# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 947/29574/24

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 947/29574/24
Дата ухвалення: 2026-10-27
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140951549
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951549
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140951549

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 947/29574/24
провадження № 61-2814св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2025 року під головуванням судді Цирфи К. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Драгомерецького М. М., Сегеди С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кіптікова Ігоря Олеговича про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування арешту нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати дії державного виконавця Кіптікова І.О. незаконними;
- скасувати арешт та обтяження з майна, у тому числі: квартири ОСОБА_1 розташованої, за адресою: кв. АДРЕСА_1 ; земельної ділянки АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123781400:02:001:0126; земельної ділянки та будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 , накладеного відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження у ВП № НОМЕР_4 від 20 січня 2011 року, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП № НОМЕР_2 від 29 вересня 2012 року, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП № НОМЕР_1 від 11 липня 2012 року, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП № НОМЕР_3 від 03 серпня 2012 року.
2. В обґрунтування вимог вказував, що 20 квітня 2024 року йому стало відомо про те, що державний виконавець Кіптіков І. О. 20 січня 2011 року постановою відкрив виконавче провадження № НОМЕР_4, постановою від 29 лютого 2012 року наклав арешт на майно боржника та оголосив заборону на його відчуження у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, постановою від 11 липня 2012 року наклав арешт на майно боржника та оголосив заборону на його відчуження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, також постановою від 03 серпня 2012 року наклав арешт на майно боржника та оголосив заборону на його відчуження у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.
Проте, ОСОБА_1 ніколи не був учасником вказаних виконавчих проваджень та відповідні постанови про відкриття вказаних виконавчих проваджень він не отримував.
ОСОБА_1 вважав дії державного виконавця незаконними, так як до нього були застосовані засоби і способи примусу, та державний виконавець відмовився встановити факт отримання боржником копії постанови, якою встановлений строк для добровільного виконання рішення, а також всіх необхідних документів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Київський районний суд м. Одеси рішенням від 27 січня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
4. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 , як боржнику у виконавчих провадженнях в межах яких накладався арешт на його майно, необхідно звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
5. Одеський апеляційний суд постановою від 18 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2025 року скасував. Провадження у справі закрив.
6. Апеляційний суд керувався тим, що позивач є боржником у виконавчих провадженнях № НОМЕР_4, № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, в межах яких накладено арешт на майно ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при розгляді справи по суті, оскільки позивач не може пред`являти позов про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язати вчинити дії щодо зняття (скасування) арештів з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
7. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не є боржником, йому не направлялись постанови про відкриття виконавчих проваджень не знайшли свого підтвердження, а навпаки матеріали справи містять докази того, що всі арешти, які позивач просив скасувати, накладені в рамках виконавчих проваджень, в яких ОСОБА_1 виступає, як учасник виконавчого провадження у статусі боржника, що підтверджується рішеннями суду, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
8. Помилково прийнявши позов до розгляду, суд має закрити провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
9. Також колегія суддів вважала за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на те, що відкриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , суд зазначив, що справа підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а в подальшому відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про перехід від спрощеного до загального позовного провадження, не зважаючи на те, що ця категорія справ у відповідності до статті 274 ЦПК України не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, що є самостійною підставою для скасування рішення суду, передбаченого пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
10. У березні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, справу передати для продовження розгляду.
11. Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15, від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/39/20, від 10 серпня 2022 року у справі № 202/4233/16, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 261/0/15-18, у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 728/47/15-к, від 26 травня 2021 року у справі № 391/35/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 522/18188/17, від 05 травня 2025 року у справі № 176/1715/23, від 22 лютого 2023 року у справі № 203/798/20, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21, від 08 грудня 2021 року у справі № 753/14971/18, від 07 травня 2018 року у справі
№ 916/1605/15-г, від 18 квітня 2018 року у справі № 826/19844/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 642/6675/18, від 11 червня 2020 року у справі № 756/4756/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-173/2011, від 28 березня 2018 року у справі № 757/44693/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц, від 17 липня 2018 року у справі
№ 161/1372/16-к, від 30 січня 2018 року у справі № 331/5300/14, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 13 вересня 2018 року у справі № 461/4858/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 589/2313/18, від 27 лютого 2020 року у справі № 592/11194/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17, від 21 листопада 2011 року у справі № 5-25кс11, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-465цс17, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-99цс17.
12. Крім того, суд необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження та огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
13. В цій справі не доведено, що заявник є стороною виконавчих проваджень.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
14. Верховний Суд ухвалою від 16 березня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Одеси.
15. 31 березня 2026 року цивільна справа № 947/29574/24 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
16.  ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом, просив визнати дії виконавця Кіптікова І. О. незаконними та скасувати арешти та обтяження з майна, накладені постановами відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) в межах виконавчих проваджень за № НОМЕР_4, № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.
17. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року у справі № 2-685/10 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнено на користь Відкритого акціонерного товариства «Морський транспортний банк» (яке в подальшому змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк»)) 501 047,98 грн, яка складається з суми боргу за договором кредиту в загальному розмірі - 499 097,98 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 250 грн, судовий збір у розмірі 1 700 грн.
18. На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист, який з 20 січня 2011 року до 21 травня 2012 року, перебував на виконанні у Київському ВДВС за виконавчим провадженням № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 501 047,98 грн.
19. В межах ВП № НОМЕР_4 20 січня 2011 року, накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 реєстраційний номер обтяження в ДРРПНМ 11020138.
20. На підставі постанови державного виконавця по виконавчому провадженню № НОМЕР_4 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
21. Постановою про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони відчуження від 11 липня 2012 року, реєстрація обтяжень в ДРРПНМ за № 12747346 винесена державним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, яке перебувало на виконанні з 11 липня 2012 року до 29 грудня 2012 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-685/10 від 06 травня 2010 року, виданого Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 501 047,98 грн, за яким винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
22. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2010 року у справі № 2-6317/10 з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Авіаційних робітників Міністерства оборони України» стягнено заборгованість за кредитним договором від 01 квітня 2008 року № 133/08 у розмірі 6 310 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 830 грн, заборгованість за відсотками - 5 480 грн.
23. Виконавче провадження за № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6317/10 від 22 листопада 2011 року, виданого Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Авіаційних робітників Міністерства оборони України» коштів у розмірі 6 371 грн, перебувало на виконанні у ВДВС з 29 лютого 2012 року до 29 грудня 2012 року.
24. Постанова про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони відчуження від 29 лютого 2012 року, реєстрація обтяжень в ДРРПНМ за № 12225838, № 12249716 винесена у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
25. Постановою державного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
26. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2010 року у справі № 2-248/10 з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно стягнено на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 323 754,28 грн.
27. У ВДВС з 03 серпня 2012 року до 29 грудня 2012 року перебувало на виконанні виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-248/10 від 06 жовтня 2010 року, виданого Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 323 754,28 грн.
28. Постановою ВДВС, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3 накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження.
29. У подальшому ВДВС винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
30. З матеріалів справи вбачається, що усі оскаржені обтяження у виді арешту на майно накладалися в межах вказаних виконавчих проваджень, в яких боржником виступав ОСОБА_1 .
31. При цьому, ВДВС звернуло увагу, що реєстратором Одеської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України допущено описку під час реєстрації обтяження в межах виконавчого провадження, а саме вказано № НОМЕР_1 замість № НОМЕР_5, що не впливає на статус сторін у спірних правовідносинах - стягувачів та боржника ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
32. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
33. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
34. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
36. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
37. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
38. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
39. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
40. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
41. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
42. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
43. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
44. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
45. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
46. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
47. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
48. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
49. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
50. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
51. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
52. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
53. За частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
54. При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
55. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
56. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є стороною (боржником) у виконавчих провадженнях, який вважає дії державного виконавця незаконними.
57. У статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України (в редакції, що діяла на час подання позовної заяви) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
58. Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.
59. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
60. У постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №234/18525/19 та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 вказано, що в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
61. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
62. Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчих провадженнях, в яких накладено арешт на майно, у позовній заяві він посилається на неправомірні дії державного виконавця, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.
63. Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15, від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/39/20, від 10 серпня 2022 року у справі № 202/4233/16, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 261/0/15-18, у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 728/47/15-к, від 26 травня 2021 року у справі № 391/35/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 522/18188/17, від 05 травня 2025 року у справі № 176/1715/23, від 22 лютого 2023 року у справі № 203/798/20, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21, від 08 грудня 2021 року у справі № 753/14971/18, від 07 травня 2018 року у справі
№ 916/1605/15-г, від 18 квітня 2018 року у справі № 826/19844/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 642/6675/18, від 11 червня 2020 року у справі № 756/4756/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-173/2011, від 28 березня 2018 року у справі № 757/44693/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц, від 17 липня 2018 року у справі
№ 161/1372/16-к, від 30 січня 2018 року у справі № 331/5300/14, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 13 вересня 2018 року у справі № 461/4858/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 589/2313/18, від 27 лютого 2020 року у справі № 592/11194/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17, від 21 листопада 2011 року у справі № 5-25кс11, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-465цс17, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-99цс17 відхиляються касаційним судом, оскільки обставини, встановлені судами у вказаних справах не є подібними обставинам, встановленим у справі, яка переглядається.
64. Посилання в касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів не бере до уваги, оскільки Одеський апеляційний суд постановою від 18 лютого 2026 року скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2025 року. Отже, зазначені доводи заявника не впливають на правильність та законність постанови апеляційного суду.
65. Аргументи касаційної скарги про те, що в цій справі не доведено, що заявник є стороною виконавчих проваджень, спростовуються матеріалами справи та судовими рішеннями, згідно з якими з ОСОБА_1 стягнено грошові кошти на користь позивачів.
66. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
67. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
68. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
69. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
70. Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. ЛитвиненкоА. І. ГрушицькийЄ. В. Петров

Згадані норми: Конституція України, ст. 8; Конституція України, ст. 129; ЦК України, ст. 16; ЦК України, ст. 15; ЦПК України, ст. 255; ЦПК України, ст. 274; ЦПК України, ст. 376; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 402; ЦПК України, ст. 4; ЦПК України, ст. 5; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 19; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 406; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 6; Закон «Про виконавче провадження», ст. 47; Закон «Про виконавче провадження», ст. 1; Закон «Про виконавче провадження», ст. 59
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.