# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 203/1150/25 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 203/1150/25 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140994201 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140994201 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140994201 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 203/1150/25 провадження № 61-11758св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Пророка В. В. суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська міська рада, Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Скочко Ольга Анатоліївна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська міська рада, Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про вселення у квартиру, ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У лютому 2025 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська міська рада, Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, у якому просила вселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача передати йому ключі від цієї квартири. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі ордера від 12 червня 1987 року № 2224 ОСОБА_4 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_5 , дочці ОСОБА_6 , зятю ОСОБА_7 та онуку ОСОБА_8 було надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Із весни 2024 року у зазначеній квартирі проживали ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , який є сином позивача та ОСОБА_8 . 26 липня 2024 року за згодою ОСОБА_5 місце проживання ОСОБА_2 було зареєстровано у цій квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_5 . Позивач зазначала, що на той час квартира не була приватизована та перебувала у власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради. 17 січня 2025 року було замінено замки на вхідних дверях спірної квартири. Оскільки ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав у квартирі, позивач разом із сином замінили замки. 27 січня 2025 року до спірної квартири прибула ОСОБА_3 , яка повідомила, що є її власником, оскільки у серпні 2024 року придбала квартиру у ОСОБА_9 , та заперечувала проти подальшого проживання у ній ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що ОСОБА_2 на законних підставах набув право користування спірним житловим приміщенням, однак відповідач чинить йому перешкоди у реалізації цього права, позивач просила захистити його порушене право шляхом вселення до квартири та зобов`язання відповідача передати йому ключі. 23 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, у якій, з урахуванням заяви від 28 квітня 2025 року, просила заборонити ОСОБА_3 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та іншим особам знімати ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 . Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що на час звернення до суду з позовом місце проживання ОСОБА_2 було зареєстровано у спірній квартирі, що підтверджувалося витягом із реєстру територіальної громади та листом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. Після відкриття провадження у справі відповідач у відзиві на позов зазначила, що з лютого 2025 року ОСОБА_2 не зареєстрований у спірній квартирі, а тому, на її думку, відсутні підстави для його вселення. Як зазначала позивач, під час розгляду справи відповідач ініціювала зняття неповнолітнього ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі без згоди його батьків. Після звернення позивача до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у цій квартирі було поновлено. З огляду на вчинення таких дій позивач вважала обґрунтованим ризик повторного зняття ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі, зокрема після досягнення ним повноліття, що, на її думку, могло ускладнити ефективний захист його прав у межах цього спору. У зв`язку із цим позивач вважала необхідним до вирішення спору по суті зберегти існуюче становище щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі шляхом застосування заявленого заходу забезпечення позову. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Центральний районний суд міста Дніпра у складі судді Іваницької І. В. ухвалою від 29 квітня 2025 рокузаяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив. Заборонив ОСОБА_3 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та іншим особам знімати з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що між сторонами виник спір щодо права ОСОБА_2 на користування спірною квартирою та його вселення до неї, а відповідач як титульний власник квартири вже вчиняла дії, спрямовані на зняття його з реєстрації місця проживання у цій квартирі. Суд установив, що ОСОБА_2 був зареєстрований у спірній квартирі з 26 липня 2024 року до 05 лютого 2025 року, а підставою для зняття його з реєстрації була заява власника. Після звернення позивача до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі було поновлено. Урахувавши характер спірних правовідносин, попередню поведінку відповідача, зв`язок обраного заходу забезпечення позову з предметом спору, а також імовірність істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача у разі невжиття такого заходу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову. Суд вважав, що обраний захід забезпечення позову є обґрунтованим і співмірним із заявленими позовними вимогами, спрямований на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті та забезпечує належний баланс інтересів сторін. Дніпровський апеляційний суд постановою від 20 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв адвокат Зоц А. О., задовольнив. Ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовив. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що обраний позивачами захід забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_3 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та іншим особам знімати ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі не є співмірним із заявленими позовними вимогами про вселення та зобов`язання відповідача передати ключі від квартири. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що позовна заява не уточнювалася та не доповнювалася, а предметом спору є виключно вимоги про вселення ОСОБА_2 у спірну квартиру та зобов`язання ОСОБА_3 передати йому ключі. Вимог щодо реєстрації або зняття ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у цій квартирі позивачі не заявляли. Крім того, позовних вимог до Дніпровської міської ради та Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не пред`явлено, а ОСОБА_3 не наділена повноваженнями безпосередньо здійснювати зняття ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання. Урахувавши наведене, а також коло відповідачів у справі, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених процесуальним законом підстав для вжиття заявленого заходу забезпечення позову, у зв`язку із чим скасував ухвалу суду першої інстанції та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У вересні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Скочко О. А., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року, а ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2025 року залишити в силі. Касаційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, які регулюють підстави та порядок забезпечення позову, не врахував фактичних обставин справи та висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права. Заявник зазначає, що на час звернення до суду з позовом його місце проживання було зареєстровано у спірній квартирі. Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач ініціювала зняття його з реєстрації місця проживання у цій квартирі, після чого у відзиві на позов посилалася на відсутність такої реєстрації як на обставину, що, на її думку, свідчить про відсутність підстав для його вселення. Після звернення матері заявника до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради реєстрацію його місця проживання у спірній квартирі було поновлено. На переконання заявника, наведені обставини підтверджували не припущення про можливість порушення його прав у майбутньому, а реальність ризику повторного зняття його з реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував захід забезпечення позову, який унеможливив повторне вчинення таких дій до вирішення спору по суті. Натомість апеляційний суд, визнавши застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову неспівмірним із вимогами про вселення та зобов`язання передати ключі від квартири, належним чином не обґрунтував такого висновку, не оцінив розумність, адекватність і співмірність обраного заходу забезпечення позову, баланс інтересів сторін та реальність ризику порушення прав позивача в разі невжиття відповідного заходу. В оскаржуваній постанові, на думку заявника, не зазначено, у чому саме полягає неспівмірність заявленого заходу забезпечення позову з предметом спору. Заявник наголошує, що заборона знімати його з реєстрації місця проживання у спірній квартирі безпосередньо пов`язана з предметом спору про вселення, оскільки відповідач вже вчиняла дії щодо його зняття із реєстрації та посилалася на відсутність реєстрації як на підставу для заперечення проти вселення. У зв`язку із цим вважає, що існували фактичні обставини, які підтверджували необхідність забезпечення позову, а не лише припущення щодо можливої поведінки відповідача у майбутньому. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), заявник зазначає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав позивача. При цьому співмірність заходу забезпечення позову має оцінюватися з урахуванням балансу інтересів сторін, можливості ефективного захисту порушеного права та виконання судового рішення у разі задоволення позову. У зв`язку із цим ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права та обґрунтовано забезпечив позов, натомість апеляційний суд безпідставно скасував законну ухвалу суду першої інстанції, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції. Аргументи інших учасників справи У листопаді 2025 року Дніпровська міська рада, а у грудні 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв адвокат Зоц А. О., подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухвалена відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 07 листопада 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Центрального районного суду міста Дніпра. 01 грудня 2025 року матеріали справи № 203/1150/25 надійшли до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2026 рокупризначив справу до судового розгляду. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У пункті 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії. У частині третій статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на гарантування ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі задоволення позову, а також на запобігання виникненню обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення або ефективне поновлення таких прав. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд повинен оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, зокрема того, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання чи невиконання рішення суду або ефективного поновлення порушених прав у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям відповідних заходів прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття таких заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, та наслідків заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії. При цьому співмірність заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами не означає необхідності їх змістовної тотожності. Навпаки, захід забезпечення позову має тимчасовий характер та спрямований на збереження такого фактичного і правового становища, яке дасть можливість забезпечити ефективний захист прав позивача у разі задоволення його позову. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо під час його застосування забезпечується збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, які не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог. У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього на час звернення до суду ОСОБА_2 , звернулася із позовом до ОСОБА_3 про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язання відповідача передати йому ключі від цієї квартири. Отже, предметом спору є захист права ОСОБА_2 на користування спірним житловим приміщенням шляхом його вселення до нього та забезпечення фактичного доступу до квартири. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач просила заборонити ОСОБА_3 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та іншим особам знімати ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі до вирішення спору. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 був зареєстрований у спірній квартирі з 26 липня 2024 року. Водночас 05 лютого 2025 року його було знято з реєстрації місця проживання, а підставою такого зняття була заява власника. Після звернення ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 було поновлено. Отже, на час вирішення питання про забезпечення позову існувало не лише припущення щодо можливості вчинення дій, здатних вплинути на фактичне та правове становище позивача стосовно спірного житлового приміщення, а були встановлені конкретні обставини, які підтверджували, що після виникнення спору та звернення до суду такі дії вже вчинялися. Саме з урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що існує достатньо обґрунтований ризик повторного зняття ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі, та застосував тимчасовий захід забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти відповідні дії. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що такий захід забезпечення позову є неспівмірним із заявленими вимогами про вселення та зобов`язання передати ключі, оскільки вимог щодо реєстрації чи зняття із реєстрації ОСОБА_2 позивач не заявляла, позов до Дніпровської міської ради та Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур не пред`являвся, а ОСОБА_3 не наділена повноваженнями безпосередньо знімати ОСОБА_2 із реєстрації. Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Визначальним під час оцінки співмірності заходу забезпечення позову є не буквальна відповідність його змісту сформульованій позовній вимозі, а наявність достатнього зв`язку між конкретним заходом та предметом спору, необхідність такого заходу для забезпечення ефективного захисту порушеного права, а також дотримання справедливого балансу інтересів учасників справи. У цій справі заявлена вимога про вселення безпосередньо стосується реалізації позивачем права користування конкретним житловим приміщенням. Реєстрація місця проживання у цій квартирі, хоча сама собою не визначає наявності чи відсутності права користування житлом та не є предметом позову, однак за встановлених у цій справі конкретних обставин пов`язана із фактичним та правовим становищем позивача щодо спірного житлового приміщення. При цьому заборона знімати ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі не вирішує питання про наявність у нього права користування квартирою, не передбачає його вселення до квартири, не покладає на відповідача обов`язку передати йому ключі та не зумовлює наперед результат розгляду справи по суті. Таким чином, застосований судом першої інстанції захід не є тотожним задоволенню позовних вимог, а має виключно тимчасовий характер і спрямований на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті. Необґрунтованим є також посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_3 не наділена повноваженнями безпосередньо знімати ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання. Суд першої інстанції встановив, що попереднє зняття ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі відбулося саме на підставі заяви власника. Тому обставина, що реєстраційна дія технічно здійснюється уповноваженим органом, не спростовує можливості відповідача як особи, яка вважає себе власником квартири, ініціювати вчинення такої дії та, відповідно, не усуває ризику повторення дій, для запобігання яким позивач просив забезпечити позов. Так, сама собою обставина, що Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не є відповідачем у справі, не свідчить про відсутність зв`язку обраного заходу забезпечення із предметом спору та не є достатньою підставою для відмови у забезпеченні позову. При цьому апеляційний суд, констатувавши неспівмірність обраного заходу забезпечення позову, належним чином не співвідніс негативні наслідки його застосування із негативними наслідками, які могли настати для позивача внаслідок його невжиття, та не врахував, що ризик повторного зняття позивача з реєстрації ґрунтувався не лише на його припущеннях, а на фактичних діях, які вже були вчинені після виникнення спору. Застосована заборона не позбавляє ОСОБА_3 можливості користуватися спірною квартирою, не вирішує питання про належність їй права власності на квартиру, не визначає наявність у ОСОБА_2 права користування цим житлом та не створює для нього такого права, якщо воно відсутнє. Остаточне вирішення цих питань належить здійснити суду під час розгляду спору по суті. Натомість такий захід тимчасово унеможливлює зміну реєстраційного становища позивача щодо спірної квартири до вирішення спору та спрямований на недопущення виникнення додаткових перешкод для ефективного захисту його прав. За таких обставин суд першої інстанції, встановивши факт попереднього зняття ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі на підставі заяви власника та подальшого поновлення такої реєстрації, обґрунтовано вважав, що існує достатньо обґрунтоване припущення щодо можливості повторного вчинення відповідних дій, та дійшов правильного висновку про необхідність тимчасового збереження існуючого становища до вирішення спору по суті. Тому висновок апеляційного суду про неспівмірність обраного заходу забезпечення позову із заявленими вимогами ґрунтується на формальному зіставленні змісту позовних вимог зі змістом заходу забезпечення позову без належної оцінки мети забезпечення позову, фактичних обставин цієї справи, характеру спірних правовідносин та реальності встановленого судом першої інстанції ризику. Доводи касаційної скарги у цій частині заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд не навів переконливих мотивів, чому за встановленого факту попереднього зняття позивача з реєстрації місця проживання тимчасова заборона повторно вчиняти такі дії до вирішення спору порушує принцип співмірності та баланс інтересів сторін. Водночас доводи касаційної скарги щодо незаконності набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру не мають визначального значення для вирішення питання про забезпечення позову, оскільки під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує спір по суті та не встановлює остаточно наявність або відсутність матеріального права, на захист якого пред`явлено позов. На стадії вирішення питання про забезпечення позову достатнім є встановлення наявності спору між сторонами, зв`язку обраного заходу забезпечення із предметом цього спору та достатньо обґрунтованого припущення щодо істотного ускладнення ефективного захисту або поновлення порушеного права у разі невжиття відповідного заходу. За встановлених у цій справі обставин зазначені умови були дотримані. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, встановивши обставини, які свідчили про реальність ризику повторного вчинення дій щодо зняття ОСОБА_2 із реєстрації місця проживання у спірній квартирі, правильно застосував положення статей 149, 150 ЦПК України та обґрунтовано забезпечив позов шляхом заборони вчиняти відповідні дії. Апеляційний суд наведеного не врахував, неправильно застосував критерій співмірності заходів забезпечення позову та безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції, яка відповідає вимогам процесуального закону. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню у силівідповідно до статті 413 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим за змістом статей 141, 142 ЦПК України питання про розподіл судових витрат вирішується судом під час ухвалення рішення, яким закінчується розгляд справи по суті. Якщо ж судове рішення не вирішує спір по суті, а стосується лише процесуального питання, пов`язаного із розглядом справи, підстав для остаточного розподілу судових витрат немає. Оскільки у цій справі предметом касаційного перегляду є судові рішення щодо забезпечення позову, а не вирішення спору по суті, ухвалення Верховним Судом цієї постанови не закінчує розгляд справи. За таких обставин судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом заяви про забезпечення позову, а також апеляційної і касаційної скарг, підлягають розподілу судом першої інстанції під час ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті відповідно до загальних правил, встановлених статтею 141 ЦПК України. Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Скочко Ольга Анатоліївна, задовольнити. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року скасувати, а ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2025 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформив суддя Петров Є. В. Суддя-доповідачВ. В. Пророк СуддіА. А. Калараш І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров Згадані норми: Конституція України, ст. 55; Конституція України, ст. 124; ЦПК України, ст. 3; ЦПК України, ст. 353; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 263; ЦПК України, ст. 149; ЦПК України, ст. 150; ЦПК України, ст. 413; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 409; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 415; Конвенція (ЄКПЛ), ст. 13 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.