# ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/3733/22

Суд: Касаційний господарський суд ВС
Справа № 904/3733/22
Дата ухвалення: 2026-09-30
Вид судочинства: Господарське
Ідентифікатор ЄДРСР: 140915013
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140915013
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140915013

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року
м. Київ

cправа № 904/3733/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Фізичної особи-підприємця
Штефана Владислава Олександровича - особисто, Лісового Д. О.,
Криворізької міської ради - Скляр Н. М.,
ОСОБА_1 - не з`явився,
ОСОБА_2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 (у складі колегії суддів: Левшина Г. В. (головуючий), Андрейчук Л. В., Вінніков С. В.)
у справі № 904/3733/22
за позовом Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича
до Криворізької міської ради,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
про скасування рішення та про визнання договору укладеним,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2022 року Фізична особа-підприємець Штефан Владислав Олександрович (далі - ФОП Штефан В. О.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради, у якому просив суд:
- визнати неправомірним, незаконним та скасувати у повному обсязі рішення Криворізької міської ради від 24.04.2013 № 1927 «Про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 №040810800141»;
- визнати укладеним договір оренди земельної ділянки у редакції договору оренди від 29.12.2007 № 141 для розміщення автостоянки, яка знаходиться на вул. Качалова Саксаганському районі міста Кривого Рогу , та який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 № 040810800141, між Криворізькою міською радою та Фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем в редакції, яка міститься у прохальній частині позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача про відмову у поновленні договору оренди землі є незаконним, оскільки він фактично не розглянув заяву позивача про продовження договору оренди у встановлений місячний строк, а після закінчення строку дії цього договору ФОП Штефан В. О. продовжив користування спірною земельною ділянкою. З огляду на наведене позивач вважає наявними підстави для визнання договору оренди землі укладеним на новий строк. Правовою підставою позову позивач визначив положення статті 33 Закону України «Про оренду землі», якими врегульовано питання переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.05.2024 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 - змінено, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції відповідної постанови, в іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 01.04.2026 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025 скасовано, а справу № 904/3733/22 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного розгляду постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 - змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції відповідної постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 залишено без змін.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2026 року ФОП Штефан В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026, а справу № 904/3733/22 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 904/3733/22 за касаційною скаргою ФОП Штефана В. О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.09.2026.
Криворізька міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
ОСОБА_1 у письмових поясненнях на касаційну скаргу зазначає, що підтримує доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, та не заперечує щодо її задоволення.
28.09.2026 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ФОП Штефана В. О., які останній просить врахувати при розгляді касаційної скарги.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явились та своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ФОП Штефан В. О. та його представника, представника Криворізької міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судом апеляційної інстанції установлено, що 29.12.2007 між ФОП Штефаном В.О. (орендар) та Криворізькою міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки № 141, зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 05.03.2008 за № 040810800141, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення міської ради від 28.11.2007 № 2026 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2912 га з кадастровим номером 1211000000:06:134:0057, розташованої по вул. Качалова у Саксаганському районі м. Кривого Рогу, для розміщення автостоянки.
Договір укладено на 2 роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.
20.04.2010 між ФОП Штефаном В.О. та Криворізькою міською радою було укладено додаткову угоду про подовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 № 040810800141 та внесення змін до нього, зареєстровану у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 14.05.2010 за № 041010800395, відповідно до умов якої на підставі рішення Криворізької міської ради від 27.01.2010 № 3714 строк дії договору продовжено на 3 роки на тих самих умовах; розділ договору «об`єкт оренди» було доповнено, відповідно до якого на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: тимчасова споруда автостоянки та інженерні мережі.
У 2010-2011 роках Криворізькою міською радою було нараховано позивачу заборгованість з орендної плати за землю на підставі рішення від 14.05.2010 № 3884 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу».
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-423/10/0408, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012, рішення Криворізької міської ради № 3884 від 14.05.2010 «Про затвердження технічної документації з нормативної оцінки земель міста Кривого Рогу» визнано нечинним.
31.01.2013 ФОП Штефан В. О. подав до Криворізької міської ради заяву про поновлення договору оренди земельної ділянки разом із проєктом додаткової угоди.
07.02.2013 проведено спільне обстеження земельної ділянки представниками управління земельних ресурсів виконавчого комітету Криворізької міської ради та ФОП Штефаном В. О., за результатами якого останнього повідомлено про наявність зауважень щодо сплати орендної плати.
19.02.2013 ФОП Штефан В. О. листом звернувся до Криворізької міської ради, в якому просив призупинити розгляд заяви від 31.01.2013 із метою з`ясування усіх спірних питань та приведення грошових і документальних питань у відповідність до норм чинного законодавства. З огляду на зазначений лист, проєкти рішень про відмову у поновленні договорів оренди були виключені з порядку денного XXXI сесії Криворізької міської ради, яка відбулася з 22.02.2013 по 27.02.2013.
Криворізька міська рада листом від 23.03.2013 повідомила ФОП Штефана В. О., що станом на 20.03.2013 ним не вжито заходів щодо приведення податкових зобов`язань у відповідність до вимог чинного земельного законодавства, заборгованість з орендної плати не погашена, що вказує на відсутність правових підстав для поновлення терміну дії договорів оренди та встановила строк до 05.04.2013 для врегулювання зазначеного питання.
Рішенням Криворізької міської ради від 24.04.2013 № 1927 «Про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 № 040810800141» відмовлено ФОП Штефану В. О. в поновленні договору оренди та зобов`язано останнього припинити комерційне використання земельної ділянки і повернути її за актом приймання-передачі.
18.08.2018 ФОП Штефан В. О. за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою К.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 1204, передав у власність ОСОБА_2 об`єкт незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, розміщений на спірній земельній ділянці.
Надалі, право власності на зазначений об`єкт перейшло до ОСОБА_1
Будівництво будівель та споруд автостоянки здійснювалось на підставі договору про спільну діяльність із будівництва майнового комплексу (автостоянки), укладеного 05.03.2008 між Штефаном В. О., ОСОБА_2 та ОСОБА_1
За умовами договору Штефан В. О. зобов`язався надати спірну земельну ділянку для будівництва, ОСОБА_2 - організовувати та контролювати процес будівництва, ОСОБА_1. - здійснити фінансування будівництва.
Судом апеляційної інстанції також установлено, що постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 17/5005/17074/2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Криворізької міської ради про стягнення з ФОП Штефана В. О. заборгованості з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:134:0057 у період з 01.06.2010 по 30.06.2011.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі № 904/6575/20 позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Криворізької міської ради про стягнення з ФОП Штефана В.О. на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:134:0057 у розмірі 148 800,86 грн задоволено частково. Стягнуто з ФОП Штефана В.О. на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 у розмірі 98 150,76 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з ФОП Штефана В.О. на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку за період з 01.05.2013 по 31.12.2013 у розмірі 50 650,10 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.07.2021 у справі № 904/6575/20 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 скасовано в частині задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Криворізької міської ради про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, ФОП Штефан В. О. обґрунтовує їх тим, що рішення Криворізької міської ради про відмову у поновленні договору оренди землі є незаконним, оскільки рада не виконала покладений на неї обов`язок щодо розгляду заяви позивача про продовження договору у місячний строк, встановлений законом. Крім того, позивач зазначає, що після закінчення строку дії договору він продовжив фактичне користування спірною земельною ділянкою. З урахуванням наведеного позивач вважає, що договір оренди землі підлягає визнанню укладеним на новий строк в редакції, наведеній у позовній заяві.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки задоволення позовної вимоги про визнання неправомірним, незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради не призведе до поновлення порушених прав орендаря, а позовна вимога про визнання договору укладеним об`єктивно не може бути реалізована через відсутність підстав для поновлення договору, строк дії якого закінчився ще у 2013 році, а можливий строк його поновлення сплив у 2016 році. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з набуттям ОСОБА_1 20.08.2018 права власності на нерухоме майно, а саме, об`єкт незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, розміщений на спірній земельній ділянці, саме ОСОБА_1 став фактичним користувачем цієї земельної ділянки відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.
З огляду на відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував про відсутність підстав для розгляду заяви Криворізької міської ради щодо застосування наслідків спливу позовної давності.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції залишив його без змін, змінивши лише мотиви рішення суду першої інстанції, які викладені у його мотивувальній частині. Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовна вимога про визнання неправомірним, незаконним та скасування у повному обсязі рішення Криворізької міської ради є неефективним способом захисту, оскільки не призведе до поновлення порушених прав, а вимога про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки заявлена позивачем після закінчення строку дії договору та строку, на який його могло бути поновлено, тому позивач втратив передбачене частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право на поновлення договору оренди.
У поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ФОП Штефан В. О. послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 33 Закону України «Про оренду землі» та на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 915/403/25, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 щодо принципу добросовісності; у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 2340/4521/18 щодо принципу «належного урядування», а також висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4916/22.
Крім того, ФОП Штефан В. О. у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» у правовідносинах, де підставою відмови орендодавця у поновленні договору оренди була наявність заборгованості орендаря, однак така заборгованість у подальшому була спростована (преюдиціними) судовими рішеннями, що набрали законної сили, а орендар звернувся до суду після встановлення зазначених обставин, що є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Також, ФОП Штефан В. О. у поданій касаційній скарзі підставою касаційного оскарження у справі, що розглядається, зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ФОП Штефана В. О., виходить із такого.
Предмет позову у справі, що розглядається, полягає у визнані неправомірним, незаконним та скасуванні у повному обсязі рішення Криворізької міської ради від 24.04.2013 № 1927, визнанні укладеним між Криворізькою міською радою та ФОП Штефаном В. О. договору оренди земельної ділянки.
Підставою позовних вимог є прийняття Криворізькою міською радою незаконного, на думку позивача, рішення про відмову у поновленні договору оренди землі. Тому за доводами позивача наявні підстави для визнання договору оренди землі укладеним.
Правовою підставою позовних вимог позивач визначив положення статті 33 Закону України «Про оренду землі», якою врегульовано питання переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк.
За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 року № 2-зп).
У рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20).
На час звернення ФОП Штефана В. О. з позовом до суду рішення Криворізької міської ради від 24.04.2013 № 1927 «Про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 №040810800141» вже вичерпало свою дію виконанням - договір оренди земельної ділянки від 29.12.2007 № 141 припинив свою дію 14.05.2013.
За таких обставин, суди суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що заявлена ФОП Штефана В. О. вимога про визнання неправомірним, незаконним та скасування у повному обсязі оспорюваного рішення Криворізької міської ради є неефективною, оскільки їх задоволення не приведе до відновлення прав позивача, які він вважає порушеними.
Щодо позовної вимоги про визнання укладеним договору оренди землі, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.
За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:
власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);
уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.
Велика Палата Верховного Суду у поставі від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зазначила, що частини 5 та 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.
Так, за загальним правилом, викладеним у частині 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.
Спеціальне правило, викладене у частині 6 Закону України «Про оренду землі» розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.
Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина 8 статті 33 зазначеного Закону). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина 11 статті 33 зазначеного Закону).
При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.
Отже, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було визначено процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).
Спір у справі, що розглядається, виник внаслідок залишення без задоволення відповідачем заяви позивача, поданої відповідно до частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Судом апеляційної інстанції установлено, що позивач (орендар) своєчасно, у строки, погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо поновлення дії договору.
Відповідач виконав свій обов`язок щодо розгляду звернення позивача про поновлення договору оренди землі та повідомив позивача про небажання продовжувати строк дії договору, зазначивши причини (лист від 23.03.2013).
В подальшому рішенням від 24.04.2013 № 1927 Криворізька міська рада відмовила позивачу в поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 № 040810800141.
Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, розгляд заяви позивача про поновлення договору оренди землі майже через три місяці після такого звернення було обумовлено тим, що 19.02.2013 сам позивач звернувся до відповідача із письмовим проханням призупинити розгляд заяви від 31.01.2013 із метою з`ясування усіх спірних питань. Проєкти рішень про відмову були виключені з порядку денного сесії міської ради, яка відбулася з 22.02.2013 по 27.02.2013.
Проте, після отримання рішення про відмову у поновленні договору оренди позивачем дій щодо оскарження такої відмови та визнання укладеною додаткової угоди впродовж строку дії договору вчинено не було.
Ураховуючи наведене, а також те, що з відповідними позовними вимогами позивач звернувся до суду лише 22.10.2022, тобто, після закінчення строку дії договору та строку, на який його могло бути поновлено, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про втрату позивачем передбаченого частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» переважного права, на поновлення договору оренди.
Водночас, зважаючи на те, що спір у справі, що розглядається, виник внаслідок залишення відповідачем без задоволення заяви позивача поданої відповідно до частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», суд апеляційної інстанції правильно зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості застосування до спірних правовідносин частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно зауважив про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, оскільки зазначена редакція регулює виключно процедуру реалізації переважного права до закінчення строку дії договору оренди, що не охоплює предмет і підстави заявленого позову.
Інших підстав ніж встановлені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та статтею 126-1 Земельного кодексу України для укладення договору оренди землі законом не передбачено, а скаржником не визначено.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника про те, що позовна вимога про визнання неправомірним, незаконним та скасування у повному обсязі рішення Криворізької міської ради є належним способом захисту, оскільки така вимога є складовою обраного позивачем способу захисту, без вирішення якої досягнення мети судового захисту та відновлення порушених прав позивача було б неможливим, суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на те, що за усталеною практикою Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача, при цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване, а тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20, від 01.07.2026 у справі № 907/47/25).
Посилання скаржника на те, що він не міг раніше звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки рішення суду про відсутність заборгованості у справах № 17/5005/17074/2011, № 904/6575/20 були постановлені лише у 2021 році, суд касаційної інстанції також не бере до уваги з огляду на обізнаність позивача, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-423/10//0408 рішення Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 14.05.2010 № 3884 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу» (на підставі якого була нарахована заборгованість) було визнано нечинним, щонайменше з моменту подання позову (2015 рік) у справі № 804/9016/15.
Доводи скаржника щодо невиконання судом апеляційної інстанції вказівок Верховного Суду, що містяться у пункту 6.36 постанови від 01.04.2026 у справі, що розглядається, спростовуються висновками суду апеляційної інстанції, викладеними у оскаржуваній постанові.
У зв`язку з наведеним, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання у касаційній скарзі.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.
Також, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
ФОП Штефан В. О., обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 915/403/25, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 щодо принципу добросовісності.
Разом з тим, у справі № 904/3733/22, що розглядається, судом апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції не встановлено обставин недобросовісної поведінки сторін. Зазначене свідчить про неподібність правовідносин у справі, що розглядається, та у зазначених вище справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, з огляду на відміні фактичні обставини, що зумовлюють зміст спірних правовідносин.
Також, суд касаційної інстанції вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 2340/4521/18 щодо принципу «належного урядування», оскільки вважаючи незаконними дії відповідача про відмову у поновленні поговору оренди, позивач не скористався свої правом на звернення до суду з позовом відповідно до частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі». А заявлені у справі, що розглядається, позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом.
Крім того, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4916/22, оскільки скаржник у касаційній скарзі не зазначив висновки, які, на його думку, не врахував суд апеляційної інстанції, а також не зазначив конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, неправильно застосував суд апеляційної інстанції під час постановлення оскаржуваної постанови. Водночас суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу за скаржника та встановлювати, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не було враховано судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 904/4921/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 19.09.2023 у справі № 912/1263/22, від 13.09.2022 у справі № 910/13873/21, від 31.05.2022 у справі № 910/3406/21, від 05.07.2022 у справі № 911/3448/20).
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ФОП Штефан В. О. зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Так, на обґрунтовування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ФОП Штефан В. О. посилається на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, відповідно до наведеної норми процесуального права підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.
Водночас, у поданій касаційній скарзі ФОП Штефан В. О. взагалі не зазначає яке саме клопотання було необґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги ФОП Штефана В. О., дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 904/3733/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко

Згадані норми: ЦК України, ст. 377; ГПК України, ст. 287; ГПК України, ст. 301; ГПК України, ст. 202; ГПК України, ст. 300; ГПК України, ст. 310; ГПК України, ст. 308; ГПК України, ст. 309; ГПК України, ст. 129; ГПК України, ст. 314; ГПК України, ст. 315; ГПК України, ст. 317; ЗК України, ст. 120; ЗК України, ст. 126-1
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.