# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 908/289/26

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 908/289/26
Дата ухвалення: 2026-10-22
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 140914948
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140914948
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140914948

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року
м. Київ

cправа № 908/289/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. і Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:
представників учасників справи:
позивача - Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" - ОСОБА_1. - адвокат (довіреність від 15.09.2026 № 207-Д),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" - ОСОБА_2. - адвокат (ордер від 29.01.2026 АР № 1277480),

розглянув касаційну скаргу Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" (далі - Агенція)
на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026
(суддя Проскуряков К.В.) та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026
(головуючий - суддя Андрейчук Л.В., судді: Левшина Г.В. і Вінніков С.В.)
у справі № 908/289/26
за позовом Агенції
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" (далі - Товариство)
про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Агенція звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства про стягнення за договором про закупівлю штрафних санкцій в сумі ІНФОРМАЦІЯ_5

Позов мотивовано тим, що позивачем укладено з відповідачем договір про закупівлю, оскільки відповідач поставив товар із простроченням строків, визначених у договорі, то за порушення умов договору позивач намагається стягнути з відповідача пеню і штраф.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026: позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Агенції пеню в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_6 в іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару та як наявністю підстав для стягнення штрафу і пені, так і зменшення пені та штрафу на 80% на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Агенція просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу і пені і прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на:
- неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 11.06.2026 у справі № 916/2663/25, від 24.07.2016 у справі № 911/1608/18, від 30.07.2024 у справі № 910/17079/23, від 19.03.2024 у справі № 910/4390/23;
- порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 73, 74, 76, 77, 86, 79, 269 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази.

5. Доводи іншого учасника справи

Товариство у відзиві на касаційну скаргу посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

6. Клопотання учасників справи

Агенцією подано клопотання про зупинення касаційного провадження у цій справі, з підстав того, що ухвалою Верховного Суду від 21.09.2026 аналогічну справу № 910/14792/25 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою палатою Верховного Суду.

Оскільки зупинення провадження у справі за клопотанням учасника справи є правом суду, а не обов`язком, та станом на день розгляду Верховним Судом касаційної скарги Агенції у цій справі об`єднаною палатою Касаційного господарського суду не прийнято справу № 910/14792/25 до розгляду, то у Верховного Суду відсутні підстави для задоволення клопотання Агенції про зупинення касаційного провадження у цій справі.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_7", правонаступником якого є Агенція, (замовником) та Товариством (постачальник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю від ІНФОРМАЦІЯ_8, найменування, перелік, характеристики, обсяг та код якого визначені у Специфікації (Додаток № 1), а замовник зобов`язався прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, визначених договором (пункт 1.1);
- постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару не пізніше строку, визначеного у Специфікації, але у будь-якому випадку в строк, визначений замовником у заявці на поставку товару. Вказані у Специфікації або заявках строки поставки можуть бути змінені за зверненням замовника, але у будь-якому випадку за погодженням сторін (пункти 4.1, 4.1.1).

Згідно з пунктами 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) постачальник зобов`язався поставити товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_9.

Додатковою угодою від 29.03.2024 № 1 до Договору сторони внесли зміни до пункту 5 Специфікації та продовжили строк поставки товару у загальній кількості ІНФОРМАЦІЯ_10 включно.

Відповідно до пункту 4.3 Договору заявка на поставку товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному договором, не менш ніж за 10 календарних днів до дати поставки, визначеної у Специфікації або заявках на поставку товару.

19.03.2024 замовником на адресу постачальника направлено заявку на поставку № НОМЕР_5, у якій зазначено отримувачів товару, відповідну кількість товару та строки поставки.

Після укладення сторонами додаткової угоди № 1 до Договору 29.03.2024 замовником було направлено оновлену заявку на поставку № НОМЕР_5 із зазначенням отримувачів товару та відповідної кількості товару, яку погоджено поставити до ІНФОРМАЦІЯ_11 включно, а саме:
1. ІНФОРМАЦІЯ_12 до військової частини НОМЕР_1 у кількості ІНФОРМАЦІЯ_13.
2. ІНФОРМАЦІЯ_12 до військової частини НОМЕР_2 у кількості ІНФОРМАЦІЯ_14.
3. ІНФОРМАЦІЯ_12 до військової частини НОМЕР_3 у кількості ІНФОРМАЦІЯ_15.
4. ІНФОРМАЦІЯ_12 до військової частини НОМЕР_4 у кількості ІНФОРМАЦІЯ_16.

Згідно з пунктом 6.7 Договору після здійснення перевірки товару, у разі відсутності зауважень отримувача до товару, постачальник та отримувач підписують акт приймання товару, що підтверджує перехід права власності на товар від постачальника до отримувача.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач поставив товар, однак частину товару поставлено після погодженого сторонами строку, тобто після ІНФОРМАЦІЯ_11, що підтверджується актами приймання товару від ІНФОРМАЦІЯ_17.

Водночас судом встановлено, що товар за Договором був поставлений відповідачем у повному обсязі та прийнятий замовником. Матеріали справи не містять доказів повернення товару, відмови від його прийняття або заявлення позивачем зауважень щодо якості, кількості чи комплектності поставленого товару.

Відповідно до пункту 8.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, що виникають з договору, сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі порушення строку поставки товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення. За порушення строку поставки товару понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від ціни товару, строк поставки якого порушено.

Відповідно до пункту 8.4 Договору у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов`язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 банківських днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань позивач нарахував штрафні санкції відповідно до пункту 8.2 Договору та 20.11.2024 направив відповідачу претензію про стягнення штрафних санкцій.

Відповідач штрафні санкції у визначений строк не сплатив.

Позивачем заявлено до стягнення ІНФОРМАЦІЯ_18

За результатами розгляду справи судами встановлено факт порушення відповідачем строків поставки товару та обґрунтованість нарахування позивачем пені і штрафу за умовами Договору.

Однак, у цій справі наявні обставини, які підлягали врахуванню під час вирішення питання про співмірність заявленої до стягнення неустойки, а саме:
- основне зобов`язання за Договором відповідачем виконано: товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_19 поставлено замовнику у повному обсязі;
- товар прийнятий отримувачами/замовником за актами приймання товару. Доказів повернення товару, відмови від прийняття, претензій щодо якості, кількості або комплектності поставленого товару матеріали справи не містять;
- матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок прострочення поставки позивач поніс реальні збитки у сумі, співмірній із заявленою до стягнення неустойкою. Позивач також не довів наявності конкретних додаткових витрат, які виникли саме внаслідок прострочення поставки товару відповідачем за цим Договором;
- відповідач надав докази, які свідчать про існування об`єктивних обставин, що ускладнили своєчасне виконання Договору, зокрема, сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати від 08.08.2024 № 3200-24-1515, договір оренди складського приміщення, документи щодо ракетного обстрілу ІНФОРМАЦІЯ_23 по території ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_20" у ІНФОРМАЦІЯ_21 акт комісійного обстеження пошкодженого об`єкта, лист відповідача від 11.04.2024 про повідомлення позивача щодо настання відповідних обставин, а також довідку відповідача від 07.08.2024 щодо знищення товарно-матеріальних цінностей та необхідності замовлення нової сировини;
- судами попередніх інстанцій враховано, що місцезнаходження відповідача та його виробничих потужностей пов`язане з ІНФОРМАЦІЯ_22 а в період виконання Договору у цьому регіоні систематично оголошувалися повітряні тривоги, фіксувалися обстріли та вибухи;
- відповідач не просив суд повністю звільнити його від відповідальності за порушення зобов`язання, а просив саме зменшити розмір неустойки, посилаючись на зазначені обставини як на істотні для оцінки співмірності відповідальності.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахував, що відповідач поставив товар у повному обсязі, товар був прийнятий замовником без пред`явлення будь-яких претензій, позивач не довів понесення збитків, співмірних із заявленою сумою штрафних санкцій, а відповідач посилався не на воєнний стан як абстрактну обставину, а надав докази конкретних обставин, які істотно ускладнили своєчасне виконання Договору, а саме конкретного ракетного удару ІНФОРМАЦІЯ_23 по території ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_20" у ІНФОРМАЦІЯ_21 знищення товарно-матеріальних цінностей, пов`язаних із виконанням Договору, повідомлення позивача про відповідні обставини, а також необхідність замовлення нової сировини для виготовлення товару, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 80% та стягнули з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_24

8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Агенції з оскаржуваними судовими рішеннями в частині розміру стягнення пені та штрафу (висновками судів щодо наявності підстав для їх зменшення на 80%). В іншій частині судові рішення не оскаржуються жодним учасником справи.

Касаційне провадження у даній справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Розглядаючи касаційну скаргу з підстави касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд має з`ясувати: (1) чи спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) чи вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду є релевантними до обставин цієї справи; (3) чи наявні висновки Верховного Суду, які не застосовані судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, за доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували правові позиції Верховного Суду, зокрема, щодо застосування положень статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, які викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 11.06.2026 у справі № 916/2663/25, від 24.07.2016 у справі № 911/1608/18, від 30.07.2024 у справі № 910/17079/23, від 19.03.2024 у справі № 910/4390/23.

Надаючи оцінку доводам скаржника в частині неврахуванням судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладених у зазначених скаржником справах, колегія суддів виходить з такого.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Верховний Суд зауважує, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказано на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Так, у справах, на неврахування висновків яких посилається скаржник:

- у справі № 911/2269/22 предметом розгляду було стягнення пені та штрафу. Позов обґрунтований невиконанням відповідачем у строк своїх зобов`язань за договором закупівлі робіт з виготовлення (ремонту) обладнання в частині виконання робіт. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли єдиного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю доводів позивача про порушення відповідачем строків виконання відповідних робіт за договором. Часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення арифметично-правильного та обґрунтованого ІНФОРМАЦІЯ_25 за правилами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України мотивоване відсутністю належних та допустимих доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем зобов`язання у спірних правовідносинах, а також неспівмірністю заявленої до стягнення суми пені, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, з урахуванням встановлених у зазначеній справі обставин, погодилася із висновком судів про зменшення пені з ІНФОРМАЦІЯ_26

- у справі № 922/2141/21 предметом розгляду було стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків виконання умов державного контракту, обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем робіт за державним контрактом. Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 вказав, зокрема, таке:
"5.9. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

5.10.Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

5.11.При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

5.12.Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань; при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

5.13.Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, про неврахування судами якої скаржник вказує у касаційній скарзі, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).

5.14.Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

5.15.Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

5.16.Проте, в оскаржуваних рішеннях суди, дійшовши висновків про обґрунтованість зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 99%, фактично не зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами контракту.

5.17.Крім того, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, попередні судові інстанції не надали належної оцінки обставинам, які підлягали оцінці та дослідженню для можливості суду встановити забезпечення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу";

- у справі № 916/2663/25 предметом розгляду було стягнення пені та штрафу, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб ІНФОРМАЦІЯ_29 в частині своєчасної поставки товару. Верховний Суд у постанові від 11.06.2026, зокрема, вказав таке:
"У справі, що розглядається, у вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції встановив та врахував, зокрема, що у даному випадку, заявлений позивачем розмір пені та штрафу не є завищеним, несправедливим, та повністю відповідає несвоєчасно виконаним відповідачем зобов`язанням, а відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували неможливість виконання зобов`язання відповідача з поставки товару в установлений договором строк. При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що неможливість своєчасної поставки товару у відповідача виникла у зв`язку з затримкою поставки товару з боку іншої особи".

"Також апеляційний господарський суд зазначив, що у даному конкретному спорі, з огляду на його предмет та підстави, критично ставиться до доводів суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача, з огляду на те, що у даному випадку, укладений між сторонами державний контракт стосувався не звичайних господарських правовідносин між двома суб`єктами господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність на власний розсуд та ризик, а був пов`язаний із поставкою ІНФОРМАЦІЯ_27. З огляду на що, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що у даному конкретному спорі, позивач не має обов`язку доведення наявності/відсутності погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача, оскільки презюмується, що несвоєчасна поставка товарів ІНФОРМАЦІЯ_28. Відтак, на переконання колегії суддів суду апеляційної інстанції, укладаючи Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб ІНФОРМАЦІЯ_29, відповідач мав усвідомлювати усю важливість та значення товару, який є предметом договору, як для самого позивача, так й для всієї країни вцілому, та був зобов`язаний виконати його у погоджені строки, а у разі прострочення нести повному відповідальність за таке невиконання

Таким чином, з огляду на сукупність всіх фактичних обставини цієї справи, які встановлені судами, приймаючи до уваги ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та поведінку останнього, зважаючи на важливість своєчасної поставки обумовлених Контрактом товарів для забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_30, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій";

- у справі №911/1608/18 предметом розгляду було стягнення штрафних санкцій та процентів за користування грошовими коштами за непоставлений товар за договором про закупівлю техніки. Верховний Суд у постанові від 24.07.2019 вказав, зокрема, таке: "34. Колегія суддів суду касаційної інстанції беручи до уваги приписи ст. ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а також вищевикладені встановлені попередніми судовими інстанціями фактичні обставини справи, та враховуючи, що:
- Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
- Предметом укладеного сторонами договору була спеціальна техніка, яка призначена для належної реалізації ДСНС функцій держави в частині збереження життя, здоров`я і майна людей,

дійшла до висновку про необґрунтованість доводу касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України";

- у справі №910/17079/23 предметом судового розгляду було стягнення пені та штрафу, обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів в частині своєчасного постачання товару. Верховний Суд у постанові від 30.07.2024, зокрема, вказав таке:
"Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії".

"Отже, враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, та їх неправильне застосування, не знайшли свого підтвердження";

- у справі № 910/4390/23 предметом судового розгляду було стягнення пені та штрафу обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Контрактом в частині строків поставки продукції. Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 вказав, зокрема, таке:
"Судами встановлено, що відповідач посилався на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили належне виконання зобов`язань за Контрактом та листом від ІНФОРМАЦІЯ_31 відповідач звернувся до позивача, в якому повідомив про настання форс-мажорних обставин, а саме пожежі, яка сталася на території завода-виробника продукції, що призвела до пошкодження обладнання.

Листом від 11.10.2022 №31.44/1253/5170-22 відповідач надіслав позивачу копію сертифіката Торгово-промислової палати України від 03.10.2022 №3000-22-1013.

У підтвердження неможливості своєчасно здійснити виконання взятих на себе зобов`язань за Контрактом, відповідач посилався на сертифікат Польської торгової палати від 02.08.2022 №P/SW/88/2022, лист відповідача від 01.09.2022 №31.48/1304/4509-22, лист Компанії "ІНФОРМАЦІЯ_32 від 08.04.2022 №MOS/2022/06/161 та сертифікат Київської торгово-промислової палати України №3000-22-1013 від 03.10.2022.

Згідно із сертифікатом Київської торгово-промислової палати України від 03.10.2022 №3000-22-1013, відповідачу засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні та наявність обставин непереборної сили у продавця за зовнішньоекономічним контрактом, підтверджена сертифікатом Польської Торгової Палати №P/SW/88/2022 від 02.08.2022, період дії: з 11.04.2022 по 10.06.2022.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Відповідно до пункту 7.3 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі сторін.

Згідно із статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, установленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Відповідно до частини другої статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною четвертою статті 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суди дійшли висновку, що сертифікат Київської торгово-промислової палати України від 03.10.2022 №3000-22-1013 не є належним доказом щодо встановлення обставин непереборної сили у даних правовідносинах, оскільки підставою для укладення контракту слугувало саме введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022, відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а отже посилання відповідача на зазначені форс-мажорні обставини для виконання господарського зобов`язання за Контрактом є безпідставним.

Також суди вказали на те, що відповідач, як господарюючий суб`єкт, здійснює свою підприємницьку діяльність на власний ризик, а тому укладаючи Контракт, мав усвідомлювати всі ризики, зокрема невиконання контрагентами своїх зобов`язань.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними".

Верховний Суд враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України є загальними для правовідносин про стягнення неустойки та звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки, наявність/відсутність звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судами першої та апеляційної інстанціями у кожній конкретній справі.

Верховний Суд зазначає, що постанови Верховного Суду на які посилається скаржник, ухвалені за схожого правового регулювання (зокрема щодо застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України) зі справою, яка переглядається. Водночас, постановлені у цій справі судові рішення судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, що викладені у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а індивідуальним характером підстав, якими в конкретних спірних відносинах, суд обумовив застосування ними наданої законодавством дискреції щодо зменшення неустойки та неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень у справі свідчить, що суди реалізували надане їм законом право на зменшення розміру штрафних санкцій за наслідками аналізу й оцінки доказів, дослідження конкретних обставин справи, а також з урахуванням фактичної та доказової бази, що визначає зміст і умови відповідних правовідносин, дійшли висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу.

Отже, ураховуючи підстави касаційного оскарження, Верховний Суд виходить з того, що в питаннях підстав для зменшення розміру пені, щтрафу та визначення конкретного розміру на який зменшується неустойка у кожному спорі є відмінними, мають індивідуальний характер, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення питання зменшення розміру штрафних санкцій та визначення розміру такого зменшення, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України та частини третьої статті 551, ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21, пункт 51)].

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.

Верховний Суд звертає увагу скаржників, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду/об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду/Великої Палати Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду/об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду/Великої Палати Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Агенції з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася.

Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та недослідження зібраних у справі доказів, то Суд зазначає таке.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Агенція у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору в частині зменшення неустойки.

Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість наявності підстави касаційного оскарження у цій частині, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішення в оскаржуваних частинах з підстави зазначеної у касаційній скарзі, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду відсутні.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів чи обставин справи за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 08.02.2024 у справі №916/2266/22, від 18.04.2024 у справі №910/2812/23, від 09.06.2026 у справі №925/646/25, від 14.05.2026 у справі №904/1147/24, від 31.03.2026 у справі №904/6807/23, від 31.03.2026 у справі №911/1570/25 тощо.

Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї постанови.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлену Судом неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у справах наведених скаржником, а інші доводи не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.

10. Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Агенцією у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати зі сплати судового збору покладаються на Агенцію, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 908/289/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов

Згадані норми: Конституція України, ст. 125; ЦК України, ст. 551; ЦК України, ст. 549; ЦК України, ст. 550; ЦК України, ст. 625; ЦК України, ст. 3; ЦК України, ст. 263; ЦК України, ст. 617; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 228; ГПК України, ст. 86; ГПК України, ст. 296; ГПК України, ст. 310; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317; ГК України, ст. 233; ГК України, ст. 218; ГК України, ст. 219; Закон «Про судоустрій і статус суддів», ст. 13
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.