# ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 140/5720/26

Суд: Касаційний адміністративний суд ВС
Справа № 140/5720/26
Дата ухвалення: 2026-10-27
Вид судочинства: Адміністративне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140977486
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140977486
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140977486

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ

27 жовтня 2026 року
справа №140/5720/26
адміністративне провадження № К/990/46015/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року (суддя - Шепелюк В. Л.),
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року (судді: Глушко І. В., Глазько С. М., Шавель Р. М.),
у справі №140/5720/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакур Транс»
до Головного управління ДПС у Харківській області, Головного управління ДПС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про опис майна,

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пакур Транс» (далі - ТОВ «Пакур Транс», Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, перший відповідач у справі), Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, другий відповідач у справі, скаржник) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Волинській області від 22 січня 2026 року №0013420404, №0013430404, від 02 жовтня 2025 року №0291220702, №0291210702; визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у Харківській області про опис майна у податкову заставу від 13 березня 2026 року №583/20-40-13-09-16; визнання протиправною та скасування податкової вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 06 березня 2026 року №0003838-1309-2040.

15 травня 2026 року представник позивача подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони ГУ ДПС у Харківській області вчиняти дії з примусового стягнення з ТОВ «Пакур Транс» грошових коштів в сумі 2 983 428,99 грн та зупинення дії рішення ГУ ДПС у Харківській області про опис майна у податкову заставу від 13 березня 2026 року №583/20-40-13-09-16.

В обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову зазначає, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Рішення про опис майна у податкову заставу прийняте у зв`язку з тим, що за Товариством обліковується податковий борг на загальну суму 2 983 428,99 грн, що виник внаслідок прийняття ГУ ДПС у Волинській області податкових повідомлень-рішень від 22 січня 2026 року №0013420404, №0013430404, від 02 жовтня 2025 року №0291220702, №0291210702, які є предметом оскарження у даній справі. Зауважує, що правовий режим податкової застави є похідним від наявності податкового боргу, який, у свою чергу, можливий виключно за умови узгодженості грошового зобов`язання. Відтак, вчинення відповідачем до ухвалення судового рішення у даній справі будь-яких дій, направлених на погашення податкових зобов`язань, призведе до порушення права позивача вільно та на власний розсуд розпоряджатись належним йому майном в період оскарження рішень контролюючого органу та неузгодженості визначених грошових зобов`язань, а стягнення грошових коштів чи реалізація майна позивача в рахунок погашення податкового боргу призведе до того, що захист прав та інтересів може стати неможливим або занадто ускладненим. У такому випадку відновлення майнового стану позивача потребуватиме додаткових, складних та тривалих процедур, у тому числі повернення коштів з бюджету. Невжиття заходів забезпечення позову фактично нівелює сам зміст судового захисту, оскільки може призвести до повного або часткового виконання спірного рішення до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою від 18 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження, у справі призначено підготовче засідання.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року, заяву про забезпечення позову задоволено. Заборонено Головному управлінню ДПС у Харківській області вчиняти дії з примусового стягнення з Товариства грошових коштів в сумі 2 983 428,99 грн. Зупинено дію рішення Головного управління ДПС у Харківській області про опис майна у податкову заставу від 13 березня 2026 року №583/20-40-13-09-16.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що податкові повідомлення-рішення від 22 січня 2026 року № 0013420404, № 0013430404 та від 02 жовтня 2025 року № 0291220702, № 0291210702 оскаржуються в судовому порядку, а тому визначені ними грошові зобов`язання відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є неузгодженими до набрання судовим рішенням законної сили. Оскільки право податкової застави є похідним від наявності податкового боргу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для реалізації рішення про опис майна у податкову заставу.

Суд зазначив, що стягнення коштів чи реалізація майна до вирішення спору по суті порушуватиме право позивача розпоряджатися своїм майном та може унеможливити або істотно ускладнити захист його прав. Заявлені заходи суд визнав обґрунтованими, співмірними з позовними вимогами та спрямованими на збереження існуючого становища сторін і забезпечення ефективного судового захисту.

Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками та констатував наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Наголосив, що обрані заходи відповідають предмету позову, спрямовані на запобігання порушенню прав платника податків та збереження існуючого становища до вирішення справи по суті. При цьому правомірність оскаржуваних рішень контролюючих органів під час розгляду заяви про забезпечення позову не вирішується.

09 жовтня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року у справі № 140/5720/26, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2026 року, справу витребувано з суду першої інстанції.

22 жовтня 2026 року справа № 140/5720/26 надійшла на адресу Верховного Суду.

Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

У касаційній скарзі Головне управління ДПС у Харківській області просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначає передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при перегляді судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Зокрема, посилається на неправильне застосування статей 88, 89 ПК України та порушення статей 150, 151, 242 КАС України.

Скаржник стверджує, що на час формування податкової вимоги та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу за Товариством обліковувався податковий борг, а тому контролюючий орган діяв відповідно до статей 57, 59, 88, 89 ПК України. Водночас жодних дій із безпосереднього примусового стягнення коштів, зокрема звернення до суду з відповідним позовом чи пред`явлення інкасових доручень, податкові органи не вчиняли. Відтак висновки судів про необхідність забезпечення позову ґрунтуються на припущеннях щодо можливих майбутніх дій.

Наголошує, що після відкриття провадження у справі грошові зобов`язання є неузгодженими відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України та не підлягають примусовому стягненню. На думку скаржника, ця норма вже забезпечує захист позивача, а встановлена судом заборона лише дублює її дію, тому підстави для застосування статті 150 КАС України відсутні.

Також зазначає, що податкова вимога та рішення про опис майна самі собою не спричиняють списання коштів чи вилучення майна. Вжиті заходи, на його переконання, безпідставно втручаються в повноваження контролюючого органу, створюють ризик відчуження активів позивачем та фактично є рівнозначними задоволенню позовних вимог до розгляду справи по суті.

На підтвердження своїх доводів скаржник посилається на неврахування судами висновків, викладених зокрема у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 826/4679/18 та в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17.

Позиція Верховного Суду

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом цього касаційного перегляду є дотримання судами умов застосування заходів забезпечення позову. Правомірність податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу підлягає перевірці під час вирішення спору по суті.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Наведені підстави є самостійними. Для забезпечення позову достатньо встановити хоча б одну з них, однак її наявність має бути обґрунтована конкретними обставинами та підтверджена доказами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

За частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною шостою статті 154 КАС України встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Отже, суд повинен установити зв`язок між заявленим заходом та предметом спору, перевірити його необхідність і співмірність, а також навести мотиви, з яких невжиття цього заходу за конкретних обставин справи може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача. Відповідність заходу предмету позову сама собою не замінює встановлення підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

За змістом частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Покладений на відповідача обов`язок довести правомірність оскаржуваних рішень не звільняє заявника від обґрунтування обставин, які зумовлюють необхідність тимчасового судового захисту.

Превентивний характер забезпечення позову не вимагає, щоб порушення прав уже настало. Водночас припущення про можливі несприятливі наслідки без обґрунтування реальності відповідної загрози не є достатньою підставою для застосування такого захисту. Суд має також урахувати спеціальне правове регулювання спірних відносин та передбачені ним гарантії прав позивача.

Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Пакур Транс» оскаржує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 22 січня 2026 року № 0013420404, № 0013430404 та від 02 жовтня 2025 року № 0291220702, № 0291210702, податкову вимогу Головного управління ДПС у Харківській області від 06 березня 2026 року № 0003838-1309-2040 та рішення цього органу про опис майна у податкову заставу від 13 березня 2026 року № 583/20-40-13-09-16.

На підставі зазначеного рішення складено акт опису майна від 18 березня 2026 року № 622/20-40-13-09-16 на суму 2 983 428,99 грн щодо майна, на яке платник податків набуде право власності в майбутньому, до погашення податкового боргу в повному обсязі. Провадження у справі відкрито ухвалою від 18 травня 2026 року.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із неузгодженості оскаржуваних грошових зобов`язань і можливості порушення прав позивача внаслідок стягнення коштів чи реалізації майна до вирішення спору. Апеляційний суд прямо пов`язав застосування заходів забезпечення позову з підставою, визначеною пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком про необхідність урахування неузгодженості грошових зобов`язань, проте вважає помилковим визнання цієї обставини достатньою для застосування заявлених заходів забезпечення позову.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

За підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Відповідно до підпункту 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

З наведеного випливає, що примусове погашення за правилами статті 95 ПК України пов`язане з наявністю саме податкового боргу. Грошові зобов`язання, які внаслідок судового оскарження є неузгодженими, не можуть стягуватися як податковий борг. Такий правовий наслідок настає в силу закону та не залежить від постановлення ухвали про забезпечення позову.

Водночас частиною четвертою статті 150 КАС України передбачено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. Ця норма не усуває спеціального правила пункту 56.18 статті 56 ПК України щодо неузгодженості грошового зобов`язання та не означає, що після звернення платника до суду таке зобов`язання може бути примусово стягнуте.

Таким чином, щодо заборони примусового стягнення коштів суди мали оцінити, чим, попри передбачені законом наслідки судового оскарження, підтверджується реальна загроза вчинення відповідних дій. Проте в оскаржуваних рішеннях таких обставин не наведено. Суди обмежилися міркуваннями про можливі наслідки стягнення 2 983 428,99 грн та складність подальшого відновлення майнового становища позивача, не обґрунтувавши реальності самої загрози такого стягнення.
Відсутність уже розпочатого стягнення не є безумовною підставою для відмови в забезпеченні позову. Однак у цій справі суди не навели інших об`єктивних обставин, які за встановленої ними неузгодженості грошових зобов`язань свідчили б про необхідність додаткової судової заборони.

Окремої оцінки потребує застосований судами захід у вигляді зупинення дії рішення про опис майна у податкову заставу.

За пунктом 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до абзацу першого пункту 92.1 статті 92 ПК України платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом. Цим пунктом також установлено спеціальні умови відчуження такого майна.

Отже, податкова застава може впливати на можливість розпорядження майном, однак рішення про його опис та акт опису не є тотожними примусовому вилученню чи продажу майна. Наявність обмежень, пов`язаних із заставою, підлягає оцінці з погляду їх конкретного впливу на права заявника та можливість ефективного захисту цих прав.

У цій справі суди встановили складення акта опису щодо майна, на яке Товариство набуде право власності в майбутньому. Водночас вони не навели обставин, які свідчили б, що саме дія оскаржуваного рішення про опис майна створює для Товариства наслідки, передбачені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України. Загальне посилання на обмеження права розпорядження майном без оцінки того, як воно впливає на ефективність судового захисту в конкретних правовідносинах, не є достатнім обґрунтуванням необхідності зупинення цього рішення.

Посилання судів на підпункт 93.1.4 пункту 93.1 статті 93 ПК України також не підтверджує наявності підстав для забезпечення позову. За цією нормою майно платника податків звільняється з податкової застави з дня отримання платником податків внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження або в інших випадках, передбачених статтею 55 цього Кодексу, рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання.

Зазначена норма регулює наслідки отримання відповідного рішення за результатами оскарження. Саме лише посилання на неї не встановлює ані реальності загрози правам позивача, ані необхідності застосування конкретного заходу забезпечення позову. Питання правомірності рішення про опис майна та наявності підстав для його скасування має вирішуватися під час розгляду позовних вимог по суті.

Так само висновок про неузгодженість грошових зобов`язань на час розгляду заяви не є самодостатнім підтвердженням очевидної протиправності рішення про опис майна, прийнятого 13 березня 2026 року, тобто до відкриття провадження у цій справі. Для застосування пункту 2 частини другої статті 150 КАС України необхідно навести самостійне обґрунтування очевидних ознак протиправності відповідного рішення та порушення ним прав заявника. Такого обґрунтування оскаржувані судові рішення не містять.

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 640/31301/21 розглядав питання забезпечення позову про скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу. У цій постанові Суд наголосив на необхідності врахування наслідків судового оскарження для узгодженості грошового зобов`язання та перевірки реальності загрози правам платника. Висновки про можливість учинення контролюючим органом дій зі стягнення боргу, які ґрунтуються лише на припущеннях, визнано недостатніми для забезпечення позову. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні відповідної заяви.

Цей підхід є застосовним і в цій справі в частині необхідності оцінки реальної загрози правам платника з урахуванням правового режиму оскаржуваних грошових зобов`язань. Установлені судами обставини та наведені ними мотиви не підтверджують, що передбачених законом гарантій недостатньо для ефективного захисту позивача і що без заявлених заходів такий захист буде істотно ускладнений чи неможливий.

Водночас постанова Верховного Суду від 06 лютого 2026 року у справі №520/25524/25 не свідчить про необхідність іншого висновку. У цій справі предметом касаційного перегляду було зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Необхідність такого заходу пов`язувалася з установленими наслідками зміни системи оподаткування для господарської діяльності платника та складністю її відновлення. Відмову в задоволенні заяви в частині заборони стягнення донарахованих грошових зобов`язань у касаційному порядку не переглядали. Отже, висновки у цій постанові сформульовано з урахуванням інших юридично значущих обставин.

Стосовно доводів скаржника про фактичне вирішення спору по суті та втручання у повноваження контролюючого органу колегія суддів зазначає, що тимчасове зупинення дії оскаржуваного індивідуального акта прямо передбачено пунктом 1 частини першої статті 151 КАС України. Тому сам факт застосування такого заходу не означає задоволення позову чи неправомірного втручання в діяльність відповідача. Визначальними є наявність установлених законом підстав, співмірність заходу та його тимчасовий характер. У цій справі підставою для скасування оскаржуваних рішень є недотримання умов застосування забезпечення позову.

У постановах від 13 та 14 лютого 2020 року у справі № 826/4679/18 Верховний Суд звернув увагу на необхідність обґрунтування підстав забезпечення позову належними доказами та неприпустимість підміни розгляду спору по суті його забезпеченням. Постанова від 13 лютого 2020 року стосувалася зупинення дії наказу про поновлення документальної планової виїзної перевірки, а постанова від 14 лютого 2020 року, на яку посилається скаржник, - зупинення дії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Наведені в них загальні вимоги до обґрунтованості тимчасового захисту підлягають урахуванню, однак ці постанови не встановлюють загальної заборони зупиняти дію оскаржуваного рішення контролюючого органу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 також наголосила на необхідності належного обґрунтування підстав забезпечення позову та недопустимості застосування заходу, який підмінює вирішення спору по суті. Висновок про неприпустимість відповідного заходу в тій справі стосувався заборони припинення правовідносин публічної служби. Отже, зазначений висновок підлягає врахуванню в контексті обставин тієї справи та не звільняє суд від перевірки передбачених статтею 150 КАС України умов у кожному конкретному випадку.

Інші наведені в касаційній скарзі посилання - на постанови від 25 квітня 2024 року у справі № 420/17154/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 160/22810/23, від 10 травня 2024 року у справі № 320/8553/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 420/19003/23 - не можуть бути покладені в основу висновку про неврахування судами практики Верховного Суду, оскільки судові рішення з наведеними реквізитами та приписуваними їм висновками не ідентифіковано. Водночас це не усуває обов`язку перевірити самостійно викладені у скарзі доводи про порушення статей 150, 151 КАС України.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій визнали достатніми для забезпечення позову факт судового оскарження грошових зобов`язань, наявність рішення та акта опису майна у податкову заставу, а також загальні міркування про можливе стягнення коштів чи реалізацію майна. Проте наведені обставини без конкретного обґрунтування реальної загрози істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту прав позивача не утворюють підстав, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. За частиною другою цієї статті порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

У цьому випадку висновок про відсутність підстав для задоволення заяви випливає з правової оцінки встановлених судами обставин та не потребує встановлення нових обставин або переоцінки доказів. Неправильне застосування судами статей 150, 151 КАС України призвело до необґрунтованого вжиття заходів забезпечення позову.

За таких обставин касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області підлягає задоволенню, ухвала Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Пакур Транс» про забезпечення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року у справі № 140/5720/26 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакур Транс» про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк

Згадані норми: КАС України, ст. 150; КАС України, ст. 328; КАС України, ст. 3; КАС України, ст. 341; КАС України, ст. 151; КАС України, ст. 154; КАС України, ст. 77; КАС України, ст. 351; КАС України, ст. 345; КАС України, ст. 349; КАС України, ст. 355; КАС України, ст. 356; КАС України, ст. 359; ПК України, ст. 56; ПК України, ст. 14; ПК України, ст. 88; ПК України, ст. 89; ПК України, ст. 95; ПК України, ст. 92; ПК України, ст. 93
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.