# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/26239/24 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 752/26239/24 Дата ухвалення: 2026-10-21 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140951512 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951512 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140951512 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2026 року м. Київ справа № 752/26239/24 провадження № 61-9496св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, відповідач - ОСОБА_1 , розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Травянко Олександр Іванович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року у складі колегії суддів Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Кафідової О. В. у справі за позовом Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення, ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2024 року Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, від імені якої повноваження власника здійснює Київська міська рада. Ордер на зазначене житлове приміщення було видано на ім`я ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та у зв`язку зі смертю був знятий із зареєстрованого місця проживання. За результатами проведеної перевірки Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація встановила, що після смерті наймача у спірній квартирі проживає ОСОБА_1 , який не є членом сім`ї померлого наймача та, на думку позивача, самовільно зайняв зазначене житлове приміщення. Позивач зазначав, що відповідно до покладених на районні в місті Києві державні адміністрації повноважень вони здійснюють управління об`єктами житлово-комунального господарства та контроль за використанням житлового фонду. При цьому договір найму спірного житлового приміщення між його власником та ОСОБА_1 не укладався, правових підстав для користування квартирою відповідач не має, у зв`язку із чим просив виселити його зі спірного житла без надання іншого житлового приміщення. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 15 квітня 2026 року позов Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнив. Виселив ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 разом із належним йому майном без надання іншого житлового приміщення. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спірна квартира є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Києва, не приватизована, а право користування нею виникає виключно на підставі ордера та договору найму жилого приміщення. Суд установив, що ордер на квартиру було видано ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_1 ордер на зайняття спірного житла не видавався, договір найму з ним не укладався, а будь-яких інших правових підстав для користування квартирою відповідач не надав. Суд також керувався тим, що відповідач не довів, що вселився до спірної квартири як член сім`ї наймача ОСОБА_2 , проживав із ним однією сім`єю, вів спільне господарство чи набув право користування житлом на інших передбачених законом підставах. Отже, ОСОБА_1 не набув права користування спірним житловим приміщенням та є особою, яка самовільно зайняла квартиру. З огляду на положення частини третьої статті 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), відповідно до яких особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та виселення відповідача зі спірної квартири без надання іншого житла. Київський апеляційний суд постановою від 25 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Травянка О. І., залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року - без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин і застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Колегія суддів також зазначила, що відповідач не довів, що вселився до квартири як член сім`ї наймача чи за його згодою, а тому не набув права користування спірним житловим приміщенням. За таких обставин суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач самовільно зайняв квартиру, а тому відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначив, що наявність у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_3 про визнання права на завершення приватизації спірної квартири, а також вжиття заходів забезпечення позову в тій справі не підтверджують виникнення у ОСОБА_1 права користування спірним житлом. Навпаки, із доводів апеляційної скарги відомо, що право на квартиру заявляє інша особа - ОСОБА_3 , а не відповідач у цій справі. Отже, зазначені обставини не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Травянко О. І., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 та у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, від 05 лютого 2025 року у справі № 757/53137/21. Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація не довела наявності у неї належного матеріально-правового інтересу та права на звернення до суду з позовом про виселення, оскільки на момент звернення з позовом спірна квартира не була визнана відумерлою спадщиною, право комунальної власності на неї не виникло, а між спадкоємцями тривав судовий спір щодо спадкових прав та завершення процедури приватизації квартири. На думку заявника, суди безпідставно визнали його особою, яка самовільно зайняла житлове приміщення, не встановили всіх юридично значущих обставин щодо підстав його вселення, характеру проживання та сімейних відносин із наймачем, не надали належної оцінки доводам відповідача та не врахували, що вирішення спору про спадкові права має безпосереднє значення для правильного вирішення цього спору. У зв`язку з цим заявник вважає, що суди неправильно застосували положення статей 15, 16, 317, 319, 321, 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 61, 64, 109, 116 ЖК України, статті 47 Конституції України та допустили істотні порушення норм процесуального права. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва. 20 серпня 2026 року матеріали справи № 752/26239/24 надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини, з`ясовані судами Відповідно до додатка № 4 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» районним у місті Києві державним адміністраціям делеговано окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради у сфері житлово-комунального господарства, зокрема щодо здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, обліку житлового фонду, контролю за його використанням, видання ордерів на заселення житлових приміщень та укладення договорів найму житла. Квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та не приватизована, що підтверджується довідкою Управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 грудня 2024 року № 085/26-856, а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 16 жовтня 2019 року Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація видала ОСОБА_2 ордер серії Б, № 019051, на право зайняття зазначеної квартири на сім`ю з однієї особи. ОСОБА_2 знято з реєстрації місця проживання у спірній квартирі з 11 квітня 2024 року у зв`язку зі смертю. Згідно з довідкою Відділу обліку та розподілу житлової площі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 грудня 2024 року № 856 розпорядження про включення квартири АДРЕСА_1 до числа службових житлових приміщень, а також про видання ордера на зазначену квартиру Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією не приймалися. Суди також з`ясували, що ОСОБА_1 фактично проживає у спірній квартирі, однак ордер на право зайняття цього житлового приміщення йому не видавався, договір найму з ним не укладався, а будь-яких документів, які б підтверджували наявність у нього законних підстав для користування квартирою, немає. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)). Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20 (провадження № 61-2027св22) зазначив, що під час вирішення спору про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім`ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання у квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом із наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні». Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 766/13376/17 (провадження № 61-20634св21)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідно до частин першої та другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Ця норма застосовується у випадках, коли особи займають приміщення без законних підстав. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 523/7813/20 (провадження № 61-17223св23), від 06 листопада 2024 року у справі № 752/27110/21 (провадження № 61-6435св24)). За обставинами справи, що переглядається, відомо, що відповідач вселився до спірної квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває у комунальній власності, самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання йому цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Відповідач не надав будь-яких доказів того, що він зайняв спірну квартиру у встановленому законом порядку. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що ОСОБА_1 самовільно зайняв спірну квартиру, яка належить до комунального житлового фонду, оскільки будь-яких рішень про надання йому цього житлового приміщення не приймалося, ордер на його ім`я не видавався, договір найму не укладався, а інших правових підстав для користування квартирою відповідач не довів. Доводи касаційної скарги про те, що Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація не є належним позивачем, Верховний Суд відхиляє. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 районним у місті Києві державним адміністраціям делеговано повноваження щодо управління об`єктами житлово-комунального господарства, обліку житлового фонду, контролю за його використанням, видачі ордерів на заселення житлової площі та укладення договорів найму житла. Отже, звертаючись із цим позовом, позивач діяв у межах наданих йому законом та актами органу місцевого самоврядування повноважень щодо забезпечення належного використання житлового фонду комунальної власності, а не як власник спірного майна. Не заслуговують на увагу й доводи заявника про передчасність звернення до суду у зв`язку з наявністю спору щодо спадкових прав та завершення приватизації квартири. Сам собою факт перебування на розгляді іншої цивільної справи щодо можливості завершення приватизації квартири або реалізації спадкових прав не породжує у відповідача права користування спірним житлом і не є підставою для висновку про законність його проживання у квартирі. До вирішення відповідного спору та набуття особою права на житло у встановленому законом порядку такі обставини мають лише ймовірний характер і не спростовують установленого судами факту відсутності у відповідача будь-яких правових підстав для зайняття спірного житлового приміщення. Посилання заявника на те, що суди не встановили обставини його вселення до квартири, також є безпідставними. Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20 звернув увагу, що під час вирішення питання про набуття права користування житлом як членом сім`ї наймача суд повинен дослідити, зокрема, законність вселення, наявність згоди наймача та членів його сім`ї, спільне проживання, ведення спільного господарства та інші обставини. Проте у цій справі відповідач не лише не надав належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин, а й не підтвердив самого факту набуття права користування квартирою як член сім`ї наймача чи на іншій передбаченій законом підставі. Відсутність ордера або договору найму сама собою не є безумовною підставою для виселення, однак у сукупності з відсутністю будь-яких доказів законного вселення, постійного проживання з наймачем, ведення спільного господарства чи виникнення іншого самостійного права користування житлом свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для зайняття спірної квартири. Верховний Суд також враховує, що виселення відповідача становить втручання у його право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із тим таке втручання у цій справі здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету забезпечення належного використання житлового фонду комунальної власності та захисту прав територіальної громади, а також є пропорційним, оскільки відповідач не довів існування будь-якого самостійного права на користування спірним житловим приміщенням чи інших обставин, які б свідчили про непропорційність застосованого заходу. Загалом доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень по суті спору, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Травянко Олександр Іванович, залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. ПетровА. І. ГрушицькийІ. В. Литвиненко Згадані норми: Конституція України, ст. 47; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 2; ЦПК України, ст. 5; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 76; ЦПК України, ст. 80; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 409; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 8 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.