# ПОСТАНОВА Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/391/24

Суд: Велика Палата Верховного Суду
Справа № 990/391/24
Дата ухвалення: 2026-10-08
Вид судочинства: Велика Палата ВС
Ідентифікатор ЄДРСР: 140951746
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951746
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140951746

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року
м. Київ

справа № 990/391/24
провадження № 11-172заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Погрібного С. О.,
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гімона М. М., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Дехтяренко О. В.,
представника позивача - Коломацької О. С.,
представника відповідача - Петренко Ю. В.,
розглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2026 року (головуючий суддя Чиркін С. М., судді Бевзенко В. М., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Коваленко Н. В.) у справі № 990/391/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення.
УСТАНОВИЛА:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
1.  ОСОБА_1 18 грудня 2024 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:
- визнати протиправними дії ВККС з проведення на засіданні пленарного складу 18 листопада 2024 року оцінювання відповідності судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді, яке щодо нього є завершеним прийняттям Комісією у складі колегії рішення від 24 травня 2019 року № 310/ко-19;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 18 листопада 2024 року № 204/ко-24 про визнання судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення його з посади (далі - оскаржуване рішення).
2. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що Комісія у складі колегії за результатами проведення співбесіди та дослідження суддівського досьє, зокрема висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) від 09 квітня 2019 року, ухвалила рішення від 24 травня 2019 року № 310/ко-19, яким визнала його таким, що відповідає займаній посаді. Саме прийняттям цього рішення, на переконання ОСОБА_1 , процедуру оцінювання його відповідності займаній посаді було завершено.
3. Позивач акцентував, що процедура оцінювання, запроваджена підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), має одноразовий характер. Закон № 1402-VIII не передбачає ані повторного проведення такого оцінювання, ані перегляду (ревізії) остаточного рішення колегії Комісії про відповідність судді займаній посаді палатою Комісії чи її пленарним складом.
4.  ОСОБА_1 зауважив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2020 року у справі № 640/22448/19, яке набрало законної сили, визнано протиправним і скасовано висновок ГРД від 09 квітня 2019 року про його невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. ВККС мала у цій справі статус третьої особи, а тому була обізнана про зміст судового рішення та обов`язковість його виконання.
5. Позивач наголошував, що з огляду на приписи пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у редакції, чинній до 30 грудня 2023 року, єдиною організаційною формою діяльності Комісії, уповноваженою здійснювати оцінювання відповідності судді займаній посаді та ухвалювати за результатами такого оцінювання рішення, була виключно колегія ВККС. Приписи абзацу другого частини першої статті 88 Закону
№ 1402-VIII у відповідний період не застосовувалися до цієї процедури з огляду на її відмінність від процедури кваліфікаційного оцінювання з метою підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
6. На підтвердження власної позиції позивач покликався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20, за якими до набрання чинності Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-ІХ) оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС.
7. ОСОБА_1 доводив, що повноваження ухвалювати рішення у процедурі оцінювання відповідності судді займаній посаді пленарний склад Комісії набув лише 30 грудня 2023 року, тобто через 4,5 роки після завершення цієї процедури щодо нього. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України Закон № 3511-ІХ не має зворотної дії в часі та не може поширюватися на правовідносини, які виникли й закінчилися до набрання ним чинності. Подальше відновлення завершеної процедури суперечить також принципам належного врядування та правової визначеності.
8. Позивач вважав безпідставним покликання Комісії у мотивувальній частині оскаржуваного рішення на абзац третій рішення від 24 травня 2019 року № 310/ко-19 щодо набрання ним чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, оскільки зазначені приписи Регламенту стосуються іншої процедури й не регулюють набрання чинності рішеннями, ухваленими у процедурі оцінювання відповідності судді займаній посаді. Помилкове зазначення колегією особливого порядку набрання чинності власним рішенням не нівелює факту завершення цієї процедури та не наділяє пленарний склад додатковими повноваженнями. До того ж Регламент Комісії не є нормативно-правовим актом, а тому його приписи не можуть вважатися визначеними законом підставами ухвалення рішення.
9. Позивач стверджував, що оскаржуване рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення, що згідно з пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.
10. Окремо ОСОБА_1 акцентував на тому, що пленарний склад Комісії, фактично відновивши етап «дослідження досьє та проведення співбесіди», вдався до переоцінки висновків колегії без додержання вимог щодо вмотивованості рішення суб`єкта владних повноважень:
- щодо обставин ухвалення ним у січні - лютому 2014 року двох постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які вже були предметом перевірки за Законом України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та за результатами якої Вища рада юстиції рішенням від 04 серпня 2016 року № 1927/0/15-16 відмовила у внесенні подання про його звільнення;
- щодо зазначення відомостей у декларації доброчесності за 2016 рік, згідно з якими Вища рада правосуддя рішеннями від 05 вересня 2018 року № 2817/3дп/15-18 і від 04 січня 2019 року № 3/1дп/15-19 відмовила у притягненні його до дисциплінарної відповідальності та у відкритті дисциплінарної справи;
- щодо видатків його дружини, які взагалі не були предметом оцінювання колегією.
11. Позивач покликався також на окремі думки членів Комісії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не погодилися з оскаржуваним рішенням, зазначивши, що остаточне рішення про відповідність судді займаній посаді ухвалене колегією Комісії 24 травня 2019 року, а розгляд цього питання пленарним складом процедурно суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/198/20.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
12. Указом від 27 березня 1998 року № 227/98 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Мінського районного суду міста Києва строком на п`ять років.
13. Указом від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 Президент України перевів позивача на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва.
14. Постановою від 20 лютого 2003 року № 570-IV Верховна Рада України обрала позивача на посаду судді місцевого Оболонського районного суду міста Києва безстроково.
15. Рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 Комісія призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
16. Суддя ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 68,625 бала. За результатами виконаного практичного завдання позивач набрав 102 бали. На етапі складення іспиту суддя загалом набрав 170,625 бала. Позивач також пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок і визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
17. Комісія 11 квітня 2019 року отримала висновок ГРД, затверджений 09 квітня 2019 року, про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
18. Рішенням від 24 травня 2019 року № 310/ко-19, ухваленим за результатами проведення співбесіди та дослідження суддівського досьє, зокрема висновку ГРД від 09 квітня 2019 року, Комісія у складі колегії визначила, що суддя Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 710,625 бала, та визнала його таким, що відповідає займаній посаді.
19. В абзаці третьому рішення від 24 травня 2019 року № 310/ко-19 Комісія зазначила, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
20. Рішенням від 02 липня 2020 року у справі № 640/22448/19, яке набрало законної сили, Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправним і скасував висновок про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням ГРД від 09 квітня 2019 року у вигляді протоколу електронного голосування.
21. Рішенням від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 Комісія здійснила повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККС, зокрема стосовно осіб, призначених (обраних) на посаду судді, яких колегіями Комісії визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
22. До Комісії 11 січня 2024 року надійшов затверджений 10 січня 2024 року висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. ГРД надала також інформацію, яка сама собою не стала підставою для висновку, але потребувала, на її думку, пояснень судді.
23. ГРД 22 червня 2024 року затвердила висновок у новій редакції про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
24. Рішенням від 18 листопада 2024 року № 204/ко-24 Комісія у пленарному складі визнала суддю Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішила внести до ВРП подання про звільнення його з посади.
25. Фактичною підставою для ухвалення оскаржуваного рішення згідно з його мотивувальною частиною стало те, що суддя ОСОБА_1 не надав чітких і переконливих пояснень та доказів, якими спростував би сумніви в його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності, викладені у висновку ГРД у новій редакції від 22 червня 2024 року.
26. Як на правові підстави ухвалення оскаржуваного рішення Комісія покликалася на абзац другий частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII та положення Регламенту ВККС, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16.
27. Уважаючи, що процедура оцінювання його відповідності займаній посаді є завершеною прийняттям Комісією у складі колегії рішення від 24 травня 2019 року № 310/ко-19, а оскаржуване рішення є протиправним, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з цим позовом для захисту своїх прав та інтересів.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
28. Рішенням від 24 березня 2026 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні позову.
29. Судове рішення вмотивоване правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 990/62/24, якою здійснено відступлення від висновків, наведених у її постанові від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20. Так, процедура оцінювання судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», у разі надання ГРД негативного висновку закінчується ухваленням рішення ВККС у пленарному складі з подоланням негативного висновку ГРД не менше ніж одинадцятьма членами Комісії.
30. Суд першої інстанції виснував, що Комісія додержала цієї процедури, а тому оскаржуване рішення ухвалене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом № 1402-VIII.
31. Водночас суд зауважив, що підстави ухвалення оскаржуваного рішення він не розглядає, оскільки звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП, і саме ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
32.  ОСОБА_1 23 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2026 року, згідно з якою просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
33. На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач навів здебільшого ті самі підстави протиправності оскаржуваного рішення, що й у позовній заяві.
34. Скаржник переконаний, що нормативне регулювання, чинне на момент ухвалення Комісією у складі колегії рішення від 24 травня 2019 року
№ 310/ко-19, не визначало підтримки цього рішення Комісією у пленарному складі. Відповідна процедура була закріплена на законодавчому рівні лише після 30 грудня 2023 року - дати набрання чинності Законом № 3511-ІХ.
35.  ОСОБА_1 наголошував, що подальше відновлення завершеної процедури оцінювання, зокрема з підстав набрання чинності Законом
№ 3511-ІХ, суперечить вимогам статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, а також принципам належного врядування та правової визначеності. Суддя, щодо якого у процедурі оцінювання відповідності займаній посаді ухвалене остаточне рішення, не може нести ризики подальшого перегляду такого рішення неуповноваженим на те органом.
36. Водночас позивач, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 15 січня 2026 року у справі № 990/62/24, вважав, що незалежно від підходу до питання участі пленарного складу Комісії у цій справі підлягало вирішенню самостійне питання щодо додержання Комісією меж наданих їй повноважень та визначеної законом етапності процедури оцінювання.
37. У цьому контексті скаржник акцентував, що суд першої інстанції мав надати відповідь на питання про наявність у пленарного складу Комісії права після завершення етапу «дослідження досьє та проведення співбесіди», а саме враховувати нові висновки ГРД, які не були складовою суддівського досьє; досліджувати обставини, що не були предметом оцінювання колегією ВККС; формувати новий обсяг предмета доказування; застосовувати як новий порядок, так і приписи абзацу другого частини першої статті 88 Закону
№ 1402-VIII у новій редакції, які набрали чинності лише з 30 грудня 2023 року.
38. Скаржник наполягав, що наведені ним порушення етапності процедури оцінювання за своєю природою є процесуальними, не пов`язані з оцінкою мотивів оскаржуваного рішення, а тому не входять до предмета контролю ВРП під час перевірки обґрунтованості та вмотивованості рішення Комісії для цілей розгляду питання про звільнення судді з посади, а підлягають виключно судовому контролю. Такі порушення, на його переконання, є самостійною та достатньою підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним незалежно від вирішення питання про правомірність участі пленарного складу Комісії у відповідній процедурі.
39.  ОСОБА_1 доводив, що використання обставин, які не існували або не досліджувалися на момент завершення оцінювання, призводить до ситуації, за якої процедура оцінювання втрачає ознаки завершеності, стає невизначеною в часі та може застосовуватися як інструмент постійного перегляду правового статусу судді, що суперечить принципам правовладдя та належного врядування.
40. Позивач зазначав, що суд першої інстанції не відповів на наведені питання, які, на його переконання, є самостійною підставою для визнання оскаржуваного рішення незаконним, а тому просив Велику Палату Верховного Суду надати таким доводам самостійну оцінку.
Узагальнений виклад позиції ВККС щодо апеляційної скарги позивача
41. ВККС 15 травня 2026 року через систему «Електронний суд» подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
42. Комісія наголошувала, що згідно зі змістом пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді ухвалює колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, водночас таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими Законом для ухвалення рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
43. ВККС акцентувала, що згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, якщо ГРД у своєму висновку встановила невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя у відповідному суді лише в разі підтримання такого рішення двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами. Рішення Комісії у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії (частина перша статті 101 Закону № 1402-VIII).
44. Комісія покликалася також на приписи частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, якими визначено вичерпний перелік підстав, з яких рішення, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване.
45. ВККС зазначала, що лише вона наділена повноваженнями та адміністративним розсудом щодо кваліфікаційного оцінювання суддів і лише вона вправі ухвалювати відповідні рішення за підсумками такого оцінювання. Здійснюючи свої повноваження, Комісія не вийшла за межі компетенції та додержала вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки використала дискреційне повноваження з метою, з якою воно надане, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для ухвалення рішення, безсторонньо (неупереджено), пропорційно та розсудливо.
46. На переконання Комісії, суд першої інстанції дослідив матеріали справи, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи правильно встановив обставини справи й дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
47. Ухвалою від 30 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ухвалою від 27 травня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
48. Ухвалою від 09 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю та призначила справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 08 жовтня 2026 року о 12 годині 00 хвилин.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
49. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
50. У цій категорії спорів щодо оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, ухваленого у процедурі оцінювання, передбаченій підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію у постанові від 17 вересня 2026 року у справі № 990/77/25 (далі - постанова у справі № 990/77/25), якою відступила від висновків, викладених у її постановах від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24 та від 19 червня 2025 року у справі № 990/239/24.
51. Того самого дня сформовану правову позицію застосовано у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/43/24 (далі - постанова у справі № 990/43/24), фактичні обставини якої є подібними до обставин справи, що переглядається.
52. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для деталізованого викладення тих мотивів, що стали підставою для формування її правової позиції у постанові у справі № 990/77/25, обмежившись посиланням на відповідні пункти згаданих судових рішень.
Право, застосоване судом
53. Питання визначення права, застосовуваного судом для вирішення цієї категорії спорів, було піддано детальному аналізові у постановах Великої Палати Верховного Суду, mutatis mutandis: пункти 19-40 постанови у справі № 990/77/25, пункти 41-62 постанови у справі № 990/43/24.
54. Правові засади регулювання спірних правовідносин визначають приписи частини першої статті 55, частини третьої статті 124, частини другої статті 19 Конституції України, підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, Закону № 1402-VIII, Закону № 3511-ІХ, Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).
55. Безпосереднє правове регулювання спірних відносин визначають приписи статей 83, 84, частин першої - третьої статті 88, частин сьомої, восьмої статті 101, пунктів 20, 20-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, а також частини першої статті 5, частини четвертої статті 22, статті 266, пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 319 КАС України.
56. Відповідно до частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
57. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За частиною першою статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.
Щодо правової природи рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та меж судового контролю
58. Питання правової природи рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді, його місця у процедурі оцінювання, співвідношення повноважень ВККС і ВРП, а також меж судового контролю на відповідних стадіях цієї процедури піддано детальному аналізові Великою Палатою Верховного Суду у її постановах, mutatis mutandis: пункти 58-88 постанови у справі № 990/77/25, пункти 63-93 постанови у справі № 990/43/24.
59. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що за формою, видовою ознакою, правовим змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про звільнення судді з посади є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII. Таке рішення не породжує автоматичного припинення повноважень судді, а лише ініціює наступну стадію єдиної процедури оцінювання - розгляд ВРП подання Комісії та ухвалення за його результатами власного рішення.
60. Правова кваліфікація акта суб`єкта владних повноважень визначається його об`єктивними ознаками - місцем у процедурі та його наслідками, а не тим, на яку з обставин ухвалення цього акта позивач вирішив послатися в позові. Один і той самий документ не може одночасно бути «рекомендацією», що не підлягає самостійному оскарженню без попереднього рішення ВРП, коли оспорюється його обґрунтованість по суті, і «остаточним рішенням із самостійними правовими наслідками», коли оспорюється додержана під час його ухвалення процедура.
61. ВРП не позбавлена повноважень і, навіть більше, зобов`язана враховувати процесуальну правомірність подання Комісії як необхідну передумову оцінки його обґрунтованості. Брак окремої, вужчої за змістом норми, яка б прямо передбачала таке повноваження, не означає браку самого повноваження, яке випливає із загальних засад здійснення дискреційних повноважень органом державної влади та вимоги діяти на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що визначені законом (mutatis mutandis: пункт 84 постанови у справі № 990/77/25, пункт 88 постанови у справі № 990/43/24).
62. Отже, оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП за відповідним поданням Комісії, і лише разом із рішенням, ухваленим ВРП за наслідками такого розгляду. Це правило застосовується незалежно від того, чи ґрунтується позов на незгоді з мотивами (обґрунтованістю) рішення Комісії, чи на доводах про порушення Комісією процедури оцінювання, встановлених пунктами 1-4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.
Щодо розгляду апеляційної скарги та застосування сформульованого підходу
63. У справі, що переглядається, наведені позивачем підстави позову пов`язані одночасно як із процедурними порушеннями (ухвалення оскаржуваного рішення неповноважним складом Комісії, відновлення завершеної, на переконання позивача, процедури оцінювання, застосування пленарним складом Комісії приписів абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII у редакції, яка набрала чинності лише з 30 грудня 2023 року, врахування висновків ГРД, що надійшли після завершення етапу «дослідження досьє та проведення співбесіди»), так і безпосередньо з незгодою позивача з обґрунтуванням та мотивами оскаржуваного рішення (переоцінка пленарним складом Комісії висновків колегії та брак в оскаржуваному рішенні мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків). До того ж позивач просить Велику Палату Верховного Суду надати оцінку і тим доводам позовної заяви, які стосуються змісту оскаржуваного рішення, у разі визнання правомірною участі пленарного складу Комісії у відповідній процедурі.
64. Центральним доводом позивача є твердження про те, що процедура оцінювання його відповідності займаній посаді є одноразовою та завершеною прийняттям Комісією у складі колегії рішення від 24 травня 2019 року
№ 310/ко-19, а тому пленарний склад Комісії не мав повноважень її відновлювати й ухвалювати оскаржуване рішення. Велика Палата Верховного Суду з таким доводом не погоджується.
65. Обставин, які виключали б можливість розгляду ВРП подання Комісії від 18 листопада 2024 року по суті, у цій справі немає. Позивача обрано на посаду судді безстроково постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», і саме ця обставина є підставою для проведення щодо нього оцінювання, передбаченого підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, а не свідченням його завершення. Жодного рішення ВРП чи указу Президента України за результатами такого оцінювання стосовно ОСОБА_1 не ухвалювалося; повноваження позивача як судді не припинені, граничного віку перебування на посаді він не досяг, подання не залишене ВРП без розгляду.
66. За таких обставин довід позивача про завершення процедури оцінювання рішенням колегії Комісії від 24 травня 2019 року № 310/ко-19 за своїм змістом є доводом про брак у пленарного складу Комісії повноважень продовжувати розпочате й не завершене оцінювання, тобто доводом, охопленим пунктом 1 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, який підлягає оцінці ВРП у межах розгляду подання Комісії. Не змінює цього висновку й покликання позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2020 року у справі № 640/22448/19, яким визнано протиправним і скасовано висновок ГРД від 09 квітня 2019 року, оскільки це рішення не унеможливлює розгляд ВРП подання Комісії, а доводи про вплив скасування зазначеного висновку на правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення стосуються його змісту й мотивів.
67. Отже, усі доводи позивача (як про процедуру, так і про обґрунтованість оцінки) стосуються ходу оцінювання його відповідності займаній посаді, а тому жоден з них, включно з доводами про повноваження Комісії у пленарному складі, не міг бути предметом самостійного судового розгляду до розгляду ВРП відповідного подання Комісії. Із матеріалів справи не встановлено, що станом на час ухвалення цієї постанови ВРП розглянула подання Комісії та ухвалила за його наслідками рішення.
68. Суд першої інстанції, розглянувши частину доводів позивача по суті та відмовивши в задоволенні позовних вимог, а не визнавши позов передчасним, застосував підхід, від якого Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові у справі № 990/77/25, і тим самим неправильно застосував норми матеріального права (частину восьму статті 101 Закону № 1402-VIII) та порушив норми процесуального права (статтю 2, пункт 1 частини першої статті 238 КАС України), що є підставою для скасування його рішення.
69. Оскільки предметом спору в цій справі є оскаржуване рішення, яке ще не було предметом розгляду ВРП, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства на цій стадії, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, без ухвалення рішення по суті заявлених вимог.
70. Закриття провадження у справі не позбавляє позивача права на судовий захист, оскільки усі наведені ним доводи, включно з доводами про завершення процедури оцінювання, ухвалення оскаржуваного рішення неповноважним складом Комісії та обґрунтованість оцінки критеріїв оцінювання, можуть бути наведені перед ВРП під час розгляду подання Комісії, а в разі ухвалення ВРП рішення, з яким позивач не погодиться, - стати предметом нового звернення до адміністративного суду разом із рішенням ВРП.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
71. Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» потрібно тлумачити у широкому розумінні у світлі частини третьої статті 124 Конституції України, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
72. З огляду на те, що ВРП не розглядала подання Комісії за наслідками ухвалення оскаржуваного рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі № 990/391/24 - закриттю.
Керуючись статтями 238, 241-243, 266, 308, 310, 315, 319, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2026 року у справі № 990/391/24 скасувати.
3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. О. Погрібний

Суддя-доповідач О. А. Губська

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк

М. М. Гімон К. М. Пільков

А. А. Ємець Т. Г. Стрелець

В. В. Король О. В. Ступак

О. В. Кривенда М. Ю. Тітов

І. В. Ткач

Постанову оформив суддя Погрібний С. О. в порядку частини третьої статті 321 КАС України.

Згадані норми: Конституція України, ст. 58; Конституція України, ст. 19; Конституція України, ст. 124; Закон «Про судоустрій і статус суддів», ст. 88; Закон «Про судоустрій і статус суддів», ст. 101; КАС України, ст. 2; КАС України, ст. 319; КАС України, ст. 238; КАС України, ст. 241; КАС України, ст. 242; КАС України, ст. 243; КАС України, ст. 266; КАС України, ст. 308; КАС України, ст. 310; КАС України, ст. 315; КАС України, ст. 322; КАС України, ст. 325; КАС України, ст. 321; КУпАП, ст. 122-2
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.