# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/8880/25

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 753/8880/25
Дата ухвалення: 2026-10-19
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140912152
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140912152
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140912152

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
Постанова
Іменем України

19 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 753/8880/25
провадження № 61-7725св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Воробйова І. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Ілос Форм», житлово-будівельний кооператив «Захисник»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року в складі судді: Маркєлової В. М., та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Історія справи
Короткий зміст позову

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Ілос Форс», ЖБК «Захисник», про витребування майнових прав на квартиру із чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим тим, що 16 липня 2013 року розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1183 було дозволено Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві організувати житлово-будівельний кооператив при Головному управлінні з метою подальшого будівництва жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 для працівників органів та підрозділів Головного управління, які потребують поліпшення житлових умов. Як вбачається з абзацу другого пункту 1 розпорядження № 1183, визначено, що фінансування будівництва жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 здійснюватиметься за кошти житлово-будівельного кооперативу «Захисник» та кошти інвесторів.

03 березня 2014 року розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради № 240 було затверджено рішення зборів про організацію житлово-будівельного кооперативу «Захисник» при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та список працівників Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, які вступають до житлово-будівельного кооперативу «Захисник» при Головному управлінні, і членів їхніх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу (протокол від 29 серпня 2013 року № 1), та доручено Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати статут житлово-будівельного кооперативу «Захисник» при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:63:332:0051 на праві постійного користування належить Головному управлінню МВС України в м. Києві.

19 березня 2014 року Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було зареєстровано статут ЖБК «Захисник» при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві за № 646.

20 червня 2014 року між ЖБК «Захисник» та ТОВ «ОСВ Практик» було укладено договір генерального підряду на капітальне будівництво № 2, згідно з яким ТОВ «ОСВ Практик» зобов`язалося на свій ризик, своїми та/або залученими силами та засобами збудувати та передати ЖБК «Захисник» об`єкт будівництва відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, умов договору генерального підряду та завдання ЖБК «Захисник», а саме: житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення за будівельною адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:332:0051), а відповідач ЖБК «Захисник» зобов`язувався прийняти збудований об`єкт будівництва та оплатити його в межах договірної ціни.

Відповідно до пункту 1.2 договору генерального підряду, для забезпечення фінансової вартості житла для членів кооперативу «Захисник» (пункт 3.2 договору) ЖБК «Захисник» надав ТОВ «ОСВ Практик» можливість залучати кошти інвесторів для фінансування будівництва помешкань у житловому будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 1.3 договору генерального підряду та підпунктом 1.3.1 договору генерального підряду визначено, що об`єктом будівництва є житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 . У підпункті 1.3.2 договору генерального підряду визначено основні параметри об`єкта будівництва (техніко-економічні показники): кількість квартир - 209; площа квартир - 12 300 кв. м, площа вбудованих приміщень - 1 281 кв. м, загальна площа комерційних приміщень (квартири вбудовані) - 13 581 кв. м. Відповідно до пункту 2.3 договору генерального підряду генеральний підрядник (ТОВ «ОСВ Практик») зобов`язується завершити виконання робіт не пізніше 14 календарних місяців з дати отримання від замовника (ЖБК «Захисник») першого платежу згідно зі статтею 4 цього договору за умови своєчасного фінансування будівництва замовником (ЖБК «Захисник»).

З 03 листопада 2014 року ЖБК «Захисник» добровільно надав ТОВ «ОСВ Практик» право залучати кошти інвесторів для фінансування будівництва певних помешкань та передав майнові права на помешкання та приміщення, оскільки ЖБК «Захисник» та ТОВ «ОСВ Практик» при укладенні договору генерального підряду на капітальне будівництво № 2 від 20 червня 2014 року погодили відповідні умови (пункт 1.2 договору генерального підряду) і, таким чином, ТОВ «ОСВ Практик» з 03 листопада 2014 року на законних підставах володіло майновими правами на помешкання та приміщення, перелік яких наведено в пункті 1.2 договору генерального підряду, та мало всі правові підстави укладати з фізичними та юридичними особами - інвесторами, у тому числі з позивачем, договори купівлі-продажу майнових прав на ці помешкання.

11 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ОСВ Практик» було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним новаріусом КМНО Гудь Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 806. Відповідно до пункту 1.1 договору продавець (ТОВ «ОСВ Практик») передає у власність (продає), а покупець ( ОСОБА_1 ) приймає у власність (купує) майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до пункту 1.3 договору запланований термін введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - III квартал 2015 року. Згідно з пунктом 2.1 договору майнові права, визначені у пункті 1.1 цього договору, продаються ТОВ «ОСВ Практик» за ціною 615 750 грн, з урахуванням ПДВ, виходячи з вартості майнових прав у перерахунку 1 кв. м - 7 500 грн.

Крім оплати 100% вартості майнових прав за договором у сумі 615 750 грн, ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОСВ Практик» була також здійснена оплата у розмірі 151 698 грн за поліпшення віконних систем та системи опалювання у квартирі АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 виконала у повному обсязі свої грошові зобов`язання щодо оплати на користь ТОВ «ОСВ Практик» 100% вартості майнових прав за договором та витрат за поліпшення віконних систем та системи опалювання у квартирі АДРЕСА_3 . Відповідно позивач є власником майнових прав на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

Улітку 2019 року позивачу стало відомо, що на підставі протоколу загальних зборів членів ЖБК «Захисник» № 2 від 04 липня 2019 року ЖБК «Захисник» направив ТОВ «ОСВ Практик» лист № 20 від 15 липня 2019 року, в якому повідомив, що ЖБК «Захисник» в односторонньому порядку відмовляється від своїх зобов`язань за договором генерального підряду на капітальне будівництво № 2 від 20 червня 2014 року та розриває його, при цьому, окрім розірвання в односторонньому порядку договору генерального підряду, ЖБК «Захисник» повідомив ТОВ «ОСВ Практик», «що у зв`язку з розірванням договору, майнові права на помешкання та приміщення, зазначені в п. 1.2 договору, анулюються».

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року у справі № 753/20225/19, яке постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року залишено без змін, при задоволенні позову ОСОБА_1 до ЖБК «Захисник», ТОВ «ОСВ Практик» про визнання майнових прав визнано за ОСОБА_1 майнові права на трикімнатну квартиру за будівельним АДРЕСА_4 , загальною площею 82,1 кв. м, що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого внеску 767 448 грн згідно з договором купівлі-продажу від 11 грудня 2014 року, укладеним між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом КМНО Гудь Л. М. і зареєстрованим в реєстрі за № 806.

ОСОБА_1 визнана потерпілою в кримінальному провадженні. Ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_1 з`ясувала, що 11 жовтня 2022 року між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм» укладено договір про пайову участь у кооперативі, з якого вбачається, що ЖБК «Захисник» передав ТОВ «Ілос Форм» 9 квартир, у тому числі й квартиру АДРЕСА_3 , майнові права на яку визнані за ОСОБА_1 .

Позивачка зазначала, що оскільки майнові права на трикімнатну квартиру за будівельним номером АДРЕСА_4 , що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого внеску 767 448 грн вибули від ОСОБА_1 поза її волею на підставі укладеного 18 листопада 2022 року між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм» договору № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, при цьому ОСОБА_1 як володілець цих майнових прав згоду на передачу майнових прав ТОВ «Ілос Форм» не надавала, то за змістом статті 388 ЦК України такі майнові права можуть бути витребувані у останнього набувача - ТОВ «Ілос Форм».

ОСОБА_1 просила:
витребувати майнові права на квартиру АДРЕСА_5 , що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого внеску 767 448 грн згідно з договором купівлі-продажу від 11 грудня 2014 року, укладеним між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 , з чужого незаконного володіння ТОВ «Ілос Форс».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Ілос Форм», ЖБК «Захисник» про витребування майнових прав із чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, з урахуванням наведених вимог закону, лише у власника майна є право на витребування цього майна;
майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. З цього випливає, що захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Суд враховує наведений позивачкою висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 753/19473/19, яка була прийнята за касаційною скаргою також інвестора - фізичної особи, як і позивачка, що уклала з ТОВ «ОСВ Практик» такий же договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, і в якій зроблені наступні висновки, у тому числі й щодо застосування норм права: «З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»). У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права»;
також позивачка просить врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16, у якому зазначено, що під майновим правом необхідно розуміти «право очікування», що є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма правами щодо майна. Майновим правом на об`єкт незавершеного будівництва є обумовлене договором право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли настали певні, але не всі юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 761/20844/13-ц та від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц. У пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8пс21) Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. Наведені висновки Верховного Суду, які просить застосувати позивачка у цій справі, суд враховує, але не застосовує їх, оскільки правовідносини у справах не є подібними.
у зазначеній позивачкою справі, в якій викладено висновок про можливість витребування майна (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17), позивачка як інвестор житлового будівництва звернулася з позовом про визнання за собою майнових прав на проінвестовану квартиру та витребування її у іншої особи, за якою зареєстроване право власності на цю квартиру. У той час як у справі № 753/8880/25, що розглядається, право власності на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_3 за будь-якою іншою особою не зареєстроване, квартира з будівельним номером АДРЕСА_3 , майнові права на яку просить витребувати позивачка, не є об`єктом права власності і тому не може бути витребувана з чужого незаконного володіння (у цій справі - з володіння ТОВ «Ілос Форм») за віндикаційним позовом, оскільки предметом віндикаційного позову може бути лише індивідуально-визначена річ, якою майнові права не є;
у цій справі суд враховує і застосовує висновки про застосування норм права, які є релевантними, а саме - викладені у таких постановах Великої Палати Верховного Суду: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц;
тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що предметом віндикаційного позову може бути лише індивідуально-визначена річ. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (абзац перший частини першої статті 184 ЦК України). Великою Палатою Верховного Суду неодноразово було зроблено висновок про те, що на підставі статті 388 ЦК України може бути витребувано лише індивідуально визначену річ: (1) «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)); (2) «ефективним способом захисту права власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, є звернення до суду з віндикаційним позовом до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, тобто з позовом про повернення майна із чужого незаконного володіння» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17 (провадження № 11-999апп19)); (3) «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)); (4) «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)); (5) «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18));
обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає порушеному праву, на захист якого подано позов, оскільки майнові права на квартиру не є індивідуально визначеним об`єктом, який може вибути з володіння власника. Зазначене є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Отже, у цій справі належним способом захисту права позивачки є позов, пред`явлений до обох сторін договору № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі від 18 листопада 2022 року, укладеного між ТОВ «Ілос Форм» та ЖБК «Захисник» (відповідно до умов якого ЖБК «Захисник» передав ТОВ «Ілос Форм» 9 квартир, у тому числі й квартиру АДРЕСА_2 ), як до співвідповідачів - про визнання цього договору недійсним у частині, що стосується майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , право власності на які належить позивачці.

Короткий зміст судового рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає порушеному праву, на захист якого подано позов, оскільки майнові права на квартиру не є індивідуально визначеним об`єктом, який може вибути з володіння власника. У цій справі належним способом захисту права позивачки є позов, пред`явлений до обох сторін договору від 18 листопада 2022 року № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, укладеного між ТОВ «Ілос Форм» та ЖБК «Захисник», як до співвідповідачів - про визнання цього договору недійсним у частині, що стосується майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , право власності на які належить позивачці. Колегія суддів погодилася з таким висновком суду першої інстанції,
відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Отже, ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно, тобто особа заволоділа нею без відповідної правової підстави;
майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільного права. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. З цього випливає, що захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Майновим правом на об`єкт незавершеного будівництва є обумовлене договором право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли настали певні, але не всі юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права.
стаття 388 ЦК України застосовується, коли: є індивідуально визначена річ, вона фактично перебуває у когось іншого, власник хоче її повернути. Майнові права - це не річ, а право вимоги, зокрема право на отримання квартири. Майнові права не мають фізичної форми, не перебувають у «володінні» як річ, а віндикація працює тільки з речами. Отже, витребувати майнові права за статтею 388 ЦК України неможливо, бо це не об`єкт віндикації;
у пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 Верховний Суд виснував, що оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. У пункті 149 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкта нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 388, 392 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 328 ЦК України);
установлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року у справі № 753/20225/19 при задоволенні позову ОСОБА_1 до ЖБК «Захисник», ТОВ «ОСВ Практик» про визнання за нею майнових прав на квартири визнано за ОСОБА_1 майнові права на трикімнатну квартиру з будівельним номером АДРЕСА_4 , загальною площею 82,1 кв. м, що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого внеску 767 448 грн згідно з договором купівлі-продажу від 11 грудня 2014 року, укладеним між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л. М. і зареєстрованим в реєстрі за № 806. Отже, належність ОСОБА_1 майнових прав на трикімнатну квартиру з будівельним номером АДРЕСА_4 визнана рішенням суду, яке набрало законної сили;
право на витребування майна належить власнику, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17; від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17). Таким чином, оскільки позивач свої майнові права вже захистила у спосіб пред`явлення позову про визнання за нею її майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, який до цього часу не введений в експлуатацію, тобто не набув фізичної форми, підстави для задоволення позовних вимог про витребування майнових прав відсутні;
посилання представника ОСОБА_1 про безпідставне незастосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 754/13529/17, якою передбачено можливість витребування майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, є безпідставними і не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку не є тотожними майновим правам на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а фактично зводяться лише до незгоди сторони позивача з висновками суду першої інстанції. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Аргументи учасників справи
08 червня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року, в якій просила:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позов ОСОБА_1 до ТОВ «Ілос Форм», ЖБК «Захисник» про витребування майнових прав із чужого незаконного володіння, витребувавши з чужого незаконного володіння ТОВ «Ілос Форм» на користь ОСОБА_1 майнові права на квартиру АДРЕСА_6 , що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого внеску 767 448 грн згідно з договором купівлі-продажу від 11 грудня 2014 року, укладеним між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л. М. і зареєстрованим у реєстрі за № 806;
стягнути солідарно з ЖБК «Захисник») та ТОВ «Ілос Форм» (на користь ОСОБА_1 судові витрати, у тому числі витрати на правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що:
підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував статті 16, 177, 190, 316, 317, 321, 328, 387 та 388 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах;
при відмові в задоволенні апеляційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої інстанції Київський апеляційний суд погодився з висновком про те, що майнові права не є індивідуально визначеною річчю, не можуть перебувати у володінні особи, а тому не можуть бути предметом витребування відповідно до статті 388 ЦК України. Крім того, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права є звернення позивачки з окремим позовом про визнання недійсним договору від 18 листопада 2022 року № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, укладеного між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм», у частині відчуження майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 . Помилка суду апеляційної інстанції полягає у тому, що, визнавши наявність у позивачки майнових прав на квартиру, підтверджених рішенням суду, яке набрало законної сили, апеляційний суд своїм рішенням поставив можливість їх судового захисту у залежність виключно від правової природи такого об`єкта, не перевіривши, чи забезпечує запропонований ним спосіб захисту ефективне поновлення вже встановленого права позивачки. Такий висновок зроблено без урахування положень статей 16, 177, 190, 387 та 388 ЦК України та правових висновків Верховного Суду щодо правової природи майнових прав, критеріїв ефективності способу судового захисту та способів захисту прав первісного інвестора;
відповідно до статті 177 ЦК України майнові права є самостійним об`єктом цивільних прав. Частина перша статті 190 ЦК України визначає, що майном як особливим об`єктом цивільних прав є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, законодавець прямо відносить майнові права до різновидів майна, які підлягають судовому захисту. У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 754/13529/17 (провадження № 61-11984св20) зроблено висновок про можливість застосування віндикаційного способу захисту до майнових прав на торговельну марку. Верховний Суд виходив із того, що майнові права є самостійним об`єктом цивільних прав та різновидом майна, а тому можуть бути предметом судового захисту шляхом їх витребування. Наведений правовий висновок ґрунтується саме на положеннях статей 177 та 190 ЦК України, які визначають правову природу майнових прав як об`єкта цивільних прав. Суд апеляційної інстанції відмовився врахувати цей висновок Верховного Суду у справі № 754/13529/17 виключно з мотивів того, що у справі № 754/13529/17 предметом спору були майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, тоді як у цій справі предметом спору є майнові права інвестора на квартиру, тобто правовідносини у цих справах не є подібними. Такий підхід є помилковим, оскільки статті 177 та 190 ЦК України не встановлюють різного правового режиму залежно від виду майнових прав. Якщо закон визнає майнові права різновидом майна, то правові висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм не можуть ігноруватися лише через те, що у справах ідеться про різні види майнових прав. Отже, Київський апеляційний суд безпідставно звузив сферу застосування статей 177 та 190 ЦК України, поставивши можливість застосування речово-правових способів захисту у залежність від виду майнових прав, хоча закон такого розмежування не містить - приписи статті 190 ЦК України однаковою мірою поширюються як на майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, так і на майнові права позивачки як інвестора на квартиру. За таких обставин висновок суду про неможливість витребування майнових прав суперечить як змісту статей 177 та 190 ЦК України, так і правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 754/13529/17;
суд апеляційної інстанції не врахував особливості спірних правовідносин, оскільки позивачка не заявляла вимоги про витребування абстрактного права вимоги чи неіснуючого об`єкта. Предметом спору у цій справі було витребування конкретних (визначених) майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 , що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого позивачкою внеску 767 448 грн згідно з договором купівлі-продажу від 11 грудня 2014 року, укладеним між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л. М. і зареєстрованим у реєстрі за № 806, та які визнані за ОСОБА_1 рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року у справі № 753/20225/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, однак були відчужені ЖБК «Захисник» на користь ТОВ «Ілос Форм» за договором від 18 листопада 2022 року № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, незважаючи на те, що первісним володільцем цих майнових прав була позивачка і ЖБК «Захисник» це було достеменно відомо з листопада 2019 року, оскільки ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року у справі № 753/20225/19 було частково задоволено заяву позивачки та накладено арешт на квартиру за будівельним номером АДРЕСА_4 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:332:0051);
суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 11 травня 2026 року зазначив висновки Верховного Суду, викладені у пунктах 100 та 149 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, проте не врахував їх при ухваленні рішення: «149. Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкта нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 388, 392 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України)». Наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду має вирішальне значення для правильного застосування норм матеріального права у цій справі, оскільки визначає спосіб захисту прав особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду прямо вказала, що інвестор, права якого порушені, має право на їх судовий захист шляхом пред`явлення позову про визнання майнових прав та витребування свого майна з незаконного володіння іншої особи. При цьому Велика Палата окремо наголосила, що не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, спрямованих на незаконне заволодіння майном інвестора. Незважаючи на наведений правовий висновок, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та зазначив, що належним способом захисту порушеного права позивачки є звернення з окремим позовом про визнання недійсним договору, укладеного між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм», у частині відчуження майнових прав на квартиру. Таким чином, Київський апеляційний суд, зазначивши у своїй постанові про пункти 100 та 149 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, не застосував цей висновок Верховного Суду, оскільки поклав в основу свого рішення правову позицію, яка прямо суперечить висновку Великої Палати. Якщо Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що первісний інвестор має право захищати свої майнові права шляхом їх витребування без необхідності попереднього оспорювання правочинів, то висновок апеляційного суду про обов`язковість звернення позивачки з новим позовом про визнання недійсним договору між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм» безпосередньо виключає можливість застосування саме того способу захисту, який Велика Палата Верховного Суду визнала належним. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції не відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є самостійною підставою для касаційного перегляду судового рішення;
хоча позивачка і не посилалася у своїй апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 21/5005/2686/2012 (провадження № 12-11гс24), ці висновки також не були враховані судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови від 11 травня 2026 року: «62. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 63. Як зазначено вище (пункт 50 постанови), майнові права є різновидом майна та мають спільний режим правового регулювання з іншими його видами, зокрема такими, як речі, гроші тощо. Отже, зазначені вище правові норми, які регулюють відносини повернення або витребування майна, також поширюють свою дію на відносини повернення або витребування майнових прав. 64. Якщо майно (майнове право) було відчужено власником за недійсним (нікчемним) правочином, то він може повернути це майно в порядку реституції, передбаченому частиною першою статті 216 ЦК України, лише у випадку, якщо воно продовжує перебувати у володінні особи, яка придбала його за таким правочином. У разі якщо таке майно (майнове право) було в подальшому відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України. Якщо таке майно (майнове право) не підлягає витребуванню відповідно до статті 388 ЦК України, то добросовісний набувач відповідно до статті 330 цього Кодексу набуває право власності на нього. 65. Подібні висновки неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21)». Незважаючи на це, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, зазначивши, що позивачка повинна звернутися з окремим позовом про визнання недійсним договору між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм» у частині відчуження майнових прав на квартиру. Такий висновок суперечить наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. По-перше, Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що інвестор має право на захист шляхом пред`явлення позову про визнання майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи, при цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, спрямованих на незаконне заволодіння майном інвестора. По-друге, Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що власник вправі витребувати майно від останнього набувача незалежно від кількості його попередніх відчужень і без необхідності визнання попередніх правочинів недійсними;
особливість цієї справи полягає у тому, що спір виник не лише внаслідок повторного відчуження майнових прав на об`єкт інвестування, а й у зв`язку з подальшою зміною правового статусу цього об`єкта під час судового розгляду. Так, 18 листопада 2022 року ЖБК «Захисник» уклав із ТОВ «Ілос Форм» договір № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, за яким повторно відчужив майнові права на спірну квартиру на користь ТОВ «Ілос Форм» у той час, коли в суді вже розглядалася справа № 753/20225/19 про визнання цих самих майнових прав за позивачкою. Надалі рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, за позивачкою були визнані майнові права на спірну квартиру. Таким чином, на момент звернення з цим позовом належність спірних майнових прав позивачці вже була підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. Разом із тим під час розгляду цієї справи відбулася ще одна істотна юридично значуща обставина. Відповідно до відомостей, розміщених в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за адресою https://e-construction.gov.ua/document_detail/doc_id=3710467782459000378/optype=100, 15 вересня 2025 року житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення за будівельною адресою: по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:332:0051) було введено в експлуатацію, у зв`язку з чим у відповідача 1 виникла реальна можливість здійснити державну реєстрацію права власності вже на квартиру як об`єкт нерухомого майна. Незважаючи на зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що належним способом захисту є не витребування майнових прав, а звернення позивачки з окремим позовом про визнання недійсним договору від 18 листопада 2022 року № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, укладеного між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм», у частині відчуження майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 .
у зв`язку із сукупністю наведених обставин у цій справі виникло питання права, щодо якого Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а саме: чи відповідає приписам статті 16 ЦК України з урахуванням положень статей 177, 190, 387 та 388 ЦК України підхід, за якого первісний інвестор після повторного відчуження цих прав на користь іншої особи під час судового розгляду спору про визнання за таким первісним інвестором майнових прав на квартиру та подальшого введення об`єкта будівництва в експлуатацію повинен послідовно звертатися до суду з новими позовами (про визнання недійсним правочину, а в подальшому - щодо квартири як об`єкта нерухомого майна), замість застосування такого способу захисту, який забезпечує остаточне та ефективне поновлення його порушеного права. При відмові в позові суд першої інстанції зазначив, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту, а апеляційний суд підтримав таке рішення, не врахувавши те, що звернення позивачки до суду з новим позовом про визнання недійсним укладеного між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм» договору від 18 листопада 2022 року № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі не захистить її права як інвестора та володільця майнових прав, оскільки лише рішення суду, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна, є підставою для реєстрації позивачки власником квартири АДРЕСА_3 після завершення 15 вересня 2025 року будівництва житлового будинку та введення його в експлуатацію за відсутності згоди ЖБК «Захисник» як замовника будівництва на таку реєстрацію та акта приймання-передачі квартири, укладеного між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 , оскільки ЖБК «Захисник» відповідно до умов пункту 1.2 укладеного з ТОВ «Ілос Форм» договору від 18 листопада 2022 року № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі зобов`язане протягом 7 (семи) робочих днів після завершення будівництва будинку та введення його в експлуатацію передати ТОВ «Ілос Форм» об`єкти нерухомості (у тому числі квартиру АДРЕСА_3 ) та укласти з ТОВ «Ілос Форм» відповідний акт приймання-передачі об`єктів нерухомості. Цілком очевидно, що на момент написання цієї скарги такий акт уже укладено між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм», і такий акт є підставою для проведення державної реєстрації за ТОВ «Ілос Форм» речових прав на квартиру № 209, тобто внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

14 жовтня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 серпня 2026 року 2026 рокузазначено, що
пналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню;
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 13 вересня 2023 року у справі № 754/13529/17; від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17; від 06 листопада 2024 року у справі № 21/5005/2686/2012; від 21 вересня 2022 року № 908/976/19; від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17; від 09 серпня 2023 року у справі № 753/6287/19; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц; від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Право власності позивачки на майнові права на трикімнатну квартиру з будівельним номером АДРЕСА_2 , що є об`єктом незавершеного будівництва, підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року у справі № 753/20225/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109864810):
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
визнано за ОСОБА_1 майнові права на трикімнатну квартиру за будівельним номером АДРЕСА_4 , загальною площею 82,1 кв. м, що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого внеску 767 448 грн згідно з договором купівлі-продажу від 11 грудня 2014 року, укладеним між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л. М. і зареєстрованим у реєстрі за № 806;
у задоволенні частини позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ОСВ Практик» про визнання права власності шляхом передачі в натурі квартири відмовлено.

У справі № 753/20225/19 суд першої інстанції установив такі обставини:
«розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1183 від 16 липня 2013 року для організації будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 створено ЖБК «Захисник» з певною кількістю членів кооперативу.
20 червня 2014 року між ЖБК «Захисник» (замовник) та TOB «ОСВ Практик» (генеральний підрядник) було укладено договір генерального підряду на капітальне будівництво № 2, за умовами якого генпідрядник зобов`язувався на свій ризик, своїми коштами та/або залученими силами та засобами збудувати та передати замовнику об`єкт будівництва: житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що з метою забезпечення фіксованої вартості житла для членів кооперативу «Захисник» замовник надає можливість генпідряднику залучити кошти інвесторів для фінансування будівництва помешкань, перелік яких наведено в пункті 1.3 договору.
11 грудня 2014 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «ОСВ Практик» в особі керівника Миколюка В. М. нотаріальний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . За умовами пункту 1.4 зазначеного договору купівлі-продажу майнових прав від 11 грудня 2014 року визначено, що документами, які будуть підставою для отримання покупцем свідоцтва про право власності на квартиру, є цей договір купівлі-продажу майнових прав, довідки про оплату в повному обсязі вартості об`єкта продажу, акт приймання-передачі квартири, технічний паспорт. Запланований термін введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - III квартал 2015 року.
Покупцем ОСОБА_1 здійснено оплату 615 750 грн, що становить 100 % вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , про що свідчить відповідна довідка з ТОВ «ОСВ Практик», копія якої наявна в матеріалах справи».

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у справі № 753/20225/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116449738) апеляційну скаргу представника ЖБК «Захисник» Лущкіна П. Ю. на рішення залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року - без змін.

Ухвалою від 27 серпня 2025 року у справі № 753/20225/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129789727) Київський апеляційний суд з метою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, для перевірки форми і змісту апеляційної скарги та строків її подання за фактом надходження справи та вивчення відомостей, що в ній містяться, витребував з Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу № 753/20225/19 за позовом ОСОБА_1 до ЖБК «Захисник», ТОВ «ОСВ Практик» про визнання майнових прав на об`єкт нерухомого майна, зобов`язання передати в натурі квартиру у зв`язку з тим, що 19 серпня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли матеріали апеляційної скарги представника особи, яка не брала участі у справі, ТОВ «Ілос Форм» - адвоката Трепетьон В. В. на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132852234) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Ілос Форм», поданою адвокатом Трепетьон В. В., на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року.

11 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ОСВ Практик» було укладено договір купівлі-продажу, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 806.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець (ТОВ «ОСВ Практик») передає у власність (продає), а покупець (позивачка) приймає у власність (купує) майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Будівництво здійснюється продавцем на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:332:0051 (підпункт 1.1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.3 договору запланований термін введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - III квартал 2015 року.

Згідно з пунктом 2.1 договору майнові права, визначені у пункті 1.1 цього договору, продаються ТОВ «ОСВ Практик» за ціною 615 750 грн, з урахуванням ПДВ, виходячи з вартості майнових прав у перерахунку 1 кв. м - 7 500 грн, з урахуванням ПДВ.

Позивачка згідно з наданими суду письмовими доказами: копіями квитанцій (а. с. 23-25), листів ПриватБанку (а. с. 26-27) та довідками ТОВ «ОСВ Практик» (а. с. 28, 29) - оплатила 100% вартості майнових прав за договором у сумі 615 750 грн, і додатково позивачкою на користь ТОВ «ОСВ Практик» була також здійснена оплата у розмірі 151 698 грн за поліпшення віконних систем та системи опалювання у квартирі з будівельним номером АДРЕСА_2 .

Позивачка виконала у повному обсязі свої грошові зобов`язання щодо оплати на користь ТОВ «ОСВ Практик» 100 % вартості майнових прав за договором та витрат за поліпшення віконних систем та системи опалювання у квартирі з будівельним номером АДРЕСА_2 , що підтверджується платіжними квитанціями та довідкою ТОВ «ОСВ Практик» від 10 жовтня 2019 року № 40, копії яких додано до позову.

Позивачка є власником майнових прав на трикімнатну квартиру з будівельним номером АДРЕСА_2 , що є об`єктом незавершеного будівництва.

На замовлення ОСОБА_1 03 грудня 2019 року ТОВ «Реєстраційний центр «АЛТАНА» складено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до технічного паспорта загальна площа квартири АДРЕСА_3 складає 83,6 кв. м, житлова - 29,1 кв. м.

Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100000001238 від 28 листопада 2017 року за фактом привласнення грошових коштів в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «ОСВ Практик» та ЖБК «Захисник» за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною третьою статті 191, частиною п`ятою статті 191 КК України. У цьому кримінальному провадженні № 12017100000001238 від 28 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано потерпілою. Окрім того, слідчий надав їй дозвіл на розголошення визначених матеріалів цього провадження з метою подання їх до суду.

Зокрема, в матеріалах кримінального провадження № 12017100000001238 від 28 листопада 2017 року міститься: копія договору № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, укладеного 18 листопада 2022 року між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм», з якого встановлено, що ЖБК «Захисник» передав ТОВ «Ілос Форм» 9 квартир, у тому числі й квартиру АДРЕСА_3 , майнові права на яку визнані за ОСОБА_1 . Загальна ціна договору № 10/10/2022 про пайову участь у кооперативі від 01 листопада 2022 року, яку ТОВ «Ілос Форм» мав сплатити на користь ЖБК «Захисник» за придбані 10 квартир, становить 4 780 400 грн. Загальна ціна договору № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі від 18 листопада 2022 року, яку ТОВ «Ілос Форм» мав сплатити на користь ЖБК «Захисник» за придбані 9 квартир, становить 5 666 100 грн. Згідно з договором № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, укладеним 18 листопада 2022 року між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм», предметом цього договору є внесення ТОВ «Ілос Форм» пайового внеску ЖБК «Захисник» з метою фінансування будівництва житлових приміщень (квартир) та благоустрою території, зокрема: квартири АДРЕСА_3 загальною площею 83,6 кв. м, розташованої на дев`ятому поверсі секції 4 дев`ятиповерхового багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:332:0051 площею 1,4395 га по АДРЕСА_1 . Пунктом 1.2 договору № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі від 18 листопада 2022 року встановлено, що після завершення будівництва будинку та введення його в експлуатацію Сторона 1 (ЖБК «Захисник») зобов`язується протягом 7 (семи) робочих днів на умовах договору передати об`єкти нерухомості (у тому числі квартиру АДРЕСА_3 ) у розпорядження Сторони 2 (ТОВ «Ілос Форм») та укласти з нею відповідний акт приймання-передачі об`єктів нерухомості. Відповідно до пункту 8.2 Сторона 1 (ЖБК «Захисник») гарантує, що об`єкти нерухомості знаходяться у власності Сторони 1 (ЖБК «Захисник»), не є предметами податкової застави та предметами забезпечення за кредитами, не внесені як внесок до статутного капіталу юридичної особи, а на момент підписання цього договору фактично відсутні будь-які обмеження, арешти чи інші обтяження.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження № 12017100000001238 від 28 листопада 2017 року міститься протокол допиту директора ТОВ «Ілос Форм» ОСОБА_4 від 06 листопада 2023 року, який підтвердив факт укладання між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм» договору, за яким ТОВ «Ілос Форм» придбало квартири, а також факт здійснення ТОВ «Ілос Форм» оплати за вказаним договором та інформацію про перерахування ТОВ «Ілос Форм» на користь ЖБК «Захисник» грошових коштів за договором № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі від 18 листопада 2022 року у розмірі 5 666 100 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка ОСОБА_1 посилалася на те, що ЖБК «Захисник», достовірно знаючи, що позивачка володіє майновими правами на квартиру АДРЕСА_3 , навмисно ввів в оману ТОВ «Ілос Форм» щодо перебування майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 у власності ЖБК «Захисник». Оскільки майнові права на трикімнатну квартиру за будівельним номером АДРЕСА_4 , що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого внеску 767 448 грн вибули від позивачки поза її волею на підставі укладеного 18 листопада 2022 року між ЖБК «Захисник» та ТОВ «Ілос Форм» договору № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі, при цьому вона як володілець цих майнових прав згоду на передачу майнових прав ТОВ «Ілос Форм» не надавала, то за змістом статті 388 ЦК України такі майнові права можуть бути витребувані у останнього набувача - ТОВ «Ілос Форм».

Позиція Верховного Суду

Щодо позову ОСОБА_1 до ЖБК «Захисник»

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

У справі, що переглядається:
суди відмовили в частині позову про витребування майнових прав на квартиру до ЖБК «Захисник» внаслідок неналежного способу захисту;
суди не врахували, що за вимогою про витребування майнових прав на квартиру належним відповідачем є останній їх набувач (ТОВ «Ілос Форм»), а не ЖБК «Захисник»;
натомість у задоволенні позову до ЖБК «Захисник» про витребування майнових прав на квартиру потрібно відмовити внаслідок того, що ЖБК «Захисник» є неналежним відповідачем.

За таких обставин оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Щодо позову ОСОБА_1 до ТОВ «Ілос Форм»

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина перша та друга статті 228 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що:
«13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 760/17864/16-ц (провадження № 61-699св17) підтвердив раніше сформовану позицію, викладену в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), яка полягає в тому, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.
Інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).
Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.
Разом з тим у разі вчинення самочинного будівництва об`єкту нерухомого майна інвестор, рівно як і забудовник, не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (стаття 376 ЦК України).
Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19) вказано, що:
«під майновим правом слід розуміти «право очікування», що є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна (див. постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16).
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).
Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язань за договором, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески у повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на об`єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на квартиру».

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21) зазначено, що:
«8.38. Вимоги позивача про зобов`язання повернути на користь ПАТ «УПБ» права майнової вимоги, отримані за договором, Велика Палата Верховного Суду вважає, такими, що задоволенню не підлягають.
8.39. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
8.44. Отже, ТОВ «ФК Аурум фінанс» не може повернути позивачу отримані за спірним договором оригінали документів, оскільки на час подання позову та вирішення спору цього майна у нього не було. Так само не може бути витребуване за нікчемним консесуальним договором право вимоги і ТОВ «Гурман 2014». А відтак позовні вимоги про витребування майнових прав не підлягають задоволенню».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 21/5005/2686/2012 (провадження № 12-11гс24) вказано, що:
«49. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
50. Наведені норми права встановлюють спільний режим правового регулювання для речей та майнових прав. Речі та майнові права охоплюються спільним родовим поняттям майно, є об`єктами цивільних прав та можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином.
63. Як зазначено вище (пункт 50 постанови), майнові права є різновидом майна та мають спільний режим правового регулювання з іншими його видами, зокрема такими, як речі, гроші тощо. Отже, зазначені вище правові норми, які регулюють відносини повернення або витребування майна, також поширюють свою дію на відносини повернення або витребування майнових прав.
64. Якщо майно (майнове право) було відчужено власником за недійсним (нікчемним) правочином, то він може повернути це майно в порядку реституції, передбаченому частиною першою статті 216 ЦК України, лише у випадку, якщо воно продовжує перебувати у володінні особи, яка придбала його за таким правочином. У разі якщо таке майно (майнове право) було в подальшому відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України. Якщо таке майно (майнове право) не підлягає витребуванню відповідно до статті 388 ЦК України, то добросовісний набувач відповідно до статті 330 цього Кодексу набуває право власності на нього.
65. Подібні висновки неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в постанові від 21 вересня 2022 року № 908/976/19, провадження № 12-10гс21. Так, у пункті 3.15 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. До того ж правило частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України».

Касаційний суд вже зазначав, що:
цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23));
висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:
позивачка просила витребувати в ТОВ «Ілос Форм» майнові права на квартиру АДРЕСА_5 , що є об`єктом незавершеного будівництва, в розмірі сплаченого внеску 767 448 грн і належать їй на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2014 року, укладеному між ТОВ «ОСВ Практик» та ОСОБА_1 ;
суд першої інстанції при відмові в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Ілос Форм» про витребування майнових прав із чужого незаконного володіння міркував так, що належним способом захисту права позивачки є позов пред`явлений до обох сторін договору № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі від 18 листопада 2022 року, укладеного між ТОВ «Ілос Форм» та ЖБК «Захисник» (відповідно до умов якого ЖБК «Захисник» передав ТОВ «Ілос Форм» 9 квартир, у тому числі й квартиру АДРЕСА_2 ), як до співвідповідачів - про визнання цього договору недійсним у частині, що стосується майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , право власності на які належить позивачці;
апеляційний суд при залишенні без змін рішення суду першої інстанції вважав, що належність ОСОБА_1 майнових прав на трикімнатну квартиру з будівельним номером АДРЕСА_1 визнана рішенням суду, яке набрало законної чинності; оскільки позивачка свої майнові права вже захистила у спосіб пред`явлення позову про визнання за нею її майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, який до цього часу не введений в експлуатацію, тобто не набув фізичної форми, підстави для задоволення позовних вимог про витребування майнових прав відсутні;
суди не врахували, що визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину; не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21));
касаційний суд зауважує, що договір № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі від 18 листопада 2022 року, укладений між ТОВ «Ілос Форм» та ЖБК «Захисник», відповідно до умов якого ЖБК «Захисник» передав ТОВ «Ілос Форм» квартиру АДРЕСА_8 , є нікчемним (частина перша та друга статті 228 ЦК України), оскільки направлений на незаконне заволодіння майновими права позивачки;
поза увагою судів залишилося те, що якщо майнове право було відчужено не власником, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України. Якщо таке майно (майнове право) не підлягає витребуванню відповідно до статті 388 ЦК України, то добросовісний набувач відповідно до статті 330 цього Кодексу набуває право власності на нього;
суди по суті, з урахуванням того, що договір № 11/10/2022 про пайову участь у кооперативі від 18 листопада 2022 року, укладений між ТОВ «Ілос Форм» та ЖБК «Захисник», відповідно до умов якого ЖБК «Захисник» передав ТОВ «Ілос Форм» квартиру АДРЕСА_3 , в частині відчуження квартири АДРЕСА_2 , є нікчемним, позов ОСОБА_1 до ТОВ «Ілос Форм» про витребування майнових прав із чужого незаконного володіння майнових прав на квартиру не розглянули, а тому зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову в цій частині. Як наслідок судові рішення в цій частині належить скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про витребування майнових прав на квартиру до ЖБК «Захисник» змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; в частині відмови в позові до ТОВ «Ілос Форм» про витребування майнових прав із чужого незаконного володіння скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 до житлово-будівельного кооперативу «Захисник» про витребування майнових прав із чужого незаконного володіння змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ілос Форм» про витребування майнових прав із чужого незаконного володіння скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 рокув скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. А. Воробйова

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

Згадані норми: ЦК України, ст. 388; ЦК України, ст. 190; ЦК України, ст. 387; ЦК України, ст. 184; ЦК України, ст. 392; ЦК України, ст. 328; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 177; ЦК України, ст. 316; ЦК України, ст. 317; ЦК України, ст. 321; ЦК України, ст. 228; ЦК України, ст. 216; ЦК України, ст. 204; ЦК України, ст. 215; ЦК України, ст. 331; ЦК України, ст. 376; ЦК України, ст. 527; ЦК України, ст. 530; ЦК України, ст. 876; ЦК України, ст. 400; ЦК України, ст. 330; ЦК України, ст. 346; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 394; ЦПК України, ст. 48; ЦПК України, ст. 51; ЦПК України, ст. 12; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 2; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 142; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 412; КК України, ст. 191
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.