# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 367/8949/24 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 367/8949/24 Дата ухвалення: 2026-10-23 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140872116 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140872116 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140872116 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2026 року м. Київ справа № 367/8949/24 провадження № 61-8727св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. учасники справи: позивач, (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 ; відповідач, (позивач за зустрічним позовом)-ОСОБА_2 ; розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Плагун Людмила Станіславівна, на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , об`єкт нерухомого майна, а саме: дачний будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 149, 4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1648247232109; та визнати за ним право власності на 1/2 частину цього дачного будинку. Позовна заява обґрунтована тим, що 25 березня 2020 року він уклав шлюб з відповідачем, який було розірвано на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року. За час спільного подружнього життя у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період перебування у шлюбі, 17 квітня 2021 року ними було придбано за договором купівлі-продажу спірний дачний будинок. Ціна нерухомого майна встановлена у договорі купівлі-продажу 747 000,00 грн. Після розлучення він не може дійти згоди з відповідачкою щодо розподілу спільного майна подружжя, а тому вимушений звернутися з відповідним позовом до суду. У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 спірний дачний будинок, 2018 року забудови, загальною площею 149,4 кв. м за номером 1Г/1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу дачного будинку;визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0, 0300 га, кадастровий номер 32109945900:01:024:0321, що знаходиться за цією ж адресою, яка придбана на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, ціна нерухомого майна, встановлена у договорі 54 000, 00 грн. Позовна заява обґрунтована тим, що спірний дачний будинок було придбано в період шлюбу 17 квітня 2021 року, про те, це майно придбавалось виключно за її особисті кошти, тому і зареєстроване саме на її ім`я. Відповідачка самостійно 17 квітня 2021 року оплатила придбане нею нерухоме майно за договором купівлі-продажу дачного будинку, вартістю 747 000,00 грн., що відповідно до офіційного курсу НБУ становило 26 717,00 дол. США. Так, напередодні укладення договору купівлі-продажу дачного будинку від 17 квітня 2021 року, 16 квітня 2021 року вона отримала у борг від громадянина ОСОБА_4 за усним договором позики грошові кошти у сумі 30 000,00 дол. США, які повернула позикодавцю 30 квітня 2021 року за рахунок іншої позики в розмірі 58 000,00 дол. США, отриманої в той же день 30 квітня 2021 року кількома годинами раніше від громадянина ОСОБА_5 , згідно договору позики від 30 квітня 2021 року. Зазначені кошти були витрачені відповідачем, як на погашення особистих боргових зобов`язань перед громадянином ОСОБА_4 , так і на проведення ремонтних робіт у спірному дачному будинку та облаштування його меблями, побутовим приладдям тощо. Визнаючи ці боргові зобов`язання власним особистим обов`язком, відповідачка вже після припинення шлюбу з позивачем, 31 серпня 2023 року самостійно повернула усю суму боргу (1 609 500,00 грн, що становить еквівалент 58 000,00 дол. США), позикодавцю ОСОБА_5 за рахунок власних коштів. Позивач не був зареєстрований у дачному будинку, а перебував лише кілька місяців у період з кінця червня по листопад 2021 року, коли сім`я фактично перестала існувати, були припинені між ними подружні відносини, спільне господарство не велося, у зв`язку із чим, з того часу позивач проживає у окремому приміщенні, адреса якого їй не відома, а вона та її діти користуються спірним дачним будинком. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 : дачний будинок, 2018 року забудови, загальною площею 149,4 кв.м., за номер 1Г/1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1648247232109; земельну ділянку, площею 0,0300 га, кадастровий номер 32109945900:01:024:0321, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводи ОСОБА_1 про те, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя не знайшли свого підтвердження, а спірні дачний будинок і земельна ділянка були набуті у період шлюбу, за особисті кошти ОСОБА_2 , за відсутності належних доказів позивача на підтвердження зворотного. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Васюком М. М. , задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 січня 2026 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна - 1/2 частину дачного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 149, 4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1648247232109. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час укладення договору-купівлі продажу спірного дачного будинку та оформлення права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 , остання перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який надав належним чином оформлену згоду на придбання спірного будинку, викладену у вигляді заяви, справжність підпису позивача засвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О.В. 17 квітня 2021 року (п.7 договору купівлі-продажу від 17 квітня 2021 року). Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. Короткий зміст вимог касаційної скарги 29 червня 2026 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_2 - адвокат Плагун Л. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16 ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц, від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/2718/18, від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20, в ід 14 грудня 2022 року у справі № № 126/2200/20, від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21, від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23, від 03 грудня 2024 року у справі № 553/2879/21, від 09 квітня 2025 року у справі № 759/18856/19, що передбачає вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Ірпінського міського суду Київської області. 19 серпня 2026 року справа № 367/8949/24 надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Плагун Л. С. мотивована тим, що спірний дачний будинок було придбано в період шлюбу, а саме: 17 квітня 2021 року, ОСОБА_2 , категорично заперечує, що це майно набуто у спільну сумісну власність, оскільки придбавалось воно виключно за її особисті кошти (про що добре відомо ОСОБА_1 ) і саме тому - зареєстроване на її ім`я. Це відбулося не випадково, а з метою чіткого відмежування придбаного нерухомого майна як її особистої власності. Шлюбні відносини між сторонами тривали дуже короткий час і, за збігом 19 місяців, були припиненні через конфліктний характер ОСОБА_1 і фізичне та психологічне насильство над дружиною і двома її старшими синами від першого шлюбу: ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 . Тож, потерпаючи від побоїв, навіть під час вагітності третім сином ОСОБА_10, народженим ІНФОРМАЦІЯ_4, та сильних душевних страждань і потрясінь, спрямованих на зруйнування її особистості, ОСОБА_2 мала гостру потребу у придбанні саме власного житла, аби забезпечити себе та дітей належними житловими умовами і захистом, у тому числі від ОСОБА_9 . Ураховуючи дуже короткий час проживання сторін у шлюбі і перебування у шлюбних відносинах, загалом, недостатність коштів, для придбання нерухомості у передмісті Києві, зароблених за цей період ОСОБА_2 , а також відсутність власних доходів у ОСОБА_9 та інших статків, заощаджень, що офіційно підтверджено інформацією ГУ ДПС у м. Києві Державної податкової служби України, наданою суду 25 квітня 2025 року за відповідним запитом (а.с.82-89 том 2), сторони нічого з рухомого чи нерухомого майна у спільну сумісну власність не придбали. При цьому, протягом того короткого часу, що ОСОБА_1 проживав з дружиною і її дітьми, власним добробутом сім`ї опікувалась саме ОСОБА_2 , щоденно працюючи (провадячи власну підприємницьку діяльність, як ФОП) і утримуючи себе і дітей. ОСОБА_2 придбала дачний будинок і земельну ділянку у селищі Гостомель, за рахунок запозичених коштів. ОСОБА_1 у дачному будинку постійно не проживав, а його тимчасове перебування у ньому закінчилось в листопаді 2021 року разом з припиненням шлюбних відносин. Позивач не брав участі в оплаті житлово-комунальних послуг, в оплаті ремонтно- оздоблювальних робіт в будинку та на подвір`ї, у тому числі в оплаті відновлювального ремонту будинку, істотно пошкодженого у 2022 року в результаті обстрілу військами рф (копії акту обстеження будівель і споруд пошкоджених під час бойових дій підписаний членами комісії та ОСОБА_2 від 10 червня 2022 року та відповідних договорі на проведення ремонтно- відновлювальних робіт, докази оплати наданих послуг тощо долучені до матеріалів справи). Також не брав участі в оплаті меблів, домашніх речей, побутових приладів і обладнання будинку, що насправді придбавалися нею. Позивач не визнавав спільного обов`язку по поверненню позикових коштів ні перед ОСОБА_4 , ні перед ОСОБА_5 . Вважає, що судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення було неправильно застосовано норм матеріального права без урахування роз`яснень, зазначених у п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Також суд апеляційної інстанції, не з`ясував, що за відсутності у сторін будь-яких спільних доходів, набутих у шлюбі, в сумі, достатній для придбання дачного будинку і земельної ділянки у передмісті столиці, єдиним джерелом коштів, за рахунок яких могло бути набуте це майно, з огляду, що у спадок чи в дар від третіх осіб вони теж нічого не отримували, були запозичені (позикові чи кредитні кошти). Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 16 серпня 2026 року через підсистему Електронний судпредставник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М. подав відзив на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2026 року відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Васюк М. М. на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Плагун Л. С., на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року у справі № 367/8949/24 залишено без розгляду. 17 вересня 2026 року через підсистему Електронний судпредставник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М. подав додаткові пояснення. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 березня 2020 року Вишгородським районним відділом державної РАЦС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), актовий запис № 80. Цим рішенням суду встановлено, що шлюбні відносини сторін припинені з листопада 2021 року (а. с. 22, 23-26 том 1). Під час шлюбу народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 17 квітня 2021 року ОСОБА_2 купила дачний будинок за номером АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0300 га, з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 3210945900:01:024:0321, яка відчужується разом із зазначеним дачним будинком. Продаж вчинено за 747 000,00 грн. Покупець довела до відома продавця, а останній взяв до уваги той факт, що на момент набуття у власність дачного будинку перебуває у зареєстрованому шлюбі. Дачний будинок набувається за згодою чоловіка, справжність підпису якого на заяві засвідчено нотаріально приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О. В. 17 квітня 2021 року за реєстровим № 571, що підтверджується копією договору купівлі-продажу дачного будинку від 17 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 576 (а. с.10-13 том 1). Відповідно до розписки від 16 квітня 2021 року, вбачається, що ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_4 30 000,00 дол. США на вирішення житлового питання (для придбання земельної ділянки та житла), які повернула 30 квітня 2021 року (а. с.114 том. 1). Згідно договору іпотеки від 30 квітня 2021 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 згідно із договором позики від 30 квітня 2021 року позику у сумі 1 609 500,00 грн, що становить еквівалент 58 000,00 дол. США та зобов`язалась повернути позику не пізніше 01 травня 2022 року. На забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 3210945900:01:024:0321, площею 0,03 га, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, адреса: АДРЕСА_1 (а. с.112 том 1). 31 серпня 2021 року договір іпотеки від 30 квітня 2021 року було припинено в зв`язку повним виконання зобов`язань позичальника за договором позики від 30 квітня 2021 року (а. с.113,126 том1). ОСОБА_2 та її малолітні діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.105-107,158 том.1) Матеріали справи містять кредитні договори, які укладались ОСОБА_2 на споживчі цілі, та товарні чеки з яких вбачається, що остання придбавала будівельні матеріали, меблі для оздоблення житла ( а.с.122-206 том 2). Із відповіді Головного управління ДПС у м. Києві Державної податкової служби України від 25 квітня 2025 року за № 12991/5/26-15-12-07-01 вбачається, що ОСОБА_1 на дату надання відповіді, не перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець чи особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, декларації про майновий стан і доходи за 2019-2022 року до районних ДПІ ГУ ДПС у м. Києві не подавались. За перший квартал 2019 року сума доходу нарахована 47 461,90 грн та 3 638,87 грн, за період 2 кварталу 2019 року - вересень 2022 року інформація щодо доходів відсутня (а. с.82-89 том 2). 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М. М. задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України). Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК України, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 29 липня 2025року в справі № 369/6352/22, від 06 червня 2025 року в справі № 287/1092/23). Верховний Суд, зокрема, в постановах від 27 жовтня 2025 року в справі № 161/19647/23, від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21 сформулював висновки про те, що у статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили надані нею докази, а саме відсутності у сторін будь-яких спільних доходів, набутих у шлюбі, в сумі, достатній для придбання дачного будинку і земельної ділянки, а єдиним джерелом коштів, за рахунок яких могло бути набуте це майно, були запозичені кошти. Апеляційний суд не урахував встановлений факт, що ОСОБА_2 обидві позики вчиняла самостійно (без письмової згоди на те ОСОБА_1 ), під виключно її особисті боргові зобов`язання, а отже безпідставно поширив право спільної сумісної власності подружжя на ці позикові кошти. Перевіривши доводи ОСОБА_2 , Верховний Суд виходить з такого. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на час укладення договору-купівлі продажу спірного дачного будинку та оформлення права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 , остання перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який надав належним чином оформлену згоду на придбання спірного будинку, викладену у вигляді заяви, справжність підпису позивача засвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О.В. 17 квітня 2021 року за реєстровим № 571 (п.7 договору купівлі-продажу від 17 квітня 2021 року). Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що спірний будинок був придбаний сторонами у спільну сумісну власність подружжя. Вказаний висновок відповідає і висновку, викладеному у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22. Доводи ОСОБА_2 , про те, що спірний будинок був придбаний за її особисті кошти, а відтак не є спільним майном подружжя, відхилено, з огляду на наступне. Так, Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 754/9261/19 звернув увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 (провадження №61-9767св22). Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що копія розписки ОСОБА_2 від 16 квітня 2021 року та договір позики від 30 квітня 2021 року не є належними і допустимими доказами у розумінні статей 77-78 ЦПК України, а відтак не приймаються судом апеляційної інстанції, як такі, що спростовують презумпцію спільності майна подружжя. В даному випадку, отримання дружиною позики під час перебування у шлюбі для придбання житла для проживання сім`ї ніяким чином не свідчить, що отримані в такий спосіб кошти є особистою власністю дружини. За таких обставин, нерухоме майно, придбане подружжям за кошти отримані в позику, є спільною сумісною власністю такого подружжя та підлягає поділу між ними, як і грошові зобов`язання з повернення такої позики. Крім того, доводи касаційної скарги про те, що в частині самостійного погашення нею позики, яка використана для придбання будинку, не свідчать про природу позичених коштів, як особистого майна. У справі, що переглядається, апеляційний суд виходив із того, що сам факт самостійного погашення одним з подружжя позики, яка використана для придбання спільного майна, надає колишній дружині право вимагати від колишнього чоловіка відшкодування половини погашеної позики. Матеріали справи не містять доказів, що спірний будинок, був придбаний відповідачем за кошти, які в силу вимог статті 57 СК України, були її особистими. У постанові від 12 січня 2026 року у справі № 752/25354/21 Верховний Суд зазначив, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19, від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16 ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц, від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/2718/18, від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20, в ід 14 грудня 2022 року у справі № № 126/2200/20, від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21, від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23, від 03 грудня 2024 року у справі № 553/2879/21, від 09 квітня 2025 року у справі № 759/18856/19, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішені, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду. Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані сторонами відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив та додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням додаткових відзиву та касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Щодо судових витрат Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Плагун Людмила Станіславівна, - залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк Згадані норми: ЦК України, ст. 368; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 416; СК України, ст. 57; СК України, ст. 60; СК України, ст. 61; СК України, ст. 63; СК України, ст. 70; СК України, ст. 71 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.