# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 369/119/26 Суд: Касаційний цивільний суд ВС Справа № 369/119/26 Дата ухвалення: 2026-10-14 Вид судочинства: Цивільне Ідентифікатор ЄДРСР: 140994228 Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140994228 Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140994228 Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення. ## Текст документа ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2026 року м. Київ справа № 369/119/26 провадження № 61-3884св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Ситнік О. М. суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року в складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А. в справі за позовом ОСОБА_1 до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання незаконним і скасування рішення ради та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області 5 сесії VIII скликання від 26 квітня 2021 року № 52/69-5-VIII про затвердження гр. ОСОБА_3 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,0085 газа адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що виділена земельна ділянка частково накладається на землі загального користування, якими забезпечується під`їзд до її (позивачки) земельної ділянки. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 05 січня 2026 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву повернуто позивачці. Не погодившись з указаною ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. 18 лютого 2026 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 повернуто особі, яка її подала. Апеляційний суд керувався тим, що апеляційна скарга подана на судове рішення в справі про визнання незаконним та скасування рішення Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 26 квітня 2021 року, що не є малозначною, та, як вбачається з матеріалів справи, такою в суді першої інстанції не визнавалась. Відповідно, представником, який може подавати апеляційну скаргу в інтересах позивачки, може бути лише адвокат. Єдиний реєстр адвокатів України не містить даних, що Рейніш Л. В. є адвокатом, отже, довіреність від 13 листопада 2025 року, яка додана до апеляційної скарги, не може бути належним доказом підтвердження його повноважень на підпис апеляційної скарги від імені ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не надано суду належних доказів, що підтверджують його повноваження на представництво інтересів ОСОБА_1 та підпис від її імені апеляційної скарги, така апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 січня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року, в якій просить їх скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 16 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у частині оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 січня 2026 року. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 13 липня 2022 року всправі № 496/3134/19, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц, в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 21 березня 2025 року в справі № 496/3134/19, про те, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору; обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд; застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства; у малозначній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом. Справи, предметом спору яких є оскарження актаіндивідуальної дії, є справами незначної складності та належать до категорії малозначних. Через те, що предмет спору є скасування акта індивідуальної дії, виданого органом місцевої влади, та не містить складних правових питань, на які посилається позивач, не потребує значного дослідження доказів й не має істотного значення для відповідача (не впливає на права позивача), не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а сама справа є справою незначної складності через те, що всі докази позивачем надаються під час подання позовної заяви й немає потреби у витребуванні доказів, у суду є всі підстави розглядати справи в порядку спрощеного позовного провадження. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 59, частини п`ятої статті 131 Конституції України, пункту 2 частини шостої статті 19 та частини другої статті 60 ЦПК України, коли справи, предметом спору в яких є оскарження акта індивідуальної дії, є справами незначної складності та належать до категорії малозначних справ, як в цивільному, так і в адміністративному судочинстві. Позиція інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України). Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року в справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53). Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року в справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65). Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. Наведену норму апеляційний суд застосував правильно. Відсутні підстави уважати, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 13 липня 2022 року всправі № 496/3134/19, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц, в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21,від 21 березня 2025 року в справі № 496/3134/19, на які посилається заявник в касаційній скарзі, про те, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору; обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд; застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства; у малозначній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом. Вирішення питання про те, чи є конкретна справа справою незначної складності, та чи підлягає вона визнанню малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, належить до дискреційних повноважень суду, який здійснює розгляд справи. Така оцінка здійснюється з урахуванням предмета спору, характеру заявлених вимог, складності фактичних та правових питань, обсягу доказування та інших обставин, які мають значення для визначення складності справи. За таких умов наведені заявником висновки Верховного Суду не можуть автоматично підтверджувати незаконність висновків апеляційного суду в цій справі. Згідно з частинами першою та другоюстатті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу. Відповідно до частини четвертоїстатті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Частиною третьою статті 131-2 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Відповідно до пункту 11 частини 16-1 Розділу XV «Перехідних положень» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року. Згідно з частиною четвертою статті 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Отже, малозначними у цивільному процесі є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними (за виключенням справ, які мають розглядатися тільки за правилами загального позовного провадження) та які фактично можна поділити на: справи незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, у яких неможливо встановити ціну позову (немайнові вимоги), за виключеннями відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України. З огляду на положення статті 19 ЦПК України у системному зв`язку з нормами статті 274 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. Однак таке віднесення має бути прямо виражене у відповідному судовому рішенні та не може ґрунтуватися виключно на характері заявленої вимоги. Позов у цій справі заявлений з тих підстав, що виділена ОСОБА_3 земельна ділянка частково накладається на землі загального користування, якими забезпечується під`їзд до земельної ділянки позивачки. Предметом позову є немайнова вимога про визнання незаконним та скасування рішення Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області 5 сесії VIII скликання від 26 квітня 2021 року № 52/69-5-VIII про затвердження гр. ОСОБА_3 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,0085 газа адресою: АДРЕСА_1 . Тобто позивачка заявила вимоги немайнового характеру, у зв`язку з чим в них неможливо визначити ціну позову, а тому справа не належить до категорії малозначних відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України. Також у матеріалах справи відсутні дані про те, що суди попередніх інстанцій визнали справу малозначною, як справу незначної складності - на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Інших передбачених законом підстав для віднесення справи до категорії малозначних судами не встановлено. Помилковим є ототожнення немайнового характеру позовної вимоги з малозначністю справи. Для віднесення справи, у якій заявлено немайнову вимогу, до малозначних необхідним є не лише встановлення неможливості визначення ціни позову, а й наявність передбаченої законом оцінки такої справи як справи незначної складності та відповідного процесуального рішення суду. У цій справі суд першої інстанції, маючи можливість оцінити її складність та характер спірних правовідносин, не визнавав її малозначною. Відтак відсутні правові підстави для висновку про те, що справа набула статусу малозначної внаслідок самого лише характеру заявлених позовних вимог. Суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про прийнятність апеляційної скарги не був вправі підміняти собою суд, який розглядав справу по суті, та ретроспективно надавати їй статус малозначної за відсутності відповідного процесуального рішення суду першої інстанції. Апеляційну скаргу від імені ОСОБА_1 підписав та подав Рейніш Л. В., який не має статусу адвоката. Оскільки ця справа не належить до категорії малозначних, а інших передбачених законом винятків, які б надавали особі без статусу адвоката право здійснювати представництво позивачки в цій справі, не встановлено, апеляційна скарга підписана особою, яка не малаправа її підписувати. Апеляційний суд, встановивши відсутність у представника позивачки права на здійснення представництва в цій справі та, відповідно, права на підписання апеляційної скарги, зробив правильний висновок про наявність передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України підстави для її повернення. Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому ототожненні немайнового характеру позовних вимог із малозначністю справи та не враховують відсутності відповідного судового рішення про визнання цієї справи малозначною. Отже, ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, а передбачених законом підстав для її скасування не встановлено. У зв`язку з цим касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін. Аналогічні висновки щодо кваліфікації спірної категорії справ викладені в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року в справі № 742/2415/18, від 28 вересня 2026 року в справі № 939/1920/23 та інших, що спростовує доводи касаційної скарги про відсутність відповідного висновку Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Висновки щодо розподілу судових витрат Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України). Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська Згадані норми: Конституція України, ст. 131; Конституція України, ст. 131-2; ЦПК України, ст. 357; ЦПК України, ст. 60; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 10; ЦПК України, ст. 19; ЦПК України, ст. 62; ЦПК України, ст. 274; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 141; ЦПК України, ст. 142 Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.