# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 169/231/24 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 169/231/24 Дата ухвалення: 2026-10-21 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 140951658 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951658 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140951658 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2026 року м. Київ справа № 169/231/24 провадження № 51-2581км25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Турійського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року та вирок Волинського апеляційного суду від 05 березня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550000648 від 28 липня 2022року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Арарат, Араратського району, Вірменія, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Турійського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 162 КК України та призначено покарання за ч. 1 ст. 129 КК України у виді арешту строком на 6 місяців; за ч. 2 ст. 162 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. Вирішено питання щодо речових доказів. Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,28 липня 2022 року ОСОБА_7 з метою незаконного проникнення до чужого житла для того аби з`ясувати з ОСОБА_8 неприязні відносини, з метою помсти останньому за перебування в психіатричній лікарні, зайшов на неогороджену територію подвір`я будинку АДРЕСА_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_9 , де тимчасово проживав ОСОБА_8 . Того ж дня близько 12:00 ОСОБА_7 , дочекавшись коли ОСОБА_8 відчинив вхідні двері будинку і почав виходити на подвір`я, швидко наблизився до останнього та наніс йому один удар металевою частиною від захисних ролетів по голові, після чого, з метою подолати будь-який можливий супротив з боку ОСОБА_8 та можливість зачинити потерпілим вхідні двері, заштовхав цим предметом його до кухні будинку, де останній, в результаті вказаних дій, втратив рівновагу та впав спиною на підлогу. Після цього ОСОБА_7 наніс потерпілому ще декілька ударів ногами по різних ділянках тіла та по черзі кинув в останнього двома 3-літровими банками консервованого компоту, які підняв з підлоги кухні, в результаті чого вони розбились. В результаті вказаних дій ОСОБА_8 були завдані легкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Крім того, 28 липня 2022 року близько 12:00, ОСОБА_7 , перебуваючи в кухні житлового будинку АДРЕСА_2 , куди попередньо, вказаного дня, незаконно проник із застосуванням насильства до ОСОБА_8 , словесно погрожуючи позбавити життя потерпілого, демонстративно приставив ніж, довжиною леза 20 см, до грудної клітки ОСОБА_8 в області серця, який, після завданих йому ОСОБА_7 попередньо тілесних ушкоджень, продовжував лежати на підлозі кухні будинку, та почав погрожувати останньому фізичною розправою до тих пір, доки останній, побоюючись за своє життя та здоров`я і сприймаючи вказані погрози як реальні, не запропонував ОСОБА_7 грошову винагороду за відмову від втілення їх у життя. Тоді ОСОБА_7 приніс з спальної кімнати записник та, продовжуючи словесно погрожувати ОСОБА_8 вбивством останнього, приставив ніж загостреною частиною леза до горла потерпілого та примусив написати у вказаному записнику декілька екземплярів тексту про неіснуючий борг ОСОБА_8 перед ним в розмірі 100000 доларів США та неправдиві обставини отримання цього дня потерпілим тілесних ушкоджень, частину з яких забрав собі, після чого припинив протиправні дії, спрямовані на погрозу вбивством ОСОБА_8 . Волинський апеляційний суд вироком від 05 березня 2026 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 задовольнив частково, вирок Турійського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року в частині призначеного покарання змінив. Призначив ОСОБА_7 покарання: за ч. 1 ст. 129 КК України - у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік з покладенням на нього обов`язків на підставі ст. 59-1 КК України; за ч. 2 ст. 162 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 2 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 94 КК України застосував до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Ухвалено вказати в мотивувальній частині вироку як обставину, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 162 КК України, - «вчинення кримінальних правопорушень в стані обмеженої осудності». Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що: · у ОСОБА_7 був відсутній прямий умисел на незаконне проникнення до чужого житла. Стверджує, що судами не встановлено час та форму заборони входу до житла, висловлену ОСОБА_7 , чи усвідомлював він на момент події, що не має фактичного зв`язку з цим житлом, чи було його переконання про можливість доступу до будинку добросовісним з огляду на попереднє спільне проживання з ОСОБА_9 , чи залишалися його особисті речі в будинку; · суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи було спрямоване насильство саме на подолання волі законного володільця житла або фактичної перешкоди для проникнення, чи воно застосовано внаслідок конфлікту між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 ; · у діях ОСОБА_7 відсутні обов`язкові ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, адже судами не встановлено чи були об`єктивні підстави для висновку про реальність погрози, чи була поведінка ОСОБА_7 спрямована саме на залякування вбивством, або ж була проявом емоційної реакції в умовах тривалого конфлікту, як впливав психоемоційний стан ОСОБА_7 на здатність формувати прямий умисел та чи узгоджується висновок судів в цій частині із подальшим визнанням ОСОБА_7 обмежено осудним; · під час призначення ОСОБА_7 покарання та вирішення цивільного позову суди не врахували його похилий вік, відсутність судимостей та стан здоров`я. Стверджує, що розмір моральної шкоди та процесуальних витрат є необґрунтованим. Зауважує, що витрати потерпілих, пов`язані з проїздом до суду, не підтверджуються доказами; · відповідно до ст. 49 КК України строк притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 129 КК України на момент ухвалення вироку апеляційного суду сплинув і судами не встановлено підстав для зупинення такого строку. Втім захисник наголошує, що основною позицією захисту залишається скасування судових рішень із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого суд має перевірити як доводи щодо відсутності складу кримінальних правопорушень, так і питання строків давності за вказаною нормою закону про кримінальну відповідальністю; · оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є невмотивованими і не відповідають вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). На адресу Суду від прокурора ОСОБА_11 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу сторони захисту, в яких остання просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни. Позиції учасників судового провадження Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційної скарги, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни. Від засудженого ОСОБА_7 на адресу Суду надійшли письмові пояснення, у яких останній, зокрема, наголошує, що не мав умислу на проникнення до житла ОСОБА_9 , оскільки він раніше проживав там з нею та вважав себе його фактичним користувачем. Стверджує, що суди не врахували того, що в будинку залишилися його особисті речі. Також, посилаючись на практику Суду, вказує, що діяв під емоційним впливом з метою з`ясування стосунків з ОСОБА_8 без наміру заволодіти приміщенням чи створити перешкоди законному володінню. Зауважує, що застосував насильство до ОСОБА_8 внаслідок раптового конфлікту, водночас ножем йому не погрожував. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_8 є фізично сильнішим за нього. До того ж останній не був власником житла, а лише тимчасово в ньому перебував. Наголошує, що насильства до законного власника будинку ОСОБА_9 він не застосовував. Стверджує, що він не був офіційно повідомлений про заборону доступу до житла та не мав на меті заволодіти ним з корисливих мотивів. Зауважує, що він написав зустрічну заяву про спричинення йому тілесних ушкоджень збоку ОСОБА_8 , однак кримінальна справа з цього приводу слідчим була закрита. У той же час постанову про закриття провадження йому не вручили, аби він мав можливість її оскаржити. Звертає увагу, що він є людиною похилого віку та має другу групу інвалідності. Водночас в судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України. Суди обґрунтували свої рішення, зокрема, показаннями потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , даними протоколів прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28 липня, 01 серпня, та 04 серпня 2022 року, протоколів огляду місця події від 28, 30 та 31 липня 2022 року,протоколів огляду речей від 29 липня 2022 року, від 17 лютого 2024 року, протоколу слідчого експерименту 29 липня 2022 року, висновку судово-медичної експертизи № 132 від 02 серпня 2022 року. Водночас доводи касаційної скарги захисника є фактично аналогічними доводам, які сторона захисту наводила в суді апеляційної інстанції та які були ретельно перевірені цим судом. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд,аналіз КПК України дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК України). Крім того, згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою. Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення. Оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду. Змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_7 , будучи допитаним у суді першої інстанції, свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та, зокрема, зазначив, що проживав з ОСОБА_9 три роки, декілька разів розходилися. У 2021 році перебував на лікуванні в психіатричній лікарні, після чого ОСОБА_9 не бачив. Одного разу він зустрівся з останньою і побачив, що за кермом автомобіля був якийсь чоловік. На запитання, хто цей мужчина, вона відповіла, що її чоловік. Був випадок коли потерпілий ОСОБА_15 обманом змусив його підписати заяву на добровільне лікування в психіатричній лікарні. Після того як його виписали з лікарні, він кожен день хотів помститися ОСОБА_8 за це. Того дня, 28 липня 2022 року, він слідкував за ОСОБА_16 та побачив, що вона зайшла до будівлі міської ради, а тому потерпілий сам вдома. Поїхав до нього в смт. Турійськ, машину залишив на сусідній вулиці і зайшов на подвір`я через город. Заховався та почекав, коли ОСОБА_8 вийде з будинку. Коли останній вийшов курити, він підбіг до нього, почалась бійка. ОСОБА_8 хотів зачинитися з середини, але він йому не дозволив, і бійка продовжилася в будинку, потерпілий впав на підлогу, там стояли банки з консервацією. ОСОБА_8 хотів вийти з будинку, але він його не випустив. Прибрав в будинку і пішов з відти. Через дві години його затримали працівники поліції, бо потерпілий написав заяву до поліції. Бійка з потерпілим була, бив його руками та ногами, ножем не погрожував, ніяких розписок йому не диктував. Не знав, що не можна до них заходити в будинок. У той же час місцевий суд позицію обвинуваченого про невизнання винуватості оцінив критично, зазначивши, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні. Так, потерпіла ОСОБА_9 безпосередньо в судовому засіданні повідомила, що вона разом з ОСОБА_8 проживає в м. Івано-Франківськ. 28 липня 2022 року їй потрібно було поїхати до смт Турійськ, оскільки вона є депутатом міськради і мала бути присутньою на сесії ради. ОСОБА_7 постійно йшов за нею, а ж до міської ради. О першій годині вона телефонувала своєму чоловікові ОСОБА_8 , але він не відповідав. Коли передзвонив, то повідомив, що приїзжав ОСОБА_7 . Невдовзі потерпілий приїхав до м. Ковеля і вона побачила, що його голова була перемотана ганчіркою, вся в крові. В лікарні йому надали допомогу. Коли приїхали працівники поліції, їй зателефонував ОСОБА_7 , вона відповіла та увімкнула гучномовець, останній почав погрожувати їй, поліцейські все чули і викликали групу, щоб його затримати. ОСОБА_7 був затриманий. Повернувшись до с. Турійськ з слідчого-оперативною групою, вони зайшли до будинку і побачили, що там був безлад, оскільки ОСОБА_7 розбив консервацію, підлога була вся липка, у ванній кімнаті були сліди крові. ОСОБА_7 продовжував їй телефонувати, погрожував її чоловікові. Він телефонував їй й після обрання йому домашнього арешту. Зауважила, що ОСОБА_7 не мав вільного доступу до її будинку, оскільки на той час вони вже не проживали разом більше року і він давно забрав усі свої речі з її будинку. Водночас потерпілий ОСОБА_8 , будучи допитаним в судовому засіданні місцевого суду, пояснив, що того дня він був у будинку в с. Турійськ. Коли вийшов покурити, побачив, що на нього біжить ОСОБА_7 з металевою трубою, якою вдарив його по голові, почала текти кров, як він опинився в будинку, не знає. В будинку ОСОБА_7 бив його в груди, потім почав кидати в нього банки з консервацією, бив ногами в живіт. Потім схопив ніж з кухонного столу і почав погрожувати йому, бо він заважає йому жити. Злякавшись за своє життя, ОСОБА_8 почав з ним домовлятися, пропонувати гроші. ОСОБА_7 сказав, що 50 тис. доларів йому мало, треба 100 тис. він написав йому розписку, але вона ОСОБА_7 не підійшла, бо на ній були сліди крові. Він витер добре руки і написав нову розписку, без слідів крові. Всі події відбувалися в будинку дружини по АДРЕСА_2 . До будинку ОСОБА_7 він не запрошував. Загрозу сприймав реально, у ОСОБА_7 були звірячі очі. Зокрема, свідок ОСОБА_13 , під час його допиту у суді першої інстанції, повідомив, що на прохання ОСОБА_9 він разом зі своїм товаришем ночували в її будинку, бо вона з чоловіком боялися залишатися самі. Тривало це десь з тиждень. Десь на третю чи четверту ніч він почув шум на вулиці, коли вибіг з будинку, то побачив силует ОСОБА_17 , який тікав. Точної дати подій не пам`ятає, був кінець липня 2022 року. Протягом цього тижня ОСОБА_7 телефонував ОСОБА_18 , вона вмикала телефон на гучномовець і чули як він погрожує ОСОБА_19 . Місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, оцінивши показання потерпілих та свідків, дійшов висновку про те, що вони були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Натомість будь-яких підстав сумніватися у їхній правдивості судами попередніх інстанцій встановлено не було. Крім того, суди обґрунтували свої рішення також і низкою письмових доказів, зокрема, даними: - протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 28 липня 2022 року від ОСОБА_8 з приводу побиття його ОСОБА_7 , вимаганням грошових коштів та погрози вбивством (т. 2 а.с. 225-227); - протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 04 серпня 2022 року від ОСОБА_9 стосовно порушення її права недоторканості житла ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 228); - протоколу огляду місця події від 28 липня 2022 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого під час огляду подвір`я будинку АДРЕСА_2 біля сходів в будинок виявлено дві металеві планки білого кольору, на одній з яких наявні сліди бурого кольору, схожі на кров. На території подвір`я, в недобудові виявлено сліди прим`ятої трави. У приміщенні будинку на вхідних дверях спальні виявлено сліди бурого кольору, схожі на кров. В приміщенні кухні на кухонному стільці виявлено також сліди бурого кольору, схожі на кров. На кухонному столі лежав блокнот на сторінках якого наявні яскраво червоні сліди схожі на кров, на сторінці «7 травня» міститься текст розписки про борг ОСОБА_8 ОСОБА_7 100000 доларів. На полиці виявлено кухонний ніж, кулькову ручку зі слідами схожими на кров. Сліди схожі на кров також виявлено у спальні на ковроліні, у ванній кімнаті. Також виявлено чоловічій одяг зі слідами схожими на кров (т. 2 а.с. 230-252); - протоколу огляду речей від 29 липня 2022 року з ілюстрованою таблицею, згідно з яким якого у ході огляд металевої частини каркасу від захисних ролетів світлого кольору, на поверхні якого виявлені незначні залишки речовини бурого кольору, схожої на кров (т. 3 а.с. 9-101), - протоколу огляду речей від 17 лютого 2024 року з ілюстрованою таблицею, предметом якого були два аркуші паперу, датовані 13 та 14 травня з текстом боргової розписки ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_7 , сума богу 100000 доларів зі слідами бурого кольору, схожими на кров, ніж кухонний, блокнот зеленого кольору на сторінці з датою 07 травня наявні сліди бурого кольору та рукописний тест від імені ОСОБА_8 , що він винен ОСОБА_7 сто тисяч доларів, бійки не було, впав сам, також на аркушах з датами 08, 09, 10 та 11 травня наявні сліди бурого кольору, схожі на кров (т. 3 а.с. 15-24); - висновку судово-медичної експертизи № 132 від 02 серпня 2022 року в потерпілого ОСОБА_8 виявлено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та легкі тілесні ушкодження, які не могли бути нанесені ОСОБА_8 самому собі (т. 3 а.с. 40-43); - протоколу проведення слідчого експерименту від 29 липня 2022 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_8 розповів та показав на місці, всі обставини справи та події які відбулися 28 липня 2022 року (т. 3 а.с. 44-48); - протоколу огляду речей від 31 липня 2022 року з ілюстрованою таблицею до нього, відповідно до якого предметом огляду був телефон марки «Xiaomi Redmi Note 8T» зі встановленим додатком «Вайбер». У вказаному додатку наявна переписка між абонентами, один підписаний як « ОСОБА_20 )» від якого на номер ОСОБА_9 надходили повідомлення, в яких містяться залякування, непристойні висловлювання в бік ОСОБА_9 , також наявні фото повідомлення на яких зображений чоловічий статевий орган в стані ерекції, також фото знімки листа матері ОСОБА_7 (а.с. 62-82). Разом з тим суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що місцевий суд під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України. Водночас, спростовуючи доводи сторони захисту в частині відсутності у ОСОБА_7 умислу на проникнення в житло, у якому він раніше спільно проживав з ОСОБА_9 , апеляційний суд слушно зауважив, що інкриміновані події відбувалися в домоволодінні, власником якого є остання, і яка під час її допиту в місцевому суді пояснювала, що відносини з ОСОБА_7 у неї були припинені більше як за рік до того, вони не проживали разом, у неї вже були відносини з іншим чоловіком, ОСОБА_7 свої речі забрав відразу після розірвання стосунків, тим більше у нього ніколи не було ключів від будинку і дозволу на вхід в своє домогосподарство після розірвання стосунків вона йому не надавала. Зі свого боку колегія суддів уважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не був повідомлений про заборону входити до житла потерпілої ОСОБА_9 , адже суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях встановили, що засуджений у ході його допиту в судовому засіданні зазначав, що ще у 2021 році потерпіла повідомила йому про те, що у неї новий чоловік, тож на момент вчинення кримінальних правопорушень у ОСОБА_7 не було жодних підстав уважати, що він досі проживає з ОСОБА_9 в належному їй житлі. У той же час, оцінюючи обставини справи у своїй сукупності апеляційний суд дійшов правильного висновку, що в ОСОБА_7 вчинив проникнення до житла з кваліфікуючою ознакою «застосуванням насильства чи з погрозою його застосування» знайшли своє підтвердження не тільки в поясненнях потерпілого ОСОБА_8 , а також і в безпосередньо досліджених письмових доказах. Не заслуговують на увагу й доводи захисника з приводу відсутності доказів реальної погрози вбивством, оскільки, як доречно звернув увагу суд апеляційної інстанції, що хоча ОСОБА_7 під час судового розгляду свою провину не визнав, проте пояснював, що був розлючений на ОСОБА_8 і хотів йому помститись, а тому, з огляду на ті тілесні ушкодження, які отримав потерпілий, цей суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_8 сприймав загрозу для свого життя як реальну, що й підтвердив останній у ході його допиту в місцевому суді. Апеляційний суд з цього приводу також слушно зауважив, що зі змісту протоколу огляду речей від 31 липень 2022 року, предметом якого був телефон марки «Xiaomi Redmi Note 8T», убачається, що в додатку «Вайбер» наявна переписка між абонентами, один з яких підписаний як «ІНФОРМАЦІЯ_20)», від якого на номер ОСОБА_9 надходили повідомлення, що містили залякування, непристойні висловлювання в бік останньої та членів її родини. Цей суд звернув увагу й на дані відповіді Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 23 липня 2024 року, відповідно до якої упродовж 2022 року в ІКС ІПНП «Єдиний облік» зареєстровані звернення ОСОБА_9 , а також її чоловіка ОСОБА_21 щодо протиправних дій ОСОБА_7 (том 1 а.с.216-217) Разом з тим, колегія суддів уважає неспроможними доводи захисника, що в силу обмеженої осудності ОСОБА_7 був позбавлений можливості сформувати прямий умисел на вчинення інкримінованих йому дій, оскільки ознаками обмеженої осудності є нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, у той час як ознаками прямого умислу є усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їхнього настання. Тож, ураховуючи, що за змістом висновку судово-психіатричної експертизи №40 від 24 січня 2024 року ОСОБА_7 на час вчинення кримінальних правопорушень усвідомлював свої дії, однак повною мірою не міг ними керувати, то стан його обмеженої осудності жодним чином не виключає можливість вчинення ним протиправних дій з прямим умислом. За таких обставин колегія суддів погоджується з наведеними у оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення. Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Щодо призначеного покарання Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України. Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, а також звільнення від покарання та його відбування. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, позицію прокурора та потерпілої ОСОБА_9 , а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, призначив ОСОБА_7 покарання з урахуванням приписів ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Водночас суд апеляційної інстанції у своєму рішенні послався на висновок судово-психіатричної експертизи №40 від 24 січня 2024 року ОСОБА_7 , відповідно до якого на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій виявляв ознаки емоційно-нестабільного розладу особистості в стані вираженої декомпенсації, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії, однак повною мірою не міг керувати ними, та дійшов обґрунтованого переконання, що місцевий суд безпідставно не врахував обставину, що пом`якшує ОСОБА_7 покарання, - «вчинення кримінальних правопорушень в стані обмеженої осудності». Так, відповідно до ч. 2 ст. 20 КК України визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пунктах 6, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», враховуючи норми ст. 20 КК України, визнати правильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання. З огляду на те, що надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких саме і є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК України), судам необхідно враховувати, що до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватися лише цей вид примусових заходів медичного характеру. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду. Тож суд апеляційної інстанції, урахувавши вказані вище обставини та положення закону України про кримінальну відповідальність, дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання на підставі за ч. 1 ст. 129 КК України - у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік з покладення на нього обов`язків на підставі ст. 59-1 КК України; за ч. 2 ст. 162 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 2 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 94 КК України застосував до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Зі свого боку колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, оскільки таке покарання повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Разом з тим, всупереч доводом сторони захисту, суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги потерпілих, урахували те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 зазнали емоційних і душевних страждань, а тому дійшли слушного висновку про визначення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 в розмірі 25000 грн, а на користь потерпілої ОСОБА_9 - 5000 грн. До того ж витрати, пов`язані з проїздом до зали судового засідання потерпілої ОСОБА_9 , повністю підтверджуються відповідними квитанціями, доданими до заяви останньої про збільшення розміру позовних вимог (т. 4 а.с. 39-45). У той же час, не заслуговують на увагу й доводи захисника стосовно спливу строку притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 129 КК України, з огляду на таке Так, відповідно до ч. 1 ст. 129 КК України є кримінальним проступком, за який передбачено покарання у виді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк. Водночас за змістом п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років. Натомість в силу ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років. Варто зауважити, що відповідно до сталої практики Верховного Суду під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України необхідно розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження (див., наприклад постанову Верховного Суду від 30 травня 2019 року в справі № 639/793/17). З матеріалів кримінального провадження убачається, що інкриміновані ОСОБА_7 події відбувалися 28 липня 2022 року, тобто за звичайних умов граничним строком притягнення його до кримінальної відповідальності було 28 липня 2025 року. Втім, ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 серпня 2022 року в межах цього кримінального провадження ОСОБА_7 був обраний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням на нього відповідних обов`язків, про що останньому було достеменно відомо, адже розгляд клопотання про застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження відбувався за його участі (т. 3 а.с. 41-42), однак 12 серпня 2022 року ОСОБА_7 самовільно перетнув кордон України з Польщею, чим порушив умови застосованого до нього запобіжного заходу. У зв`язку з вказаними обставинами, постановою слідчого від 15 серпня 2022 року ОСОБА_7 було оголошено в розшук та цього ж дня зупинено досудове розслідування (т. 2 а.с. 36-39). Згодом, постановою слідчого від 17 листопада 2022 року останнього було оголошено у міжнародний розшук (т. 2 а.с. 40) та 24 травня 2024 року затримано компетентними органами Республіки Польща (т. 3 а.с 238). Отже, колегія суддів доходить переконання, що оскільки ОСОБА_7 ухилявся від досудового розслідування, то строк притягнення його до кримінальної відповідальності зупинявся. Ураховуючи викладені вище обставини, шляхом звичайних математичних розрахунків, Верховний Суд доходить висновку, що на момент апеляційного розгляду (05 березня 2026 року) строк притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 129 КК України не сплинув, а тому доводи захисника в цій частині не є слушними. Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 цього Кодексу, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні. Решта доводів касаційної скарги сторони захисту також не спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. У той же час, касаційна скарга не містить посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження. Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Вирок Турійського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року та вирок Волинського апеляційного суду від 05 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Згадані норми: КК України, ст. 162; КК України, ст. 129; КК України, ст. 70; КК України, ст. 59-1; КК України, ст. 94; КК України, ст. 49; КК України, ст. 50; КК України, ст. 65; КК України, ст. 69; КК України, ст. 65-75; КК України, ст. 20; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 85; КПК України, ст. 94; КПК України, ст. 84; КПК України, ст. 22; КПК України, ст. 376; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.