# ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 125/1030/23 Суд: Касаційний кримінальний суд ВС Справа № 125/1030/23 Дата ухвалення: 2026-10-22 Вид судочинства: Кримінальне Ідентифікатор ЄДРСР: 140951706 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951706 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140951706 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2026 року м. Київ справа № 125/1030/23 провадження № 51-308км26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , а також в режимі відеоконференції захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 і прокурора на вирок Барського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020000000108, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Володіївці Барського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України, Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Барського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за: - ч. 1 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в органах Державної виконавчої служби на строк 2 роки; - ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади в органах Державної виконавчої служби на строк 3 роки з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади в органах Державної виконавчої служби на строк 3 роки з конфіскацією майна. Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано строк перебування під вартою з 06 лютого 2023 року по 10 лютого 2023 включно; строк відбування покарання визначено рахувати з моменту його затримання на виконання вироку суду; запобіжний захід до набрання законної сили вироком суду залишено у виді застави. Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальні витрати. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін. За обставин, детально наведених у судових рішеннях, ОСОБА_7 визнано винуватим у одержання службовою особою неправомірної вигоди, проханні надати таку вигоду для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, а також незакінченому замаху на сприяння в незаконному переправленні особи через державний кордон України шляхом усунення перешкод, вчиненому службовою особою з використанням службового становища, з корисливих мотивів. Суди встановили, що ОСОБА_7 , будучи службовою особою - старшим державним виконавцем Барського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), діючи умисно, використовуючи службове становище, у період з 15 грудня 2022 року по 27 січня 2023 року, перебуваючи у м. Бар Вінницької області висловив усне прохання, а 06 лютого 2023 року о 13:40, перебуваючи там же по вул. Святого Миколая, одержав від ОСОБА_8 неправомірну вигоду в розмірі 35 000 гривень за не встановлення тимчасового обмеження останнього як боржника у праві керування транспортними засобами та за скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України і виключення з Єдиного реєстру боржників. Крім цього, ОСОБА_7 , будучи службовою особою, діючи умисно, з корисливим мотивом, у той же час і місці за неправомірну вигоду сприяв ОСОБА_8 у незаконному перетині державного кордону України в умовах воєнного стану, однак злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки він не встиг скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_8 у праві виїзду за межі України і виключити останнього із Єдиного реєстру боржників так як був затриманим працівниками правоохоронних органів 06 лютого 2023 року о 13:50 одразу після отримання 35 000 гривень. Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржувані рішення і призначити ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Аргументуючи свою позицію, стверджує, що за імперативними приписами ч. 3 ст. 68 КК України за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин (2/3) максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України. Оскільки найбільш суворе покарання за ч. 3 ст. 332 КК України є позбавлення волі на строк 9 років, то суди, призначивши обвинуваченому 7 років позбавлення волі, вийшли за межі максимально дозволеного законом розміру покарання, яке становить 6 років. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог КПК України та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що обвинувальний вирок є незаконним та невмотивованим, ґрунтується на припущеннях, а пред`явлені стороною обвинувачення докази жодним чином не підтверджують його вину в інкримінованих злочинах. Вважає, що: - протокол огляду, помітки та вручення речей (грошей) від 06 лютого 2023 року є недопустимим, оскільки слідча дія проведена за відсутності заявника ОСОБА_8 , у невідповідному місці та з фальсифікацією відомостей у самому протоколі; - обшук 06 лютого 2023 року проведений з істотним порушенням вимог КПК України, без відео фіксації та із примусовим залученням підозрюваного без складання протоколу затримання; - отримання біологічних зразків (змивів з рук) та проведення експертного дослідження зроблено за відсутності захисника. Крім цього, засуджений ОСОБА_7 стверджує, що місцевий суд безпідставно не провів допит судових експертів з метою перевірки законності та повноти висновків їх досліджень; залишив без відповіді аргументи сторони захисту про провокацію злочину, тиск з боку правоохоронних органів, а також ту обставину, що він не міг вчинити будь-які дії в інтересах ОСОБА_8 , оскільки виконавче провадження перебувало в іншого державного виконавця. Також засуджений вказує на недотримання судами вимог ч.3 ст. 68 КК України. Вказані порушення залишися поза увагою апеляційного суду, який не врахував належним чином доводи апеляційних скарг сторони захисту та не надав на них вичерпних відповідей, що суперечить вимогам ст. 419 КПК України. Більше того, апеляційний суд проігнорував ту обставину, що у цій справі відсутній журнал судового засідання та технічний носій із фіксацією розгляду цього кримінального провадження у місцевому суді і це є безумовною підставою для скасування судового рішення. Позиції інших учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити на викладених підставах. Щодо касаційної скарги прокурора, то захисник і засуджений просили залишити її без задоволення. Прокурор ОСОБА_5 підтримала вимоги касаційної скарги сторони обвинувачення і доводи касаційної скарги засудженого щодо призначення покарання без врахування приписів ч. 3 ст. 68 КК України. Мотиви Суду За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту). Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Перевіряючи доводи, наведені у скаргах, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що надані стороною обвинувачення докази беззаперечно доводять вину ОСОБА_7 у скоєнні кримінальних правопорушень. Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги засудженого такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного. Так, постановляючи вирок, суд послався на показання самого обвинуваченого, який хоча й не визнавав своєї вини, проте не заперечував того факту, що отримав від ОСОБА_8 35 000 гривень, які в подальшому були у нього вилучені працівниками правоохоронних органів. Також суд узяв до уваги показання: - свідка ОСОБА_8 , який підтвердив, що ОСОБА_7 запропонував йому вирішити питання щодо існуючих обмежень права керування транспортним засобом та виїзду за кордон у разі надання йому неправомірної вигоди у сумі 35 000 гривень; -свідка ОСОБА_9 (заступника начальника ДВС), котра вказала, що внесення або скасування відповідних обмеженнь проводиться через АСВП за допомогою ЕЦП державним виконавцем. Також суд узяв до уваги низку письмових доказів, зокрема: - дані протоколу огляду, помітки та вручення грошей від 06 лютого 2023 року, якими підтверджено огляд та обробку хімічною речовиною «Промінь-1» 70 купюр номіналом по 500 грн (загалом 35 000 гривень) у присутності понятих; - дані протоколу затримання та особистого обшуку від 06 лютого 2023 року, де зафіксовано факт затримання ОСОБА_7 о 13:50 та вилучення з кишені його куртки 35 000 гривень. Номери та серії вилучених 70 купюр повністю співпадають з раніше скопійованими та поміченими грошовими коштами. - дані протоколу освідування особи від 06 лютого 2023 року, якими зафіксовано наявність свічення люмінесцентної речовини на руках ОСОБА_7 ; - дані висновку хімічної експертизи № КСЕ-19/102-23/3309 від 30 березня 2023 року, якими підтверджено, що речовина на вилучених купюрах та змивах з рук обвинуваченого є люмінофором і має спільну родову належність із препаратом «Промінь-1»; - дані протоколів НСРД (аудіо- та відеоконтролю особи, контролю за вчиненням злочину), якими зафіксовано детальний зміст розмов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 24, 27 січня та 06 лютого 2023 року. На записах обвинувачений роз`яснює ОСОБА_8 , як саме він скасує обмеження на виїзд через АСВП, зазначає, які кроки вчинить, обговорює суму грошей (пояснюючи її тим, що «треба ділитися») та попереджає про ризики. - дані телефонних з`єднань від оператора ПрАТ «Київстар», що спростовують твердження обвинуваченого про те, що він не знав ОСОБА_8 до грудня 2022 року, оскільки зафіксовано численні телефонні дзвінки між ними ще у червні 2022 року, причому більшість дзвінків здійснював сам ОСОБА_7 ; - дані інформаційної довідки з АСВП № 75055 від 22 лютого 2023 року та № 76826 від 12 травня 2023 року, які підтверджують, що 14 січня 2022 року о 12:39 в системі АСВП було винесено та підписано електронним ключем ОСОБА_7 постанову про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_8 у праві керування транспортним засобом. В описовій частині постанови ОСОБА_7 неправдиво зазначив, що заборгованість з аліментів погашена повністю; - лист Департаменту ДВС Мін`юсту від 07 квітня 2023 року, відповідно до якого за результатами службової перевірки підтверджено факт незаконного винесення ОСОБА_7 постанови від 14 січня 2022 року через АСВП з використанням ЕЦП.; - повідомлення Держприкордонслужби від 10 травня 2024 року та лист ТЦК, які підтвердили, що обмеження на виїзд ОСОБА_8 за кордон від 29 березня 2019 року є чинним і перебуває на виконанні. Сам ОСОБА_8 є виключеним з військового обліку рядовим запасу, що робить скасування обмеження ДВС єдиною перешкодою для його виїзду. З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги ці докази, та оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України. При цьому місцевий суд вмотивовано спростував версії захисту про те, що: - ініціатором всіх зустрічей і розмов був ОСОБА_8 , з яким обвинувачений не був раніше знайомий і який наполегливо пропонував гроші за вирішення питання з аліментами; - виконавче провадження стосовно ОСОБА_8 не було офіційно передано йому в установленому порядку, тому він не вважав, що міг приймати рішення у цій справі або виносити будь-які постанови; - ОСОБА_7 не виносив у січні 2022 року постанову про скасування обмеження ОСОБА_8 у праві керування ТЗ; його електронний цифровий підпис (ключ) у робочий час перебував у комп`ютері, а пароль зберігався у файлі на цьому ж комп`ютері, тому ЕЦП використав хтось інший; - мала місце провокація злочину. Вказане спростовано дослідженими в ході судового слідства доказами, відповідно до яких встановлено, що ініціатором розмов виступав ОСОБА_7 , який був знайомий і мав телефонні розмови із ОСОБА_8 задовго до описаних подій. Під час дзвінків обвинувачений детально розповідав ОСОБА_8 , як саме обійти обмеження виїзду, які дії він вчинить в АСВП, та називав суми грошових коштів для вирішення питання. Щодо позиції про відсутність у ОСОБА_7 повноважень на прийняття рішень у виконавчому провадженні щодо ОСОБА_8 , то суд обґрунтовано зазначив, що службова перевірка ДВС дійсно виявила порушення інструкції при передачі справи ОСОБА_7 , однак за даними АСВП саме обвинувачений 14 січня 2022 року виніс за своїм ЕЦП постанову про скасування обмеження керування транспортним засобом. Версія про несанкціоноване використання ЕЦП ОСОБА_7 іншими особами визнана неспроможною. Також місцевий суд не знайшов підстав на підтвердження позиції сторони захисту про провокацію злочину. Слід наголосити, що Верховний Суд неодноразово указував у своїх постановах на практику ЄСПЛ, відповідно до якої у випадку коли заявник заперечує факт вчинення ним злочину та одночасно заявляє про провокацію на його вчинення, то це саме по собі виключає можливість провокації (рішення у справі «Берлізев проти України» від 08 липня 2021 року). Апеляційний суд перевірив висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 , визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і відповідно до вимог ст. 419 КПК України, навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків сторона захисту не наводить. У своїй касаційній скарзі засуджений також наводить ряд доводів, які були предметом дослідження судів та визнані безпідставними з наведенням відповідних мотивів. Зокрема, протягом розгляду цього кримінального провадження, сторона захисту наголошувала про недопустимість даних протоколу огляду, помітки та вручення речей (грошей) від 06 лютого 2023 року, оскільки слідча дія проведена за відсутності заявника ОСОБА_8 , у невідповідному місці та з фальсифікацією відомостей у самому протоколі. Суди визнали, що сторона обвинувачення через розбіжність у показаннях свідка не довела належним чином конкретне місце передачі грошей ОСОБА_8 , проте сама слідча дія проведена без процесуальних порушень у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 у присутності понятих, тому підстав вважати протокол недопустимим немає. Враховуючи те, що ОСОБА_7 не заперечував, що отримав від ОСОБА_8 35 000 гривень, які були помічені та співпадали із тими, що були указані у відповідному протоколі, то розбіжність у показаннях свідка щодо місця вручення йому грошових коштів, який допитувався з приводу подій, що відбувалися майже два роки тому, є недостатнім для визнання указаних фактичних даних недопустимими. Також суди навели переконливі аргументи, з яких відкинули доводи стосовно проведення обшуку у приміщення ДВС з істотним порушенням вимог КПК України, а саме без відео фіксації. Верховний Суд погоджується із тим, що ненадання відеозапису такої процесуальної дії не є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими за ст. 87 КПК України. У цьому кримінальному провадженні суди встановили, що із даних самого протоколу вбачається факт фіксації обшуку на відео. Захисник ОСОБА_7 , який був присутній під час цієї дії, не оспорював факт вилучення документів. Також законність проведеного обшуку підтверджується послідуючим судовим контролем, за результатом якого слідчим суддею постановлено ухвалу. Що стосується доводів про отримання біологічних зразків (змивів з рук) та проведення експертного дослідження із грубим порушенням права на захист, а саме за відсутності захисника, то суди вмотивовано відхилили такі аргументи із посиланням на позицію Верховного Суду (справі № 423/1766/16), де указано, що змиви з рук містять біологічні/хімічні сліди, зміст яких жодним чином не залежить від волі особи чи присутності захисника. Поміж указаного, суди надали відповіді щодо відмови у клопотанні провести допит експертів з метою перевірки законності та повноти їх висновків. Таке рішення зумовлено тим, що результати проведених досліджень сформульовані достатньо зрозуміло і несуперечливо. Незгода з висновками експертів, не є безумовною підставою для їх допиту у судовому засіданні, особливо якщо клопотання учасника кримінального провадження належним чином не вмотивовано. Не знайшли свого підтвердження й доводи сторони захисту про здійснення тиску на ОСОБА_7 та порушення його права на захист шляхом створення умов для недопущення до нього захисника ОСОБА_6 під час проведення досудового розслідування. Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 29 березня 2024 року кримінальне провадження, відкрите на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області, закрито у зв`язку із відсутністю в діянні слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_10 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 375 КК України. Таким чином, за результатами кримінального провадження у суді касаційної інстанції встановлено, що матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального закону в контексті кваліфікації дій ОСОБА_7 , які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо аргументів засудженого та прокурора про неправильне застосування положень ч. 3 ст. 68 КК України та призначення обвинуваченому покарання із виходом за межі максимально дозволеного законом розміру покарання, то ці доводи є слушними з наступних підстав. Суди встановили, що ОСОБА_7 скоїв незакінчений замах на сприяння в незаконному переправленні особи через державний кордон України шляхом усунення перешкод, вчиненому службовою особою з використанням службового становища, з корисливих мотивів (ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України). Відповідно до ч. 3 ст. 68 КК України за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Санкція ч. 3 ст. 332 КК України передбачає максимальне покарання у виді позбавленням волі на строк від 7 до 9 років. З урахуванням вимог ч. 3 ст. 68 КК України за злочин, передбачений ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України ОСОБА_7 може бути призначено покарання, розмір якого не повинен перевищувати двох третин максимального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 332 КК України, що становить 6 років позбавлення волі. Проте цих вимог кримінального закону при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій дотримано не було. З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним касаційну скаргу прокурора задовольнити повністю, а касаційну скаргу засудженого - частково та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд у х в а л и в: Касаційну скаргу прокурора задовольнити, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_11 - задовольнити частково. Вирок Барського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінити. Вважати ОСОБА_7 засудженим за: - ч. 1 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в органах Державної виконавчої служби на строк 2 роки; - ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади в органах Державної виконавчої служби на строк 3 роки з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_7 покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади в органах Державної виконавчої служби на строк 3 роки з конфіскацією майна. У решті судові рішення залишити без зміни. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Згадані норми: КК України, ст. 332; КК України, ст. 368; КК України, ст. 70; КК України, ст. 72; КК України, ст. 68; КК України, ст. 375; КПК України, ст. 419; КПК України, ст. 433; КПК України, ст. 438; КПК України, ст. 370; КПК України, ст. 94; КПК України, ст. 87; КПК України, ст. 434; КПК України, ст. 436; КПК України, ст. 441; КПК України, ст. 442 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.