# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 202/3193/20

Суд: Касаційний кримінальний суд ВС
Справа № 202/3193/20
Дата ухвалення: 2026-10-20
Вид судочинства: Кримінальне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140951670
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951670
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140951670

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 202/3193/20
провадження № 51 - 4627 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
та в режимі відеоконференції:
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
захисника засудженого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040410000023 від 09 січня 2020 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Софіївки Софіївського району Дніпропетровської області, зареєстрованого та проживаючого у тому ж населеному пункті по АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
за ст. 15 ч. 3, ст. 146 ч. 3, ст. 146 ч. 3, ст. 189 ч. 4, ст. 263 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2024 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року, залишеним без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2024 року, ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ст. 146 ч. 3 КК України - на строк 6 років; ст. 15 ч. 3, ст. 146 ч. 3 КК України - на строк 5 років; ст. 189 ч. 4 КК України - на строк 7 років із конфіскацією майна; ст. 263 ч. 1 КК України - на строк 3 роки. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Цим вироком також засуджені ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржені.
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні за обставин, викладених у вироку, кримінальних правопорушень проти волі особи, власності та громадської безпеки.
Як установив суд, на початку січня 2020 року ОСОБА_11 створив організовану групу, до її складу разом з іншими засудженими увійшов ОСОБА_6 , який згідно з розробленим та доведеним до всіх членів групи планом мав безпосередньо брати участь у кримінальних правопорушеннях, виконувати вказівки організатора, керуючи транспортними засобами, перевозити учасників угрупування до місць злочинів і в ході їх учинення, а також перевозити знаряддя злочинів. Вказаною групою було скоєно ряд тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, у тому числі викрадення людини й вимагання, під час яких ОСОБА_6 виконував відведену йому роль.
Зокрема в період з 9:00 08 січня до 10:00 09 січня 2020 року в с. Мар`янському Апостолівського району Дніпропетровської області ОСОБА_6 у складі організованої групи, керуючи наданим йому ОСОБА_11 автомобілем «Volkswagen Passat» (д. р. н. НОМЕР_1 ), брав участь у викраденні ОСОБА_15 з корисливих мотивів, із застосуванням зброї (пістолета «BERETTA» моделі 92F№ НОМЕР_3) і вимаганні в нього та у ОСОБА_16 коштів загальною сумою 60 000 грн із погрозою застосування до потерпілих насильства.
Також 09 січня 2020 року о 9:30 поблизу магазину «Точка» на вул. Перше Травня в с. Мар`янському Апостолівського району Дніпропетровської області ОСОБА_6 , керуючи вказаним транспортним засобом, брав участь у незакінченому замаху на викрадення ОСОБА_7 з корисливих мотивів, із метою вимагання 40 000 грн, із застосуванням зброї - пістолета «BERETTA» моделі 92F № НОМЕР_3. Однак злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винуватців (через втручання очевидців події - свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ).
Крім того, у невстановлені час та місці ОСОБА_6 незаконно придбав вогнепальну зброю - пістолет без маркування з номером НОМЕР_2 , який зберігав за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 до вилучення працівниками поліції 17 лютого 2020 року.
Також 16 лютого 2020 року організована група у складі ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 без участі ОСОБА_6 за обставин, детально зазначених у вироку, вчинили вимагання грошових коштів та заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_19 , після чого в же цей при заволодінні транспортним засобом та вчинення ДТП ОСОБА_11 і ОСОБА_8 були затримані працівниками поліції.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями до неї захисник ОСОБА_10 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів зводиться до того, що винуватості засудженого не доведено, вирок ґрунтується на фактичних даних, зібраних неуповноваженими особами та оцінених із порушенням приписів статей 86, 87, 94, 101, 233 КПК України. Вважає, що розгляд у судах першої та апеляційної інстанції був неповним, а висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам. За твердженням захисника, у справі немає доказів, які би доводили факт згоди ОСОБА_6 на участь в організованій групі та безпосереднє вчинення ним протиправних дій щодо потерпілих, показання яких є сумнівними. На думку захисника, речові докази та результати їх експертного дослідження не підлягали використанню через незаконність обшуку, під час якого було вилучено зброю, а самого визнання ОСОБА_6 вини за ст. 263 ч. 1 КК України недостатньо для ухвалення обвинувального вироку. Також указує на відсутність у матеріалах кримінального провадження постанов про призначення груп прокурорів та слідчих, а також доручення на проведення досудового розслідування, що зумовлює недопустимість доказів обвинувачення, при цьому надані стороною обвинувачення документи містять ознаки штучного їх створення. Захисник також вважає, що правил підсудності не додержано, оскільки справа стосовно ОСОБА_6 мала би розглядатися окремо Апостолівським районним судом Дніпропетровської області, у межах юрисдикції якого вчинено більш тяжкий з інкримінованих йому злочинів. Крім того, захисник посилається на порушення права ОСОБА_6 на захист через ненадання їй копій технічних записів судових засідань, існування яких теж викликає сумнів. На переконання захисника, унаслідок неналежної правової оцінки обставин неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, натомість апеляційний суд не зважив на допущенні порушення і необґрунтовано відхилив подану в інтересах ОСОБА_6 апеляційну скаргу.
Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
До початку касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 повідомив, що не бажає брати участі в суді касаційної інстанції.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу, вважала її обґрунтованою та просила її задовольнити.
Захисник ОСОБА_9 у судовому засіданні вважав її обґрунтованою та просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Тому посилання сторони захисту на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не підлягають перевірці в порядку касаційної процедури і такої підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень у ст. 438 КПК України не передбачено.
Доводи про незаконність засудження ОСОБА_6 за ст. 146 ч. 3, ст. 15 ч. 3, ст. 146 ч. 3, ст. 189 ч. 4 КК України є необґрунтованими. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний вирок ухвалено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, котрі підтверджено сукупністю доказів, досліджених та перевірених у змагальній процедурі й оцінених відповідно до статей 84-86, 94 цього Кодексу.
Висновку про винуватість засудженого у вчиненні в складі організованої групи викрадення і незакінченого замаху на викрадення людини з корисливих мотивів із застосуванням зброї та вимагання передачі чужого майна, поєднаному з погрозою насильства над потерпілим, суд дійшов, проаналізувавши, зокрема, показання допитаних у судовому засіданні ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ; дані, зафіксовані в протоколах: обшуку від 13 лютого 2020 року; пред`явлення особи для впізнання від 18 лютого та 25 березня 2020 року; слідчих експериментів від 25 березня 2021 року; пред`явлення речей для впізнання від 23 травня 2020 року; у висновках експертів від 01 квітня 2020 року № 19/104-7/3/425, від 28 серпня 2020 року № 19/104-7/1/21 та інших документах, зміст яких відображено у вироку.
Також судом з`ясовано позицію ОСОБА_6 , котрий підтвердив тривале знайомство з ОСОБА_21 , визнав свою участь у подіях у с. Мар`янському Апостолівського району Дніпропетровської області 8-9 січня 2020 року як водія автомобіля марки «VolkswagenPassat», однак наголошував, що особисто не застосовував зброї, погроз та вимагання.
Відкидаючи заперечення сторони захисту вчинення засудженим у складі організованої групи інкримінованих суспільно небезпечних діянь, суд слушно послався на сукупність безпосередньо досліджених доказів у їх логічному взаємозв`язку.
Зокрема, було взято до уваги показання потерпілих ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , які підтвердили в суді обставини вчинення щодо них протиправних дій, у тому числі з використанням автомобіля марки «Volkswagen Passat» під керуванням ОСОБА_6 , а також свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , котрі завадили членам організованої групи затягнути потерпілого ОСОБА_7 у вказаний автомобіль.
Події описаних злочинів, а саме викрадення й замаху на викрадення людини та вимагання, зокрема за допомогою автомобіля марки «Volkswagen Passat» під керуванням ОСОБА_6 , потерпілі ОСОБА_15 , ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_22 відтворили і в ході проведених із ними 25 березня 2021 року слідчих експериментів.
Крім того, потерпілий ОСОБА_16 та свідок ОСОБА_23 упізнали ОСОБА_6 як особу, котра діяла разом з іншими співучасниками в якості водія вказаного транспортного засобу (протоколи від 18 лютого та 25 березня 2020 року).
У результаті здійсненого 13 лютого 2020 року обшуку автомобіля «Volkswagen Passat», що перебував у фактичному користуванні ОСОБА_6 , було виявлено зброю, патрони, кілька мобільних телефонів, інакші номерні знаки тощо, а також сліди папілярних узорів, що належать засудженим ОСОБА_14 та ОСОБА_12 (висновок дактилоскопічної експертизи від 01 квітня 2020 року № 19/104-7/3/425).
Вилучений на місці іншого вчиненого організованою групою злочину пістолет «BERETTA» потерпілі ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 упізнали як той, котрим їм погрожували під час подій у с. Мар`янському 8-9 січня 2020 року (протокол від 23 травня 2020 року). Належність указаного пістолета «BERETTA» моделі 92F№ НОМЕР_3 до нарізної короткоствольної вогнепальної зброї встановлено за висновком експерта від 28 серпня 2020 року № 19/104-7/1/212.
Водночас суд урахував результати слідчого експерименту, проведеного 25 березня 2021 року за участі ОСОБА_6 , під час якого він описав свою участь у протиправних діях стосовно потерпілих та підтвердив, що він та всі інші члени групи чітко виконували вказівки засудженого ОСОБА_11 .
Попри суб`єктивну оцінку ОСОБА_6 своєї ролі в діяльності організованої групи, зміст покладених в основу вироку доказів доводить його винуватість у вчиненні інкримінованих злочинів з огляду на таке.
Згідно зі ст. 28 ч. 3 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Відповідно до усталеної судової практики, така група вважається утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності. Стійкість організованої групи полягає в її здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти внутрішнім та зовнішнім факторам, на що вказують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Вступ особи до організованої групи, надання згоди на участь у такому об`єднанні означає усвідомлення факту його існування і підтвердження певними діями реальності своїх намірів.
При кваліфікації злочину, вчиненого організованою групою, на перше місце виходить не індивідуальна роль кожного учасника у посяганні, характер виконуваних ним дій, а сама участь у групі особи, яка вчиняє злочин. Тому кожен учасник організованої групи несе відповідальність за всі злочини, вчинені такою групою, кожному її учаснику інкримінується спільний злочинний результат, якого група досягла (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року, справа № 578/648/16-к).
Тож, хоча ОСОБА_6 безпосередньо і не вчиняв насильницьких дій щодо потерпілих, він виконував у злочинній діяльності групи відведену йому функцію, яка полягала в перевезенні ОСОБА_11 та інших учасників з метою забезпечення досягнення цілей цього об`єднання; дії інших членів організованої групи відбувалися в присутності ОСОБА_6 і той продовжував сприяти їм у досягненні злочинного результату; всі співучасники, у тому числі ОСОБА_6 , беззаперечно виконували вказівки організатора. Після вчинення злочинів проти потерпілих ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 організована група вчинила 16 лютого 2020 року в м. Дніпрі подібні злочини стосовно потерпілого ОСОБА_19 і її діяльність було припинено правоохоронцями.
Відомостей про те, що після викрадення й замаху на викрадення людини та вимагання, учинених за участі ОСОБА_6 08-09 січня 2020 року, засуджений повідомив правоохоронні органи про діяльність угруповання, недобровільність своєї участі в його протиправній діяльності, у справі немає.
Отже, за встановлених фактичних обставин вказаного кримінального провадження діяння засудженого ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ст. 146 ч. 3, ст. 15 ч. 3, ст. 146 ч. 3, ст. 189 ч. 4 КК України, а протилежні доводи касаційної скарги є безпідставними.
Доводи захисника про існування сумнівів у допустимості всіх доказів обвинувачення через відсутність у в матеріалах провадження деяких постанов про призначення груп прокурорів та слідчих викладено без урахування змісту ст. 87 КПК України. За її правилами докази визнаються недопустимими, якщо їх отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або здобуто завдяки інформації, отриманій унаслідок такого порушення. Висновок про застосування цієї норми права, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17), полягає в тому, що питання допустимості доказу залежить від того, чи призвів спосіб його отримання до порушення певних прав і свобод конкретної людини, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та/або Конституцією України. Однак таких даних сторона захисту не повідомила.
Утім за висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2025 року (справа № 349/508/16-к, провадження № 51-3565кмо24) суд касаційної інстанції може самостійно перевірити процесуальні документи, які стосуються наявності у слідчого чи прокурора повноважень на здійснення певних процесуальних дій, у разі надання таких документів стороною обвинувачення під час касаційного перегляду судових рішень, якими особу було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Сторона обвинувачення подала Верховному Суду копії створених у кримінальному провадженні постанов від 19, 20 січня, 17 лютого 2020 року про призначення групи прокурорів, від 17 та 19 лютого 2020 року про визначення слідчої групи. На підтвердження достовірності цих процесуальних рішень також надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Постанови про визначення групи слідчих від 17 та 19 лютого 2020 року підписані начальником відділення СВ Дніпровського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області капітаном поліції ОСОБА_24 , тобто відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Доводи захисника про сумнівність походження вказаних документів є безпідставними та обґрунтовуються виключно її припущеннями, що не вказує на допущені істотні порушення кримінального процесуального закону і не може бути безумовною підставою для скасування судових рішень.
Твердження захисника про те, що судові рішення безумовно підлягають скасуванню через порушення правил територіальної підсудності в суді першої інстанції, є неспроможними з огляду на таке.
За висновком об`єднаної палати Суду в постанові від 24 лютого 2025 року (справа № 357/10207/21), якщо кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності, воно може бути передано на розгляд іншого суду в порядку ст. 34 КПК України тільки в разі, якщо це було виявлено до початку судового розгляду. Якщо ж обставини, що можуть вплинути на визначення підсудності, виявлено після початку судового розгляду, то його продовження цим судом не становить «порушення правила підсудності», зазначеного в ст. 412 ч. 2 п. 6 КПК України, і не є підставою для скасування судових рішень.
Водночас доводи касаційної скарги про те, що справа стосовно ОСОБА_6 мала окремо розглядатися судом, до юрисдикції якого віднесено місце вчинення злочинів за участі цього засудженого, не ґрунтуються на нормах процесуального права, оскільки розгляд кримінального провадження відбувався і щодо інших обвинувачених відповідно до обвинувального акта.
Аналогічні доводи також були предметом перевірки судом апеляційної інстанції і в ухвалі наведено належне обґрунтування підстав, з яких вони залишені без задоволення, а розгляд обвинувального акта відбувся з дотриманням правил підсудності.
Так, відповідно до ст. 32 ч. 1 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
У цьому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , апеляційним судом було проаналізовано зміст обвинувального акта та констатовано, що встановлені органом досудового розслідування місця вчинення найбільш тяжких злочинів, зокрема і передбаченого ст. 289 ч. 3 КК України. Перевіркою матеріалів провадження апеляційний суд зробив висновок, що з обвинувального акта місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо. Це в свою чергу не давало підстав визначити підсудність за загальним правилом, зазначеним у першому реченні ч. 1 ст. 32 КПК України, а тому обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні було скеровано до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська відповідно до третього речення цієї частини вказаної статті, тобто за місцем завершення досудового розслідування.
Посилання захисника в касаційній скарзі на допущення в справі порушення процесуального закону, яке в силу ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України визнається істотним, також не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на таке.
Відповідно до вказаних приписів у редакції, чинній на момент провадження в суді першої інстанції, безумовною підставою для скасування судового рішення була відсутність у матеріалах справи журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження.
Однак, попри висловлені стороною захисту сумніви, у матеріалах справи наявні всі журнали судових засідань та технічні носії інформації, на яких зафіксовано їх перебіг.
Водночас, заявляючи про порушення права ОСОБА_6 на захист через нібито ненадання місцевим судом захиснику копій технічних записів, захисник у касаційній скарзі не мотивує, яким чином це вплинуло на можливість реалізації визначених законом процесуальних прав та обов`язків.
Аргументів про несправедливість застосованого до засудженого заходу примусу в касаційній скарзі не міститься.
Ухвалений обвинувальний вирок в цій частині відповідає статтям 370, 374 КПК України.
Крім того, подібні викладеним у касаційній скарзі доводи про незаконність засудження ОСОБА_6 були предметом ретельної перевірки в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок із додержанням положень статей 404, 405 КПК, проаналізувавши й зіставивши з матеріалами кримінального провадження всі аргументи сторони захисту, дав на них вичерпні відповіді й умотивовано залишив без задоволення заявлені апеляційні вимоги.
Зміст постановленої апеляційним судом ухвали в цій частині відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ст. 146 ч. 3, ст. 15 ч. 3, ст. 146 ч. 3, ст. 189 ч. 4 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчиненні.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 в цій частині і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не вбачає.
Щодо доводів захисника про те, що суд неправомірно визнав ОСОБА_6 винуватим у придбанні та зберіганні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу лише на підставі його визнавальних показань, то колегія суддів виходить з такого.
Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об`єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати.
У контексті ст. 233 ч. 3 КПК про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ст. 233 ч. 3 КПК, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів і що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну.
В аспекті реалізації правил ст. 233 ч. 3 КПК, недотримання вказаних вище приписів закону, невиконання вимоги про невідкладне звернення до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, за відсутності об`єктивних перешкод звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше після закінчення проведення слідчої розшукової дії, є підставою до відмови слідчим суддею в легалізації обшуку ех post factum.
Такий висновок щодо правозастосування сформульовано об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 466/525/22, провадження № 51 - 7310 кмо 23).
У цьому кримінальному провадженні судом першої інстанції було визнано недопустимим доказом протокол обшуку в домоволодінні АДРЕСА_1 , де мешкає ОСОБА_6 , під час якого виявлено та вилучено: пістолет без маркування, з цифрами НОМЕР_2 (з явними ознаками переробки), 4 патрони калібром 9 мм, маркування НОМЕР_4 гільз з пошкодженим маркуванням, 6 дрібнокаліберних патронів, 30 патронів калібру 5,45 мм з маркуванням НОМЕР_5, металевий предмет циліндричної форми чорного кольору (схожий на глушник), пластикова рукоятка, металевий циліндричний предмет (схожий на частину ударно спускового механізму).
Підставою для визнання цього доказу недопустимим стало те, що обшук проведено з істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, без ухвали слідчого судді та у його легалізації постфактум слідчим суддею було відмовлено, оскільки слідча дія не була невідкладною, а тому відповідно до ст. 234 ч. 2 КПК України такий обшук мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді.
Таким чином, похідні від цього протоколу обшуку докази - висновки експертиз щодо вилученого пістолета, відповідно до ст. 87 ч. 2 п. 1 КПК України також є недопустимими доказами як «плоди отруйного дерева», на що не звернули увагу суди попередніх інстанцій, а подальше визнання ОСОБА_6 факту зберігання у своєму помешканні стартового пістолета, переробленого для пострілів бойовими патронами, без інших належних і допустимих доказів його обвинувачення в цій частині не доводить поза розумним сумнівом його вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 263 ч. 1 КК України.
Отже, касаційна скарга захисника в цій частині є обґрунтованою, вирок та ухвала в цій частині підлягають скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_6 в суді і вичерпані можливості їх отримати.
При цьому закриття касаційним судом кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ст. 263 ч. 1 КК України не впливає на прийняте судом першої інстанції рішення в частині призначеного йому остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, яке відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, його індивідуалізації, забезпечить його виправлення, і є таким, що відповідає тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, відомостям про його особу та встановленим судами обставинами кримінального провадження.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 в частині його засудження за ст. 263 ч. 1 КК України скасувати, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України.
В решті судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Згадані норми: КК України, ст. 263; КК України, ст. 146; КК України, ст. 189; КК України, ст. 70; КК України, ст. 28; КК України, ст. 289; КК України, ст. 50; КК України, ст. 65; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 410; КПК України, ст. 411; КПК України, ст. 91; КПК України, ст. 87; КПК України, ст. 34; КПК України, ст. 32; КПК України, ст. 419; КПК України, ст. 10; КПК України, ст. 22; КПК України, ст. 17; КПК України, ст. 233; КПК України, ст. 234; КПК України, ст. 436
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.