# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 368/972/18

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 368/972/18
Дата ухвалення: 2026-10-07
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140951309
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951309
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140951309

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 368/972/18
провадження № 61-12573св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області, Управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Клапчуком Федором Петровичем, на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року у складі судді Закаблук О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, Управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта та скасування рішення сесії міської ради.
Позов мотивований тим, що вона є власником земельної ділянки, яка знаходиться на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 16 жовтня 2009 року, виданого на підставі рішення Кагарлицької міської ради № 298 від 23 грудня 2008 року.
ОСОБА_2 є користувачем сусідньої земельної ділянки на АДРЕСА_2 . Рішенням Кагарлицької міської ради № 145 від 29 грудня 2011 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності та надано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд та 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства, а 28 лютого 2012 року видано їй державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка межує з її земельною ділянкою.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року рішення Кагарлицької міської ради № 145 від 29 грудня 2011 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд, розташованих на АДРЕСА_2 , скасовано. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №428398, кадастровий номер 3222210100:01:470:0012, виданий 28 лютого 2012 року на ім`я ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку площею 0,1000 га. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року відмовлено.
Незважаючи на ухвалене 29 жовтня 2015 року апеляційним судом рішення, Кагарлицька міська рада 28 січня 2016 року прийняла рішення, яким затвердила ОСОБА_2 матеріали технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 та передала ОСОБА_2 у власність вказану земельну ділянку. Кагарлицька міська рада не врахувала також той факт, що рішенням Кагарлицької міської ради від 08 вересня 2011 року №117 було відмовлено ОСОБА_2 у погодженні акта про встановлення в натурі (на місцевості) та погодження меж земельних ділянок без підпису суміжного землекористувача у зв`язку із наявністю існуючого державного акта на право власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 , кадастровий план якої частково займає присадибну ділянку ОСОБА_2 .
За результатами повторних кадастрових зйомок і вимірів державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у Кагарлицькому районі Київської області встановлено, що зовнішні межі її земельної ділянки перекриваються межами суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 , що підтверджується копією листа Держземагентства України від 24 жовтня 2013 року.
Часткове накладення земельної ділянки вбачається з копії схеми розміщення земельних ділянок, копії схеми їх накладання та зведеного кадастрового плану земельних ділянок сторін, розташованих на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , які були складені ТОВ «Гео Сервіс Україна».
За результатами експертного земельно-технічного дослідження, проведеного судовим експертом Барановим Ю. Л., вбачається, що земельна ділянка площею 0,1000 га, що належить ОСОБА_2 та розташована на АДРЕСА_2 , частково накладається на земельну ділянку, яка належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0833 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . Площа накладання складає 0,0101 га, а технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, оскільки у ній відсутні обов`язкові документи та матеріали, зокрема, матеріали польових геодезичних робіт, заява ОСОБА_2 про складення державного акта, збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів, відомість обробки теодолітного ходу.
Спір між нею та ОСОБА_2 з приводу накладання їхніх земельних ділянок існує тривалий час та неодноразово щодо цього ухвалювались судові рішення. За аналогічним позовом ОСОБА_2 до неї про скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки, 18 січня 2011 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення, залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2011 року, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову та встановлено правомірність набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0833 га та відсутність накладання її земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_2 .
Оскільки рішенням Кагарлицької міської ради було передано їй земельну ділянку у 2008 році, а ОСОБА_2 набула право власності на свою земельну ділянку у 2016 році, то слід вважати, що саме межі земельної ділянки ОСОБА_2 частково накладаються на її земельну ділянку.
ОСОБА_1 просила суд:
скасувати рішення Кагарлицької міської ради № 49-38-ІV-VII від 28 січня 2016 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 ;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 .
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до Кагарлицької міської ради Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Зустрічний позов мотивовано тим, що відповідно до рішення XXXII сесії 5 скликання Кагарлицької міської ради № 298 від 23 грудня 2008 року затверджено технічну документацію щодо складання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , видано державний акт, внесено зміни в земельно-облікову документацію. Тобто, вказаним рішенням не було вирішено питання про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, а було лише затверджено технічну документацію. З урахуванням частини першої статті 116 ЗК України, ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0833 га на АДРЕСА_1 незаконно. Тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку саме у 2008 році, як остання зазначає.
Копія рішення XXXII сесії 5 скликання Кагарлицької міської ради № 298 від 23 грудня 2008 року, яке міститься в технічної документації ОСОБА_1 , не відповідає змісту рішення, яке в дійсності було прийнято на сесії міської ради. Рішенням III сесії 5 скликання Кагарлицької міської ради № 24 від 25 травня 2006 року у власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,06 га, а не 0,0833 га. План земельної ділянки на земельну ділянку площею 0,06 га був виданий батьку ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на підставі рішення Кагарлицької районної ради від 11 вересня 1972 року № 225. Тобто, фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі на момент приватизації нею земельної ділянки становила 0,06 га. При цьому, державний акт виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0833 га, тобто на 0,0233 га більше фактичної площі.
Межа, яка розділяє земельні ділянки, належні їй та ОСОБА_1 , була встановлена більше 40 років тому, задовго до приватизації ними земельних ділянок. Такі обставини підтверджуються: технічним паспортом на її житловий будинок, з якого вбачається, що підпірна стінка, на якій встановлений паркан, та сам паркан, побудована ще в 1984 році; рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2013 року у справі № 2-409/12 встановлено, що на межі між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлений новий паркан на тому самому місті де і стояв до приватизації ділянок старий паркан. При виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, межі її та ОСОБА_1 земельних ділянок повинні були визначатись та встановлюватись в натурі (на місцевості) по фактичним межам земельних ділянок, тобто їхніх парканах.
ПП «Абрис Альфа», яке розробляло технічну документацію ОСОБА_1 , на підставі якого їй було видано державний акт, виготовило вказану документацію із помилками та не за фактичними межами земельної ділянки. Зокрема, не було здійснено винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевості) та невірно складено кадастровий план земельної ділянки, в якому зазначена ширина земельної ділянки 20,44 м, а фактична ширина земельної ділянки 18,12 м, що підтверджується додатком № 1 та № 2 до висновку судового експерта Баранова Ю. Л. №1-Д/04/15 від 30 квітня 2015 року (на яких зображений паркан, що розділяє земельні ділянки, і відстань від одного паркану до іншого становить 18,12 м (20,45-2,33=18,12)). Тобто, розміри, вказані в кадастровому плані, не відповідають фактичним межам земельної ділянки. При цьому, при відстані 20,44 м межа має проходити фактично по її будинку. Під час виготовлення технічної документації ОСОБА_1 було неправильно визначено ширину земельної ділянки, у зв`язку з чим площа земельної ділянки збільшилась з 0,06 га до 0,0833 га.
При складанні ПП «Абрис Альфа» кадастрового плану на земельну ділянку було неправильно визначено координати поворотних точок меж земельної ділянки, а саме присвоєно координати, згідно з якими земельна ділянка ОСОБА_1 розташована на земельній ділянці сусіда з іншого боку, що підтверджується висновком судового експерта Баранова Ю. Л. №1-Д/04/15 від 30 квітня 2015 року. Така обставина виключає можливість накладання земельних ділянок, належних ОСОБА_1 та їй.
ПП «Абрис Альфа» було допущено ряд інших помилок та порушень, що підтверджується листом Головного управління Держкомзему у Київській області та листом Держземагентства України, а саме: відсутні дати складання на окремих документах; в заявах ОСОБА_1 не вказано площі земельної ділянки, на яку вона просить виготовити технічну документацію та відсутні підписи; відсутні матеріали польових робіт, журнал польових вимірювань, збірний кадастровий план суміжних землекористувачів та землевласників, відомості обробки теодолітного ходу; висновки Управління земельних ресурсів у Кагарлицькому районі № 05-06-328 та №04-06-909, Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства №12-13/687 про погодження технічної документації, які видані 13 квітня 2009 року та 06 квітня 2013 року, були видані після затвердження технічної документації Кагарлицькою міською радою рішенням № 298 від 23 грудня 2008 року.
Постановою Кагарлицького районного суду від 09 листопада 2011 року, яка набрала законної сили, було скасовано рішення Кагарлицької міської ради № 117 від 08 вересня 2011 року, на яке суд апеляційної інстанції у справі № 368/426/15-ц посилався як на доказ накладання земельних ділянок. Вказаною постановою суду було встановлено, що з наданої в судове засідання витягу з комп`ютерної бази вбачається, що межа її земельної ділянки проходить відповідно до генерального плану забудови м. Кагарлика, зробленого в 1984 році. Таким чином, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що межі її земельної ділянки накладаються на межі земельної ділянки ОСОБА_1 , яка отримала державний акт раніше.
ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним державний акт серія ЯИ № 358924 від 16 жовтня 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0833 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати його державну реєстрацію.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 28 січня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 для їх спільного розгляду в одному провадженні.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано рішення Кагарлицької міської ради № 49-38-ІV-VІІ від 28 січня 2016 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Внесено зміни до Державного земельного кадастру шляхом внесення координат (за каталогом координат, що виготовлено ТОВ «Гео сервіс Україна») під кадастровим номером 3222210100:01:470:0008 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року рішення Кагарлицької міської ради № 145 від 29 грудня 2011 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_2 скасовано та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 428398, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на вказану земельну ділянку. Вказане рішення набрало законної сили, а тому враховується при розгляді вказаної справи.
Спір у цій справі виник через незаконні дії Кагарлицької міської ради Київської області, оскільки всупереч обставинам справи, які встановлені у рішенні Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, було прийнято нове рішення, яке майже повністю аналогічне скасованому рішенню Кагарлицької міської ради № 145 від 29 грудня 2011 року.
Окрім того, Кагарлицькою міською радою не було враховано той факт, що рішенням Кагарлицької міської ради від 08 вересня 2011 року за №117 було відмовлено ОСОБА_2 у погодженні акта про встановлення в натурі (на місцевості) та погодження меж земельних ділянок без підпису суміжного землекористувача у зв`язку із наявністю уже існуючого державного акта на право власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 . Відмова була обґрунтована тим, що за результатами повторних кадастрових зйомок і вимірів, державним кадастровим реєстратором Управління Держземагентства у Кагарлицькому районі Київської області встановлено, що зовнішні межі земельної ділянки ОСОБА_1 перекриваються межами суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 . Вказаний факт підтверджується копією листа Держземагентства України від 24 жовтня 2013 року.
Часткове накладення земельної ділянки вбачається також з копії схеми розміщення земельних ділянок, копії схеми їх накладання та зведеного кадастрового плану земельних ділянок сторін, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , які були складені ТОВ «Гео Сервіс Україна».
За результатами експертного земельно-технічного дослідження, проведеного судовим експертом КНІСЕ Барановим Ю.Л., складено висновок № 1-Д/04/15 від 30 квітня 2015 року, з якого вбачається, що земельна ділянка площею 0,1000 га, що належить ОСОБА_2 частково накладається на земельну ділянку площею 0,0833 га, яка належить ОСОБА_1 . Площа накладання складає 0,0101 га, а технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права власності ОСОБА_2 на її спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, оскільки у ній відсутні обов`язкові документи та матеріали, зокрема: матеріали польових геодезичних робіт; заява ОСОБА_2 про складення державного акта; збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів; відомість обробки теодолітного ходу.
За результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи судовим експертом Судової незалежної експертиза України Клівак О. В. було складено висновок експерта № СЕ-1201-1-1138.19 від 22 липня 2020 року, за змістом якого експертом встановлено існування накладки між спірними земельними ділянками. Відзначено, що площа накладання земельних ділянок (0,0569 га) перекриває частину земельної ділянки на АДРЕСА_2 , яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , на якій розташований житловий будинок та майже всі господарські будівлі і споруди, за виключенням гаражу з прилеглою до нього спорудою та частини парканів, що вздовж АДРЕСА_1 (з металопрофілю) та по межі із суміжним домоволодінням зліва (з металевої сітки). Вказана ситуація склалась у зв`язку з тим, що координати внесені до Державного земельного кадастру є невірними.
У 2013 році ОСОБА_1 замовила повторні кадастрові виміри земельної ділянки в ТОВ «Гео Сервіс Україна», додатком до вказаної документації є кадастровий план належної їй земельної ділянки на АДРЕСА_1 з каталогом координат. Вказаний документ було досліджено судовим експертом Клівак О. В. та встановлено, що конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 згідно з кадастровим планом ТОВ «Гео Сервіс Україна» 2013 року відповідає конфігурації земельної ділянки, представленої в державному акті на право власності на земельну ділянку від 16 жовтня 2009 року, а також в цілому відповідає конфігурації на кадастровому плані з технічної документації ПП «Абрис-Альфа» 2009 року, за виключенням похибки у розмірі 1-2 см.
Між сторонами у справі вже тривалий час (роками) існує спір, відбувалися інші судові процеси з фактично аналогічними предметами спору, проте всі судові рішення були ухвалені на користь ОСОБА_1 .
Рішеннями Кагарлицької міської ради Київської області (які, на думку суду, об`єктивно приймаються на користь ОСОБА_2 ) нівелюються рішення суду в спорах між cторонами у справі, які існують орієнтовно з 2010 років, адже Кагарлицькою міською радою приймаються нові рішення, які аналогічні тим, які були скасовані іншими судовими рішеннями.
Під час процедури приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 не було проведено належної кадастрової зйомки при складанні технічної документації спірної земельної ділянки площею 0,1000 га, як того вимагає положення Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція).
Оскільки рішенням Кагарлицької міської ради ОСОБА_1 було передано ділянку ще у 2008 році, а ОСОБА_2 набула право власності на свою земельну ділянку значно пізніше - 2016 році, то суд погоджується з доводами позивача за первісним позовом та вважає, що саме межі земельної ділянки ОСОБА_2 частково накладаються на земельну ділянку ОСОБА_1 та причиною цього є незаконні дії Кагарлицької міської ради Київської області.
У червні 2010 року ОСОБА_2 вже зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Кагарлицької міської ради, ДП «Центр державного земельного кадастру» про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та скасування рішення міської ради. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 27 жовтня 2010 року позов було задоволено. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2011 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 27 жовтня 2010 року було скасовано й ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 квітня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_4 було відхиллено. Водночас, суд враховує положення пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України та вважає, що підстав для відмови у відкритті провадження за зустрічним позовом немає, оскільки у вказаному спорі приймав участь ще і чоловік ОСОБА_2 , тобто коло учасників процесу було не тотожним. Проте така поведінка ОСОБА_2 має ознаки неналежної процесуальної поведінки, яка виразилася в неповідомленні суду про існування вже фактично вирішеного земельного спору судами апеляційної та касаційної інстанцій.
ОСОБА_2 надала до суду свій державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 лютого 2012 року, який було визнано недійсним на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року. Крім того, ОСОБА_2 стверджувала в судовому засіданні, що ОСОБА_1 не передавалось у власність земельна ділянка площею 0,0833 га, однак вказаний факт спростовується належним та допустимим доказом - витягом з рішення Кагарлицької міської ради № 298 від 23 грудня 2008 року про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам, зокрема, ОСОБА_1 було передано безоплатно у власність земельна ділянка площею 0,0833 га на АДРЕСА_1 . Щодо рішення Кагарлицької міської ради від 25 травня 2006 року, на яке посилається ОСОБА_2 , яким ОСОБА_1 передано у власність 0,06 га, було відмінено на підставі рішення Кагарлицької міської ради № 298-XXXII-V від 23 грудня 2008 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року у справі № 368/426/15-ц, яке набрало законної сили, обставини, які були встановлені у вказаному рішенні мають преюдиційний характер для суду під час ухвалення судового рішення. Отже, вказаним рішенням зйомку ТОВ «Гео Сервіс України» та висновок судового експерта Баранова Ю.Л. від 30 квітня 2015 року були визнані належними доказами у справі, а тому в апеляційного суду відсутні підстави для переоцінки доказів, належність яких була встановлена судовим рішення. Враховуючи викладене суд першої інстанції був зобов`язаний враховувати рішення Апеляційного суду Київської області № 368/426/15-ц від 29 жовтня 2015 року, оскільки обставини, які були ним встановлені, мають для справи преюдиційне значення, а тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно посилався на кадастрову зйомку ТОВ «Гео Сервіс України» та висновок судового експерта Баранова Ю.Л. від 30 квітня 2015 року (нібито виготовлений поза межами судового доручення) є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи, а також принципом преюдиційності та правової визначеності.
З цих підстав колегія суддів відхиляє доводи і ОСОБА_2 про те, що рішенням Кагарлицької міської ради № 298 від 23 грудня 2008 року не було вирішено питання про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, а було затверджено лише технічну документацію.
Доводи апеляційної скарги зводяться до спроби повторної переоцінки тих самих доказів та обставин, що суперечить принципу правової визначеності. У разі незгоди з рішенням Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року та за наявності нововиявлених обставин належним процесуальним шляхом є звернення із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а не подання зустрічного позову з тотожними підставами й предметом. Відтак підстав для урахування наведених у скарзі доводів немає.
Предмет позову в справі, яка переглядається Київським апеляційним судом, та предмет спору у справі № 368/426/15-ц, є різними. Відтак позивач мав право звернутися з новим позовом, виходячи з нового предмета спору, а тому доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 у 2013 році зверталася до Кагарлицького районного суду Київської області та вже є судове рішення, яким у задоволені ідентичних позовних вимог було відмовлено, є необґрунтованими.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що встановлення факту самовільного зайняття неможливе без з`ясування правових підстав набуття сторонами права приватної власності на відповідні земельні ділянки, а також без аналізу нормативно-правових актів, договорів та інших документів, на підставі яких таке право було набуте. З копії листа Держземагенства України від 24 жовтня 2013 року вбачається, що за результатами повторних кадастрових зйомок і вимірів, державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у Кагарлицькому районі Київської області встановлено, що зовнішні межі земельної ділянки ОСОБА_1 перекриваються межами суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 . Часткове накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку, що належить позивачу, площею 0,0102 га, також вбачається з копії схеми розміщення земельних ділянок, копії схеми їх накладання та зведеного кадастрового плану земельних ділянок сторін, розташованих на АДРЕСА_1 , які були складені ТОВ «Гео Сервіс Україна». Крім того, з висновку № 1-Д/04/15 від 30 квітня 2015 року вбачається, що земельна ділянка, площею 0,1000 га, що належить ОСОБА_2 , частково накладається на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на землю площею 0,0833 га, і ця площа накладання складає 0,0101 га, а технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на її спірну земельну ділянку не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, оскільки у ній відсутні обов`язкові документи та матеріали, зокрема, матеріали польових геодезичних робіт, заява ОСОБА_2 про складення державного акта, збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів, відомість обробки теодолітного ходу. Отже, позивач оформив право власності на спірну земельну ділянку ще у 2009 році, тоді як позивач набув це право лише у 2016 році, тобто значно пізніше.
З урахуванням преюдиційно встановлених обставин та пріоритету раніше набутого права, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав вважати, що оскаржуване рішення Кагарлицької міської ради № 49-38-ІV-VII від 28 січня 2016 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки ОСОБА_2 , межі якої накладаються на межі земельної ділянки ОСОБА_1 , є незаконним та підлягає скасуванню як таке, що порушує право приватної власності позивача.
Аргументи учасників справи
09 жовтня 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якому просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити, а її зустрічний позов - задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували позиції Верховного Суду щодо належного та ефективного способу захисту, який обрав позивач, оскільки скасування оскаржуваного рішення Кагарлицької міської ради № 49-38-ІV-VІІ від 28 січня 2016 року жодним чином не призведе до відновлення порушених прав.
Позивачем подано інший позов (справа № 368/169/20), предметом якого є скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, що була проведена на підставі оскаржуваного рішення Кагарлицької міської ради № 49-38-ІV-VІІ від 28 січня 2016 року.
Рішення ХХХІІ сесії 5 скликання Кагарлицької міської ради №298 від 23 грудня 2008 року, що міститься в технічній документації ОСОБА_1 , не було вирішено питання про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, а було лише затверджено технічну документацію.
Фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі на момент приватизації нею земельної ділянки становила 0,06 га. При цьому, державний акт виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0833 га, тобто на 0,0233 га більше фактичної площі. Cуд першої інстанції не надав належної оцінки наступним обставинам: рішенням ІІІ сесії 5 скликання Кагарлицької міської ради № 24 від 25 травня 2006 року, яким міська рада вирішила передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га, а не 0,0833 га; план земельної ділянки, виданий батьку позивача - ОСОБА_3 районним архітектором на підставі рішення Кагарлицької районної ради від 11 вересня 1972 року № 225 на земельну ділянку площею 600 кв. м. Межа, яка розділяє земельну ділянку ОСОБА_1 та її земельну ділянку, була встановлена більше 40 років тому, ще задовго до приватизації ними земельних ділянок. При виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, межі земельних ділянок повинні були визначатись та встановлюватись в натурі (на місцевості) по фактичним межам земельних ділянок, тобто їхніх парканах. При цьому, виготовлення ПП «Абрис Альфа» технічної документації ОСОБА_1 відбулося з грубим порушенням п. п. 1.12., 1.16., 2.1., 2.2., 2.4., 2.6. Інструкції. Саме через виготовлення державного акта позивача з порушенням законодавства відбулося самовільне захоплення позивачем частини земельної ділянки, яка в дійсності їй не передавалась.
При реєстрації технічної документації, внесенні даних до Державного земельного кадастру, присвоєння кадастрового номеру Управлінням Держкомзему у Кагарлицькому районі їй не було відмовлено у реєстрації та присвоєнні кадастрового номера. Проте, у разі наявності накладання її земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_1 , у реєстрації технічної документації та присвоєнні кадастрового номеру було б відмовлено.
Безпідставними є також посилання судів на кадастрову зйомку ТОВ «Гео Сервіс Україна» та висновок судового експерта Баранова Ю.Л. від 30 квітня 2015 року, виготовлених не на підставі суду, а на замовлення позивача, які були зроблені не на підставі технічної документації розробленої ПП «Абрис Альфа», на підставі якої ОСОБА_1 був виданий державний акт на земельну ділянку, а на підставі зміненої за замовленням ОСОБА_1 технічної документації із зміненим місцем розташування земельної ділянки та координатами. Суд апеляційної інстанції безпідставно вважав, що вказана технічна документація, кадастрова зйомка мають преюдиційне значення у справі, оскільки преюдиційне значення може мати виключно рішення суду, а не докази, які були подані сторонами при розгляді справи.
Суди не врахували висновок земельно-технічної експертизи №СЕ-1201-1-1138,19 від 22 липня 2019 року, складений судовим експертом Судової незалежної експертизи України Клівак О. В.
Постановою Кагарлицького районного суду від 09 листопада 2011 року, яка набрала законної сили, було скасовано рішення Кагарлицької міської ради № 117 від 08 вересня 2011 року. Вказаною постановою суду було встановлено, що з наданого в судове засідання витягу з комп`ютерної бази вбачається, що межа земельної ділянки ОСОБА_2 проходить відповідно до генерального плану забудови міста Кагарлика зробленого в 1984 році, зокрема, по плану завулку Кірова видно де проходить межа між будинком АДРЕСА_2 та будинком АДРЕСА_1, паркан проходить по середині між будинками майже на однаковій відстані, на тому самому місці на даний час стоїть діючий паркан між будинками на спірній земельній ділянці. Отже, помилковим є висновок судів про те, що межі її земельної ділянки накладаються на межі земельної ділянки ОСОБА_1 , яка отримала державний акт раніше.
02 січня 2026 року ОСОБА_1 направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив мотивовано тим, що у касаційній скарзі заявник стверджує, що їй не передавалась земельна ділянка площею 0,0833 га, проте відповідно до витягу з рішення Кагарлицької міської ради № 298 від 23 грудня 2008 року про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам їй було передано безоплатно у власність земельна ділянка площею 0,0833 га на АДРЕСА_1 . Рішення Кагарлицької міської ради від 25 травня 2006 року, на яке посилається ОСОБА_2 і яким їй було передано у власність 0,06 га, було відмінено відповідно до рішення Кагарлицької міської ради № 298-ХХІІ-V від 23 грудня 2008 року. ЇЇ батьку дійсно виділялась земельна ділянка площею 0,06 га, оскільки на той момент діяло законодавство, відповідно до якого берегова лінія була в загальному користуванні. Їх сім`я фактично користувалась земельною ділянкою, яка прилягала до відділеної її батьку ділянки, площею 0,0233 га. В 2008 році при виділенні їй земельної ділянки норми розміру берегової лінії було зменшено, тому і виділено їй було земельну ділянку площею 0,0833 га відповідно до фактичного користування земельною ділянкою. Таким чином її батько та вона фактично користувались земельною ділянкою більшої довжини за рахунок берегової зони без зміни ширини ділянки, яка є незмінною з 1971 року і ніяк не може зачіпати площу ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 , оскільки фактичне розміщення земельної ділянки на АДРЕСА_1 відповідає плану забудови на цю ділянку з відповідними прив`язками меж ділянки до сусідніх будинків. Межа земельної ділянки на АДРЕСА_1 фактично та в плані забудови знаходиться на відстані 2 м від будинку ОСОБА_2 , а тому ніяк не може проходити по його стіні.
ОСОБА_2 просить визнати недійсним державний акт від 16 жовтня 2009 року, тобто документ який видавався понад 15 років тому, у зв`язку з чим вона просила застосувати загальну позовну давність.
Щодо паркану між ділянками, то посилання заявника на рішення Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2013 року у справі №2-409/12 не є актуальним, оскільки на даний момент є чинне рішення Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, яким було скасовано державний акт заявника, в рамках розгляду якої було проведено земельну експертизу. Відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2013 року у справі №2-409/12 не було враховано земельно-технічну експертизу, яка була в подальшому проведена під час розгляду справи в 2015 році.
Посилання скаржника на нібито не вірну ширину ділянки не відповідає дійсності, оскільки відповідно до плану забудови за 1972 рік ширина ділянки становила 20 м, що відповідає її державному акту на земельну ділянку, а площа ділянки збільшилась за рахунок вузької смуги берегової лінії. Відповідно до плану земельної ділянки від 25 травня 1961 року заявнику було виділено земельну ділянку шириною 20 м, а отримала у власність вона земельну ділянку шириною 22 м. Вказаний факт також підтверджується висновками судового експерта Клівак О. В., в яких зазначено, що на межі між її земельною ділянкою та земельною ділянкою ОСОБА_5 встановлений бетонний паркан між межовими знаками у вигляді бетонних стовпів. В технічній документації ОСОБА_2 міститься кадастровий план земельної ділянки, в якому зазначена ширина ділянки 22,32 м, однак судовий експерт Клівак О. В. зазначає, що ширина ділянки ОСОБА_2 становить 20 м, тобто відповідач розширила свою земельну ділянку за рахунок її земельної ділянки на 2 м.
Щодо технічної документації, складеної ПП «Абрис Альфа», то вона відповідає нормам законодавства чинного на момент її складення.
Оскільки рішенням Кагарлицької міської ради було передано їй земельну ділянку у 2008 році, а відповідач набула право власності на свою земельну ділянку у 2016 році, то слід вважати, що саме межі земельної ділянки ОСОБА_2 частково накладаються на її земельну ділянку.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. Заяву ОСОБА_2 про зупинення дії оскаржених судових рішень задоволено. Зупинено дію рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, від 20 червня 2018 року у справі № 750/3322/17, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 та суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 16 жовтня 2009 року, виданого на підставі рішення Кагарлицької міської ради № 298 від 23 грудня 2008 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки: 32 222 10100:01:470:0008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
ОСОБА_2 є користувачем сусідньої земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 .
Рішенням Кагарлицької міської ради Київської області за № 145 від 29 грудня 2011 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності, та надано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки: площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд; площею 0,0681 га з цільовим призначенням, - для ведення особистого селянського господарства, розташованих на АДРЕСА_2 .
28 лютого 2012 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд.
Вказана земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року у справі № 368/426/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Рішення Кагарлицької міської ради № 145 від 29 грудня 2011 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_7 скасовано. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 428398, (кадастровий номер 3222210100:01:470:0012), виданий 28 лютого 2012 року на ім`я ОСОБА_2 , площа земельної ділянки - 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд.
У зазначеному рішенні, зокрема, встановлено: рішенням Кагарлицької міської ради від 08 вересня 2011 року № 117 було відмовлено ОСОБА_2 у погодженні акта про встановлення в натурі (на місцевості) та погодження меж земельних ділянок без підпису суміжного землекористувача у зв`язку із наявністю існуючого державного акта на право власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 , кадастровий план якого частково займає із присадибну ділянку ОСОБА_2 ; з копії листа Держземагентства України від 24 жовтня 2013 року вбачається, що за результатами повторних кадастрових зйомок і вимірів державним кадастровим реєстратором встановлено, що зовнішні межі земельної ділянки ОСОБА_1 перекриваються межами суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 ; часткове накладення земельної ділянки відповідача ( ОСОБА_2 ) на земельну ділянку, що належить позивачу ( ОСОБА_1 ) площею 0,0102 га також вбачається з копії схеми розміщення земельних ділянок, копії схеми їх накладання та зведеного кадастрового плану земельних ділянок сторін, розташованих на АДРЕСА_1 , які були складені ТОВ «Гео Сервіс Україна»; з висновку № 1-Д/04/15 від 30 квітня 2015 року за результатами експертного земельно-технічного дослідження, проведеного судовим експертом, вбачається, що земельна ділянка площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд, що належить ОСОБА_2 та розташована на АДРЕСА_1 , частково накладається на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 площею 0,0833 га на АДРЕСА_1 і ця площа накладання складає 0,0101 га, а технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на її спірну земельну ділянку не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, оскільки у ній відсутні обов`язкові документи та матеріали, зокрема матеріали польових геодезичних робіт, заява ОСОБА_2 про складення державного акта, збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів, відомість обробки теодолітного ходу; за аналогічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки, рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2011 року, було відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позову та встановлено правомірність набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Відповідачем було оскаржено вказане рішення суду апеляційної інстанції, проте ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року відмовлено.
28 січня 2016 року Кагарлицькою міською радою Київської області постановлено нове, майже повністю аналогічне скасованому рішення сесії, а саме затверджено ОСОБА_2 матеріали технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 ); передано ОСОБА_2 у власність з земель комунальної власності цю земельну ділянку.
За результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи судовим експертом Судової незалежної експертиза України Клівак О. В. складено висновок експерта № СЕ-1201-1-1138.19 від 22 липня 2020 року, згідно з яким встановлено існування накладки між спірними земельними ділянками. Площа накладання земельних ділянок (0,0569 га) перекриває частину земельної ділянки на АДРЕСА_2 , яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , на якій, зокрема, розташований житловий будинок та майже всі господарські будівлі і споруди, за виключенням гаражу з прилеглою до нього спорудою та частини парканів, що вздовж АДРЕСА_1 (з металопрофілю) та по межі із суміжним домоволодінням зліва (з металевої сітки). Дана ситуація склалась у зв`язку з тим, що координати внесені до Державного земельного кадастру є помилковими.
Конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 згідно з кадастровим планом ТОВ «Гео Сервіс Україна» 2013 року відповідає конфігурації земельної ділянки, представленої в державному акті на право власності на земельну ділянку від 16 жовтня 2009 року, а також в цілому відповідає конфігурації на кадастровому плані з технічної документації ПП «Абрис-Альфа» 2009 року, за виключенням похибки у розмірі 1 -2 см.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та інші).
Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначено, що:
«79. Оскаржуване рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.
80. Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)]. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)].
83. Також потрібно врахувати, що до 01.01.2013 державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки.
84. З 01.01.2013 у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
85. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі, якщо не вказано зворотнє, - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно».
86. За такого правового регулювання визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
87. З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача.
116. АТ «Укрзалізниця» просить визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
117. Згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та накладається на смугу відведення залізниці, має площу 0,0974 га.
118. Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10.
119. У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
120. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.
121. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
122. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
123. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
124. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
125. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
126. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
127. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
128. Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1.
145. Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09 липня 2025 року у справі № 472/184/20 зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Крім того, встановивши, що частина земельної ділянки відповідача накладається на землі позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається… Належним способом захисту є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування тієї частини земельної ділянки, яка, на думку позивачки, належить їй, але незаконно знаходиться у володінні відповідачки-2. Проте позивачка з такими вимогами до суду не зверталася».
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 виник спір щодо накладення їхніх земельних ділянок, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення Кагарлицької міської ради № 49-38-ІV-VII від 28 січня 2016 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 ; визнати недійсним державний акт на право власності на цю земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд, виданий ОСОБА_2 . У свою чергу ОСОБА_7 подала зустрічний позов та просила визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 358924 від 16 жовтня 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0833 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , та скасування його державної реєстрації. Фактично як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_7 , які є власниками суміжних земельних ділянок, вважали, що накладення земельних ділянок виникло внаслідок протиправних дій іншої сторони;
суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахували рішення Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року у справі № 368/426/15-ц, яке вважали таким, що має преюдиційне значення у цій справі, тому зробили висновок, що оскаржене рішення Кагарлицької міської ради № 49-38-ІV-VII від 28 січня 2016 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки ОСОБА_2 , межі якої накладаються на межі земельної ділянки ОСОБА_1 , є незаконним та підлягає скасуванню як таке, що порушує право приватної власності ОСОБА_1 ;
суди не звернули увагу, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності на частину земельної ділянки зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, яка, на думку позивача, належить йому, але незаконно знаходиться у володінні відповідача. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте позивач з такими вимогами до суду не зверталася. Натомість вимоги про визнання недійсними та/або скасування рішення органу місцевого самоврядування, державного акта на право власності на земельну ділянку, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення їх прав. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові;
колегія суддів зауважує, що встановлення порушеного права (інтересу) позивача, яке не визнається або оспорюється відповідачем, і за захистом яких позивач звернувся до суду, для застосування того чи іншого способу захисту, здійснюється за змістом позовних вимог, а не за наслідком вирішення відповідного спору по суті. Оцінка ж доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою.
Тому в задоволенні позовних вимог за первісним та зустрічним позовами судам слід було відмовити з огляду на обрання позивачами неналежних способів захисту. У зв`язку з цим оскаржені судові рішення в частині задоволення вимог первісного позову ОСОБА_1 належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - змінити в мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги,з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині задоволення вимог первісного позову ОСОБА_1 належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - змінити в мотивувальній частині.
Оскільки судові рішення в частині задоволених первісних позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, касаційний суд не поновлює дії оскаржених судових рішень, яка зупинена ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 2 114,40 грн, а за подання касаційної скарги - 5 638,50 грн. З урахуванням часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 з ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 876,45 грн судового збору.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року в частині задоволених позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, Управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта, скасування рішення сесії міської ради скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку,скасування реєстрації змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Стягнути з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 3 876,45 грн.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

Згадані норми: ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 387; ЦПК України, ст. 186; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 102-113; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 142; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 412; ЗК України, ст. 116; ЗК України, ст. 79
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.