# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/26606/24

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 520/26606/24
Дата ухвалення: 2026-10-23
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140901043
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140901043
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140901043

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 520/26606/24
адміністративне провадження № К/990/14888/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 520/26606/24,
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Андрійко Олени Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року (суддя Сліденко А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2025 року (суддя-доповідач - Калиновський В.А., судді: Мінаєва О.М., Кононенко З.О.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі також - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 15 серпня 2024 року № 454 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 5 вересня 2024 року № 1950 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з 5 вересня 2024 року;
- поновити лейтенанта поліції ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді інспектора взводу 1 роти 4 батальйону 4 Управління патрульної поліції в Харківській області з 6 вересня 2024 року;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь грошове забезпечення (заробітну плата) за час вимушеного прогулу з 6 вересня 2024 року по день поновлення на роботі;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення його на займаній на час звільнення з посади інспектора взводу 1 роти 4 батальйону 4 Управління патрульної поліції в Харківській області з 6 вересня 2024 року та стягнути з Департаменту патрульної поліції грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 6 вересня 2024 року в межах суми стягнення за один місяць.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді інспектора взводу № 1 роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції та 18 березня 2024 року ознайомився з посадовою інструкцією. Згідно з довідкою військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» від 27 травня 2024 року № 1220 позивача визнано придатним до військової служби.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 26 червня 2024 року № 352 ОСОБА_1 відряджено на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , військова частина НОМЕР_1 ) на період з 28 червня до 29 серпня 2024 року. Позивач прибув до місця проведення навчання, однак 1 липня 2024 року подав на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції рапорт щодо повернення з відрядження, яке вважав незаконним.
Згідно з листом Державної установи «ТМО МВС України по Івано-Франківській області» від 29 липня 2024 року № 33/29-1009 позивач 2 та 3 липня 2024 року звертався за медичною допомогою, проте медичних документів про непридатність за станом здоров`я до виконання службових обов`язків йому не видавали.
У рапорті заступника командира батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Шинкаренка Є. Ю. та доповідній записці заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення цього управління Диняка Я.В. від 4 липня 2024 року зазначено, що ОСОБА_1 під час відрядження відмовився виконувати накази та службові обов`язки, продовжувати навчання й брати участь у заходах із відсічі збройної агресії з боку держави-агресора.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 4 липня 2024 року № 1384 за вказаними обставинами призначено службове розслідування, а позивача відсторонено від виконання службових обов`язків. Під час розслідування ОСОБА_1 надавав пояснення, подавав клопотання та документи. Також щодо нього складено службову характеристику негативного змісту.
Результати службового розслідування оформлено висновком від 2 серпня 2024 року (далі - висновок). Дисциплінарна комісія дійшла висновку про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що полягав у порушенні вимог частини другої статті 19 Конституції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, пункту 24 частини першої статті 23, частини першої статті 64 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), пунктів 1, 4, 6, 8, 13 частини третьої статті 1 Закону України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі - Закон № 2337-VIII), пункту 4 розділу III Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 2 серпня 2017 року № 672, а також положень посадової інструкції, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 22 листопада 2018 року № 5217. За результатами розслідування комісія рекомендувала застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 15 серпня 2024 року № 454 до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
На виконання пункту 2 цього наказу наказом Департаменту патрульної поліції від 5 вересня 2024 року № 1950 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що наказ Департаменту патрульної поліції від 26 червня 2024 року № 352 про відрядження позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 був чинним, виданим уповноваженим керівником у межах наданих йому повноважень та не містив ознак злочинного чи явно незаконного наказу. Відтак, за висновками судів, позивач був зобов`язаний його виконувати, а подання рапорту про незаконність відрядження та незгода з порядком його оформлення не створювали правових підстав для відмови від виконання наказу до моменту його скасування або втрати ним чинності в установленому законом порядку.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дисциплінарна комісія за результатами службового розслідування обґрунтовано встановила в діях позивача склад дисциплінарного проступку, який полягав у невиконанні чинного наказу керівника, а службове розслідування проведено з дотриманням установленої законом процедури.
При цьому суди дійшли висновку, що обраний уповноваженим керівником вид дисциплінарного стягнення відповідає характеру проступку та обставинам його вчинення, а доказів свавільності, непропорційності чи іншого порушення встановлених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріїв прийняття оскаржених рішень не встановлено, з огляду на що наказ від 15 серпня 2024 року № 454 та прийнятий на його реалізацію наказ від 5 вересня 2024 року № 1950 о/с визнані судами правомірними.
ІV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2025 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу оскарження судових рішень попередніх інстанцій позивач послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив про застосування судами попередніх інстанцій норм права, а саме пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII та статті 12 Закону № 2337-VIII без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 818/1274/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18, від 9 лютого 2022 року у справі № 160/12290/20, від 17 листопада 2022 року у справі № 480/9492/20, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/8432/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 826/1765/17, від 17 квітня 2024 року у справі № 320/11315/22 та від 20 лютого 2025 року у справі № 520/10086/22.
Скаржником указано на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині визначення підстав дисциплінарної відповідальності поліцейського. Зокрема, наголошено, що наказом Департаменту патрульної поліції від 26 червня 2024 року № 352 обов`язок забезпечити відрядження поліцейських на навчання покладено на начальника Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, тоді як позивача лише включено до переліку осіб, які підлягали відрядженню. Таким чином, на думку скаржника, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за невиконання цього наказу є необґрунтованим, оскільки його не визначено відповідальним за виконання відповідного завдання, а додаток до наказу не містить підпису позивача про ознайомлення з ним.
Крім того, скаржник зазначає про неправильну кваліфікацію поведінки позивача як дисциплінарного проступку, що полягав у відмові брати участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану. На його думку, сама по собі відмова від проходження навчання не є тотожною відмові від участі в таких заходах, а тому не може без належного правового обґрунтування бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення за відповідним формулюванням.
Також скаржник указує на неповне з`ясування судами обставин, пов`язаних із виданням та виконанням наказу № 352, з огляду на те, що на момент вибуття позивача у відрядження цей наказ фактично ще не існував, видане йому посвідчення про відрядження не містило необхідних реквізитів, а поданий 1 липня 2024 року рапорт про виявлені порушення залишився без належного реагування. На думку скаржника, неврахування цих обставин призвело до неправильного визначення підстав дисциплінарної відповідальності позивача та висновку про наявність у його діях дисциплінарного проступку.
Ухвалою від 29 квітня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої та підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2025 року у справі № 520/26606/24 - без змін.
Ухвалою від 22 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Спірним питанням у цій справі є правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції та видання на його реалізацію наказу про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом № 580-VIII, а сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження - Законом № 2337-VIII.
Відповідно до статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Частинами першою-третьою статті 8 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, і Присяги поліцейського, а також професійно виконувати службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових і функціональних обов`язків та наказів керівництва.
Пунктами 24, 34 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII до повноважень поліції віднесено участь у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості, а також здійснення у взаємодії зі Збройними Силами України, Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною спеціальною службою транспорту та Службою безпеки України боротьби з диверсійно-розвідувальними силами агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Відповідно до частини першої статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові, зобов`язуючись, зокрема, дотримуватися Конституції та законів України, поважати й охороняти права і свободи людини, честь держави та сумлінно виконувати службові обов`язки.
Положення про Департамент патрульної поліції, затверджене наказом Національної поліції України від 6 листопада 2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 17 травня 2024 року за № 540) визначає Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції, який організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення. До функцій Департаменту, зокрема, належить участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійснені заходів правового режиму воєнного стану у разу його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, у разі виникнення загрози суверенітету України та її територіальної цілісності.
Згідно з Положенням про Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, затвердженим наказом Департаменту патрульної поліції від 7 листопада 2015 року № 1/5 (у редакції Наказу Департаменту патрульної поліції від 18 серпня 2022 року № 1130), Управління є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту, який реалізує повноваження патрульної поліції на території Харківської області. На Управління покладено забезпечення виконання завдань і функцій патрульної поліції на території обслуговування та на територіях, визначених окремими організаційно-розпорядчими актами Національної поліції України та/або Департаменту патрульної поліції.
Отже, аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що участь органів і підрозділів Національної поліції в обороні України, виконанні завдань територіальної оборони та відсічі збройної агресії є одним із напрямів їхньої діяльності, а організація виконання відповідних завдань покладається, зокрема, на Департамент патрульної поліції та його підпорядковані підрозділи в межах визначених законом повноважень.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2337-VIII службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2337-VIII, крім основних обов`язків, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, на поліцейських покладено обов`язки бути вірними Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народові України, безумовно виконувати накази керівників, видані в межах їхніх повноважень та відповідно до закону, утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати службові обов`язки або підривають авторитет Національної поліції, знати й виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, а також сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни та інформувати його про виявлені порушення.
За змістом частини першої статті 4 Закону № 2337-VIII наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. Відповідно до частини другої цієї статті наказ видається керівником на основі Конституції та законів України, у межах наданих йому повноважень і з метою виконання покладених на нього завдань та функцій. Частина третя статті 4 допускає усну або письмову форму наказу, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.
Частинами четвертою - сьомою статті 4 Закону № 2337-VIII передбачено, що наказ, як правило, віддається в порядку підпорядкованості; за необхідності прямий керівник може віддати наказ підлеглому, минаючи безпосереднього керівника, із повідомленням останнього. Віддавати незаконний наказ або наказ, не пов`язаний зі службовою діяльністю поліції чи такий, що виходить за межі повноважень керівника, заборонено. Керівник відповідає за виданий наказ, результати його виконання та відповідність закону. Наказ, виданий із порушенням вимог закону або з перевищенням повноважень, є недійсним і підлягає скасуванню прямим керівником.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 5 Закону № 2337-VIII поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно й у визначений строк точно його виконувати. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський повинен негайно повідомити про це безпосереднього керівника, обґрунтувати причини та поінформувати про вжиті заходи для усунення перешкод. Невиконання правомірного наказу може тягнути дисциплінарну відповідальність, тоді як обов`язок виконання не поширюється на злочинні чи явно незаконні накази.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 2337-VIII поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність за порушення службової дисципліни. Відповідно до статті 12 Закону № 2337-VIII дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
За змістом частини другої статті 13 Закону № 2337-VIII дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. Частина третя цієї статті передбачає, серед інших, такі види дисциплінарних стягнень, як догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення з посади та звільнення зі служби в поліції.
Відповідно до частин першої та другої статті 14 Закону № 2337-VIII службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Частинами першою, третьою статті 19 Закону № 2337-VIII визначено вимоги до змісту висновку за результатами службового розслідування. У ньому мають бути викладені: дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; підстава для призначення службового розслідування; обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; пояснення поліцейського щодо обставин справи; пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Частинами першою-другою статті 21 Закону № 2337-VIII передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що участь органів і підрозділів Національної поліції в обороні України, виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану належить до визначених законом напрямів їхньої діяльності. Виконання цих завдань передбачає обов`язок поліцейських дотримуватися службової дисципліни, виконувати службові обов`язки та неухильно виконувати законні накази керівників, видані в межах їхніх повноважень. При цьому організація підготовки особового складу до виконання покладених на поліцію завдань є складовою службової діяльності, а направлення поліцейського на навчання відповідно до такого наказу зумовлює обов`язок пройти його у визначений строк. Невиконання цього обов`язку без передбачених законом підстав може становити дисциплінарний проступок.
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає таке.
Так, судами попередніх інстанцій установлено, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало порушення вимог частини другої статті 19 Конституції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, пункту 24 частини першої статті 23, частини першої статті 64 Закону № 580-VIII, пунктів 1, 4, 6, 8, 13 частини третьої статті 1 Закону № 2337-VIII, пункту 4 розділу III Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України та відповідних положень посадової інструкції інспектора Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, а саме за відмову в період з 28 червня 2024 року до 5 липня 2024 року від подальшого проходження навчання в Навчальному центрі Національної гвардії України, невиконання наказу Департаменту патрульної поліції від 26 червня 2024 року № 352, критику й обговорення цього наказу та невиконання вимог щодо отримання й заповнення посвідчення про відрядження. Водночас у наказі про застосування дисциплінарного стягнення відповідний проступок визначено як відмову брати участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану.
Окрім того, судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Департаменту патрульної поліції від 26 червня 2024 року № 352 на Управління патрульної поліції в Харківській області покладено обов`язок забезпечити відрядження на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Старий Лисець Івано-Франківської області поліцейських, перелік яких наведено в додатку 1 до цього наказу, з 28 червня до 29 серпня 2024 року. До вказаного переліку включено ОСОБА_1 , який прибув до місця відрядження, однак надалі відмовився від продовження навчання та перебував у Навчальному центрі до 5 липня 2024 року.
Питання правомірності направлення, зокрема ОСОБА_1 , у відрядження на підставі наказу № 352 та доведення цього наказу до його відома вже було предметом судового розгляду у справі № 520/19376/24. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У межах розгляду цієї справи суди встановили, що наказ № 352 видано в межах повноважень керівника Департаменту патрульної поліції, направлено до Управління патрульної поліції в Харківській області, де його було оголошено та доведено до відома позивача, після чого останній вибув у відрядження.
Оскільки судові рішення у справі № 520/19376/24 набрали законної сили, установлені ними обставини відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи та не потребують повторного доказування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що наказ № 352 передбачав не лише прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а й проходження навчання протягом визначеного строку, проте ОСОБА_1 відмовився від його подальшого проходження. Суд апеляційної інстанції погодився з цим висновком, указавши, що позивач не виконав вимоги наказу в повному обсязі, а наведені ним обставини не виправдовували такої поведінки. Водночас суди врахували, що позивач звертався за медичною допомогою, однак документів про встановлення тимчасової непрацездатності в період відсутності на навчальних заняттях не надав, та дійшли висновку про обґрунтованість результатів службового розслідування.
Дійсно, зі змісту наказу № 352 вбачається, що обов`язок забезпечити відрядження визначених у додатку поліцейських на навчання покладено на Управління патрульної поліції в Харківській області, однак таке адресування зумовлене необхідністю організаційного забезпечення відрядження та не означає, що його виконання не стосувалося безпосередньо включених до відповідного переліку осіб. Визначивши конкретних поліцейських, місце та строк відрядження, а також його мету - проходження навчання, наказ № 352 передбачав необхідність прибуття зазначених осіб до ІНФОРМАЦІЯ_1 та проходження ними навчання протягом установленого строку, у зв`язку із чим доводи скаржника про те, що цей наказ адресовано керівнику підрозділу, а не позивачу, не спростовують покладеного на останнього обов`язку його виконати.
Посилання скаржника на відсутність особистого підпису про ознайомлення з наказом № 352 не спростовує відповідних обставин, оскільки питання доведення цього наказу до відома позивача вже було предметом судового розгляду у справі № 520/19376/24, за результатами якого судами встановлено факт його оголошення та доведення до відома ОСОБА_1 , після чого останній вибув у відрядження на його виконання.
Отже, прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 вказує про виконання ним вимоги щодо прибуття до місця відрядження, проте саме по собі не підтверджує виконання наказу № 352, зміст якого полягав також у проходженні навчання протягом визначеного строку. За таких обставин виконання вимоги щодо прибуття не звільняло позивача від обов`язку продовжувати навчання, а відмова від його подальшого проходження зумовила невиконання наказу в частині поставленого завдання.
У контексті цих правовідносин Суд зазначає, що в умовах воєнного стану участь органів і підрозділів Національної поліції в обороні України, виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану є визначеним законом напрямом їхньої діяльності, передбаченим пунктом 24 частини першої статті 23 та частиною другою статті 24 Закону № 580-VIII. Виконання цих завдань зумовлює обов`язок поліцейських дотримуватися службової дисципліни та виконувати законні накази керівництва, у тому числі щодо проходження навчання, спрямованого на підготовку особового складу до виконання покладених на поліцію завдань.
За таких обставин доводи скаржника про те, що проходження навчання не є тотожним безпосередній участі в забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану, не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, оскільки відмова позивача від подальшого проходження навчання оцінювалася в контексті невиконання наказу, виданого з метою підготовки поліцейських до виконання відповідних завдань. Вирішальним у цьому випадку є те, що наказ № 352 покладав на позивача обов`язок пройти навчання протягом визначеного строку, а його невиконання становило порушення службової дисципліни незалежно від того, чи здійснював позивач у цей період безпосередні заходи правового режиму воєнного стану.
При цьому Суд відхиляє доводи скаржника про те, що видання наказу Департаменту патрульної поліції від 2 липня 2024 року № 364 про припинення відрядження виключає підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки цей наказ було видано після відмови позивача від подальшого проходження навчання, а тому припинення відрядження саме по собі не усуває факту попереднього невиконання наказу № 352.
Судами попередніх інстанцій установлено, що під час визначення виду дисциплінарного стягнення дисциплінарна комісія врахувала характер проступку, обставини його вчинення, службову характеристику позивача та нагородження медаллю «Захиснику Вітчизни» як обставину, що пом`якшує відповідальність. Водночас за результатами оцінки матеріалів службового розслідування дисциплінарна комісія дійшла висновку, що з огляду на характер і тяжкість установлених порушень, особу позивача та ступінь його вини вчинений ним дисциплінарний проступок унеможливлює подальше проходження служби в поліції, з чим погодилися суди попередніх інстанцій.
Отже, установлені судами попередніх інстанцій обставини щодо направлення ОСОБА_1 на навчання на підставі наказу № 352, доведення цього наказу до його відома та подальшої відмови від проходження навчання підтверджують невиконання позивачем покладеного на нього службового завдання. Доводи скаржника щодо адресування наказу керівнику підрозділу, відсутності особистого підпису про ознайомлення з ним та відмінності між проходженням навчання й безпосередньою участю в заходах правового режиму воєнного стану не спростовують наведених висновків і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. За таких обставин висновок судів про правомірність застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції є обґрунтованим.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 лютого 2020 року у справі № 818/1274/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18, від 9 лютого 2022 року у справі № 160/12290/20, від 17 листопада 2022 року у справі № 480/9492/20, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/8432/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 826/1765/17, від 17 квітня 2024 року у справі № 320/11315/22 та від 20 лютого 2025 року у справі № 520/10086/22.
У справах № 480/9492/20, № 520/10086/22, № 160/12290/20, № 320/11315/22, № 818/1274/17 та № 160/8432/20 Верховний Суд виходив із необхідності встановлення конкретних дій або бездіяльності поліцейського, які утворюють склад дисциплінарного проступку, оскільки у відповідних справах висновки про порушення службової дисципліни були пов`язані з обставинами кримінальних проваджень, а питання полягало в тому, чи підтверджено такі висновки самостійними доказами, отриманими під час службового розслідування. Натомість у справі, що переглядається, підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності була відмова продовжувати навчання, на яке його направлено наказом керівництва. Судами попередніх інстанцій установлено конкретні обставини невиконання цього наказу, а питання його правомірності та доведення до відома позивача вже було предметом судового розгляду у справі № 520/19376/24.
У справі № 826/1765/17 Верховний Суд розглядав питання про правомірність дисциплінарного звільнення поліцейського у зв`язку з його діями під час проведення слідчо-розшукових заходів, за обставин, коли суди не з`ясували обсягу повноважень позивача та наявності в нього права виконувати відповідні дії. У цій справі спір стосується невиконання конкретного наказу про направлення на навчання, а не невизначеності повноважень позивача щодо виконання службового завдання. Справа № 813/1790/18 стосувалася накладення на фізичну особу - підприємця штрафів за порушення законодавства про працю та дотримання процедури розгляду справи про застосування фінансових санкцій, а тому її обставини також відрізняються від правовідносин, які склалися у справі, що переглядається.
За таких обставин висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, зроблені з огляду на інші фактичні обставини, іншого нормативно-правового регулювання, а тому не дають підстав для висновку про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У контексті оцінки правомірності оскаржуваних рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, Суд дійшов висновку про правильне застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та відсутність порушень норм процесуального права, що призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи та аргументи касаційних скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в передбачених статтею 341 КАС України межах, ухвалені з додержанням норм матеріального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
VI. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Андрійко Олени Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько

Згадані норми: Конституція України, ст. 19; Конституція України, ст. 43; Закон № 580-VIII, ст. 77; Закон № 2337-VIII, ст. 12; Закон № 580-VIII, ст. 3; Закон № 580-VIII, ст. 8; Закон № 580-VIII, ст. 18; Закон № 580-VIII, ст. 23; Закон № 580-VIII, ст. 24; Закон № 580-VIII, ст. 64; Закон № 2337-VIII, ст. 1; Закон № 2337-VIII, ст. 4; Закон № 2337-VIII, ст. 5; Закон № 2337-VIII, ст. 11; Закон № 2337-VIII, ст. 13; Закон № 2337-VIII, ст. 14; Закон № 2337-VIII, ст. 19; Закон № 2337-VIII, ст. 21; КАС України, ст. 2; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 78; КАС України, ст. 350; КАС України, ст. 344; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.