# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 587/2796/24 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 587/2796/24 Дата ухвалення: 2026-10-22 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 140951683 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951683 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140951683 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2026 року м. Київ справа № 587/2796/24 провадження № 51-1028 км 26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на вирок Сумського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року і ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у кримінальному провадженні № 12024200000000227 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Сумського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: - за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 10 років; - за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України - до довічного позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст.72 КК України у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 14 квітня 2024 року по день набрання вироком законної сили. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 28 січня 2026 року вирок суду залишено без зміни. Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, 14 квітня 2024 року, приблизно о 19:00 год., перебуваючи в домоволодінні по АДРЕСА_2 , де він тимчасово проживав, умисно, з метою позбавлення життя військовослужбовців, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, на ґрунті неприязних відносин, здійснив сім прицільних пострілів з автомата в напрямку ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . В результаті цих дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 померли. ОСОБА_10 отримав кульове поранення, однак з незалежних від волі ОСОБА_7 обставин, а саме внаслідок надання потерпілому медичної допомоги, бажані для винного наслідки у виді смерті потерпілого ОСОБА_10 не настали. Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що висновок суду про його винуватість не відповідає фактичним обставинам справи, суд усупереч ст. 94 КПК України у вироку не навів, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші, а його дії кваліфіковано неправильно, адже у нього не було умислу на позбавлення життя потерпілих. Вважає судову психолого-психіатричну експертизу недопустимим доказом внаслідок порушення процедури її проведення. Також стверджує про суворість призначеного покарання і недоведеність перебування його у стані алкогольного сп`яніння. Захисник у своїй касаційній скарзі вказує на суворість призначеного винному покарання, неврахування судом усіх даних про особу, які свідчать про можливість призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією статті. Позиції інших учасників судового провадження Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали свої скарги, просили їх задовольнити, пом`якшити призначене покарання, надавши засудженому можливість продовжити військову службу. Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарг та просив залишити судові рішення без змін. Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Мотиви суду Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 у частині висновків суду щодо фактичних обставин справи відповідно до положень ст. 433 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у скаргах, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Під час перегляду оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про винуватість засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за викладених у вироку фактичних обставин. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Суд першої інстанції, дотримуючись положень цього закону, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції. Свої висновки суди зробили, зокрема, на підставі показань обвинуваченого, який не заперечував факт пострілів у бік потерпілих, описав обставини до, під час та після події, проте він заперечував наявність умислу на вбивство. Ці показання обвинувачений підтвердив при проведенні слідчого експерименту, де на місці відтворив свої дії під час викладених у вироку подій. Потерпілий ОСОБА_11 та свідки підтвердили, що постріли здійснював саме ОСОБА_7 , описали в судовому засіданні детально всі обставини події, а також зазначили, що злочинні дії були припинені за допомогою свідка ОСОБА_12 , який вихопив у обвинуваченого автомат, таким чином роззброївши його. Також суд поклав в основу вироку дані з протоколів проведення слідчих експериментів з потерпілим та свідками, протоколів огляду, висновків судово-балістичних, судово-медичних експертиз. Усі ці та інші, детально проаналізовані у вироку, докази суд обґрунтовано взяв до уваги та дійшов переконливого висновку про винуватість ОСОБА_7 за встановлених фактичних обставин справи. У касаційній скарзі засуджений стверджує про відсутність у нього умислу на вбивство, що він діяв у стані душевного хвилювання, захищаючись від протиправних дій з боку інших осіб. Ці доводи колегія суддів вважає непереконливими. Суд першої інстанції ретельно перевіряв версію сторони захисту щодо перебування обвинуваченого у стані сильного душевного хвилювання та визнали її такою, що суперечить фактичним обставинам справи. Так, суд правильно наголосив, що з об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ст. 115 КК України, характеризується діянням у виді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідком. З суб`єктивної сторони це правопорушення характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом, кожен із яких може бути як визначеним, так і не визначеним), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини, як тоді, коли особа бажає, так і тоді, коли вона, хоч і не бажає, але свідомо припускає її настання. Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з необхідних ознак вчинення вбивства у стані сильного душевного хвилювання є емоційний стан винного, який виникає раптово у відповідь на якусь дію потерпілого і є несумісним із заздалегідь обдуманим умислом. У разі, коли визначальним у поведінці особи було бажання спричинити шкоду потерпілому, а між діями потерпілого та протиправними діями винної особи є певний проміжок часу для обдумування ним своїх подальших кроків, такі дії за своїми ознаками набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах. Питання про наявність умислу особи вирішується з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, час між діями потерпілого та відповідними діями обвинуваченого, кількість, характер і локалізація тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. Суд встановив, що ОСОБА_7 , перебуваючи один в кімнаті та вирішуючи як йому втекти від своїх кривдників, побачив автомат іншого військового, розуміючи, що це зброя, яка розрахована на спричинення шкоди на ураження, зарядив її власним магазином з боєприпасами, повільно виходячи зі своєї кімнати та наближаючись до кімнати з потерпілими, він мав час на усвідомлення своїх дій, умисно зняв із запобіжника та перевів роботу автомата у режим здійснення одиночних пострілів, привівши його в бойову готовність. Суд правильно зазначив, що обвинувачений вчинив ці дії не з метою подальшого захисту або щоб залишити будинок чи повідомити командира про свою небезпеку, а цілеспрямовано пішов до іншої кімнати, де знаходилися неозброєні потерпілі, що на той момент не вчиняли жодних дій по відношенню до ОСОБА_7 . Останній умисно направив ствол автомату в кімнату, дивлячись на потерпілих, здійснив 7 одиночних пострілів, отже нажимав на спусковий гачок 7 разів, стріляючи не в одну точку, а зліва направо, поки не закінчив задумане. При цьому його дії були припинені іншими особами, які його роззброїли та зв`язали. Суд також установив, що ОСОБА_7 мав змогу іншим чином вплинути на ситуацію, зокрема, вибігти з будинку, оскільки на його шляху не було жодних перешкод, мав можливість скористатися своїм мобільним телефоном і попросити про допомогу, в кімнаті було декілька вікон без грат і в разі існування реальної загрози він мав можливість залишити будинок через них. Проте він не скористався такою можливістю, а навпаки, взяв зброю та прицільно почав стріляти на ураження, направляючи ствол у життєво важливі органи. Також суд взяв до уваги, що обвинувачений тривалий час був військовослужбовцем, проходив відповідні навчання, знав принцип дії вогнепальної зброї, радіус розльоту, вражаючу силу, а отже усвідомлював свої дії щодо її застосування та розумів наслідки, які можуть від цього настати. З огляду на конкретні обставини події, суд дійшов переконливого висновку про відсутність на той момент з боку потерпілих суспільно небезпечного посягання, яке би вимагало негайного захисту зі сторони обвинуваченого, адже він мав достатньо часу для обмірковування плану вчинення ним умисного вбивства кількох осіб. У момент здійснення ним пострілів, потерпілі не вчиняли будь-яких дій, які би могли викликати у ОСОБА_7 стан сильного хвилювання. Враховуючи сукупність наведених обставин, суд правильно встановив відсутність в діях обвинуваченого ознак перебування в стані сильного душевного хвилювання та дійшов переконливого висновку про наявність у його діях складу злочину, передбаченого ст. 115 КК України. Відповідно до висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 20 травня 2024 року ОСОБА_7 під час скоєння інкримінованих дій на психічні захворювання не страждав, у тому числі не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, відчував негативно забарвлене емоційне переживання остраху за власне життя, яке не досягло афективної глибини та суттєво не вплинуло на його свідомість та діяльність. Засуджений у касаційній скарзі ставить під сумнів зазначений висновок через те, що вказана експертиза була проведена амбулаторно, а не стаціонарно. Суд зауважує, що призначення психолого-психіатричних експертиз регулюється спеціальним Порядком проведення судово-психіатричної, судово-психологічної та комплексної експертиз, відповідно до якого амбулаторна експертиза призначається, коли психічний стан особи є відносно чітким і може бути встановлений з наявної медичної документації та безпосереднього огляду особи експертною комісією. Підставами для проведення стаціонарної експертизи є, зокрема: неможливість надання висновку амбулаторно, неможливість встановити чітко діагноз, наявність суперечливих медичних даних, рідкісні чи атипові форми перебігу психічних захворювань, які вимагають цілодобового та тривалого клінічного спостереження в умовах стаціонару. Враховуючи відсутність даних, які підтверджували би наявність у обвинуваченого психічного захворювання, з огляду на можливість встановлення його психолого-психічного стану в умовах проведення амбулаторної експертизи, суд обґрунтовано взяв її до уваги та не вбачав необхідності у проведенні стаціонарної експертизи. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Повноваження суду в даному випадку зводяться до перевірки дотримання судами попередніх інстанцій вимог кримінального процесуального закону під час дослідження цих доказів, визнання їх допустимими чи недопустимими. З огляду на це, касаційний суд констатує, що суд першої інстанції оцінив усі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого «поза розумним сумнівом», оскільки вони прямо та непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. З висновком про належність та допустимість доказів погодився і суд апеляційної інстанції. Не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання. Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності. Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання у певному виді та розмірі або звільнити від покарання за певних умов. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. Сторона захисту скаржиться на те, що суд при призначенні покарання безпідставно не врахував щире каяття ОСОБА_7 та його активне сприяння розкриттю злочинів. З цього приводу колегія суддів зазначає, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. За матеріалами справи ОСОБА_7 вину визнав частково, заперечував наявність умислу на вбивство, цивільні позови потерпілих в частині відшкодування моральної шкоди визнав частково, жодних заходів щодо добровільного відшкодування заподіяної шкоди не вчинив, що не може свідчити про наявність у нього щирого каяття. Так само не можна погодитися із твердженням про врахування активного сприяння розкриттю злочину як обставини, що пом`якшує покарання, на яку у касаційних скаргах посилаються засуджений і захисник. Під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину. Досліджені в судовому засіданні матеріали не містять даних про повідомлення засудженим органам досудового розслідування таких обставин справи, які б ще не були встановлені ними на підставі показань потерпілого, свідків та інших доказів. Відтак суди дійшли переконливого висновку, що під час призначення ОСОБА_7 покарання щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину у розумінні пункту першого частини першої статті 66 КК України врахуванню не підлягають. У касаційній скарзі засуджений стверджує, що суди безпідставно врахували як обставину, що обтяжує покарання, вчинення ним злочинів у стані алкогольного сп`яніння. Посилається на невстановлення цієї обставини висновком експертизи. Як неодноразово зазначав суд касаційної інстанції, при встановленні факту перебування засудженого на час вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння дані відповідних досліджень не є вирішальними при доказуванні стану алкогольного сп`яніння. Згідно із загальними правилами доказування такий стан особи може бути встановлено на підставі ряду доказів, які з огляду на визначені статтями 85-88 КПК України критерії є належними, допустимими та у своїй сукупності і взаємозв`язку достатніми для відповідного висновку (постанова ВП ВС від 03 липня 2019 року (справа №288/1158/16-к). У цьому кримінальному провадженні перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння встановлено судом на підставі сукупності належних та допустимих доказів. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що при призначенні покарання ОСОБА_7 місцевий суд дотримався положень статей 50, 65 КК України, навів переконливі мотиви про необхідність призначення максимального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, обґрунтував неможливість призначення більш м`якого покарання, як про це просить сторона захисту в касаційних скаргах. Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є особливо тяжким, спрямованого на вбивство кількох осіб, наслідки, що настали, у виді смерті двох осіб та травмування третього потерпілого, обставини справи, які свідчать про байдуже ставлення засудженого до життя інших людей. При цьому суд взяв до уваги дані про особу винного, який раніше не судимий, одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Урахувавши всі обставини які за законом мають правове значення суд дійшов висновку про призначення покарання, яке є співмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення винного та запобігання вчиненню нових злочинів. Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування, з якими погоджується суд касаційної інстанції. Доводи сторони захисту про необхідність врахування при призначенні покарання того факту, що ОСОБА_7 тривалий час був військовослужбовцем і виключно позитивно характеризувався за попереднім місцем несення військової служби є непереконливими. З матеріалів провадження вбачається, що засуджений проходив військову службу в Закарпатському воєнному окрузі, у своєму підрозділі виконував обов`язки повара, має позитивні характеристики з місця служби. Проте, на початку березня 2024 року він був направлений у Сумську область, а вже 14 квітня 2024 року у стані алкогольного сп`яніння вчинив умисне вбивство своїх побратимів. За таких обставин колегія суддів не може погодитися з доводами засудженого та його захисника, що позитивна характеристика з попереднього місця служби є тією обставиною, яка може свідчити про меншу ступінь суспільної небезпечності особи винного. У контексті викладеного Суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» й відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстави для задоволення касаційних скарг відсутні. Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни. З цих підстав суд ухвалив: Вирок Сумського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року і ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_13 ОСОБА_3 Згадані норми: КК України, ст. 115; КК України, ст. 70; КК України, ст. 50; КК України, ст. 65; КК України, ст. 66; КПК України, ст. 94; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 85; КПК України, ст. 86; КПК України, ст. 87; КПК України, ст. 88; КПК України, ст. 404; КПК України, ст. 419; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.