# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 608/574/26 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 608/574/26 Дата ухвалення: 2026-10-21 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140872093 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140872093 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140872093 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2026 року м. Київ справа № 608/574/26 провадження № 61-9673св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Волинець Сергій Анастасович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2026 року в складі колегії суддів Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хоми М. В., ВСТАНОВИВ: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заявлених вимог У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні померлого годувальника, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільські області). Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який є її колишнім чоловіком. У шлюбі з останнім заявниця перебувала до грудня 2023 року, однак після розірвання шлюбу вони продовжили проживати разом однією сім`єю. Заявниця звернулася до ГУ ПФУ в Тернопільській області для призначення пенсії по втраті годувальника, подавши необхідні документи. Однак територіальний орган з призначення пенсії виявив відсутність актового запису про шлюб, тому в усній формі їй було рекомендовано звернутися до суду з метою встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні померлого годувальника. Враховуючи викладене, заявник просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перебування на його утриманні до дня смерті. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Чортківський районний суд Тернопільської області рішенням від 23 березня 2026 року заяву задовольнив. Встановив факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , та перебування на його утриманні до дня смерті. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявниця належним чином довела її проживання із померлим однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та перебування на його утриманні до дня смерті. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Тернопільській області подало апеляційну скаргу. Тернопільський апеляційний суд постановою від 17 червня 2026 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Тернопільській області задовольнив частково. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 березня 2026 року в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті, скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні померлого ОСОБА_2 відмовив. У решті рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 березня 2026 року залишив без змін. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в цій частині. У частині вимог про встановлення факту перебування на утриманні померлого апеляційний суд постанову мотивував тим, що заявником не подано суду належних доказів на підтвердження того факту, що вона систематично отримувала допомогу від померлого, яка була основним і постійним джерелом засобів до її існування. У матеріалах справи відсутні докази про отримані доходи заявниці та доходи ОСОБА_2 , що давало б обґрунтовані підстави стверджувати про перебування її на утриманні колишнього чоловіка. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують лише факт спільного проживання ОСОБА_2 із заявницею, проте вони не свідчать про перебування останньої на його утриманні. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала 16 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Волинець С. А., засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2026 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2026 року в частині відмови в задоволенні вимог заяви про встановлення факту перебування на утриманні померлого і залишити в силі рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 березня 2026 року у відповідній частині. Підставою касаційного оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Волинець С. А., зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 (провадження № 61-11607св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16 (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16 (провадження № 61-42601св18), від 11 лютого 2021 року у справі № 158/431/19 (провадження № 61-11277св20), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Заявниця указує на те, що вона подавала до суду першої інстанції докази відсутності у неї доходів - відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податку про джерела/суми нарахованого доходу станом на 18 лютого 2026 року, тоді як померлий ОСОБА_2 отримував пенсію, що підтверджено його пенсійним посвідченням, яка і була джерелом її утримання. Відзив на касаційну скаргу не подано Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 07 вересня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції. У вересні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій ІНФОРМАЦІЯ_1 в Республіці Італія, м. Полла (пров. Солерно) помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується витягом з актового запису про смерть за № 198, дата видачі 20 жовтня 2025 року (переклад з італійської мови на українську мову). Останнє місце реєстрації (проживання) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є таке: АДРЕСА_1 , з 12 липня 2007 року до дня смерті. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за вказаною вище адресою з 12 вересня 2007 року і дотепер. Відповідно до витягу з Держаного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 19 лютого 2026 року № 00056614019, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 28 грудня 1997 року, актовий запис № 08. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_3 . За відомостями про розірвання шлюбу 02 грудня 2023 року за спільною заявою подружжя, яке не має дітей від 01 листопада 2023 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, актовий запис № 21. Відповідно до довідки Палашівського старостинського округу Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області № 55 від 18 березня 2026 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в Республіці Італія. Похований ІНФОРМАЦІЯ_4 на сільському кладовищі в селі Палашівка Чортківського району Тернопільської області. На момент смерті ОСОБА_2 в Республіці Італія, заявниця ОСОБА_1 теж перебувала за межами України, що підтверджується штампом пропускного пункту на кордоні з України з Республікою Польща від 24 липня 2025 року. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Межі касаційного оскарження У касаційній скарзі заявниця просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про її перебування на утриманні померлого. Доводів щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині вимог про визнання проживання заявника із померлим однією сім`єю касаційна скарга не містить. З огляду на зазначене, із урахуванням вимог статті 400 ЦПК України щодо меж касаційного оскарження, Верховний Суд переглядає ухвалені у цій справі судові рішення в частині вимог про перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого ОСОБА_2 . Щодо розгляду заяви по суті в частині, яка переглядається Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції в частині, яка переглядається, відповідає. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, серед яких є встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, а зміст судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, має містити відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив ці докази (частина перша статті 319 ЦПК України). Аналізуючи у сукупності предмет та характер відносин щодо встановлення факту, що має юридичне значення для реалізації прав заявника, їх суб`єктний склад, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) дійшла висновку, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як у порядку цивільного судочинства. Верховний Суд неодноразово викладав висновок про те, що факт перебування особи на утриманні померлого має місце, якщо допомога, яка надавалася, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 584/1166/15-ц). Одержання пенсії або заробітної плати не створює автоматичної перешкоди для встановлення факту перебування на утриманні. Водночас за наявності власних доходів заявника суд повинен мати можливість порівняти їх з фактичним доходами й загальними витратами, а не лише ймовірним розміром допомоги, який міг надавати померлий. Саме лише істотне перевищення доходу померлої особи над доходом заявниці свідчить про фінансову можливість надавати допомогу, але не дає можливості встановити, яка частина цього доходу фактично передавалася заявниці, з якою періодичністю та чи була вона основним джерелом її засобів до існування (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2026 року у справі № 377/870/24). Такі висновки про застосування норм права mutatis mutandis викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2026 року у справі № 227/897/24 (провадження № 61-6337св25). Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ЦПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним і достатнім підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Слід також враховувати, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20, провадження № 61-7276св21). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей, переваги більш вагомих доказів. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. У цій справі, в частині, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_1 не подано суду доказів на підтвердження того факту, що вона систематично отримувала допомогу від померлого, яка була основним і постійним джерелом засобів до її існування. В матеріалах справи відсутні докази про отримані доходи заявниці та доходи ОСОБА_2 , що давало б обґрунтовані підстави стверджувати про перебування її на утриманні колишнього чоловіка. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують лише факт спільного проживання ОСОБА_2 із заявницею, проте вони не свідчать про перебування останньої на його утриманні. Не містять таких даних і покази свідків. Сам по собі факт проживання ОСОБА_1 із померлим ОСОБА_2 за однією адресою не може свідчити про перебування на його утриманні. У цій справі, в частині, яка переглядається, підлягає врахуванню те, що у матеріалах справи відсутні відомості про надання заявниці померлим будь-якої допомоги (банківські витяги про регулярні перекази грошових коштів, платіжні документи, угоди або інші докази, які б давали змогу визначити факт надання матеріальної допомоги (утримання), а також її фактичний середньомісячний розмір. Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши в указаній частині, що заявник не довела належними та допустимими доказами факту її перебування на утриманні померлого, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог заяви в цій частині. З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується. Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду в частині відмови встановити факт перебування заявника на утриманні померлого чоловіка. Такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості. Доводи касаційної скарги про те, що заявник подавала до суду першої інстанції докази відсутності у неї доходів - відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку про джерела/суми нарахованого доходу станом на 18 лютого 2026 року у цій справі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки вказаний доказ апеляційний суд оцінив у сукупності з іншими наданими доказами та доводами заявниця. Так, ОСОБА_1 указувала що тривалий час проживала за межами України, при цьому не надала інформації про її доходи (чи їх відсутність) у місцях її проживання за кордоном, а також докази, які є необхідними для правильного вирішення її відповідної вимоги - обсягу доходу померлого та отримання від нього заявником допомоги, яка була основним і постійним джерелом засобів до її існування. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року). ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення. Щодо доводів про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 (провадження № 61-11607св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16 (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16 (провадження № 61-42601св18), від 11 лютого 2021 року у справі № 158/431/19 (провадження № 61-11277св20), колегія суддів враховує таке. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин, установлених у справах, на які посилається заявник. Посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування постанови Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2026 року в частині вимог про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 до дня його смерті, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення в указаній частині без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Волинець Сергій Анастасович, залишити без задоволення. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2026 року в частині вимог про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 до дня його смерті залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіВ. В. Сердюк О. М. Осіян Н. Ю. Сакара Згадані норми: Конституція України, ст. 17; Конституція України, ст. 46; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 293; ЦПК України, ст. 315; ЦПК України, ст. 319; ЦПК України, ст. 76; ЦПК України, ст. 77; ЦПК України, ст. 78; ЦПК України, ст. 79; ЦПК України, ст. 80; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 367; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 410 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.