# ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 185/3368/21

Суд: Касаційний цивільний суд ВС
Справа № 185/3368/21
Дата ухвалення: 2026-10-14
Вид судочинства: Цивільне
Ідентифікатор ЄДРСР: 140994236
Офіційний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/140994236
Сторінка з контекстом: https://pravopro.com.ua/sudova-praktika/decision/140994236

Окрема правова позиція з офіційної бази ВС у цій картці не наведена. Використовуйте повний текст рішення.

## Текст документа
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року
м. Київ

Справа № 185/3368/21
Провадження № 61-1484св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слободянюка Руслана Олександровича на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року в складі судді Головіна В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.
у справі за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, про визнання договору позики недійсним та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних заяв
У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 20 вересня 2020 року між ним та ОСОБА_6 було укладено в письмовій формі договір позики, за умовами якого останній отримав грошові кошти в розмірі 2 811 270,00 грн. У визначений умовами договору строк - 20 лютого 2021 року відповідач позику не повернув.
05 травня 2021 року йому стало відомо, що боржник помер.
Спадкоємцями позичальника є ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які в межах вартості одержаного майна у спадок зобов`язані задовольнити його вимоги як кредитора спадкодавця, що в добровільному порядку останні не здійснили, сума боргу не погашена.
Просив стягнути з відповідачів як спадкоємців після смерті ОСОБА_6 у межах вартості отриманого у спадщину майна заборгованість за договором позики від 20 вересня 2020 року в розмірі 2 811 270,00 грн.
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що договір позики від 20 вересня 2020 року, укладений її покійним чоловіком та позивачем за первісним позовом, викликає у неї сумніви щодо його достовірності та законності.
Зазначає, що підпис у договорі не відповідає дійсному підпису ОСОБА_6 , за час свого життя і до дня самої смерті ОСОБА_6 не вчиняв жодних правочинів щодо отримання коштів готівкою як в особистих інтересах, так і в інтересах сім`ї.
Просила визнати договір позики від 20 вересня 2020 року недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19 листопада 2024 року рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку як спадкоємців після смерті ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 у межах вартості отриманого в спадщину майна заборгованість за договором позики від 20 вересня 2020 року в розмірі 2 811 270,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
10 грудня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідачі є спадкоємцями ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому до них перейшли усі права та обов`язки спадкодавця, зокрема в частині погашення заборгованості за договором позики, укладеним з позивачем, у межах вартості успадкованого майна. Вимоги кредитора щодо погашення заборгованості за договором позики від 20 вересня 2020 року, укладеним спадкодавцем відповідачі в добровільному порядку не виконали, що свідчить про порушення прав кредитора. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди керувалися його недоведеністю належними та допустимими доказами у справі: з метою встановлення справжності підпису ОСОБА_6 на договорі позики під час розгляду справи у суді першої інстанції було призначено судову почеркознавчу експертизу, яку не було проведено у зв`язку із ненаданням оригіналу досліджуваного документа й відсутністю попередньої оплати за проведення експертизи. Тобто експертиза не була проведена у зв`язку з невиконанням сторонами у справі покладених на них судом обов`язків.
Ухвалою суду першої інстанції від 21 вересня 2023 року матеріали цивільної справи було повторно направлено для проведення почеркознавчої експертизи, але повторно повернуто без виконання у зв`язку із невиконанням клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи. Додаткові матеріали для проведення експертизи експертам повинна була надати ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слободянюк Р. О. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:
- від 01 листопада 2023 року в справі № 409/479/17, про те, що у рішенні має бути зазначено обставини належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцем майна, за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги позивача;
- від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17, про те, що договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини першої статті 1046 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції цього договору, яка закріплена в абзаці 1 частини першої статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення.
Вважає, що сам собою договір позики грошових коштів, який в оригіналі перебуває у позивача, не свідчить про те, що кошти були передані під час підписання договору. У матеріалах відсутні будь-які розписки про сам факт передачі коштів. Отже, в справі відсутні докази про те, що договір позики від 20 вересня 2020 року, який укладено між сторонами, підтверджує про передання та отримання коштів, що не відповідає родовим ознакам передбачених статті 1046 ЦК України. Суди не встановили та не перевірили, що договір позики, який надано до суду, та досліджено частково судом, є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, тим самим позикодавець не довів передачу позичальнику грошей, оскільки не надав розписку позичальника про отримання коштів. Також, договір позики не містить відомостей, на які цілі або з якою метою були отримані кошти. Крім цього, договір позики укладений на суму, яка виходить за межі споживчої позики, відтак під час її отримання потрібна була згода дружини на вчинення спадкодавцем дій щодо отримання коштів.
Під час розгляду прави в суді першої інстанції судом була витребування спадкова справа, яка встановлювала коло спадкоємців та осіб, які подали заяви на отримання спадку. Суди не встановили наявність майна, його спадкову масу, яка підлягає спадкуванню, та не визначили її вартість.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Іванчук В. Я. зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій було розглянуто справу в межах доводів сторін, не було порушено вимоги закону, суд не зобов`язував відповідачів погасити борг у розмірі більшому ніж вартість набутого ними майна у спадщину. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця носить частковий характер і обмежується вартістю майна, успадкованого спадкоємцями, що суди врахували.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у письмовій формі укладено договір позики, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_6 , а останній прийняв грошові кошти як безпроцентну позику, в розмірі 2 811 270,00 грн.
Відповідно до умов пункту 2 договору позики грошова сума, вказана в пункті 1 договору позики (сума позики) передана позикодавцем та одержана позичальником до підписання договору позики, про що свідчать підписи сторін на договорі позики. Сторони погодили, що факт передачі коштів засвідчується укладенням договору позики і не потребує будь-яких інших додаткових юридично значимих дій сторін.
У пункті 3 договору позики сторони визначили, що повна сума позики, що підлягає поверненню позичальником, має відповідати сумі 2 811 270,00 грн.
Відповідно до пункту 4 договору позики виконання позичальником свого зобов`язання за договором мало бути здійснено в місті Дніпрі готівкою.
У пунктах 6-8 договору позики визначено, що на підтвердження виконання позичальником свого зобов`язання позикодавець інформує розпискою про відсутність до позичальника претензій будь-якого характеру у присутності свідка. У разі, якщо позичальник своєчасно не поверне позичені гроші, позикодавець має право подати договір позики до стягнення у строки, передбачені чинним законодавством України. Документом, який підтверджуватиме прострочення виконання позичальником зобов`язання та безспірність заборгованості, буде договір позики та відсутність письмової заяви позикодавця щодо виконання позичальником свого обов`язку за договором позики, складеної відповідно до пункту 6 договору позики.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що складено актовий запис № 1672.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, що підтверджується копією спадкової справи № 974/2020, відкритої 19 листопада 2020 року Першою павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровською області. Із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З метою встановлення справжності підпису ОСОБА_6 на договорі позики від 20 вересня 2020 року, під час розгляду справи в суді першої інстанції було призначено судову почеркознавчу експертизу, але не було проведено у зв`язку із ненаданням оригіналу досліджуваного документа й відсутністю попередньої оплати за проведення експертизи. Тобто експертиза не була проведена у зв`язку з невиконанням сторонами у справі покладених на них судом обов`язків.
Ухвалою суду першої інстанції від 21 вересня 2023 року матеріали цивільної справи було повторно направлено для проведення почеркознавчої експертизи, але повторно повернуто без виконання у зв`язку із невиконанням клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи. Додаткові матеріали для проведення експертизи експертам повинна була надати ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У статтях 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкування як перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах.
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин другої, третьої статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2024 року в справі № 638/1046/14 наголосила, що кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: (1) безпосередньо спадкоємцю; (2) опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України - через консульську установу). Сплив строків, визначених статтею 1281 ЦК України, має своїм наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже й неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Тому під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника суди для правильного вирішення справи першочергово повинні встановити, чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах.
Із матеріалів справи вбачається, що 07 травня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідачів заборгованість за договором позики від 20 вересня 2020 року, укладеним ним зі спадкодавцем ОСОБА_6 , у розмірі 2 811 270,00 грн.
У позовній заяві ОСОБА_2 стверджує, що про смерть боржника, яка сталася 31 жовтня 2020 року, він дізнався 05 травня 2021 року і цього ж дня направив до державного нотаріусу Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Шкицької Ю. А. претензію до спадкоємців ОСОБА_6 , копію якої позивач додав до позовної заяви (т. 1, а. с. 8).
Відповідачі заперечували отримання ними зазначеної претензії, посилаючись, зокрема, на те, що жодних вимог до відповідачів за первісним позовом від позивача не надходило, повідомлення від нотаріуса до відома спадкоємців не доводилися. Звертали увагу судів на те, що відмітки про отримання претензії нотаріусом або іншого доказу, який свідчить про прийняття вказаної претензії, матеріали справи не містять (т. 1, а. с. 109).
Зазначене підтверджується і матеріалами спадкової справи № 974/2020 стосовно майна померлого ОСОБА_6 , направленої суду 16 березня 2023 року Першою Павлоградською державної нотаріальної контори державного нотаріусу, у якій зазначена претензія позивача також відсутня (т. 2, а. с. 22-29).
Водночас матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів 07 травня 2021 року, тобто на третій день, після того як він дізнався про смерть боржника ОСОБА_6 31 жовтня 2020 року.
Згідно з матеріалами спадкової справи № 974/2020, наданої Першою Павлоградською нотаріальною конторою Дніпропетровської області на виконання ухвали суду ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 01 грудня 2020 року прийняла спадщину після смерті батька, що підтверджується заявою про прийняття всієї спадщини, посвідченою приватним нотаріусом Рибальченко О. А. в реєстрі за № 315; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , 02 грудня 2020 року прийняла спадщину після смерті чоловіка, що підтверджується заявою про прийняття всієї спадщини, посвідченою приватним нотаріусом Рибальченко О. А. в реєстрі за № 313; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 02 грудня 2020 року прийняв спадщину після смерті батька, що підтверджується заявою про прийняття всієї спадщини, посвідченою приватним нотаріусом Рибальченко О. А. в реєстрі за № 314 (т. 2, а. с. 26-28).
Відповідно до частини другої статті 1281 ЦК України в редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, кредиторові спадкодавця належало протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2024 року в справі № 638/1046/14-ц роз`яснила, що кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника двома способами: безпосередньо спадкоємцю (спадкоємцям) або опосередковано через нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Вибір конкретного способу пред`явлення вимоги є правом кредитора та здійснюється ним на власний розсуд.
Отже, закон не ставить дотримання кредитором статті 1281 ЦК України в залежність від обов`язкового попереднього звернення до нотаріуса. Безпосереднє пред`явлення вимоги спадкоємцям є самостійним та належним способом реалізації кредитором свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18, у якій зазначено, що стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредитора, а пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.
У справі, що переглядається, такий обов`язок кредитором виконано: доказами підтверджується пред`явлення вимоги безпосередньо спадкоємцям 07 травня 2021 року, а доказів того, що кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини раніше 05 травня 2021 року, матеріали справи не містять.
За таких обставин відсутні правові підстави для висновку про пропуск кредитором строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, а тому право кредитора на пред`явлення вимог до спадкоємців не припинилося.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Указані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, у нього виникає обов`язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно в межах вартості отриманого в спадщину майна. Так само кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника у разі його смерті за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника (див. постанову Верховного Суду від 15 січня 2025 року в справі № 199/8392/20).
Верховний Суд в постанові 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 наголосив, що відповідальність спадкоємців, передбачена статтею 1282 ЦК України перед кредитором, не є солідарною, кожний із спадкоємців відповідає особисто в межах своєї частки.
Про те, що стаття 1282 ЦК України виключає солідарну відповідальність спадкоємців позичальника за кредитним договором зазначив Верховний Суд і в постанові від 15 липня 2026 року в справі № 295/7551/22.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позов ОСОБА_2 , стягнув у солідарному порядку зі спадкоємців ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в розмірі 2 811 270,00 грн, незважаючи на те, що, окрім того, що стаття 1282 ЦК України виключає солідарну відповідальність спадкоємців позичальника за договором позики, в позовній заяві вимог про стягнення боргу в солідарному порядку позивач не заявляв (т. 1, а. с. 4).
Також колегія суддів звертає увагу, що в постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі № 640/6274/16-ц, від 28 січня 2026 року в справі № 522/7551/19-ц зазначено, що за дотримання кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильного визначення кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); за доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Отже, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Отже, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна (постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 496/4363/15-ц, від 26 жовтня 2022 року в справі № 336/437/21, від 20 березня 2024 року в справі № 128/839/19).
У постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року в справі № 6-2962цс16 зазначено що чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Водночас незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Отже, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
З урахуванням наведеного, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає, що у справі, яка розглядається сторонам не надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, зокрема неправильно застосовано статтю 1282 ЦК України та не враховану сталу практику Верховного Суду.
Щодо зустрічного позову
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року в справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року в справі № 204/4341/17, від 28 травня 2025 року в справі № 753/2050/22 та ін.
Заперечуючи проти позову про стягнення боргу, ОСОБА_1 у зустрічному позові про визнання договору позики недійсним зазначила, що її чоловік - спадкодавець ОСОБА_6 не підписував договір позики від 20 вересня 2020 року, укладений з ОСОБА_2 .
Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
На підтвердження зазначених у зустрічному позові доводів ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів, з огляду на таке.
Ухвалою суду першої інстанції від 02 березня 2023 року за клопотанням представника відповідача в справі було призначено судову почеркознавчу експертизу з метою встановлення справжності підпису ОСОБА_6 у договорі позики від 20 вересня 2020 року. Проведення експертизи було доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз (т. 2, а. с. 11, 12).
13 червня 2023 року листом директора Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз було повідомлено суд про неможливість проведення експертизи у зв`язку з ненаданням оригіналу досліджуваного документу та непроведенням попередньої оплати за проведення експертизи (т. 2, а. с. 58, 59).
Обов`язок надання експертам оригіналу договору позики було ухвалою суду покладено на ОСОБА_2 , оплата за проведення експертизи покладена на ОСОБА_1 .
Тобто експертиза не була проведена у зв`язку з невиконанням сторонами в справі покладених на них судом обов`язків.
Ухвалою суду від 21 вересня 2023 року повторно було направлено матеріали цивільної справи для проведення почеркознавчої експертизи.
27 грудня 2023 року листом директора Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз було повідомлено суд про неможливість проведення експертизи у зв`язку із невиконанням клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи - вільних зразків підпису і почерку ОСОБА_6 за 2018-2020 роки та інший час (т. 2, а. с. 93).
Про необхідність виконанням клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів ОСОБА_1 була повідомлена судом 20 листопада 2023 оку (т. 2, а. с. 89, 92).
Експертиза не була проведена у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 клопотання судового експерта і ненаданням йому вказаних матеріалів.
За таких обставин, ОСОБА_1 не спростувала наведених нею доводів, якими вона обґрунтовувала свої вимоги про визнання недійсним договору позики від 20 вересня 2020 року, тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили в задоволенні зустрічного позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволених вимог позову ОСОБА_2 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення, а саме в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 , необхідно залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу у відповідній частині на новий розгляд.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слободянюка Руслана Олександровича задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості, скасувати. Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська

Згадані норми: ЦК України, ст. 1046; ЦК України, ст. 526; ЦК України, ст. 527; ЦК України, ст. 530; ЦК України, ст. 610; ЦК України, ст. 611; ЦК України, ст. 1049; ЦК України, ст. 1216; ЦК України, ст. 1217; ЦК України, ст. 1218; ЦК України, ст. 1281; ЦК України, ст. 1282; ЦК України, ст. 1296; ЦК України, ст. 1268; ЦК України, ст. 1297; ЦПК України, ст. 389; ЦПК України, ст. 400; ЦПК України, ст. 13; ЦПК України, ст. 77; ЦПК України, ст. 81; ЦПК України, ст. 76; ЦПК України, ст. 89; ЦПК України, ст. 410; ЦПК України, ст. 411; ЦПК України, ст. 416; ЦПК України, ст. 401; ЦПК України, ст. 418; ЦПК України, ст. 419
Дата ухвалення не є датою перевірки актуальності. Перед застосуванням перевірте контекст, пізніші рішення та чинну редакцію норм.