# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 909/1220/25

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 909/1220/25
Дата ухвалення: 2026-10-20
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 140914897
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140914897
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140914897

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/1220/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Булгакової І. В., Власова Ю. Л.,
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.,

представників учасників справи:
позивача - не з`явився
відповідача - Грицак А. З. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Гоцанюка Василя Михайловича
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.02.2026 та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026
у справі за позовом фізичної особи-підприємця Гоцанюка Василя Михайловича
до Приватного акціонерного товариства "Серін-ліс"
про визнання недійсними умов п. 2.3 договорів купівлі-продажу лісопродукції від 20.03.2020 та 01.02.2021 та зобов`язання повернути товар,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фізична особа-підприємець Гоцанюк Василь Михайлович (далі - позивач, ФОП Гоцанюк В. М.) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Серін-ліс" (далі - відповідач, ПрАТ "Серін-ліс") про визнання недійсними умов п. 2.3 договорів купівлі-продажу лісопродукції від 20.03.2020 та від 01.02.2021 в частині: "При відсутності оригіналів товарно-транспортної накладної форми 1-ТТН (ліс) та Специфікації - накладної на відпущену деревину (СН) Товар вважається таким, що не поставлений Продавцем" як таких, що суперечать іншим умовам цих договорів, положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; зобов`язання повернути якісно збережений поставлений товар у вигляді лісопродукції: пиловник буковий класу А, В, С, Д загальним обсягом - 92,438 м. куб. на загальну суму 184 876,94 грн на склад позивача (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач свої зобов`язання з поставки товару на умовах договорів купівлі-продажу лісопродукції від 20.03.2020 та 01.02.2021 виконав у повному обсязі, натомість відповідач, прийнявши товар без будь-яких претензій та зауважень, не здійснив оплату у повному обсязі і не відреагував на вимогу позивача про повернення товару, що, на думку останнього, вказує на наявність умислу у відповідача безоплатно заволодіти товаром, посилаючись в односторонньому порядку на відсутність "необхідних" документів. Відтак, в силу вимог статті 215 ЦК України, п. 2.3 вказаних договорів підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать іншим їхнім умовам та не відповідають вимогам цивільного законодавства і звичаям ділового обороту, а неоплачений товар підлягає поверненню позивачу.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.02.2026 у справі № 909/1220/25 (суддя Скапровська І. М.) у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 (колегія суддів у складі: Прядко О. В., Манюк П. Т., Рим Т. Я.) апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гоцанюка Василя Михайловича залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.02.2026 у справі № 909/1220/25 змінено, доповнено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.02.2026 у справі № 909/1220/25 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.02.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі № 909/1220/25; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права і у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування норм статей 203, 334, частини першої статті 664, статей 655, 712 ЦК України та частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

4.3. Скаржник зазначає про те, що застосоване формулювання у другій частині пункту 2.3. Договорів дозволяє неоднозначно і некоректно трактувати момент переходу права власності на товаро-матеріальні цінності, у той час коли умовами правочинів передбачається одночасність виконання рівних за значенням дій, що традиційно обумовлюються підписанням видаткових накладних, які по своїй суті є формою актів приймання-передачі поставленого Товару, а також документально відтворюють факт наявності господарської операції.

4.4. За твердженням скаржника, з однієї сторони, згідно з передбаченими умовами пунктів 1.1, 2.2 та 2.4 Договорів, в т.ч. першою частиною пункту 2.3 Договорів, за наслідками фактичного підписання видаткових накладних засвідчується факт звірення якості Товару і наявності усіх товаросупровідних документів з одночасним дотриманням умов виконання зобов`язань адресної поставки та перехід права власності на товаро-матеріальні цінності, а з іншої - другою частиною умов пункту 2.3 Договору вказані обставини дають можливість в односторонньому порядку формально спростовувати обумовлений законодавством та іншими умовами Договору сам момент фактичного набуття цього права власності на майно, що не дозволяє позивачу вільно продовжувати ним розпоряджатися чи вимагати відповідної оплати за його поставку чи повернення безпідставно набутого Товару.

4.5. Скаржник вказує про те, що визнання недійсності частини п.2.3 Договорів купівлі-продажу лісопродукції від 20 березня 2020 року та 01 лютого 2021 року в частині: "При відсутності оригіналів товаро-транспортної накладної форми 1-ТТН (ліс) та Специфікації - накладної на відпущену деревину (СН) Товар вважається таким, що не поставлений Продавцем" дозволить запобігти двозначності трактування моменту поставки Товару та переходу права власності на Товар, а також усунути формальне заперечення наявного юридичного факту у зв`язку з тим, що дані умови суперечать іншим умовам, визначених пунктами 1.1, 2.2 та 2.4 Договорів, а також не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Вказаний відзив мотивовано наступним:

- укладаючи, зазначені вище договори з позивачем, ПрАТ "Серін-Ліс" мало на меті досягнути поставленого економічного результату, а саме - виготовити та експортувати лісопродукцію. Однак цього зробити не вдалось внаслідок порушення умов договорів самим позивачем, а саме позивач не виконав свій обов`язок щодо надання відповідної супроводжуючої документації, що у випадку переробки цієї сировини унеможливлює експорт виробленої продукції;

- експорт лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів можливий виключно за наявності сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів. Отримати сертифікат про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів можливо виключно за наявності товарно-транспортної або залізничної накладної про придбання лісо- та пиломатеріалів;

- умови договорів є зрозумілими, однозначними, погодженими сторонами при укладенні договорів та спрямованою на забезпечення правової визначеності у відносинах сторін, а також на можливість подальшого використання продукції у господарській діяльності, у тому числі для експорту, що прямо пов`язано з наявністю належних документів, які підтверджують походження лісоматеріалів;

- обставини неналежності здійснення позивачем поставки згідно з вищевказаними договорами купівлі-продажу лісопродукції уже були досліджені у судовому порядку та встановлені судовим рішенням;

- посилання Позивача на частину першу статті 203 ЦК України є безпідставними та ґрунтуються на формальному і вибірковому тлумаченні її змісту. Позивач, обґрунтовуючи вимоги про визнання частини договорів недійсними, обмежився лише загальним посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України, не конкретизувавши, яким саме нормам Цивільного кодексу чи іншим актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності або справедливості не відповідає спірна умова договорів;

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі №754/8750/19 зазначила, що обставини, пов`язані з фактичним виконанням, невиконанням або частковим виконанням зобов`язань за договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання правочину недійсним;

- тлумачення, запропоноване скаржником, за яким підписання видаткових накладних саме по собі спричиняє перехід права власності незалежно від передання оригіналів 1-ТТН (ліс), фактично виключає зі змісту пункту 2.3 Договорів одну з прямо погоджених сторонами умов. Такий підхід означав би не тлумачення договору, а зміну його змісту судом усупереч волевиявленню сторін;

- як встановлено постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 909/226/23, позивач не надав відповідачу товарно-транспортні накладні форми 1-ТТН (ліс) на лісопродукцію у кількості 92,438 м. Відповідно до пункту 2.3 Договорів від 20.03.2020 та 01.02.2021, за відсутності оригіналів таких документів товар вважається не поставленим продавцем. Отже, вказана лісопродукція відповідно до пункту 2.3 договорів вважається не поставленою, право власності на неї не перейшло від позивача як продавця до відповідача як покупця, а строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару не настав. Фактичне перебування цієї лісопродукції на території відповідача не є порушенням умов договорів, оскільки саме позивач не виконав свій обов`язок щодо належного документального оформлення поставки.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ФОП Гоцанюком В.М. (далі - продавець) та ПРАТ "Серін-Ліс" (далі - покупець) 20.03.2020 та 01.02.2021 укладено договори купівлі-продажу лісопродукції.

6.2. Відповідно до п. 1.1 договорів, продавець зобов`язався передати у власність покупця лісопродукцію: пиловник буковий класу А, В, С, Д. (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти даний товар та провести оплату за нього на умовах даного договору (договорів).

6.3. Згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу лісопродукції від 20.03.2020, загальний обсяг поставки за даним договором становить 2000 куб. м.

6.4. Згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу лісопродукції від 01.02.2021, сторонами погоджено, що загальний обсяг поставки за даним договором становить 5000 куб. м.

6.5. Відповідно до п. 2.2 договорів, поставка здійснюється автотранспортом продавця на склад покупця, що знаходиться за адресою: смт Делятин, вул. 16 Липня, 11.

6.6. У п. 2.3 договорів сторони узгодили, що перехід права власності на товар відбувається в момент передачі його покупцю в пункті поставки після підписання останнім відповідних супровідних документів, що засвідчують таку передачу, та передачі продавцем в пункті поставки покупцю оригіналів товарно-транспортної накладної форми 1-ТТН (ліс), що свідчить про походження товару, та Специфікації-накладної на відпущену деревину (СН), яка є додатком до форми 1-ТТН (ліс). При відсутності оригіналів товарно-транспортної накладної форми 1-ТТН (ліс) та Специфікації-накладної на відпущену деревину (СН) товар вважається таким, що не поставлений продавцем.

6.7. Пунктом 3.1 договору від 20.03.2020 передбачено, що ціна за одиницю товару з ПДВ становить 1 850,00 грн за 1 куб.м з ПДВ на нижньому складі покупця.

6.8. Пунктом 3.1 договору від 01.02.2021 передбачено, що ціна за одиницю товару з ПДВ становить 2 000,00 грн 1 куб.м з ПДВ на нижньому складі покупця.

6.9. Відповідно до п. 3.2 договорів, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця протягом 30-ти банківських днів з моменту поставки товару, в тому числі отримання всіх документів.

6.10. Згідно з п. 6.1 договорів, дані договори набирають чинності з моменту підписання їх сторонами і діють, зокрема, до 31.12.2020 (договір від 20.03.2020) та 31.12.2021 (договір від 01.02.2021), але в будь-якому випадку до повного виконання взятих сторонами на себе зобов`язань.

6.11. Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2023 у справі № 909/226/23 за позовом ФОП Гоцанюка В.М. до ПРАТ "Серін-Ліс" про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу лісопродукції від 20.03.2020 та 01.02.2021 встановила (постанова від 19.09.2023), що на лісопродукцію в кількості 92,438 м. куб. позивачем не надано відповідачу товарно-транспортні накладні 1-ТТН (ліс), що свідчить про невиконання позивачем вимоги п. 2.3 цих договорів, отже продукція вважається такою, що непоставлена продавцем, у зв`язку з чим термін оплати за поставлену лісопродукцію в сумі 184 876,94 грн не настав.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Від представника позивача - адвоката Васютина Я. В. 19.10.2026 на електронну адресу Суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2026, яка занесена до протоколу судового засідання вказане вище клопотання залишено без розгляду, з огляду на неналежний спосіб звернення до Верховного Суду, а саме шляхом надсилання на електронну адресу Касаційного господарського суду, а не через електронний кабінет в ЄСІКС або в паперовій формі.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.2. Статтею 627 ЦК України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.3. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

8.4. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

8.5. Статтею 202 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

8.6. Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

8.7. Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

8.8. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

8.9. Як встановлено судами попередніх інстанцій, невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі договору, не є підставою для визнання його пунктів недійсними, оскільки такі обставини стосуються стадії виконання зобов`язання, а не дотримання вимог закону при його укладенні.

8.10. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц).

8.11. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.02.2025 у справі № 504/3085/20.

8.12. За встановленими судами обставинами, матеріали цієї справи не містять належних і допустимих доказів, які свідчили б про недодержання сторонами вимог закону при вчиненні спірних правочинів або про наявність інших, передбачених законом, підстав для визнання їх недійсними.

8.13. Відповідно до частин першої, другої статті 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

8.14. Згідно зі статтею 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

8.15. Статтею 664 ЦК України унормовано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

8.16. Відповідно до статті 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

8.17. Згідно з частинами першою, другою статті 690 ЦК України, якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов`язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Продавець зобов`язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк. Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалізувати товар або повернути його продавцеві.

8.18. Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця (стаття 697 ЦК України).

8.19. У постанові Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 909/226/23 встановлено обставини безпідставності вимог ФОП Гоцанюк В. М. до ПрАТ "Серін-ліс" в частині стягнення 184 876,94 грн заборгованості за договорами купівлі-продажу від 20.03.2020 та 01.02.2021 у зв`язку з невиконанням позивачем (ФОП Гоцанюк В. М.) вимог п. 2.3 договорів від 20.03.2020 та 01.02.2021, а відтак і ненастанням терміну оплати за поставлену лісопродукцію.

8.20. Відтак, суди виснували, що право власності на товар (лісопродукцію в кількості 92,438 м. куб.) до відповідача не перейшло, і обов`язок оплати цього товару на суму 184 876,94 грн у відповідача не виник; обов`язок забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем, покладається саме на продавця (позивача).

8.21. При цьому судами також встановлено, що відповідач мав об`єктивну можливість забрати товар з території ПРАТ "Серін-ліс" ще з вересня 2023 (після набрання судовим рішенням у справі № 909/226/23 законної сили).

8.22. Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

8.23. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

8.24. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

8.25. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

8.26. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

8.27. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

8.28. Фактичні обставини, установлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, є обов`язковими для врахування судом під час розгляду іншої справи за участю тих самих осіб або особи, стосовно якої ці обставини встановлено, у межах їх значення для вирішення відповідного спору.

8.29. Враховуючи наведені вище норми права, які регулюють спірні правовідносини, та встановлені преюдиційні факти у справі № 909/226/23, які, в силу частини четвертої статті 75 ГПК України, не потребують повторного доказування у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли до заснованого на законі висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача повернути спірний товар на загальну суму 184 876,94 грн на склад позивача.

8.30. Разом з тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що так як відповідач невідкладно не повідомив позивача про відмову від прийняття товару та не забезпечив схоронність (належне збереження) товару (доказів протилежного матеріали цієї справи не містять), позивач має право на відшкодування завданих йому збитків.

8.31. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

8.32. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник покликається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 203, 334, частини першої статті 664, статей 655, 712 ЦК України та частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

8.33. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

8.34. Колегія суддів звертає увагу на те, що наголошуючи на безпідставності висновків судів попередніх інстанцій, поза увагою скаржника залишається правова природа та зміст договірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем у цій справі.

8.35. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.36. Згідно з положеннями статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

8.37. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

8.38. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

8.39. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

8.40. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

8.41. Разом з тим, за встановленими судами у цій справі обставинами:

- у п. 2.3 договорів сторони узгодили, що перехід права власності на товар відбувається в момент передачі його покупцю в пункті поставки після підписання останнім відповідних супровідних документів, що засвідчують таку передачу, та передачі продавцем в пункті поставки покупцю оригіналів товарно-транспортної накладної форми 1-ТТН (ліс), що свідчить про походження товару, та Специфікації-накладної на відпущену деревину (СН), яка є додатком до форми 1-ТТН (ліс). При відсутності оригіналів товарно-транспортної накладної форми 1-ТТН (ліс) та Специфікації-накладної на відпущену деревину (СН) товар вважається таким, що не поставлений продавцем;

- позивачем не надано відповідачу товарно-транспортні накладні 1-ТТН (ліс), що свідчить про невиконання позивачем вимоги п. 2.3 цих договорів, отже продукція вважається такою, що непоставлена продавцем, у зв`язку з чим термін оплати за поставлену лісопродукцію в сумі 184 876,94 грн не настав;

- матеріали цієї справи не містять належних і допустимих доказів, які свідчили б про недодержання сторонами вимог закону при вчиненні спірних правочинів або про наявність інших, передбачених законом, підстав для визнання їх недійсними.

8.42. Отже, посилаючись на відсутність висновків Верховного Суду, скаржник по суті намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції немає повноважень встановлювати нові обставини та переоцінювати докази в силу приписів статті 300 ГПК України.

8.43. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.

8.44. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.45. Зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.46. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.47. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.48. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.49. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Гоцанюка Василя Михайловича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.02.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі № 909/1220/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов

Згадані норми: Конституція України, ст. 125; ЦК України, ст. 215; ЦК України, ст. 203; ЦК України, ст. 11; ЦК України, ст. 627; ЦК України, ст. 6; ЦК України, ст. 628; ЦК України, ст. 202; ЦК України, ст. 334; ЦК України, ст. 662; ЦК України, ст. 664; ЦК України, ст. 666; ЦК України, ст. 690; ЦК України, ст. 697; ЦК України, ст. 509; ЦК України, ст. 626; ЦК України, ст. 526; ЦК України, ст. 530; ЦК України, ст. 525; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 290; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 75; ГПК України, ст. 73-80; ГПК України, ст. 86; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.