# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/9534/22

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 466/9534/22
Дата ухвалення: 2026-10-14
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140872037
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140872037
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140872037

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 466/9534/22
провадження № 61-11140св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду  від 13 серпня 2025 року у складі суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М.,
Цяцяка Р. П., та касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року у складі судді Зими І. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня
2025 року у складі суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України, в якому просив стягнути на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 2 000 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25 листопада 2016 року прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 йому пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та четвертою статті 301 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Відомості про кримінальні правопорушення внесені 14 липня 2016 року органом досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140050003185.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 5 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області
від 15 травня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та четвертою статті 301 КК України та призначено покарання за частиною другою
статті 301 КК України у виді штрафу у розмірі 5 100 грн з конфіскацією засобів виготовлення порнографічної відеопродукції, за частиною четвертою статті 301 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією засобів виготовлення та розповсюдження порнографічної відеопродукції. На підставі частини третьої статті 72 КК України ухвалено основне покарання у виді штрафу виконувати самостійно. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання за частиною четвертою статті 301 КК України у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки із покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.
Запобіжний захід позивачу не обирався.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 5 лютого 2018 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Таким чином, позивач стверджує про його незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, перебування під слідством та судом, про порушення права
на недоторканість його житла під час незаконного обшуку, права на володіння
та користування майном, яке було вилучено під час проведення обшуку. Крім того, позивачу необхідно було з`являтись на допити, судові засідання, звертатися за правовою допомогою, а також щомісячно відвідувати уповноважений орган з питань пробації для виконання обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.
Отже, позивач зазнав моральних страждань, які виразилися, зокрема, в тому,
що незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на його стосунки з оточуючими людьми, він був змушений докладати значних зусиль для поновлення своїх порушених прав.
Внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 2 000 000 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди 600 000 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходив із того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі ухвали суду апеляційної інстанції, якою не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди органом досудового розслідування стверджується безпідставним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним обшуком та накладенням арешту на особисте майно позивача.
При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, з урахуванням обсягу заподіяної шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, тривалості перебування позивача під слідством і судом, засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000 грн, яка визначена виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та з урахуванням усіх встановлених обставин цієї справи.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції посилався на відсутність акту виконаних робіт із детальним описом наданих адвокатом послуг, відомостей, з яких можна встановити, на підставі якого саме договору про надання правової допомоги з двох договорів, що надані позивачем, йому надавалась правова допомога та відсутність у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, що прямо передбачено ЦПК України.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і Львівської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року змінено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн.
У решті рішення залишено без змін.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м .Львова від 28 квітня
2023 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав встановленим, що позивач перебував під слідством та судом 3 роки та 5 місяців (41 місяць). Разом з тим, врахував, що запобіжний захід відносно позивача не обирався, жодних обмежень йому не встановлювалося, виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 не постановлений. З урахуванням встановленого, розумності та виваженості, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 грн.
З висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд погодився, залишивши додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 28 квітня 2023 року, без змін.
Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Львівської обласної прокуратури задоволено частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою для скасування оскаржуваних рішень Верховний суд зазначив те, що апеляційний суд не навів належної та достатньої аргументації для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди з урахуванням всіх доводів сторін
та обставин справи, переглядаючи рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд повинен був перевірити у сукупності доводи і апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури про недостатню оцінку судом першої інстанції доказів, наданих позивачем на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, та завданою шкодою.
Також апеляційний суд, не дослідивши надані позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу докази та не надавши їм належну оцінку із врахуванням вказаної вище практики Верховного Суду та висновків Великої Палати Верховного Суду, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду
м. Львова від 24 березня 2022 року - залишено без задоволення, апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року - задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року в частині відшкодування моральної шкоди змінено та викладено другий абзац його резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 350 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди».
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року в частині вирішення позовних вимог до Державної казначейської служби України - скасовано та ухвалено в цій частині вимог нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України.
В решті рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня
2022 року залишено без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2022 року задоволено частково.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 квітня
2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1
5 000, 00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на обставини справи, наведені позивачем в обґрунтування вимушених змін у його житті у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням, ураховуючи те, що до нього не застосовувся запобіжний захід у виді взяття під варту, він не був обмежений у здійсненні своїх прав, у можливості їх реалізації, не був позбавлений соціальних контактів, інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством до нього не застосовувалися, апеляційний суд вважав відсутніми підстави для збільшення розміру моральної шкоди. Отже, апеляційний суд вважав, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі, що вдвічі перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір.
Апеляційний суд врахував, що компенсація моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має відображати реальні втрати
та страждання заявника, відшкодування шкоди має бути адекватним, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа і що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Здійснення таких заходів, як проведення обшуку та накладення арешту на майно,
не може бути безспірною підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції не в повній мірі було враховано принцип пропорційності, розумності та справедливості, реальні страждання позивача, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, а відтак доводи апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури у цій частині є значною мірою обґрунтовані.
Враховуючи конкретні обставини справи, те, що позивачу запобіжний захід у виді взяття під варту не обирався, він не був обмежений у можливості здійсненні своїх прав, враховуючи обсяг страждань (душевних і психічних), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, зважаючи на вимоги розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд вважав, що розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, слід зменшити та стягнути таку в розмірі 350 000,00 грн.
З огляду на складність справи, а також тієї обставини, що категорія таких справ є поширеною і з приводу їх вирішення існує судова практика, враховуючи обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, кількість судових засідань, тривалість розгляду справи судом, беручи до уваги зазначене у клопотанні Львівської обласної прокуратури про неспівмірність витрат, те, що кошти стягуються з державного органу, який фінансується з державного бюджету, враховуючи критерій розумності їхнього розміру, їхньої дійсності та необхідності, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
28 серпня 2025 року Львівська обласна прокуратура через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
11 вересня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду
від 13 серпня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції змінити постанову апеляційного суду та стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000 000 грн, а також судові витрати, понесені позивачем на правничу професійну допомогу у розмірі 10 000,00 грн, в іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року позивач просить залишити без змін.
Доводи Львівської обласної прокуратури, викладені в касаційній скарзі
Підставою касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду
м. Львова від 24 березня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду
від 13 серпня 2025 року Львівська обласна прокуратура зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 10 квітня 2019 року
у справі № 464/3789/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19,
від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 18 травня 2022 року
у справі № 522/2493/18, від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22.
Касаційна скарга Львівської обласної прокуратури мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою. Будь-яких експертних досліджень на предмет дослідження заподіяння моральної шкоди позивачем також не надано.
В матеріалах справи в недостатній мірі наведені докази для критичної оцінки того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану здоров`я позивача, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і інші негативні моменти та впливи, спрямовані на порушення стосунків з оточуючими людьми, а також а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що перебував моменту притягнення до кримінальної відповідальності.
Львівська обласна прокуратура вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судами першої та апеляційної інстанцій, є без будь-якої на те правової аргументації завищений.
Так, строк перебування ОСОБА_1 під судом та слідством закінчився в день набрання законної сили ухвали Львівського апеляційного суду
від 02 грудня 2019 року. Наведені у рішенні суду першої інстанції розрахунки свідчать, що розмір морального відшкодування становить 270 700 грн, тоді як стягнуто 350 000 грн.
Отже, Львівська обласна прокуратура вважає, що рішення у справі ухвалені судами з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 23, 1166, 1176 (1173, 1174) ЦК України, статей 4 - 13 Закону України «про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 89, 263 ЦПК України, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування.
Також суд апеляційної інстанції помилково стягнув на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, враховуючи ту обставину, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та будь-яких документів, які б підтверджували вартість робіт, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, рахунки, звіти та фактичне їх виконання.
Доводи ОСОБА_1 , викладені в касаційній скарзі
Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду
від 13 серпня 2025 року ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 31 жовтня 2018 року
у справі № 383/595/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,
від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, від 25 травня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц, від 17 травня 2023 року у справі № 396/963/22.
ОСОБА_1 вважає оскаржувані судові рішення в частині незадоволення позовних вимог у повному обсязі незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Зменшення Львівським апеляційним судом розміру відшкодування моральної шкоди до 350 000 грн, не відповідає глибині тих моральних страждань, які позивач переніс внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, не покриває витрат за втрачену вартісну техніку, послуги адвокатів, вартість ліків та інших фінансових затрат.
Так, суди не врахували значну тривалість перебування позивача під слідством та судом (41 місяць), факт проведення незаконного обшуку за місцем проживання позивача без участі понятих на підставі незаконної ухвали слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 10 листопада 2016 року, під час якого у останнього був вилучений ноутбук та системний блок; виконання позивачем обов`язків щодо явки до пробаційного уповноваженого органу для реєстрації, що позбавило його можливості влаштування на роботу; цькування та образи з боку правоохоронних та пробаційних органів, внаслідок чого у позивача та його матері погіршився стан здоров`я та стосунки з оточуючими. Після вилучення, належний позивачу комп`ютер був повністю розібраний і як наслідок - наразі він неприданий до використання.
Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин статті 3, 56, 62 Конституції України, не врахували, що всупереч статті 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» жоден із вказаних органів не роз`яснив позивачу порядок поновлення його порушених прав та можливість відшкодування моральної шкоди.
Аргументи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом щодо подання відзиву на касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року та за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, витребувано матеріали справи.
09 жовтня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 25 листопада 2016 року прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 позивачу пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 301, частиною четвертою статті 301 КК України. Відомості про кримінальні правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань органом досудового розслідування
14 липня 2016 року за № 12016140050003185.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 5 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та четвертою статті 301 КК України та призначено покарання за частиною другою статті 301 КК України у виді штрафу у розмірі 5 100 грн. з конфіскацією засобів виготовлення порнографічної відеопродукції, за частиною четвертою статті 301 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією засобів виготовлення та розповсюдження порнографічної відеопродукції. На підставі частини третьої статті 72 КК України ухвалено основне покарання у виді штрафу виконувати самостійно. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання за частиною четвертою статті 301 КК України у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки із покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.
Запобіжний захід позивачу не обирався.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 5 лютого 2018 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частиною п`ятою статті 9, частиною шостою статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частиною п`ятою статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала
у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду
в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і під час її визначення враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
У частинах першій, другій та сьомій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до статті 1 Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР виникає в особи в разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Отже, закриття органом досудового розслідування кримінального провадження щодо особи з підстав, що її реабілітують, є офіційною констатацією незаконності повідомлення її про підозру. Прийняття відповідного процесуального рішення щодо особи підтверджує протиправність його кримінального переслідування.
Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Законом № 266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята й шоста статті 4 цього Закону).
Положення ЦК України застосовуються під час визначення підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов`язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості під час визначення її розміру.
Однак у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.
У справі, що переглядається, встановлено й не оспорюється, що позивач фактично незаконно перебував під слідством та судом з 14 липня 2016 року (дата реєстрації кримінального провадження № 12016140050003185) по 2 грудня 2019 року (набрання законної сили ухвалою Львівського апеляційного суду у справі № 466/896/17, якою скасовано обвинувальний вирок Шевченківського райсуду м. Львова від 5 лютого 2018 року відносно ОСОБА_1 , а кримінальне провадження закрито на підставі пункту третього частини першої статті 284 КПК України з підстав невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаністю можливості їх отримати), тобто 41 місяць (3 роки та 5 місяців).
Моральна шкода у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та
статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії, без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню під час розгляду відповідної вимоги.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду під час розгляду справи про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «керуючись установленим законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальною заробітною платою, встановленою законодавством на момент відшкодування», а тому під час вирішення указаної справи необхідно керуватися установленою Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальною заробітною платою у місячному розмірі, визначеного на час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі
№ 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23,
від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, від 19 грудня 2024 року
у справі № 488/2561/21, від 16 січня 2025 року в справі № 607/21506/23,
від 24 грудня 2024 року в справі № 740/6706/23, від 11 грудня 2024 року в справі № 740/463/22 та інших.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня 2023 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 700,00 грн.
Отже на момент ухвалення рішення судом першої інстанції 24 березня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати становив 6 700,00 грн.
З урахуванням пункту 3 статті 13 Закону № 266/94-ВР та періоду перебування позивача під слідством і судом, суди дійшли правильного висновку, що мінімальний розмір моральної шкоди, встановлений законом у цій справі становить 274 700, 00 грн.
Саме з такого розміру мінімальної заробітної плати виходили суди першої та апеляційної інстанцій, розраховуючи суму, яка підлягала стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16.
Суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, а також строк перебування позивача під слідством і судом (41 місяць), мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (6 700 грн), характер і глибину заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалість перебування його під слідством та судом, дійшли обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди у більшому розмірі, ніж встановлений статтею 13 Закону № 266/94-ВР.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 350 000,00 грн, який перевищує визначений Законом мінімальний розмір такої компенсації за час перебування під слідством та судом, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачу запобіжний захід у виді взяття під варту не обирався, відповідно ОСОБА_1 не був позбавлений звичайного образу свого життя і спілкування з близькими та рідними; врахував обставини справи, негативні наслідки, які мали місце внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та пробації, характер і обсяг страждань, яких очевидно зазнав позивач у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, відсутність доказів про погіршення в цей період стану здоров`я позивача внаслідок перебування його під слідством та судом.
Визначаючи розмір такого відшкодування, суд апеляційної інстанції у постанові від 13 серпня 2025 року, врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 16 квітня 2025 року, дійшов правильного висновку про зменшення суми відшкодування моральної шкоди, встановленої судом першої інстанції до
350 000 грн, що, на переконання Верховного Суду, відповідає принципам розумності та справедливості.
При цьому, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б давали підстави для визначення моральної шкоди у більшому розмірі.
Так, вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необґрунтованим в частині розміру стягнутого відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилається на те, що суди не врахували, що обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, він, окрім факту його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством і судом, посилався на порушення недоторканності житла під час незаконного обшуку, права на володіння та користування майном, яке було вилучено під час проведення обшуку, необхідність звернення за правовою допомогою, щомісячного відвідування уповноваженого органу з питань пробації. Крім того, незаконні дії органів досудового слідства та органів пробації щодо його цькування, приниження та образ негативно вплинули на його стосунки з оточуючими,, а також на стан його здоров`я та здоров`я його матері. ОСОБА_1 вважає, що суди безпідставно стягнули моральну шкоду у значно меншому розмірі.
Проте, здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення втрат потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18,від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21).
Щодо інших обставин, на які позивач посилається як на підставу для збільшення відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що наведені позивачем обґрунтування вимушених змін у його житті у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням, ураховуючи те, що до нього не застосовувся запобіжний захід у виді взяття під варту, він не був обмежений у здійсненні своїх прав, у можливості їх реалізації, не був позбавлений соціальних контактів, інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством до нього не застосовувалися, не є підставою для збільшення розміру моральної шкоди.
Докази на підтвердження погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 та його матері, викликане його незаконним переслідуванням, як і понесення значних витрат на лікування, в матеріалах справи відсутні.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Апеляційний суд при визначенні розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, врахував глибину моральних і душевних страждань останнього, взяв до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, унаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 становить 350 000 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості.
Враховуючи викладене, посилання заявника на постанови Верховного Суду
від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/595/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, від 25 травня 2020 року у справі
№ 641/8857/17, від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц, від 17 травня 2023 року у справі № 396/963/22 є безпідставним, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи ОСОБА_1 не вливають на висновки суду апеляційної інстанції.
При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ухвалюючи судове рішення про стягнення на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 350 000 грн, апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства та вказівки Верховного Суду обґрунтовано виходив із доведеності позовних вимог в частині наявності моральної шкоди.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Львівської обласної прокуратури про те, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування моральної шкоди на підставі статей 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4-13 Закону № 266/94-ВР.
Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону
№ 266/94-ВР.
До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.
Так, ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2018 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Отже, закриття кримінального провадження № 12016140050003185 відбулося з реабілітуючих підстав (пункт 3 частини першої статті 284 КПК України - невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати), тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає на підставі статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР. Додаткового визнання неправомірності дій органу прокуратури чи слідства для відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, не потрібно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) зроблено висновок про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР, та не призводить до його збагачення.
Указаний висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17.
Не знайшли свого підтвердження і доводи Львівської обласної прокуратури в частині неспівмірності та необґрунтованості визначеного апеляційним судом розміру компенсації моральної шкоди - 350 000,00 грн, оскільки не свідчать про те, що апеляційний суд при визначенні цього розміру не дотримався засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю.
Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд під час вирішення питання має керуватися таким розміром мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, та, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, на які посилається Львівська обласна прокуратура
у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження. Висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили
з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду щодо визначення розміру моральної шкоди, завданої позивачу, не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).
Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають у касаційних скаргах заявники.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, оскільки судами належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в його незміненій частині та постанова апеляційної інстанції в частині відшкодування моральної шкоди підлягають залишенню без змін.
Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним
зі:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, на яку посилається заявник).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268).
У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Так, аналіз змісту позовної заяви (як первинної, так і остаточної редакції), свідчить про те, що вона містить попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс або очікує понести, у розмірі 10 000 грн. Позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надані наступні докази: договір про надання правової допомоги від 23 листопада 2022 року № 2/11, укладений між громадським об`єднанням адвокатів Личаківського району
м. Львова «Палата адвокатів» в особі Стефановича Ю. М. та ОСОБА_1., договір про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року №02/01, укладений між громадським об`єднанням адвокатів Личаківського району м. Львова «Палата адвокатів» в особі Стефановича Ю. М. та ОСОБА_1., акт про надані послуги
від 16 грудня 2022 року та акт про надані послуги від 28 березня 2023 року, квитанції про сплату грошових коштів у загальному розмірі 10 000 грн.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що заявлені витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц).
Надавши оцінку доказам на підтвердження заявлених вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу професійну допомогу, відсутність клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також ураховуючи критерій складності справи, обсяг виконаних робіт, досвід адвоката, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував про достатність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Касаційний суд відхиляє доводи Львівської обласної прокуратури про те, що позивач разом з позовною заявою не надав попередній розрахунок судових витрат, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить, що власне докази таких витрат додані до позовної заяви, зокрема: договір про надання правової допомоги від 23 листопада 2022 року № 2/11, договір про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року № 02/01, акти про надані послуги відповідно від 16 грудня 2022 року, від 28 березня 2023 року, квитанції про сплату грошових коштів.
Інші доводи касаційних скарг щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.
Верховний Суд погоджується з тим, що апеляційний суд правильно визначив розмір компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням статей 133, 141 ЦПК України.
Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова
від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11). В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц).
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 401/171/23 колегія суддів виснувала про необхідність стягнення із держави на користь позивача документально підтверджених понесених витрат на правничу допомогу.
Отже, та обставина, що позивач вказав відповідачами у цій справі Львівську обласну прокуратуру та Державну казначейську службу України, не означає, що в спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності є не держава, а зазначені її органи.
Тому апеляційний суд помилково стягнув з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн в рахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Постанову апеляційного суду в цій частині необхідно скасувати, з ухваленням нового рішення про стягнення з Державного бюджету України відповідних судових витрат на користь позивача.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року скасувати в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року в незміненій апеляційним судом частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська

Згадані норми: Конституція України, ст. 3; Конституція України, ст. 56; Конституція України, ст. 62; Конституція України, ст. 59; Закон № 5076-VI, ст. 1; Закон № 5076-VI, ст. 19; Закон № 5076-VI, ст. 30; ЦК України, ст. 15; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 1167; ЦК України, ст. 1176; ЦК України, ст. 23; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 412; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 2; ЦПК України, ст. 5; ЦПК України, ст. 10; ЦПК України, ст. 77; ЦПК України, ст. 78; ЦПК України, ст. 79; ЦПК України, ст. 80; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 367; ЦПК України, ст. 137; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 142; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 419; КК України, ст. 301; КК України, ст. 72; КК України, ст. 75; КК України, ст. 76; КПК України, ст. 284; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 41
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.