріату Конституційного Суду України, яка (бездіяльність) полягає у не передачі суддям Конституційного Суду України зареєстрованої 20.04.2021 у Конституційному Суді України конституційної скарги ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яка (конституційна скарга) надійшла до Суду 20.04.2021 до суддів Конституційного Суду України.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що з листа відповідача-1 він дізнався, що конституційна скарга ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» була розподілена судді Конституційного Суду України Касмініну О.В., який входив до складу Третьої колегії Другого сенату Конституційного Суду України. Позивач зазначає, що станом на момент підписання даної позовної заяви на вебсайті Конституційного Суду України жодного акту ухваленого жодним органом Конституційного Суду України не оприлюднено щодо перевірки Конституційним Судом України на відповідність Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» за наслідками розгляду зареєстрованої 20.04.2021 конституційної скарги ОСОБА_1 . Позивач наполягає на тому, що суддям Конституційного Суду України не була передана, зареєстрована 20.04.2021, конституційна скарга ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», а відтак не прийнято жодної ухвали про відкриття або про відмову у відкритті конституційного провадження щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» за наслідками поданої, за твердженням Секретаріату Конституційного Суду України, конституційної скарги ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
4. При ухваленні рішення суд першої інстанції, з`ясувавши під час розгляду справи обставини того, що позивач не звертався до Конституційного Суду України з конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»», дійшов висновку про відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача.
5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 скасовано. Ухвалено постанову, якою провадження у справі № 480/10727/23 за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Конституційного Суду України, Конституційного Суду України про визнання бездіяльності протиправною закрито.
6. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанцій керувався тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, у зв`язку з чим, такі дії (бездіяльність) не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом. Суд апеляційної інстанції вказав, що установлена правова природа діяльності Конституційного Суду України унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання незаконними та скасування його дій, рішень або бездіяльності. З цих підстав апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, скаржник просить постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нову постанову з урахуванням норми частини другої статті 5 Кодексу адміністративного суду України, знайти і застосувати інший спосіб правового захисту, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та знайти і застосувати спосіб, який дозволить вийти Верховному Суду із правової невизначеності, а Конституційному Суду України із ілюзорних актів Конституційного Суду України, зробити їх діючими і у порядку частини другої статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» змінити юридичну позицію щодо застосування норм статей 55, 56, 59, 60, 68, 89, 92 Закону України «Про Конституційний Суд України».
8. У пункті 2 прохальної частини касаційної скарги позивач просить у порядку статті 249 Кодексу адміністративного суду України прийняти окрему ухвалу і направити її до Великої палати Конституційного Суду України з метою реагування на порушення посадовими особами Конституційного Суду України чинного законодавства України і міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, у тому числі, і в першу чергу, щодо невиконання посадовими особами Конституційного Суду України актів Конституційного Суду України.
9. Як можна зрозуміти зі змісту касаційної скарги, позивач висловлює незгоду з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувані позивачем дії (бездіяльність) не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом. Як зауважує позивач, з наведеного висновку суду апеляційної інстанції випливає, що ніякий суддя Конституційного Суду України, ніяка колегія суддів цього суду, ніякий сенат Конституційного Суду України не може визнати недійсним і протиправним акт передавання конституційної справи і ніяк не реагувати на невиконання посадовими особами Конституційного Суду України актів Конституційного Суду України. Позивач наполягає на тому, що у цій справі він оскаржує організаційно-розпорядні функції посадових осіб, які призвели до викривлення його конституційної скарги, привласнення посадовими особами Конституційного Суду України, не із числа суддів Конституційного Суду України, повноважень Великої Палати Конституційного Суду України, невиконання ними актів Конституційного Суду України. Зі змісту касаційної скарги позивача випливає, що позивач вважає неправомірними дії посадових осіб Секретаріату Конституційного Суду України по передачі за актом передавання справи № 3-65/2021 (154/21) із Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України до Другої колегії суддів Секретаріату Конституційного Суду України. За позицією позивача, така передача справи і за таким актом не є процесуальною процедурою.
10. Також позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав відмови винести окрему ухвалу. У цьому аспекті позивач посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.01.2024 у справі № 320/4936/23. Позивач наголошує, що законодавство України дозволяє суддям реагувати на порушення чинного законодавства будь-якою особою (особами), у тому числі шляхом прийняття окремої ухвали з направленням її до повноважного органу, за принципом верховенства права, закріпленого і в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
11. У тексті касаційної скарги позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі № 320/3464/20, у якій Секретаріат Конституційного Суду України був відповідачем у справі і провадження у такій справі не було закрито.
12. Крім того, позивач зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 442/456/17, в частині застосування приписів статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позиція інших учасників справи
13. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2, указуючи про безпідставність касаційної скарги та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , просить відмовити повністю у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .
Рух касаційної скарги
14. Ухвалою Верховного Суду від 02.10.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
15. Ухвалою Верховного Суду від 21.10.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
16. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.06.2023 Секретаріат Конституційного Суду України листом від 07.07.2023 № 004-015-18/2780 повідомив заявника, зокрема, що його конституційна скарга щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» надійшла до Суду 20.04.2021 та була розподілена судді Суду Касмініну О.В., який входив до складу Третьої колегії Другого сенату Суду.
17. У вказаному листі зазначено, що відповідно до частини другої статті 20, частин другої, сьомої статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України» трудові відносини із суддею Суду Касмініним О.В. припинено 19.09.2022 у зв`язку із закінченням строку його повноважень на підставі пункту 1 частини першої статті 149-1 Конституції України. Отже, справу за конституційною скаргою ОСОБА_1 20.09.2022 Управління документального забезпечення Секретаріату повторно розподілило судді Суду Лемаку В.В., а Управління забезпечення засідань Суду Секретаріату передало справу до патронатної служби судді Лемака В.В. відповідно до акта від 21.09.2022.
18. Також у вказаному листі повідомлено, що листами керівника Секретаріату Конституційного Суду України ОСОБА_1 неодноразово повідомлено, що у справі № 3-65/2021(154/21) за конституційною скаргою ОСОБА_1 вже є ухвала Другого сенату Конституційного Суду України від 10.05.2023 № 36-у(ІІ)/2023 про відмову у відкритті конституційного провадження.
19. До листа від 07.07.2023 № 004-015-18/2780 додано Акт передання оригіналу справи від Управління забезпечення засідань Суду до патронатної служби судді Конституційного Суду України Лемака В.В. від 21.09.2022.
20. Згідно вказаного акту до патронатної служби судді Конституційного Суду України Лемака В.В. було передано справу №3-65/2021 (154/21) за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
21. Оскільки на момент подання позову у цій справі на вебсайті Конституційного Суду України не оприлюднено жодного акта, ухваленого Конституційним Судом України за наслідками розгляду вказаної у листі від 07.07.2023 № 004-015-18/2780 конституційної скарги ОСОБА_1 , позивач вважає, що суддям Конституційного Суду України не була передана зареєстрована 20.04.2021 конституційна скарга ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження».
22. Указане зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
Позиція Верховного Суду
23. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Предметом касаційного розгляду у цій справи є постанова суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
25. Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із такого.
26. За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
27. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
28. За правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
29. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
30. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
31. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
32. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.
33. При цьому адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
34. Адже адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.
35. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
36. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті. За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним актом, захист таких прав стає неможливим, а отже й відсутні підстави для задоволення позову.
37. Судами попередніх інстанцій установлено, що у цій справі ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність Секретаріату Конституційного Суду України, яка полягає у не передачі суддям Конституційного Суду України, зареєстрованої 20.04.2021 у Конституційному Суді України конституційної скарги ОСОБА_1 , щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
38. Суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи керувався тим, що оскаржувана позивачем у цій справі бездіяльність Секретаріату Конституційного Суду України, що стосується не передачі суддям Конституційного Суду України, зареєстрованої 20.04.2021 конституційної скарги ОСОБА_1 , є нічим іншим як процесуальною діяльністю суду, пов`язаною з розглядом конституційної скарги позивача, що свідчить про те, що у цьому випадку Секретаріат Конституційного Суду України та Конституційний Суд України, не є суб`єктами владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адже не здійснюють будь-яких публічно-владних управлінських функцій в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.
39. Оскільки, як вважав суд апеляційної інстанції, позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, такі дії (бездіяльність) не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
40. На підставі наведеного суд апеляційної дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства. Тому на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі.
41. Водночас Верховний Суд вважає такі висновки апеляційної інстанції передчасними та такими, що зроблені на підставі неповно встановлених фактичних обставин справи.
42. Так, судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 20.04.2021 звернувся до Конституційного Суду України з конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (вх. №18/154(21). 21.04.2021 справу №3-65/2021(154/21) за вказаною конституційною скаргою розподілено судді-доповідачу Касмініну О.В.
43. У зв`язку з припиненням 19.09.2022 повноважень судді Касмініна О.В., справу №3-65/2021(154/21) 20.09.2022 розподілено судді Лемаку В.В. та передано патронатній службі, згідно акту передавання оригіналу справи від 21.09.2022.
44. У додаткових поясненнях від 23.11.2023, що містяться у матеріалах справи, відповідач-2 зазначає, що під час підготування акта передавання оригіналу справи до патронатної служби судді Конституційного Суду України Лемака В.В. від 21.09.2022, працівник Управління забезпечення засідань Суду припустився технічної помилки у назві справи і замість слів: «щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України» зазначив: «щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». При цьому решту реквізитів (номер справи №3-65/2021(154/21) та суб`єкт права на конституційну скаргу) указав правильно.
45. Суд першої інстанції установив, що про допущення вказаної технічної помилки у акті передавання оригіналу справи до патронатної служби судді Конституційного Суду України Лемака В.В. від 21.09.2022, позивачу повідомлено листом від 17.11.2023 №004-015-18/4343 за підписом виконувача обов`язків керівника Секретаріату Конституційного Суду України Лариси Бірюк.
46. Також позивачу повідомлено, що Другий сенат Конституційного Суду України розглянув справу за вказаною конституційною скаргою ОСОБА_1 та 10.05.2023 ухвалив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України № 36-у(ІІ)/2023.
47. Крім того, як установив суд першої інстанції, відповідач-2 звертав увагу, що з конституційною скаргою «щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 не звертався, отже, у Системі електронного документообігу Суду її не зареєстровано. 20.04.2021 на адресу Конституційного Суду України надійшла конституційна скарга ОСОБА_1 лише щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України, яку зареєстрували в Системі електронного документообігу Суду (вх. №18/154). Конституційна скарга ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», цього або іншого дня не надходило.
48. На підтвердження зазначеного відповідачем-2 надано перелік всіх конституційних скарг, поданих до Конституційного Суду України ОСОБА_1 протягом 2019 - 2023 років.
49. Також судом першої інстанції установлено, що в документі під назвою «Повідомлення про розвиток подій», який направлено позивачем до суду першої інстанції, позивач підтверджує, що жодної конституційної скарги «щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», він не подавав.
50. Оскільки під час судового розгляду справи установлено, що позивач не звертався до Конституційного Суду України з конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відсутні підстави вважати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка призвела до порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, а отже, відсутнє й порушене право, що підлягало б судовому захисту.
51. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
52. Переглянувши судове рішення апеляційного суду, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, чим допустив неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до помилкового скасування судового рішення суду першої інстанції, який повно встановив обставини справи, а саме: відсутність конституційної скарги ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», та правильно застосував норми процесуального права.
53. Щодо оскарження позивачем постанови апеляційного суду з підстав відмови винести окрему ухвалу Суд зазначає таке.
54. Відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону
55. Частиною другою статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
56. За змістом наведеної норми необхідною передумовою для постановлення окремої ухвали є встановлення під час розгляду справи по суті порушення закону безпосередньо щодо прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, з метою усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
57. Оскільки під час апеляційного розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 по суті судом апеляційної інстанції не розглядалися, перевірка правомірності дій (бездіяльності) Конституційного Суду України апеляційним судом не здійснювалась, відповідно, жодних порушень закону не було встановлено, тому у апеляційного суду були відсутні підстави для постановлення окремої ухвали.
58. Посилання скаржника на неврахування апеляційним судом при відмові у задоволенні клопотання позивача про постановлення окремої ухвали висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.01.2024 у справі № 320/4936/23, Судом відхиляються, оскільки питання щодо постановлення окремої ухвали вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи, характеру виявлених порушень та необхідності вжиття заходів щодо їх усунення.
59. Оскільки предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства, при перегляді такої оцінка правомірності дій (бездіяльності) Конституційного Суду України Верховним Судом не здійснювалася, відповідно, відсутні підстави для постановлення Верховним Судом окремих ухвал у порядку, визначеному у статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України.
60. Не приймаються до уваги й посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі №442/456/17, оскільки правовідносини у справі № 442/456/17 виникли з підстав відмови органу Пенсійного фонду у призначенні позивачці пенсії за вислугу років.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
61. Згідно з частиною першою статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
62. Оскільки під час касаційного розгляду цієї справи Верховний Суд дійшов висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, тому в силу приписів частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 у справі №480/10727/23 скасувати.
3. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі № 480/10727/23 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді М.В. Білак
А.В. Жук

Згадані норми: Конституція України, ст. 149-1; Конституція України, ст. 55; Конституція України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; КАС України, ст. 7; КАС України, ст. 6; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 2; КАС України, ст. 5; КАС України, ст. 4; КАС України, ст. 238; КАС України, ст. 249; КАС України, ст. 352; КАС України, ст. 327; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; Закон № 2136-VIII, ст. 92; Закон № 2136-VIII, ст. 33
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.