# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 727/15119/25

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 727/15119/25
Дата ухвалення: 2026-10-22
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140872089
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140872089
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140872089

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 727/15119/25
провадження № 61-9462св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.

учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: виконавчий комітет Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 ;
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 березня 2026 року у складі судді Танасійчук Н. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 червня 2026 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Одинака О. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
в якому просив:
- визнати його, ОСОБА_1 членом сім`ї попереднього наймача
ОСОБА_4 , який набув самостійне право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою:
АДРЕСА_1 ;
- визнати, ОСОБА_1 основним наймачем житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , здійснивши зміну договору найму;
- зобов`язати Управління комунальної власності Чернівецької міської ради укласти із ОСОБА_1 договір найму житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовна заява обґрунтована тим, що попереднім наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 був його дід - ОСОБА_4 . Право користування за ним було закріплено рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 21 травня 1996 року № 361/12.

На ім`я ОСОБА_4 були відкриті особові рахунки для сплати комунальних послуг, зокрема за житлово-комунальні, електро- та газопостачальні послуги.

Батько позивача - ОСОБА_5 - є сином попереднього наймача, а ОСОБА_1 (позивач) - є онуком ОСОБА_4 , попереднього наймача квартири, що підтверджує наявність прямого родинного зв`язку між позивачем та попереднім наймачем.

На час укладення договору найму (1996 рік) у квартирі були прописані
ОСОБА_4 , його дружина - ОСОБА_6 , донька - ОСОБА_7 та онук - ОСОБА_3 , що підтверджується поквартирною карткою.

ОСОБА_3 формально зареєстрований у спірній квартирі, його реєстрація носила виключно формальний характер і не створювала для нього права користування житлом.

ОСОБА_6 , дружина наймача квартири, звернулася до ПП «Регіон Центр» із заявою, у якій зазначила, що паспортистка автоматично зареєструвала
ОСОБА_3 до квартири разом із його матір`ю - ОСОБА_7 , без фактичного вселення та проживання у спірній квартирі.

На даний час ОСОБА_3 перебуває за кордоном та не має наміру повертатися для проживання у спірній квартирі, що свідчить про відсутність у нього будь-якого інтересу до житла. Таким чином, його реєстрація носила виключно формальний характер і не надавала права користування житловим приміщенням відповідно до статті 64 ЖК УРСР.

У 2009 році померла ОСОБА_6 , дружина попереднього наймача
ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

У подальшому, в 2010 році ОСОБА_4 отримав травму, що значно обмежило його здатність до самообслуговування та ведення побуту.

Позивач стверджує, що тоді він розпочав систематичний догляд за дідусем: забезпечував його харчуванням, контролював стан здоров`я, допомагав пересуватись, здійснював прибирання, сплачував комунальні платежі та підтримував житло в належному стані. Догляд за дідусем здійснювався систематично, безперервно та в значному обсязі, що підтверджує фактичне постійне проживання у квартирі та його активну участь у веденні домашнього господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Ще за життя, у липні 2010 року, ОСОБА_4 зареєстрував у квартирі свого сина - ОСОБА_5 , його дружину - ОСОБА_2 та доньку - ОСОБА_8 . Однак фактичного вселення цих осіб до квартири не відбулося, оскільки сім`я постійно проживала за іншою адресою - АДРЕСА_2 .

26 листопада 2010 року ОСОБА_5 знявся з реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Таким чином, зареєстрованими особами у спірній квартирі залишилися лише його дружина - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_8 , які також жодного дня не проживали у спірному житлі.

Крім того, згідно з витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб станом від 03 лютого 2024 року, місце реєстрації ОСОБА_5 залишається незмінним - АДРЕСА_2 , що свідчить про його постійне проживання за іншою адресою та відсутність будь-якого фактичного зв`язку зі спірною квартирою.

Після смерті наймача - ОСОБА_4 - жоден із повнолітніх членів сім`ї не звертався до уповноважених органів із заявою про переоформлення договору найму відповідно до статті 106 ЖК УРСР.

Після смерті - ОСОБА_4 - позивач ОСОБА_1 , продовжив користуватись спірною квартирою та проживає в ній постійно і безперервно аж до подачі позову до суду. Самостійно сплачує всі комунальні послуги, здійснює утримання житла, проводив поточні ремонти, дбає про належний санітарно-технічний стан квартири.
Жоден інший зареєстрований у квартирі член сім`ї фактично в ній не проживає, не сплачує комунальні платежі, не бере участі в утриманні житла, не допомагає матеріально. Це свідчить про втрату ними реального зв`язку з жилим приміщенням.
Водночас, ОСОБА_2 жодного дня не проживала у спірному житлі, із 2024 році виписала свою доньку - ОСОБА_8 - з реєстрації та звернулася до суду з позовом про виселення ОСОБА_3 .

Таким чином, вважає, що він єдина особа, яка фактично та законно користується спірною квартирою на постійній основі, несе повну відповідальність за її утримання, своєчасно сплачує комунальні платежі, забезпечує належні умови проживання та здійснює всі обов`язки наймача відповідно до приписів ЖК УРСР.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 червня 2026 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наданими позивачем, наявними в матеріалах справи доказами, суд визнає доведеним факт того, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - є членами однієї сім`ї як онук та дід. Однак суду не надано доказів, які б підтверджували те, що ОСОБА_4 в 2010 році вселив до спірної квартири позивача ОСОБА_1 і вони спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Отримані в судовому засіданні пояснення свідків є суперечливими між собою, із яких неможливо встановити дійсні обставини, а надані суду платіжні інструкції про оплату житлово-комунальних послуг за 2013 рік охоплюють період оплати після смерті основного квартиронаймача ОСОБА_4 , крім того не містять відомостей про особу платника послуг. Тому суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що заявляючи позов про визнання за ОСОБА_1 права користування спірною квартирою, позивач порушує таким чином питання про передачу йому у найм ще одного житлового приміщення за умови наявності в ОСОБА_1 права користування житлом за місцем реєстрації, що суперечить нормам житлового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 липня 2026 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 березня 2026 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 червня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 199/10302/14-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 466/5057/17, від 12 червня 2020 року у справі № 755/16392/17, від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 21 травня 2021 року у справі № 643/6850/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц, від 23 вересня 2022 року у справі № 289/847/21, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України,а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Шевченківського районного суду м. Чернівців.

19 серпня 2026 року справа № 727/15119/25 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що після погіршення стану здоров`я ОСОБА_4 він розпочав систематичний догляд за дідом, забезпечував його харчуванням, допомагав у побуті, підтримував квартиру у належному стані, а після смерті наймача продовжив користування спірною квартирою, постійно проживає у ній, сплачує житлово-комунальні послуги, здійснює її утримання та проведення поточних ремонтів.

На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи були додані акти обстеження матеріально-побутових умов та фактичного місця проживання, квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, фотоматеріали ремонтних робіт, а також показання свідків.

Звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції визнав установленими обставини фактичного проживання позивача у спірній квартирі, його участі в утриманні та ремонті житла, догляду за дідом і подальшого користування спірним приміщенням.
Разом із тим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з того, що позивач не довів вселення до спірної квартири за життя наймача у встановленому порядку, та ведення з наймачем спільного господарства, крім того, позивач має інше місце реєстрації. Вважає, що такий висновок апеляційного суду є передчасним та не відповідає правильному застосуванню статей 64, 65, 106 Житлового кодексу Української РСР.

Вважає, що встановленим вище обставинам (фактичного проживання позивача у спірній квартирі, його участі в утриманні та ремонті житла, догляду за дідом і подальшого користування спірним приміщенням) не було надано належного значення у їх взаємному зв`язку, а висновок про відсутність підстав для задоволення позову зроблено ізольовано від встановлених фактичних обставин. Суд не дав належної оцінки тому, що навіть показання свідків зі сторони відповідача не спростовують подальшого користування позивачем спірним житлом після ремонту, а отже не заперечують сам факт сталого зв`язку позивача зі спірною квартирою.

Апеляційний суд обмежився загальним висновком про недоведеність позову, однак не здійснив того рівня аналізу доказів, який вимагається процесуальним законом. Суд не визначив, які саме докази визнає неналежними чи недопустимими, не пояснив, чому окремі встановлені обставини не мають юридичного значення, та не навів мотивів, з яких сукупність досліджених доказів не підтверджує позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 08 листопада 2022 року про передачу об`єктів нерухомого майна житлового фонду та додатку до нього, квартира за адресою:
АДРЕСА_1 значиться в переліку об`єктів нерухомого майна житлового фонду, що передані управлінню комунальної власності міської ради (том 1 а. с.213-216).

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 21 травня 1996 року № 361/12 за ОСОБА_4 були закріплені у користування нежитлові приміщення (мансардні приміщення) за адресою:
АДРЕСА_3 (том 1 а. с.9).

На ім`я ОСОБА_4 були відкриті особові рахунки для сплати житлово-комунальних послуг, що підтверджується наявними квитанціями та виписками з особових рахунків (том 1 а. с.10-17). Із копії поквартирної картки вбачається, що на час укладення договору найму (1996 рік) у квартирі були прописані ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 (том 1 а.с.23).
Зазначені документи свідчать про те, що основним квартиронаймачем квартири за адресою: АДРЕСА_3 був ОСОБА_4 , що також не заперечувалося виконавчим комітетом Чернівецької міської ради.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 являється батьком ОСОБА_5 , який в свою чергу являється батьком позивача
ОСОБА_1 ( свідоцтво серії НОМЕР_4 ) (том 1 а. с.20-21). Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про шлюб (том 1 а. с.22), ОСОБА_4 перебував у шлюбі із ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що встановлено з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 (том 1 а. с.25).

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а. с.26).

Батько позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що встановлено з копії паспорта та витягу № 595517 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (том 1 а. с.28-30).

Як встановлено із довідки № 01-933/25 від 29 грудня 2025 року ОСОБА_1 в період з 01 вересня 2010 року до 27 червня 2014 року навчався в приватному вищому навчальному закладі «Буковинський університет» (том 1 а . с. 169).

Із довідки 802 про склад зареєстрованих осіб та розмір платежів за житлово-комунальні послуги наданої ПП «Регіон-центр» від 16 квітня 2024 року встановлено, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (том 1 а. с.27).

Згідно акту № 569 обстеження матеріально - побутових умов домогосподарства від 04 квітня 2024 року та про фактичне місце проживання від 10 вересня 2025 року, вбачається, що позивач ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_9 та донькою ОСОБА_10 фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а. с.91-94).

Із копій платіжних інструкцій та квитанцій вбачається, що дружина позивача ОСОБА_9 сплачувала за житлово-комунальні послуги, які надавались за адресою: АДРЕСА_1 за період з 2021 року до 2024 рік та речі побуту (том 1 а. с.31-91).

До матеріалів позову додано також квитанції про сплату комунальних послуг, що надавалися за адресою: АДРЕСА_1 за період серпень 2013 року, листопад 2013 року, січень 2014 року (том 1 а. с.11-13).
Із довідки про місце проживання ОСОБА_1 , наданої адресно-довідковим підрозділом ГУДМС УДМС України в Чернівецькій області встановлено, що зареєстрована адреса проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_4 , де він зареєстрований з 17 листопада 1993 року (том 2 а. с.79).

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що він є сусідом позивача, він почав проживати в спірній квартирі з 2013 року. На той час в квартирі № 11Б ніхто не проживав. Квартира не була придатна для проживання. Там все було зношене і знищене, навіть не зачинялися двері. Згодом ОСОБА_1 почав робити ремонтні роботи в квартирі. Свідок неодноразово бачив його як він приносив будівельні матеріали та виносив сміття. Ремонт почався приблизно в 2019 році, закінчивши ремонт ОСОБА_1 туди переїхав із дружиною.

Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 суду пояснила , що позивач ОСОБА_1 є її онуком. Квартира, яка є предметом спору перейшла йому від діда - першого чоловіка свідка. Від народження ОСОБА_1 проживав у неї, потім деякий час у іншої бабусі, після закінчення школи він вступив до університету та почав мешкати у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , хоч і був неповнолітнім, однак дбав про свого діда ОСОБА_4 . Свідок не спілкувалася із ОСОБА_4 , тому що вони багато років були розлученими і не ходила з цих причин до них в гості, однак, коли ОСОБА_4 був уже хворий, вона готувала їжу, яку онук приносив дідові. Після смерті діда ОСОБА_4 , позивач у спірній квартирі проживав недовго, бо вона була непридатна для проживання. В 2019 році онук разом із дружиною поселився в квартирі, після того як зробив у ній ремонт. Позивач особисто проводив у квартирі ремонтні роботи. На цю квартиру крім позивача ніхто не претендував. В родині всі знали, що ця квартира має бути для ОСОБА_13 . Син свідка - ОСОБА_5 прописався в спірну квартиру для того щоб мати змогу прописати туди і невістку ОСОБА_2 , яка є на сьогоднішній день відповідачем по справі. В спірній квартирі деякий час також проживав інший онук її чоловіка ОСОБА_3 , але він згодом переїхав до села. Невістка свідка, тобто дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_2 не проживала там жодного дня. Вони деякий час проживали зі свідком, але у них були погані стосунки, тому вони згодом переїхали.

Свідок ОСОБА_14 суду першої інстанції пояснила, що вона є троюрідною сестрою батька позивача, та вказала, що наразі місцем проживання позивача є квартира за адресою: АДРЕСА_3 . Однак це не його власна квартира. Там жив його дід ОСОБА_4 , а за дідом доглядала мама позивача. Вказує, що вона спілкувалася із батьками позивача, які розповідали, що спірна квартира була в жахливому стані після пожежі, на той час поки в ній жив ОСОБА_4 , який проживав у квартирі сам, оскільки там не було умов для проживання ще когось. Після смерті ОСОБА_4 , батьки позивача зробили ремонт в цій квартирі. Але позивач вигнав їх звідти одразу після закінчення ремонту. Стверджує, що позивач ОСОБА_1 ніколи не проживав разом із дідом ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_15 суду першої інстанції пояснила, що позивач є її онуком. З 2022 року він служить в ЗСУ. Перед тим як піти на службу він проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Приблизно з 2021 року він там проживає. До цього він проживав у неї в квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , де і прописаний. Він проживав у неї після одруження і до 2021 року. У неї трьохкімнатна квартира і позивач із дружиною проживали в окремій кімнаті. В січні 2021 року в квартирі, що за адресою: АДРЕСА_3 завершився ремонт і вони змогли туди переїхати. Ремонт квартири за адресою:АДРЕСА_1 робили батьки позивача. Догляд за ОСОБА_4 здійснювала його невістка - мати позивача. Ще за життя ОСОБА_4 квартира була в жахливому стані.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги
ОСОБА_1 . Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до статті 61 ЖК України типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, якою є тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 сформульовано такі висновки: у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті
65 ЖК України).

Водночас під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім`ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Згідно із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня
1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 (провадження № 61-865сво21)).

Аналіз змісту статті 65 ЖК України у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні (див. постанови Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20), від
06 жовтня 2021 року у справі № 646/660/19 (провадження № 61-17363св20, від
18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22)).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем (постанови Верховного Суду
від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21), від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (провадження № 61-5671св23)).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, що позивачем не доведено, тієї обставини що наймач ОСОБА_4 у 2010 році надав згоду на вселення та вселив позивача до спірної квартири відповідно до встановленого законом порядку, що вони спільно проживали, були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права й обов`язки, а пояснення свідків є суперечливими між собою та не дають можливості встановити дійсні обставини справи. Крім того, суди дійшли висновку, що надані платіжні документи охоплюють період після смерті основного наймача та не містять відомостей про особу платника.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції визнав установленими обставини фактичного проживання позивача у спірній квартирі, його участі в утриманні та ремонті житла, догляду за дідом і подальшого користування спірним приміщенням. Разом із тим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з того, що позивач не довів вселення до спірної квартири за життя наймача у встановленому законом порядку, не довів ведення з наймачем спільного господарства як член його сім`ї, а також має інше місце реєстрації.

Тому безпідставними є аргументи позивача про те, що не було надано належної оцінки фактичному проживанню позивача у спірній квартирі, його участі в утриманні та ремонті житла, догляду за дідом і подальшого користування спірним приміщенням, а висновок про відсутність підстав для задоволення позову зроблено ізольовано від фактично встановлених обставин у справі.

Оскільки суди повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, прийшли до обгрунтованих висновків, про відсутність доказів які б підтверджували те що ОСОБА_4 в 2010 році вселив до спірної квартири позивача ОСОБА_1 і вони спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки суду не надано. Отримані в судовому засіданні пояснення свідків є суперечливими між собою та такими з яких неможливо встановити дійсні обставини, а надані суду платіжні інструкції про оплату житлово-комунальних послуг за 2013 рік охоплюють період оплати після смерті основного наймача ОСОБА_4 , крім того не містять відомостей про особу платника послуг, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, що заявляючи позов про визнання за ОСОБА_1 права користування спірною квартирою, позивач порушує таким чином питання про передачу йому у найм ще одного житлового приміщення, за умови наявності в нього права користування житлом за місцем реєстрації, що суперечить нормам житлового законодавства.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 199/10302/14-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 466/5057/17, від 12 червня 2020 року у справі № 755/16392/17, від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 21 травня 2021 року у справі № 643/6850/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц, від 23 вересня 2022 року у справі № 289/847/21 є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 березня 2026 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк

Згадані норми: ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 410
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.